Рішення

від 24.01.2024 по справі 757/6877/21

ЯГОТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Яготинський районний суд Київської області

Справа № 757/6877/21

Провадження № 2/382/20/24

РІШЕННЯ

Іменем України

24 січня 2024 року Яготинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кисіль О.А.

за участю секретаря Заряда А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Яготин Київської області справу за позовом ОСОБА_1 до Яготинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Акціонерне товариство Комерційний банк "Приват Банк" про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Яготинського районного суду Київської області за підсудністю надійшла справа за позовом ОСОБА_2 до Яготинського районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» про відшкодування моральної шкоди, в котрій зазначено, що 05 жовтня 2019 року старшим сержантом поліції Яготинського ВП Тарасенком А.В. було складено постанову серії ДП018 № 078064 про вчинення ним правопорушень, передбачених ч.5 ст. 121 та ч.2 ст.122 КУпАП, а саме: 05.10.2019 року о 11.00 годин в селі Капустинці Яготинського району по вулиці Гагаріна водій керував автомобілем обладнаним пасивними засобами безпеки був непристебнутим ременем безпеки та не увімкнув світлову аварійну сигналізацію після зупинки працівниками поліції, чим порушив п.2.3 в та п.9.9.б ПДР України.

Не погоджучись з даною постановою, він 10 жовтня 2019 року оскаржив її до Яготинського районного суду Київської області.

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 02 квітня 2020 року у справі № 382/1796/19 його позов до поліцейського СРПП Яготинського відділення поліції Головного Управління національної поліції у Київській області Тарасенка Андрія Вікторовича, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Сектор реагування патрульної поліції Яготинського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення, задоволено.

Постанову серії ДП018 № 078064 від 05 жовтня 2019 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП та ч. 2 ст. 122 КУпАП скасовано, провадження по справі закрито.

Законом України "Про виконавче провадження" визначено вимоги до виконавчого документа, а саме: згідно з п. 6 частини першої ст. 4 цього Закону обов`язковим реквізитом виконавчого документа є дата набрання законної (юридичної) сили рішенням. Як убачається з ухвали про відкриття провадження у адміністративній справі № 382/1796/19 постанова серії ДП018 № 078064 від 05 жовтня 2019 року про стягнення з нього штрафу в розмірі 850 грн. не набрала законної сили.

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 цього Кодексу.

Згідно з ст.ст. 307, 308 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати правопорушником штрафу у строк, встановлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що оскарження особою постанови про притягнення до адміністративної відповідальності/зупиняє її примусове виконання до розгляду відповідної скарги, що покликано забезпечити визначеність сторін у виниклих між ними правовідносинах.

На час звернення начальника Яготинського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділення поліції Головного Управління національної поліції у Київській області із заявою про примусове виконання постанови від 05 жовтня 2019 року останній володів інформацією про її оскарження в судовому порядку. 07 лютого 2020 року головним державним виконавцем Яготинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цимбал Наталією Валентинівною відкрито виконавче провадження № НОМЕР_7 по виконанню постанови серії ДП018 № 078064 від 05 жовтня 2019 року про стягнення з нього штрафу в розмірі 850 грн..

Відповідно до ст. 28 Закону "Про виконавче провадження" копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Всупереч вищевказаній нормі Закону йому не направлено оскаржувану постанову до цього часу.

Разом з цим, необхідно звернути увагу на те, що на момент прийняття відповідачем 2 постанови про відкриття виконавчого провадження від 07 лютого 2020 року з примусового стягнення у подвійному розмірі штрафу, така постанова була предметом оскарження у Яготинському районному суді Київської області (справа № 382/1796/19).

Відтак, підстави для примусового виконання постанови серії ДП018 № 078064 від 05 жовтня 2019 року станом на 07 лютого 2020 року були відсутні.

Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною в Постанові від 27.03.2019 року по справі № 826/15117/17.

З огляду на зазначене можливо дійти висновку, що постанова головного державного виконавця Яготинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цимбал Наталії Валентинівни про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_7 від 07 лютого 2020 року про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_6 є незаконною.

07.02.2020 року головним державним виконавцем Яготинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цимбал Наталією Валентинівною винесено постанову про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на всіх його рахунках, в результаті чого було арештовано його рахунок № НОМЕР_1 відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк» та на який нараховується пенсія по втраті годувальника на малолітню дитину - ОСОБА_3 та допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, соціальні виплати, а саме допомоги по безробіттю.

В зв`язку з чим він не міг отримати ці види допомоги та купувати ліки і харчування для своєї багатодітної сім`ї, оплачувати комунальні платежі. Крім того, арешт може бути накладений виключно в межах суми стягнення. При цьому штраф за вищенаведеною статтею не перевищує 2 000 гривень, а державний виконавець арештував рахунки з 4 433 гривень, що прямо та безпосередньо заборонено Законом.

Відповідно до ст. 28 Закону "Про виконавче провадження" копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Всупереч вищевказаній нормі Закону йому не направлено оскаржувану постанову до цього часу. Зі встановлених обставин вбачається, що між сторонами склалися правовідносини з приводу оскарження дій та рішення суб`єктів владних повноважень. З урахуванням вищевказаних положень норм закону, можливо прийти до висновку про те, що дії Яготинського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділення поліції Головного Управління національної поліції у Київській області щодо направлення постанови про стягнення штрафу з нього для виконання у примусовому порядку є протиправними.

Вказана обставина є підставою для визнання неправомірних дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_7 та винесення постанови про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на всіх його рахунках від 07 лютого 2020 року, оскільки вони є наслідком неправомірних дій суб`єктів владних повноважень - відповідачів і порушують його права і законні інтереси.

Акціонерне товариство Комерційний банк «Приват Банк» на яке нормами статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» покладений обов`язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому, постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника на рахунку НОМЕР_1 виконано. Зазначене свідчить про те, що банк також не визнав цей рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення.

Тобто, ПАТ КБ «ПриватБанк» після отримання постанови державного виконавця про арешт коштів, які знаходяться на рахунках, що належать йому, повинен був повідомити, що рахунки, на які накладено арешт, є рахунками зі спеціальним режимом призначення, на які законом заборонено накладення арешту і повернути зазначену постанову без виконання.

Однак, таких повідомлень від ПАТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Ощадбанк» на адресу приватного виконавця не надходило.

Разом з тим статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, в старості та в інших випадках, передбачених законом.

В рішенні Конституційного Суду України № 25рп/2009 від 07.10.2009 року зазначено, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел та забезпечується статтями 46 та 64 Конституції України. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Відповідно до ст. ст. 1,4,8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сирт та дітей, позбавлених батьківського піклування» статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, - визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування: особи із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. - особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування.

Заходи соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа гарантуються, забезпечуються та охороняються державою.

Держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа. Допомога та утримання таких дітей не можуть бути нижчими з встановлені мінімальні стандарти, що забезпечують коленій дитині рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку на рівні, не нижчому за встановлений прожитковий мінімум для таких осіб.

Згідно із статтею 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні.

При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах, - до закінчення дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні.

Призначення та виплата пенсії дітям - сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування згідно із Сімейним кодексом України, проводиться опікунам чи піклувальникам. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.

Крім того, відповідно до ст. 16 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з , допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, призначається особам, призначеним в установленому законом порядку опікунами чи піклувальниками дітей, які позбавлені батьківського піклування. Така допомога вважається власністю дитини.

Відповідно п. 4 ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб''єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до ст. 21 Конституції України, усі люди є вільні 1 рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Згідно з ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

На підставі норм передбачених в ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права 1 свободи та є рівними перед законом, забезпечується, у тому числі, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією країни. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав 1 свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені цієї Конституції.

На підставі норм передбачених в ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Пункктом 38 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) Суд повторює, що стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми; перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга шо міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як «окремі», тобто не пов`язані між собою; друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (пункт 106 рішення Європейського суду з прав людини від 08.07.1986, серія А, № 102 «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства» (Lithgow and Others v.the United Kingdom).

За нормою пункту 39 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (пункт 107 рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Веуеlег v. Іtаlу), №3202/96, ЕСНR 2000-I).

Пунктом 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) визначено, що вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а також передбачено, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом». Вираз «на умовах, передбачених законом» найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства 1 вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе (пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 29.04.2003 у справі «Полторацький проти України»).

У рішенні Європейського суд з прав людини від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України» (Заява № 61333/00), Суд повторює, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності.

Також, Суд визначає, що «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Далі Суд зазначає, що необхідний баланє не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Брумареєку проти Румунії»). Що ж до тлумачення поняття "інтереси суспільства", то його необхідно розуміти широко (пункт 46 рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»). Крім того, у даному рішенні зазначається, що завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи влади мають у принципі кращі, ніж міжнародний суд, можливості для оцінки того що відповідає «суспільним інтересам». Отже, створена Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок початкової оцінки як існування проблеми суспільного значення яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і проблеми необхідності заходів з усунення несправедливості (пункт 48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07.12.1976 року, серія А№24)

Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти боржника, що містяться на його рахунках у банківських установах. Однак, стаття 48 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.

Виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржнику в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому, саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Крім того, рахунки, які передбачені для виплати соціальних виплат та пенсії, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.

Як убачається з відповіді за № 20.1.0.0.0/7-200210/3226 на 111199-ВБ від 10 лютого 2020 року відповідач 2 свідомо порушив законодавство та не повернув постанову про накладення арешту на рахунки повідомивши виконавця про цільове використання коштів на рахунках.

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Однак, не зважаючи на його заяву від 28 лютого 2020 року відповідач 1 самоусунулася від виконання статті 48 Закону України "Про виконавче провадження".

Відтак, йому завдано моральної шкоди внаслідок неправомірного направлення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, відкриття виконавчого провадження та накладення арешту державним виконавцем банківського рахунку НОМЕР_1 відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк» в рамках отримання пенсії по втраті годувальника на малолітню дитину - ОСОБА_3 та соціальних виплат, який було накладено на підставі постанови від 07.02.2020 року, і бездіяльності державного виконавця щодо його зняття.

Постанова від 07.02.2020 р. головного державного виконавця Яготинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цимбал Наталії Валентинівни про накладення арешту на грошові кошти була скасована останньою лише 16 жовтня 2020 року.

За період арешту вищевказаного рахунку (з 07 лютого 2020 року до 16 жовтня 2018 року - більше 10 місяців) були втрачені нормальні життєві взаємостосунки з оточуючими і все це вимагало додаткових зусиль. Він постійно відчував моральні страждання, які мали тривалий характер з кожним місяцем все більше прогресували та збільшувати нервові зриви, депресивний стан та створювали умови для усамітнення і занурення у свій безпорадний стан безвиході.

Також призвело до обставин, в яких він та його багатодітна сім`я залишились без коштів для існування. Моральні страждання завдані і тим, що відповідач ніяким чином навіть не прагнув виправити ситуацію, яка склалася. Зневага посадових осіб відповідача принижує людську гідність. Порушують його права і законні інтереси та права і законні інтереси дитини-сироти.

На думку позивача, розмір моральної шкоди повинен бути визначений в розмірі 200 000 грн. з кожного відповідача окремо.

Позивач вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Відповідно до статті 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою. Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За статтею 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою. Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди.

Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/352уі6-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Пунктом 16 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 01.11.1996р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» передбачено, що суди мають суворо додержувати передбаченого ст.56 Конституції права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У пунктах третьому та четвертому постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до ст. з Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Вимога ефективності судового захисту перегукується з мілшародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Загальні.підходи до відщкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі N'2464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Слід також зазначити, що в рішенні STANKOV v. Bulgaria Європейський суд з прав людини зазначив, що «оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом за винятком випадків коли сума відшкодування встановлена законом... Більш того, період коли розглядалась справа характеризувався в Болгарії валютнофінансовими коливаннями, інфляцією, правовими реформами та змінами в правовій практиці. В таких умовах ніхто - навіть юрист - не зміг би визначити, яка вимога в положенні заявника буде "розумною"» (пункт 62).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди, є сам по собі факт порушення права (справи Войтенко проти України, Науменко проти України).

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства», рішення від 28 травня 1985 року, з огляду на її природу, моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.

У постанові від 15.08.2019 у справі № 823/782/16 Верховний Суд зробив висновок, що відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб`єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судові рішення відповідно до статті 124 Конституції України є обов`язковими до

виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).

Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону).

Відповідно до п.5 ст.2б Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно ч. 1 ст. 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Згідно ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувану про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувану та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Відповідно до СТ.10 Закону заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3)вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4)заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5)інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

З огляду на зазначене та обставини справи вважає, що в даному конкретному випадку факт заподіяння відповідачами йому моральної шкоди є безсумнівним.

Як убачається з додатків до позовної заяви позивач з малозабезпеченої та багатодітної сім`ї, має важкий майновий стан, жодного доходу не має, у зв`язку з цим просить суд звільнити його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Статтею 1 Закону України "Про охорону дитинства" багатодітною є сім`я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує.

Виходячи з наведеного вважає, що його сім`я відноситься до багатодітних сімей.

Частиною 1 ст. 1 36 ЦПК України, передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

В силу частини З цієї норми, суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Частиною 1 ст. 8 Закону «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-УІ, передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

В силу частини 2 цієї норми, суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору чи звільнення від його сплати може бути, наприклад, довідка про доходи, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо.

Позивач зазначає, що він з малозабезпеченої та багатодітної сім' ї, маю важкий майновий стан, жодного доходу не має, не працює. Перебуває на обліку в Яготинській районній філії Київського обласного центру зайнятості як безробітний.

Має посвідчення НОМЕР_2 від 02.12.2019 відповідно до якого він є батьком багатодітної сім`ї.

Крім того, як убачається з постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника з мне стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку(доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму.

Відповідно до розпорядження Яготинської районної державної адміністрації №219 від 24 вересня 2013 року надано статус дитини-сироти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та мене призначмо опікуном.

Тільки на опікуна законодавством покладено обов`язок щодо виховання і утримання підопічної дитини-сироти.

Також, суду необхідно врахувати категорію справи та мету забезпечення його права на доступ до правосуддя.

Таким чином, він є членом багатодітної сім`ї, на моєму вихованні і утриманні знаходиться дитина-сирота ОСОБА_3 , опікуном якої я являюсь, відповідно до постанови про звернення стягнення з мене стягуються аліменти, не працюю, безробітний, жодного доходу не маю, мною надано належні докази на підтвердження відсутності достатніх коштів для оплати судових витрат (скрутного матеріального стану).

Його доводи щодо необхідності звільнення від сплати судового збору є достатньою і необхідною правовою підставою для звільнення його від його сплати, у відповідності до ч. з ст. 136 ЦПК України, тому моє клопотання вважаю підлягає задоволенню.

Це підтверджується, зокрема ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2020 року (суддя Кузьменко В.В.) та ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року (суддя Ключкович В.Ю. ).

Як убачається з вищевказаних ухвал суд апеляційної інстанції однозначно прийшов до висновку, що наявні підстави для звільнення від сплати судового збору, оскільки розмір судового збору, що є встановленою сумою для оскарження ухвали суду першої інстанції, є непосильною для мене.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів(Рішення від 25.07.2002 року у справі СовтрансавтоХолдинг проти України).

Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи доступі до суду.

Слід зазначити, що ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" , сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).

Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обметкувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Регеz dе Raela Саvaniles v. Sраіn», «Веles and others v. the czech Republic», «RТВР V. Веlgium»),

Разом з тим. Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Керуючись ст. 56 Конституції України, ст. ст. 16, 1176, 1172-1174 ЦК України, ст.ст. 3-5 12-13, 16, 18, 19, 23, 76-92, 95, 187, 211, 223, 258-259, 264-265, 268, 272-275 279, 352, 354-355, 447, 451, п.15.5 розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження». Законом України «Про державну виконавчу службу» Постановою Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди, - просив звільнити від сплати судового збору за подання позовної заяви. Стягнути з Яготинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приват Банк" 200 000 грн. моральної шкоди.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2021 року головуючим суддею обрано суддю Кисіль О. А.

Ухвалою судді Яготинського районного суду Київської області від 19.08.2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Яготинського районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» про відшкодування моральної шкоди.

Не погоджуючись із ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08.09.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 19.08.2021 року повернуто особі, яка її подала.

ОСОБА_2 не погодившись з даною ухвалою подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

Постановою Верховного Суду від 26.04.2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено та ухвалу Київського апеляційного суду від 08.09.2021 року скасовано та справу передано до апеляційного суду для продовження розгляду.

Постановою Київського апеляційного суду від 27.12.2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено та ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 19 серпня 2021 року, скасовано. Справу передано для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2023 року головуючим суддею обрано суддю Кисіль О. А.

Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 23.03.2023 відкрито провадження у справі, та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження з викликом сторін, визначено строк для подання відзиву на позовну заяву, відповіді та заперечень.

17.05.2023 року на адресу суду від представника Яготинського відділу ДВС у Бориспільському району ЦМУ МЮ (м. Київ) Цимбал Н. В. надійшли письмові заперечення по справі з котрих вбачається, що 02 червня 2016 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, крім статтей 8,9 та положень, що стосується діяльності приватних виконавців, які введені в дію 05.01.2017 року.

Стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» (Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі -рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу у порядку, передбаченому законом.

06.02.2020 за вх. № 1993 надійшла заява начальника Яготинського ВП Переяслав-Хмельницького відділу поліції ГУ НП в Київській області підполковника поліції А. Медуниці в порядку статті 308 Кодексу України про адміністративне правопорушення для примусового виконання постанови ДПО 18 № 078084 від 05.10.2019 Яготинського ВП Переяслав-Хмельницького відділу поліції ГУ НП в Київській області про стягнення з ОСОБА_2 850,00 грн. штрафу на користь держави. Постанова є виконавчим документом, відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та набрала законної сили.

07.02.2020 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (АСВП НОМЕР_7) в порядку ч.1 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою начальника Яготинського ВП Переяслав-Хмельницького ВП ГУ НП в Київській області по примусовому виконанню постанови ДПО 18 № 078084 від 05.10.2019 Яготинського ВП Переяслав-Хмельницького ВП ГУ НП в Київській про стягнення з ОСОБА_2 850,00 грн. штрафу на користь держави, про що повідомлено сторони ВП за вих. № 2964.

Частиною першою ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банку, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах. А також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням. Здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Пунктом 7 частини третьої ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1. Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

07.02.2020 державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в «умі 85,00 грн. та за вих. № 2967 повідомлено сторони ВП.

07.02.2020 винесено постанову про арешт коштів боржника в порядку ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» та накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та /або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику.

При цьому загальний порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначені ст..48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

10.02.2020 під час перебування в приміщенні Яготинського районного відділу ДВС боржнику ОСОБА_2 було надано постанову про відкриття виконавчого провадження від 07.02.2020 та постанову про накладання арешту на кошти боржника. Останнім, в бік державного виконавця було вчинено провокацію бійки, лунали погрози та лайка, працівниками відділу було викликано працівників Національної поліції для забезпечення правопорядку та вгамування громадянина ОСОБА_2 , про що в матеріалах справи свідчить акт державного виконавця та повідомлення Яготинського ВП Переяслав- Хмельницького ГУ НП у Київської області.

Статтею 52 Закону України «Про виконавче провадження», що не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Більш того, чинним законодавством України не встановлено заборони звертати стягнення та накладати арешт на рахунки боржника для зарахування заробітної плати, пенсії та не визначаються такі рахунки, як рахунки зі спеціальним режимом використання.

В матеріалах виконавчого провадження та в автоматизованій системі виконавчого провадження (АСВП) відомості про те, що рахунок боржника, на який державним виконавцем накладено арешт має спеціальний режим використання або про те, що кошти, які надходять на рахунок, законом забороняється звертати стягнення, відсутні.

Крім того, стаття 7 закону України «Про платіжну систему та переказ коштів в Україні» яка визначає види рахунків, що можуть відкриватись банками (своїм клієнтам, не містять такого виду рахунку як «пенсійний». З метою отримання інформації щодо цільового призначення рахунку, який (накладено арешт державним виконавцем направлено відповідний запит до банківської установи.

В ході проведення виконавчих дій державним виконавцем проведено наступні заходи: 11.02.2020 згідно Інформації з ДРРП на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта відомості відсутні.

12.02.2020 відповідь №1060443403 ПФУ про осіб, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про місце роботи знайдено інформацію джерела отримання доходів ПП «ЄВРОСЕМ».

12.02.2020 відповідь 1060437062 ПФУ про осіб-боржників, які отримують пенсії знайдено інформацію про отримання пенсії в розмірі 2000,00 грн. Відповідь ДФС про відсутність відомостей на запит про реєстраційні номери облікових карток платників податків та/або джерела отримання доходів.

Відповідь ДФС на запит про реєстраційні номери облікових карток платників податків т/або джерела отримання доходів виявлено податкового агента № 34218716, який нараховує (сплачує) дохід на користь фізичних осіб ( ознака доходу 101).

Відповідь ДФС на запит про наявні рахунки за результатами-боржник за вказаними у запиті податковим номером на обліку в органах ДФС не перебуває. Запит про зареєстровані за боржником транспортні засоби виявлено автомобіль марки ОРЕLMARIVA легковий д.н.з. НОМЕР_3 .

Оскільки, боржником ОСОБА_2 не надано до відділу ДВС жодного підтверджуючого документа щодо призначення рахунків зі спеціальним режимом використання, на які накладено арешт, то відповідно 24.02.2020 дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Отже, рахунок відкритий на ім`я боржника ОСОБА_2 в ПАТ КБ «Приватбанк» та який накладено арешт, не є рахунком з спеціальним режимом призначення, оскільки до таких рахунків належать лише рахунки, які призначені для виплат заробітної плати та податків, та які належать виключно юридичним особам або фізичним особам-підприємцям, а не рахунки фізичних осіб, на які надходять такі виплати. Разом з тим, банк не повідомляв державного виконавця про спеціальний режим використання коштів боржника та не повертав виконавцю його постанову без виконання, хоча це є прямим обов`язком банку.

08.04.2020 державним виконавцем винесено постанову про зняття арешту з рахунку відкритого у АТ «Приват Банк», який використовується для виплати пенсії по втраті годувальника на неповнолітню дитину про, що повідомлено відділом з питань виплати пенсії 24 ПФУ та надано рахунок у форматі ІВАN. Тобто, з 08.04.2020 ОСОБА_2 в повному обсязі користувався рахунком НОМЕР_4 в ПАТ КБ «ПриватБанк», на який перераховувалась пенсія від бухгалтерії ПФУ по втраті годувальника на неповнолітню дитину ОСОБА_3 . По іншому картковому рахунку ПАТ КБ «ПриватБанк» арешт коштів застосований в межах суми штрафу 850 грн., виконавчого збору в сумі 85,00 грн., та витрат виконавчого провадження в сумі 269,00 грн.

21.04.2020 боржник ОСОБА_2 звернувся із заявою про винесення постанови про закінчення виконавчого провадження про стягнення штрафу 850 грн. та приєднав рішення у справі № 382/1796/19 від 02.04.2020 Яготинського районного суду Київської області не скріплено печаткою суду та підписом судді (оприлюднене 03.04.2020 в Єдиному державному реєстрі судових рішень) про скасування постанови ДПО 18 від 05.10.2019 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП та ч.2 ст.122КУпАП направлене на ел.адресу відділу Яготинського РВ ДВС, яке не вступило в законну силу та має строк на апеляційне оскарження.

Згідно до наданого роз`яснення №382/1796/19/1874/2020 від 09.06.2020 Яготинського районного суду Київської області на запит державного виконавця, постановою № 211 від 11.03.2020 Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОУШ-19» з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби СОУГО-19» розділ VI «Прикінцеві положення» доповнити пунктом з такого змісту» 3. Під час дії карантину встановленого Кабінетом міністрів України з метою запобігання короновірусної хвороби СОVID-19 строки, визначені статтями 47,79,80,114,122,162,163,164,165,169,177,193,261,295,304,309,329,338,342,363, державним виконавцем направлено вимогу за вих.№ 3734 боржнику про надання підтвердження наявності рахунку в установі банку для отримання соціальних виплат та рахунку для отримання заробітної плати для прийняття відповідного рішення про зняття арешту та одночасно вимога направлена на зазначену у зверненні mail-адресу (vovadanilenko@ukr.net)

Відповідно до обміну з банками в системі АСВП отримано відповідь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 28.02.2020, якою підтверджено ІВАN рахунок боржника ОСОБА_2 .

З наданої відповіді ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на рахунку НОМЕР_4 належному боржнику ОСОБА_2 достатньо коштів для виконання постанови в межах суми. Якщо на рахунку є кошти в сумі, що визначена документом про арешт коштів, то банк арештовує їх на цьому рахунку та продовжує виконання операцій за рахунком клієнта.

Відповідно до ст. 56 Закон 1404-VII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Крім того зазначаємо про те, що відповідно до ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» арешт з рахунків боржника знімається разі сплати боржником заборгованості в повному обсязі, отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок має спеціальний режим використання або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом або рішенням суду.

Оскільки станом на 08.04.2020 відповіді від банківської установи щодо цільового призначення рахунку не отримано, державним виконавцем направлено запит до Відділу з питань виплат пенсій № 24 Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про надання інформації щодо виплат які надходять на рахунок.

З відповіді АТ КБ "ПРИВАТ БАНК" встановлено, що гл.9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ № 22 від 21.01.04р., на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах.

Згідно повідомленням Відділу з питань виплати пенсій №24 Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на картковий рахунок НОМЕР_1 відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 отримується пенсія по втраті годувальника на неповнолітню цього Кодексу, а також інші процесуальні строки, а також строки звернення , до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, «заперечення, пояснень третьої особи, розгляду адміністративної справну б апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Також судом повідомлено, що рішення набере законної сили після закінчення строку карантину та буде направлено на адресу відділу ДВС.

16.10.2020 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження вимогами п.5 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» в зв`язку із винесенням рішення №382/1796/19 від 02.04.2020 Яготинського районного суду Київської області про скасування постанови ДПО 18 від 05.10.2019 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП та ч.2 ст.122 КУпАП.

У відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язується довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною другою пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювана; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана; вини останнього в її заподіянні.

Вищевказані складові є необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як передбачено частиною третьою ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

В рахунок вказаних вище обставин, в абз. 1 п. 4 Постанови Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та і доповненнями) передбачено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, зважаючи що державний виконавець при відкритті і виконавчого провадження проводив щоденну, поточну роботу, в межах діючого законодавства та посадових обов`язків.

Таким чином, позивач обґрунтував заподіяну йому моральну шкоду виключно словами, що містяться в позові, не надавши належних та допустимих доказів, які б підтвердили заподіяння моральної шкоди та відповідно її розмір компенсації в сумі, яка становить саме 200 000 (двісті тисяч) грн., а тому позивачу необхідно відмовити в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди в повному обсязі.

Враховуючи викладене, з метою повного, всебічного та своєчасного розгляду справи, керуючись ст.4, 26, 48, 56, 59 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 10, 60, 128, 447-451 ЦПК України- просила в позовних вимогах ОСОБА_2 до Яготинського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відшкодування моральної шкоди у сумі 200 000 грн., відмовити повністю, провадження в справі закрити.

Ухвалою судді Яготинського районного суду Кисіль О. А. від 22.05.2023 року закінчено підготовче провадження по справі та справу призначено до судового засідання в порядку загального позовного провадження.

22.01.2024 року на електронну адресу суду від представника АТ КБ "ПриватБанк" адвоката Гнатишак О. В. надійшло спростування позовних вимог з котрих вбачається, що позивач вказав, що АТ КБ «ПриватБанк» на яке нормами статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» покладений обов`язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому, постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника на рахунку № НОМЕР_5 виконало.

Зазначене свідчить про те, що банк також не визнав цей рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення. Тобто, АТ КБ «ПриватБанк» після отримання постанови державного виконавця про арешт коштів, які знаходяться на рахунках, що належать боржнику, повинний був повідомити, що рахунки, на які накладено арешт, є рахунками зі спеціальним режимом призначення, на які законом заборонено накладення арешту і повернути зазначену постанову без виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти боржника, що містяться на його рахунках у банківських установах. Однак, стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.

З наведених підстав позивач просить суд задоволити заявлені вимоги, стягнути на відшкодування моральної шкоди в сумі 200000,00 грн з кожного відповідача.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та учасниками справи. Доказування не може ґрунтувалися на з припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

У визначення справедливого судового розгляду справи сторін не можна не враховувати загальні фактичні та юридичні обставини справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станкевич проти Польщі").

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В розпорядження суду стороною позивача не представлено доказів заявленого, що слугує підставою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з огляду на наступне.

Так, згідно абз. 2 ч. 2 ст. 48 ЗУ «Про виконавче провадження» забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, а згідно ч. З ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Даним правозастосуванням позивачем обґрунтовані заявлені вимоги, висновки із правозастосування таких на переконання сторони позивача слугують підставою стверджувати про завдання моральної шкоди.

Проте, із представленої позивачем виписки від 02 січня 2021 року вбачається, що кошти на картковий рахунок позивача заходять до Банку із призначенням платежу: «Виплати Пенсійного фонду, пенсія» та «Виплати Соціального фонду, соц. виплата». Це вся інформація, яка відображається платником коштів при здійсненні переказу таких на рахунок відкритий у АТ КБ «ПриватБанк».

Із представлених суду позивачем довідок від 02 січня 2021 року щодо одного і того карткового рахунку вбачається, що позивачем у АТ КБ «ПриватБанк» відкрито картку/рахунок на які зараховуються і пенсійні, і соціальні, і будь які інші виплати (перекази), що свідчить про те, що даний рахунок немає спеціального (окремого) призначення коштів, що зараховуються.

Позивач був вправі відкрити окремі рахунки під кожну із отримуваних виплат/під кожного переказування коштів, проте відкрили один єдиний рахунок для всіх виплат.

Більше того, позивачем на виконання процесуального обов`язку щодо обґрунтування заявленого не вказано тієї норми права, як б відносила відритий ним у АТ КБ «ПриватБанк» рахунок до рахунків щодо якого забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (абз. 2 ч. 2 ст. 48 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Аналогічно, не можна погодитись із правозастосуванням наведеним позивачем із покликанням на ч. 3 ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження» адже дана норма: «Особливості звернення стягнення на кошти та майно боржника - юридичної особи, фізичної особи - підприємця» врегульовує правовідносини інших сторін грошового переказу, що не є тотожними даному спору, відтак і в даній частині правового обґрунтування заявленого - АТ КБ «ПриватБанк» апріорі не міг допустити порушення прав позивача.

Отже, з врахуванням наведеного наявні підстави стверджувати, що АТ КБ «ПриватБанк» не допущено порушення прав позивача, адже мотивів і доказів зворотньому матеріали справи не місять.

Також варто вказати і про те, що позивачем не доведено ні підстав для застосування такого виду цивільно правової-відповідальності як моральна шкода, так і самої моральної шкоди, що заявлена до стягнення із АТ КБ «ПриватБанк» в розмірі 200 000,00 грн.

Стаття 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння, заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За приписами частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала за наявності іі вини.

Навіть доведене порушення суб`єктивних прав людини чи погане поводження із нею завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Отже, позивачу який посилається на ті чи інші обставини, повинен навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин заявлена до стягнення моральна шкода не підлягає до стягнення.

З врахуванням наведеного, керуючись нормами права, наведеними вище АТ КБ «ПриватБанк» просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до Яготинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), АТ КБ «ПриватБанк» про відшкодування моральної шкоди в сумі 200 000,00 грн. з кожного із відповідачів.

23.01.2024 року через підсистему "Електронний суд" від позивача ОСОБА_2 надійшло клопотання про повернення без розгляду спростування позовних вимог, з котрого вбачається, що 23 березня 2023 року відкрито провадження в зазначеній справі в порядку загального позовного провадження. Даною ухвалою судом було встановлено протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, подати до суду відзив на позов ОСОБА_2 з відповідними додатками, що відповідає вимогам ст. 178 ЦПК.

22.01.2024 року до суду від представника відповідача надійшли спростування позовних вимог. Так подане представником відповідача спростування фактично є відзивом на позовну заяву.

Згідно з частиною 1 статті 4, частиною 2 статті 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 1 та 3 статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п. 1 ч. 5 ст. 178 ЦПК України визначено, що до відзиву додаються докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Таким чином, саме відповідач визначає коло доказів, які він бажає надати суду у підтвердження своїх заперечень проти позовних вимог.

Виходячи з положень ст. 178 ЦПК України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Як вбачається з матеріалів справи, представником відповідача було подано до суду відзив з пропущенням процесуальних строків, крім того клопотань про поновлення пропущеного строку та відповідного обґрунтування подано не було, а відтак необхідно дійти висновку про повернення без розгляду спростування позовних вимог представника відповідача.

Тотожні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року №

497/502/17 (провадження № 61-43153св18). Окрім того, відповідно до частини 6 статті 14 ЦПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Відповідно до ч.1,2 ст.174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 178 ЦПК України відзив повинен містити, зокрема, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету. Відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету у адвоката, представника АТ КБ «ПРИВАТБАНК» О.В. Гнатишак суду не надано.

Звертає увагу суду, що одним із елементів поняття справедливого судового розгляду є принцип рівності сторін, який також включає принцип змагальності процесу, що полягає у наданні рівних процесуальних можливостей сторонам у захисті їхніх прав і законних інтересів.

За приписами ст. 6 ЦПК України, суд зобов`язаний забезпечити процесуальну рівність сторін. При цьому суд повинен: не допускати процесуальних переваг однієї сторони перед іншою; однаково вимагати від сторін виконання їхніх процесуальних обов`язків; однаковим чином застосовувати до сторін заходи процесуальної відповідальності.

У п. 87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" (Заява № 65518/01) від 06.09.2005 року викладено правову позицію, відповідно до якої принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі Ruiz-Mateos). Тобто, невід`ємним принципом права на змагальний судовий процес є надання кожній стороні в судовому провадженні можливості розглянути й оспорити будь-який доказ чи твердження, наведені з метою справити вплив на рішення суду.

В той же час, представником відповідача не подано до суду належних доказів направлення позивачу відзиву та доданих до нього доказів, що, в свою чергу, порушує визначені законом засади змагальності, рівності учасників процесу перед законом і судом, а також позбавляє учасників провадження можливості своєчасно ознайомитись з відповідними матеріалами, надати свої доводи і заперечення.

Згідно з частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Системний аналіз положень ЦПК України дає підстави для висновку, що у разі подання учасником справи відзиву та доданих до нього доказів без додержання вимог частини 3 статті 178 ЦПК України, суд повертає її заявнику без розгляду, про що постановляє відповідну ухвалу.

З огляду на вищенаведене, керуючись ЦПК України, просив спростування позовних вимог адвоката, представника АТ КБ «ПРИВАТБАНК» О.В. Гнатишак повернути без розгляду.

У судове засідання позивач не з`явився, через підсистему "Електронний суд" направив заяву про розгляд справи у його відсутність, підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених в позовній заяві, та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача 1 у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином через підсистему "Електронний суд" проти позову направлено на адресу суду письмові заперечення відповідно до яких просив у його задоволенні відмовити.

Представник відповідача 2 направив на електронну адресу суду спростування позовних вимог, відповідно до яких просив у позовних вимогах позивача відмовити.

Перевіривши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає що в задоволенні позову слід відмовити з наступник підстав.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Згідно із ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Частиною 1 вказаної статті визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктами 3 та 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995р. передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18).

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З копії трудової книжки ОСОБА_2 отримує допомогу по безробіттю (а.с. 23-24, том №1).

З копії постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП №51372603 від 02.11.2020 року накладено на дохід, що отримує ОСОБА_2 у ПП "ЄВРОСЕМ" для стягнення аліментів (а.с. 25-27, том №1).

Відповідно до виписки з АТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_2 отримує пенсійні виплати та соціальні виплати (а.с.28-29 том №1) та має картку на яку отримує пенсійні виплати та картку на яку отримує соціальні виплати та на вказані картки (рахунки) може бути зарахована будь-яка виплата (переказ) (а.с.30-31 том №1).

Згідно до Інформації про виконавче провадження №61194492, вбачається що воно не закінчене на підставі п.4 ч. 1 ст. 49 на підставі рішення 382/1796/19 від 02.04.2020 року Яготинського районного суду Київської області про скасування (а.с.32-36 том №1).

Відповідно до листа АТ КБ "ПриватБанк" від 21.02.2020 року, вбачається, що було повідомлено ОСОБА_2 про накладення арешту на кошти, які знаходяться на його рахунках, та вказано, що станом на 03.03.2020 року до банку не надходив у належному порядку документ про зняття арешту, тому відсутні підстави для зняття арешту з рахунків. 28.02.2020 року було знято арешт з коштів (а.с.37-38 том №1).

Згідно до копії листа Міністерства юстиції України щодо результатів розгляду звернення на постанову про відкриття виконавчого провадження від 07.02.2020 року про арешт коштів, вбачається, що відповідно до копії рішення Яготинського районного суду Київської обалсті від 02.04.2020 року №382/1796/19 щодо скасування постанови про накладення штрафу, вбачається, що після надання позивачем до відділу належним чином завіреної копії та набрання ним законної сили, державним виконавцем буде вжито відповідних заходів у відповідності з вимогами чинного законодавства (а.с. 39-40 том №1)

Відповідно до копії листа від Головного управління національної поліції в Київській області Переяслав-Хмельницького відділу поліції від 10.06.2020 року, вбачається, що відповідно до поданого звернення ОСОБА_2 до поліції щодо виконання неналежним чином своїх службових обов`язків працівниками Яготинського ВП Переяслав-Хмельницького ВП ГУНП в Київській області розглянуто та старшому сержанту поліції Тарасенко А. В. та начальнику підполковнику поліції Медуниці А. О. оголошено зауваження (а.с.41 том №1).

Згідно до відповідей Департаменту ДВС Міністерства юстиції України від 08.04.2020 року, 04.05.2020 року, 03.06.2020 року, вбачається, що ОСОБА_2 звертався з питаннями про закриття виконавчого провадження №61194492 з примусового виконання постанови Яготинського ВП Переяслав-Хмельницького ВП ГУНП в Київській області ДПО 18№078084 від 05.10.2019 року, однак ОСОБА_2 було повідомлено, що підстав для закінчення виконавчого провадження, передбачених ст. 39 Закону Украхни "Про виконавче провадження" відсутні (а.с. 43-48том №1).

Відповідно до копії листа від Головного управління національної поліції в Київській області Переяслав-Хмельницького відділу поліції від 19.11.2019 року, вбачається, ОСОБА_2 звертався з скаргою до Національної поліції України щодо виконання неналежним чином своїх службових обов`язків процівниками Яготинського ВП Переяслав-Хмельницького ВП ГУНП в Київській області, та оскільки матеріал складений відносно ОСОБА_2 за ст. 121-2 КУпАП було ним оскаржено, то підтвердити чи спростувати вину працівника поліції не представилось можливим рішення про притягнення винних працівників до дисциплінарної відповідальності буде прийнято після надходження ухвали суду до Яготинського відділення поліції (а.с.49 том №1 ).

Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_2 перебуває на обліку в Переяслав-Хмельницькому об`єднаному управлінні ПФУ в Київській області і отримує пенсію в разі втрати годувальника, сума пенсії за період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 складає 24800,00 гривень ( а.с. 50 том №1 ).

Згідно довідки №146 від 11.03.2020 року, вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований як безробітній в Яготинській районній філії КОЦЗ з 03.12.2019 року (а.с.51 том №1 ).

До матеріалів справи додано позивачем його заяви про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №61194492 та постанови про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на всіх його рахунках від 07.02.2020 року та заява про винесення постанови про закінчення виконавчого провадження з якими позивач звертався як боржник до Яготинського ВДВС ЦМУ МЮ (м. Київ), які не підписані позивачем та не містять відмітки про направлення чи отримання їх державним виконавцем (а.с.52-59 том №1).

Згідно до копії посвідчення НОМЕР_2 ОСОБА_2 являється батьком багатодітної сім`ї (а.с.60, 79 том №1).

07 лютого 2020 року головним державним виконавцем Яготинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цимбал Наталією Валентинівною відкрито виконавче провадження № НОМЕР_7 по виконанню постанови серії ДП018 № 078064 від 05 жовтня 2019 року про стягнення з нього штрафу в розмірі 850 грн., та винесено постанову про арешт коштів боржника (а.с.61-68 том №1).

16.10.2020 року головним державним виконавцем Яготинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цимбал Наталією Валентинівною винесено постанову про зняття арешту з коштів (а.с.69-70 том №1).

Відповідно до копії рішення Яготинського районного суду Київської області від 02.04.2020 року позов ОСОБА_2 до поліцейського СРПП Яготинського відділення поліції Головного Управління національної поліції у Київській області Тарасенка Андрія Вікторовича, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Сектор реагування патрульної поліції Яготинського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення, задоволено. Постанову серії ДПО18 № 078064 від 05 жовтня 2019 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП та ч.2 ст.122 КУпАП скасувано, провадження по справі закрито (а.с.71-75 том №1).

Згідно копії розпорядження Яготинської державної адміністрації №219 від 24.09.2013 року вбачається, що ОСОБА_3 являється джитиною-сиротою та над нею встановлено опіку (а.с.76-77 том №1).

Відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 має батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.78 том №1).

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ст. 22 ЦК України); в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Частина 2 цієї статті встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини (у зв`язку із наявністю вини іншої особи або у зв`язку із дією об`єктивних обставин).

Відповідно до частини 2 ст.1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч. 4 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до ст. 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом.

Як роз`яснено в п. 3 роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

В пункті № 10 зазначеної постанови зазначено, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Протиправність (неправомірність) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця може доводитись з посиланням, зокрема, на судове рішення, яке набрало законної сили, рішення вищих посадових осіб державної виконавчої служби, а також інші докази.

Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19, пункт 26).

Так, процесуальне законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, які можуть свідчити про протиправність діянь державного виконавця, зокрема закон не передбачає попереднього ухвалення судового рішення про визнання протиправними відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного виконавця при здійснені виконавчого провадження як єдиного допустимого доказу на підтвердження існування підстав для відшкодування завданих такими діяннями збитків.

Збитками є об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, утраті або пошкодженні майна, а також неодержанні кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Обов`язок доведення наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад: 1) верховенства права; 3) законності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Отже, з врахуванням вище викладеного, та враховуючи те, що державним виконавцем відкрито виконавче провадження відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», та як вбачається з матеріалів справи відсутні докази, що хоч однією із сторін виконавчого провадження повідомлено державного виконавця про оскарження постанови про адміністративне правопорушення, а надані позивачем заяви про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про накладення арешту та заява про закінчення виконавчого провадження не містять підпису боржника та відмітки отримання їх виконавчою службою, тому не можуть слугувати доказами звернення боржника до державної виконавчої служби. Таким чином не можна вважати, що державний виконавець діяв не у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Крім цього, слід врахувати, що позивачем не надано доказів, що його рахунки, які були відкриті у Акціонерне товариство Комерційний банк "Приват Банк" мали спеціальний режим призначення.

З урахуванням викладеного, у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 137, 141, 247, 259, 263, 264-265, 273, 353, 430 ЦПК України, ст.ст. 16, 23, 1166, 1167, 1174 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_2 до Яготинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Акціонерне товариство Комерційний банк "Приват Банк" про відшкодування моральної шкоди, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, після проголошення повного рішення 08 березня 2024 року, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 08 березня 2024 року.

Суддя Кисіль О.А.