Рішення

від 07.03.2024 по справі 904/3923/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.03.2024м. ДніпроСправа № 904/3923/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дорсервіс", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ", м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором поставки

Суддя Красота О.І.

за участю секретаря судового засідання Куц І.І.

Представники:

від Позивача: Гуль Н.В., ордер серія ВК № 1091573 від 10.07.2023;

від Відповідача: Калетнік М.Ю., ордер серія АА № 1347418 від 01.09.2023;

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дорсервіс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" і просило суд стягнути основний борг у розмірі 203 341,25 грн., пеню у розмірі 18 066,73 грн., штраф у розмірі 20 334,12 грн., 3% річних у розмірі 11 381,54 грн., інфляційні втрати у розмірі 75 431,85 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору поставки № 16/08-7 від 16.08.2021 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

У поданій позовній заяві викладене клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 24.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

11.09.2023 від Відповідача надійшов відзив на позов, в якому він визнає, що має заборгованість за Договором поставки № 16/08-7 від 16.08.2021 у розмірі 203 341,25 грн., однак вважає, що Позивачем пропущено строк позовної давності щодо звернення до суду про стягнення штрафу та пені, оскільки кінцевим терміном оплати є 31.08.2021, а звернувся Позивач до суду лише 19.07.2023. Відповідач зазначає, що кінцевий термін дії Договору припав на час повномасштабного вторгнення військ російської федерації на територію України, тому оплату за поставлений товар не було здійснено, оскільки вказані дії підпадають під форс-мажорні обставини. Відповідач зазначає, що має намір виконати свої зобов`язання з оплати вартості товару у повному обсязі після завершення воєнного стану на території України. На даний час здійснення оплати є неможливим через форс-мажорні обставини, що склались в Україні з 24.02.2022 та тривають досі, через які Відповідач наразі не має можливості виконувати свої договірні грошові зобов`язання у повній мірі. Введення воєнного стану в Україні вплинуло на умови та можливість виконання зобов`язань сторонами господарських договорів. Місце знаходження Відповідача м. Дніпро, яке з початку війни опинилось під багаторазовими обстрілами та зазнає щоденних значних пошкоджень. У зв`язку з військовою агресією рф проти України, що призвело до зменшення контрагентів, Відповідач не має можливості здійснити оплату за Договором у даний час, тому просить суд відстрочити вказану заборгованість. Крім того, на думку Відповідача, справу варто розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. До того ж, Відповідач вважає, що, оскільки Позивач знехтував заходами досудового врегулювання спору у відповідності до законодавства України, дана позовна заява повинна бути залишена без розгляду. Відповідач просив суд закрити провадження у справі, про що винести відповідну ухвалу.

22.09.2023 від Позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначає, що строки позовної давності щодо стягнення пені та штрафу не пропущені, оскільки строки позовної давності були продовжені на період карантину в Україні, а в подальшому на період воєнного стану, який триває станом на сьогодні. Щодо форс-мажорних обставин, які, на думку Відповідача, перешкоджали йому виконати свої зобов`язання за Договором і перешкоджають на даний час, то як сам визнає Відповідач, строк виконання зобов`язання з оплати настав 31.08.2021, у той час, як воєнний стан введено в Україні 24.02.2022, тобто вказані обставини між собою не пов`язані і введення воєнного стану в Україні не могло бути підставою для невиконання Відповідачем своїх зобов`язань, строк виконання яких настав 31.08.2021. Висновок ТПП України від 28.02.2022 про форс-мажорні обставини містить загальний характер і не стосується Відповідача конкретно, а також стосується виконання зобов`язань, строк виконання яких настав станом на 24.02.2022. Жодного повідомлення у письмовій формі Позивач від Відповідача про неможливість виконання зобов`язань внаслідок обставин непереборної сили не отримував, Відповідачем таких доказів не надано. Також Відповідачем не надано жодного сертифікату про форс-мажорні обставини, який би засвідчував факт настання обставин непереборної сили саме за Договором поставки № 16/08-7 від 16.08.2021. Відповідачем не доведено причино-наслідкового зв`язку між невиконанням ним своїх зобов`язань щодо оплати товару, строк якої настав 31.08.2021, та введенням в Україні воєнного стану 24.02.2022, тому підстави для звільнення останнього від відповідальності, а також розстрочення (відстрочення) боргу відсутні. Відповідач і надалі продовжує здійснювати господарську діяльність, отримувати доходи (прибуток), у той же час, воєнний стан в Україні може тривати рік, два, п`ять, а то і десять років, і вказані обставини не можуть бути причиною для невиконання Відповідачем вчасно своїх зобов`язань за Договором. До того ж, ані Договір, ані жоден нормативно-правовий акт не містить посилання на обов`язкове досудове врегулювання спору між сторонами, а тому підстави для залишення позову без розгляду відсутні. Також, враховуючи предмет і характер спірних правовідносин, наявну кількість доказів, які є в матеріалах справи, викладення своїх доводів сторонами у заявах по суті, підстави для розгляду справи в судовому засіданні з викликом сторін відсутні. Позивач просив суд стягнути з Відповідача основний борг у розмірі 203 341,25 грн., пеню у розмірі 18 066,73 грн., штраф у розмірі 20 334,12 грн.

05.10.2023 від Відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких він вважає, що, оскільки Позивач знехтував заходами досудового врегулювання спору у відповідності до законодавства України, дана позовна заява повинна бути залишена без розгляду. Крім того, на думку Відповідача, справу варто розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

20.11.2023 від Позивача надійшло клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу та долучення документів, в якому він просив суд стягнути з Відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

Ухвалою суду від 21.12.2023 перейдено до розгляду справи за правилами загального позовного провадження; справу призначено до розгляду у підготовчому засіданні на 08.02.2024 о 10:00 год.; до підготовчого засідання Позивачу - надати письмові уточнення щодо остаточних позовних вимог.

26.12.2023 від Відповідача та 28.12.2023 від Позивача надійшли заяви про участь у судовому засіданні 08.02.2024 о 10:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 15.01.2024 заяви Позивача та Відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; судове засідання у справі, призначене на 08.02.2024 о 10:00 год., вирішено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для Позивача та Відповідача з використанням власних технічних засобів у підсистемі відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

24.01.2024 від Позивача надійшли письмові уточнення щодо позовних вимог, в яких він зазначив, що у відповіді на відзив було допущено технічну помилку і в резолютивній частині помилково не вказано про стягнення з Відповідача 3% річних та інфляційних втрат, які були заявлені у позовній заяві. Позивач констатує та заявляє суду, що розмір позовних вимог є незмінним і відповідає позовним вимогам, зазначеним у позовній заяві. Тому Позивач просив суд вважати вірними позовні вимоги, зазначені в резолютивній частині позовної заяви і, з урахуванням вимог позовної заяви та вказаних письмових уточнень до позовної заяви, стягнути з Відповідача основний борг у розмірі 203 341,25 грн., пеню у розмірі 18 066,73 грн., штраф у розмірі 20 334,12 грн., 3% річних у розмірі 11 381,54 грн., інфляційні втрати у розмірі 75 431,85 грн. та судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

Представники сторін у підготовчому засіданні 08.02.2024 (в режимі відеоконференції) надали пояснення щодо позовних вимог.

Ухвалою суду від 08.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.03.2024 о 14:00 год.

08.02.2024 від Відповідача та 16.02.2024 від Позивача надійшли клопотання про участь у судовому засіданні 07.03.2024 о 14:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Крім того, Відповідач просив суд проводити всі інші судові засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 26.02.2024 клопотання Позивача та Відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; судове засідання у справі, призначене на 07.03.2024 о 14:00 год. вирішено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для Позивача та Відповідача з використанням власних технічних засобів у підсистемі відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

Представник Позивача у судовому засіданні 07.03.2024 (в режимі відеоконференції) позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник Відповідача у судовому засіданні 07.03.2024 (в режимі відеоконференції) проти позовних вимог заперечував та у позові просив відмовити.

У порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Справу відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розглянуто судом протягом розумного строку.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

16.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дорсервіс" (далі Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" (далі Відповідач, Покупець) укладено Договір поставки № 16/08-7 (далі Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця асфальтобетонну суміш (далі товар), у кількості та за ціною, визначеною домовленістю сторін, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар на умовах та у порядку, визначених Договором.

За умовами п. 1.2 Договору найменування, марка, одиниця виміру та загальна кількість товару, що є предметом поставки за Договором, а також асортимент і номенклатура зазначаються у рахунку Постачальника, сформованого на основі письмової заявки Покупця, та видаткових накладних.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що кількість та ціна товару відповідає товаросупровідним документам, а якість повинна відповідати стандартам, які встановлюються до даної групи товару.

За умовами п. 3.1 Договору Постачальник виставляє рахунок Покупцю згідно його замовлення. Покупець може повідомити Постачальника про замовлення товару засобами електронного зв`язку, зазначених в реквізитах Договору.

Згідно з п. 3.2 Договору Покупець, на підставі рахунку, отриманого від Постачальника, зобов`язаний здійснити 100% оплату вартості замовлення товару, протягом 14-ти календарних днів після його фактичного отримання та підписання видаткових накладних.

Відповідно до п. 3.3 Договору відвантаження товарів здійснюється за видатковою накладною.

За умовами п. 4.1 Договору товар, що є предметом Договору, має бути переданий впродовж 10 календарних днів з дати отримання заявки від Покупця та оплати ним вартості замовленого товару. Доставка товару здійснюється силами Постачальника.

Відповідно до п. 4.2 Договору Постачальник надає Покупцю разом з товаром товаросупроводжувальні документи, а саме видаткову накладну, після підписання якої товар вважається отриманим Покупцем.

Згідно з п. 4.3 Договору Покупець зобов`язаний підписати та повернути Постачальнику другий примірник оригіналу видаткової накладної в день отримання товару або направити їх на поштову адресу Постачальника у строк до 5 робочих днів з моменту отримання товару. Електронна копія підписаної видаткової накладної надсилається Покупцем на електронну адресу Постачальника, вказану в реквізитах Договору, протягом двох днів з моменту отримання товару (якщо оригінал видаткової накладної не було передано в день отримання товару). У разі ненаправлення підписаної видаткової накладної Постачальнику у вказані строки така накладна вважається підписаною, а товар прийнятим Покупцем та підлягає оплаті.

За умовами п. 5.1 Договору ціна товару встановлюється в національній валюті України та вказується у видаткових накладних, що є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з п. 5.2 Договору ціна товару включає ПДВ, порядок нарахування якого встановлений чинним законодавством України, вказується у видаткових накладних, оформлених відповідно до оплачених рахунків-замовлень.

Відповідно до п. 5.3 Договору загальна вартість Договору складається із загальної суми усіх видаткових та підписаних видаткових накладних до Договору.

За умовами пп. 6.1.1 п. 6.1 Договору Покупець зобов`язаний своєчасно та у повному обсязі здійснювати оплату згідно з п. 3.2 Договору.

Відповідно до пп. 6.4.1 п. 6.4 Договору Постачальник має право своєчасно та у повному обсязі отримувати плату згідно Договору.

Згідно з п. 7.2 Договору за несвоєчасну оплату за Договором Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення платежу, а також штраф у розмірі 10% від несплаченої або невчасно сплаченої суми зобов`язань.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором, якщо це виявилось наслідком дії обставин непереборної сили (пожежа, повінь, землетрус, інші стихійні лиха, війна та військові дії, блокада, страйк, дії урядів). Строк виконання зобов`язань відкладається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти такі обставини.

За умовами п. 8.2 Договору сторона, яка не може виконувати зобов`язання за Договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Згідно з п. 8.3 Договору доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються торговельною палатою України.

У разі, коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 90 календарних днів, кожна із сторін в установленому порядку має право розірвати цей Договір (п. 8.4 Договору).

Згідно з п. 10.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022 та може продовжуватись на строк один рік, при відсутності письмового повідомлення однієї із сторін про припинення дії Договору. У разі невиконання сторонами своїх зобов`язань за Договором у строки, визначені Договором, він продовжує свою дію до повного виконання зобов`язань.

На виконання умов Договору Позивач поставив Відповідачу товар на суму 203 341,25 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1329 від 16.08.2021, яка підписана сторонами без будь-яких зауважень і заперечень (а.с. 12).

Однак Відповідач не розрахувався з Позивачем за поставлений товар.

Заборгованість, яка лишилась несплаченою Відповідачем, складає 203 341,25 грн., що і є причиною виникнення спору.

Ухвалюючи рішення, господарський суд виходив з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.

За приписів ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи умови п. 3.2 Договору, кінцевий строк оплати поставленого товару настав 30.08.2021. Таким чином, прострочка оплати починається з дати 31.08.2021.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач не розрахувався з Позивачем за поставлений товар у розмірі 203 341,25 грн.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з Відповідача основного боргу у розмірі 203 341,25 грн. підлягає задоволенню.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вказувалось вище, згідно з п. 7.2 Договору за несвоєчасну оплату за Договором Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення платежу, а також штраф у розмірі 10% від несплаченої або невчасно сплаченої суми зобов`язань.

Позивач просить суд стягнути з Відповідача пеню за період з 31.08.2021 по 28.02.2022 у розмірі 18 066,73 грн. та штраф у розмірі 20 334,12 грн.

Суд, перевіривши наданий Позивачем розрахунок пені та штрафу, дійшов висновку, що розрахунок зроблено вірно, тому позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача пені у розмірі 18 066,73 грн. та штрафу у розмірі 20 334,12 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить суд стягнути з Відповідача 3% річних за період з 31.08.2021 по 12.07.2023 у розмірі 11 381,54 грн. та інфляційні втрати за період з вересня 2021 року по червень 2023 року включно у розмірі 75 431,85 грн.

Суд, перевіривши наданий Позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що вказаний розрахунок зроблено вірно, тому позовні вимоги в цій частині щодо стягнення з Відповідача 3% річних у розмірі 11 381,54 грн. та інфляційних втрат у розмірі 75 431,85 грн. підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю зі стягненням з Відповідача основного боргу у розмірі 203 341,25 грн., пені у розмірі 18 066,73 грн., штрафу у розмірі 20 334,12 грн., 3% річних у розмірі 11 381,54 грн., інфляційних втрат у розмірі 75 431,85 грн.

Щодо недотримання Позивачем досудового врегулювання спору у відповідності до законодавства України суд бере до уваги, що при розгляді питання обмеження на звернення до суду, без застосування претензійного порядку врегулювання спорів необхідно враховувати висновки щодо застосування норм права, викладених в низці постанов Верховного Суду (які враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), зокрема від 27.12.2018 у справі № 127/8837/16-ц, від 25.04.2019 у справі №175/1387/16-ц, від 22.05.2019 у справі №569/2609/15-ц, від 13.11.2019 у справі №2-2550/09 про таке.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 зазначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Продавець (постачальник) наділений можливістю реалізувати своє право в порядку ч. 1 ст. 712 ЦК України на отримання від покупця за поставлений постачальником товар певної грошової суми, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і шляхом безпосереднього звернення до суду з відповідним позовом.

У даному випадку Позивач скористався своїм правом вимоги оплати за поставлений товар шляхом звернення з відповідним позовом до суду.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 (справа №1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Посилання Відповідача на те, що Позивачем не дотримано досудового порядку вирішення спору є необґрунтованим, оскільки кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Щодо заяви Відповідача про застосування до спірних правовідносин (вимоги зі сплати штрафу та пені) спеціальної позовної давності та наслідків її спливу суд зазначає таке.

Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Отже, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" продовжений строк позовної давності щодо пені на строк дії карантину.

Річна позовна давність для стягнення пені у розмірі 18 066,73 грн. та штрафу у розмірі 20 334,12 грн. закінчувалась вже після початку дії карантину, а тому строк позовної давності є продовженим.

Таким чином, суд доходить висновку, що Позивачем не пропущено строк позовної давності до вимог про стягнення пені у розмірі 18 066,73 грн. та штрафу у розмірі 20 334,12 грн.

Посилання Відповідача на наявність форс-мажорних обставин суд вважає безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду і у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 у cправі № 908/2287/17 визначено (п. 74-77):

Частиною першою статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Тобто сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Звідси об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20 зазначено, що суди попередніх інстанцій вважали, що єдиним доказом існування форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати, втім ця позиція є помилковою. Існування обставин форс-мажору щодо порушення/невиконання зобов`язань, які виникли внаслідок укладення договору оренди між резидентами України, може доводитися будь-якими доказами.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 вказав, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати. Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних. Звідси Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

З урахуванням наведеної правової позиції, слід визнати, що воєнний стан на території України сам по собі не означає, що Відповідач не може здійснювати свою підприємницьку діяльність, отримувати прибуток та здійснювати розрахунки з контрагентами.

При цьому, судом враховано, що строк оплати поставленого товару настав ще до початку повномасштабних воєнних дій на території України та запровадження воєнного стану 24.02.2022.

З урахуванням викладеного, Відповідач не довів, що виникнення відповідних форс-мажорних обставин мало для нього наслідком неможливість виконання свого зобов`язання з оплати поставленого Позивачем товару, тобто, не доведено, що це порушення сталось внаслідок вказаної обставини непереборної сили, що виключає підстави для звільнення Відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання.

Щодо заяви Відповідача про відстрочення виконання судового рішення суд зазначає таке.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру...", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Отже, підставою для відстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини.

Заява мотивована тим, що невиконання зобов`язань виникло з об`єктивних причин, пов`язаних із важким фінансовим становищем через введення в Україні воєнного стану.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому, здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (частина 2 статті 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов`язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю, у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

З огляду на вищевикладене, невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № П-рп/2012).

Таким чином, "державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням" (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Півень проти України" від 29.06.2004).

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Більше того, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки як для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, так і для стягувача при затримці виконання рішення.

Зважаючи на те, що: Відповідачем з моменту настання строку оплати поставленого товару не вчинено жодних дій, направлених на добровільну сплату, навіть частково, боргу перед Позивачем або домовленості із останнім щодо спірної заборгованості; не надано жодних доказів того, що після закінчення строку відстрочки у Відповідача буде можливість виконання рішення суду; при цьому, строк оплати поставленого товару настав ще до початку повномасштабних воєнних дій на території України та запровадження воєнного стану 24.02.2022, - суд дійшов висновку про недоведення матеріалами справи факту існування обставин, які згідно вимог процесуального закону можуть бути підставою для відстрочення виконання рішення суду.

Враховуючи викладене, заява Відповідача про відстрочення виконання рішення суду задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання позовної заяви покладається на Відповідача.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн., суд вважає за необхідне зазначити таке.

Приписами п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За приписами ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За приписами ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно зі ст. 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, з положень наведених норм випливає, що, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат.

Одночасно слід враховувати, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування цих витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, - то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн. Позивач надав суду:

- Договір про надання правової допомоги адвокатським об`єднанням № 19/03-1 від 19.03.2020, укладений між Позивачем (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Прищепа і Партнери" (Адвокатське об`єднання);

- Додаткову угоду № 3 від 19.03.2023 до Договору про надання професійної правничої допомоги адвокатським об`єднанням № 19/03-1 від 19.03.2020;

- Додаткову угоду № 4 від 10.07.2023 до Договору про надання професійної правничої допомоги адвокатським об`єднанням № 19/03-1 від 19.03.2020;

- акт здачі-приймання наданих послуг від 06.10.2023 № 06/10/23;

- рахунок на оплату послуг від 06.10.2023 № 06/10/2023;

- детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) від 13.11.2023;

- ордер серія ВК № 1091573 від 10.07.2023;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія РН № 1421 від 27.07.2018.

Так, згідно з п. 1.1 Договору про надання правової допомоги адвокатським об`єднанням № 19/03-1 від 19.03.2020 (далі Договір № 19/03-1) Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу Клієнту, в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, у т.ч. у процесі захисту прав і представництва інтересів Клієнта при стягненні грошової заборгованості, у т.ч. у судовому порядку, з контрагентів Клієнта.

Відповідно до п. 2.8 Договору № 19/03-1 для надання юридичної допомоги Клієнту Адвокатське об`єднання призначає, зокрема адвоката Гуль Наталію Віталіївну.

Згідно з п. 4.1 Договору № 19/03-1 вартість послуг, що надається Адвокатським об`єднанням, визначається з розрахунку 2 000,00 грн. за одну годину роботи адвоката, які Клієнт оплачує в гривнях шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок Адвокатського об`єднання, що фіксується у підписаних актах про надання правничої допомоги та рахунку-фактурі, без ПДВ.

За умовами п. 4.2 Договору № 19/03-1 оплата за цим Договором здійснюється не пізніше 20-ти днів після підписання сторонами акта надання правничих послуг.

Відповідно до п. 4.4 Договору № 19/03-1 за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної із сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатським об`єднанням юридичної допомоги, її вартість і витрачений час. Акт надсилається Клієнту Адвокатським об`єднанням електронним зв`язком або поштою.

Пунктом 4.5 Договору № 19/03-1 передбачено, що акт про надання юридичної допомоги вважається підписаним, якщо протягом 3 днів з моменту його отримання Клієнтом останній не надав Адвокатському об`єднанню письмові аргументовані заперечення на акт.

За умовами п. 4.6 Договору № 19/03-1 сума, вказана у п. 4.1 Договору, може коригуватись згідно офіційного індексу інфляції.

Згідно з п. 4.7 Договору № 19/03-1 сума, вказана у п. 4.1 Договору, є гонораром Адвокатського об`єднання за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає.

Відповідно до п. 4.9 Договору № 19/03-1 в акті, зазначеному в п. 4.4 Договору, сторони можуть визначити інший порядок оплати та/чи вартість юридичної допомоги. У цьому випадку сторони керуються умовами акту.

Пунктом 7.1 Договору № 19/03-1 цей Договір укладений строком на 3 роки та набирає чинності з моменту його підписання.

За умовами п. 7.3 Договору № 19/03-1 після закінчення строку дії Договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається поновлений на невизначений термін. При цьому, кожна сторона має право його розірвати, попередивши про це іншу сторону за два місяці.

Додатковою угодою № 3 від 19.03.2023 до Договору № 19/03-1 сторони вирішили продовжити строк дії цього Договору, передбачений п. 7.1 Договору, з 19.03.2020 по 19.03.2026 включно.

Додатковою угодою № 4 від 10.07.2023 до Договору № 19/03-1 (п. 1) сторони погодили, що вартість послуг Адвокатського об`єднання за підготовку та подання позовної заяви до Господарського суду Дніпропетровської області про стягнення коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" згідно Договору поставки № 16/08-7 від 16.08.2021 у загальному розмірі 241 742,10 грн., а також правовий супровід цієї справи у Господарському суді Дніпропетровської області (включаючи представництво інтересів та збір доказів, підготовка процесуальних документів, відповіді на відзив, направлення документів іншим сторонам) складатиме 30 000,00 грн., які Клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок об`єднання протягом 5 днів після ухвалення рішення у справі. Сторони погоджуються, що вказана сума гонорару є фіксованою та не підлягає поверненню.

Сторони погодили, що розмір та порядок сплати гонорару Адвокатського об`єднання за взаємною згодою може бути переглянутий сторонами, про що сторони укладають додаткову угоду (п. 2 Додаткової угоди № 4 від 10.07.2023).

Сторони підписали Акт здачі-приймання наданих послуг від 06.10.2023 № 06/10/23, згідно з яким Адвокатським об`єднанням надано професійну правничу допомогу при розгляді господарської справи № 904/3923/23 за позовом Клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" про стягнення коштів у розмірі 241 742,10 грн. згідно Договору поставки № 16/08-7 від 16.08.2021, а саме:

- проведено зустріч з Клієнтом, попереднє опрацювання наданих Клієнтом документів, усна консультація щодо шляхів врегулювання спору;

- підготовлено позовну заяву до Господарського суду Дніпропетровської області про стягнення коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" у розмірі 241 742,10 грн. згідно Договору поставки № 16/08-7 від 16.08.2021; підготовлено та сформовано пакет додатків до позовної заяви, відправлено примірник позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ"; підготовлено відповідь на відзив у справі №904/3923/23;

- представництво інтересів Клієнта у Господарському суді Дніпропетровської області.

Пунктом 2 вказаного акту сторони погодили, що вартість наданих Адвокатським об`єднанням послуг згідно Договору № 19/03-1 від 19.03.2020 та додаткової угоди № 4 від 10.07.2023 у справі № 904/3923/23 становить 30 000,00 грн. без ПДВ.

Вартість виконаних Адвокатським об`єднанням робіт становить 30 000,00 грн. (п. 4 акту здачі-приймання наданих послуг від 06.10.2023 № 06/10/23).

Втім, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Зазначений висновок відповідає висновку Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватись на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Відповідно до правової позиції, викладеної, зокрема у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (п.27.2.); суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (п. 22).

Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Право на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та положення ст. 4 ГПК України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов`язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки позивача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата позивачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення позивачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок відповідача.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Господарський суд, розподіляючи витрати Позивача на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат Позивачем на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі:

складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

ціною позову та значенням справи для сторони;

враховуючи обставини справи, обсяг доказів та те, що ця справа не є складною для адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію, стосується стягнення заборгованості за однією видатковою накладною, суд вважає обґрунтованою та розумною суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для покладення на Відповідача витрат Позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. В решті вимог Позивача стосовно витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 123, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" (49000, м. Дніпро, вул. Барикадна, 9, прим. 7, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 34914426) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дорсервіс" (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 117, офіс 1, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 31245569) основний борг у розмірі 203 341,25 грн., пеню у розмірі 18 066,73 грн., штраф у розмірі 20 334,12 грн., 3% річних у розмірі 11 381,54 грн., інфляційні втрати у розмірі 75 431,85 грн., судовий збір у розмірі 4 928,33 грн., та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

В решті вимог Позивача стосовно витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні заяви Відповідача про відстрочення виконання рішення відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Центрального апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.І. Красота

Повне рішення складено

07.03.2024