Рішення

від 11.03.2024 по справі 910/15941/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.03.2024Справа № 910/15941/23

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фармако"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін ТМ"простягнення 6488,03 грнСуддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармако" звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін ТМ" 6488,03 грн, з яких 6093,11 грн пені та 3% річних на суму 394,92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №ПК/430 від 01.10.2014 в частині оплати поставленого позивачем товару у встановлений цим правочином строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2023 судом відкрито провадження у справі №910/15941/23; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; позивачу - строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

27.11.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін ТМ" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив зазначивши, зокрема, що позивачем необґрунтовано заявлено до стягнення пеню та 3% річних, оскільки відповідач частково не сплатив за отриманий за договором поставки №ПК/430 від 01.10.2014 товар в період дії форс-мажорних обставин, а строк оплати за такий товар, не з вини відповідача, був продовжений на строк розгляду справи №910/9542/23 про стягнення суми основного боргу. Крім того, відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90% від заявленої позивачем суми у зв`язку із скрутним матеріальним становищем відповідача.

11.12.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач проти тверджень відповідача, викладених у відзиві на позов, заперечив.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фармако" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін ТМ" (відповідач, покупець) укладено договір поставки №ПК/430 з протоколом розбіжностей до нього (договір), згідно умов п.п.1.1, 1.2 якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити певний товар, асортимент, кількість та ціна якого зазначені у видаткових накладних, які є його невід`ємною частиною. Предметом поставки є лікарські засоби та вироби медичного призначення.

Загальна кількість та асортимент товару, що поставляється за договором, складається з кількості та асортименту товару, погоджених сторонами та вказаних в підписаних видаткових накладних на передачу товару (п.2.2 договору).

Ціна кожної одиниці товару вказується у видаткових накладних на поставку кожної партії товару. 3агальна сума по договору складається із всіх договірних вартостей по всіх видаткових накладних до даного договору (п.п.5.3, 5.4 договору).

Згідно п.6.1 договору оплата покупцем товару за цим договором, здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу. При цьому, порядок оплати товару за цим договором (попередня оплата чи оплата з відстроченням платежу) визначається постачальником при поданні замовлення на поставку покупцем.

Пунктом 6.2 договору визначено, що при здійсненні покупцем оплати товару за цим договором з відстроченням платежу, строк, протягом якого покупець зобов`язаний здійснити оплату за товар на користь постачальника, вказується постачальником у видатковій накладній на товар, який поставляється. При цьому, перебіг такого строку починається від дати поставки товару покупцю, що вказана у видатковій накладній. Надання постачальником покупцю рахунку-фактури для оплати товару з відстроченням платежу не є обов`язковим.

У випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочки (п.10.3 договору).

Згідно п.12.7 договору в редакції додаткової угоди №2 від 21.12.2018 даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору за один місяць до закінчення строку дії договору, він вважається продовженим на кожен наступний рік на тих самих умовах, які передбачені договором.

На виконання умов договору постачальником було поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 36353,96 грн, що підтверджується видатковими накладними від 09.05.2023, а саме: №423838/0 у розмірі 1556,14 грн, №423850/4 у розмірі 213,14 грн, №423888/0 у розмірі 1054,21 грн, №423888/1 у розмірі 142,81 грн, №423888/4 у розмірі 1211,13 грн, №423890/0 у розмірі 1490,66 грн, №423890/1 у розмірі 285,62 грн, №423839/0 у розмірі 888,57 грн, №423839/1 у розмірі 431,38 грн, №423840/0 у розмірі 1347,20 грн, №423844/0 у розмірі 1240,80 грн, №423844/4 у розмірі 942,24 грн, №423849/0 у розмірі 1319,46 грн, №423849/4 у розмірі 145,48 грн, №423850/0 у розмірі 1601,65 грн, №423838/4 у розмірі 13,55 грн, №423845/0 у розмірі 2062,40 грн, №423846/0 у розмірі 1894,47 грн, №423846/4 у розмірі 14,12 грн, №423893/0 у розмірі 1215,80 грн, №423893/4 у розмірі 196,44 грн, №423892/0 у розмірі 571,94 грн, №423892/4 у розмірі 708,91 грн, №423845/4 у розмірі 290,79 грн, №423891/0 у розмірі 2411,48 грн, №423891/4 у розмірі 46,62 грн, №423837/1 у розмірі 1262,36 грн, №423842/1 у розмірі 571,25 грн, №423842/4 у розмірі 37,20 грн, №423843/1 у розмірі 118,40 грн, №423843/4 у розмірі 26,85 грн, №423848/1 у розмірі 142,81 грн, №423848/4 у розмірі 7,06 грн, №423862/1 у розмірі 40,79 грн, №423889/4 у розмірі 277,25 грн, №423894/1 у розмірі 139,85 грн, №423894/4 у розмірі 550,35 грн, №423889/0 у розмірі 1051,91 грн, №423894/0 у розмірі 1775,24 грн, №423837/0 у розмірі 972,46 грн, №423862/0 у розмірі 1643,33 грн, №423841/0 у розмірі 996,41 грн, №423842/0 у розмірі 438,26 грн, №423843/0 у розмірі 877,61 грн, №423848/0 у розмірі 2115,02 грн, №423841/4 у розмірі 12,54 грн.

Вищеперелічені видаткові накладні були підписані сторонами із застосуванням електронних цифрових підписів, як це передбачено укладеною між сторонами угодою про використання електронних документів із застосуванням ЕЦП/ЕП від 31.12.2020 та Законом України "Про електронні довірчі послуги".

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.ч.1. 2 ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Обставини щодо належного виконання позивачем зобов`язань з поставки товару не були спростовані чи заперечені, доказів не прийняття товару відповідачем чи висування останнім претензій щодо поставленого позивачем товару суду також не надані.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З наявних у матеріалах справи видаткових накладних вбачається, що товар поставлявся на умовах відстрочення платежу зі строком оплати - 24.05.2023 по всім спірним видатковим накладним, що не заперечується відповідачем.

Зазначені обставини підтверджені рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2023 у справі №910/8542/23, яке набрало законної сили та яким, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако" задоволено повністю, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін ТМ" на користь позивача 36127,12 грн основного боргу та судовий збір у розмірі 2684,00 грн.

Частиною 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Таким чином, оскільки наявність грошового зобов`язання відповідача зі сплати грошових коштів на суму 36127,12 грн, підтверджується рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, за участі тих самих сторін, а тому відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.

Згідно виписки банку з рахунку позивача від 04.10.2023 зазначена заборгованість була сплачена відповідачем на користь позивача 04.10.2023.

Предметом спору у справі, що розглядається є стягнення з відповідача 3% річних за період з 24.05.2023 до 04.10.2023 (дата виконання рішення у справі №910/9542/23) на суму 394,92 грн та пені за період з 24.05.2023 до 04.10.2023 на суму 6093,11 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).

Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. При цьому чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/8625/18.

Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не спростовано, що зобов`язання відповідача перед позивачем зі сплати основного боргу було виконано лише 04.10.2023, а отже мало місце прострочення виконання відповідачем зобов`язання зі сплати за отриманий товар у період з 24.05.2023 по 04.10.2023, у зв`язку з чим позивач має право на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір 3% річних у сумі 394,92 грн є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) як порушення зобов`язання.

Пунктом 3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст.230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 10.3 договору визначено, що у випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочки.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку зі сплати за поставлений позивачем товар не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

За висновками суду, долучений позивачем до позовної заяви розрахунок пені є вірним, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 6093,11 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90%, суд зазначає наступне.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. Водночас, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Також, право суду зменшити розмір неустойки визначено ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проаналізувавши зазначені приписи, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (штрафу, пені).

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 Цивільного кодексу України).

Зміст добросовісності (bona fides) виражається через поняття "розумність і справедливість". При цьому згідно з обмежувальною функцією добросовісності, правило, обов`язкове для сторін, не застосовується настільки, наскільки за даних обставин це буде неприйнятним відповідно до критерію розумності та справедливості. Отже, добросовісність може за певних обставин анулювати чи виключити застосування правил, встановлених сторонами.

Водночас, принцип справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм.

Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Суд, надаючи оцінку доводам відповідача про зменшення розміру неустойки на 90% в сукупності з визначеними положеннями чинного законодавства України, дійшов висновку про те, що заявлені до стягнення штрафні санкції не становлять надмірний тягар для відповідача, сума задоволених судом штрафних санкцій не є неспівмірною із сумою заборгованості відповідача, що існувала у період за який нараховано неустойку, а отже суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90% внаслідок не доведення ним належним чином наявності сукупності обставин, пов`язаних з перебігом спірних правовідносин, що вказують на існування виняткових обставин для її зменшення.

Суд також вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань за договором, у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ч.1 ст.617 Цивільного кодексу України).

Згідно положень ст.218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.4 ст.219 Господарського кодексу України сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин

Відповідно до абз.3 ч.3 ст.14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч.2 ст.141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні".

При цьому, ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20).

Таким чином, форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, а між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов`язання за договором були порушені/невиконані та причину такого невиконання, а лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17).

Поряд з цим, згідно висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 25.01.2022 у справі №905/3886/21 форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих що собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для нього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до п.п.9.1, 9.2, 9.3, 9.4 договору сторони погодились, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дії непереборної сили, яка не залежить від волі сторін, контролювати чи запобігти виникненню яких, використовуючи розумні засоби застереження, вони не змогли), саме: війни, військових дій, блокади, пожеж, землетрусів, повені, а також інших обставин подібного роду, які знаходяться зза межами розумного контролю сторін та які впливають на виконання сторонами зобов`язань за цим договором, строки виконання таких зобов`язань продовжуються на строк дії вказаних обставин, якщо вони значною мірою впливають і виконання в належний строк всього договору чи тієї його окремої частини, яка підлягає виконанню після настання форс-мажорних обставин. Достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-Промисловою Палатою України. Обидві сторони цього договору зобов`язані терміново, в письмовій формі повідомити одна одну про початок та кінець дії форс-мажорних обставин, що перешкоджають виконанню зобов`язань за цим договором. Виникнення вищезазначених та інших обставин, а також не реалізація товару протягом строку відстрочки платежу, відсутність обігових коштів, несвоєчасне бюджетне фінансування тощо не може розглядатись як підстава для не оплати товару постачальнику.

Обставинами, які спричинили неможливість виконання відповідачем умов договору, на його переконання, є вторгнення російської федерації на територію України та введення воєнного стану, який у подальшому неодноразово було продовжено.

Однак, суд зазначає, що сам факт введення воєнного стану не може вважатись належною правовою підставою для не виконання зобов`язань, а обставини, які виникли у зв`язку з війною мають безпосередньо впливати на можливість контрагента виконати свій обов`язок, а отже сторона, яка посилається на вказану обставину повинна довести зв`язок між неможливістю виконання рішення та військовими діями, що відповідачем не доведено.

Частиною 1 ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Проте в порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач доказів не надав.

Крім того, судом встановлено, що всупереч вищезазначених пунктів договору в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача у визначеному цим правочином порядку про настання форс-мажорних обставин, на які посилався відповідач у своєму відзиві.

За таких обставин, доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин є необґрунтованими, а існування воєнного стану на території України не є свідченням наявності обставин непереборної сили в контексті виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

3. Стягнути з Товариства обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін ТМ" (03142, м.Київ, вул.Поповича Мирослава (Семашка), буд.13, ідентифікаційний код 36853266) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, місто Вишневе, вулиця Балукова, будинок 21, ідентифікаційний код 20037376) 6093 (шість тисяч дев`яносто три) грн 11 коп. пені, 3% річних на суму 394 (триста дев`яносто чотири) грн 92 коп. та 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.М.Смирнова