Рішення

від 06.03.2024 по справі 910/14778/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.03.2024Справа № 910/14778/23

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Печерської районної в місті Києві державної адміністрації

вул. Михайла Омеляновича-Павленка, 15, м. Київ, 01010

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Предслава"

вул. Шовковична, 13/2,Київ 21,01021

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні

позивача Київська міська рада

01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36

Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)

01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 10

Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва"

01021, м. Київ, пров. Івана Мар`яненка, буд. 7

приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Меженська Кароліна Сергіївна

АДРЕСА_1

про витребування майна з чужого незаконного володіння

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Печерська районна в місті Києві державна адміністрація (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Предслава" (далі-відповідач) про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою суду від 25.09.2023 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

03.10.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків на виконання ухвали суду від 25.09.2023.

Ухвалою від 13.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою суду від 06.12.2023 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Київську міську раду, Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Меженську Кароліну Сергіївну.

16.01.2024 Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) подано пояснення по справі.

Протокольною ухвалою суду від 07.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 06.03.2024.

У судове засідання, призначене на 06.03.2024 з`явились представники учасників справи. Представник позивача та представник третьої особи підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд позов задовольнити. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином ухвалами суду.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 06.03.2024 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

У зв`язку з прийняттям Закону України «Про власність» та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 «Про розмежування майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно - територіальних одиниць (комунальною власністю)», виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів прийнято рішення від 13.01.1992 № 26 «Про формування комунального майна міста та районів», яким був затверджений перелік комунального майна, що перебувало у комунальній власності міста і передавалося до комунальної власності районів, в тому числі весь житловий фонд Печерського району (крім будинків маневреного фонду) (пункт 6 таблиці 1 додатку 11 до рішення від 13.01.1992 № 26 «Про формування комунального майна міста та районів»).

Рішенням Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів та м. Києва» затверджено переліки комунальної власності територіальної громади м. Києва та територіальних громад районів м. Києва (проведено розмежування комунального майна м. Києва між новоутвореними десятьма районами. Києва).

У зв`язку з ліквідацією районних у місті Києві рад, рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів та м. Києва» рішення Київради від 27.12.2001 № 208/1642 було визнано таким, що втратило чинність. Цим же рішенням все майно територіальних громад районів міста було зараховано до комунальної власності територіальної громади міста Києва, у тому числі, і нежитлові приміщення на вул. Шовковична, 13/2, що розташовані в Печерському районі міста Києва (позиція 730 та 807 рядку 1.1.а «Житловий фонд», таблиця № 6 «Житлове господарство», додаток № 6 до рішення № 284/5096).

Відповідно до п. 4.16 розпорядження Київської міської ради від 02.12.2010 №1112 «Про питання організації управління районами у місті Києві», а рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 № 359/9416 «Про внесення змін у додаток 6 до рішення Київської міської ради «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва»» затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщенні у Печерському районі та належать до права оперативного управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації.

Відповідно до рішення Київської міської ради від 22.05.2013 № 359/9416 «Про внесення змін у додаток 6 до рішення Київської міської рад від 02.12.2010 №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», гараж (пункт 730, додатку 6) та сміттєзбірник (пункт 807, додатку 6) за адресою: м. Київ, вул. Шовковична, 13/2 є комунальною власністю територіальної громади міста Києва.

Право оперативного управління - це засноване на праві власності іншої особи і наданому нею повноваженні право володіння, встановлених власником. Право оперативного управління захищається на рівні права власності.

Таким чином, первісним власником спірного майна є територіальна громада міста Києва, майно належить до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації та передане на баланс КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва».

Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду із позовом, позивач посилається на ту обставину, що до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації надійшло звернення народного депутата України А. Славицької від 29.04.2022 вх. № КО-2862, яка просила провести всебічну перевірку обставин і фактів та вжити негайних заходів реагування за скаргою мешканців житлового будинку за адресою: вул. Шовковична 13/2 в м. Києві.

17.05.2022, з метою перевірки фактів та встановлення всіх обставин, викладених у скарзі мешканців житлового будинку за адресою: вул. Шовковична 13/2, представниками комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» та Печерської районної в місті Києві державної адміністрації було здійснено перевірку викладених фактів з виходом на місце.

Як вказує позивач, в ході перевірки було встановлено, що відокремлена цегляна споруда має три окремі входи (в тому числі один із входів - це вхід у сміттєзбірник). Іншими приміщеннями даної споруди користується ТОВ «Предслава». Зі слів представника товариства, даний нежитловий об`єкт належить товариству на праві приватної власності та використовуються як склад.

Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 296869341 свідчить, що реєстр містить запис про реєстрацію об`єкту нерухомого майна № 2517624280000, а саме нежитлова будівля (склад склотари), загальна площа 51, 1 кв. м, група приміщень 1 літ. «В», за адресою: м. Київ, вул. Шовковична, буд. 13/2, зареєстрований державним реєстратором: приватним нотаріусом Меженською Кароліною Сергіївною, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ.

Підставою для державної реєстрації стала Довідка, серія та номер: 2150, виданий 22.09.2021, видавник: ТОВ «Армовірбуд».

Підставою внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 61880776 від 26.11.2021.

Водночас, позивач зазначає, що частина нежитлового приміщення (сміттєзбірника), літ «Б», загальною площею 7, 9 кв. м по вул. Шовковичній, 13/2 зареєстровані за територіальною громадою міста Києва та перебувають у сфері управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації.

Таким чином, спір у справі виник у зв`язку із незаконністю, за твердженнями Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, набуття ТОВ «Предслава» права власності на нежитлову будівлю (склад склотари), загальна площа 51,1 кв. м, група приміщень 1 літ. «В», за адресою: м. Київ, вул. Шовковична, буд. 13/2 та необхідністю витребування спірної нежитлової будівлі на користь територіальної громади міста Києва.

Вирішуючи спір по суті суд виходить із наступного.

За змістом ч. 3 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна фізична та юридична особа згідно з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15.

За змістом статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За приписами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. При цьому, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (надалі - в редакції, чинній станом на момент прийняття спірного рішення про державну реєстрацію).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Частиною 4 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

За приписами п. 1, 2 ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає реєстрації. Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (ч. 1 ст. 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Як встановлено судом, первинна реєстрація права власності спірного приміщення відбулася на підставі відбулася на підставі «Довідки», серія та номер 2150, видана 22.09.2021, видавник: ТОВ «Армовірбуд».

Відповідно до статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено виключний перелік підстав для державної реєстрації, а саме:

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі:

укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката:

свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката:

виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів:

свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката:

рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості;

ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;

рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державної чи комунальну власність;

договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об`єктом довірчої власності;

актів приймання-передачі нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб":

договору про передачу страхового портфеля;

інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Таким чином, на переконання позивача, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно на підставі «довідки» неможлива.

Судом також встановлено, що спірна відокремлена цегляна споруда має три окремі входи, частина якого, загальною площею 7.9 кв.м. літ. «Б», по вул. Шовковична 13/2 зареєстрована за територіальною громадою міста Києва та перебуває у сфері управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації.

Згідно з частиною першою статті 317 та частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу (стаття 321 Цивільного кодексу України).

За статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Суд зазначає, що у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 ЦК України).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (див. зокрема пункти 85, 114, 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадженням № 14-208цс18).

Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Правовий аналіз положень статті 387 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

При цьому, у випадку, якщо відповідач заперечує проти позову з посиланням на те, що він є законним власником майна, то до кола обставин, що підлягають доказуванню за віндикаційним позовом, належить встановлення судом факту виникнення (набуття) позивачем права власності на спірне майно. Обов`язок доказування таких обставин покладається на позивача, в той час коли відповідач має право спростувати такі обставини.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Так, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Таким чином, оскільки відповідно до рішення Київської міської ради від 22.05.2013 № 359/9416 «Про внесення змін у додаток 6 до рішення Київської міської рад від 02.12.2010 №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», гараж (пункт 730, додатку 6) та сміттєзбірник (пункт 807, додатку 6) за адресою: м. Київ, вул. Шовковична, 13/2 є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, то за таких обставин, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо доказової обґрунтованості та наявності підстав для задоволення позову Печерської районної в місті Києві державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Предслава" про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (пункт 4 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України), що зумовлює обов`язок суду, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Отже, суд зобов`язаний забезпечити дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків, оскільки протилежне матиме наслідком порушення гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.

У Рішенні "Мала проти України" у справі від 03.07.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що ключовим для концепції справедливого розгляду справи … є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін (Рішення у справі "Стіл та Морріс проти Сполученого Королівства"). Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом (Рішення від 26.05.2009 у справі "Бацаніна проти Росії"). Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (Рішення у справах "Проніна проти України" від 18.07.2006 та "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21.04.2011).

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі та витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Предслава" нежитлових приміщень, а саме: відокремленої цегляної нежитлової будівлі, загальною площею 51,1 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Шовковична, 13/2.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Витребувати нежитлові приміщення, а саме: відокремлену цегляну нежитлову будівлю, загальною площею 51,1 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Шовковична, 13/2, з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕДСЛАВА» (01021, місто Київ, вул. Шовковична, будинок 13/2, код ЄДРПОУ 30437097) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕДСЛАВА» (01021, місто Київ, вул. Шовковична, будинок 13/2, код ЄДРПОУ 30437097) на користь Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (вул. Михайла Омеляновича-Павленка, 15, м. Київ, 01010; код ЄДРПОУ 37401206) судовий збір у розмірі 2684,00 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 12.03.2024

Суддя М.О. Лиськов