Рішення

від 08.03.2024 по справі 420/3463/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/3463/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 березня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2) щодо нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, передбачену пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 4 повних календарних років військової служби, протиправною; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, передбачену пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 4 повних календарних років військової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона проходила військову службу в періоді з 21.04.2017 по 23.02.2022 у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2). Наказом командира військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2) від 24.02.2022 № 66-ОС «Про особовий склад» позивачку виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Вислуга років станом на 23.02.2022 позивачки складає 14 років 6 місяців 6 днів, у зв`язку із чим остання має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно з п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції на момент виникнення спірних правовідносин. 03 січня 2024 р. представник позивача звернувся до відповідача з вимогою нарахувати та виплатити вказану одноразову грошову допомогу, на що 30.01.2024 отримав відповідь про відсутність підстав для цього, що зумовило позивачку звернутися до суду із даним позовом.

Ухвалою судді від 05.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

19.02.2024 до суду від Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2) надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що дійсно, п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, яка діяла на момент звільнення позивачки з військової служби), було встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Особливий період в Україні настав 17.03.2014 після оприлюднення Указу

Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» та діяв і далі, в т.ч. і на момент звільнення позивачки з військової служби 23.02.2022. 21.04.2017 позивачка ОСОБА_1 добровільно уклала контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.04.2017 № 87-ОС була зарахована до списків особового складу частини (підтверджується записами в послужному списку, наданому з позовною заявою). Таким чином, позивачка добровільно, під час дії особливого періоду, вже після його настання, маючи на той момент сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (4 роки), добровільно уклала контракт про проходження військової служби, при чому, у військовій частині, яка виконувала завдання в зоні проведення Антитерористичної операції (Операції Об`єднаних сил) в м. Маріуполі Донецької області.

Згідно пп. «ґ» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, яка діяла на момент звільнення позивачки з військової служби) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації), через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовціжінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років. Згідно наказу командира ІНФОРМАЦІЯ_2 №66-ОС від 24.02.2022 «Про особовий склад» ОСОБА_1 була звільнена з військової служби за пп. «ґ» (за сімейними обставинами, військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 23.02.2022. Таким чином, позивачка дійсно звільнилась з військової служби у зв`язку з небажанням продовжувати військову службу як військовослужбовець-жінка, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, але права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби вона не набула, оскільки звільнилась не з настанням особливого періоду в країні, а під час дії особливого періоду (як зазначалось вище, особливий період в Україні настав до початку проходження служби позивачкою). Таким чином, військовою частиною НОМЕР_1 не було порушено жодних прав та законних інтересів ОСОБА_1 щодо здійснення всіх належних їй виплат при звільненні з військової служби, у зв`язку з чим вимоги позивачки про визнання бездіяльності військової частини НОМЕР_1 протиправною та зобов`язання вчинити дії, є безпідставними, необґрунтованими та незаконними, а сама позовна заява не підлягає задоволенню.

20.02.2024 до суду від представника позивачки надійшла відповідь на відзив, згідно з якою умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше». Таким чином, в пункті 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги. Така правова позиція висловлена, зокрема, у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №806/2104/17, від 24 листопада 2020 року у справі № 822/3008/17, від 21 квітня 2021 року у справі №380/2427/20, від 26 липня 2023 року у справі № 200/17688/21. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року у справі № 420/9843/22.

26.02.2024 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь, згідно з якими представник позивачки у своїй відповіді жодним чином не спростовує наші аргументи щодо відсутності у позивачки права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. Натомість, постійно наголошуючи, що право позивачки на отримання вищезазначеної допомоги ґрунтується виключно на наявності в неї більше 10 років вислуги військової служби, він тим самим намагається ввести суд в оману. Відповідач наголошує, що позивачка дійсно звільнилась з військової служби у зв`язку з небажанням продовжувати військову службу як військовослужбовець-жінка, яка має дитину (дітей) віком до 18 років. Але права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби вона не набула, оскільки звільнилась не з настанням особливого періоду в країні, а під час дії особливого періоду, який настав до початку проходження служби позивачкою. Таким чином, наявність у позивачки більше 10 років вислуги військової служби у вирішенні даного спору не має жодного значення, оскільки визначальним у даному питанні є час коли позивачка звільнилась зі служби, а саме під час дії особливого періоду.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 21 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та згідно наказу командира ІНФОРМАЦІЯ_2 №66-ОС від 24.02.2022 «Про особовий склад», ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 23.02.2022.

Позивачка має статус учасника бойових дій, що підтверджується наявним у неї посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 , виданого Східним регіональним управління 14 серпня 2017 року.

З метою уточнення загальної вислуги років ОСОБА_1 17 грудня 2023 року представник позивачки через Урядовий контактний центр звернувся до військової частини НОМЕР_1 з вимогою внести зміни в наказ командира ІНФОРМАЦІЯ_2 від 24 лютого 2022 року №66-ОС "Про особовий склад", а саме зазначити вислугу років ОСОБА_1 у пільговому та загальному обчисленні.

02 січня 2024 року представник позивачки отримав письмову відповідь від військової частини НОМЕР_1 (вих. №12/С-436-435 від 28.12.2023 року) та копію наказу командира ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27 грудня 2023 року №470-ОС «Про внесення змін до наказу від 24.02.2022 року №66-ОС», згідно з якою станом на 23.02.2022 (на момент звільнення) вислуга позивачки становила: календарна 04 роки 10 місяців 02 дні; пільгова 09 років 08 місяців 04 дні; загальна 14 років 06 місяців 06 днів.

03.01.2024 представник позивача звернувся в інтересах позивачки до через Урядовий контактний центр до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2) з вимогою нарахувати та виплатити позивачці одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

30.01.2024 представник позивачки отримав відповідь Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2) від 17.01.2024 № 09/С-1-33, згідно з якою оскільки календарна вислуга ОСОБА_1 на момент звільнення складає 04 років 10 місяців 02 дні, тому підстави для виплати одноразової допомоги відсутні, так як для виплати такої допомоги Закон передбачає наявність не менше 10 календарних років вислуги.

Зважаючи на протиправну бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати позивачці одноразової грошової допомоги, позивачка звернулася до суду із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно ст. 40 Закону №2232-ХІІ гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 року держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення згідно з положеннями ч. 2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011- XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Суд зазначає, що у аспекті спірних правовідносин необхідно зауважити, що Верховним Судом було сформовано правову позицію відповідно до якої поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 25/50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».

При цьому, Верховний Суд наголошував, що умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».

Таким чином, в частині другій статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

Така правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2104/17, від 24 листопада 2020 року у справі № 822/3008/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 380/2427/20, від 26 липня 2023 року у справі № 200/17688/21.

Отже зазначена у листі військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2) від 17.01.2024 № 09/С-1-33 підстава для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги позивачці не ґрунтується на приписах законодавства та суперечить висновкам Верховного Суду.

Водночас, під час судового розгляду справи відповідачем зазначено іншу підставу для позбавлення позивачки права на одноразову грошову допомогу при звільненні, а саме те, що особливий період настав 17.03.2014 після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» і діяв на момент звільнення Позивачки з військової служби 23.02.2022. Але за позицією відповідача, права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби позивачка не набула, оскільки звільнилась не з настанням особливого періоду в країні, а під час дії особливого періоду, який настав до початку проходження служби позивачкою.

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що набуття права на отримання одноразової грошової допомоги нерозривно пов`язане з підставою звільнення зі служби.

Згідно пп. «ґ» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, яка діяла на момент звільнення позивачки з військової служби) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації), через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років.

Згідно наказу командира ІНФОРМАЦІЯ_2 №66-ОС від 24.02.2022 «Про особовий склад» ОСОБА_1 була звільнена з військової служби саме за пп. «ґ» (за сімейними обставинами, військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 23.02.2022.

Тобто, звільнення позивачки відбулось під час дії особливого періоду, що не заперечується обома сторонами спору. При цьому відповідач ставить у залежність право позивачки на одноразову грошову допомогу від умови застосування підстави звільнення, а саме її звільнення не з настанням особливого періоду в країні, а під час дії особливого періоду, який настав до початку проходження служби позивачкою.

Відповідач, притому погоджується, що, дійсно, п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, яка діяла на момент звільнення позивачки з військової служби), було встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Однак суд критично оцінює таке семантичне тлумачення відповідачем приписів національного законодавства.

В цьому аспекті суд зазначає, що в даному випадку виконанням норми є не тільки настання особливого періоду, а також і прояв військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, небажання продовжувати військову службу під час дії особливого стану, що й мало місце за умов розглядуваного спору.

Саме сукупність вищезазначених обставин, а також наявність вислуги 10 років і більше, і дозволяє військовослужбовцю-жінці, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, розраховувати на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в разі такого звільнення.

При цьому наголос відповідача на тому, що таке звільнення повинно відбуватися саме через настання особливого періоду, і неможливе під час його дії - суд відхиляє як неспроможний та очевидно необґрунтований аргумент. Відповідач звужує таке право для цілої низки акцепторів такої допомоги у повністю штучний спосіб, припускаючись семантичної помилки під час тлумачення норми права. Настання ж особливого періоду відбулося 17.03.2014 після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» і це не означає, що тільки у день чи час оприлюднення такого Указу військовослужбовці-жінки могли реалізувати своє право на звільнення та отримати одноразову грошову допомогу. Натомість, «введення особливого періоду» в даному контексті застосовано законодавцем не як процес-причина, що відбувається воднораз та припиняє існування одразу ж, як подія, - а як зміна об`єктивної реальності, втілена на законодавчому рівні врегулювання суспільних правовідносин. При цьому тлумачення відповідачем законодавства у таких хибний спосіб фактично унеможливлює отримання такої допомоги будь-якою жінкою-військовослужбовцем, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, під час звільнення у зв`язку із небажанням продовжувати військову службу під час дії особливого стану, починаючи фактично з 2014 року, тобто за останні десять років.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2) ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_5) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2) щодо нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, передбачену пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 4 повних календарних років військової служби.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, передбачену пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 4 повних календарних років військової служби.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк