Вирок

від 11.03.2024 по справі 348/43/24

НЕ ВКАЗАНО

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 348/43/24

Провадження № 1-кп/348/191/24

11 березня 2024 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області в складі

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Надвірна кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42023092780000075 від 30.05.2023 року щодо

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Чорна Тиса Рахівського району Закарпатської області, громадянина України, українця, з середньою базовою освітою, не одруженого, осіб на утриманні не має, який проходив військову службу за призовом під час мобілізації на посаді гранатометника 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні молодший сержант, військова служба призупинена, зареєстрований та фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до ст. 89 КК України раніше не судимий,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 5 статтею 407 Кримінального кодексу України (далі КК),

за участю сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

ВСТАНОВИВ:

1.Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про загальну мобілізацію» ОСОБА_5 , 19 грудня 2022 року призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу за призовом під час мобілізації до Збройних Сил України.

В подальшому відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2023 №3-РС ОСОБА_5 призначено на посаду на посаду гранатометника 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та останній відповідно до наказу командира військової частини від 24.02.2023 №23 зарахований до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Проходячи військову службу у вищевказаній військовій частині молодший сержант ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1,4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і Законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов`язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України.

Згідно п. п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Згідно Указу Президента України №64/2022 " Про введення воєнного стану в Україні", воєнний стан в Україні запроваджено із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та в подальшому продовжено по теперішній час. Таке рішення було ухвалено у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Про введення в дію воєнного стану молодшому сержанту ОСОБА_5 достеменно було відомо, оскільки Указ Президента України № 64/2022 оголошено за допомогою засобів масової інформації та доведено до населення країни.

Однак, 17.04.2023 приблизно о 08 год. 00 хв., молодший сержант ОСОБА_5 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, проходячи військову службу за призовом під час мобілізації, з метою тимчасово ухилитися від виконання обов`язків військової служби, в умовах воєнного стану, без поважних причин, самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та незаконно, без поважних причин, перебував поза її розташуванням до 18.11.2023, проводячи час на власний розсуд за місцем постійного проживання у с. Чорна Тиса Рахівського району Закарпатської області.

18.11.2023 молодший сержант ОСОБА_5 прибув до П`ятого слідчого відділу (з дислокацією у м. Івано-Франківську) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Львові та виявив бажання проходити і надалі військову службу у Збройних Силах України.

2. Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнаний обвинувачений.

Своїми умисними діями ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України, а саме: самовільне залишення військової частини, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

3. Позиція сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 , свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.5 ст.407 КК України, при обставинах, викладених в обвинувальному акті і вироку суду визнав повністю.

Суду пояснив, що після оголошення в Україні воєнного стану він в грудні 2022 року був призваний на військову службу під час мобілізації, направлений в АДРЕСА_3 , після чого 24.02.2023 призначений на посаду гранатометника військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 . Участь в бойових діях не приймав.

Раніше у 1994-1996 роках проходив строкову військову службу, із статутами військової служби знайомий, про відповідальність за залишення військової частини повідомлений.

17.04.2023 приблизно самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 без дозволу свого начальника та направився до дому у АДРЕСА_1 . Після чого добровільно 18.11.2023 з`явився до слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань за викликом.

Обвинувачений ОСОБА_5 у вчиненні злочину розкаявся, шкодує за свій вчинок, просить суворо його не карати. Бажає продовжити військову службу.

Свої дії обвинувачений мотивував тим, що він має незадовільний стан здоров`я і батьків похилого віку, які потребують догляду. Разом з тим, за висновками військово-лікарської комісії ВЧ НОМЕР_2 від 14.12.2023 визнаний придатним до військової служби.

Покази ОСОБА_5 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Прокурор у судовому засіданні, враховуючи повне визнання винуватості обвинуваченим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, ставив питання щодо недоцільності дослідження всіх доказів у кримінальному провадженні, розглядати справу у спрощеному порядку відповідно до положень ч.3 ст.349 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) , та клопотав перед судом обмежитися лише допитом обвинуваченого та дослідженням документів, які характеризують його особу.

Після роз`яснення обвинуваченому положень ч.3 ст.349 КПК, в тому числі, що він буде позбавлений права оскаржити в апеляційному порядку обставини, які ніким не оспорюються у даному кримінальному провадженні, обвинувачений у судовому засіданні зазначив, що вважає за необхідне розгляд справи проводити у спрощеному порядку згідно ч.3 ст.349 КПК, положення статті йому зрозумілі.

4. Докази на підтвердження встановлених судом обставин вчинення кримінального правопорушення.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_5 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину при обставинах викладених в обвинувальному акті та вироку суду, та беручи до уваги, що прокурор також не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши їм положення про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Судовий розгляд проведено в межах обвинувачення, висунутого ОСОБА_5 , відповідно до ч.1 ст.337 КПК і обмежено допитом обвинуваченого, вивченням даних, які характеризують його особу.

У суду немає сумнівів у психічному стані обвинуваченого ОСОБА_5 і суд вважає його осудним.

У ході судового слідства суд дослідив всі докази, надані сторонами обвинувачення і захисту, із дотриманням принципу змагальності і свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведені перед судом їх переконливості.

5. Висновок суду щодо винуватості обвинуваченого.

Під часдопиту обвинувачений ОСОБА_5 підтвердив, що саме він при проходженні військової службив умовахвоєнного стану,без дозволувідповідного начальникаі безповажних причин, самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 та без поважних причин перебував поза її розташуванням протягом тривалого часу, за вказаних в обвинувальному акті та вироку суду обставинах, і беззаперечно визнав свою вину у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.

Покази обвинуваченого ОСОБА_5 суд вважає такими, що повністю відповідають фактичним обставинам, встановленим судом, а також дослідженим матеріалам кримінального провадження, тому розцінює їх як достовірні, приймає як доказ його вини і вважає, що вони в сукупності з дослідженими в ході судового розгляду доказами можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.

При встановленихобставинах,оцінюючи наданідокази,суд вважає,що винуватістьобвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення в судовому засіданні доведена повністю і зібраних доказів достатньо для визнання його винним.

Ці доказисвідчать проте,що ОСОБА_5 вчинив самовільне залишення військової частини, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тому суд прийшов до висновку про правильність кваліфікації дій обвинуваченого за ч.5 ст.407 КК.

6. Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_5 , суд вважає щире каяття.

Обставини, яка обтяжують покарання ОСОБА_5 , відповідно до ст.67 КК України,

не встановлені.

7. Мотиви призначення судом покарання.

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного, те що ним відповідно до кваліфікації кримінальних правопорушень (ст.12 КК) вчинений тяжкий злочин.

Судом також враховуються обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, тривалість вчинення кримінального правопорушення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.

Так, визначаючи міру покарання суд враховує, що обвинуваченим вчинене закінчене умисне кримінальне правопорушення, суспільна небезпечність якого полягає у тому, що ухилення від виконання військових обов`язків, заподіює шкоду керованості, боєздатності та боєспроможності підрозділу, а також дисципліні, яка існує в підрозділі за місцем проходження військової служби під час воєнного стану.

З данихпро особуобвинуваченого ОСОБА_5 випливає, що він має визначене і постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується задовільно, має захворювання шлунково-кишкового тракту (виразкова хвороба), однак за висновками військово-лікарської комісії ВЧ НОМЕР_2 від 14.12.2023 визнаний придатним до військової служби, на обліку у психіатричному і наркологічному кабінетах не перебуває, за соціальними зв`язками: неодружений, осіб на утриманні не має, працездатний, раніше не судимий в силу ст..89 КК.

За місцем проходження військової служби характеризується посередньо.

Згідно висновківдосудової доповідіНадвірнянського районногосектору філіїДУ «Центрпробації» вІвано-Франківськійобласті в обвинуваченого середній ризик вчинення повторного правопорушення та середній ризик небезпеки, яку він становить для суспільства, а тому орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_5 можливе без ізоляції від суспільства.

Проте, суд не погоджується із вказаним висновком, оскільки, звільнення ОСОБА_5 на підставіст. 75 КК Українивід відбування основного покарання є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Частина 1статті 75 КК Українипрямо вказує на неможливість прийняття рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.

Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст.50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Прокурор, вважає необхідним, враховуючи обставини вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, призначити йому покарання в мінімальних межах санкції статті ч.5 ст.407 КК у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Обвинувачений просить строго його не карати, бажає продовжити військову службу.

Призначаючи покарання, суд враховує наступне.

Санкцією ч.5 ст.407 КК України передбачене безальтернативне покарання у виді позбавлення волі строком від 5 до 10 років.

З урахуваннямнаявності обставини,яка пом`якшуєпокарання,за відсутностіобставин,що обтяжуютьпокарання, враховуючиособу обвинуваченого,що вінв цілому по матеріалах справи характеризуються задовільно, враховуючи його ставлення до вчиненого злочину, розкаяння, суд, керуючись ст.ст.63,65-67 КК України, вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 основне покарання за ч.5 ст.407 КК України у виді позбавлення волі на певний строк в межах санкції закону.

Враховуючи особу обвинуваченого, зокрема, його вік та стан здоров`я, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема тривалість вчиненого злочину, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, його добровільне з`явлення до органу досудового розслідування, суд вважає, що покарання в максимальному розмірі буде несправедливим через надмірну суворість.

Разом з тим, враховуючи дані про особу обвинуваченого, визнання ним своєї вини, розкаяння, відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд вважає за можливе призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції статті.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання має бути не лише карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання у межах санкції частини статті відповідатиме вчиненому і сприятиме виправленню обвинуваченого й запобіганню вчинення нових злочинів.

Суд не знаходить можливим для призначення ОСОБА_5 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом або звільнення від відбування покарання, з огляду на те, що частина 1статті 69 і частина 1 ст.75 КК Українипрямо вказують на неможливість прийняття зазначених рішень у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.

На підставі ст. 54 КК України за вчинення тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, приймаючи до уваги обставини вчинення злочину та відомості про особу обвинуваченого, суд доходить висновку про необхідність призначення обвинуваченому додаткового покарання у вигляді позбавлення військового звання «молодший сержант», оскільки вчинені ним умисні дії подають негативний приклад підлеглим та утворюють в їхній свідомості помилкове уявлення щодо особистості військовослужбовця Збройних Сил України.

Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст.50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

8. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Цивільний позов у рамках даного кримінального провадження не заявлено, шкода злочином не завдана.

Процесуальні витрати і речові докази відсутні.

На досудовому розслідуванні обвинуваченому запобіжний захід не обирався, підстави для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.100, 349, 368, 369, 370, 373, 374, 376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 54 КК України призначити додаткове покарання та позбавити ОСОБА_5 військового звання «молодший сержант».

Початок строку відбування ОСОБА_5 покарання обчислювати від дня його фактичного затримання після набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_5 до набраннявироком законноїсили не застосовувати.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду може бути оскаржений до Івано-Франківського апеляційного суду через Надвірнянський районний суду Івано-Франківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьоїстатті 349 КПК України.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому роз`яснити право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, а також заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1