Рішення

від 08.03.2024 по справі 916/5455/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5455/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.

розглянувши справу № 916/5455/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "АПЕКС-Н" /ЄДРПОУ 34675017, адреса - 65005, м. Одеса, вул. Колонічна, 3, e-mail: apex-n@ukr.net/

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма Трейд ЛТД" /ЄДРПОУ 40008749, адреса - 65006, м. Одеса, вул. Шкодова гора, 2, прим. 501/

про стягнення 154 224,02 грн

ВСТАНОВИВ:

15.12.2023 товариство з обмеженою відповідальністю "АПЕКС-Н" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою /вх. № 6039/23/ до товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма Трейд ЛТД" про стягнення заборгованості за договором б/н № 17.07.2020 у розмірі 154 224,02 грн, з яких: 129 000,00 грн - орендна плата, 5 590,33 грн - 3 % річних, 19 633,69 грн - інфляція.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором б/н № 17.07.2020.

Позов пред`явлено на підставі ст.ст. 525-526, 612, 625 ЦК України.

Ухвалою суду від 20.12.2023 залишено без руху позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "АПЕКС-Н" вх. № 6039/23 від 15.12.2023; зобов`язано позивача надати суду у десятиденний строк з дня отримання ухвали суду, заяву про усунення недоліків, встановлених при поданні позовної заяви.

26.12.2023 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків /вх. № 46998/23/ на виконання вимог ухвали суду від 20.12.2023.

Ухвалою суду від 27.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/5455/23; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

До повноважень господарських судів не віднесено з`ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Усі ухвали по справі № 916/5455/23, зокрема ухвала Господарського суду Одеської області від 27.12.2023, направлялась учасникам справи в порядку, визначеному положеннями Господарського процесуального кодексу України, зокрема відповідачу, за адресою, вказаною в позовній заяві (65006, м. Одеса, вул. Шкодова гора, 2, прим. 501, яка є його місцезнаходженням, що підтверджується Витягом в Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), про що свідчить відтиск штампу вихідної кореспонденції на зворотньому боці другої сторінки цих ухвал з зазначенням адреси відповідача, рекомендованим листом з повідомленням про вручення з позначкою на конверті „Судова повістка".

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

10.01.2024 на адресу суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке направлялося на адресу відповідача, з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою».

Також суд звертає увагу, що положеннями ч. 7 ст. 120 ГПК України визначено, що учасники судового засідання зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою в вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за відповідною адресою не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду у справі № 910/15442/17 від 16.05.2018 року).

Також необхідно зазначити, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.12.2023 було оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому відповідач, обізнаний про розгляд справи № 916/5455/23, міг ознайомитися з текстом цієї ухвали.

Оскільки відповідач по справі, не надав суду відзив на позовну заяву у строк, встановлений судом, суд в порядку ч. 9 ст. 165 ГПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі, виходячи з наступного.

Як встановлено судом при безпосередньому дослідженні доказів, 17.07.2020 між товариством з обмеженою відповідальністю "АПЕКС-Н" /орендодавець/ та товариством з обмеженою відповідальністю "Сігма Трейд ЛТД" /орендар/ укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування (оренду) частину нежитлових приміщень площею 200 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Колонічна, 3 /п. 1.1 договору/.

Об`єкт передається в оренду для виробництва та зберігання антисептичних засобів /п. 1.2 договору/.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2021, а у частині невиконаних сторонами на момент його закінчення - до повного в належного виконання /п. 2.1 договору/.

Орендар зобов`язується оплачувати орендодавцю за користування об`єктом щомісячно орендну плату у розмірі 18 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 20 % - 3000,00 грн /п. 3.1 договору/.

Орендна плата нараховується з 1го і по останній календарний день кожного поточного місяця оренди /п. 3.2.2 договору/.

Орендна плата оплачується у безготівковій формі до кожного 5го числа поточного місяця /п. 3.4 договору/.

Орендна плата починає нараховуватися з 15го календарного дня від дати підписання сторонами договору і припиняє нараховуватися в момент підписання акту повернення /п. 3.5 договору/.

Орендар зобов`язаний у повному обсязі сплачувати орендну плату, а також інші платежі, у строк, передбачений даним договором /п. 4.2.2 договору/.

Орендар у випадку прострочення внесення орендної плати, а також прострочення оплати компенсаційних платежів (п. 3.6 договору), встановлених договором, зобов`язаний сплатити орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов`язання, без застосування до періоду нарахування пені шестимісячного строку. Припинення договору не припиняє право орендаря на нарахування пені, у встановленому цим пунктом, розмірі за несвоєчасне виконання зобов`язань, яке мало місце під час дії договору, а також не звільняє орендаря від сплати пені у повному обсязі /п. 5.4 договору/.

01.08.2020 між сторонами підписано акт приймання-передачі за договором оренди нежитлового приміщення № б/н від 17.07.2020.

01.01.2022 між сторонами підписано додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення № б/н від 17.07.2020, якою сторони погодили продовження договору до 31.12.2022.

31.03.2023 між сторонами підписано акт повернення приміщення за договором оренди нежитлового приміщення № б/н від 17.07.2020, яким сторони зафіксували повернення нежитлового приміщення площею 200 кв.м. Пунктом 3 акту визначено, що орендар підтверджує, що на дату припинення договору та повернення приміщення у нього наявна заборгованість зі сплати орендної плати, остаточний розмір якої буде встановлено шляхом підписання сторонами акту звіряння. Заборгованість з комунальних та експлуатаційних платежів у орендаря відсутня.

Судом досліджено банківську виписку про рахунку позивача за період з 01.07.2020 по 30.04.2023, а також з 01.01.2023 по 30.04.2023, з яких вбачається, що відповідач належним чином виконував свої зобов`язання зі сплати орендних платежів до лютого 2022. Так, останній платіж у розмірі 18 000,00 грн здійснено 03.02.2022 згідно рахунку № 17 від 31.01.2022. В подальшому відповідач 31.01.2023 - 10 000,00 грн, 28.02.2023 - 10 000,00 грн, 31.03.2023 - 10 000,00 грн, 27.04.2023 - 10 000,00 грн з призначенням платежу «згідно договору № б/н від 17.07.2020». Суд не враховує платіж відповідача від 28.04.2023 на суму 11 000,00 грн, так як він містить призначення «згідно договору № 0101/0423 від 01.04.2023.

Оскільки, відповідач не здійснив оплату орендної плати у строк, визначений у договорі, то суд приходить до висновку, що права інтереси позивача порушені, що призвело до звернення позивача до суду за захистом.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 "Найм (оренда)" розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України та статей 283- 291 ГК України.

Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.ч.1, 5 ст.762 ЦК України).

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частинами першою та шостою статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У частині першій статті 284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

За частиною першою статті 773 ЦК України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Проаналізувавши встановлені обставини в їх сукупності, враховуючи, що спірний договір оренди закінчився 31.12.2022, а об`єкт оренди повернуто за актом повернення майна 31.03.2023, враховуючи відсутність доказів сплати орендної плати за період користування майном у повному обсязі, господарський суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення основної заборгованості у розмірі 129 000,00 грн.

У зв`язку з несвоєчасним проведенням розрахунків по орендній платі позивач нарахував до стягнення інфляційні втрати у розмірі 19 633,69 грн та 3 % річних у розмірі 5 590,33 грн. Вказані нарахування здійснено за період з 06.03.2022 по 30.11.2023.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних та збитків від інфляції, господарський суд дійшов висновку про правильність здійсненого позивачем розрахунку. Так, інфляційні втрати становлять 19 633,69 грн, а 3 % річних - 5 590,33 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, однак не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню у спосіб, який дозволить дотриматись переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної стороною обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.

З урахуванням вказаного, проаналізувавши встановлені обставини в їх сукупності, враховуючи відсутність будь-яких доказів та доводів від відповідача, господарський суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "АПЕКС-Н" є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при пред`явленні позову сплатив судовий збір у розмірі 2 684,00 грн., що вбачається із платіжної інструкції № 1458 від 15.12.2023.

Таким чином, враховуючи висновок суду про задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "АПЕКС-Н" у повному обсязі, судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 74-75, 129, 237-241, 247-255 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "АПЕКС-Н" - задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма Трейд ЛТД" /ЄДРПОУ 40008749, адреса - 65006, м. Одеса, вул. Шкодова гора, 2, прим. 501/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АПЕКС-Н" /ЄДРПОУ 34675017, адреса - 65005, м. Одеса, вул. Колонічна, 3, e-mail: apex-n@ukr.net/ заборгованість за договором б/н № 17.07.2020 у розмірі 154 224,02 грн /сто п`ятдесят чотири тисячі двісті двадцять чотири гривні 02 копійки/, з яких: 129 000,00 грн - орендна плата, 5 590,33 грн - 3 % річних, 19 633,69 грн - інфляція; та судовий збір у розмірі 2 684,00 грн /дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок/.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення складено та підписано 08 березня 2024 р.

Суддя Н.Д. Петренко