Рішення

від 08.02.2024 по справі 953/12101/23

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/12101/23

н/п 2/953/1255/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2024 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

судді Єфіменко Н.В.,

за участі секретаря Лущан В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, третя особа - Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова, про стягнення грошових коштів, утриманих без достатньої правової підстави, -

встановив:

11 грудня 2023 року ОСОБА_1 (далі: позивач) звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовом Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі: відповідач-1), Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції (далі: відповідач-2), третя особа - Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова (далі: третя особа), відповідно до змісту якого просить суд: стягнути з відповідача-1 на свою користь утриману без достатньої правової підставі грошову суму виконавчого збору в розмірі 85 грн.; стягнути з відповідача-1 на свою користь утриману без достатньої правової підставі суму витрат виконавчого провадження в розмірі 169 грн.;стягнути з відповідача-2 на свою користь утриману без достатньої правової підставі грошову суму адміністративного штрафу в розмірі 850 грн. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 633, 60 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на сплату в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2 суми 1 104 грн. на виконання постанови серії ЕК №1923347 від 31.12.2019. В подальшому, вказана постанов скасована судом, що, на думку позивача, є правовою підставою повернення сплачених ним коштів. Відмова відповідача повернути сплачені кошти і змусила його звернутись до суду з даним позовом.

Відповідач-1 заперечував проти задоволення позовних вимог посилаючись на наявність на момент сплати позивачем коштів за виконавчим провадженням НОМЕР_2, розподілу грошових коштів та завершення виконавчого провадження, юридичних підстав для вчинення відповідних виконавчих дій, а саме, - чинної постанови серії ЕК № 1923347 від 31.12.2019. Також зазначив, що він не є суб`єктом, який набув або зберіг у себе стягнуті з позивача кошти, за їх негайного перерахування на відповідні бюджетні рахунки.

Відповідач-2 також заперечував проти задоволення позову за зарахування сплачених позивачем коштів до загального фонду Державного бюджету України на рахунки, відкриті в територіальних органах Державної казначейської служби України за ККДБ 21081300, відповідно, відсутності у Департаменту патрульної поліції повноважень на їх використання.

Третя особа проти позову заперечувала посилаючись на відсутність підстав до задоволення позову за наявності позасудового порядку врегулювання спору, зокрема, через звернення позивача до органів казначейства із заявою про повернення коштів з бюджету у порядку, передбаченому Наказом Міністерства фінансів України №787 від 03.09.2013, відсутності підстав стягнення з Державного бюджету або органів Казначейства судових витрат.

До судового засідання сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце цього засідання, не з`явились.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст.223 ЦПК України, судом не встановлено.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:

31.12.2019 р. відповідачем-2 винесено постанову серії ЕАК №1923234, відповідно до змісту якої позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП на накладено на нього штраф в сумі 425 грн., а у разі не сплатою порушником у строк передбачений ч.1 ст.307 КУпП, - 850 грн.

21.04.2020 р. відповідачем-2 відкрите виконавче провадження НОМЕР_2 з виконання постанови серії ЕАК №1923234 від 31.12.2019, про стягнення з позивача на користь держави штраф у розмірі 850 грн.

13.05.2020р. позивач самостійно були сплачені кошти в розмірі 1104,00 грн., в рахунок погашення боргу, виконавчого збору, витрат виконавчого провадження за виконавчим провадженням НОМЕР_2.

14.05.2020р. державний виконавцем було сформовано розпорядження щодо розподілу зазначеної вище суми коштів, а саме: 169,00 грн. були перераховані на рахунок UA168201720313251001201158030, отримувач УДКСУ у Шевченківському районі м. Харкова; 85,00 грн., були перераховані на рахунок UA088999980333279305000020003, отримувач УДКСУ у Шевченківському районі м. Харкова; 850,00 грн., були перераховані на рахунок UA168999980313020149000020001, отримувач УДКСУ у Шевченківському районі м. Харкова.

14.05.2020 р. виконавче провадження завершено відповідно до п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» як фактично виконане.

11.01.2022 рішенням Київського районного суду м. Харкова скасовано постанову про накладення адміністративного серії ЕК №1923347 від 31.12.2019 за ч.2 ст.122 КУпАП закрито провадження у справі (https://reyestr.court.gov.ua/Review/102603747).

Вищезазначені обстави вини не оспорюються сторонами.

Встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, дослідивши та оцінивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд висновує:

Відповідно до частини першої ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст.15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ч.1, ч.2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Стаття 1212 ЦК України досить широко визначає підстави виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Тому, для застосування до спірних правовідносин у справі ст.1212 ЦК України необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.

Для виникнення зобов`язання, передбаченого ст.1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та інших елементів кондикційного зобов`язання. З огляду ст.1212 ЦК суб`єктами в кондикційному зобов`язанні є, з одного боку, власник майна (титульний володілець), який у зобов`язанні має право вимоги та виступає кредитором, а з іншого, - набувач майна, який виступає боржником, але станом на час вирішення по суті кондикційної вимоги може й не володіти майном у натурі, адже ч.2 ст.1213 ЦК передбачає обов`язок набувача в разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодувати його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Особливістю матеріального об`єкта кондикційного зобов`язання є його універсальність - таким об`єктом може бути будь-яке майно: як індивідуально-визначене, так і визначене родовими ознаками, у тому числі й грошові кошти.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у спорі про стягнення безпідставно набутих коштів (справа №6-122 цс 14) зазначається, що ст.1212 ЦК України, як підстава для задоволення позову, може застосовуватись лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунутим за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Суб`єктний склад зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави передбачає, що суб`єктами цих зобов`язань є набувач, який виступає боржником, і потерпілий, який є кредитором. За загальним правилом, кредиторами можуть виступати лише ті особи, за чий рахунок відбувається безпідставне переміщення майнових цінностей. Інші особи можуть набувати статусу потерпілого (кредитора) тільки у випадках, прямо передбачених законом. При цьому таке зобов`язання за своєю юридичною природою виходить за межі зобов`язання у зв`язку із набуттям, збереженням майна без достатніх правових підстав.

Зокрема, у відносинах, пов`язаних із застосуванням до порушників майнових санкцій, кредитором фактично виступає держава в особі уповноважених державних органів.

Судом встановлено, що позивач на виконання постанови серії ЕАК №1923234 від 31.12.2019, яка в подальшому була скасована судом, в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2 сплатив 1 104 грн., внаслідок чого відповідач-1 перерахував отримані кошти на відповідні рахунки.

Відповідно до ч.1 ст.296 КУпАП скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв`язаних з цією постановою.

Відповідно до п.3 Порядку повернення коштів помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №787 від 03.09.2013 року, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється Казначейством або головними управліннями Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень, відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, суд вважає, що кошти з позивача стягнуті за чинною на той час постановою, та яка в подальшому скасована судом, а відтак, ці кошти не можна вважати до помилково або надмірно зарахованих до місцевого бюджету, а їх повернення органом ДВС є неможливе через їх фактичне перерахування до місцевого бюджету.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Згідно із ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно із п. 1 ч.ч.1,5 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Згідно із розділом VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 2 квітня 2012 року фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону «Про виконавче провадження».

Відповідно до положень ст.42 цього Закону України витрати приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Ці кошти не є виконавчим збором.

Витрати виконавчого провадження - це фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на пересилку поштової кореспонденції; друк документів тощо). Такі витрати компенсуються за рахунок боржника.

Тобто, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно із ч.7 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Як вбачається з матеріалів справи виконавче провадження закрито у зв`язку з фактичним виконанням, а не у зв`язку із скасуванням постанови серії ЕАК №1923234 від 31.12.2019.

Постанови приватного виконавця про стягнення виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження не оскаржувались боржником у спеціальному порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» та протиправними не визнавались, а тому і стягнуті на підставі даних постанов кошти не можуть вважатися безпідставно набутими, скасування постанови серії ЕАК №1923234 від 31.12.2019, не скасовує та жодним чином не відміняє дану постанову.

За таких обставин, враховуючи, що постанова серії ЕАК №1923234 від 31.12.2019 скасована, підлягають поверненню позивачу на підставі ст.1212 ЦК України 850 грн., адже підстава, на якій вони отримані, відпала.

Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 1 104 грн., підлягає частковому задоволенню.

Також суд вважає безпідставними твердження третьої особи щодо невикористання позивачем можливості позасудового врегулювання спору.

Право позивача на звернення до суду за захистом свого права прямо передбачено ст.55 Конституції України.

Вирішуючи питання щодо суб`єкта з якого слід стягнути на користь позивача безпідставно набуті кошти в сумі 850 грн., суд зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи отримані державним виконавцем кошти в сумі 1 104 грн. перераховані на наступні рахунки: 169,00 грн. - отримувач УДКСУ у Шевченківському районі м. Харкова; 85,00 грн., - отримувач УДКСУ у Шевченківському районі м. Харкова; 850,00 грн. - отримувач УДКСУ у Шевченківському районі м. Харкова.

Відповідно до п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів, зокрема, з місцевого бюджету, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (далі Порядок).

Відповідно до абз.1 п.2 Порядку безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

За змістом пунктів 35, 41 Порядку не безпосередньо Казначейство, а відповідний його орган (територіальний підрозділ Казначейства) здійснює безспірне списання коштів місцевих бюджетів для відшкодування шкоди, заподіяної: фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування; органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності.

За змістом п.43 Порядку орган влади Автономної Республіки Крим та орган місцевого самоврядування подають протягом 15 робочих днів органові Казначейства документи (відомості), що можуть бути підставою для зупинення безспірного списання коштів місцевого бюджету згідно з п.41 цього Порядку та їх перерахування на рахунок стягувача. Після закінчення такого строку орган Казначейства здійснює безспірне списання коштів місцевого бюджету за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених рішенням про місцевий бюджет на зазначену мету.

Як вбачається з листа Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області Бюджетний рахунок за надходженнями UA168999980313020149000020001 відкритий на ім`я Головного управління Казначейства у Харківській області за кодом класифікації доходів бюджету - 21081300 «Адміністративні штрафи у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (крім адміністративних штрафів за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режим)», кошти, які надходять на рахунок, щоденно перераховуються у регламентований час до загального фонду Державного бюджету.

Отже, безпідставно набуті грошові кошти в сумі 850 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджету м. Харкова, розпорядником якого у спірних правовідносинах є Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області.

Одночасно суд зазначає, що не залучення до участі у справі Головне управління Казначейства у Харківській області не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, про що свідчить висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, відповідно до змісту якого:

- Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган;

- порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду;

- Державна казначейська служба України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Отже з урахуванням загальних принципів відшкодування шкоди завданої рішенням, дією чи бездіяльністю державного органу, законодавством регламентовано механізм відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів місцевого самоврядування, в тому числі виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відтак і їх структурними підрозділами та посадовими особами під час здійснення своїх повноважень, а саме шляхом безспірного списання відповідним територіальним органом Державної казначейської служби України коштів місцевого бюджету за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених рішенням про місцевий бюджет на зазначену мету.

Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 910/16226/21, яка з огляду на положення ст. 264 ЦПК України підлягає врахуванню судом.

При цьому необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, наведена вище норма не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Вказану правову позицію висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року по справі № 910/23967/16.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 560 грн., суд зазначає наступне:

За приписами ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1-4 ст.137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Статтею 141 ЦПК України встановлено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Так, відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (в тому числі і витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката), покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження витрат на правову допомогу, понесених під час розгляду справи позивачем надано Договір про надання правової допомоги №01-08/12-23 від 08.12.2023р., калькуляцію - розрахунок, Акт приймання-передачі наданих послуг з правової допомоги від 08.12.2023 р.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи ціну позову (даний спір є малозначним) та складність справи, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, а також критерії розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та зважаючи, що позов був задоволений частково, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 1 000 грн.

Відповідно до ст.ст. 141,264 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог і під час ухвалення рішення суд вирішує, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

У зв`язку з тим, що в задоволенні позовних вимог до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відмовлено, то в силу приписів ст.141 ЦПК України стягненню й інші судові витрати не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Керуючись ст.ст. 76,81,141,264,265 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, третя особа - Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова, про стягнення грошових коштів, утримуваних без достатньої правової підстави, - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в сумі 850 (вісімсот п`ятдесят) грн.

Стягнути з Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 826 (вісімсот двадцять шість) грн. 59 коп. та витрат на правову допомогу у розмірі 1 000 (одна тисяча) грн.

В іншій частині відмовити.

Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач-1: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 34952393, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, буд. 26).

Відповідач-2: Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції (м. Харків, вул. Шевченка, буд. 315А).

Третя особа: Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова (код ЄДРПОУ 37999654, м. Харків, вул. Бакуліна, буд. 18).

Повне судове рішення складено 08.02.2024.

Суддя Н.В. Єфіменко