Рішення

від 06.03.2024 по справі 903/1299/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 березня 2024 року Справа № 903/1299/23

за позовом: Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації, м. Луцьк

до відповідача: Цуманської селищної ради, смт. Цумань, Волинська обл.

про скасування реєстрації права комунальної власності та повернення земельної ділянки

Суддя Кравчук А.М.

Секретар судового засідання Королюк І.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Розовик Н.В., витяг з ЄДРПОУ

від відповідача: н/з

у судовому засіданні взяв участь прокурор відділу прокуратури Волинської області: Костюк Н.В.

встановив: 27.12.2023 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації до Цуманської селищної ради про:

-усунення перешкод Волинській обласній військовій адміністрації у праві користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом зобов`язання Цуманської селищної ради повернути Волинській обласній військовій адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0721855700:05:000:0443 площею 31,1396 га;

-скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0721855700:05:000:0443 площею 31,1396 га, зареєстрованого за Цуманською селищною радою.

Ухвалою суду від 08.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 07.02.2024 о 14 год 20 хв. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, копію відзиву надіслати прокурору, позивачу, докази чого подати суду; прокуратурі, позивачу - відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь прокуратури, позивача протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання прокуратурі, позивачу.

Відповідач ухвалу суду отримав 09.01.2024 (а.с. 101).

Строк для подання відзиву по 24.01.2024.

18.01.2024 на адресу суду надійшли пояснення відповідача про визнання позову, розгляд справи без участі представника селищної ради (а.с. 104-105).

У листі від 01.02.2024 відповідач просить відкласти підготовче засідання та продовжити строк для подання відзиву на позовну заяву, оскільки 29.01.2024 сесією селищної ради прийняте рішення про відкликання заяви про визнання позову (а.с. 106-110).

02.02.2024 надійшов відзив відповідача, згідно якого позовні вимогу заперечує. Зазначає, що прокуратурою не доведено розміщення на спірній земельній ділянці гідротехнічної споруди державної власності саме як нерухомого майна. Земля сформована із цільовим призначенням - «для рибогосподарських потреб», а не «для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами». Для прийняття із державної у комунальну власність спірної земельної ділянки не потребувалось окремого розпорядження Волинської ОДА. У даній ситуації відсутнє порушення державного інтересу, оскільки держава отримує орендну плату від ТОВ «Цумань-риба», яке є орендарем спірної земельної ділянки та гідротехнічної споруди (а.с. 11-121).

Прокуратура, позивач відзив відповідача отримали 07.02.2024 (а.с .136-137).

Строк для подання відповіді на відзив 12.02.2024.

З метою повного та всебічного розгляду справи, суд протокольною ухвалою від 07.02.2024 поновив строк для подання відзиву, долучив його до матеріалів справи, підготовче засідання відклав на 21.02.2024 о 10 год 15 хв з метою надання всіх заяв по суті спору.

12.02.2024 надійшла відповідь прокуратури на відзив відповідача, згідно якої позовні вимоги підтримує. Зазначає, що результатами обстеження гідротехнічної споруди, договором оренди землі від 07.09.2018 підтверджено віднесення її до об`єктів нерухомого майна державної власності. Держава позбавлена можливості належним чином здійснювати повноваження власника спірної земельної ділянки водного фонду, оскільки за відповідачем зареєстроване право комунальної власності на земельну ділянку (а.с. 139-150).

Відповідач відповідь отримав 13.02.2024 (а.с. 159).

Строк для подання заперечень на відповідь на відзив по 16.02.2024.

21.02.2024 надійшло клопотання відповідача про залучення ТОВ «Цумань-Риба» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, оскільки воно є орендарем спірної земельної ділянки, гідроспоруд. Розгляд справи просить відкласти у зв`язку з неможливістю уповноваженого представника прибути у судове засідання (а.с. 151-155).

Згідно ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Заслухавши пояснення учасників справи, суд протокольною ухвалою від 21.02.2024 у задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи відмовив, оскільки зміна власника спірної земельної ділянки ніяким чином не впливає на порядок розрахунків орендних платежів за договорами оренди землі та гідроспоруд, укладеними з ТОВ «Цумань-Риба».

Враховуючи вищевикладене, пояснення представника відповідача про відсутність необхідності подання заперечень на відповідь на відзив, оскільки всі аргументи викладені у відзиві, виконання мети підготовчого провадження, суд протокольною ухвалою від 21.02.2024 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 06.03.2024.

На адресу суду надійшли клопотання відповідача 28.02.2024, 06.03.2024 про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю уповноваженого представника прибути у судове засідання. Зазначає, що 05.03.2023 між відповідачем та адвокатом Сидун О.С. укладено договір про надання правової допомоги в межах даної справи. Адвокат, як представник відповідача, не ознайомлена з матеріалами справи, у зв`язку з чим не мала можливості узгодити правову позицію з селищною радою. 06.03.2024 адвокат приймає участь в іншому судовому засіданні, що унеможливлює її присутність при розгляді даного спору (а.с. 162-172).

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).

Участь представника відповідача у судовому засіданні не є обов`язковою згідно із законом, не визнавалася вона такою й судом ухвалами суду в межах даної справи.

ГПК України не містить вимог щодо відповідальних осіб, які можуть представляти інтереси сторін в господарському суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторін в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи.

Відповідач мав можливість видати довіреність іншому представнику.

Отже за змістовним аналізом норм Господарського процесуального кодексу України вбачається, що підставою для відкладення розгляду справи в межах підготовчого провадження є наявність для цього обґрунтованих причин.

Відповідно до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями Господарського процесуального кодексу України, зокрема статтями 7, 13, визначено, що кожна сторона має рівні права, а суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Господарським процесуальним кодексом України.

Враховуючи вищевикладене, розумні строки розгляду справи, наявність в матеріалах справи пояснень відповідача щодо предмету спору, висвітлених у відзиві, перебування справи на стадії її розгляду по суті, що виключає можливість подання додаткових доказів, суд протокольною ухвалою від 06.03.2024 у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відмовив.

На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

У судовому засіданні 06.03.2024 прокурор, представник позивача дали пояснення, доводи, висловили свою думку з питань, які виникли під час розгляду справи.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення прокурора, представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

Луцькою окружною прокуратурою за результатами моніторингу державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що 08.07.2022 Цуманською селищною радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 0721855700:05:000:0443 площею 31,1396 га з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб (а.с. 15-16).

Підставою державної реєстрації права комунальної власності на зазначену земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав зазначено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 №5245-УІ.

Водночас з`ясовано, що на вказаній земельній ділянці розміщений об`єкт нерухомого майна - гідротехнічна споруда став №1 смт Цумань (інвентарний номер 27, реєстровий номер ФМДУ 25592421.15.ААЕЖАГ673), який на даний час та час реєстрації права комунальної власності обліковувався на балансі Державного підприємства «Укрриба».

Згідно ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст. ст. 317, 321, 328 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до вимог ст. 25 та пунктів 31, 54 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин; надання згоди на передачу об`єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об`єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об`єктів державної власності.

Як випливає з положень ст. ст. 83, 84 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі, зокрема, передачі їм земель державної власності.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

За вимогами ч. 1 ст. 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Цуманською селищною радою прийнято рішення від 23.02.2022 №13/202 «Про прийняття земельних ділянок водного фонду у комунальну власність» (а.с. 32-33).

Згідно додатку до рішення земельна ділянка з кадастровим номером 0721855700:05:000:0443 площею 31,1396 га з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб прийнята у комунальну власність із земель водного фонду державної власності.

Цуманська селищна рада у листі №1172/01-30/2-23 від 18.07.2023 зазначає, що після набрання чинності нової редакції п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України Волинська ОДА звернулась до неї для передачі договорів оренди земель водного фонду. Такі договори оренди були прийняті та знаходяться у селищній раді. На земельній ділянці з кадастровим номером 0721855700:05:000:0443 розміщені гідротехнічні споруди, які перебувають у користуванні ТзОВ «Цумань-риба» відповідно до договорів оренди. Цуманською селищною радою було здійснено державну реєстрацію спірної земельної ділянки (а.с. 29-31). Отже, Цуманська селищна рада була обізнана про наявність на спірній земельній ділянці гідротехнічної споруди.

Волинська ОДА у листі №1076/01-19/2-23 від 19.09.2023 повідомляє, що їй не відомо про факти можливої незаконної реєстрації, в тому числі спірної земельної ділянки, як земель комунальної власності.

У листі № 899/01-19/2-23 від 27.07.2023 Волинська ОДА повідомляє, що нею розпоряджень про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 0721855700:05:000:0443 у комунальну власність не приймалось (а.с. 36).

Статтею 85 Водного кодексу України передбачено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Згідно з вимогами пункту «а» ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України розпорядником земель водного фонду державної форми власності для рибогосподарських потреб за межами населених пунктів є обласні державні адміністрації.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-ІХ остаточно розмежовані землі державної та комунальної власності, зокрема розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, за нормами якого з дня набрання чинності цим пунктом, а саме з 27.05.2021, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

При цьому підпунктом «ґ» пункту 24 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України установлено виключення щодо земель під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності відповідно до вимог ч. 2 ст. 117 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності.

На спірній земельній ділянці розташований об`єкт державної власності, а саме гідротехнічна споруда - став №1 смт Цумань (інвентарний номер 27, реєстровий номер ФМДУ 25592421.15.ААЕЖАГ673), яка відповідно до інформації ДП «Укрриба» № 11-04/85 від 18.07.2023 перебуває на балансі вказаного державного підприємства на підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд», наказу Державного департаменту рибного господарства від 29.07.2003 № 210 «Про затвердження акту передачі-прийому гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ «Волиньрибгосп» на баланс ДП «Укрриба» (а.с. 44-51).

Гідротехнічна споруда РВ ФДМУ у Волинській області передана ТзОВ «Цумань- риба» за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 22.08.2016 № 1057 (а.с. 80-89).

Земельна ділянка під гідротехнічною спорудою передана ТОВ «Цумань-риба» за договором оренди землі від 07.09.2018 №107, укладеним з Волинською обласною державною адміністрацією (а.с. 80-84).

Відомості про об`єкт державної власності гідротехнічну споруду - став №1 смт Цумань (інвентарний номер 27, реєстровий номер ФМДУ 25592421.15. ААЕЖАГ673) внесено до Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна як таку, що перебуває на балансі ДП «Укрриба» (а.с. 71-74), що підтверджується витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності, наданим Фондом державного майна України листом № 10-15-18545 від 27.07.2023 (а.с. 73-76).

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Волинській області № 10-3-0.31-3115/2-23 від 23.08.2023 спірна земельна ділянка розташована за межами населених пунктів Цуманської селищної ради (а.с. 79).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про аквакультуру» гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми - об`єкти нерухомого майна державної власності (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно- осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

Згідно ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, гідротехнічні споруди є нерухомим майном, так як переміщення їх є неможливим без зміни їх призначення.

Органом, уповноваженим управляти вказаним майном, є Державне агентство меліорації та рибного господарства України, а балансоутримувачем - ДП «Укрриба».

ДП «Укрриба» та Регіональним відділенням ФДМУ по Волинській області у 2017 році проведено обстеження використання зазначеного державного нерухомого майна, за результатами якого було складено акт № 35 (а.с. 58-54), відповідно до якого гідротехнічна споруда з реєстровим номером 25592421.15.ААЕЖАГ673 (наведена у таблиці зазначеного акту під № 1) потребує поточного ремонту.

Спірна земельна ділянка водного фонду з кадастровим номером 0721855700:05:000:0443 перебуває в оренді ТзОВ «Цумань-Риба» на підставі договору оренди землі № 107 від 07.09.2018, укладеного між Волинською обласною державною адміністрацією в особі голови Ківерцівської районної державної адміністрації Ткачука В.Є. та ТзОВ «Цумань-Риба», додаткової угоди про зміну договору оренди землі від 19.07.2022.

Відповідно до умов договору оренди землі № 107 від 07.09.2018 предметом оренди є земельна ділянка водного фонду для ведення рибного господарства з кадастровим номером 0721855700:05:000:0435 площею 46,5548 га.

Договір оренди землі укладений на підставі прийнятого Волинською ОДА розпорядження № 305 від 25.05.2018 «Про надання земельних ділянок в оренду», відповідно до якого ТзОВ «Цумань-Риба» надаються земельні ділянки, зокрема з кадастровим номером 0721855700:05:000:0435 площею 46,5548 га, а Ківерцівській РДА доручено укласти відповідний договір оренди.

Земельну ділянку Ківерцівською РДА передано орендарю на підставі акту приймання-передачі земельної ділянки водного фонду від 07.09.2018.

19.07.2022 між Цуманською селищною радою та ТзОВ «Цумань-Риба» укладено додаткову угоду про зміну договору оренди землі №107 від 07.09.2018 (а.с. 89), відповідно до якої здійснено заміну сторони договору «Орендодавця» з «Волинської обласної державної адміністрації в особі голови Ківерцівської районної державної адміністрації» на «Цуманська селищна рада» (п. 1 додаткової угоди).

П. 2 додаткової угоди змінено словосполучення «земельну ділянку площею 46,5548 га, кадастровий номер 0721855700:03:000:0435 для рибогосподарських потреб» на «земельні ділянки водного фонду для рибогосподарських потреб (під гідротехнічними спорудами) загальною площею - 34,1918 га, а саме:

-земельна ділянка площею 31,1396 га з кадастровим номером 0721855700:05:000:0443;

-земельна ділянка площею 3,0522 га з кадастровим номером 0721855700:05:000:0444 у відповідних відмінках».

Враховуючи наведене, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0721855700:05:000:0443, площею 31,1396 га, що утворилась в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0721855700:03:000:0435, лишилась предметом оренди за договором.

Оскільки передача в оренду спірної земельної ділянки першочергово здійснювалась органом державної влади, який від імені держави розпорядився нею на час перебування її у державній власності, тому даний позов не вплине на права та обов`язки орендаря земельної ділянки.

Окрім того, за загальним правилом, зміна власника не впливає на договір оренди.

Згідно п.п. 2-4 договору в оренду передається земельна ділянка водного фонду (під гідротехнічними спорудами) загальною площею 46,5548 га. На земельній ділянці розміщенні об`єкти нерухомого майна, а саме: гідротехнічні споруди, пов`язані з ними робочі машини та обладнання. Земельна ділянка передається в оренду разом з гідротехнічними спорудами, згідно договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належать до державної власності №1057 від 22.08.2016, укладеного між Фондом державного майна України по Волинській області та ТОВ «Цумань-риба».

З матеріалів справи вбачається, що Цуманською селищною радою Луцького району всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст. ст. 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. ст. 83, 84, 117, підпункту «ґ» пункту 24 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України поза межами повноважень та поза волею власника прийнято з державної у комунальну власність земельну ділянку водного фонду 0721855700:05:000:0443 площею 31,1396 гектарів.

Таким чином, право комунальної власності на спірну земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно неправомірно, у зв`язку з чим позовна вимога про усунення перешкод Волинській обласній військовій адміністрації у праві користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом зобов`язання Цуманської селищної ради повернути Волинській обласній військовій адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0721855700:05:000:0443 площею 31,1396 га підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь- яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно із ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори, правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі незаконного вибуття об`єктів у комунальну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦК України визначено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч. 1 ст. 170 ЦК України).

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч. 2 ст. 326 ЦК України).

За приписами ст. 317 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ст. 326 цього ж Кодексу у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Держава, маючи у власності гідроспоруди, які знаходяться на земельній ділянці водного фонду із кадастровим номером 0721855700:05:000:0443, наділена повноваженнями щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду та водним об`єктом, що створений та функціонує за допомогою таких гідротехнічних споруд.

Разом із тим, держава позбавлена можливості належним чином здійснювати повноваження власника спірної земельної ділянки водного фонду, оскільки за відповідачем зареєстровано право комунальної власності на цю земельну ділянку.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.4.26 постанови від 19.09.2019 у справі №906/1063/18).

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.47 постанови від 15.10.2019 у справі №902/1003/17).

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред`явлення негаторного позову.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (постанова Вищого господарського суду України від 07.06.2016 у справі №907/810/15).

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-92цс15, у якій зазначено, що передбачений статтею 391 ЦК України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

На спірній земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності держави, що відповідно до ст.ст. 117, 120, п. 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України відносить її до земель державної власності.

Державна реєстрація права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0721855700:05:000:0443 перешкоджає державі в особі обласної державної адміністрації реалізовувати своє право на користування та розпорядження земельною ділянкою.

Таким чином, ефективним способом захисту у даному випадку є саме негаторний позов про усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні майном, що йому належить.

Окрім того, за ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно зі ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19).

З огляду на викладене порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0721855700:05:000:0443 площею 31,1396 га, зареєстрованого за Цуманською селищною радою.

Відповідно до ст. 1311 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що зазначені законом.

Згідно зі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у передбачених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення по суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, вказаний орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (п. 2 ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт З частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції', який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3- рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт З мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:

-якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

-у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Відповідно до статей 5, 7 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і законами України.

Згідно з частиною п`ятою статті 162 ГПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»: прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12.10.2020 у справі № 916/1033/20, від 08.10.2020 у справі № 904/5912/18.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Чинна на даний час редакція ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України передбачає, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Таким чином, на даний час Волинська обласна державна адміністрація є розпорядником земель державної власності, які розташовані за межами населених пунктів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 8, 9 ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації. Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування. Військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування. У разі утворення районних, обласних військових адміністрацій у день набрання чинності актом Президента України про їх утворення, припиняються повноваження відповідних районних, обласних військово-цивільних адміністрацій.

Указом Президента України від 24.02.2022 №68/2022 на базі існуючих обласних державних адміністрацій утворено обласні військові адміністрації.

З урахуванням зазначеного, дану позовну заяву подано в інтересах Волинської обласної військової адміністрації, як уповноваженого органу на розпорядження спірними земельними ділянками.

Листом від 14.07.2023 №15-1195 вих -23 Волинська обласна прокуратура звернулась до Волинської обласної державної адміністрації з проханням повідомити чи вживались нею будь які заходи щодо повернення спірної земельної ділянки до державної власності, наявність заперечень щодо представництва її інтересів прокуратурою в суді (а.с. 34).

Волинська обласна державна адміністрація у листі від 27.07.2023 зазначає про обмеженість в коштах щодо сплати судового збору та не заперечує проти подання прокуратурою позову до суду (а.с. 36)

Листом від 11.09.2023 №53-7510вих-23 Луцька окружна прокуратура повідомила Волинську обласну державну адміністрацію про ініціювання даного позову (а.с. 37-39).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначила, що сам факт незвернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити порушені державні інтереси, свідчить про те, що вказаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Незаконна зміна форми власності земельної ділянки, яка створює передумови до подальшого незаконного розпорядження нею, а також захист суспільних інтересів загалом щодо збереження водних ресурсів та задоволення потреб суспільства в розвитку рибного господарства становлять саме ті обставини, які потребують невідкладного захисту з огляду на їх значимість.

Не вжиття заходів до усунення наявних порушень, може призвести до безповоротного вилучення спірної земельної ділянки з державної власності, що в свою чергу створило б труднощі в реалізації державою політики у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Відтак бездіяльність позивача зумовлювала настання невідворотних негативних наслідків.

Наведені прокурором обставини відповідно до ст. 131і Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру свідчать про наявність підстав для представництва прокурором права та інтересів держави у суді.

Звертаючись з позовом до суду, прокурор обрав такий спосіб захисту, який може відновити порушені інтереси держави та попередити загрозу порушення права на землі державної власності.

При прийнятті рішення суд виходив з вірогідності наявних у матеріалах справи доказів, керуючись ст. 79 ГПК України, відповідно до якої наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача то витрати по сплаті судового збору в сумі 5 368 грн 00 коп відповідно до ст. 130 ГПК України слід віднести на нього.

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73-80, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Усунути перешкоди Волинській обласній військовій адміністрації (Київський м-н, 9, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 13366926) у праві користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом зобов`язання Цуманської селищної ради (вул. Грушевського, 2, смт. Цумань, Волинська обл, код ЄДРПОУ 04333885) повернути Волинській обласній військовій адміністрації (Київський м-н, 9, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0721855700:05:000:0443 площею 31,1396 га.

3. Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0721855700:05:000:0443 площею 31,1396 га, зареєстрованого за Цуманською селищною радою (вул. Грушевського, 2, смт. Цумань, Волинська обл, код ЄДРПОУ 04333885).

4. Стягнути з Цуманської селищної ради (вул. Грушевського, 2, смт. Цумань, Волинська обл, код ЄДРПОУ 04333885) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915)

- 5 368 грн 00 коп (п`ять тисяч триста шістдесят вісім грн 00 коп) витрат по сплаті судового збору.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення

складений 12.03.2024.

Суддя А. М. Кравчук