Рішення

від 07.03.2024 по справі 120/10796/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2024 р. Справа № 120/10796/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінниця Проект - Буд" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - ВОВ ФСЗОІ, позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінниця Проект - Буд" (далі -ТОВ "Вінниця Проект - Буд", відповідач) адміністративно-господарських санкцій та пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що в порушення приписів Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" відповідач не забезпечив визначеного нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році в кількості 1 робочого місця, тому має сплатити суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі 21464,46 грн. та нараховану у зв`язку з несплатою таких санкцій пеню в розмірі 1339,26 грн. З метою стягнення вищезазначених коштів з відповідача Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до суду з цим позовом.

Ухвалою від 24.07.2023 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

14.08.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначив, що створив два робочих місця для осіб з інвалідністю з метою виконання нормативу та подавав звіти форми №3-ПН до центру зайнятості (звіт форми №3-ПН від 27.07.2022 про створення робочого місця для інваліда за посадою оператор змішувального бентонітового вузла установки ТНТЕ та звіт форми №3-ПН від 08.08.2022 про створення робочого місця для інваліда за посадою помічник бухгалтера). За направленням з Центру зайнятості на роботу відповідачем було прийнято особу з інвалідністю ОСОБА_1 , згідно наказу № 10/081 від 10.08.2022, на посаду бухгалтера, який працює і даний час.

Відповідач зауважив, що на другу посаду працівника з інвалідністю знайти, ані за допомогою центру зайнятості ані самостійно не вдалось. Таким чином, упродовж 2022 року центр зайнятості був поінформований про наявність у відповідача вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю та мав можливість у 2022 році направляти відповідних осіб для їх працевлаштування.

За таких обставин, відповідач вважає, що вчинив всі передбачені законодавством заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувало, у спосіб встановлений відповідним центральним органами виконавчої влади, відповідні державні органи про наявність таких місць. А також наголошує на тому, що матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів та не повідомлено про випадки відмови відповідачем у працевлаштуванні особам з інвалідністю.

18.08.2023 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач, наполягаючи на задоволенні позовних вимог, зазначив, що незважаючи на суттєві зміни статті 19 Закону № 875-ХІІ щодо виключення обов`язку роботодавців подавати звіти до територіальних відділень Фонду, механізм розрахунку та сплати адміністративно-господарських санкцій та пені визначений 20 Закону № 875-ХІІ залишився без змін.

Крім того, зауважив, що законодавчо визначеним джерелом нарахування адміністративно-господарських санкцій за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є дані податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, форму якого затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 р. за № 111/26556 (зі змінами), що надана роботодавцем до контролюючих органів за основним місцем обліку. Зазначив, що інформація з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності є належним доказом невиконання роботодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, отже наявності очевидного правопорушення у сфері господарювання.

Вказав, що листом ВОЦЗ повідомив, що відповідач звіти за формою № 3-ПН про попит на робочу силу для працевлаштування осіб з інвалідністю подавав до центру зайнятості. Однак звіт форми № 3-ПН було подано лише 27.07.2022 і лише про наявність вакансії для працевлаштування 1 особи з інвалідністю. При цьому для виконання нормативу створення робочих місць необхідно було працевлаштувати 1 особу з інвалідністю з січня 2022 року, тоді як форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши наявні у справі докази та надавши їм юридичну оцінку суд встановив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінниця Проект - Буд" є суб`єктом господарювання, яке у своїй діяльності використовує найману працю.

Як зазначає позивач, згідно даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відповідач у 2022 році мав середньооблікову чисельність штатних працівників в кількості 9 осіб, з яких не було жодної особи з інвалідністю. Тобто, позивач робить висновок, що відповідач не виконав норматив для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості одного робочого місця, а тому має сплатити суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі 0,5 середньої річної заробітної плати -21464,46 грн.

Крім того на думку позивача за порушення термінів сплати зазначених санкцій відповідач також зобов`язаний сплатити пеню у розмірі 1339,26 грн., яка розрахована починаючи з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій, тобто з 15.04.2023 у відповідності до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Мінпраці України від 15.05.2007 № 223 по день подання позовної заяви.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та фактичним обставинам справи, суд враховує наступне.

Правові засади соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" №875-ХІІ від 21.03.1991.

Відповідно до частин 1, 3 статті 18 Закону № 875-XII (частина третя статті 18 в редакції до внесення змін Законом № 2682-IX від 18.10.2022) забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Після змін внесених Законом № 2682-IX від 18.10.2022 частину третю статті 18 Закону № 875 викладено в наступній редакції: "Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.".

Зміни набрали чинності 06.11.2022.

Тобто, після 06.11.2022 уже не було обов`язку роботодавців у звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. В іншій частині обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування не змінились.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 19 Закону № 875-XII (тут і надалі в редакції Закону станом на час виникнення спірних відносин) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Згідно із частиною 10 статті 19 Закону № 875-XII керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Частинами 11, 12 статті 19 Закону № 875-XII визначено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Частинами першої, четвертої, дев`ятої статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Статтею 217 Господарського кодексу України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України слідує, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для суб`єктів господарювання, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.

На виконання вищевказаної норми Закону № 5067-VI, наказом Міністерства економіки України №827-22 від 12.04.2022 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - Порядок №827-22).

Згідно з п.1.4 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства економіки № 827-22 від 12.04.2022, форма №3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Відповідно до п.1.5 вказаного Порядку форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Форма № 3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника / фізичної особи - підприємця або уповноваженої ним (нею) особи).

Згідно з п. 1.6 зазначеного Порядку роботодавець визначає вид форми № 3-ПН первинна або уточнювальна. Первинна форма № 3-ПН подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна форма №3-ПН подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії(й), зокрема умов праці, розміру заробітної плати, вимог до кандидата(ів) тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та професійної назви робіт (професії/посади).

Відповідно до п. 1.7 цього Порядку актуальність зазначеної(их) у поданій формі № 3-ПН вакансії(й) уточнюється фахівцем центру зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним чи фіксованим зв`язком, надсилання/отримання повідомлення електронною поштою. Також таке уточнення здійснюється перед направленням зареєстрованого безробітного або особи, яка шукає роботу, до роботодавця.

Пунктом 1.8 згаданого Порядку передбачено, що роботодавець може самостійно повідомити центр зайнятості про закриття вакансії(й) шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним або фіксованим зв`язком, надсилання повідомлення електронною поштою, а також під час особистої зустрічі з фахівцем центру зайнятості.

Отже, відповідно до цих правових актів на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

При цьому, періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22, від 29.11.2023 у справі № 200/5659/21, від 11.09.2020 у справі № 440/2010/19 та від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17.

Однак обов`язок підприємства чи підприємця щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону № 875-XII.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.08.2023 у справі №120/4975/22, від 03.12.2020 у справі №812/1189/18, від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 у справі №819/639/17, від 20.05.2019 у справі №820/1889/17.

При цьому, Законом № 875-ХІІ визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

В той же час, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії суб`єкт господарювання (роботодавець), фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН.

Крім того, за правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 03.08.2023 у справі №120/4975/22, від 11.08.2021 у справі №260/557/19 підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Так судом встановлено, що відповідачем було створено два робочих місць (вакансії) для працевлаштування осіб з інвалідністю за професією (посадою) "оператор змішувального бентонітового вузла установки ТНТЕ " та "помічник бухгалтера".

Поряд із тим, як видно із долучених відповідачем доказів, ним подавалась до центру зайнятості звітність форми № 3-ПН про наявні вакантні посади для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Така звітність подавалась відповідачем 27.07.2022 про створення робочого місця для інваліда за посадою оператор змішувального бентонітового вузла установки ТНТЕ та 08.08.2022 про створення робочого місця для інваліда за посадою помічник бухгалтера.

З матеріалів справи також вбачається, що за направленням з Центру зайнятості відповідачем згідно наказу № 10/081 від 10.08.2022, було прийнято на посаду бухгалтера особу з інвалідністю ІІІ групи ОСОБА_1 .

Щодо іншої посади то як зазначає відповідач та не заперечується позивачем особу з інвалідністю знайти не вдалось.

З огляду на викладене суд погоджується із доводами відповідача про те, що Вінницький обласний центр зайнятості проінформований про наявність вакансії для осіб з інвалідністю у відповідача та мав можливість у 2022 році направляти відповідних осіб для подальшого працевлаштування.

Крім того, судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено наявності доказів безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування

Щодо посилань позивача про те, що звіт за формою № 3-ПН подавався лише 27.07.2022, то суд ще раз наголошує на тому, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Отже, твердження позивача про те, що ТОВ "Вінниця Проект - Буд" не виконало нормативів встановлених Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", не відповідають дійсності, позаяк на протязі 2022 року відповідач забезпечив створення двох вакансій (з необхідних однієї) для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про виконання відповідачем обов`язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, інформування органів державної влади з питань праці та соціальної політики щодо направлення для працевлаштування осіб з інвалідністю на створені робочі місця а також щодо працевлаштування особи з інвалідністю.

З огляду не це, суд доходить до переконання, що відповідач вжив усіх належних заходів для недопущення вчинення ним господарського правопорушення.

Відтак з огляду на викладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтримку заявлених позовних вимог та докази надані відповідачем, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову належить відмовити.

З урахуванням вимог ст. 139 КАС України підстав для розподілу судових витрат у справі не має.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні вимог адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 07.03.24.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Пирогова, 135-А, м. Вінниця, 21037, код ЄДРПОУ: 13308892);

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінниця Проект-Буд" (вул. Хмельницьке шосе, 13, оф. 112, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ: 38635748).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович