Постанова

від 11.03.2024 по справі 260/5109/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/5109/23 пров. № А/857/22288/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року у справі № 260/5109/23 за адміністративним позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експо Логістик» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Маєцькою Н.Д. в м. Ужгород Закарпатської області 13.11.2023 року в порядку письмового провадження), -

ВСТАНОВИВ:

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі відділення, позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експо Логістик» (далі відповідач ТзОВ), в якому просить стягнути з ТзОВ адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в загальній сумі 55779,63 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції приділив увагу, як основному доказу забезпечення виконання нормативу за 2022 рік, документам по працевлаштуванню особи з інвалідністю ОСОБА_1 , а саме: наказу від 01.07.2022р. № 7/22 про прийняття на роботу, пенсійному посвідченню від 16.11.2010 р. № 2511902574. Апелянт зазначає, що вказані документи не можуть слугувати достовірним доказом працевлаштування працівника на роботу, оскільки не доводять факту виникнення трудових відносин між працівником та роботодавцем.

У відповідь на подану апеляційну скаргу відповідач подав відзив, в якому заперечує проти вимог скарги, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні вимог апелянта, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у 2022 році по ТОВ «Експо Логістик»:

середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік - 9 осіб; середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0 осіб;

норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 особа;

фонд оплати праці штатних працівників 955131,02 грн.;

середня річна заробітна плата штатного працівника 106125,67 грн.;

кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше, - 0,00 одиниць;

сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 53062,83 грн.

У зв`язку з несплатою відповідачем суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році у добровільному порядку, позивач звернувся з позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було працевлаштовано особу з інвалідністю з 01.07.2022 року, тому на нього не може бути покладена відповідальність за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року № 875-ХII (Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин; далі Закон № 875-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XІI для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частина друга статті 19 Закону № 875-XІI).

Згідно з частиною третьою статті 19 Закону № 875-XІI підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною третьою статті 18 Закону № 875-XІI встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 Закону № 875-XІI виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

За змістом частини дев`ятої статті 19 Закону № 875-XІI підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку (частина десята статті 19 Закону № 875-XІI).

Згідно з частинами першою, другою статті 20 Закону № 875-XІI підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 20 Закону № 875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 238 ГК України види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

З аналізу норм Закону №875-XII вбачається, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця, натомість вимагає від нього вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначених у статті 18 Закону №875-XII.

При цьому, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, та враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Відповідно до частини першої статті 217 Господарського кодексуУкраїни (далі країни) господарськими санкціями визначаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Як передбачено частиною першою статті 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій стало невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році.

Апеляційний суд звертає увагу, що відповідач повідомив, що ним було працевлаштовано особу з інвалідністю з 01.07.2022 року, про що свідчать копії наказу від 01.07.2022 року № 7/22 про прийняття на роботу логістом ОСОБА_1 та пенсійного посвідчення від 16.11.2010 року № НОМЕР_1 .

Крім того, як видно з письмової відповіді від 12.06.2023 року № 03-05/1248 року, позивач проігнорував факт працевлаштування відповідачем особи з інвалідністю 01 липня 2022 року та звернувся з позовом до суду.

Покликання апелянта на недостовірність наданих відповідачем документів, щодо працевлаштування працівника ОСОБА_1 на роботу апеляційним судом не береться до уваги, оскільки копії трудової книжки ОСОБА_1 із зазначеним записом № 10 від 01.07.2022 року, наказу від 01.07.2022 року № 7/22 про прийняття на роботу його логістом, фінансової звітності підприємства з вказаним розрахунком з працівником, слугують достовірним доказом працевлаштування працівника на роботу та факту наявності трудових відносин між роботодавцем та працівником.

Також колегія суддів зазначає, що належних доказів, в розумінні статті 73 КАС України щодо недійсності наказу від 01.07.2022 року № 7/22 від 01.07.2022 року та запису № 10 у трудовій книжці ОСОБА_2 позивачем суду не надано.

Щодо доводу контролюючого органу про те, що відповідач не проінформував податковий орган про працевлаштування працівника, апеляційний суд зазначає, що вказане покликання не підтверджує вчинення ТзОВ порушення, передбаченого статтею 18 Закону № 875-ХІІ, а може становити склад іншого правопорушення, яке не є предметом спору в дані справі.

Щодо податкової звітності відповідача, яка на думку апелянта підтверджує «фіктивність» працевлаштування ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначає, що така звітність стосується 2023 року і наявні в ній відомості про донарахування податкових зобов`язань та зобов`язань зі сплати єдиного внеску, жодним чином не спростовують факту працевлаштування відповідачем особи з інвалідністю у 2022 році (за який на позивача накладено адміністративно-господарські санкції) та фактичної роботи такої особи у спірний період.

Таким чином, відповідачем виконані вимоги Закону №875-XII щодо працевлаштування особи з інвалідністю, а відтак в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні викладено мотиви відсутності правових підстав для стягнення з ТзОВ адміністративно-господарських санкцій та пені, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі (далі також ЄСПЛ) «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволені позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року у справі № 260/5109/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар