Рішення

від 11.03.2024 по справі 320/26467/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2024 року Чернігів Справа № 320/26467/23

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді ТкаченкоО.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Київського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагород ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.07.2023 виходячи зі встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01.01.2022 - у розмірі 2481,00 грн та на 01.01.2023 - у розмірі 2684,00 грн;

зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Київський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.07.2023, нарахованої виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 2270,00 грн, станом на 01.01.2022 - 2481,00 грн, а на 01.01.2023 - у розмірі 2684,00 грн;

визнати протиправними дії Київського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.07.2023, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;

зобов`язати Київський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 31.07.2023, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб; у 2021 році - у розмірі 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн та у 2023 році - 2684,00 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахувань загальнообов`язкових платежів.

Позов мотивовано тим, що всупереч вимог чинного законодавства України відповідач протягом спірного періоду здійснював нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди, застосовуючи як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн, замість 2270,00 грн (у 2021 році), 2481,00 грн (у 2022 році), 2684,00 (у 2023 році). У зв`язку з наведеним, розмір його суддівської винагороди у період з 01.01.2021 по 31.07.2023 не відповідав розміру, встановленому спеціальним законодавством України, що призвело до порушення права позивача на належне матеріальне забезпечення.

Ухвалою суду від 05.12.2023 справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 26.02.2024 відмовлено у задоволенні клопотань Державної судової адміністрації України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та про залучення до участі в справі в якості третіх осіб Міністерства фінансів України та Кабінету Міністрів України.

Від Київського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні та зазначив, що Київський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, головним розпорядником бюджетних коштів є ДСА України. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді на 1 січня 2102 грн, зазначений розмір прожиткового мінімуму також був встановлений на 2022 та на 2023 відповідними законами, кількісна складова прожиткових мінімумів не зменшувалась ні в 2021, ні в 2022, ні в 2023 роках. Київський окружний адміністративний суд, як другорядний розпорядник коштів, має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі пов`язані з виплатою заробітної плати, виключно в межах бюджетних асигнувань, тому при нарахуванні суддівської винагороди діяв та діє в межах чинного законодавства.

Державна судова адміністрація України надала суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що фінансування усіх судів України, а також забезпечення органів суддівського самоврядування здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, який щорічно затверджується Верховною Радою України у формі закону. Під час формування бюджетного запиту головні розпорядники бюджетних коштів здійснюють обрахунки своїх потреб з суми, яку доведено до відома Міністерством фінансів України, у цій же сумі вже закладено розмір прожиткового мінімуму на відповідний рік. Уряд встановлює прожитковий мінімум на відповідний рік, розпорядники бюджетних коштів (ДСА України, ТУ ДСА України, суди) не уповноважені визначати розмір прожиткового мінімуму, а лише застосовують розмір прожиткового мінімуму, який доведений Міністерством фінансів України до відома. Вказує, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що оклад судді складається з розрахункової величини «прожиткового мінімуму для працездатних осіб», розмір якого встановлюється 1 січня календарного року та відповідного коефіцієнту, який залежить від інстанції. При цьому Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не дає визначення «прожиткового мінімуму для працездатних осіб». Питання розрахункової величини прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Державна судова адміністрація України як головний розпорядник коштів в частині розпорядження бюджетними асигнуваннями з виплати грошового утримання суддів, не наділена повноваженнями змінювати розмір бюджетних асигнувань на такі цілі. Таким чином, відсутня протиправна бездіяльність ДСА України. Крім того, вважає, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, встановлений для спорів пов`язаних з прийняттям на публічну службу, її проходженням, звільненням з публічної служби, у тому числі щодо спорів про належні до виплати суми заробітної плати (грошового забезпечення) та інші виплати, пов`язані з проходженням та звільненням з публічної служби.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 15.02.2010 №162/2010 ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Київського окружного адміністративного суду, Указом Президента України «Про призначення суддів» від 19.07.2018 №201/2018 призначено на посаду судді Київського окружного адміністративного суду (а.с. 6,7).

Наказом голови Київського окружного адміністративного суду від 22.03.2010 №36-к позивача зараховано до штату Київського окружного адміністративного суду 22.03.2010 та встановлено надбавку за вислугу років 15% від посадового окладу та надбавку за виконання важливої роботи у розмірі 50% посадового окладу (а.с.18).

Наказом голови Київського окружного адміністративного суду від 22.10.2013 №176-к позивачу встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу (а.с.14).

Наказом голови Київського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 із внесеними змінами наказом від 03.09.2018 №161-к/тр ОСОБА_1 встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу (а.с.11,12).

Наказом голови Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2021 ОСОБА_1 встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу (а.с.13).

Відповідно до довідок про доходи фізичної особи та утримання з них та додатків до особового рахунку ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.07.2023 позивачу нараховувалась суддівська винагорода, обчислена з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня кожного відповідного року - 2102,00 грн (а.с. 101-106).

Вважаючи застосування даного розміру неправомірним, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 125 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 4 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів (частина 2 статті 4 Закону №1402-VIII).

Відповідно до частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. (частина 5 статті 135 Закону №1402-VIII).

Відповідно до частини 9 статті 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ (далі Закон №1082-ІХ) установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень;

дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень;

працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ (далі Закон №1928-ІХ) установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні;

працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.

Відповідно до статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік від 03.11.2022 №2710-ІХ (далі Закон №2710-ІХ) установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 2272 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні;

працездатних осіб - 2684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.

Матеріалами справи встановлено, що суддівську винагороду з 01.01.2021 по 31.07.2023 позивачу обчислено, виходячи з приписів абзаців 5 статей 7 Законів №1082-ІХ, №1928-ІХ, №2710-ІХ, з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 №11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII.

При цьому, норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (далі - Закон №1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини 2 статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 №966-XIV Про прожитковий мінімум (далі - Закон №966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Водночас, Законом №966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

При цьому, Законами про Державний бюджет на 2021, 2022, 2023 роки №1082-ІХ, №1928-ІХ, №2710-ІХ, разом із встановленням на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, 2481,00 грн та 2684,00 грн відповідно, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого у 2021, 2022 та 2023 роках становить 2102,00 грн.

Разом з тим, зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди протягом спірного періоду, а також у Законі №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Законів №1082-ІХ, №1928-ІХ, №2710-ІХ.

Водночас Закони №1082-ІХ, №1928-ІХ, №2710-ІХ фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII.

У постанові від 10.11.2021 у справі №400/2031/21 Верховний Суд зазначив, що Закон України Про Державний бюджет України на 2021 рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

З огляду на викладене у сукупності, суд вважає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270,00 грн), на 01.01.2022 (2481,00 грн), на 01.01.2023 (2684,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України Про судоустрій і статус суддів не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), з 01.01.2021 по 31.07.2023 на підставі абзаців 5 статей 7 Законів України №1082-ІХ, №1928-ІХ, №2710-ІХ є неправомірною, оскільки виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22, від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій Київського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.07.2023, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 грн та зобов`язання Київського окружного адміністративного суду нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 31.07.2023, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2021 році - у розмірі 2270,00 грн, 2022 році - 2481,00 грн та 2023 році - 2684,00 грн, із урахуванням виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Крім того, згідно з нормами частин 3, 4 статті 148 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державна судова адміністрація України.

Відповідно до статті 149 Закону 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Частинами 1, 2 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Одним із головних розпорядників бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, є Державна судова адміністрація України.

Згідно з пунктами 2 та 4 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проєкту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Пунктом 2 цього Положення закріплено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин 1, 2, 5 статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

У межах спірних правовідносин Київський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.

Київський окружний адміністративний суд здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисах на 2021-2023 роки.

Враховуючи надані сторонами пояснення та докази, судом встановлено, що сума коштів відповідно до затверджених Державною судовою адміністрацією України кошторисів на 2021,2022,2023 роки була недостатньою для забезпечення виплати Київським окружним адміністративним судом позивачеві суддівської винагороди, обчисленої з урахуванням прожиткового мінімуму величиною 2270,00 грн у 2021 році, 2481,00 грн у 2022році та 2684,00 грн у 2023 році.

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII).

Із урахуванням статусу Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» (Заяви №№ 3955/04, 5622/04, 8538/04 та 11418/04) від 26.04.2006 зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Крім цього, право на отримання вказаної виплати, є майновим правом у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, а позбавлення цього права є протиправним, свавільним, непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном та порушує вимоги ст. 1 Протоколу першого до Конвенції, у зв`язку з чим, на думку суду, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (частина 7 статті 48 Закону України від 02.06.2016 №1402-УІІІ «Про судоустрій і статус суддів»).

Із урахуванням зазначеного, суд вважає, що пред`явлені до Державної судової адміністрації України позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Київського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01.01.2021 по 31.07.2023, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01.01.2022 - у розмірі 2481,00 грн та на 01.01.2023 - у розмірі 2684,00 грн.

Як наслідок, похідні від них вимоги про зобов`язання Державної судової адміністрації вчинити дії, необхідні для відновлення порушених прав позивача підлягають задоволенню у спосіб шляхом зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Київський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01.01.2021 по 31.07.2023, нарахованої виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01.01.2022 - у розмірі 2481,00 грн та на 01.01.2023 - у розмірі 2684,00 грн.

З приводу доводів позивача про необхідність негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що негайно виконуються рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми заробітної плати, з якої можна виокремити її місячний розмір.

Враховуючи вищевикладене, оскільки в межах даної адміністративної справи питання про стягнення суддівської винагороди не вирішувалось, а права позивача захищені шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити кошти, відсутні підстави для звернення судового рішення до негайного виконання.

Щодо строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частинами та 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Вирішуючи питання, якою нормою закону слід керуватися при розгляді таких справ, Верховний Суд в постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 визначив, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.

За приписами частин 1 та 2 статті 233 КЗпП України, в редакції до 19.07.2022, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини 2статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022 року, назву та частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Водночас, відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 25.04.2023 року у справі № 380/15245/22, від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22 та інших справах за подібних правовідносин. Застосування такого підходу судом касаційної інстанції є сталим та послідовним.

Позов подано 31.07.2023 (відповідно до відбитку штампу вхідної кореспонденції), тобто, із дотриманням тримісячного строку звернення до суду з даним позовом, з урахуванням викладених вище обставин.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Київського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Київського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.07.2023, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01.01.2022 - у розмірі 2481,00 грн та на 01.01.2023 - у розмірі 2684,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Київський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01.01.2021 по 31.07.2023, нарахованої виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01.01.2022 - у розмірі 2481,00 грн та на 01.01.2023 - у розмірі 2684,00 грн.

Визнати протиправними дії Київського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.07.2023, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 грн.

Зобов`язати Київський окружний адміністративний суду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 31.07.2023, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2021 році - у розмірі 2270,00 грн, 2022 році - 2481,00 грн та 2023 році - 2684,00 грн, із урахуванням виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення суду складено 11 березня 2024 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Київський окружний адміністративний суд (бульв. Лесі Українки, 26а, м.Київ, 01133, код ЄДРПОУ 35919304)

Відповідач: Державна судова адміністрація України (вул.Липська,18/5, м.Київ, 01021, код ЄДРПОУ 26255795).

СуддяОльга ТКАЧЕНКО