Постанова

від 22.02.2024 по справі 904/5669/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2024 року м.Дніпро

Справа № 904/5669/21 (904/8092/21)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач),

суддів: Мороза В.Ф., Чередка А.Є.

секретар судового засідання: Михайлова К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпровець" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2023 (прийняте суддею Мартинюком С.В., повне судове рішення складено 22.09.2023) у справі № 904/5669/21 (904/8092/21)

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Дніпровець"

Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Дніпровська районна державна адміністрація Дніпропетровської області

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача розпорядник майна боржника ПАТ "Дніпровець"

Третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2

Третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3

Третя особа-5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4

Третя особа-6, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5

Третя особа-7, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6

про витребування земельних ділянок та скасування державної реєстрації права власності

в межах справи №904/5669/21

про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Дніпровець"

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст заявлених вимог.

24.09.2021 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Публічного акціонерного товариства "Дніпровець" про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності.

2.Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2023 у цій справі, позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Дніпровець", третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Дніпровська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, розпорядник майна боржника ПАТ "Дніпровець", ОСОБА_2 , с. Миколаївка, ОСОБА_3 , с. Курилівка, ОСОБА_4 , м. Кам`янське, ОСОБА_5 , с. Миколаївка, ОСОБА_6 , м. Кам`янське про витребування земельних ділянок та скасування державної реєстрації права власності - задоволено частково; витребувано на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,2061 га із земельної ділянки Публічного акціонерного товариства "Дніпровець" загальною площею 27,1022 га, кадастровий номер 1223757100:01:002:1536, та земельну ділянку площею 1,7744 га із земельної ділянки Публічного акціонерного товариства "Дніпровець" загальною площею 33,7321 га, кадастровий номер 1223757100:01:001:0376; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з тих обставин, що на момент розгляду даного спору речові права відповідача на спірну земельну ділянку вже не існують, відповідно до рішення Петриківського районного суду від 28.09.2015 по справі №187/896/15-ц та рішення Петриківського районного суду від 18.08.2015 по справі №187/441/15-ц.

У ОСОБА_1 (позивача) як спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому він може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.

3.Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Дніпровець" подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2023 у справі № 904/5669/21 (904/8092/21), в якій просить оскаржуване рішення скасувати, відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.

4.Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції двічі постановляв ухвали про повернення до стадії підготовчого засідання у справі.

При цьому суд не з`ясував, які такі вагомі та виключні обставини завадили позивачу змінити предмет позову у підготовчому засіданні, адже сам позивач вільно та на свій розсуд розпорядився вже наданими йому процесуальними правами, коли сам просив закрити підготовче засідання 20.01.2022.

На думку скаржника, повернення до стадії підготовчого судового засідання є правом, а не обов`язком суду та застосовуватися це право повинно у зв`язку саме з вагомими обставинами, наприклад, коли йдеться про зловживання своїми правами однієї зі сторін, що порушило право сторони, яка звертається з клопотанням про перехід у стадію підготовчого провадження, замовчуванням певних фактів тощо.

Апелянт вказує, що вдруге суд першої інстанції виніс ухвалу про повернення до стадії підготовчого засідання вже 08.11.2022 на цей раз задовольнивши чергове клопотання позивача. В ухвалі було зазначено, що повернення до стадії підготовчого засідання необхідно, у зв`язку з залученням відповідача - Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, а також третіх осіб.

Скаржник зазначає, що позивачем не доводилося що позивачу не було відомо, що він не знав чи не міг знати про необхідність залучення в якості відповідача особу, яка видала оскаржуваний державний акт - Петриківську районну державну адміністрацію.

Суд в цьому питанні зазначив лише, що позивачем 23.09.2022 отримано з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого правонаступником Петриківської райдержадміністрації є Дніпровська райдержадміністрація, яку і є необхідність залучити.

При цьому, мова йде про правонаступника Петриківської районної державної адміністрації, а на час подання позову позивач взагалі не вважав за потрібне залучати, ані Петриківську, ані Дніпровську районну адміністрації. У клопотанні позивача не зазначено чому він не знав або не мав змоги дізнатися про необхідність залучення належного співвідповідача.

На думку скаржника, вказані вище обставини не є вагомими для того щоб суд мав би скористатися своїм правом на повернення до стадії підготовчого провадження.

Апелянт вважає, що повернення судом до підготовчого провадження, стало для позивача у справі площиною для зловживання процесуальними правами, оскільки користуючись безпідставно винесеною ухвалою про повернення до стадії підготовчого розгляду, позивач в черговий раз змінив свої позовні вимоги, які залишились у нинішній редакції.

Також скаржник зазначає, що ухвалою суду від 13.06.2023 було лише зазначено, що до суду надійшла заява позивача про зміну предмету позову, але у резолютивній частині ухвали нічого не зазначено про прийняття до провадження позову позивача зі змінами.

На переконання скаржника, оскільки суд не приймав процесуальне рішення про прийняття до провадження позовної заяви позивача зі зміною предмету позову то і розглядати такі позовні вимоги суд не мав права.

Крім того, апелянт вказує, що судом та позивачем не було з`ясовано належне коло осіб, які б мали бути також залучені в якості третіх осіб до участі у цій справі, так як на земельну ділянку площею 19,5750 га, державний акт на право власності на яку за ПАТ "Дніпровець" було визнано недійсним та скасовано рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області у справі №187/896/15-ц існують права певних фізичних осіб, так само як і на земельну ділянку площею 33,7321 га.

Так, ухвалою суду від 08.11.2022 було залучено до участі у справі лише тих осіб, які були зазначені у листі ГУ Держгеокадастру від 14.07.2022, як співвласники земельної ділянки площею 33,7321 га, тоді як співвласників земельної ділянки площею 19,5750 га ніхто не з`ясовував та до справи не притягував.

За доводами скаржника, ОСОБА_7 отримав лише один державний акт, в наступному належна йому колись земельна ділянка припинила своє існування, як єдина неподільна річ та опинилася у складі двох земельних масивів, які складаються з багатьох інших менших за площею земельних ділянок у власності ПАТ "Дніпровець".

Апелянт вважає порушеним строк позовної давності, оскільки ОСОБА_7 уклав Установчий договір про створення ПАТ "Дніпровець", що мало місце у 1999 році, передав належну йому земельну ділянку у власність ПАТ "Дніпровець", як одні з засновників, отримав в обмін на це 5233 іменні акції.

Проте, позивач не надав суду жодних доказів, що померлий чи спадкодавець використовували земельну ділянку, обробляли її та вирощували врожай.

При цьому після смерті спадкодавця, як вбачається з позовної заяви, спадкоємець тривалий час спадщину не оформлював, питання щодо земельної ділянки не ставив, продовжував погоджуватися зі станом коли земельну ділянку використовувало ПАТ "Дніпровець". Лише у 2021 році, позивач, начебто, дізнався про реєстрацію земельної ділянки за ПАТ "Дніпровець" на праві власності.

На переконання скаржника, факти свідчать, що про порушення свого права, саме про вибуття земельної ділянки з власного володіння, і померлий і спадкоємець повинні і мали реальну можливість дізнатися не у 2021 році, а значно раніше, як тільки ПАТ "Дніпровець" почало використовувати земельну ділянку в цілях вирощування продукції, що мало місце вже з 2000.

За доводами скаржника, ОСОБА_7 був обізнаним щодо ймовірного порушення свого права ще, як мінімум з 2010 року, що й доводиться його участю у цих двох судових процесах, оскільки у 2013 році, три фізичні особи - акціонери звернулись до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до ПАТ "Дніпровець", інших акціонерів, про визнання частково недійсним Установчого договору Сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець" від 23.12.1999, в частині внесення фізичними особами, у кількості 477 осіб, в статутний фонд СРЗАТ "Дніпровець" права приватної власності позивачів на земельні ділянки, визнання частково недійсним Статуту СРЗАТ "Дніпровець", в частині передання фізичними особами, у кількості 477 осіб, права приватної власності позивачів на земельні ділянки.

13.02.2014 рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/8877/13, залишеним в силі постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.08.2015, відмовлено позивачам у задоволенні позовних вимог.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Згідно поданого відзиву ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що відповідно до практики Верховного Суду, на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.

Позивач вказує, що 16.02.2022 в ході розгляду справи по суті, в судовому засіданні під звукозапис судового процесу, судом повідомлено представника позивача про те, що за результатами перевірки Єдиного реєстру судових рішень, судом встановлено, що на теперішній час є судове рішення щодо скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку, який позивач також просить скасувати у даній справ. Розгляд справи господарським судом Дніпропетровської області був перенесений на 22.03.2022.

Позивач зазначає, що самостійно за допомогою мережі інтернет не міг перевірити інформацію про судові рішення, та роздрукувати судове рішення, яке винесене Петриківським районним судом Дніпропетровської області щодо скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку, який позивач також просить скасувати у даній справі, оскільки після 24.02.2022 було припинено функціонування державних реєстрів.

Після ознайомлення з матеріалами справи, 21.04.2022 представником позивача встановлено, що дійсно 28 вересня 2015 року по справі №187/896/15-ц Петриківським районним судом Дніпропетровської області винесено рішення, яким визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею - 27,1022 га, серія ЯМ №870629 від 29.12.2012, кадастровий номер 1223757100:01:002:1536, виданий Сільськогосподарському риболовецькому закритому акціонерному товариству "Дніпровець" на підставі Розпорядження голови Петриківської райдержадміністрації від 19.09.2012 № 833-р-12, постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2012 № 2а/0470/11198/12 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 122370002000094. Позивач зазначає, що не звертався з такими позовними вимогами до Петриківського районного суду Дніпропетровської області, та не приймав участі у справі №187/896/15-ц.

Позивач вказує, що про винесене рішення Петриківським районним судом Дніпропетровської області від 28.09.2015 у справі №187/896/15-ц не знав, та дізнався лише після ознайомлення з матеріалами справи 21.04.2022 її представником, а отже, на той час існувала необхідність повернення до стадії підготовчого провадження, у зв`язку з виникненням обставин, які не залежали від позивача.

Також, відповідач зазначає, що підстави для повернення до підготовчого засідання та винесення ухвали судом першої інстанції від 08.11.2022 є вагомими так, як позивачем отримано лист ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області від 14.07.2022, відповідно до якого в межах спірної ділянки загальною площею 33,7321 га, є інші співвласники земельних ділянок, про що не було відомо позивачу при поданні позовної заяви. Також, 23.09.2022 отримано з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого правонаступником Петриківської райдержадміністрації є Дніпровська райдержадміністрація.

При цьому, на переконання позивача оскаржуване рішення про витребування земельної ділянки у відповідача на користь позивача, не зачіпає права та обов`язки співвласників земельної ділянки площею 19,5750 га, про що зазначив відповідач у апеляційній скарзі, а тому їх залучення до справи не обов`язкове.

Також позивач зазначає, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

На переконання позивача, ураховуючи викладене вище, у цій справі судом при винесені оскаржуваного рішення був застосований ефективний захист порушеного права позивача.

Щодо пропуску строку позовної давності позивач зазначає, що про необхідність застосування позовної давності відповідач не заявляв.

Окрім того, позивач вважає, що відповідач вводить суд в оману, про те, що ОСОБА_7 було відомо про наявність Установчого договору про створення СР ЗАТ "Дніпровець". Викладення в апеляційній скарзі обставин щодо цього питання є припущеннями відповідача, які не підтверджені жодними доказами.

Позивач зауважує, що відповідачем не надано належних доказів передачі земельної ділянки позивачем, в якості оплати акцій відповідача. Відтак, в матеріалах справи відсутні докази переходу права власності від позивача до відповідача на земельну ділянку позивача, тому умови установчого договору в частині передачі земельної ділянки позивачем відповідачу в якості формування статутного фонду, виконані не були.

Отже, на думку позивача, він не позбувся, а відповідач не набув право власності на земельну діялнку, оформлену державним актом від 19.05.1999.

Позивач наголошує на тому, що в матеріалах справи відсутні докази приймання - передачі земельної ділянки позивачем, в якості оплати акцій відповідача, відповідно до абз. 6 статті 6 Установчого договору про створення і діяльність сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець".

6.Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою арбітражного керуючого Публічного акціонерного товариства "Дніпровець" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2023 у справі № 904/5669/21 (904/8092/21); розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 18.01.2024 о 17:00 год.

Судове засідання, призначене на 18.01.2024 год. не відбулося у зв`язку з відпусткою головуючого колегії у справі судді Коваль Л.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2024 розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 22.02.2024 о 16:45 год.

У судовому засіданні 22.02.2024 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

7.Встановлені судом обставини справи.

На підставі рішення Миколаївської селищної ради народних депутатів від 25.03.1999 №5-5/ХХШ ОСОБА_7 для товарного сільськогосподарського виробництва була передана у власність земельна ділянка загальною площею 6,9805 га, що складається з ріллі - 5,2061 га та кормових угідь 1,7744 га.

Державним актом на право приватної власності на землю серія ДП, зареєстрованим в книзі записів державних актів за №96 від 19.05.1999, посвідчено право власності на земельну ділянку загальною площею 6,9805 га на території Миколаївської селищної ради Петриківського району за гр. ОСОБА_7 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, про що внесений актовий запис №271 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Петриківського районного управління юстиції Дніпропетровської області від 15.06.2015.

Довідкою державного нотаріуса Петриківської державної нотаріальної контори від 12.09.2018 №1383/02-14 підтверджено, що спадщину прийняв та єдиним спадкоємцем померлого є ОСОБА_1 .

Згідно листа з відділу Держгеокадастру у Петриківському районі Міськрайонного управління у Петриківському районі та м. Кам`янське Головного управління Дніпропетровської області №291/0/398-21-0.104,1 від 16.09.2021 належні ОСОБА_7 земельні ділянки (рілля 5,2061 га та кормові угіддя 1,7744 га) одночасно обліковуються як за ним, так і за ПАТ "Дніпровець" на праві власності, на підставі державного акту на право власності на землю.

Як зазначено у вказаному листі, відповідно до даних Державного земельного кадастру та відповідно до "Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки СР ЗАТ "Дніпровець", виготовленої на підставі розпорядження Петриківської РДА від 20.09.2011 №535-р-П "Про надання дозволу на проведення інвентаризації земельних ділянок СР ЗАТ "Дніпровець", розпорядження Петриківської РДА від 19.09.2012 №833-р-12 "Про затвердження технічної документації із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки", рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2012 та від 04.10.2012, земельні ділянки також обліковується на праві власності за ПАТ "Дніпровець". Право власності посвідчено державним актом на право власності серія ЯМ 870629 від 29.12.2012 (кад. № 1223757100:01:002:1536) та серія ЯМ 870548 від 29.12.2012 (кад. № 1223757100:01:001:0376).

Згідно Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку кадастровий номер 1223757100:01:002:1536 за ПАТ "Дніпровець" 27.03.2014 зареєстровано право власності.

Згідно Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку кадастровий номер 1223757100:01:001:0376 за ПАТ "Дніпровець" 21.03.2014 зареєстровано право власності.

Разом з тим, на час подання позовної заяви скасовані усі документи, які слугували підставою для виготовлення та видачі СР ЗАТ "Дніпровець" державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯМ №870629 від 29.12.2012, кадастровий номер ділянки 1223757100:01:002:1536 та державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯМ №870548 від 29.12.2012, кадастровий номер ділянки 1223757100:01:001:0376.

Підставою для виготовлення зазначених вище Державних актів на право власності СР ЗАТ "Дніпровець" (ПАТ "Дніпровець") слугували наступні документи: розпорядження голови Петриківської РДА від 20.09.2011 № 535-р-11; розпорядження голови Петриківської РДА від 19.09.2012 № 833-р-12; постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2012 по справі №2а/0470/4316/12 та від 04.10.2012 по справі №2а/0470/11198/12.

На момент звернення позивачем із позовом, документи, які слугували підставою для виготовлення та видачі СР ЗАТ "Дніпровець" вищевказаних державних актів на право власності на земельну ділянку, а саме: розпорядження голови Петриківської райдержадміністрації від 19.09.2012 № 833-р-12 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки Сільськогосподарському риболовецькому закритому акціонерному товариству "Дніпровець" скасовано, що підтверджується 1) постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2012 у справі № 2а/0470/4323/12; 2) Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013 у справі № 2а/0470/4323/12; 3) Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.02.2015 у справі № 2а/0470/14427/12; 4) Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 у справі №804/17320/14; 5) Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 у справі №804/12930/14; 6) Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.04.2015 р. справа № К/800/68371/14; 7) Постановою Дніпропетровського апеляційним адміністративного суду від 11.06.2014 у справі № 2а/0470/4316/12; 8) Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2014 у справі № К/800/36817/14; 9) Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2015 у справі № 8014/17313/14; 10) Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2014 року у справі № 23н-14/2а/0470/11198/12; 11) Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду Дніпропетровської області від 07.04.2015 у справі № 804/12684/14.

Відповідно до установчого договору про створення і діяльність Сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець" (в подальшому - ПАТ "Дніпровець") вирішено створити Сільськогосподарське риболовецьке закрите акціонерне товариство "Дніпровець". Засновниками акціонерного товариства виступили громадяни України за списком згідно з Додатком 1 (в тому числі, ОСОБА_8 (спадкодавець)); ВАТ "ДНІПРОЕНЕРГО"; ТОВ "ПРОМТОВАРИ"; КСРП "ПРИДНІПРОВЕЦЬ". Укладеним установчим договором визначено основні питання діяльності СР ЗАТ ""Дніпровець" - предмет та цілі діяльності, правова характеристика товариства, статутний фонд, органи управління та контролю тощо.

Засновники в порядку викупу акцій зобов`язувались внести до статутного фонду: ВАТ "ДНІПРОЕНЕРГО" - майно та нематеріальні активи в сумі 6891520,00 грн у вигляді прямої інвестиції в обмін на корпоративні права; КСРП "ПРИДНІПРОВЕЦЬ" - майно в сумі 389765,00 грн; ТОВ "ПРОМТОВАРИ" - майно та кошти в сумі 100000,00 грн; фізичні особи право приватної власності на земельні ділянки та кошти в сумі 2465243,00 грн.

Також, відповідно до абз. 6 статті 6 Установчого договору про створення і діяльність сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець", майно, яке вносять Засновники, передається по акту прийому-передачі. Право власності на майно, яке передається і ризик на випадок загибелі чи пошкодження щодо майна, переходить до ЗАТ "Дніпровець" з моменту підписання акту прийому-передачі.

Рішенням господарського суду від 04.10.2010 по справі №К39/140-10 відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , відповідача-1: Сільськогосподарського риболовецького Закритого акціонерного товариства "Дніпровець", відповідача-2: Колективного сільськогосподарського риболовецького підприємства "Придніпровець", відповідача-3: Відкритого акціонерного товариства "Дніпроенерго", відповідача-4:Товариство з обмеженою відповідальністю "Промтовари" про визнання недійсним установчого договору від 23.12.1999 про створення і діяльність сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець", статуту зазначеного товариства з урахуванням наступних змін та доповнень, та ліквідацію сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець".

13.02.2014 рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/8877/13, залишеним в силі постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.08.2015, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 до публічного акціонерного товариства "Дніпровець" про визнання частково недійсним Установчого договору Сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець" від 23.12.1999, в частині внесення фізичними особами, у кількості 477 осіб, в статутний фонд Сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець" права приватної власності позивачів на земельні ділянки, визнання частково недійсним Статуту Сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець", в частині передання фізичними особами, у кількості 477 осіб, права приватної власності позивачів на земельні ділянки.

Установчий договір Сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець" був предметом оскарження по вищезазначеним справах, в результаті судового розгляду, його недійсним визнано не було.

До господарського суду відповідачем разом було надано копію акту №358 прийому вкладу в Статутний фонд АТ "Дніпровець" від 16.11.1999, щодо передачі вкладу статутного до статутного фонду ЗАТ "Дніпровець".

Відповідно до ч. 5 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Ухвалою господарського суду від 22.12.2021 було витребувано вищевказаний доказ у відповідача, оскільки не було зазначено про наявність у нього або іншої особи оригіналу вищевказаного письмового доказу, який було витребувано ухвалою господарського суду від 22.12.2021. Оригінал письмового доказу відповідачем не надано, тому суд, враховуючи приписи ч. 6 ст. 91 ГПК України, не прийняв вищезазначений акт в якості належного доказу.

На підставі наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що учасниками справи не надано належних доказів (оригіналу відповідного акту приймання-передачі) передачі земельної ділянки позивачем, в якості оплати акцій відповідача. Відтак, в матеріалах справи відсутні докази переходу права власності від позивача до відповідача на земельну ділянку позивача, тому суд доходить до висновку, що умови установчого договору в частині передачі земельної ділянки позивачем відповідачу в якості формування статутного фонду, виконані не були. Отже, позивач не позбувся, а відповідач не набув право власності на земельну ділянку, оформлену державним актом від 19.05.1999.

В матеріалах справи відсутні докази приймання - передачі земельної ділянки позивачем, в якості оплати акцій відповідача, відповідно до абз. 6 статті 6 Установчого договору про створення і діяльність сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець".

8.Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Аналогічний висновок викладений у Постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 22.03.2023 по справі №463/6829/21-ц.

Як встановлено судом першої інстанції, заочним рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 28.09.2015 по справі №187/896/15-ц, яке набрало законної сили, визнано недійсним та скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 19,5750 га, серія ЯМ №870528 від 29.12.2012, кадастровий номер 1223757100:01:002:1536, виданий Сільськогосподарському риболовецькому ЗАТ "Дніпровець" на підставі Розпорядження голови Петриківської РДА Дніпропетровської області від 19.09.2012 №833-р-12, Постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2012 по справі №2а/0470/11198/12 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №1122370002000093.

Заочним рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 18.08.2015 по справі №187/441/15-ц, яке набрало законної сили, визнано недійсним та скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 33,7321 га, серія ЯМ №870548 від 29.12.2012, кадастровий номер 1223757100:01:002:1536, виданий Сільськогосподарському риболовецькому ЗАТ "Дніпровець" на підставі Розпорядження голови Петриківської РДА Дніпропетровської області від 19.09.2012 №833-р-12, Постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2012 по справі №2а/0470/11198/12 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №1122370002000061.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

На момент розгляду даного спору речові права відповідача на спірну земельну ділянку вже не існують, відповідно до рішення Петриківського районного суду від 28.09.2015 по справі №187/896/15-ц та рішення Петриківського районного суду від 18.08.2015 по справі №187/441/15-ц.

Таким чином, враховуючи наведені вище обставини, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що у ОСОБА_1 (позивача) як спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому він може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

У постанові від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні за змістом висновки сформульовано, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.

В свою чергу саме рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (ст.ст. 387, 388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (ст.ст. 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у №914/2618/16.

Ураховуючи викладене вище, при винесені судового рішення про витребування на користь позивача земельних ділянок, які по своїй площі є іншими (меншими) ніж відповідача, то фактично не може відбутися реєстрація за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, без скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки відповідача, позивач не зможе зареєструвати за собою право власності, а отже фактично буде позбавлений можливості виконати рішення суду про витребування земельної ділянки на свою користь.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так, відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових і нерухоме майно та їх обтяжень", відомості про речові права, обтяження речових прав, внесених до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини і шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію про скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпункту "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

З наведеного вбачається, що законом передбачено три випадки в яких державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону, а саме скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

За правилами ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Разом з тим, статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України регламентовано принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

За наведеного, позивачем обрано вірний спосіб захисту свого порушеного права, а отже позов в частині витребування спірних земельних ділянок на користь позивача підлягає задоволенню.

Щодо посилань скаржника на недотримання Господарським судом Дніпропетровської області норм процесуального права при поверненні до стадії підготовчого провадження суд зазначає наступне.

Клопотання позивача було обґрунтовано тим, що 16.02.2022 в ході розгляду справи по суті, в судовому засіданні під звукозапис судового процесу, судом повідомлено представника позивача про те, що за результатами перевірки Єдиного реєстру судових рішень, судом встановлено, що на теперішній час є судове рішення щодо скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку, який позивач також просить скасувати у даній справі.

Розгляд справи господарським судом Дніпропетровської області був перенесений на 22.03.2022.

Разом з тим, 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

З метою збереження цілісності та конфіденційності інформації, недопущення несанкціонованого втручання та спотворення даних, недопущення випадків рейдерства Міністерством юстиції України та ДП "Національні інформаційні системи" було припинено функціонування державних реєстрів та баз даних, які адмініструються державою. Зокрема, з 24 лютого було повністю було припинено функціонування таких реєстрів (перелік не є вичерпним): Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ДРРПНМ), в якому фіксуються всі дії щодо нерухомого майна; Єдиного реєстру судових рішень та ін. Таким чином, позивач самостійно за допомогою мережі інтернет не міг перевірити інформацію про судові рішення, та роздрукувати судове рішення, яке винесене Петриківським районним судом Дніпропетровської області щодо скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку, який позивач також просить скасувати у даній справі.

Після ознайомлення з матеріалами справи, 21.04.2022 представником позивача встановлено, що дійсно 28 вересня 2015 року по справі №187/896/15-ц Петриківським районним судом Дніпропетровської області винесено рішення, яким визнано недійсним та Державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею - 27,1022 га, серія ЯМ №870629 від 29.12.2012, кадастровий номер 1223757100:01:002:1536, виданий Сільськогосподарському риболовецькому закритому акціонерному товариству "Дніпровець" на підставі Розпорядження голови Петриківської райдержадміністрації від 19.09.2012 № 833-р-12, постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2012 № 2а/0470/11198/12 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 122370002000094.

Позивач зазначає, що не звертався з такими позовними вимогами до Петриківського районного суду Дніпропетровської області, та не приймав участі у справі №187/896/15-ц. Про винесене рішення Петриківським районним судом Дніпропетровської області від 28.09.2015 у справі №187/896/15-ц не знав, та дізнався лише після ознайомлення з матеріалами справи 21.04.2022 представником.

У зв`язку з наведеним, позивач вважає, що існувала необхідність повернення до стадії підготовчого провадження з метою реалізації процесуальних прав позивача щодо остаточного визначення способу судового захисту з урахуванням рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 28.09.2015 у справі №187/896/15-ц, про яке позивач дізнався після закриття підготовчого провадження по даній справі.

Згідно з частиною третьою статті 46 Господарського процесуального Кодексу України позивач має право змінити предмет або підставу позову до закінчення підготовчого засідання.

З огляду на імперативність приписів вказаної статті позивачем подано, а судом задоволено клопотання про повернення до підготовчого провадження. Це уможливило подання позивачем заяви про зміну предмета позову для обрання вірного способу захисту своїх порушених прав.

З викладеного вбачається, що повернення до стадії підготовчого провадження обумовлено об`єктивними, незалежними від сторін обставинами, не є наслідком недобросовісної поведінки позивача чи зловживання ним процесуальними правами.

Відповідно до практики Верховного Суду, яка враховується судами на підставі частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Такі та подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 910/7103/21, від 02.10.2019 у справі № 916/2421/18, від 03.10.2019 у справі № 902/271/18, від 16.12.2021 у справі № 910/7103/21, від 07.03.2023 у справі № 904/1252/22, від 30.08.2023 у справі № 910/10477/22 та в ухвалі Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 923/525/20.

За таких обставин у діях місцевого господарського суду не вбачається порушень вимог процесуального законодавства та винесення ухвал по повернення справи на стадію підготовчого провадження усупереч судовій практиці. Тому Суд відхиляє доводи скаржника у цій частині.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що процесуальний закон безпосередньо не визначає підставу для скасування рішення внаслідок повернення судом першої інстанції до попередньої стадії судового розгляду, натомість скаржник в обґрунтування своїх доводів в цій частині жодним чином не аргументує, що результатом вчинення судом першої інстанції такої процесуальної дії було допущено порушення принципу рівності сторін, що призвело б до порушення права учасників справи на справедливий судовий розгляд, що в свою чергу призвело б до прийняття судом першої інстанції незаконного рішення.

Також колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що підстави для повернення до підготовчого засідання та винесення ухвали судом першої інстанції від 08.11.2022 є вагомими так, як позивачем отримано лист ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області від 14.07.2022, відповідно до якого в межах спірної ділянки загальною площею 33,7321 га, є інші співвласники земельних ділянок, про що не було відомо позивачу при поданні позовної заяви.

23.09.2022 позивачем отримано з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань витяг, відповідно до якого правонаступником Петриківської райдержадміністрації є Дніпровська райдержадміністрація.

Таким чином, суд першої інстанції з метою повного та всебічного розгляду даної справи, ухвалення законного та обгрунтованого рішення, яким будуть зачіпатися інтереси третіх осіб та співвідповідача, правомірно повернувся до стадії підготовчого засідання для залучення цих осіб до участі у справі.

У цій частині суд апеляційної інстанції окремо відмічає, що частиною другою статті 50 ГПК України передбачено, що якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

При цьому варто враховувати, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес таких третіх осіб є їх заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому у них права на позов або пред`явлення до них позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше такі особи можуть мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ці особи повинні мати становище співвідповідачів у справі, а не третіх осіб.

Оскільки оскаржуване рішення про витребування земельної ділянки у відповідача на користь позивача, не зачіпає права та обов`язки співвласників земельної ділянки площею 19,5750га, про що зазначив відповідач у апеляційній скарзі, а тому їх залучення до справи не обов`язкове, а отже в цій частині доводи скаржника також є необґрунтованими.

Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника стосовно того, що на даний момент спірної ділянки не існує як окремо виділеного об`єкту, з огляду на наступне.

За вимогами статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90).

Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21; пункти 65 67); від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20; пункт 92)).

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-ГУ установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18).

З визнанням того, що державною реєстрацією права власності на нерухоме майно підтверджується володіння цим майном, у судову практику увійшла концепція «книжного володіння».

Крім того, як уже зазначалося, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-ГУ). Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Ураховуючи викладене вище, у цій справі судом при винесені оскаржуваного рішення був застосований ефективний захист порушеного права позивача.

Щодо доводів про порушення позивачем строку позовної давності, то колегія суддів зазначає, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Наведеної позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц.

Разом з тим, в суді першої інстанції відповідач про застосування позовної давності не заявляв, а отже відсутні підстави для застосування строків позовної давності на стадії перегляду оскаржуваного судового рішення у суді апеляційної інстанції.

9.Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених обставин справи, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпровець" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2023 у справі № 904/5669/21 (904/8092/21) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2023 у справі № 904/5669/21 (904/8092/21) залишити без змін.

Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на Публічне акціонерне товариство "Дніпровець".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено 12.03.2024.

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя А.Є. Чередко