Ухвала

від 08.03.2024 по справі 380/26976/23

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

з питань залишення позову без розгляду

08 березня 2024 рокусправа № 380/26976/23

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Кузана Р.І. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) різниці між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року, з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період з 01.03.2018 до 20.11.2020;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) різницю між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року в сумі 4336,62 грн. щомісячно, починаючи з 01.03.2018 до 20.11.2020р., в загальному розмірі 141 662,92 грн., з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Ухвалою судді від 20.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. В обґрунтування клопотання зазначив, що відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутись до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Разом із тим, відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №240 від 20.11.2020. позивача було повідомлено про суми нараховані та виплачені йому при звільненні. Із цим позовом позивач звернувся до адміністративного суду лише 16.11.2023, тобто фактично через два роки і одинадцять місяців з моменту звільнення та повідомлення йому про належні суми при звільненні.

При розгляді клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У частині 5 статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд зазначає, що станом на момент виникнення спірних правовідносин по відношенню до відповідача стаття 233 частини перша та друга КЗпП України встановлювала, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Спір охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням "законодавство про оплату праці", а тому у відповідності до наведеного положення строк звернення до суду із цим позовом не обмежувався.

У подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 року №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 (далі по тексту Закон України №2352-IX), стаття 233 частини 1 та 2 КЗпП України викладено у наступній редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

З порівняння наведених положень вбачається, що з 19.07.2022 строк звернення до суду з позовом щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, є обмеженим та становить три місяці з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Накладаючи на фактичні обставини справи описане нормативно-правове регулювання, суд зазначає, що станом на момент виникнення спірних правовідносин з відповідачем у цій справі строк звернення до суду із позовом щодо виплати позивачу спірних сум грошового забезпечення не обмежувався, натомість у подальшому (а саме з 19.07.2022) строк звернення до суду із аналогічними позовними вимогами є обмеженим та становить три місяці з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Отже, процесуальним питанням, яке підлягає з`ясуванню у цій справі, є можливість застосування норми КЗпП України про тримісячний строк звернення до суду з позовом до правовідносин, які виникли до набрання чинності такою нормою, з приводу чого суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

З огляду на викладене, тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Таким чином, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.

При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред`явлено позов.

Суд при розгляді вказаного питання враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 24.01.2019 у справі №803/2402/14.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що стаття 233 КЗпП України в редакції Закону України №2352-IX щодо обмеження права на звернення до суду тримісячним строком підлягає застосуванню до нових спірних правовідносин, тобто до тих, які виникли після 19.07.2022 (правила прямої дії закону в часі), та не врегульовує питання строку звернення до суду з позовом щодо правовідносин, що виникли до 19.07.2022.

Протилежний підхід до вирішення цього питання та застосування до спірних правовідносин ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України №2352-IX суперечитиме положенням ч. 1 ст. 58 Конституції України та не відповідатиме засаді доступу до правосуддя.

Таким чином, суд вважає, що до строку звернення до суду із цим позовом щодо спірних правовідносин з відповідачем необхідно застосовувати положення ч.2 ст. 233 КЗпП України в редакції до внесення змін Законом України №2352-IX, які не обмежували право осіб на звернення до суду про стягнення заробітної плати будь-яким строком.

За таких обставин, не вбачається підстав для задоволення клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Керуючись ст.ст. 122, 240, 248, 256 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

СуддяР.І. Кузан