Постанова

від 06.03.2024 по справі 902/314/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року Справа № 902/314/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явився

від відповідача - Коновал Д.В.

від третіх осіб - не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу (вх.№5704/23 від 20 грудня 2023 року) Товариства з обмеженою відповідальністю "Риф-К" на рішення Господарського суду Вінницької області від 22 листопада 2023 року у справі №902/314/22 (повний текст складено 06 грудня 2023 року, суддя Нешик О.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Риф-К"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Підприємства "Вінницький консервний завод" та Компанії Ukinvest Development Limited

про визнання недійсним Договору оренди нежитлового приміщення №01-04-2018 від 01 квітня 2018 року

ВСТАНОВИВ:

У травні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Риф-К" про визнання недійсним Договору оренди нежитлового приміщення №01-04-2018 від 01 квітня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ "НДІ "Укрекопроект" посилалося на те, що:

- відповідач не є власником орендованого майна (згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником значиться інша юридична особа), а тому ТОВ "НВП "Риф-К" не могло виступати орендодавцем, укладати договір та передавати приміщення в оренду;

- відповідачу незаконно було передано майно на підставі договору позички від 01 грудня 2018 року. Зокрема, під час розгляду господарської справи №908/2277/21 було встановлено, що у відповідача майно, що є предметом оренди (нежитлові приміщення по вул. Дубовецькій, 33 у м. Вінниці) також знаходиться у користуванні на підставі безоплатного договору позички від 01 грудня 2018 року, укладеному з Компанією Ukinvest Development Limited;

- відповідач за договором позички від 01 грудня 2018 року не набув права користування майном, що є предметом Договору оренди на час укладення оскаржуваного договору;

- відповідач передав майно в платне користування позивачу, всупереч умовам договору позички від 01 грудня 2018 року, оскільки мав право передавати річ, яка є предметом цього договору лише у безоплатне тимчасове користування іншій особі.

- під час підписання Договору оренди сторонами були допущенні дефекти змісту договору, зокрема не визначено такої істотної умови договору як об`єкт оренди (склад і вартість майна);

- зі змісту Додатків до Договору оренди неможливо дійти однозначного беззаперечного висновку, чи змінювалась площа орендованого приміщення з однієї на іншу, чи навпаки площа орендованого приміщення збільшувалась шляхом плюсування цих площ;

- у Договорі оренди відсутні обов`язкові реквізити, зокрема, печатка орендаря - позивача.

За твердженням позивача, оспорюваний Договір оренди не відповідає положенням статті 13 Конституції України, статей 203, 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 14 грудня 2022 року у справі №902/314/22, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09 березня 2023 року, позов задоволено повністю; визнано недійсним Договір оренди нежитлового приміщення №01-04-2018 від 01 квітня 2018 року.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 травня 2023 року у справі №902/314/22 рішення Господарського суду Вінницької області від 14 грудня 2022 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09 березня 2023 року у справі №902/314/22 було скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Касаційним судом було зазначено, що у вирішенні даного спору суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку оспорюваному правочину першочергово повинні були встановити чи порушено право позивача оспорюваним правочином, яке саме право позивача порушується. Проте, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що дійшовши висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі, суди не установили та не зазначили, чи порушуються права позивача оспорюваним правочином на час пред`явлення позову. Зокрема, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення та яким чином прийняте у справі рішення суду може бути виконано. Тобто які саме майнові права позивача буде захищено та відновлено внаслідок задоволення позовних вимог. Оскаржувані судові рішення не містять належного мотивування щодо наявності реальності (дійсності) порушення прав та інтересів позивача у цьому випадку.

Верховний Суд вказав, що при цьому суди взагалі не надали оцінки тим обставинам, що позивач звертаючись до суду з даним позовом і посилаючись на те, що оспорюваний Договір є недійсним, ніяким чином не обґрунтовує обставин та/або фактів порушення його майнових прав або інтересів оспорюваним Договором, як і не наводить мотивів яким чином його майнові права або інтерес буде захищено та відновлено за результатами визнання цього правочину недійсним. Тобто, яким чином задоволення позовних вимог вплине на правову визначеність у відносинах позивача, як орендаря за оспорюваним Договором.

Текст указаного позову, на переконання колегії суддів Верховного Суду, не свідчить про невизнання будь якими особами у тому числі і власником майна прав та обов`язків позивача та відповідача за оспорюваним Договором оренди. Жодних обставин того, що права та інтереси позивача внаслідок вчинення відповідачем оспорюваного правочину за відсутності повноважень (цивільної дієздатності) було порушено і які буде відновлено та захищено внаслідок задоволення його вимог.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 22 листопада 2023 року у справі №902/314/22 повністю задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Риф-К", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Підприємства "Вінницький консервний завод" та Компанії Ukinvest Development Limited про визнання недійсним Договору оренди нежитлового приміщення №01-04-2018 від 01 квітня 2018 року.

Визнано недійсним Договір оренди нежитлового приміщення №01-04-18 від 01 квітня 2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Риф-К" (вул. Дубовецька, 33, корпус 14, м. Вінниця, 21012, код ЄДРПОУ 32719261) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект" (вул. Перша Ливарна, 40, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69002, код ЄДРПОУ 38563155).

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Риф-К" (вул. Дубовецька, 33, корпус 14, м. Вінниця, 21012, код ЄДРПОУ 32719261) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект" (вул. Перша Ливарна, 40, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69002, код ЄДРПОУ 38563155) 2481,00 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що позивач - ТОВ "НДІ "Укрекопроект", як сторона Договору оренди нежитлового приміщення №01-04-2018 від 01 квітня 2018 року (орендар за оспорюваним правочином) вправі ініціювати в судовому порядку питання про його недійсність, оскільки в умовах чинності даного правочину у позивача наявні зобов`язання майнового характеру. Водночас недійсний договір не породжує будь-яких прав та обов`язків у його сторін. Орендар, як сторона правочину, вправі орендувати майно в орендодавця, наділеного належним обсягом цивільних прав на передачу майна в оренду іншій особі.

Суд першої інстанції вважає, що матеріальний інтерес особи може полягати і в тому, щоб уникнути настання невигідних для неї негативних майнових наслідків, зокрема тих, які випливають з обов`язків на підставі недійсного чи нікчемного договору, який інша сторона не вважає недійсним, у зв`язку з чим між сторонами і виник спір, який підлягає вирішенню в судовому порядку. Так як чинність Договору оренди нежитлового приміщення №01-04-2018 від 01 квітня 2018 року покладає на позивача майнові зобов'язання, визнання даного договору недійсним унеможливить порушення майнових прав позивача після набрання рішення у даній справі законної сили.

На основі викладеного, Господарський суд Вінницької області прийшов до висновку про обгрунтованість посилання позивача на порушення майнових прав товариства та необхідність їх судового захисту.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Риф-К" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду, через електронну пошту, із апеляційною скаргою (вх.№5704/23 від 20 грудня 2023 року), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 22 листопада 2023 року у справі №902/341/22 та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що повторно посилаючись на, нібито, виникнення у позивача майнових зобов`язань внаслідок дії Договору, що призводить до порушень прав та інтересів позивача, та обгрунтовуючи цим задоволення позовних вимог у рішенні, суд першої інстанції діяв всупереч висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у даній справі.

Скаржник наголошує, що у своїй позовній заяві позивач взагалі не зазначав та не обгрунтовував позовні вимоги тим, що його не допускають до орендованих приміщень чи він не може користуватись приміщеннями.

На переконання відповідача, Господарський суд Вінницької області не врахував вказівки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у пункті 7.38 Постанови стосовно необхідності врахування суперечливої поведінки позивача відносно його попередніх вчинків, у тому числі і щодо виконання позивачем оспорюваного Договору та з урахуванням обставин щодо наявності рішення суду у справі №908/2277/21 про стягнення з позивача (орендаря за оспорюваним правочином) заборгованості зі сплати орендних платежів. Суд першої інстанції фактично був зосереджений тільки на обставинах встановлених у судових рішеннях зі справи №3/12/2011/5003 та зі справи №10/52-05, без належного дослідження інших доказів та обставин справи 902/314/22.

Крім того, апелянт стверджує, що у матеріалах справи відсутні докази того, що з боку відповідача чинились перешкоди у доступі до орендованого приміщення та товару, який там зберігався, однак суд першої інстанції незважаючи на відсутність доказів таких обставин приймає посилання позивача на, нібито, перешкоджання відповідачем у доступі; суд першої інстанції посилається на крадіжку товарів з орендованих Позивачем приміщень, однак, по-перше, позивач не надав у матеріали справи доказів такого викрадення, а по-друге, викрадення товару з орендованих приміщень, якщо воно і мало місце, не має жодного відношення до відповідача, оскільки той не приймав товар позивача на зберігання, а лише надає приміщення для здійснення позивачем господарської діяльності останнього; щодо подання позивачем заяви до ГУНП у Вінницькій області у квітні 2023 року, тобто через рік з дати подання позову, а відповідно позов неможливо обгрунтовувати таким зверненням, відносно перевірки наявності у складському приміщенні за адресою: м. Вінниця, вул. Дубовецька, 33 (склад № 16) товару, який був визнаний речовим доказом, то в матеріалах справи №902/314/22 наявна лише відповідь ГУНП у Вінницькій області що ця заява прийнята і приєднана до матеріалів кримінального провадження, і жодним чином не обгрунтовано що права позивача були порушені відповідачем.

Скаржник додатково зазначає, що право відповідача щодо передачі майна у найм, як обставина підтверджена безпосередніми учасниками таких відносин не підлягає доказуванню відповідно до частини 1 статті 75 ГПК України

Листом №902/314/22/8470/23 від 25 грудня 2023 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Вінницької області.

Належним чином оформлені матеріали справи надійшли на адресу суду апеляційної інстанції 02 січня 2024 року.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08 січня 2024 року у справі №902/314/22 залишено без руху апеляційну скаргу (вх.№5704/23 від 20 грудня 2023 року) Товариства з обмеженою відповідальністю "Риф-К" на рішення Господарського суду Вінницької області від 22 листопада 2023 року у справі №902/314/22. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали та надати докази щодо наявності у адвоката та ТОВ "Риф-К" електронного кабінету в ЄСІТС.

09 січня 2024 року на електронну пошту суду від представника апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано відповіді №403381 та №403339 про наявність Електронного кабінету ЄСІТС.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 січня 2024 року у справі №902/314/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою (вх.№5704/23 від 20 грудня 2023 року) Товариства з обмеженою відповідальністю "Риф-К" на рішення Господарського суду Вінницької області від 22 листопада 2023 року у справі №902/314/22 та призначено розгляд апеляційної скарги на "14" лютого 2024 р. об 11:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2.

06 лютого 2024 року на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Риф-К" - адвоката Коновала Дениса Володимировича надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 лютого 2024 року у справі №902/314/22 вказане вище клопотання задоволено.

В судове засідання 14 лютого 2024 року представники позивача та третіх особі не з`явилися.

14 лютого 2024 року від представника позивача ТОВ "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект" - адвоката Бігунець Ірини Миколаївни надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю. На підтвердження даних обставин надано довідка сімейного лікаря від 16 лютого 2024 року та копія медичного висновку №83Р6-54Н5-ХРЕА-ЕН6Е від 13 лютого 2024 року.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2024 року у справі №902/314/22 розгляд апеляційної скарги було відкладено на "06" березня 2024 р. об 11:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2. Явку уповноважених представників сторін в судове засідання визначено на власний розсуд. Попереджено сторін, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 ГПК України).

Позивач своїм правом, передбаченим статтею 263 ГПК України, не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не надав.

05 березня 2024 року (напередодні судового засідання) від представника позивача ТОВ "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект" - адвоката Бігунець Ірини Миколаївни надійшла заява про припинення повноважень представника.

06 березня 2024 року від представника позивача ТОВ "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект" адвоката Василика В.В. надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді та про відкладення розгляду справи.

Клопотання про відкладення обгрунтоване тим, що адвокат Бігунець І.М розірвала договір про надання правової допомоги 05 березня 2024 року. 05 березня 2024 року до заявника адвоката Василика В.В. звернувся директор ТОВ "Науково-дослідний інститут Укропроект" з метою отримання правової допомоги. Після обговорення всіх умов та обсягу робіт було укладено договір про надання правової допомоги. Оскільки новий представник позивача адвокат Василик Віталій Валентинович тільки вступив у справу (договір про надання правової допомоги був підписаний 05 березня 2024 року) та не ознайомився з матеріалами і не може належним чином сформувати правову позицію та представляти інтереси свого довірителя виникла необхідність у відкладенні судового засідання. Крім того, заявник зазначає, що представник позивача адвокат Василик В.В. у зв`язку з непередбачуваними обставинами, невідкладно був змушений поїхати до Закарпатської області в м. Ужгород з метою надання правової допомоги клієнту, а саме Управлінню Мукачівської греко-католицької єпархії за наслідками розгляду справи №907/315/19, в якій він безпосередньо приймав участь. Станом на сьогоднішній день знаходиться там (копія наказу про відрядження та рішення по справі № 907/315/19 додаються).

Розглянувши подане клопотання про відкладення колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Згідно з частиною 11 статті 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відкладення розгляду справи є правом суду та здійснюється ним, з урахуванням конкретних обставин у справі та у разі визнання причин неявки сторін поважними. При цьому відкладення розгляду справи є прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно зі статтею 129 Конституції України, статтею 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зокрема в частині, що кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Процесуальний закон не містить приписів щодо обов`язкового здійснення апеляційного розгляду за участю представників учасників справи. Не зазначалося про таку участь як обов`язкову і в ухвалі про призначення судового засідання.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частин першої четвертої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, і в той же час учасники справи зобов`язані з`явитися за викликом суду в судове засідання, якщо їх явка визнана обов`язковою. Учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

При цьому пунктом 2 частини 2 статті 42 ГПК України визначено обов`язок учасників справи сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Згідно частини 1 статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. В рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа проти Іспанії" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення Європейського суду прав людини у справі "Каракуця проти України").

Клопотання представника позивача мотивоване неможливістю прибути в судове засідання представника у зв`язку із укладенням договору про надання правової допомоги напередодні дня судового засідання та відрядження адвоката до Закарпатської області.

Колегія суддів зауважує, що ТОВ "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект" було завчасно повідомлене про судове засідання (ухвала про відкладення розгляду справи за клопотанням іншого представника ТОВ "НДІ "Укрекопроект" датована 14 лютого 2024 року) та не було позбавлене можливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника, який є працівником підприємства в порядку самопредставництва або укласти договір з адвокатом, який не буде зайнятий 06 березня 2024 року.

Зайнятість представника Василика В.В. 06 березня 2024 року в процесі надання правової допомоги клієнту, а саме Управлінню Мукачівської греко-католицької єпархії за наслідками розгляду справи № 907/315/19 також не є поважними причинами для відкладення розгляду справи №902/314/22, оскільки це є суб`єктивним ставленням як заявника так і його нового адвоката до справи, надання пріоритету (переваги) консультаціям у справі №907/315/19 над судовим засіданням у справі №902/314/22 залежало від суб`єктивних факторів заявника.

Апеляційне провадження у справі №902/314/22 було відкрито 15 січня 2024 року та станом на 06 березня 2024 року позивач у справі не виявив бажання викласти свою письмову позицію щодо апеляційної скарги відповідача.

При цьому ухвалою від 14.02.2024 для забезпечення права позивача на захист засідання за його клопотанням було відкладено на 06.03.2024.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивачу було створено належні умови для реалізації наданих процесуальним законодавством прав, позивач не був позбавлений можливості забезпечити явку свого представника в судове засідання. Отже, з огляду на викладене, обставини неможливості взяти участь в засіданні суду представника позивача колегія суддів не може визнати поважними, у зв`язку з чим клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Колегія суддів звертає увагу позивача, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справах "Волчлі проти Франції", ТОВ "Фріда" проти України").

В судовому засіданні 06 березня 2024 року, яке проводилось в режимі відеоконференції було заслухано пояснення представника відповідача, який повністю підтримав вимоги і доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Треті особи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином. Причин неявки не повідомили.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення місцевого господарського суду - скасувати.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 березня 2016 року між Компанією Ukinvest Development Limited (позичкодавець) та ТОВ "НВП "Риф-К" (користувач) укладено Договір користування №1/3-16 (далі - Договір користування №1/3-16), відповідно до умов якого позичкодавець передає, а Користувач приймає в тимчасове безоплатне користування виробничі, складські та офісні приміщення, розташовані за адресою: вул. Енгельса, 29 та вул. Енгельса, 33, м. Вінниця, 21012, які належать позичкодавцю на праві власності, для ведення господарської діяльності.

Передача користувачу об`єкта, вказаного в пункті 1.1 Договору, оформлюється Актом приймання-передачі. Підписання сторонами Акту приймання - передачі свідчить про початок користування (пункт 2.1 Договору користування №1/3-16).

Згідно з Розділом 3 Договору користування №1/3-16, користувач наділений правами та обов`язками, зокрема: самостійно проводити за власний рахунок необхідний поточний, капітальний та інші види ремонту; утримувати об`єкт користування в належному стані; забезпечувати охорону об`єкта; за погодженням з позичкодавцем здійснювати технічне переоснащення, поліпшення стану об`єкта, що не зменшує його вартості.

Позичкодавець зобов`язаний передати об`єкт Користувачу за Актом приймання-передачі не пізніше семи днів з моменту набрання чинності Договором; надати Користувачу можливість встановлювати прилади обліку електроенергії, охоронну, пожежну сигналізацію та інші необхідні пристрої, а також має право контролювати наявність, стан, напрямки та ефективність використання об`єкта (Розділ 4 Договору користування №1/3-16).

Договір укладений на 360 днів з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі. Якщо жодні із сторін в строк один місяць до закінчення дії Договору не заявить про намір його розірвати, то він вважається продовженим на той самий строк на тих самих умовах (пункт 9.1 Договору користування№1/3-16).

01 квітня 2016 року на виконання умов Договору користування №1/3-16 Компанією Ukinvest Development Limited та ТОВ "НВП "Риф-К" підписано Акт приймання-передачі в тимчасове безоплатне користування виробничі, складські та офісні приміщення, розташовані за адресою: вул. Енгельса, 29 та вул. Енгельса, 33, м. Вінниця.

У подальшому 01 грудня 2018 року між Компанією Ukinvest Development Limited (позичкодавець) та ТОВ "НВП "Риф-К" (користувач) укладено Договір користування №1/12-18, предметом якого є передача у безоплатне користування виробничі, складські та офісні приміщення, розташовані за адресою: вул. Енгельса, 29 та вул. Енгельса, 33, м. Вінниця, 21012, які належать позичкодавцю на праві власності, для ведення господарської діяльності.

Судами встановлено, що положення Договору користування №1/12-18 повністю відповідають змісту попереднього Договору користування №1/3-16. Факт передачі позивачу в тимчасове безоплатне користування ТОВ "НВП "Риф-К" виробничих, складських та офісних приміщень, розташованих за адресою вул. Енгельса, 29 та вул. Енгельса, 33 у м. Вінниця за Договором користування №1/12-18 підтверджується Актом приймання-передачі майна від 06 грудня 2018 року.

01 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Риф-К" в особі директора Сорокіна Віктора Володимировича (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект" (орендар, відповідач) було укладено Договір оренди нежитлового приміщення №01-04-2018 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого, орендодавець надав в оренду приміщення (об`єкт Оренди) загальною площею 185 кв.м., розташовані за адресою: 21012, Україна, м. Вінниця, вул. Дубовецька, 33.

Термін оренди складає 364 дні з моменту прийняття об`єкта, що орендується, за актом прийому-передачі (пункт 3.1 Договору).

Згідно пункту 3.2 Договору, якщо жодна із сторін в термін 1 місяць до закінчення Договору не заявить про намір його розірвати, то Договір пролонгується на термін передбачений пунктом 3.1 і на умовах визначених Договором, за винятком орендної плати, яка узгоджується окремо.

Відповідно до пункту 4.2 Договору розмір орендної плати на день підписання Договору становить 40 грн за 1 кв.м, без ПДВ.

Орендар здійснює оплату шляхом банківського переказу на розрахунковий рахунок Орендодавця або в касу Орендодавця в повному обсязі до 15 числа поточного місяця. Розмір орендної плати може бути переглянуто за згодою сторін, про що сторони підписують додаткову угоду до Договору (пункти 4.4, 4.5 Договору).

За змістом пункту 4.6 Договору сторони погодили, що в разі несвоєчасної орендної плати Орендар сплачує Орендодавцю пеню у розмірі 1% від суми сплати за кожний день прострочки.

Об'єкт оренди, переданий орендарю, повертається орендодавцеві не пізніше п'яти днів після закінчення терміну дії Договору (якщо не буде досягнуто згоди про продовження оренди), або в разі його дострокового розірвання за Актом приймання-передачі (пункт 8.1 Договору).

01 квітня 2018 року сторонами підписано Акт приймання-передачі в оренду приміщення загальною площею 185 кв.м., що розташоване за адресою: 21012, Україна, м. Вінниця, вул. Дубовецька, 33.

Додатком №01 до Договору від 01 квітня 2019 року сторони визначили, що розмір орендної плати на день підписання додатку до Договору становить 48,1 грн за 1 кв.м., без ПДВ.

Згідно Додатку №05 від 27 червня 2019 року та Додатку №02 від 01 липня 2019 року до Договору, сторонами погоджено додаткове надання в оренду приміщень, розташованих за адресою: 21012, Україна, м. Вінниця, вул. Дубовецька, 33, загальною площею 370 кв.м та 125 кв.м відповідно.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: вул. Дубовецька, буд. 33, м. Вінниця, станом на 01 грудня 2021 року власником нежитлового приміщення, виробничих будівель та споруд загальною площею 30594 кв.м, що складається з цілісного майнового комплексу є підприємство "Вінницький консервний завод".

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №287825604: об`єкт нерухомого майна по вул. Дубовецька, 33 у м. Вінниці складається з цілісного майнового комплексу "Вінницький консервний завод" нежитлових приміщень, виробничих будівель та споруд. Загальна площа об`єкта нерухомості складає 30 594,00 кв.м. Власником орендованого майна зазначено- підприємство "Вінницький консервний завод" (код 31255205). Право власності за підприємством "Вінницький консервний завод" (код 31255205) зареєстровано 02 березня 2018 року.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, за Компанією Ukinvest Development Limited зареєстровано, починаючи з 20 липня 2010 року, право власності на 7/1000 комплексу, нежитлові будівлі та споруди за адресою нерухомого майна: Вінницька обл., м. Вінниця, вулиця Енгельса, будинок 29 / вулиця Енгельса, будинок 33, на підставі свідоцтва про право власності, САА 363785 від 12 січня 2006 року, виданого Виконавчим комітетом Вінницької міської ради; починаючи з 06 серпня 2010 року на 91/100, згідно свідоцтва про право власності №662 від 10 листопада 2005 року, виданого Виконавчим комітетом Вінницької міської ради.

Враховуючи викладені обставини справи, місцевий господарський суд прийшов до висновку про задоволення позову, з чим не може погодитись колегія суддів з огляду на наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

В силу положень частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) особи, тоді як відсутність обставин на підтвердження наявності порушення такого права, за захистом якого звернувся позивач, є підставою для відмови у задоволенні позову (пункт 51 постанови Верховного Суду від 09 квітня 2019 року у справі №908/1194/18).

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У постанові від 01 березня 2023 року зі справи №925/556/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків: "надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де зазначено про те, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Як "ефективний" слід розуміти такий засіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний засіб повинен забезпечити відновлення порушеного права, а у разі неможливості такого відновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. За змістом ефективний засіб захисту повинен відповідати природі порушеного права, характеру допущеного порушення та наслідкам, які спричинило порушення права особи".

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (відповідачами). Вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц, від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20, від 22 вересня 2022 року у справі №125/2157/19).

Предметом спору у цій справі є, зокрема, вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект" про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення №01-04-2018 від 01 квітня 2018 року, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Риф-К".

При ухваленні даної постанови суд апеляційної інстанції виходить з таких мотивів.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом наведеної норми вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17).

Постанова Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі №904/2922/18 містить такий правовий висновок: "148. Тлумачення змісту статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: по-перше, пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду".

Верховний Суд у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20 зазначив, що для визнання в судовому порядку недійсним договору, окрім іншого, в обов`язковому порядку суд повинен установити чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб (учасників правочину, або заінтересованих осіб) у зв`язку з укладенням спірного правочину, а ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Зазначений висновок є загальним для спорів про визнання недійcними договорів.

При вирішенні спору про визнання недійсним правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі №910/1255/20, від 21 квітня 2021 року у справі №904/5480/19 та від 29 червня 2021 року у справі №916/2040/20.

У силу положень частини другої статті 2 ГПК України основними завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини першої, пункту п`ятого частини другої статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої позовні вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Водночас оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (подібні за змістом висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі №924/831/17, від 28 листопада 2019 року у справі №910/8357/18, від 12 червня 2020 року у справі №906/775/17, від 25 червня 2020 року у справі №924/233/18).

Таким чином визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії").

Як свідчать матеріали даної справи, позивач у позовній заяві жодним чином не обґрунтовував наявність порушених, невизнаних або оспорених прав, свобод чи його інтересів як учасника спірного правочину у зв`язку з його укладенням, який, як встановлено судами виконувався. Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект" не наведено мотивів, яким чином його майнові права або інтерес буде захищено та відновлено за результатами визнання оспорюваного правочину недійсним. Тобто, яким чином задоволення позовних вимог вплине на правову визначеність у відносинах позивача, як орендаря за оспорюваним Договором.

З огляду на наведені вище висновки Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що за відсутності належного обґрунтування з наданням відповідних доказів та встановлення наявності порушеного права позивача, як учасника спірного правочину, незалежно від встановлених інших обставин справи, відсутні підстави для задоволення позову про визнання недійсним договору.

З дослідженого колегією суддів вбачається, що відсутні докази невизнання будь якими особами у тому числі і власником майна прав та обов`язків позивача та відповідача за оспорюваним Договором оренди. Жодних обставин того, що права та інтереси позивача внаслідок вчинення відповідачем оспорюваного правочину за відсутності повноважень (цивільної дієздатності) було порушено і які буде відновлено та захищено внаслідок задоволення його вимог.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Поряд з тим свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статтях 3, 627 ЦК України, статтях 6, 43 ГК України.

Оспорюваний Договір оренди фактично виконується його сторонами, що свідчить про погодження ними усіх істотних умов цього договору. При цьому наявні у матеріалах справи акти здачі-приймання наданих послуг (підписані позивачем і скріплені печатками товариства) за якими останнім також проводились розрахунки свідчать про фактичне схвалення цього правочину позивачем. Відтак, безпідставні є посилання позивача на допущені дефекти змісту договору щодо об`єкта оренди під час його підписання та щодо відсутності відтиску печатки орендаря.

Колегія суддів також звертає увагу, що у справі №10/52-05 встановлені обставини щодо волевиявлення та вчинення певних дій Компанією Ukinvest Development Limited з передачі цілісного майнового комплексу "Вінницького консервного заводу" у власність (до статутного фонду) підприємства "Вінницький консервний завод".

З відзиву Компанії UKINVEST DEVELOPMENT LIMITED /т.2, а.с. 150-153/ вбачається, що третій особі відомо про передання відповідачем в оренду третім особам виробничих, складських та офісних приміщень, отриманих відповідачем від Компанії UKINVEST DEVELOPMENT LIMITED у користування згідно договору користування №1/3-16 від 28 березня 2016 року та договору користування №1/12-18 від 01 грудня 2018 року. Компанія UKINVEST DEVELOPMENT LIMITED не заперечувала та не заперечує проти передання відповідачем приміщень в оренду третім особам.

Тобто, відсутній спір між власником спірного майна та орендодавцем в частині дієздатності останнього на укладення оспорюваного Договору оренди.

Матеріали справи не містять жодних доказів правомірності посилання позивача на неможливість використовувати передане в оренду нерухоме майно та використовувати його згідно умов Договору оренди нежитлового приміщення №01-04-2018 від 01 квітня 2018 року через недопущення до приміщення. Крім того, вчинення перешкод у користуванні майном є обставиною, за умови доведення, яка може бути підставою для зобов`язання орендодавця вчинити певні дії, для розірвання договору оренди, для звільнення від сплати орендної плати. Однак як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення про стягнення заборгованості з позивача набрало законної сили, нарахована орендна плата присуджена до стягнення у повному обсязі.

Колегією суддів проаналізовано пояснення позивача, які були подані під час нового розгляду справи /т.3, а.с.176-180/, в яких останній додатково обґрунтував підстави звернення до суду з вимогою про визнання Договору оренди нежитлового приміщення №01-04-2018 від 01 квітня 2018 року недійсним.

Заявник посилається на наявність у нього майнового інтересу, який він захищає, звернувшись із даним позовом.

Суд апеляційної інстанції вважає, що справжньою метою заявлення позову є не захист цивільних прав та інтересів позивача, порушених внаслідок укладення оспорюваного ним правочину, а намагання уникнути сплати орендної плати, яка заявлена до стягнення в межах справи, яка перебуває у провадженні Господарського суду Вінницької області. Звернення з вимогою про недійсність договору є інструментом, який дозволяє досягнути цієї мети.

Як зазначалося вище, недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати, а по своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Обставина отримання плати за користування майном неналежним орендодавцем, за умови доведення такого, жодним чином не порушує права та інтереси позивача, як орендаря, який фактично досягнув мети укладеного ним правочину та сплачував кошти за користування майном.

Позивач намагається використати приватно-правову конструкцію позову про визнання правочину недійсним не з метою захисту своїх приватних (цивільних) прав та інтересів, а виключно з метою повернення коштів, сплачених за фактичне користування орендованим майном, що прямо суперечить завданню господарського судочинства (частина 1 статті 2 ГПК України).

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі №921/325/22.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект" про визнання недійсним Договору оренди нежитлового приміщення №01-04-2018 від 01 квітня 2018 року є необґрунтованою, оскільки позивач не довів порушення своїх прав за спірним договором.

Крім того, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26 травня 2023 року у справі №905/77/21 сформулював правовий висновок про те, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Враховуючи вказаний висновок Верховного Суду та наявність доказів виконання сторонами оспорюваного правочину, заявлений ТОВ "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект" позов про визнання недійсним правочину без застосування наслідків його недійсності є неефективним способом захисту порушених прав.

Суд першої інстанції не врахував вищезазначеного, не виконав вказівок Верховного Суду та помилково задоволив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Риф-К" про визнання недійсним Договору оренди нежитлового приміщення №01-04-2018 від 01 квітня 2018 року, тому колегія суддів визнає правомірними вимоги апеляційної скарги відповідача про скасування оскарженого судового рішення.

З приводу заявленого відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності у відповідності до статей 257, 258 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає таке.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки в даному спорі суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що позивач не довів порушення своїх прав внаслідок укладення оспорюваного договору оренди, тому позовна давність застосуванню не підлягає.

Частинами 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За наслідками апеляційного перегляду колегією суддів встановлено, що висновки, викладені в оскарженому рішенні суду першої інстанції, не відповідають встановленим обставинам справи, тому його необхідно скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову.

З огляду на те, що суд задовольняє апеляційну скаргу, судові витрати покладаються на позивача згідно вимог статті 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Риф-К" (вх.№5704/23 від 20 грудня 2023 року) на рішення Господарського суду Вінницької області від 22 листопада 2023 року у справі №902/314/22 задовольнити.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 22 листопада 2023 року у справі №902/314/22 скасувати. Прийняти нове рішення. В позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут "Укрекопроект" (69002, м.Запоріжжя, вул. Перша Ливарна, 40, код ЄДРПОУ 38563155) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Риф-К" (21012, м.Вінниця, вул. Дубовецька, 33, корпус 14, код ЄДРПОУ 32719261) 12405 грн. судового збору за розгляд апеляційних скарг та касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №902/314/22 повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "11" березня 2024 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.