Рішення

від 12.03.2024 по справі 909/31/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.03.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/31/24

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Горпинюка І.Є., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу № 909/31/24 за позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" до Приватного підприємства "Покровгормаш" про стягнення 102535,28 грн.

Суть спору.

Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля" через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства "Покровгормаш" про стягнення збитків в розмірі 102535,28 грн, завданих невиконанням обов`язків щодо реєстрації податкових накладних.

Стислий виклад позиції позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані завданими позивачу збитками у вигляді податкового кредиту, які виникли в результаті порушення відповідачем податкового законодавства, яким передбачено обов`язок останнього зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Відповідач відзиву на позов не подав, проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не надав.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Процесуальні дії у справі, вирішення заяв та клопотань.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Івано-Франківської області від 08.01.2024 для розгляду справи № 909/31/24 визначено суддю Горпинюка І.Є.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.01.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 909/31/24; ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановив учасникам справи строки на подання суду відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення, письмових пояснень та відповіді на такі пояснення, а також обґрунтованого клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін у разі наявності заперечень проти розгляду справи без повідомлення (виклику) сторін.

Оскільки відповідач не має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі (модулі) ЄСІТС, копію ухвали про відкриття провадження у справі суд надіслав відповідачу, згідно вимог ст. 120 ГПК України, рекомендованим листом з повідомленням про вручення із трек-номером 0600077826219, на адресу, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження відповідача: вул. Лесі Українки, буд. 15, м. Калуш, Івано-Франківська область,77311.

Однак, копію зазначеної вище ухвали повернуто підприємством поштового зв`язку АТ "Укрпошта" із зазначенням у відповідній довідці про причини повернення/досилання "за закінченням терміну зберігання".

Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії суд направив стороні за належною адресою, тобто адресою місцезнаходження, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адресою реєстрації, вказаною в Єдиному державному демографічному реєстрі чи повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Інформації про іншу адресу відповідача у суду немає. Відповідач сам, у власних інтересах, повинен забезпечити належне приймання кореспонденції, яка направляється на його адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвала Господарського суду Івано-Франківської області про відкриття провадження у справі № 909/31/24 від 12.01.2024 оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

В контексті викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином, у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, повідомлений про розгляд даної справи.

Враховуючи те, що клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом. Оцінка доказів. Норми права, які застосував суд, та інші мотиви ухваленого рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши відповідно до приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України в сукупності всі докази, які мають значення для вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив таке.

19.11.2018 між Приватним акціонерним товариством "ДТЕК Павлоградвугілля" (покупець, позивач) та Приватним підприємством "Покровгормаш" (постачальник, відповідач) укладено договір поставки №7230-ПУ-УМТС-Т (а.с. 9-15) відповідно до якого в порядку та на умовах, передбачених даним договором, постачальник зобов`язується поставити у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - продукція) в асортименті, кількості, у строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими Сторонами в даному Договорі, Додатках, Специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного Договору, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити Продукцію у відповідності до умов даного Договору (п. 1.1. Договору).

Пунктом 4.3. договору сторони погодили: на дату виникнення податкових зобов`язань Постачальник оформлює податкову накладну в електронній формі. Реєстрація податкових накладних та розрахунків коригування до них, у випадках, передбачених законодавством, здійснюється Постачальником протягом 3-х календарних днів з дати виникнення податкових зобов`язань.

На виконання умов договору, відповідачем поставлено, а позивачем прийнято продукцію на загальну суму 615211,68 грн, у т.ч. ПДВ 102535,28 грн, що підтверджується, наявними в матеріалах справи видатковими накладними:

- № 84 від 07 серпня 2019 р. (а.с. 7);

- № 85 від 07 серпня 2019 р. (а.с. 7 - зворот);

- № 86 від 07 серпня 2019 р. (а.с. 8);

- № 97 від 07 серпня 2019 р. (а.с. 8 - зворот).

У позовній заяві позивач покликається на те, що відповідачем здійснено поставки, однак Державною фіскальною службою України відмовлено у реєстрації податкових накладних за наступним обсягом господарських операцій:

1) видаткова накладна № 86 від 07.08.2019 на вартість товару 11 755,68 грн, сума ПДВ - 1 959,28 грн;

2) видаткова накладна № 97 від 07.08.2019 на вартість товару 155 856,00 грн, сума ПДВ - 25 976,00 грн;

3) видаткова накладна № 85 від 07.08.2019 на вартість товару 69 600,00 грн, сума ПДВ - 11 600,00 грн;

4) видаткова накладна № 84 від 07.08.2019 на вартість товару 378 000,00 грн, сума ПДВ - 63 000,00 грн.

З урахуванням викладеного позивач зазначає, що на момент подачі позову відповідачем не зареєстровано податкові накладні, у зв`язку з чим позивач втратив право на включення до податкового кредиту податку на додану вартість в розмірі 102535,28 грн. Зазначене призвело до понесення позивачем збитків у вказаному розмірі, що і стало підставою для звернення до Господарського суду Івано-Франківської області з даним позовом.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, надавши їм належну правову оцінку господарський суд дійшов висновку про задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом статей 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

1) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

2) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків.

Під час розгляду справи про стягнення збитків необхідним є доведення того, що порушення боржником зобов`язання є причиною, а збитки, які завдано особі - наслідком такого порушення.

Предметом заявленого позову є стягнення 102535,28 грн. збитків, які позивач зазнав внаслідок не виконання відповідачем обов`язку з реєстрації податкових накладних, в зв`язку з чим позивач зазнав втрат на суму 102535,28 грн. у вигляді неотриманого податкового кредиту.

Таким чином, до обставин які підлягають доведенню у справі слід віднести обставини існування правовідносин між сторонами, встановлення правопорушення та його елементів, наявність або відсутність вчинення позивачем та відповідачем всіх правомірних дій для недопущення порушення прав та інтересів сторін, в т.ч. щодо отримання податкового кредиту на суму 102535,28 грн.

У спірних правовідносинах вимоги позивача обґрунтовано посиланням на наявність причинно-наслідкового зв`язку між порушенням стороною відповідача установленого порядку здійснення господарської операції, зокрема, в частині оформлення та реєстрації податкової накладної, з неможливістю включення позивачем відповідної суми податку на додану вартість до свого податкового кредиту та, відповідно, завданням такою бездіяльністю відповідача збитків на суму ПДВ.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПКУ передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів / послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в ЄРПН не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

За п. 14.1.181 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПКУ, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені / нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Позивач стверджує, що бездіяльність відповідача (постачальника) унеможливила отримання позивачем податкового кредиту відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПКУ.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (п.6.14 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).

Згідно з ч.1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Підставою для відшкодування збитків відповідно до ч.1 ст. 611 ЦК України та ст. 224 ГК України є порушення зобов`язання.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (пункти 6.15 та 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020р. у справі № 925/1196/18).

У спірних правовідносинах є наявність усіх елементів складу господарського правопорушення:

1. Протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання);

2. Шкідливого результату такої поведінки збитків;

3. Причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками;

4. Вини особи, яка заподіяла шкоду.

Має місце прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю відповідача щодо виконання обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ у розмірі 102535,28 грн. до податкового кредиту позивача та зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка є збитками позивача.

Згідно приписів ч. 2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, сума ПДВ по спірній господарській операції мала бути додана позивачем до складу податкового кредиту у відповідному звітному періоді згідно встановленого податковим законодавством порядку. Такі дії з боку позивача можливі лише за наявності належно оформлених та зареєстрованих відповідачем, як продавцем, податкових накладних.

При цьому слід відзначити, що Верховний Суд звертав увагу, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків. Таким чином, належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 908/1568/18, постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2018 року у справі № 917/877/17).

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

До такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.

Спір між сторонами виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, а тому має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Приписами ст.13-14 ЦК України встановлено, що цивільні права та цивільні обов`язки учасники правовідносин мають вчиняти у встановлений законодавством, договором спосіб, не порушуючи прав та обов`язків інших осіб.

Відповідно до ст.22 ЦК України, що кореспондується з положеннями ст. 224, 225 ГК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування передбаченої ч.1 ст.623 ЦК України, ч.1 ст.224 Господарського кодексу України такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінка боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.

Отже, не вчинення відповідачем дії по реєстрації податкової накладної на суму 102535,28 грн. позбавляє позивача права на отримання податкового кредиту на суму 102535,28 грн. та є збитками (втраченою вигодою, яка полягає у неможливості зменшити податкові зобов`язання та призвела до перерахування до бюджету понаднормових платежів).

Тобто, у даному випадку є прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. При цьому вина відповідача презюмується.

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.

Як передбачено ст. 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України, згідно з положеннями якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог статті 165 ГПК України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідач відзиву проти позову не подав, проти задоволення позовних вимог іншим чином не заперечував.

В контексті наведеного позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

Судові витрати.

Згідно з приписами п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 розділу I ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 3028,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями: № 3251556 від 22 грудня 2023 р. на суму 2684,00 грн, № 3276611 від 05 січня 2024 р. на суму 344,00 грн

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позову, судовий збір у розмірі 3208,00 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 75, 86, 123, 129, 165, 178, 236, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" до Приватного підприємства "Покровгормаш" про стягнення 102535,28 грн. задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства "Покровгормаш" (77311, Івано-Франківська обл., м. Калуш, вул. Лесі Українки, буд. 15, ідентифікаційний код юридичної особи: 42093820) на користь Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (51400, Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Соборна, буд. 76; ідентифікаційний код юридичної особи: 00178353) 102535 (сто дві тисячі п`ятсот тридцять п`ять) грн 28 коп. збитків та 3208 (три тисячі двісті вісім) грн 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Вебадреса, за якою можна знайти текст судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя І.Є. Горпинюк