Рішення

від 08.03.2024 по справі 335/2322/24

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/2322/24 2-о/335/106/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 березня 2024 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Рибалко Н.І., за участю секретаря судового засідання Радченко А.Є., розглянувши у залі суду у м. Запоріжжі в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою, в якій просить встановити факт смерті її батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Дмитрівка, Бердянського району, Запорізької області, Україна.

В обґрунтування заяви зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , який був батьком заявниці ОСОБА_1 , що підтверджується доказами доданими до матеріалів справи. ОСОБА_2 , помер у селі Дмитрівка, Бердянського району, Запорізької області, Україна, що підтверджується медичним свідоцтвом про смерть серії 23 № 202244001 від 03.01.2024. Встановлення факту смерті необхідно заявниці для державної реєстрації смерті та отримання свідоцтва про смерть, так як наявне свідоцтво про смерть видано на тимчасово окупованій території України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2024 для розгляду зазначеної заяви визначено суддю Рибалко Н.І.

29.02.2024 року ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя заяву ОСОБА_1 залишено без руху, а заявниці надано термін для усунення недоліків.

06.03.2024 року на виконання вказаної вище ухвали до суду надійшла заява про усунення недоліків, відповідно до якої заявником надано уточнену заяву.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07.03.2024 вказану заяву прийнято до провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами окремого провадження та з урахуванням приписів ч. 2 ст. 317 ЦПК України, призначено до розгляду у судовому засіданні на 08.03.2024.

Заявник у судове засідання не з`явилася, разом з тим міститься заява про розгляд справи за її відсутності.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився, будь-яких заяв чи клопотань від нього до суду не надійшло.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 317 ЦПК України, згідно якої справи про встановлення фактусмерті на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду, суд вважає за можливе проводити розгляд справи за наявними матеріалами.

З урахуванням приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши заяву, та надані в її обґрунтування письмові докази, суд доходить до висновку, що вимоги заяви є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 є донькою ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого 23 травня 1974 року, актовий запис №709, копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 від 14 травня 2004 року, відповідно до якого після реєстрації шлюбу, прізвище заявника « ОСОБА_1 » змінено на прізвище « ОСОБА_1 ».

Відповідно до медичного свідоцтва про смерть серії 23 № 202244001 від 03.01.2024 року, виданого Бердянською філією обласного бюро судово-медичної експертизи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 , причина смерті: атеросклеротична хвороба серця.

З огляду на вказане, зареєструвати факт смерті ОСОБА_2 в органах державної реєстрації актів цивільного стану громадян Міністерства юстиції України заявниця не в змозі, оскільки вказаний документ виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Згідно з частин 2, 4 статті 317 ЦПК України, справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду. Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.

Згідно з частиною другою статті 319 ЦПК України, рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

На сьогоднішній час свідоцтво про смерть, видане органом, який діє поза межами Конституції та законодавства України та не визнається на території України.

У теперішній час заявниця позбавлена можливості отримати свідоцтво про смерть, адже державна реєстрація смерті, відповідно до діючого законодавства, проводиться на підставі лікарського свідоцтва про смерть (або дубліката), за формою, затвердженою наказом МОЗ України, на якому має бути кутовий штамп та кругла печатка лікарської установи, а документи, видані медичними закладами, які розташовані на тимчасово неконтрольованій території, вказують на відсутність підпорядкування медичного закладу у відповідності до відомчої підпорядкованості, що ставить під сумнів легітимність оформлення лікарського свідоцтва про смерть закладами охорони здоров`я, органами, установами, організаціями, місцем розташування яких є населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження відповідно.

Статтею 17 ч. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно зі ст. 18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа, встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або оголошення її померлою.

Розділом 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000 року, зі змінами, передбачено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Оцінюючи надані заявником документи, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.

Відповідно до ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані "намібійські винятки": документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.96, § 45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що "Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

У відповідності з ч. 3, 4, ст. 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 року № 2398-VI (далі за текстом - Закон № 2398-VI) передбачено, що державна реєстрація актів цивільного стану у встановлених законом випадках є обов`язковою. Відомості про смерть особи підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Враховуючи, що заявниця не може отримати від закладу охорони здоров`я або судово-медичної установи оригіналів документів, встановленої форми про смерть та, відповідно, на їх підставі зареєструвати смерть ОСОБА_2 в органах державної реєстрації актів цивільного стану, суд дійшов до висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, що є підставою для державної реєстрації смерті органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до вимог пункту 8 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

Керуючись ст. ст. 4, 7, 10, 12, 76, 77, 258, 259, 263, 265, 317-319 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території - задовольнити.

Встановити факт смерті - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Дмитрівка, Бердянського району, Запорізької області, Україна.

Рішення суду підлягає негайному виконанню, оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Рішення суду може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.І. Рибалко