Рішення

від 12.02.2024 по справі 910/13360/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.02.2024Справа № 910/13360/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Бенчук О.О., розглянув матеріали господарської справи

за позовом Державної установи "Українські гідромеліоративні системи"

до Державного агентства водних ресурсів України

Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області

Регіонального офісу водних ресурсів у Кіровоградській області

Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра

про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди

За участю представників учасників справи:

від позивача Гереєва І.В.

від Державного агентства водних ресурсів України Казловцева О.А.

від Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра Бузинний А.С.

від Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області Сахарова І. М.,

Гайдук К.І.

від Регіонального офісу водних ресурсів у Кіровоградській області Бузинний А.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/13360/23 за позовом Державної установи "Українські гідромеліоративні системи" до Державного агентства водних ресурсів України, Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області, Регіонального офісу водних ресурсів у Кіровоградській області, Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13360/23, справу постановлено розглядати за правилами загального провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 12.10.2023.

05.10.2023 від відповідача-1 надійшов відзив на позов.

06.10.2023 від відповідача-2 надійшов відзив на позов.

09.10.2023 позивачем подано клопотання про об`єднання однорідних справ, яке обґрунтоване тим, що в провадження Господарського суду міста Києва перебувають також справи № 910/13563/23 та № 910/13560/23 за позовом того ж позивача до того ж відповідача-1.

Ухвалою суду від 12.10.2023 задоволено клопотання позивача та об`єднано в одне провадження справи № 910/13360/23, № 910/13560/23 та № 910/13563/23 на розгляд судді Удалової О.Г., а також призначено проведення підготовчого засідання на 02.11.2023.

19.10.2023 позивачем подано відповідь на відзив Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області.

25.10.2023 від Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра на виконання вимог ухвали суду від 25.09.2023 у справі № 910/13563/23 надійшли документи, а також відзив на позов.

Крім того, 25.10.2023 від Регіонального офісу водних ресурсів у Кіровоградській області на виконання вимог ухвали суду від 25.09.2023 у справі № 910/13560/23 надійшли документи.

26.10.2023 від Державного агентства водних ресурсів України надійшли заперечення на відповідь на відзив.

27.10.2023 від Регіонального офісу водних ресурсів у Кіровоградській області надійшли заперечення на відповідь на відзив.

27.10.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив у справі № 910/13563/23.

30.10.2023 від Державного агентства водних ресурсів України надійшли заперечення на відповідь на відзив.

31.10.2023 від Державного агентства водних ресурсів України надійшли заперечення на відповідь на відзив, а також заява про виконання вимог ухвали суду щодо надання документів.

01.11.2023 від Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області надійшли заперечення на відповідь на відзив.

01.11.2023 від Державного агентства водних ресурсів України надійшли заперечення на відповідь на відзив.

02.11.2023 від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання,

Крім того, 02.11.2023 від Державного агентства водних ресурсів України надійшло клопотання про витребування доказів.

02.11.2023 позивачем подано клопотання про витребування доказів.

02.11.2023 від Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області надійшло клопотання про долучення доказів.

Ухвалою суду від 02.11.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 16.11.2023.

06.11.2023 від Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра надійшли заперечення на відповідь на відзив.

16.11.2023 позивачем подано клопотання про об`єднання справ в одне провадження з даною справою справ № 910/16611/23 та № 910/13562/23.

16.11.2023 позивачем подано клопотання про долучення доказів.

Ухвалою суду від 16.11.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволення клопотання позивача про об`єднання справ в одне провадження, а також оголошено перерву в підготовчому засіданні до 07.12.2023.

Відмовляючи в задоволенні клопотання позивача про об`єднання справ в одне провадження, суд виходив з наступного.

Згідно з ч. 3 ст. 173 ГПК України об`єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ.

У даній справі вже було проведено підготовче засідання 12.10.2023, таким чином, клопотання подано поза межами встановленого строку. Крім того, у вказаній справі вже проведено підготовче засідання після об`єднання справ № 910/13560/23 та № 910/13563/23 в одне провадження з даною справою № 910/13360/23, зокрема, 02.11.2023, тобто строк для об`єднання справ пропущено.

06.12.2023 від Регіонального офісу водних ресурсів у Кіровоградській області надійшло клопотання про долучення доказів.

07.12.2023 Державним агентством водних ресурсів України подано клопотання про долучення доказів.

07.12.2023 позивачем подано клопотання про витребування у відповідачів доказів, крім того, 07.12.2023 позивачем подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою суду від 07.12.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 21.12.2023.

08.12.2023 Державним агентством водних ресурсів України подано клопотання про долучення доказів.

11.12.2023 від Державного агентства водних ресурсів України надійшли заперечення на клопотання про витребування доказів.

Крім того, 11.12.2023 від Регіонального офісу водних ресурсів у Кіровоградській області надійшли заперечення на заяву позивача про забезпечення позову.

Також 11.12.2023 від Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області надійшли заперечення на заяву позивача про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 11.12.2023 відмовлено у задоволенні заяви Державної установи "Українські гідромеліоративні системи" про забезпечення позову.

20.12.2023 від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

21.12.2023 від Державного агентства водних ресурсів України надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою суду від 21.12.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, залишено без розгляду клопотання відповідача-1 про витребування у позивача документів, оскільки останнє втратило свою актуальність, а також відкладено підготовче засідання на 18.01.2024.

11.01.2024 від Регіонального офісу водних ресурсів у Кіровоградській області надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів на підтвердження повноважень представників.

18.01.2024 від позивача надійшли пояснення на заперечення відповідачів щодо клопотання позивача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 18.01.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, поновлено позивачу строк для подання доказів та прийнято останні для розгляду.

Ухвалою суду від 19.01.2024 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.02.2024.

08.02.2024 від позивача надійшло клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження у даній справі. Вказане клопотання мотивоване тим, що позивач вважає за можливе провести врегулювання спору за участю судді.

У підготовчому засіданні 12.02.2024 представники відповідачів заперечували проти задоволення клопотання позивача про врегулювання спору за участі судді та повернення до стадії підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 12.02.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання позивача про врегулювання спору за участі судді та повернення до стадії підготовчого засідання, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 186 Господарського процесуального кодексу України врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті.

Поряд з цим, відповідачами не надано згоду на проведення врегулювання спору за участі судді, зважаючи на що таку процедуру неможливо провести.

Також суд зазначає, що ухвалою від 19.01.2024 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, представники учасників справи не заперечували проти закриття підготовчого провадження у даній справі та призначення справи до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 12.02.2024 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, а також заперечення на позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Звертаючись до суду з позовами у справах №№ 910/13360/23, 910/13560/23 та 910/13563/23, позивач просив стягнути з відповідачів збитки у вигляді упущеної вигоди за надання платних послуг з 07.02.2023 по 22.08.2023.

У заяві про усунення недоліків позивачем вказано, що попередньо ціна позову ним визначається в розмірі 10 000,00 грн (у кожній з об`єднаних справ), оскільки без надання відповідачами відповідної фінансової документації позивач позбавлений можливості розрахувати точно спричинені збитки.

Так, ухвалою суду від 18.09.2023 у даній справі № 910/13360/23 задоволено клопотання позивача та витребувано у Державного агентства водних ресурсів України та Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області: копії документів (договорів, актів приймання-передачі виконаних робіт, актів приймання передачі наданих послуг), що пов`язані з експлуатацією державних водогосподарських об`єктів комплексного призначення, міжгосподарських зрошувальних і осушувальних систем, каналів, меліоративних систем і споруд за період 07.02.2023 по 22.08.2023; інформацію про платіжні доручення (акти прийнятих послуг тощо) щодо отримання на рахунки відповідачів грошових коштів від наданих послуг, що пов`язані з експлуатацією державних водогосподарських об`єктів комплексного призначення, міжгосподарських зрошувальних і осушувальних систем, каналів, меліоративних систем і споруд за період 07.02.2023 по 22.08.2023; копію положення (статуту) Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області, що належить до сфери управління Державного агентства водних ресурсів України.

Крім того, аналогічні клопотання позивача були задоволені ухвалами суду від 25.09.2023 у справі № 910/13560/23 та від 25.09.2023 у справі № 910/13563/23.

Під час розгляду даної справи відповідачами на виконання вимог вищевказаних ухвал подані до суду витребувані докази.

Позивачем, у свою чергу, заяв про зміну (збільшення/зменшення тощо) позовних вимог не подано.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем-1 Державним агентством водних ресурсів України (далі - Держводагенство) не передано Державному агентству меліорації та рибного господарства (далі - Держрибагенство) майно, яке всупереч нормативним актам Кабінету Міністрів України експлуатується відповідачами (Регіональним офісом водних ресурсів у Черкаській області, Регіональним офісом водних ресурсів у Кіровоградській області, Басейновим управлінням водних ресурсів середнього Дніпра), останні отримують кошти за надання платних послуг з експлуатації об`єктів, чим, у свою чергу, позивачу, за його твердженням, завдано збитків. Позивач зазначив, що збитки у вигляді упущеної вигоди за період з 07.02.2023 по 22.08.2023 складають пред`явлені до стягнення суми.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачі вказують на те, що позивачем не підтверджено можливість отримання ним вигоди за період з 07.02.2023 по 22.08.2023 та не доведено той факт, що майно, яке експлуатується (Регіональним офісом водних ресурсів у Черкаській області, Регіональним офісом водних ресурсів у Кіровоградській області, Басейновим управлінням водних ресурсів середнього Дніпра), мало б бути передано саме позивачу у даній справі для надання останнім відповідних послуг.

Крім того, при наданні послуг Регіональним офісом водних ресурсів у Черкаській області, Регіональним офісом водних ресурсів у Кіровоградській області, Басейновим управлінням водних ресурсів середнього Дніпра останні не отримують вигоди від надання таких послуг, а лише забезпечують роботу об`єктів інженерної інфраструктури зрошувальних систем через компенсацію водокористувачами понесених витрат, зокрема плата за такі послуги йде на забезпечення проведення випробувань та оформлення протоколів енергетичного обладнання насосних станцій, ремонт насосно-силового обладнання, запірно-регулюючої арматури, оплату вартості електроенергії витраченої на забір води, заробітну плати працівників при наданні послуги тощо.

При цьому такі послуги надаються вказаними особами на підставі чинної на даний момент постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1101 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються бюджетними установами, що належать до сфери управління Державного агентства водних ресурсів».

Також відповідачі зазначили, що одночасно з наданням послуг відповідачі несуть витрати на забезпечення подачі води водокористувачам.

Відповідачі вказали, що на офіційному сайті Державного агентства меліорації та рибного господарства (далі - Держрибагентства) наведений перелік підприємств, установ та організацій, що належать до його сфери управління, який налічує одинадцять юридичних осіб, позивачем, у свою чергу, не надано обґрунтованих пояснень, чому саме ця установа (позивача) зазнала ймовірних збитків у вигляді упущеної вигоди, а не інші десять юридичних осіб, які також знаходяться у сфері управління Держрибагентства.

Крім того, позивачем не надано жодного документального підтвердження того, що майно, яке на даний момент експлуатується Регіональним офісом водних ресурсів у Черкаській області, Регіональним офісом водних ресурсів у Кіровоградській області, Басейновим управлінням водних ресурсів середнього Дніпра та яке є об`єктом надання ними послуг, мало б бути передано у період з 07.02.2023 по 22.08.2023 саме позивачу для надання таких послуг останнім.

Як встановлено судом під час розгляду даної справи, відповідно до ст. 9 Закону України «Про меліорацію земель» право власності на інженерну інфраструктуру меліоративних систем та її окремі об`єкти (меліоративну мережу з гідротехнічними спорудами: каналами на зрошувальних і осушувальних системах, меліоративними трубопроводами, насосними станціями, захисними дамбами, спостережною мережею, дорогами і спорудами на них) може належати державі, територіальним громадам сіл, селищ і міст, юридичним особам та громадянам з урахуванням обмежень, передбачених законами України.

Згідно з ч. 2 вказаної норми управління інженерною інфраструктурою меліоративних систем та її окремими об`єктами, що перебувають у державній власності, здійснює Кабінет Міністрів України і центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері гідротехнічної меліорації земель, через підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління цього органу.

Поряд з цим, відповідно до ст. 13 вказаного вище Закону до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері меліорації земель належить, зокрема, координація роботи центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері розвитку водного господарства, інших центральних органів виконавчої влади з регулювання відносин у сфері меліорації земель; виконання інших повноважень у сфері меліорації земель, визначених законами України.

Відповідно до абз. 4 ст. 14 наведеного Закону до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, у сфері меліорації (яким на даний момент є Держрибагентство) земель належить: забезпечення ефективного використання меліорованих земель.

Крім того, відповідно до постанови № 539 від 24.05.2021 «Деякі питання розподілу окремих повноважень центральних органів виконавчої влади у сфері меліорації земель» вирішено перейменувати Державне агентство рибного господарства України на Державне агентство меліорації та рибного господарства України (далі - Держрибагентство).

Відповідно до п. 1 Положення про Держрибагентства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 895 від 30.09.2015, останнє є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, продовольчого забезпечення, меліорації земель та експлуатації державних водогосподарських об`єктів комплексного призначення, міжгосподарських зрошувальних і осушувальних систем.

При цьому відповідно до п. 62-6 вказаного вище Положення Держрибагентство забезпечує експлуатацію державних водогосподарських об`єктів комплексного призначення, міжгосподарських зрошувальних і осушувальних систем, а також забезпечує проведення планово-запобіжних ремонтів меліоративних систем і споруд; розробляє та подає Мінагрополітики пропозиції щодо розроблення, перегляду і затвердження нормативної документації з проектування, будівництва та експлуатації водогосподарських об`єктів і меліоративних систем (п. 62-7 Положення); здійснює інвентаризацію та паспортизацію загальнодержавних і міжгосподарських меліоративних систем (п. 62-10 Положення).

Як встановлено п. 67 Положення, Держрибагенство здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Держрибагентства

У свою чергу, позивач (Державна установа "Українські гідромеліоративні системи"), відповідно до положення, затвердженого наказом Держрибагентства № 39 від 25.01.2023, є державною неприбутковою установою, яка утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом і належить до сфери управління Державного агентства меліорації та рибного господарства України.

Згідно з п. 13 вказаного Положення позивача майно Установи складається з державного майна, переданого йому Держрибагентством на праві оперативного управління, коштів Державного бюджету, інших джерел, не заборонених чинним законодавством.

Поряд з цим, під час розгляду даної справи позивачем не надано суду доказів того, що майно, яке експлуатується відповідачами у даній справі та яке є об`єктом надання ними послуг, мало б бути передано Держрибагентством на праві оперативного управління позивачу.

Як вказано судом вище, відповідно до ст. 13 ЗУ «Про меліорацію земель» до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері меліорації земель належить, зокрема, координація роботи центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері розвитку водного господарства, інших центральних органів виконавчої влади з регулювання відносин у сфері меліорації земель.

Крім того, під час розгляду даної справи позивачем не надано суду доказів того, що Держрибагентство зверталось до Держводагенства з вимогою щодо передачі майна, яке використовується відповідачами 2-4 для надання послуг у сфері меліорації.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Законом щодо окремих видів господарських зобов`язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

При цьому стаття 1166 ЦК України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Верховний Суд послідовно та неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що за змістом наведеної вище норми матеріального права для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою; вини. І лише наявність зазначених елементів свідчить про існування складу цивільного правопорушення, що є підставою для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/378/19).

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконане боржником.

Слід зазначити, що доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено саме на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а збитки - наслідком такої протиправної поведінки.

Проте, під час розгляду даної справи позивачем не надано суду доказів того протиправними діями відповідачів у даній справі, позивачу завдано шкоди у вигляді упущеної вигоди, позаяк позивачем не доведено факту того, що після змін в нормативно-правових актах України щодо зміни органу який реалізує державну політику у сфері, зокрема, меліорації земель та експлуатації державних водогосподарських об`єктів комплексного призначення, міжгосподарських зрошувальних і осушувальних систем зокрема, від Держводагенства до Держрибагенства державне майно, яке використовується відповідачами мало б бути передано для надання послуг саме позивачу у даній справі.

Крім того, відсутня вина та причинний зв`язок у заподіянні шкоди у вигляді упущеної вигоди, зокрема, позивачем не доведено проведення комплексу дій щодо передачі майна, яке є державною власністю та використовується державними органами, або його витребування від Держводагенства до Держрибагенства.

Також, як вказано вище, позивачем не доведено, що Кабінетом Міністрів України як органом, до повноважень якого віднесено координацію роботи центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері розвитку водного господарства, інших центральних органів виконавчої влади з регулювання відносин у сфері меліорації земель, були вчинені дії з забезпечення координації між Держводагенством та Держрибагенством

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв`язок і вірогідність.

У даному випадку суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний [постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17]. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Разом з тим, позивач не довів наявність існування всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме:

- протиправної поведінки відповідачів у завданні збитків;

- шкоди саме у вигляді упущеної вигоди (позивач не підтвердив, що мав би змогу одержати доходи шляхом надання послуг з експлуатації меліоративних систем);

- причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою (позивач не підтвердив тієї обставини, що визначена ним шкода є об`єктивним наслідком поведінки відповідачів, та не довів факт того, що протиправні дії відповідачів є причиною, а збитки - наслідком такої протиправної поведінки);

- вини (позивач не подав належних, допустимих, достовірних і вірогідних доказів, які б підтверджували наявність вини відповідачів у завданні збитків та наявності у них солідарного обов`язку щодо їх відшкодування).

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні ЄСПЛ «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, у задоволенні позову слід відмовити.

За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позову слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12.03.2024.

Суддя О.Г. Удалова