Постанова

від 27.02.2024 по справі 910/6964/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2024 р. Справа№ 910/6964/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Тищенко А.І.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання Кузьмінській О.Р.,

за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 27.02.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Галичина"</a>

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023(повний текст складено 02.11.2023)

у справі № 910/6964/23(суддя -Мандриченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Галичина"</a>,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Моя енергія-СВ"</a>,

про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Галичина"</a> звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Моя енергія-СВ"</a> надати копію фінансової звітності за 2020 рік.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, 22.11.2023 (згідно дати звернення до системи "електронний суд") Товариство з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Галичина"</a> звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/6964/23, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі №910/6964/23 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Галичина"</a> до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Моя енергія-СВ"</a> про зобов`язання до вчинення дій задовольнити, зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Моя енергія-СВ"</a> надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Галичина"</a> копію фінансової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Моя енергія-СВ"</a> за 2020 р.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що ТОВ «Торгівельний Будинок «Моя енергія - СВ» порушило вимоги ч. 2 ст. 34 Конституції України щодо права на отримання інформації, а також вимоги Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що суд невірно зазначає що положеннями ч.1 ст. 14 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено коло осіб, яким підприємство зобов`язане надати фінансову звітність, однак до даного кола осіб не належить позивач.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги, що відповідно до вищевказаної норми права органам влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства. Зокрема саме частиною 2 вищенаведеної статті закону передбачено обов`язок підприємства надавати копії фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності за запитом юридичних та фізичних осіб у порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації".

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Тищенко А.І., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6964/23 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Галичина"</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

11.12.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи 910/6964/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Галичина"</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі 910/6964/23- залишено без руху. Роз`яснено Товариству з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Галичина"</a>, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази, що підтверджують сплату судового збору у встановленому законодавством розмірі та надавши докази направлення апеляційної скарги відповідачу у справі.

25.12.2023 (згідно звернення до засобів електронного зв`язку) від Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Галичина"</a> до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023, а саме докази сплати судового збору в розмірі 4 026, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №702 від 22.12.2023 та докази направлення апеляційної скарги з додатками Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Моя енергія-СВ"</a>.

Головуючий суддя Гончаров С.А. з 24.12.2023 по 12.01.2024 та з 15.01.2024 по 26.01.2024 перебував у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Галичина"</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/6964/23. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Галичина"</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/6964/23. Повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 27.02.2024.

У судове засідання, що відбулось 27.02.2024, з`явився представник позивача та надав пояснення щодо суті спору. Відповідач в судове засідання не з`явився, своїх представників не направив, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи,

31.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Галичина"</a> (далі також - позивач) направило Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Моя енергія-СВ"</a> (далі також - відповідач) листом № 24/03-01 від 24.03.2023 запит на отримання публічної інформації, в якому просило надати копію фінансової звітності відповідача за 2020 рік.

Позивач вказував, що відповідач вказаний лист не отримав, хоча лист був направлений на його адресу місцезнаходження, у зв`язку з чим приходить до висновку, що відповідач не виконав вимоги Закону України "Про доступ до публічної інформації" та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" чим порушив право Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Галичина"</a> на отримання запитуваної публічної інформації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не забезпечив отримання ним на пошті запиту позивача від 24.03.2023 №24/03-01 про надання інформації, що не звільняє його від виконання вимог, викладених у запиті, оскільки ТОВ «Молочна компанія «Галичина», діючи добросовісно, надіслало запит за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача, а відтак отримання адресованої відповідачу кореспонденції залежить виключно від волевиявлення самого відповідача та знаходиться поза межами контролю ТОВ «Молочна компанія «Галичина».

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Галичина"</a>, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно вказав, що саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Так у відповідності до п. 5 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 по справі №912/1856/16, від 14.05.2019 по справі №910/11511/18.

В ст. 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Дана норма кореспондується зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Положення ст. 162 Господарського процесуального кодексу України містять вимоги щодо необхідності зазначення у позовній заяві вимог щодо предмета спору та їх обґрунтування. При цьому позовна заява, зокрема, повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Наведене свідчить про те, що при зверненні до суду позивачу необхідно обґрунтувати в чому саме полягає порушення його прав та законних інтересів, а також довести наявність цих порушень.

Зі змісту ч. 1 ст. 8 Конституції України випливає, що охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Конституційний Суд України в своєму рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004 роз`яснив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/ відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі №912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі №910/11511/18.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 у справі №525/505/16-ц).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2019 у справі №922/1500/18 та від 31.10.2019 у справі №916/1134/18.

Як визначено ч. 1 ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації", публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації", право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до публічної інформації", доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом.

Як встановлено ст. 5 згаданого Закону, доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Статтею 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

За змістом ч. 1 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них; 5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

У розумінні ч. 1 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Моя енергія-СВ"</a> не є розпорядником інформації та, відповідно, не зобов`язане надавати на запити публічну інформацію.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", користувачі фінансової звітності (далі - користувачі) - фізичні або юридичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

Як вбачається з ч. 1 ст. 14 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підприємства зобов`язані подавати фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено цим Законом. Органам державної влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства.

Тобто, положеннями ч. 1 ст. 14 вказаного Закону передбачене коло осіб, яким підприємство зобов`язане надати фінансову звітність, однак до вказаного кола осіб не належить позивач.

За змістом ч. 2 ст. 14 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємниці, не є конфіденційною інформацією та не належить до інформації з обмеженим доступом, крім випадків, передбачених законом. Підприємства зобов`язані надавати копії фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності за запитом юридичних та фізичних осіб у порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації".

Суд першої інстанції вказує, що ч. 2 ст. 14 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлюється порядок подання підприємством фінансової звітності, особам, передбаченим ч. 1 ст. 14 вказаного Закону.

Фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємниці, не є конфіденційною інформацією та не належить до інформації з обмеженим доступом, крім випадків, передбачених законом, проте вона і не є публічною у відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про інформацію".

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Моя енергія-СВ"</a> не зобов`язане надавати копію фінансової звітності за 2020 рік Товариству з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Галичина"</a> за його запитом на отримання публічної інформації, а у позивача відсутнє право на отримання публічної інформації від відповідача.

Для отримання публічної інформації позивач не позбавлений права звернутися до відповідних розпорядників такої інформації, які передбачені ч. 1 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", та у порядок передбачений цим Законом.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно встановив, що права Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Галичина"</a> не є порушеними з огляду на наступне.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Галичина"</a> до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Моя енергія-СВ"</a> про надання копії фінансової звітності за 2020 рік.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Галичина"</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 у справі № 910/10598/22 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Галичина"</a> - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/6964/23 - залишити без змін.

Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Галичина"</a>.

Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 07.03.2024

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді А.І. Тищенко

О.В. Тищенко