Рішення

від 26.02.2024 по справі 469/1410/16-ц

БЕРЕЗАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

26.02.2024 Справа № 469/1410/16-ц

2/469/25/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повторне)

26 лютого 2024 року смт.Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Гапоненко Н.О.

за участю секретаря судового засідання Якубець С.В.

учасники справи та їхні представники:

прокурор Мішустін М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради, ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне місто 2" про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, -

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 16 листопада 2016 року звернувся до суду з вказаним позово, у якому зазначав, що пунктами 1, 4 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №10 від 26 грудня 2012 року затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,04 га (пасовища) із земель, не наданих у власність та користування, для ведення садівництва в с.Коблеве у межах території Коблівської сільської ради Березанського району.

На підставі цього рішення ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯК №789556 від 29 грудня 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,04 га з кадастровим номером 4820982200:12:055:0227.

Пунктом 2 рішення Коблівської сільсьської ради №31 від 10 квітня 2015 року цільове призначення земельної ділянки змінено на будівництво та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

На підставі акта прийому-передачі від 03.07.2015 року право власності на зазначену земельну ділянку перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячне місто 2». Прокурор вважає, що вказані вище рішення Коблівської сільської ради прийнято з порушенням вимог законодавства, так як спірна земельна ділянка розташована у межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря та може перебувати виключно у державній та комунальній власності і надаватися лише у користування для спеціально визначених цілей; будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних у межах пляжної зони заборонено нормами Водного та Земельного кодексів України; будівельними нормами і правилами та містобудівною документацією у зоні рекреації, де розміщена спірна земельна ділянка, заборонено будівництво об"єктів, крім баз відпочинку, пансіонатів та будинків відпочинку, пляжів, пам"яток археології, заказників пам"яток культури.

Усупереч вимогам ч.2 ст.186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з органом містобудування та архітектури не погоджено.

Посилаючись на наведені порушення вимог закону, прокурор просив визнати незаконними та скасувати пункти 1, 4 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №10 від 26 грудня 2012 року та пункт 2 рішення Коблівської сільської ради №31 від 10 квітня 2015 року.

У зв"язку з незаконністю оскаржуваних рішень Коблівської сільської ради прокурор просив визнати недійсним та скасувати виданий на їх підставі державний акт на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, а також на підставі п.3 ч.1 ст.388 ЦК України витребувати земельну ділянку у добросовісного набувача ТОВ «Сонячне місто 2» на користь власника - територіальної громади с.Коблеве.

Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 06 червня 2017 року позовні вимоги задоволено повністю: визнано незаконними та скасовано пункти 1, 4 рішення Коблівської сільської ради №10 від 26 грудня 2012 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,04 га (пасовища) для ведення садівництва в с.Коблеве Березанського району Миколаївської області; визнано незаконним та скасовано пункт 2 рішення Коблівської сільської ради №31 від 10 квітня 2015 року в частині затвердження проекту із землеустрою щодо зміни цільового призначення належної ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,04 га із ведення садівництва на будівництво і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування в межах с.Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області; визнано недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт серії ЯК №789556 від 29 грудня 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,04 га з кадастровим номером 4820982200:12:055:0227 в с.Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області; зобов`язано ТОВ «Сонячне місто 2» повернути територіальній громаді с.Коблеве Березанського району Миколаївської області в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області земельну ділянку площею 0,04 га із кадастровим номером 4820982200:12:055:0227.

Ухвалою суду від 23 січня 2018 року задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення; заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від06 червня 2017 року у справі № 469/1410/16-ц (2/469/190/17) за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_1 та ТОВ «Сонячне місто 2» про визнання незаконними та скасування пунктів рішень, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки скасовано та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження з викликом сторін на підготовче судове засідання.

12 січня 2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні прокурор заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідачі та їх представники у судові засідання декілька разів не з"явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних доказів, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Встановлені судом обставини з посиланням на докази, що їх підтверджують

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №10 від 26 грудня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0400 га (пасовища) для ведення садівництва із земель, не наданих у власність та постійне користування в межах території населеного пункту с.Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (а.с.14).

29 грудня 2012 року ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯК №789556 на право власності на земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,04 га, кадастровий номер 4820982200:12:055:0227, розташовану за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с.Коблеве, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 29.12.2012 року за №482090001001768 (а.с.24).

Рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №31 від 10 квітня 2015 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок» затверджено проект із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_1 , площею 0,0400 га кадастровий номер 4820982200:12:055:0227, на будівництво і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (а.с.15).

За інформацією, наданою Відділом Держгеокадастру у Березанському районі Миколаївської області, за даними Національної кадастрової системи, спірна земельна ділянка знаходиться на відстані від урізу води Чорного моря до південної межі - 60-70 метрів, до північної - 70-80 метрів (а.с.25).

Вказані обставини підтверджуються також інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.22-23), експлікацією земельних угідь (а.с.19), витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.20).

Відповідно до інформації Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації (а.с.26), надана відповідачу ОСОБА_1 у власність земельна ділянка розташована у зоні рекреації, на момент відведення її цільове призначення (землі сільськогосподарського призначення) і після його зміни (землі громадської забудови) не відповідало чинній на той час містобудівній документації. Звернень від ОСОБА_1 щодо розгляду проектів землеустрою на зазначеній ділянці не зареєстровано.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.22-23), 03 серпня 2015 року право власності на земельну ділянку перейшло до ТОВ "Сонячне місто 2".

Норми права, які застосував суд

За положеннями ст.60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води (ч.10 ст.88 Водного кодексу України).

З урахуванням зазначених нормативних розмірів, наявні підстави вважати, що спірна земельна ділянка розташована в межах пляжної зони прибережної захисної смуги.

Землі, зайняті прибережними захисними смугами, віднесено до земель водного фонду (ст. 58 ЗК України).

За змістом ст.59 ЗК України, землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Як передбачено ч.4 ст.59 ЗК України, земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватися громадянам та юридичним особам на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Передача земельних ділянок прибережних захисних смуг у приватну власність та для потреб, не зазначених у ч.4 ст.59 ЗК України, законодавством України не передбачено.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч.7 ст.118 ЗК України).

Таким чином, Коблівською сільською радою рішенням № 10 від 26 грудня 2012 року всупереч зазначеним нормам законодавства передано у приватну власність земельну ділянку, що знаходиться у межах пляжної зони прибережної захисної смуги, для потреб, не передбачених законом.

Частиною третьою статті 62 ЗК України, ч.3 ст.90 ВК України у межах пляжної зони прибережних захисних смуг заборонено будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про основи містобудування" основою для вирішення питань про вилучення (викуп), передачу (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.

Абзацом 2 ст.48 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Містобудівною документацією, що діяла на момент прийняття рішення Коблівської сільської ради № 10 від 26 грудня 2012 року, є "Проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області", затверджений постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23.10.1985 року №112, відповідно до якого в зоні рекреації, у якій розташована спірна земельна ділянка, планувалось розміщення баз відпочинку, пансіонатів та будинків відпочинку, кемпінгів, піонертаборів, таборів праці та відпочинку, пляжів, пам`яток археології та заказників пам`яток культури.

Аналогічні заборони і обмеження встановлені пунктом 10.17 ДБН 360-92 "Планування і забудова міських і сільських поселень", затверджених наказом Державного комітету у справах будівництва, архітектури і охорони історичного середовища № 44 від 17 квітня 1992 року.

Відповідно до інформації Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації від 03.10.2016 року (а.с.26), надана відповідачу ОСОБА_1 у власність земельна ділянка розташована у зоні рекреації, на момент відведення її цільове призначення (землі сільськогосподарського призначення) і після його зміни (землі громадської забудови) не відповідало чинній на той час містобудівній документації.

Отже, будівництво об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування на спірній земельній ділянці суперечить земельному і водному законодавству, містобудівній документації та діючим будівельним нормам, державним стандартам і правилам.

Відповідно до ч.8 ст.118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, зокрема, частина друга вказаної статті передбачає, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта, подається також на погодження до органу містобудування та архітектури.

Разом з тим, звернень від ОСОБА_1 до Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації щодо розгляду проектів землеустрою по спірній земельній ділянці не надходило (а.с.26).

Виходячи з викладеного, рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №31 від 10 квітня 2015 року «Про затвердження проекту із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок», яким затверджено проекту із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_1 з ведення садівництва на будівництво та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, суперечить вимогам земельного та водного законодавства, не є законним.

У частині застосування обраних прокурорів способів захисту інтересів держави суд зазначає таке.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204 гс 19), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140 гс 19).

Позовна заява у цій справі подана заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 у зв`язку із незаконним, на його думку, заволодінням земельною ділянкою комунальної власності.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) у постанові від 23 листопада 2021 року вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Отже, для ефективного захисту інтересів держави достатньо повернути спірну земельну ділянку її власникові, а тому вимоги про визнання незаконними рішень Коблівської сільської ради не є належним способом захисту.

Крім того, відповідно до частини першої статті 126 ЗК України, у редакції, чинній на час видання державного акта, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (п.1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року №43, у редакції, чинній на час видання державного акта).

Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення.

Враховуючи вказане, суд вважає, що для вирішення питання про захист права власності держави на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним державного акта не є необхідним і ефективним способом захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є підставою для відмови у позові.

Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Щодо вимог прокурора в інтересах держави до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне місто 2" про витребування земельної ділянки

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Тож у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до пунктів 1, 6, 13 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 заявив позовну вимогу в інтересах держави до юридичної особи ТОВ "Сонячне місто 2" про витребування земельної ділянки.

Тобто учасниками спору в цій частині є держава, від імені якої звернувся прокурор, та юридична особа.

Отже, спір у справі в частині вимог про витребування у відповідача - юридичної особи спірної земельної ділянки на користь держави підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, що відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

Відповідно до частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Тому провадження у справі в частині вимог заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до ТОВ «Сонячне місто 2» про витребування земельної ділянки підлягає закриттю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 258, 259, 263-265, 282-282 ЦПК України, суд-

у х в а л и в:

Провадження у справі в частині вимог заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячне місто 2» про витребування земельної ділянки закрити.

Роз"яснити, що спір у цій частині вимог підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене у загальному порядку протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного тексту рішення: 07 березня 2024 року.

Суддя: