Рішення

від 29.02.2024 по справі 910/16723/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.02.2024Справа № 910/16723/23

За позовомЗаступника керівника окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "ДОЙНАС"простягнення 571 494,69 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

прокурор: Жовтун Н.Б.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/16723/23 за позовом Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва (далі також - прокурор) в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (далі також - позивач, Департамент) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОЙНАС" (далі також - відповідач, ТОВ "ДОЙНАС") про стягнення 417 511,91 грн пені та 153 982,78 грн штрафу.

06.12.2023 до суду від позивача та прокурора надійшли письмові пояснення по справі.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 29.02.2024.

Прокурор безпосередньо в судовому засіданні 29.02.2024 наполягав на задоволенні заявленого позову та надав усні пояснення по справі.

Сторони явку уповноважених представників у судове засідання 29.02.2024 не забезпечили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Відповідач відзиву на позов не надав.

Суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач у строк, встановлений судом не подав до суду відзиву на позов, відповідних клопотань про продовження процесуальних строків, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору по суті, а неявка представників сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 29.02.2024 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.03.2020 між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (як замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Споруда» (як підрядником (з 21.08.2023 змінено назву на ТОВ "ДОЙНАС") було укладено договір підряду № 212 (далі також - договір) предметом якого є ДК 021:2015 (45450000-6) - Інші завершальні будівельні роботи (Капітальний ремонт скверу «Вітовський», розташованого по вул. Генерала Попеля в Корабельному районі м. Миколаєва).

Відповідно до п. 1.1. вказаного договору підрядник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, на свій власний ризик виконати роботи з «Капітальний ремонт скверу «Вітовський» розташованого по вул. Генерала Попеля в Корабельному районі м. Миколаєва», а замовник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти і оплатити такі роботи.

Згідно з п. 2.1. договору, ціна цього договору становить 9 856 356,00 грн з ПДВ.

Додатковою угодою № 1 від 16.10.2020, ціну договору зменшено до 8 326 734, 72 грн.

У розділі 3 договору передбачено, що оплата за цим договором провадиться згідно підписаних з обох сторін актів приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою № КБ-3 протягом 15 банківських днів після підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт. До названих документів обов`язково надаються замовнику виконавча документація, передбачена вимогами нормативних документів у галузі будівництва та документи щодо якості задіяних матеріалів та конструкцій з паспортами та сертифікатами. Кінцевий розрахунок за цим договором провадиться замовником не пізніше 20 банківських днів після повного завершення виконання робіт, визначених у п. 1.1. цього договору, включаючи усунення виявлених під час приймання недоліків, тобто після підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт.

У п.п. 5.2., 5.3. договору встановлено, що строк дії договору: з моменту підписання договору сторонами і до 31.12.2020, водночас до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Строк виконання робіт за цим договором (з урахуванням положень п. 5.4. цього договору): з моменту отримання всіх необхідних дозвільних документів для початку будівельних робіт (у випадку, якщо такі документи необхідно отримати відповідно до вимог діючого законодавства) і діє до 01.09.2020.

Відповідно до п. 5.4. договору, датою прийняття виконаних робіт є дата підписання сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в та довідок про вартість виконаних будівельних робіт за формою № КБ-3.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, як стверджує прокурор, що в межах строку, визначеного п. 5.3. договору відповідачем виконано роботи на суму 3 891 900,20 грн та порушено строки виконання робіт, тобто допущено прострочення.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, викладених у позовній заяві обставин не спростував.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі № 47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді №3-рп/99 від 08.04.1999).

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 31.10.2018 у справі № 910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі № 927/246/18.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави.

Як стверджує прокурор, у даній справі наявність інтересу держави полягає у порушеннях у сфері бюджетних правовідносин.

Бюджетна система України, відповідно до положень ст. 7 Бюджетного кодексу України, ґрунтується на принципах повноти та ефективності, що передбачає включення до бюджету всіх надходжень за рахунок забезпечення учасниками бюджетного процесу досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки.

Також, п. 39 ч. 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України передбачає, що штрафні санкції внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів договір з суб`єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів відповідних місяцевих бюджетів належать до доходів загального фонду бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, міст Києва та Севастополя, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад.

Відповідно до п. 1.5. Положення про департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 24.12.2020 № 2/27, Департамент утримується за рахунок коштів міського бюджету, є головним розпорядником бюджетних коштів.

Таким чином, заявлені прокурором до стягнення кошти підлягають стягненню до міського бюджету м. Миколаєва та є його доходами і несплата вказаних коштів завдає шкоди місцевому бюджету.

Департамент повинен був знати про неналежне виконання відповідачем умов договору підряду.

Водночас, незважаючи на прострочення відповідачем виконання зобов`язань, Департаментом належним чином захист інтересів держави не здійснено.

Департамент упродовж майже шести місяців не вживав належних заходів для поновлення інтересів держави, після отримання листа Окружної прокуратури міста Миколаєва від 03.07.2023, зазначено про обмеження бюджетних асигнувань на ведення претензійно-позовної роботи на 2023 рік.

Бездіяльність Департаменту свідчить про неефективний захист інтересів держави, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України ст. 23 Закону України «Про прокуратуру є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру шляхом пред`явлення відповідного позову з метою захисту інтересів держави»

Верховний Суд у постанові від 26.05.2021 у справі № 926/14/19 зазначив: якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва передбачені абз. 1 ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». У такому разі (за умови наявної відповіді уповноваженого органу) дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.

У постанові від 14.07.2021 у справі № 911/3211/19 Верховний Суд вказав: якщо за обставинами справи вбачається, що відповідному органу було відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора), про таке порушення, але такий орган не здійснював та/або не здійснює захист порушених інтересів, то у такому випадку вимога про надання відповідному органу «розумного строку» для самостійного реагування на порушення і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи.

З наведеного слід зробити висновок, що норми законодавства не вимагають від прокурора надання відповідному суб`єкту додаткового строку для реагування на вже встановлений прокурором факт порушення інтересів держави, про який достеменно відомо органу з попереднього листування з прокурором, та за наявності підтвердженої бездіяльності уповноваженого органу впродовж достатнього для захисту порушених інтересів часу.

Невжиття Департаментом жодних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо про порушення інтересів держави, повинно кваліфікуватись як бездіяльність щодо захисту державних інтересів.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження підстав для представництва в суді.

Крім того, надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 № 806/1000/17, від 02.10.2018 № 4/166 «Б», від 17.10.2018 №910/11919/17, від 08.02.2019 №915/20/18, від 19.03.2019 у справі №925/1381/16.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Заступником керівника окружної прокуратури міста Миколаєва було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та подано позову заяву до суду в інтересах держави у зв`язку з невжиттям компетентним органом заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.

Крім того, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

Статтями 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України визначено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а за відсутності конкретних умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

За приписами ч. 1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з актами приймання виконаних будівельних робіт, відповідачем виконано роботи на суму:

- 1 864 880,68 грн у строк до 01.06.2020;

- 101 409,56 грн у строк до 01.06.2020;

- 1 924 541,95 грн у строк до 24.06.2020;

- 1 068,01 грн у строк до 24.06.2020;

- 352 820,94 грн у строк до 17.09.2020;

- 588 459,01 грн у строк до 17.09.2020;

- 560 329,73 грн у строк до 17.09.2020;

- 70 747,74 грн у строк до 17.09.2020;

- 72 613,43 грн у строк до 17.09.2020;

- 930 663,92 грн у строк до 17.09.2020;

- 1 008 961,15 грн у строк до 29.09.2020;

- 492 357,26 грн у строк до 29.09.2020;

- 314 034,67 грн у строк до 12.10.2020;

- 37 244,95 грн у строк до 12.10.2020;

- 6 601,72 грн у строк до 12.10.2020.

Таким чином, в межах строку, визначеного п. 5.3 договору ТОВ «Будівельна фірма «СПОРУДА» (ТОВ «ДОЙНАС») виконано роботи на суму 3 891 900,20 грн, та порушено строки виконання робіт, тобто допущено прострочення, на суму:

- 5 964 455,80 грн (9 856 356 грн - 3 891 900,20 грн) упродовж 15 днів (з 02.09.2020 по 16.09.2020);

- 3 338 821,03 грн (9 856 356 грн - 6 467 534,97 грн) упродовж 11 днів (з 18.09.2020 по 28.09.2020);

- 1 887 502,62 грн (9 856 356 грн - 7 968 853,38 грн) упродовж 12 днів (з 30.09.2020 по 11.10.2020);

- 1 529 621,28 грн (9 856 356 грн - 8 326 734,72 грн) упродовж 3 днів (з 13.10.2020 по 15.10.2020);

Оскільки ТОВ «Будівельна фірма «СПОРУДА» (ТОВ «ДОЙНАС») своєчасно не виконало свої зобов`язання щодо капітального ремонту скверу «Вітовський» по вул. Генерала Попеля в Корабельному районі м. Миколаєва на суму 5 964 455,80 грн до 01.09.2020, що було передбачено договором, тоді Товариство є боржником, що прострочило виконання зобов`язань.

Як передбачено ст. 230 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, зобов`язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

Відповідно до вимог ст. 231 ГК України, у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно з пунктом 7.2 договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань, Підрядник сплачує Замовникові пеню у розмірі 0,1 % вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Ураховуючи, що відповідачем допущено прострочення на суму 5 964 455,80 грн упродовж 15 днів, 3 388 821,03 грн упродовж 11 днів, 1 887 502,62 грн упродовж 12 днів, 1 529 621,28 грн упродовж 3 днів, йому нараховано пеню у сумі 417 511,91 грн та штраф за прострочення зобов`язання понад 30 днів у сумі 153 982,78 грн.

Судом здійснено перерахунок заявленої до стягнення пені та штрафу й встановлено, що наданий прокурором розрахунок виконано вірно, а позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 417 511,91 грн та штрафу в розмірі 153 982, 78 грн є обґрунтованими.

3 огляду на викладене, суд дійшов висновку про доведення прокуратурою факту порушення інтересів держави, прострочення строків виконання договору підряду, що в свою чергу є підставою для стягнення з ТОВ "ДОЙНАС" пені в розмірі 417 511,91 грн та штрафу в розмірі 153 982, 78 грн та задоволення позовних вимог.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Заступника керівника окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОЙНАС" (02151, м. Київ, вул. Братиславська, 52; код ЄДРПОУ 42147844) на користь Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (54005, м. Миколаїв, вул. Адмірала Макарова, 7; код ЄДРПОУ 03365707) 417 511,91 грн пені та 153 982,78 грн штрафу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОЙНАС" (02151, м. Київ, вул. Братиславська, 52; код ЄДРПОУ 42147844) на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA748201720343150001000000340, код ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) судовий збір в розмірі 8 572,42 грн.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.03.2024 року.

Суддя Ю.О.Підченко