Рішення

від 26.02.2024 по справі 916/5459/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5459/23

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Босової Ю.С.

За участю представників сторін:

Від позивача: Клеймьонов Д.О. на підставі довіреності;

Від відповідача: не з`явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Військової академії (м. Одеса) до військової частини НОМЕР_1 про стягнення 3 048,82 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Військова академія (м. Одеса) звернулась до господарського суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про стягнення заборгованості у загальному розмірі 3 048,82 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем обов`язку щодо компенсації понесених позивачем витрат у зв`язку з наданням послуг харчування військовослужбовцям відповідача під час відбування останніми покарання на гауптвахті у військовій частині, яка перебувала на продовольчому забезпеченні позивача.

Ухвалою суду від 01.01.2024 дана справа була призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Військова частина НОМЕР_1 повністю заперечувала проти задоволення заявлених позовних вимог, посилаючись на відсутність в матеріалах справи доказів перебування військової частини, в якій військовослужбовці відповідача відбували покарання, на продовольчому забезпечені Військової академії (м. Одеса). Крім того, у поданому до суду відзиві на позову заяву відповідачем було наголошено, що акт на відшкодування витрат на тримання військовослужбовців, військовозобов`язаних інших військових формувань відповідачу, який не є військовим формуванням згідно з вимогами Закону України «Про Державну прикордонну службу України», надісланий позивачем не був, оскільки опис вкладення на підтвердження направлення 21.04.2023 на адресу відповідача як договору, так і акту в матеріалах справи відсутній. Відповідач також стверджує, що оскільки рахунки не були своєчасно направлені позивачем, виконання бюджетних зобов`язань, які виникли у попередні роки, не було передбачено у бюджеті військової частини НОМЕР_1 у поточному році.

У відповіді на відзив позивачем зазначено про необґрунтованість доводів відповідача про відсутність доказів перебування військової частини, в якій військовослужбовці відповідача відбували покарання, на продовольчому забезпечені Військової академії (м. Одеса). При цьому, на підтвердження вказаної обставини позивачем було надано суду повідомлення військової частини НОМЕР_2 від 08.11.2023 № 5588/мтз. Разом з тим, позивач стверджує, що факт відбування військовослужбовців відповідача протягом 2020 року покарання та надання їм послуг з харчування відповідачем спростований не був, посилання на норми Бюджетного кодексу України не звільняють відповідача від обов`язку сплатити наявну заборгованість.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до розпорядження заступника Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України з матеріально - технічного забезпечення від 26.07.2012 року № 116/10/173 до Військової академії на продовольче, речове забезпечення та забезпечення паливно-мастильними матеріалами зараховано особовий склад військової частини НОМЕР_3 та військових частин, що знаходились у неї на відповідних видах забезпечення.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.02.2023 по справі №916/2711/22, яке набрало законної сили 23.02.2023, у задоволенні заявлених Військовою академією (м. Одеса) до військової частини НОМЕР_1 позовних вимог про відшкодування витрат у зв`язку з наданням послуг харчування військовослужбовцям відповідача у розмірі 10455,54 грн. було відмовлено.

11.10.2023 Військова академія (м. Одеса) звернулась до військової частини НОМЕР_1 із листом № 14/1/53, відповідно до якого позивач вимагав сплатити (відшкодувати) витрати за харчування військовослужбовців відповідача, які відбували покарання на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ). До вказаного листав позивачем було додано договір про відшкодування вартості послуг з харчування, акт № 14/1/52, довідку-розрахунок №14/1/51.

Позивачем було надано суду проект договору про відшкодування вартості послуг з харчування, який з боку військової частити 1474 підписаний не був.

Згідно складеного позивачем акту №14/1/52 про військовослужбовців інших військових формувань, які відбувають покарання на гауптвахті, позивачем було надано військовій частині НОМЕР_1 послуги з харчування особового складу на загальну суму 3048,82 грн.

При цьому, у довідці-розрахунку №14/1/51 вказано, що на продовольчому забезпеченні позивача з 14.03.2020 до 18.11.2020 перебувало 7 солдат, вартість харчування яких становила 3048,82 грн.

На підтвердження факту направлення на адресу відповідача листа № 14/1/53 від 11.10.2023 з додатками позивачем було надано лист з описом вкладення від 19.10.2023, накладну та квитанцію про прийняття плати за пересилання поштового відправлення.

При цьому, згідно інформації з веб-сайту АТ «Укрпошта» направлене позивачем поштове відправлення було вручено відповідачу 27.10.2023.

До відповіді на відзив позивачем також було додано лист військової частини НОМЕР_2 від 08.11.2023, до якого додано витяги з наказів командира військової частини за період з 21.01.2021 по 23.06.2023 щодо зарахування на забезпечення військовослужбовців інших військових формувань.

Відповідно до ч. ч. 2, 8 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

З огляду на викладене вище, суд зазначає, що позивач, подаючи разом із відповіддю на відзив новий доказ, який не був поданий разом із позовною заявою, мав заявити клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку. Проте, оскільки клопотання про поновлення пропущеного строку позивачем заявлено не було, підстави для врахування наданого позивачем листа військової частини НОМЕР_2 від 08.11.2023 під час вирішення даного спору відсутні.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2)створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч. 1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом п. 9 Розділу VIII Інструкції про порядок і умови утримання засуджених, узятих під варту та затриманих військовослужбовців, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 26.09.2013 №656 (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) засуджені військовослужбовці забезпечуються харчуванням за нормою № 1 - загальновійськова відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426 "Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції Державної фіскальної служби, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту" через військову частину (установу), до якої прикріплена на продовольче забезпечення гауптвахта. На продовольче забезпечення засуджені військовослужбовці, які тримаються на гауптвахті, зараховуються наказом командира (начальника) військової частини (установи), на продовольчому забезпеченні якої знаходиться гауптвахта, у встановленому порядку. Військовою частиною (установою), на продовольчому забезпеченні якої знаходиться гауптвахта, для відшкодування витрат за харчування та тримання засуджених військовослужбовців інших військових формувань, які відбувають покарання на гауптвахті, у двох примірниках оформлюються рахунок та акт на відшкодування витрат на тримання військовослужбовців, військовозобов`язаних інших військових формувань (далі - Акт) (у тому числі за надання послуг під час проходження стаціонарного лікування в закладах охорони здоров`я Збройних Сил України) на підставі розрахунків відповідних служб. Цей рахунок та Акт надсилаються у військову частину відповідного військового формування, в якій проходить (проходив) військову службу засуджений військовослужбовець, для проведення оплати (два примірники Акта, скріплені гербовою печаткою військової частини іншого військового формування, повертаються до військової частини, на продовольчому забезпеченні якої знаходиться гауптвахта). Військова частина іншого військового формування у 10-денний строк з дня надходження рахунка на підставі складеного Акта перераховує кошти військовій частині, на забезпеченні якої знаходиться гауптвахта. Отримані кошти за відшкодування витрат на харчування та тримання засуджених військовослужбовців військова частина перераховує в повному обсязі на відповідний рахунок Міністерства оборони України.

Інструкція про порядок і умови утримання засуджених, узятих під варту та затриманих військовослужбовців втратила чинність на підставі наказу Міністерства оборони України № 394 від 03.11.2020, яким було затверджено Порядок тримання засуджених, узятих під варту, заарештованих та затриманих військовослужбовців.

У наказі № 394 від 03.11.2020 визначено, що він набирає чинності з дня його офіційного опублікування. Згідно даних веб-сайту Верховної Ради України вказаний наказ був опублікований в Офіційному віснику України від 26.01.2021. Таким чином, Інструкція про порядок і умови утримання засуджених, узятих під варту та затриманих військовослужбовців втратила чинність 26.01.2021, тобто після виникнення між сторонами спірних правовідносин.

Відповідно до пп. "д" п. 1 приміток до Норми харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань № 1, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 426 від 29.03.2002 військовослужбовці, які відбувають покарання в дисциплінарних військових частинах та на гауптвахті (відшкодування витрат за харчування військовослужбовців інших військових формувань, які засуджені до арешту і відбувають покарання на гауптвахті, здійснюється у десятиденний строк з дня надходження рахунків від Міноборони).

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Господарським судом під час вирішення даного спору було встановлено, що розпорядження заступника Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України з матеріально - технічного забезпечення від 26.07.2012 року № 116/10/173 до Військової академії на продовольче, речове забезпечення та забезпечення паливно-мастильними матеріалами зараховано особовий склад військової частини НОМЕР_3 та військових частин, що знаходились у неї на відповідних видах забезпечення.

У позовній заяві Військова академія (м. Одеса) стверджує, що на продовольчому забезпечені військової частини НОМЕР_3 перебувала також військова частина НОМЕР_2 .

Посилаючись на відбування військовослужбовцями відповідача покарання на гауптвахті військової частини НОМЕР_2 , яка, як стверджує позивач, перебувала на його забезпеченні, Військова академія (м. Одеса) просить відшкодувати вартість харчування військовослужбовців відповідача.

11.10.2023 Військова академія (м. Одеса) звернулась до військової частини НОМЕР_1 із листом № 14/1/53, до якого було додано акт № 14/1/52, довідку-розрахунок №14/1/51. У вказаному листі позивач просив відшкодувати вартість харчування військовослужбовців відповідача, які відбували покарання на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ). Вказаний лист з додатками був вручений відповідачу у відділенні поштового зв`язку 27.10.2023.

Проте, після отримання вказаного листа, а також додатків до нього відповідачем не було надано жодної відповіді на звернення позивача.

В процесу вирішення судом даного спору військовою частиною НОМЕР_1 не було надано суду жодного доказу, який може спростувати обставину відправлення 7 солдат відбувати покарання на гауптвахту військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 по справі №916/3027/21 наголосила, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи викладене вище, господарський суд, оцінивши надані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності дійшов висновку, що незважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів перебування військової частини НОМЕР_2 на забезпеченні Військової академії (м. Одеса), обставина надання позивачем послуг харчування військовослужбовцям відповідача під час відбування останніми покарання видається більш вірогіднішою, ніж доводи відповідача, які не були підтверджені жодними доказами.

Господарський суд відхиляє доводи відповідача, який стверджує, що він за своїм правовим статусом не є військовим формуванням згідно з вимогами ст. 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» № 661-IV від 03.04.2003 Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення.

Господарський суд зазначає, що лише посилання на приписи Закону України «Про Державну прикордонну службу України» без зазначення правових норм, на підставі яких відповідач здійснює свою діяльність, не може бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку компенсувати понесені позивачем витрати.

Посилання відповідача на несвоєчасне направлення рахунку, відсутність асигнувань для виконання бюджетних зобов`язань минулих років у поточному році, також не може бути підставою для відмови у задоволенні заявленого позову. При цьому, суд зазначає, що на правовідносин, які склались між сторонами, норми бюджетного законодавства не поширюються.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку про необхідність та правомірність задоволення заявленого Військовою академією (м. Одеса) позову шляхом присудження до стягнення із військової частини НОМЕР_1 заборгованості у розмірі 3 048,82 грн.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з військової частини НОМЕР_1 / АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_4 / на користь Військової академії (м. Одеса) /65009, м. Одеса, Фонтанська дорога, 104 ідентифікаційний код 24983020/ заборгованість у розмірі 3 048,82 грн. /три тисячі сорок вісім грн. 82 коп./, судовий збір у розмірі 2684,00 грн. /дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн. 00 коп./.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення складено 07 березня 2024 р.

Суддя С.П. Желєзна