Рішення

від 11.03.2024 по справі 911/17/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2024 р. м. Київ Справа № 911/17/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електротрейд-Сервіс»

до Приватного підприємства «Вектор Інвест Контракт»

про стягнення 86 919, 80 грн,

Суддя В.М. Антонова

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий виклад позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Електротрейд-Сервіс» (Київської міської державної адміністрації) (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства «Вектор Інвест Контракт» (надалі - відповідач) про стягнення 86 919, 80 грн, з яких 57 185, 08 грн основний борг, 9 180, 95 грн пеня, 17 395, 27 грн інфляційні втрати та 3 158, 50 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором технічного обслуговування, ремонту обладнання, інструментів, та поставок запчастин №ПЄ4949 від 02.01.2019, в частині своєчасної та повної оплати виконаних робіт у період з листопада 2021 року по лютий 2022 року.

Також позивач, посилаючись на постанову Верхового Суду від 08.06.2022 в справі №912/1414/21, зазначає, що в разі наявності дефектів первинних документів, обов`язок доведення обставин лежить на стороні, яка на них посилається. Крім цього, вказує, що відповідач себе суперечливо поводить, оскільки між сторонами проводились переговори щодо мирного врегулювання спору, в яких на думку позивача відповідач визнавав суму основного боргу за спірним договором, проте через недосягнення згоди в частині розподілу витрат на правничу допомогу, сторони не досягли згоди для мирного врегулювання спору, на підтвердження чого надає складений представником позивача протокол огляду, в якому міститься переписка із застосунку Viber. Зазначає, що в позивача виникло право на нарахування штрафних санкцій, в зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором, з дати направлення та отримання відповідачем рахунку-фактури за останньою наданою послугою - 15.02.2022. Вказує, що Качан Р.В., Панчук, Сизоненко, Мокров, Стеценко, Мокровський, Щербина, Сущик були уповноваженими особами діяти та підписувати документи від відповідача.

2. Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач заперечує проти задоволення позову, та зокрема зазначає, що визнає виконання робіт за актами надання послуг: №С-8019 від 09.12.2021, №С-90 від 14.01.2022, №С-252 від 21.01.2022, №С-257 від 21.01.2022, №С-312 від 25.01.2022, №С-314 від 25.01.2022, №С-315 від 25.01.2022, №С 316 від 25.01.2022, №С-317 від 25.01.2022 на загальну суму 8 152, 40 грн, проте в договорі сторонами не погоджено строк оплати виконаних робіт, а тому строк виконання відповідачем грошового зобов`язання по оплаті робіт на суму 8 152, 40 грн на момент пред`явлення позову не настав, зазначає, що лист-вимогу від 28.11.2023 не отримував, оскільки за адресою яка вказана в договорі більше не знаходиться, а неотримання кореспонденції за адресою, яка зазначена в ЄДР відбулося внаслідок того, що позивачем при відправлені вказаної вимоги зазначено невірний телефонний номер відповідача та останнім не отримано повідомлення про необхідність отримання поштового відправлення. Крім цього, заперечує щодо прийняття робіт за рештою актів на загальну суму 49 032, 68 грн, оскільки єдиною уповноваженою особою відповідача в період формування спірних актів була Гавенко Л.В., а тому послуги за вказаними актами відповідачем не прийнятті, так як акти не підписані уповноваженою особою відповідача та не скріплені його печаткою.

Також зазначає, що позивачем не обґрунтовано початок строку нарахування штрафних санкцій саме з 15.02.2022, вважає, що в даному випадку має застосовуватись положення ч.2. ст.530 ЦК України.

3. Процесуальні дії в справі

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 911/17/24 та її розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

15.01.2024 від представника позивача надійшло підтвердження, що станом на 15.01.2024 ціна позову залишається незмінною.

29.01.2024 від представника відповідача надійшов відзив, у якому міститься клопотання про поновлення строку на його подання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.02.2024 поновлено строк відповідачу для подання відзиву на позовну заяву та прийнято його до розгляду.

05.02.2024 від представника позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про поновлення строку на подання відзиву.

07.02.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій остання просить суд залишити без розгляду відзив, оскільки його подано з пропуском строку, а причини пропуску на подання відзиву, на думку позивача, є неповажними, крім того, у відзиві не зазначено відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету в інших учасників справи та відомості зазначені в ньому є неправдивими, а тому на думку позивача, відповідач зловживає процесуальними правами.

13.02.2024 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній зазначає, що 09.02.2024 відповідач оплатив виконані роботи в сумі 8 152, 40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 27881 від 09.02.2024.

19.02.2024 від представника позивача надійшли пояснення.

Щодо заяви представника позивача про залишення відзиву без розгляду, то суд зазначає, що ухвалою Господарського суду Київської області від 02.02.2024 відзив на позовну заяву прийнято судом до розгляду, крім того, суд не вбачає в діях відповідача зловживання процесуальними правами, оскільки останній лише надає свої заперечення на аргументи позивача та позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження того, що відповідач вводить суд в оману.

Крім того, відповідно до ч. 2, 3 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. (частина 4 статті 80 ГПК України).

Як передбачено ч.8 ст.80 ГПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Так, позивачем до відповіді на відзив та пояснень долучено в якості доказів видаткові накладні, акти надання послуг, платіжні інструкції, протокол огляду зі знімками екрана телефона та податкові накладні.

Разом із цим, вказані документи разом з позовною заявою позивачем не подавались, з огляду на що, останнім пропущено строк на подання таких документів у якості доказів, крім цього, позивач не повідомляв суд про неможливість подання вказаних вище документів при подані позовної заяви, а тому, враховуючи, що клопотання про поновлення строку на подання доказів позивачем не заявлялося, суд не приймає зазначені вище докази до розгляду.

Крім цього відповідачем до заперечень на відповідь на відзив долучено ряд документів у якості доказів, які не були подані разом з відзивом, також відповідачем не повідомлялось про неможливість подання таких документів разом з відзивом та враховуючи, що матеріали справи не містять клопотання про поновлення строку на долучення таких документів у якості доказів у даній справі, суд не приймає їх до розгляду, окрім платіжної інструкції № 27881 від 09.02.2024 про оплату на суму 8 152, 40 грн, яке відповідачем долучено до заперечень, в якості доказу оплати основного боргу в процесі розгляду даної справи.

Також відповідно до ч. 2ст.161ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (ч.5 ст161 ГПК України).

Такої заяви по суті справи як пояснення позивача нормами ГПК України не передбачено, також суд не визнавав необхідним позивачу подавати будь-які пояснення, останній скористався своїм правом на подання позовної заяви та відповіді на відзив, а тому суд залишає подані позивачем 19.02.2024 пояснення без розгляду.

Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

02.01.2019 муж позивачем (далі - виконавець) та відповідачем (далі - замовник) укладено договір технічного обслуговування, ремонту обладнання, інструментів, та поставок запчастин №ПЄ4949 (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання з виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту електро та бензоінструменту, зварювальних апаратів та станків (далі - обладнання та/або інструменти) та за необхідності здійснює поставку запчастин до обладнання чи інструменту.

Сторони погодили, що виконавець з метою проведення діагностики, ремонтних робіт обладнання та/або інструментів та їх повернення замовнику після виконання такої діагностики, ремонтних робіт, здійснює доставку обладнання та/або інструментів з/на об`єкт замовника (п.1.2. договору).

Відповідно до п.1.3. договору виконавець протягом терміну дії даного договору зобов`язується за заявками замовника забезпечити виїзд транспорту на об`єкт замовника, визначений в п.1.2. цього договору, проводити діагностику, технічне обслуговування та ремонт обладнання та/або інструментів, їх перебазування з об`єкту та на об`єкт замовника, визначений в п.1.2. цього договору, а також надати на час проведення ремонту (виключно після погодження ремонту) обладнання та інструменти із власного підмінного фонду.

Згідно із п. 1.4. договору замовник зобов`язується протягом терміну дії даного договору прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість згідно з актами приймання-передачі виконаних робіт, підписаних сторонами, які є невід`ємною частиною даного договору, на умовах, визначених цим договором.

Вартість аксесуарів та запасних частин, що використовуються виконавцем для проведення технічного обслуговування та ремонту обладнання та або інструментів відповідно до умов цього договору погоджуються сторонами та включаються у вартість виконання робіт за цим договором. Запчастини до електро та бензоінетрумента поставляються згідно видаткових накладних (п.1.5., 1.6. договору).

Відповідно до п.2.1., 2.2. договору вартість ремонтних робіт, які виконуються відповідно до умов цього договору, визначається в підписаних сторонами актах приймання-передачі виконаних робіт. Загальна ціна даного договору визначається сумою всіх актів приймання-передачі виконаних робіт за даним договором.

У пункті 5.1. договору сторони погодили, що оплата здійснюється шляхом безготівкового перерахування належних до сплати сум грошових коштів на поточний рахунок виконавця.

Оплата для виконання ремонтних робіт здійснюється на підставі рахунків-фактур в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця після узгодження специфікації на ремонт (п.5.2. договору).

Пунктом 5.3. погоджено, що в платіжному дорученні на оплату виконаних виконавцем ремонтних повинен бути вказаний номер та дата рахунку-фактури. У випадку неналежного заповнення платіжного доручення всі суми, що надійшли від замовника зараховуються як оплата боргів замовника, що виникли раніше в порядку їх хронологічної появи згідно з даним договором.

Датою оплати вважається дата списання коштів з поточного рахунку замовника (5.4. договору).

Згідно із п.7.2. договору в разі порушення термінів розрахунків за виконані роботи (окрім попередньої оплати), як визначено цим договором (додатками, додатковими угодами), на суму заборгованості нараховується пеня в розмірі облікової ставки НБУ від несплаченої сутній за кожен день затримки платежу. Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного Кодексу України. Замовник на вимогу виконавця зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2021 включно, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Якщо ні одна зі сторін протягом місяця до завершення цього договору не заявить письмово про його розірвання, він вважається продовженим на кожен наступний календарний рік (п.10.1., 10.2. договору).

Рішенням власників №13 від 31.03.2020 ОСОБА_1 переведено на посаду директора відповідача та відповідно до наказу №ВІК-3 від 01.04.2020 ОСОБА_1 приступила до виконання обов`язків директора відповідача.

Наказом №ВІ000000104-0000000193 від 21.11.2023 та рішенням власників №21 від 21.11.2023 ОСОБА_1 звільнено з посади директора відповідача та відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 22.11.2023 директором відповідача значиться Овсійчук І.П. представником Усатюк О.В .

Позивач зазначає, що ним виконано роботи на загальну суму 49 032, 68 грн, що його думку підтверджується наступними актами надання послуг, у яких міститься посилання на договір та замовником зазначено відповідача: №7664 від 24.11.2021 на суму 550, 00 грн, №С-7943 від 07.12.2021 на суму 1 804, 14 грн, №8331 від 21.12.2021 на суму 5 400, 00 грн, №С-8494 від 28.12.2021 на суму 6 125, 00 грн, №С-68 від 13.01.2022 на суму 649, 99 грн, №С-255 від 21.01.2022 на суму 457, 72 грн, №С-310 від 25.01.2022 на суму 2 405, 76 грн, №С-318 від 25.01.2022 на суму 1 626, 48 грн, №С-319 від 25.01.2022 на суму 1 459, 68 грн, №С-497 від 01.02.2022 на суму 1 903, 09 грн, №С-498 від 01.02.2022 на суму 1 953, 96 грн, №С-499 від 01.02.2022 на суму 1 335, 67 грн, №С-500 від 01.02.2022 на суму 1 629, 70 грн, №С-501 від 01.02.2022 на суму 1 200, 00 грн, №С-502 від 01.02.2022 на суму 612, 86 грн, №С-503 від 01.02.2022 на суму 1 144, 20 грн, №С-505 від 01.02.2022 на суму 5 775, 00 грн, №С-580 від 03.02.2022 на суму 756, 26 грн, №С-582 від 03.02.2022 грн на суму 1 039, 18 грн, №С-706 від 08.02.2022 на суму 450, 00 грн, №С-707 від 08.02.2022 на суму 476, 24 грн, №С-709 від 08.02.2022 на суму 1 138, 64 грн, №С-303 від 10.02.2022 на суму 2 344, 08 грн, №С-804 від 10.02.2022 на суму 1 598, 50 грн, №С-805 від 10.02.2022 на суму 4 676, 53 грн та №С-846 від 14.02.2022 на суму 520, 00 грн, зазначені акти підписані та скріплені печаткою зі сторони позивача.

Суд позбавлений можливості встановити прізвища та посади осіб, які підписали вказані вище акти зі сторони замовника, оскільки вони містять нечитабельну інформацію стосовно прізвищ підписантів, а також не містять інформації стосовно їх посад.

Також позивачем надано відповідачу послуги на загальну суму 8 152, 40 грн, що підтверджується актами надання послуг: №С-8019 від 09.12.2021 на суму 1 031, 53 грн, №С-90 від 14.01.2022 на суму 502, 61 грн, №С-252 від 21.01.2022 на суму 491, 44 грн, №С-257 від 21.01.2022 на суму 336, 00 грн, №С-312 від 25.01.2022 на суму 1 225, 40 грн, №С-314 від 25.01.2022 на суму 1 544, 83 грн, №С-315 від 25.01.2022 на суму 1 254, 86 грн №С-316 від 25.01.2022 на суму 1 165, 72 грн та №С-317 від 25.01.2022 на суму 600, 01 грн, які підписані та скріплені їх печатками з обох сторін без зауважень чи заперечень.

Зазначені акти надання послуг зі сторони відповідача підписані директором - Гавенко Л.В. та скріплені печаткою відповідача.

Також позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату (а.с. 59-93), проте матеріали справи не містять доказів їх отримання відповідачем чи доказів їх направлення на адресу відповідача.

У матеріалах справи міститься підписаний лише зі сторони позивача акт звірки, відповідно до якого станом на 21.11.2023 заборгованість відповідача перед позивачем складає 57 185, 08 грн.

28.11.2023 позивачем на адресу відповідача, яка зазначена останнім у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлено лист-вимогу за вих. №б/н від 28.11.2023, в якій останній просив сплатити заборгованість за договором у розмірі 57 185, 08 грн протягом 10 днів з моменти отримання вимоги. Також до вказаного листа-вимоги позивачем долучено акт звірки за договором.

Направлення зазначених документів підтверджується описом вкладення та чеком поштового відділення №0505132898507, яке відповідно до трекінгу відповідачем не отримане та 13.12.2023 повернуте за закінченням терміну зберігання. В описі вкладення до вказаного відправлення зазначено телефон адресата: +38 (067) 869 83 96.

У накладній №0505132898507 вказано: «вид відправлення Укрпошта Експрес».

Як убачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у розділі інформація для здійснення зв`язку з відповідачем, зазначено номер телефона НОМЕР_1 , також зазначений номер телефона вказано відповідачем у договорі.

Відповіді на вказаний вище лист-вимогу матеріали справи не містять.

Після звернення позивача до суду відповідач оплатив позивачу суму грошових коштів у розмірі 8 152, 40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 27881 від 09.02.2024, в призначені платежу якої зазначено: оплата послуг за актами надання послуг: №С-8019 від 09.12.2021, №С-90 від 14.01.2022, №С-252 від 21.01.2022, №С-257 від 21.01.2022, №С-312 від 25.01.2022, №С-314 від 25.01.2022, №С-315 від 25.01.2022, №С-316 від 25.01.2022 та №С-317 від 25.01.2022.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договорами в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 57 185, 08 грн основного боргу, 9 180, 95 грн пені, 17 395, 27 грн інфляційних втрат та 3 158, 50 грн 3 % річних.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, який підпадає під правове регулювання глави 63 Цивільного кодексу України,

Згідно ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до норм ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно зі ст.613 ЦК України, кредитор є таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Відповідно до ч.3 ст.612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Як встановлено судом позивач надав, а відповідач прийняв послуги на загальну суму 8 152, 40 грн, що підтверджується актами надання послуг: №С-8019 від 09.12.2021 на суму 1 031, 53 грн, №С-90 від 14.01.2022 на суму 502, 61 грн, №С-252 від 21.01.2022 на суму 491, 44 грн, №С-257 від 21.01.2022 на суму 336, 00 грн, №С-312 від 25.01.2022 на суму 1 225, 40 грн, №С-314 від 25.01.2022 на суму 1 544, 83 грн, №С-315 від 25.01.2022 на суму 1 254, 86 грн №С-316 від 25.01.2022 на суму 1 165, 72 грн та №С-317 від 25.01.2022 на суму 600, 01 грн.

Суд зазначає, що вказані вище акт надання послуг, підписані та скріплені печаткою збоку відповідача без зауважень та заперечень.

Згідно із п. 1.4. договору замовник зобов`язується протягом терміну дії даного договору прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість згідно з актами приймання-передачі виконаних робіт, підписаних сторонами, які є невід`ємною частиною даного договору, на умовах, визначених цим договором.

Отже строк оплати наданих послуг сторонами в договорі не встановлено.

Відповідно до ч.1,2 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

28.11.2023 позивачем на адресу відповідача, яка зазначена останнім у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлено лист-вимогу за вих. №б/н від 28.11.2023, в якій останній просив сплатити заборгованість за договором у розмірі 57 185, 08 грн протягом 10 днів з моменти отримання вимоги.

Направлення зазначених документів підтверджується описом вкладення та чеком поштового відділення №0505132898507, яке відповідно до трекінгу відповідачем не отримане та 13.12.2023 повернуте за закінченням терміну зберігання.

У накладній поштового відправлення №0505132898507 вказано, вид відправлення Укрпошта Експрес. Пересилання цього виду відправлень здійснюється Укрпоштою згідно з Порядком пересилання відправлень "Укрпошта Експрес" (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 1.2 Порядку, його розроблено відповідно до Закону України "Про поштовий зв`язок" та Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270.

Пунктом 1.4 Порядку визначено, що адресат - це фізична чи юридична особа, якій адресується поштове відправлення, поштовий переказ, прізвище, ім`я та по батькові або найменування, якої зазначені на поштовому відправленні, бланку поштового переказу в спеціально призначеному для цього місці.

За змістом пункту 5.1 Порядку, в адресі відправника і адресата, що зазначаються у супровідній адресі, обов`язково повинні бути зазначені повні назви та поштові індекси ОПЗ. Обов`язковою умовою є зазначення номерів телефонів відправника і адресата (рекомендується вказувати номери мобільних телефонів).

Відповідно до пункту 6.8 Порядку, при прийманні відправлення Експрес працівник ОПЗ: перевіряє правильність заповнення супровідної адреси, наявність номера одержувача та відправника (якщо супровідну адресу було сформовано та друковано відправником самостійно); зі слів відправника вносить інформацію до АС "АРМ ВЗ". необхідну для формування супровідної адреси (якщо супровідну адресу не було сформовано відправником самостійно).

Пунктом 10.1.1 Порядку встановлено, що при надходженні до ОПЗ відправлення Експрес з типом доставки Склад-Склад або Двері-Склад на номер мобільного телефону адресата, який зазначено в супровідній адресі, автоматично надходить sms/viber-повідомлення з інформацією про надходження відправлення Експрес до ОПЗ з зазначенням контактного номеру телефона ОПЗ.

Згідно з пунктом 10.1.3 Порядку, працівник ОПЗ телефонує адресату з нагадуванням про надходження відправлення Експрес до ОПЗ та повідомляє про платне зберігання понад п`ять робочих днів з дня його надходження до ОПЗ.

В описі вкладення та в накладній до поштового відділення №0505132898507 зазначено телефон відповідача: НОМЕР_2 .

Як убачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у розділі інформація для здійснення зв`язку з відповідачем, зазначено номер телефона НОМЕР_1 , також зазначений номер телефона вказано відповідачем у договорі.

У матеріалах справи відсутні та позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що мобільний телефон адресата, який зазначено у вказаному відправленні, а саме: НОМЕР_2 , належить відповідачу.

Оскільки, позивач не вірно зазначив номер телефону одержувача, то відповідно, дане відправлення не могло бути вручене відповідачу, так як працівник ОПЗ не міг повідомити відповідача про поштове відправлення, яке йому надійшло, а тому позивачем не доведено факту направлення листа-вимоги за вих. №б/н від 28.11.2023 відповідачу.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що строк оплати за вказаними актами до моменту звернення позивачем до суду не настав.

Разом з тим, після звернення позивача до суду, відповідач оплатив позивачу суму грошових коштів у розмірі 8 152, 40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 27881 від 09.02.2024, в призначені платежу якої зазначено: оплата послуг за актами надання послуг: №С-8019 від 09.12.2021, №С-90 від 14.01.2022, №С-252 від 21.01.2022, №С-257 від 21.01.2022, №С-312 від 25.01.2022, №С-314 від 25.01.2022, №С-315 від 25.01.2022, №С-316 від 25.01.2022 та №С-317 від 25.01.2022.

У відповідності до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження в справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи те, що сума заборгованості за актами надання послуг: №С-8019 від 09.12.2021, №С-90 від 14.01.2022, №С-252 від 21.01.2022, №С-257 від 21.01.2022, №С-312 від 25.01.2022, №С-314 від 25.01.2022, №С-315 від 25.01.2022, №С-316 від 25.01.2022 та №С-317 від 25.01.2022 у загальному розмірі 8 152, 40 грн сплачена відповідачем після відкриття провадження в справі, суд закриває провадження в справі №911/14/24 у частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 8 152, 40 грн, у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

Щодо наданих позивачем актів надання послуг: №7664 від 24.11.2021 на суму 550, 00 грн, №С-7943 від 07.12.2021 на суму 1 804, 14 грн, №8331 від 21.12.2021 на суму 5 400, 00 грн, №С-8494 від 28.12.2021 на суму 6 125, 00 грн, №С-68 від 13.01.2022 на суму 649, 99 грн, №С-255 від 21.01.2022 на суму 457, 72 грн, №С-310 від 25.01.2022 на суму 2 405, 76 грн, №С-318 від 25.01.2022 на суму 1 626, 48 грн, №С-319 від 25.01.2022 на суму 1 459, 68 грн, №С-497 від 01.02.2022 на суму 1 903, 09 грн, №С-498 від 01.02.2022 на суму 1 953, 96 грн, №С-499 від 01.02.2022 на суму 1 335, 67 грн, №С-500 від 01.02.2022 на суму 1 629, 70 грн, №С-501 від 01.02.2022 на суму 1 200, 00 грн, №С-502 від 01.02.2022 на суму 612, 86 грн, №С-503 від 01.02.2022 на суму 1 144, 20 грн, №С-505 від 01.02.2022 на суму 5 775, 00 грн, №С-580 від 03.02.2022 на суму 756, 26 грн, №С-582 від 03.02.2022 грн на суму 1 039, 18 грн, №С-706 від 08.02.2022 на суму 450, 00 грн, №С-707 від 08.02.2022 на суму 476, 24 грн, №С-709 від 08.02.2022 на суму 1 138, 64 грн, №С-303 від 10.02.2022 на суму 2 344, 08 грн, №С-804 від 10.02.2022 на суму 1 598, 50 грн, №С-805 від 10.02.2022 на суму 4 676, 53 грн та №С-846 від 14.02.2022 на суму 520, 00 грн, що в загальній сумі складає 49 032, 68 грн, суд зазначає наступне.

Відповідач заперечує щодо прийняття послуг за вказаними актами, оскільки акти не підписані уповноваженою особою відповідача та не скріплені його печаткою, єдиною уповноваженою особою відповідача в період формування спірних актів була Гавенко Л.В. (директор).

Положеннями п. п. 3, 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України закріплено принципи свободи договору, справедливості, добросовісності та розумності.

Зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що норми законів, умови договорів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають відповідати загальновизнаним вимогами цивільного обороту, вимогам справедливості, добросовісності та розумності, що практично виражається у встановленні нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.

Суд звертає увагу, що кожна сторона у відповідних правовідносинах має поводити себе добросовісно, обачливо й розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію, що випливає зі ст.3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п.1.3. договору виконавець протягом терміну дії даного договору зобов`язується за заявками замовника забезпечити виїзд транспорту на об`єкт замовника, визначений в п.1.2. цього договору, проводити діагностику, технічне обслуговування та ремонт обладнання та/або інструментів, їх перебазування з об`єкту та на об`єкт замовника, визначений в п.1.2. цього договору, а також надати на час проведення ремонту (виключно після погодження ремонту) обладнання та інструменти із власного підмінного фонду.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні заявки відповідача чи докази погодження ремонту сторонами.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на ті обставини, що саме на позивача, як виконавця, покладається обов`язок довести суду належними та допустимими доказами факт надання послуг відповідачу, як замовнику, тоді як відповідач заперечує щодо замовлення та отримання ним послуг.

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, (далі по тексту - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначений перелік обов`язкових реквізитів первинних документів кореспондується з пунктом 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпунктом 2.5. пункту 2 цього Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Також пунктом 2.3. Положення передбачено, що залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: печатка, ідентифікаційний код підприємства, установи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Крім того в абзаці 3 пункту 2.4. Положення передбачено, що повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Суд зазначає, що приписами ст. 237 ЦК України визначається поняття та підстави представництва, відповідно до ч.1, 3 якої представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник від імені особи, яку він представляє, здійснює тільки певні юридичні дії внаслідок повноваження. Наявність у представника повноважень є обов`язковою умовою будь - якого представництва.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Акт здачі надання послуг на загальну суму 49 032, 68 грн, а саме: №7664 від 24.11.2021, №С-7943 від 07.12.2021, №8331 від 21.12.2021, №С-8494 від 28.12.2021, №С-68 від 13.01.2022, №С-255 від 21.01.2022, №С-310 від 25.01.2022, №С-318 від 25.01.2022, №С-319 від 25.01.2022, №С-497 від 01.02.2022, №С-498 від 01.02.2022, №С-499 від 01.02.2022, №С-500 від 01.02.2022, №С-501 від 01.02.2022, №С-502 від 01.02.2022, №С-503 від 01.02.2022, №С-505 від 01.02.2022, №С-580 від 03.02.2022, №С-582 від 03.02.2022, №С-706 від 08.02.2022, №С-707 від 08.02.2022, №С-709 від 08.02.2022, №С-303 від 10.02.2022, №С-804 від 10.02.2022, №С-805 від 10.02.2022 та №С-846 від 14.02.2022 підписані зі сторони відповідача особами, повноваження на підписання яких відсутні в матеріалах справи, також в актах відсутня печатка відповідача, а тому суд позбавлений можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції зі сторони відповідача та чи мала повноваження на це.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що вказані акти не підписані зі сторони відповідача.

Отже, надані позивачем акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 49 032, 68 грн, які зазначені вище не підтверджують факту надання послуг за ними відповідачу, оскільки не відповідають наведеним вище вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів.

Разом з тим інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання позивачем та отримання відповідачем послуг за вказаними вище актами, що складають в загальному розмірі 49 032, 68 грн матеріали справи не містять та позивачем, у порядку встановлено ГПК України, суду надано не було.

Отже, враховуючи викладене вище та те, що акти надання послуг не підписані з боку відповідача, позивачем не надано суду будь-яких інших доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин щодо надання послуг, суд, керуючись принципом вірогідності доказів, дійшов висновку щодо недоведеність викладених позивачем у позовній заяві обставин щодо здійснення господарської операції по наданню відповідачу послуг на загальну суму 49 032, 68 грн, а тому суд відмовляє в задоволені позовних вимог в цій частині.

Що стосується рахунків на оплату (а.с. 59-93), суд зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18 від 07.02.2018 у справі №910/49/17, від 29.04.2020 зі справи № 915/641/19.

Також у матеріалах справи відсутні докази направлення на адресу відповідача зазначених рахунків чи отримання їх відповідачем.

Щодо наданих позивачем актів звірки взаємних розрахунків станом на 21.11.2023, суд зазначає таке.

Акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу (зазначену правову позицію містять постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 03.12.2020 у справі № 904/1161/20, на яку також посилався Верховний Суд у постанові від 15.09.2022 у справі № 908/2828/19).

Так, надані на підтвердження існування заборгованості відповідача за договором акт звірки взаєморозрахунків не може бути належним доказом у справі, оскільки підписаний позивачем в односторонньому порядку, а інформація, відображена в акті не підтверджена підписаними уповноваженими представниками сторін первинними документами.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання, позивач просить стягнути з відповідача 3 158, 50 грн 3% річних за загальний період з 15.02.2022 по 18.12.2023, 17 395, 27 грн інфляційних втрат за загальний період з лютого 2022 року по листопад 2023 року та 9 180, 95 грн пені за загальний період з 15.02.2022 по 15.08.2022.

Оскільки вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних є похідними від вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 49 032, 68 грн за наступними акти надання послуг №7664 від 24.11.2021, №С-7943 від 07.12.2021, №8331 від 21.12.2021, №С-8494 від 28.12.2021, №С-68 від 13.01.2022, №С-255 від 21.01.2022, №С-310 від 25.01.2022, №С-318 від 25.01.2022, №С-319 від 25.01.2022, №С-497 від 01.02.2022, №С-498 від 01.02.2022, №С-499 від 01.02.2022, №С-500 від 01.02.2022, №С-501 від 01.02.2022, №С-502 від 01.02.2022, №С-503 від 01.02.2022, №С-505 від 01.02.2022, №С-580 від 03.02.2022, №С-582 від 03.02.2022, №С-706 від 08.02.2022, №С-707 від 08.02.2022, №С-709 від 08.02.2022, №С-303 від 10.02.2022, №С-804 від 10.02.2022, №С-805 від 10.02.2022 та №С-846 від 14.02.2022, у якій позивачу відмовлено, то вимоги про стягнення вказаних сум також не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача, пені, інфляційних втрат та 3% річних нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання в частині оплати отриманих послуг у загальному розмірі 8 152, 40 грн за актами надання послуг: №С-8019 від 09.12.2021, №С-90 від 14.01.2022, №С-252 від 21.01.2022, №С-257 від 21.01.2022, №С-312 від 25.01.2022, №С-314 від 25.01.2022, №С-315 від 25.01.2022, №С-316 від 25.01.2022 та №С-317 від 25.01.2022 суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 158, 50 грн 3% річних за загальний період з 15.02.2022 по 18.12.2023, 17 395, 27 грн інфляційних втрат за загальний період з лютого 2022 року по листопад 2023 року та 9 180, 95 грн пені за загальний період з 15.02.2022 по 15.08.2022.

Як убачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду з даним позовом 27.12.2023, як встановлено судом вище, строк оплати за вказаними актами до моменту звернення позивачем до суду не настав.

Враховуючи викладене вище, суд відмовляє в задоволені вимог позивача щодо стягнення з відповідача, пені, інфляційних втрат та 3% річних за актами надання послуг: №С-8019 від 09.12.2021, №С-90 від 14.01.2022, №С-252 від 21.01.2022, №С-257 від 21.01.2022, №С-312 від 25.01.2022, №С-314 від 25.01.2022, №С-315 від 25.01.2022, №С-316 від 25.01.2022 та №С-317 від 25.01.2022 .

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що скріншоти листування не є належними та допустимими доказами, з огляду на те, що роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) у розумінні положень частини 1 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", тобто не може вважатися доказом, оскільки не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки в такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.

Також суд зазначає, що як доказ, податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте, не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним. Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами, господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України (далі - ПК України) та фактичні дії як виконавця, так і замовника щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку надання послуг.

Крім цього, суд звертає увагу, що предметом розгляду даного позову є стягнення заборгованості за договором технічного обслуговування, ремонту обладнання, інструментів, та поставок запчастин №ПЄ4949 від 02.01.2019, а тому первині документи та платіжні документи, в яких міститься посилання на інші договори укладені між позивачем та відповідачем не стосуються предмета розгляду даної справи.

Суд критично оцінує посилання позивача на постанову Верхового Суду від 08.06.2022 в справі №912/1414/21, виходячи з наступного.

Так, у постанові від 08.06.2022 в справі №912/1414/2 Верховний Суд, суд зазначив, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. При цьому Верховний Суд відзначає, що обов`язок доведення обставин лежить на стороні, яка на них посилається. Отже за умови, що інша сторона надала пакет первинних бухгалтерських документів, які не містять дефектів, і які підтверджують здійснення сторонами господарської операції, а інша сторона не визнає факт поставки, саме ця сторона має довести факт непоставки наданням про це доказів. Саме за таких обставин, з урахуванням принципу змагальності господарського судочинства, інша сторона має доводити іншими доказами факт передання нею товару.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "РуїсТоріха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у частині стягнення 49 032, 68 грн основного боргу, 9 180, 95 грн пені, 17 395, 27 грн інфляційних втрат та 3 158, 50 грн 3 % річних.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження в справі № 911/17/24 в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості в сумі 8 152, 40 грн - закрити.

2. В іншій частині позову відмовити.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя В.М. Антонова