Постанова

від 05.03.2024 по справі 927/885/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2024 р. Справа№ 927/885/17 (927/559/23)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Полякова Б.М.

суддів: Копитової О.С.

Отрюха Б.В.

за участю секретаря судового засідання Дюкарєвої І.М.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Полікомбанк»

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.07.2023

у справі № 927/885/17(927/559/23)

за позовом Акціонерного товариства «Полікомбанк»

до 1) Публічного акціонерного товариства Виробничо - торгова фірма «Сіверянка»,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Ди-Версія»

3) Приватного підприємства «Футбольний клуб «ЛКТ»

про визнання договорів недійсними

в межах справи №927/885/17

за заявою Публічного акціонерного товариства «Полікомбанк»

до Публічне акціонерне товариство Виробничо - торгова фірма «Сіверянка»

про відкриття справи про банкрутство

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 05.03.2024

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 04.10.2017 порушено провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства Виробничо - торгова фірма «Сіверянка», визнано безспірні вимоги Публічного акціонерного товариства «Полікомбанк» в розмірі 7 515 716,75 грн. заборгованості та 16 000,00 грн. судового збору, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Постановою Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2021, зокрема Публічне акціонерне товариство Виробничо-торгова фірма «Сіверянка» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Бандолу О.О.

17 квітня 2023 року, в межах даної справи про банкрутство, до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Полікомбанк» до Публічного акціонерного товариства Виробничо-торгова фірма «Сіверянка», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ди-Версія» та Приватного підприємства «Футбольний клуб «ЛКТ» про визнання договорів недійсними (присвоєно єдиний унікальний номер 927/885/17 (927/559/23) якою позивач просив визнати недійсними з моменту укладення:

договір від 04.07.2007 № 63, укладений між Закритим акціонерним товариством Виробничо-торгова фірма «Сіверянка» та Приватним підприємством «Фірма «ЛКТ»;

договір відступлення права вимоги боргу від 11.12.2013 № 112, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ди-Версія», Приватним підприємством «Футбольний клуб «ЛКТ» та Публічним акціонерним товариством Виробничо-торгова фірма «Сіверянка».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав, що оскаржувані правочини є фіктивними правочинами, а сторони цих правочинів діяли з явним умислом, спрямованим на недопущення стягнення заборгованості з ПАТ ВТФ «Сіверянка» в рамках процедури банкрутства. Умисел відповідачів характеризується тим, що вони, підписуючи спірні договори не у ті дати, що в них зазначені, а набагато пізніше, заздалегідь знали про те, що такі правочини не будуть виконані, адже не спрямовані на настання реальних правових наслідків, що звітність відповідача-1 з 2014 року або не велась, або була знищена для приховування обставин виведення майна банкрута.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 03.07.2023 позов Акціонерного товариства «Полікомбанк» до Публічного акціонерного товариства Виробничо-торгова фірма «Сіверянка», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ди-Версія» та Приватного підприємства «Футбольний клуб «ЛКТ» про визнання договорів недійсними залишено без задоволення.

Ключовим мотивом рішення є:

- постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 по справі № 927/885/17 було встановлено фактичне виконання ПП «Фірма «ЛКТ» своїх зобов`язань по поставці товару для ПАТ ВТФ «Сіверянка» згідно договору поставки № 63 від 04.07.2007 року, а також факт виконання ПП «Футбольний клуб «ЛКТ» і ПАТ ВТФ «Сіверянка» умов Договору відступлення права вимоги боргу від 11.12.2013 № 112 в частині передачі новому кредитору ТОВ «Ди-Версія» необхідних документів, а отже відповідні договори були вчинені їх сторонами з наміром створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, АТ «Полікомбанк» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.07.2023 року у справі №927/885/17(927/559/23), та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги АТ «Полікомбанк» задовольнити повністю.

Ключовим аргументом скарги є:

- судом помилково було взято за основу рішення преюдиційні факти встановлені в іншому рішенні, оскільки в цьому рішенні надавалася оцінка іншим фактам, так як був інший предмет і підстави позову.

Від ТОВ «Ди-Версія» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому товариство вказувало, що судом першої інстанції рішення ухвалено відповідно до норм чинного законодавства.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа №927/885/17(927/559/23) передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Поляков Б.М., судді Остапенко О.М., Копитова О.С. Зазначена колегія суддів сформована відповідно до рішення загальних зборів суддів Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2018 зі змінами від 12.11.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.08.2023 витребувано у Господарського суду Чернігівської області матеріали справи № 927/885/17(927/559/23), відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.

На виконання ухвали від 15.08.2023 з Господарського суду Чернігівської області надійшли матеріали справи №927/885/17(927/559/23).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Полікомбанк» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.07.2023 у справі № 927/885/17(927/559/23), розгляд справи призначено на 29.11.2023.

Розпорядженням керівника апарату від 25.10.2023 у зв`язку з перебуванням судді Остапенка О.М., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи № 927/885/17(927/559/23) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Поляков Б.М., судді - Отрюх Б.В., Копитова О.С. Зазначена колегія суддів сформована відповідно до рішення загальних зборів суддів Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2018 зі змінами від 12.11.2019 й може розглядати справи про банкрутство та справи у спорах, які пов`язані з процедурою банкрутства, справи у спорах щодо захисту прав на об`єкти інтелектуальної власності.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 оголошено перерву в судовому засіданні до 27.11.2023, витребувано у боржника в особі в ліквідатора Бандоли О.О. оригінали документів, що стосуються оспорюваних правочинів й містяться в матеріалах справи та оригінали самих оспорюваних правочинів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 продовжено перерву в судовому засіданні до 11.12.2023, повторно витребувано у боржника в особі в ліквідатора Бандоли О.О. оригінали документів, що стосуються оспорюваних правочинів й містяться в матеріалах справи та оригінали самих оспорюваних правочинів.

В судовому засіданні11.12.2023, колегія суддів, порадившись на місці, оголосила перерву в розгляді справи до 18.12.2023, зобов`язала сторін ознайомитись з матеріалами справи, визнала явку сторін обов`язковою.

В судовому засіданні 18.12.2023, колегія суддів, порадившись на місці, оголосила перерву в розгляді справи до 08.01.2024, зобов`язала сторін ознайомитись з матеріалами справи, визнала явку сторін обов`язковою.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 продовжено перерву в судовому засіданні до 05.02.2024. Витребувано з суду першої інстанції том № 7 й томи основної справи №927/885/17, де міститься договір поставки № 63 від 04.07.2007 та висновок експерта від 15.07.2020. Визнано явку сторін обов`язково.

З місцевого суду надійшли затребувані матеріали основної справи №927/885/17.

В судовому засіданні 05.02.2024, колегія суддів, порадившись на місці, оголосила перерву в розгляді справи до 13.02.2024 та зобов`язала представника апелянта надати в наступне судове засідання оригінали документів, копії яких містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 продовжено перерву в судовому засіданні до 05.03.2024. Визнано явку директора ТОВ «Ди-Версія» Бердника А.В. обов`язково.

В силу положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, АТ «Полікомбанк» звернулося до ПАТ ВТФ «Сіверянка», ТОВ «Ди-Версія» та ПП «Футбольний клуб «ЛКТ» з позовом про визнання договорів недійсними.

У позовній заяві позивач просив визнати недійсними з моменту укладення: договір від 04.07.2007 № 63, укладений між Закритим акціонерним товариством Виробничо-торгова фірма «Сіверянка» та Приватним підприємством «Фірма «ЛКТ»; договір відступлення права вимоги боргу від 11.12.2013 № 112, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ди-Версія», Приватним підприємством «Футбольний клуб «ЛКТ» та Публічним акціонерним товариством Виробничо-торгова фірма «Сіверянка».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав, що оскаржувані правочини є фіктивними правочинами, а сторони цих правочинів діяли з явним умислом, спрямованим на недопущення стягнення заборгованості з ПАТ ВТФ «Сіверянка» в рамках процедури банкрутства. Умисел відповідачів характеризується тим, що вони, підписуючи спірні договори не у ті дати, що в них зазначені, а набагато пізніше, заздалегідь знали про те, що такі правочини не будуть виконані, адже не спрямовані на настання реальних правових наслідків, що звітність відповідача-1 з 2014 року або не велась, або була знищена для приховування обставин виведення майна банкрута.

Так, зокрема, згідно умов договору від 04.07.2007 № 63, ПП «Фірма «ЛКТ» зобов`язалося поставити ЗАТ ВТФ «Сіверянка» тканину бавовняну (костюмну) на загальну суму 22 999 890,00 грн, а ЗАТ ВТФ «Сіверянка» - прийняти та оплатити товар до 31.07.2007, однак відповідач-1 з 2007 року і по теперішній час жодних дій, спрямованих на виконання умов Договору № 63, в частині оплати товару не здійснював. При цьому, сторони Договору № 63 дійшли згоди збільшити строк позовної давності до 15 років. Впродовж більше ніж 6 років (до укладання договору відступлення права вимоги), незважаючи на порушення відповідачем-1 умов договору, жодних дій, спрямованих на витребування від відповідача-1 коштів за поставлений товар, відповідач-3 не вчиняв (претензій не направляв, з позовами до суду не звертався). Замість цього відповідач-3 у 2013 році відступив ТОВ «Ди-Версія» за договором відступлення права вимоги боргу від 11.12.2013 № 112 право вимоги за Договором № 63, не отримавши за це також грошових коштів.

У документах фінансової звітності ЗАТ ВТФ «Сіверянка», які надавались на ознайомлення позивачу у зв`язку із укладанням кредитних договорів (примірники оригіналів на виконання вимог закону надавались до податкових органів), а також публікувались в офіційних друкованих виданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, ДКЦПФР, на офіційному сайті державної установи «Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України» (www.smida.gov.ua), відсутні показники, що вказують на наявність у відповідача-1 кредиторської заборгованості в сумі понад 22 млн. грн із виникненням в балансі товариства відповідних записів в розділі II «Оборотні активи» та у розділі IV «Поточні зобов`язання» на суму, що є не меншою за суму заборгованості за Договором № 63. Крім того, розміщена на сайті інформація товариства про фінансову звітність за 2013 рік була перевірена аудиторською фірмою ПП «Аудиторська фірма «Лотос», яка своїм аудиторським висновком встановила відповідність фінансової звітності вимогам діючого законодавства, чим підтвердила, що у боржника відсутня кредиторська заборгованість в сумі 23 млн. грн. У балансах ТОВ «Ди-Версія» станом на 31.12.2015 та на 01.10.2017 також відсутнє відображення дебіторської заборгованості на суму 22 999 080,00 грн.

Окрім зазначених вище ознак фіктивного договору, сам документ, як матеріальний носій інформації, містить такі неточності, які, очевидно, не могли були допустити сторони, якби Договір № 63 дійсно укладався у 2007 році. Так, у розділі 16 Договору № 63 («Юридичні адреси сторін, платіжні реквізити») місцезнаходженням відповідача-1 зазначено «м. Чернігів, вул. Шевченка, 246а», у той же час за вказаною адресою товариство було зареєстровано з 2014 року, а в 2007 році товариство було зареєстровано та знаходилось за адресою: м. Чернігів, вул. Малиновського, 36, і саме за цією адресою вело свою господарську діяльність, що підтверджується всіма наявними документами боржника за вказаний період. Крім того, від відповідача-3 Договір № 63 скріплено не основною печаткою підприємства. Відбиток печатки на Договорі № 63, видаткових накладних, актах звірки, містить напис «Для документів». Статутом ПП «Фірма «ЛКТ» не передбачено, що відповідач-3 окрім основної, має додаткову печатку. На думку позивача, зазначені обставини вказують на те, що і Договір № 63, і документи, які нібито підтверджують заборгованість відповідача-1 (видаткові накладні, акти звірки), очевидно виготовлені не у 2007 році, а значно пізніше. І ці доводи також підтверджені Висновком експертів за результатами проведення судово - технічної експертизи документів від 15.07.2020, проведеної Київським науково - дослідним інститутом судових експертиз.

Загальна сума Договору № 63 становить 22 999 890,00 грн. (еквівалентно 4 554 273,26 дол. США за курсом НБУ 5,05 грн. за 1 дол. США), майже удвічі перевищує активи відповідача-1 та дає підстави стверджувати, що вказаний договір завідомо для сторін не міг бути ними виконаний: ані відповідачем-3 щодо поставки товару на таку значну суму, ані відповідачем-1 щодо оплати такої значної суми протягом 1 місяця (липня 2007 року). Крім того, ціна за костюмну бавовняну тканину у розмірі 416,65 грн. без ПДВ за 1 м.п. (або 82,50 дол. США), що передбачена Договором № 63, є значно завищеною станом на 2007 рік. Це вказує на те, що сторони Договору № 63 свідомо завищили загальний розмір зобов`язання з метою формування кредиторських вимог відповідача-3 (а потім і відповідача-2) до відповідача-1 у розмірі, що значно перевищує кредиторські вимоги позивача, тобто для уникнення виконання зобов`язань, у першу чергу перед позивачем, шляхом пред`явлення вимог у справі про банкрутство. Тобто сторони Договору № 63 при його укладанні діяли з метою введення в оману позивача, суду, інших кредиторів щодо фактичних обставин правочину та своїх дійсних намірів, що є ознаками фіктивного правочину.

Відповідно до п.п. «і» п. 12.2.2 Статуту ЗАТ «ВТФ «Сіверянка» у редакції, що діяла на дату, вказану в Договорі № 63, такий правочин підлягав обов`язковому затвердженню Загальними зборами акціонерів ЗАТ «ВТФ «Сіверянка». Тобто представник відповідача-1 діяв з перевищенням своїх повноважень. Жодних дій, направлених на виконання Договору № 63 як відповідачем-1, так і Загальними зборами акціонерів ЗАТ «ВТФ «Сіверянка» не вчинялось (у тому числі жодних рішень щодо затвердження Договору № 63 ні до, ні після 04.07.2007 вищим органом відповідача-1 не приймалось), тобто відсутні докази наступного схвалення спірного правочину. У преамбулі Договору № 63 зазначено, що представник відповідача-1 Лавренюк Д.О., як керівник виконавчого органу ЗАТ «ВТФ «Сіверянка», діяв на підставі статуту, у якому зазначені його повноваження. Тобто, наведене свідчить про обізнаність іншої сторони договору (відповідача-3) з таким документом у частині, яка стосується відповідних повноважень виконавчого органу відповідача-1.

Щодо підписання відповідачами договору відступлення права вимоги боргу від 11.12.2013 № 112, то позивач звертав увагу, що замість звернення відповідача-3 до суду з позовом про стягнення заборгованості з відповідача-1 у повному обсязі, відповідач-3 після спливу 6 років з дня виникнення заборгованості передав відповідачу-2 без здійснення на свою користь будь-яких оплат, а лише із правом на отримання винагороди у майбутньому у розмірі 30% від суми стягнутого боргу. При цьому, як і у Договорі № 63, сторони Договору № 112 також збільшили строк позовної давності до 10 років. Зазначене свідчить про те, що відповідач-3, укладаючи Договір № 112, поставив себе у заздалегідь невигідні умови, що суперечить меті підприємницької діяльності, як досягнення економічних результатів та одержання прибутку. Також, як і у випадку з Договором № 63, ні відповідач-2, ні відповідач-3 не вживали жодних заходів, спрямованих відповідно на отримання коштів від боржника (відповідача-1) та на отримання за результатами стягнення, передбаченої Договором № 112 30-відсоткової винагороди. Відповідач-2 «згадав» про заборгованість лише після відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача-1. Тобто, укладання Договору № 112 також не спрямоване на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. Отже, з огляду на зазначені вище обставини недійсності Договору № 63, Договір № 112, за яким відповідачем-3 було передано відповідачу-2 право вимоги, нерозривно пов`язаний із Договором № 63, а тому також має бути визнаний судом недійсним.

Місцевий суд ухвалюючи рішення про відмову у позові виходив з того, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 по справі № 927/885/17 були встановлені обставини щодо фактичного виконання ПП «Фірма «ЛКТ» своїх зобов`язань по поставці товару для ПАТ ВТФ «Сіверянка» згідно договору поставки № 63 від 04.07.2007 року по видатковим накладним № 135 від 05 липня 2007р., № 138 від 09 липня 2007р. та № 144 від 23 липня 2007р. Також, цією ж постановою було встановлено, що 11.12.2013 року, згідно акту приймання - передачі до договору відступлення права вимоги № 112 від 11.12.2013 року, ТОВ «Ди-Версія» отримало третій екземпляр договору № 63 від 04.07.2007 року, видаткової накладної № 135 від 05 липня 2007р., видаткової накладної № 138 від 09 липня 2007р. та видаткової накладної № 144 від 23 липня 2007р., які були виготовлені для ТОВ «Ди-Версія» також 11.12.2013 року.

На думку місцевого суду, що оскільки судом апеляційної інстанції було встановлено фактичне виконання ПП «Фірма «ЛКТ» своїх зобов`язань по поставці товару для ПАТ ВТФ «Сіверянка» згідно договору поставки № 63 від 04.07.2007 року, а також факт виконання ПП «Футбольний клуб «ЛКТ» і ПАТ ВТФ «Сіверянка» умов Договору відступлення права вимоги боргу від 11.12.2013 № 112 в частині передачі новому кредитору ТОВ «Ди-Версія» необхідних документів, відповідні договори були вчинені їх сторонами з наміром створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на таке.

Щодо права позивача на звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 6 ст. 45 КзПБ кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів.

Тобто, закон дає право будь-якому кредитору висловлювати свої заперечення щодо вимог інших кредиторів до боржника, шляхом подання заперечень розпоряднику майна, боржнику та суду, а отже, будь-які заперечення кредитора підлягають розгляду судом. Оскільки попереднє засідання у процедурі банкрутства не передбачає такого механізму як подання зустрічного позову, що передбачено в позовному провадженні, саме приписи ч. 6 ст. 45 КзПБ не виключають можливість ініціювати кредитором, за правилами позовного провадження в рамках справи про банкрутства, справу щодо визнання недійсною угоди, за якою спірний кредитор вимагає стягнення боргу з боржника.

Також, за змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 КзПБ. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Зазначене повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду висловленою у постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

Таким чином колегія зауважує, що кредитори наділенні правом на звернення до суду з позовом про визнання укладених боржником договорів фраудаторними, як заінтересовані особи, право якої порушено. Тобто такі кредитори є «жертвою» фраудаторного правочину, оскільки такий правочин безпосередньо направлений на зменшення активів боржника, що унеможливлює виконання основного зобов`язання перед кредитором.

Щодо визнання недійсними договорів.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 № 405/1820/17.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Наведена правова позиція міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 201/2832/19.

Із позовної заяви Полікомбанку вбачається, що предметом позову є вимоги про визнання недійсними:

- договору № 63 від 04.07.2007 на постачання тканини (надалі у тексті - Договір №63), укладеного між Закритим акціонерним товариством «Виробничо-торгова фірма «Сіверянка» (змінило організаційно-правову форму на ПАТ «ВТФ «Сіверянка») в особі президента Лавренюка Д.О. та Приватним підприємством «Фірма «ЛКТ» (змінило назву на «Футбольний клуб «ЛКТ») в особі директора Бердника А.В.;

- договору відступлення права вимоги боргу № 112 від 11.12.2013 (надалі у тексті - Договір № 112), укладеного між ПП «ФК «ЛКТ» в особі директора Маркелова М.А., ТОВ «Ди-Версія» в особі директора Курочки Д.В., ПАТ «ВТФ «Сіверянка» в особі Голови правління Лавренюка Д.О.

В якості підстав Полікомбанк посилався на ч.1-3 та 5 ст.203, ч.1 ст.215 та 234 Цивільного кодексу України (надалі у тексті - ЦК України), оскільки укладені Договори № 63 і № 112 не мали на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину, штучно створили кредиторські вимоги ТОВ «Ди-Версія» до Відповідача-1 (які нібито виникли у 2007 році) у сумі, що значно перевищує суму сукупних вимог інших кредиторів, та пред`явили їх до суду з метою вступу у справу про банкрутство та перешкоджанню іншим кредиторам, зокрема, Позивачу, у задоволенні їхніх вимог у процедурі банкрутства.

В обґрунтування предмету і підстав позову Банк, зокрема, вказав на певні недоліки Договорів № 63 і № 112, в тому числі підписання вказаних договорів та інших документів не в ту дату, про яку зазначається в самому документі, укладання Договору № 63 керівником Відповідача-1 з перевищенням повноважень, відсутність жодних дій Відповідача-2 та Відповідача-3 щодо стягнення з Відповідача-1 заборгованості за Договорами №63 і № 112, відсутність змін показників активів (вартості сировини) і пасивів (кредиторської заборгованості) у фінансовій звітності Відповідача-1 у зв`язку із укладанням Договору № 63, тощо. У сукупності вказані обставини, на переконання Позивача, свідчать про фраудаторність оспорюваних договорів.

Однак, місцевий суд, ухвалюючи рішення, не надав оцінку більшості таких обставин, пославшись на ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України (надалі у тексті - ГПК України), оскільки, на думку суду, такі обставини і їх правова оцінка була надана ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2017 року у справі №927/885/17, постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 року, яка залишена без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.05.2021 року.

Колегія судді вважає, що такі висновки суду не відповідають обставинам справи, а також зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права, що вбачається з наступного.

Обставинами справи є сукупність юридичних фактів, які мають значення для вирішення справи у суді.

За правилами ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до правового висновку Верховного Суду, що міститься у постанові від 11.12.2019 року у справі № 320/4938/17, не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір, і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема, зазначені у резолютивній частині рішення.

Як зазначено в постановах Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі №910/2164/18, від 08.07.2019 року у справі №908/156/18, преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Отже, для застосування ч.4 ст. 75 ГПК України у судовому рішенні в іншій справі мають бути саме встановлені обставини (а не надана правова оцінка) щодо особи, стосовно якої встановлено ці обставини.

В оскаржуваному рішенні місцевий суд, із посиланням на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2017 року у справі № 927/885/17 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 року, вказує про встановлення в іншому судовому рішенні обставин щодо факту виконання Відповідачем-3 взятих на себе договірних зобов`язань перед Відповідачем-1 за Договором № 63, що підтверджується видатковими накладними від 05.07.2007 року №135, від 09.07.2007 року № 138 та від 23.07.2007 року № 144 на загальну суму 22 999 080 грн.

Видаткові накладні є первинними документами, на підставі яких здійснюється облік господарських операцій у бухгалтерському обліку суб`єкта господарювання.

У постанові Верховного Суду від 28.12.2022 року у справі № 520/1284/19 зазначено, що формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції, якщо контролюючий орган наводить доводи, які ставлять під сумнів її здійснення, зокрема доводи щодо неможливості здійснення поставок контрагентами з огляду на відсутність у них матеріальних, трудових ресурсів для здійснення підприємницької діяльності та не відповідність при цьому номенклатури придбаних товарів номенклатурі поставлених товарів згідно з даними з ЄРПН; епізодичну або обмежену терміном, на який припадають дати виписування документів на операцію з постачання, фінансову та податкову звітність контрагентів, не відображення у цій звітності відповідних податкових зобов`язань.

Таким чином, при наявності доказів, які свідчать про фактичну відсутність господарської операції, формально складені первинні документи не можуть бути єдиним беззаперечним доказом протилежного (виконання Відповідачем-1 договірних зобов`язань).

Колегія суддів погоджується з аргументам апеляційної скарги про те, що місцевим судом, в порушення ст.86 ГПК України, не було надано оцінки того, що зазначені вище примірники видаткових накладних підписані з боку Відповідача-3 особою, яка на дату складання таких примірників не мала відповідних повноважень.

Як зазначено у постанові Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 року у справі № 927/885/17 із посиланням на пояснення ОСОБА_1 : «…первісний кредитор ПП "Футбольний клуб "ЛКТ" та боржник ПАТ ВТФ "Сіверянка" не могли передати ТОВ "Ди-Версія" свої екземпляри договору № 63 від 04.07.2007року, видаткової накладної № 135 від 05 липня 2007р., видаткової накладної № 138 від 09 липня 2007р. та видаткової накладної № 144 від 23 липня 2007р., оскільки вони були виготовлені та підписані в 2007 ропі лише в двох екземплярах, один екземпляр для ПП "Футбольний клуб "ЛКТ", а другий екземпляр для ПАТ ВТФ "Сіверянка". Таким чином, первісні два екземпляри договору № 63 від 04.07.2007 року, видаткової накладної № 135 від 05 липня 2007р., видаткової накладної № 138 від 09 липня 2007р. та видаткової накладної № 144 від 23 липня 2007р. залишились у ПП "Футбольний клуб "ЛКТ" та ПАТ ВТФ "Сіверянка". При цьому, враховуючи, що відступлення права вимоги боргу за договором поставки №63 від 04.07.2007 року в майбутньому буде пов`язано з податковими зобов`язанням, на виконання вимог ч. 1 cm. 517 Цивільного кодексу України та п.п. 2.4.1. договору відступлення права вимоги № 112 від 11.12.2013 року, ПП "Футбольний клуб "ЛКТ" та ПАТ ВТФ "Сіверянка" 11 грудня 2013 року спеціально для нового кредитора ТОВ "Ди-Версія" виготовили третій екземпляр договору № 63 від 04.07.2007 року, видаткової накладної № 135 від 05 липня 2007р., видаткової накладної № 138 від 09 липня 2007р. та видаткової накладної № 144 від 23 липня 2007р., що не суперечить нормам чинного законодавства України.».

У той же час, ОСОБА_1 , згідно наявного у матеріалах справи рішення загальних зборів ПП «Фірма «ЛКТ» № 7 від 03.08.2012 року, відчужив свою частку в товаристві шляхом її продажу ОСОБА_2 за ціною у 1 000 грн (крім того, цим же рішенням ПП «Фірма «ЛКТ» перейменована в ПП «Футбольний клуб «ЛКТ»), тобто станом на дату укладання Договору № 112, а саме на 11.12.2013 року, ОСОБА_1 вже не був посадовою особою перейменованого в ПП «Футбольний клуб «ЛКТ» підприємства, а отже і не мав права підпису якихось «третіх» примірників як видаткових накладних, так і «третього» примірника Договору № 63 після 03.08.2012 року.

Також колегія зауважує, що відповідно до ч. 2, 5 ст.91 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чипом засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до ч. 6 ст. 91 ГПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Як вбачається з матеріалів справи, в ній містяться лише «треті» примірники Договору № 63 та видаткових накладних від 05.07.2007 року № 135, від 09.07.2007 року № 138 та від 23.07.2007 року № 144, які начебто складені та підписані 11.12.2013 року неуповноваженою особою з боку ПП «Футбольний клуб «ЛКТ». Однак, як оригінали вказаних документів, які складались у липні 2007 року, так і їх належним чином засвідчені копії, ні Господарським судом Чернігівської області, ні Північним апеляційним господарським судом під час розгляду справи № 927/885/17, а також під час розгляду цієї справи не досліджувались, оскільки такі документи взагалі відсутні в матеріалах справи.

В даному випадку Договір № 63, датований 04.07.2007р., який був поданий ТОВ «Ди-Версія» та долучений до матеріалів справи № 927/885/17 як оригінал такого договору, прийнятий судом як доказ виникнення договірних господарських зобов`язань між Боржником та ПП «Фірма «ЛКТ». А видаткові накладні № 135, № 138 та №144 датовані липнем 2007 року, подані ТОВ «Ди-Версія» як оригінали, прийняті судом як належні та достовірні первинні документи на підтвердження факту відвантаження та виникнення у ЗАТ ВТФ «Сіверянка» грошових зобов`язань в сумі 22 999 080,00 грн. Проте, висновком судово-технічної експертизи документів від 15.07.2020 № 9703/9704/19-34/18525-18596/20-34, який міститься в матеріалах справи № 927/885/17 (ст. 71 - 141 т. 7 справи № 927/885/17) і який досліджувався судом під час розгляду цієї справи, було встановлено, що вказаний договір та видаткові накладні насправді підписані представниками постачальника та покупця не у вказані в них дати, а пізніше січня 2013 року. І подальшими письмовими поясненнями представника ТОВ «Ди-Версія» факт складання вказаних документів після січня 2013 року не заперечувався.

Отже, наявні в матеріалах справи договір № 63 від 04.07.2007р. та видаткові накладні: № 135 від 05.07.2007р., № 138 від 09.07.2007р., №144 від 23.07.2007р., - не є ні оригіналами, ні завіреними належним чином копіями, а підпадають під ознаки підробних документів.

Таким чином, зазначені документи не можуть бути письмовими доказами, і відповідно до ч. 6 ст.91 ГПК України і суд зобов`язаний був не брати їх до уваги.

Також колегія суддів вказує на те, що в своєму рішенні місцевий суд дійшов висновку щодо факту реальності господарських операцій та підтвердження постачання товару лише на підставі «третіх примірників» Договору № 63 та видаткових накладних.

Проте, на користь твердження Позивача щодо безтоварності зазначених операцій і фіктивності Договору свідчать обставини, яким ні в оскаржуваному рішенні, ні в ухвалі Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2017 року у справі №927/885/17, ні у постанові Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 року, не була надана оцінка судами, а саме:

- неточні характеристики товару, що постачався, - у Договорі № 63 не зазначена ширина погонного метру костюмної тканини, що поставлявся. Як сам зазначив колишній директор Відповідача-3 (і теперішній директор Відповідача-2, який представляв інтереси останнього під час розгляду справи) ОСОБА_1 ціна за 1 м.п. тканини залежить від ширини рулону (від 1 до 6 метрів);

- відсутність у договорі адреси складу Замовника (Відповідача-1), на яку Відповідач-3 відповідно до п.4.1 Договору № 63, мав поставити товар (будівля за адресою Відповідача-1 у реквізитах Договору № 63: м.Чернігів, вул. Шевченка, 246а, є гуртожитком, тобто житловою будівлею, а не складським приміщенням);

- невірно вказане місцезнаходження (юридична адреса) Відповідача-1 у Договорах №63 і № 112, видаткових накладних. Місцезнаходженням Відповідача-1 у відповідності до відомостей із Статуту та Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на дати, зазначені в спірних договорах, є м. Чернігів, вул. Малиновського, 36. Крім того, гуртожиток Відповідача-1 за адресою: м. Чернігів, вул. Шевченка, 246а, згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зареєстрований лише 20.07.2007 року (це також встановлено судом в ухвалі у цій справі від 28.07.2022 року), тобто через 16 днів після укладання Договору № 63, а отже не міг бути на той момент ні адресою виконавчого органу Відповідача-1, ні його складом. Також слід зазначити, що лише після відкриття провадження у справі про банкрутство Відповідачем було змінене своє місцезнаходження, а це також свідчить про те, що Договори № 63 і № 112 складались у 2017 році (такі висновки не суперечать висновкам судово-технічної експертизи, в яких, зокрема, зазначено, що підпис у Договорі №63 Лавренюка Д.О. виконаний пізніше січня 2013 року, тобто міг бути виконаний і в 2014 році, і в 2017 році, як зазначає і апелянт в апеляційній скарзі);

- відсутність у матеріалах справи письмових додаткових угод до Договору № 63 у відповідності до п.12.1 Договору № 63, які б змінили п. 15.1 «Цей Договір укладено в двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожної із сторін» і передбачили складання третього примірника. А отже складання «третього» примірника не відповідає Договору №63;

- наявність на «третіх» примірниках Договору № 63 і видаткових накладних, нібито складених 11.12.2013 року, неосновної печатки ПП «Фірма «ЛКТ» - «Для документів», у той же час як станом на зазначену дату ПП «Фірма «ЛКТ» мала іншу назву - ПП «Футбольний клуб «ЛКТ»;

- відсутність на «третіх» примірниках Договору № 63 і видаткових накладних підписів чинного на той час директора ПП «Футбольний клуб «ЛКТ» Маркелова М.А. (тобто підписання неуповноваженою особою);

- відсутність в матеріалах справи жодних доказів юридичних дій Відповідача-З і Відповідача-2 щодо стягнення заборгованості з Відповідача-1 протягом збільшеного строку позовної давності;

- відчуження ОСОБА_1 у серпні 2012 року своєї частки у розмірі 100% від Статутного капіталу ПП «Фірма «ЛКТ» з нібито наявною дебіторською заборгованістю у 22,9 млн. грн. за 1 000 грн.;

- придбанням ОСОБА_1 у вересні 2017 року за 1 000 грн. (з дебіторською заборгованістю у 22,9 млн. грн.) 100% від Статутного капіталу ТОВ «Ди- Версія», про що свідчить протокол загальних зборів №1-2017 від 08.09.2017р., у той час як у вересні 2017 року Полікомбанк звернувся до суду із заявою про порушення справи про банкрутство Відповідача-1.

Зазначення судом в оскаржуваному рішенні висновку про те, що «судами всіх інстанцій перевірялися заперечення Полікомбанку проти вимог ТОВ «Ди-Версія», які покладені і в основу позову по даній справі про визнання договорів недійсними», на думку, колегії суддів є помилковим, адже в ухвалі Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2017 року у справі № 927/885/17 та постанові Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 року не міститься як опису зазначених вище доводів апелянта, так і оцінки суду зазначених нами доводів. Навпаки, у вказаних судових рішеннях судами встановлені обставини відсутності зміни показників бухгалтерського обліку Відповідача-1 за наслідками укладання Договору № 63, а саме приросту активів на суму поставленої тканини і пасивів у вигляді кредиторської заборгованості на 22,9 млн. грн., що підтверджується фінансовою звітністю Відповідача-1.

Зазначені висновки свідчать про нереальність господарських операцій за Договором №63, оскільки не врахування у бухгалтерському і податковому обліку контракту вартістю у майже 23 млн. грн.., що перевищує загальну вартість активів Відповідача-1 за будь-який рік, починаючи з 2007 року (вартість активів - близько 14 млн. грн.. на кінець 2007 року) виглядає маловірогідним.

Отже, саме сукупність приведених обставин свідчить про існування зобов`язань Відповідача-1 за Договором № 63 (і, як наслідок, за Договором № 112) лише «на папері», що немає нічого спільного з реальним існуванням і виконанням таких зобов`язань.

Таким чином, Договори № 63 і № 112 не мали на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цих видів правочинів, а мали на меті виключно:

- штучне збільшення кредиторів у справі про банкрутство Відповідача-1 і, відповідно, штучне збільшення кредиторських вимог, що прямо порушує майнові інтереси позивача та інших кредиторів, пов`язані із задоволенням власних кредиторських вимог за рахунок майна боржника;

- усунення реальних кредиторів від процесу прийняття рішень у справі про банкрутство (з огляду на те, що Відповідач-2 унаслідок затвердження судом його кредиторських вимог на підставі фіктивних правочинів, має більше ніж 50% голосів від загальної їх кількості на зборах кредиторів).

Така мета була досягнута шляхом створення правового обґрунтування (спірних договорів) і підстав для звернення Відповідача-2 до господарського суду із заявою про кредиторські вимоги до Відповідача-1.

Відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 24.07.2019р. у справі № 405/1820/17 та від 2.11.2019р. у справі № 910/8357/18 будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Таким чином колегія суддів вважає, що Договори № 63 і №112 є фраудаторними, фіктивними правочинами, а сторони цих правочинів діяли з явним умислом, спрямованим на недопущення стягнення заборгованості з Відповідача-1 у рамках процедури банкрутства. Умисел відповідачів характеризується тим, що вони заздалегідь знали про те, що такі правочини не будуть виконані, отже вони не спрямовані на настання реальних правових наслідків. Натомість судом, в порушення ст.86 ГПК України, оцінка зазначеним обставинам надана не була, а замість цього було неправильно застосовано ч.4 ст.75 ГПК України, що призвело до винесення незаконного і необґрунтованого рішення.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що місцевим судом помилково зазначено, що вказаним обставинам справи надавалась оцінка в інших судових рішеннях, не зважаючи на інший предмет і підстави позову про визнання спірних договорів недійсними, що призвело до ненадання оцінки судом доводів і доказів Полікомбанку, а отже і до прийняття незаконного і необґрунтованого судового рішення.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Полікомбанк» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.07.2023 у справі № 927/885/17(927/559/23) слід задовольнити, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.07.2023 у справі № 927/885/17(927/559/23) - скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 253-255, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Полікомбанк» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.07.2023 у справі № 927/885/17(927/559/23) задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.07.2023 у справі № 927/885/17(927/559/23) скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

3. Визнати недійсними з моменту укладення договір від 04.07.2007 № 63, укладений між Закритим акціонерним товариством Виробничо-торгова фірма «Сіверянка» та Приватним підприємством «Фірма «ЛКТ» та договір відступлення права вимоги боргу від 11.12.2013 № 112, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ди-Версія», Приватним підприємством «Футбольний клуб «ЛКТ» та Публічним акціонерним товариством Виробничо-торгова фірма «Сіверянка».

4. Справу №927/885/17(927/559/23) повернути до Господарського суду Чернігівської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачено ст. 287 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст складено 11.03.2024.

Головуючий суддя Б.М. Поляков

Судді О.С. Копитова

Б.В. Отрюх