Рішення

від 12.03.2024 по справі 903/1224/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.03.2024Справа № 903/1224/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу №903/1224/23

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Порт Сіті Груп»

до Фізичної особи-підприємця Кірієвської Марини Юріївни

про стягнення 31 794,93 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Порт Сіті Груп» звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до фізичної особи-підприємця Кірієвської Марини Юріївни про стягнення 31 794,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором суборенди № 8 від 01.01.2023.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 11.12.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Порт Сіті Груп» до фізичної особи-підприємця Кірієвської Марини Юріївни про стягнення 31794,93 грн передано на підставі ч. 1, 2 ст. 27 ГПК України за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Порт Сіті Груп» залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

26.01.2024 від позивача через систему "Електронний суд" до Господарського суду міста Києва надійшла заява про усунення недоліків.

Розглянувши матеріали позовної заяви та подані докази, господарський суд визнав їх достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.

Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, суд дійшов висновку, що справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

При цьому, судом враховано характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд запропонував відповідачу подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 29.01.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Інститутська, буд. 18, кв. 46, м. Київ, 03150.

Втім, ухвала суду була повернута відділенням поштового зв`язку без вручення відповідачу з відміткою «за закінченням строку зберігання».

За аналізом приписів пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомлені відмітки «за закінченням строку зберігання» вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, судом також враховано, що відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 29.01.2024 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім, відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, ані клопотання про продовження строку на його подання, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

01.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порт Сіті Груп» (за договором - орендар) та фізичною особою-підприємцем Кірієвською Мариною Юріївною укладено Договір суборенди №8, відповідно до умов якого орендар зобов`язується передати суборендарю в тимчасове платне користування розташовані малі архітектурні форми у вигляді дерев`яних будиночків (надалі - Об`єкт), а суборендар зобов`язується прийняти, оплатити користування і повернути приміщення орендарю на умовах, визначених цим договором.

Об`єктом суборенди є мала архітектурна форма у вигляді дерев`яного будиночка № 8, розміром 5 кв. м., який розміщений за адресою: проспект Соборності,43, м. Луцьк, Волинська область (п. 2.1., 2.2. договору).

У п.3.1. встановлено, що строк дії договору починає обчислюватися з дати підписання договору і закінчується 31 грудня 2023 року - підписанням Акту приймання-передачі (повернення) приміщення з суборенди.

Відповідно до п. 3.2. договору, орендар зобов`язаний передати об`єкт суборендареві, а суборендар зобов`язаний прийняти об`єкт в суборенду на наступний день після укладення договору, про що сторони складають акт приймання-передачі об`єкта в суборенду, який підписується уповноваженими представниками сторін.

Умовами п. 4.1. договору передбачено, що суборендар зобов`язаний сплатити суборендну плату за користування об`єктом в розмірі 7 000,00 грн до 15 січня 2023.

Орендар може виставляти рахунки суборендареві на платежі, визначені умовами цього договору, однак не виставлення рахунку орендарем не позбавляє суборендаря від зобов`язання щодо сплати відповідних платежів у дати та відповідно до умов цього договору (п. 4.4 договору).

На виконання умов договору 01.01.2023 сторони підписали Акт прийому-передачі об`єкта в суборенду, відповідно до якого орендар передав, а суборендар прийняв об`єкт суборенди загальною площею 5 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Луцьк, пр-т Соборності, 43.

Позивач стверджує, що на підставі Договору суборенди № 8 від 01.01.2023 у відповідача виникла заборгованість з орендної плати у загальному розмірі 28 000,00 грн за період з вересня по листопад 2023 року, оскільки відповідач взяв на себе зобов`язання сплачувати орендну плату щомісяця в розмірі 7000,00 грн до 15 числа поточного місяця, та заборгованість з компенсації спожитої електроенергії в сумі 3794,93 грн.

Як вказує позивач, ним направлялися відповідачу рахунки та акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) за допомогою електронного документообігу через програмне забезпечення «Медок». При цьому, мотивованої відмови від Е-документів позивач від відповідача не отримував.

Отже, спір у даній справі виник щодо стягнення з відповідача на підставі Договору суборенди № 8 від 01.01.2023 заборгованості з орендної плати у загальному розмірі 28 000,00 грн за період з вересня по листопад 2023 року та заборгованості з компенсації спожитої електроенергії в сумі 3794,93 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд визнає Договір суборенди № 8 від 01.01.2023 належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з наданих суду доказів, предметом Договору суборенди № 8 від 01.01.2023 є користування об`єктом суборенди - малої архітектурної форми у вигляді дерев`яного будиночка № 8, який розміщений за адресою: пр-т Соборності, 43, м. Луцьк, Волинська область.

У Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, надано визначення терміну будівля, їх перелік та класифікацію. Відповідно до даного Класифікатору, мала архітектурна форма не належить до будівель.

Статтею 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" визначено, що малі архітектурні форми є елементами (частинами) об`єктів благоустрою.

Мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою. До малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством.

За визначенням частини другої статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника, об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.

Дані положення чинного законодавства узгоджуються з чинними на момент виникнення правовідносин Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за № 1330/20068 та затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 21.10.2011 № 244(далі - Порядок).

Згідно п.1,3 вказаного Порядку тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

У відповідності до ч.1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі (частина четверта ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Судом встановлено, що майно, яке виступає предметом Договору суборенди №8 від 01.01.2023 належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Порт Сіті Груп» на праві приватної власності, про що свідчить видаткова накладна від 30.11.2021 №1 та Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 19.12.2021.

Таким чином, враховуючи предмет укладеного сторонами договору - платне користування тимчасовою спорудою торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України - Найм (Оренда).

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

На підтвердження досягнення між сторонами домовленості щодо розміру та порядку сплати орендної плати за договором позивачем до справи надано платіжні інструкції та виписки по рахунку, відповідно до яких відповідач щомісячно сплачував за користування майном кошти в розмірі 7000,00 грн, а саме: №427456403 від 20.03.2023 на 7 000,00 грн «призначення платежу: тимчасове розміщення торгового обладнання за січень 2023р.»; №451011056.1 від 29.05.2023 на суму 21 000,00 грн «призначення платежу: тимчасове розміщення торгового обладнання за березень, квітень, травень 2023р.»; №464590948.1 від 06.07.2023 на суму 4 000,00 грн та №471358265.1 від 24.07.2023 на суму 3000,00 грн «призначення платежу: тимчасове розміщення торгового обладнання за червень 2023р.»; №488397955.1 від 11.09.2023 на суму 3 000,00 грн. та №497263550.1 від 04.10.2023 на суму 4000,00 грн «призначення платежу: тимчасове розміщення торгового обладнання за липень 2023р.».

Статтею 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Таким чином, приймаючи до уваги приписи ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, надані до справи докази та відсутність зі сторони відповідача будь-яких заперечень, суд дійшов висновку, що сторони у Договорі суборенди №8 від 01.01.2023 визначили розмір щомісячного платежу за користування майном у розмірі 7000,00 грн.

Також судом встановлено, що для здійснення підприємницької діяльності під час користування тимчасовою спорудою відповідачу необхідна була електроенергія, у зв`язку з чим між ТОВ «Порт Сіті Груп» та ФОП Кірієвською М.О. було досягнуто домовленості, щодо компенсації спожитої електроенергії окремо на підставі показників лічильника, який встановлений у будиночку №8, та згідно виставлених суборендарю рахунків.

На підтвердження існування домовленостей між сторонами щодо компенсації спожитої електроенергії свідчать оплати відповідача, що підтверджується платіжними інструкціями та випискою по рахункам позивача: №429495000 від 27.03.2023 на суму 7554 грн «призначення платежу: компенсація електроенергії за січень 2023р.»; №444219352.1 від 10.05.2023 на суму 6393,00 грн «призначення платежу: компенсація електроенергії за лютий 2023р.»; №444231059.1 від 10.05.2023 на суму 6910,00 грн «призначення платежу: компенсація електроенергії за березень 2023р.»; №461064112.1 від 26.06.2023 на суму 2709,00 грн та №456263611.1 від 13.06.2023 на суму 2 000,00 грн «призначення платежу: компенсація електроенергії за квітень 2023р.»; №475948599.1 від 07.08.2023 на суму 4336,05 грн «призначення платежу: компенсація електроенергії за червень 2023р.»; №499304788.1 від 10.10.2023 на суму 5666,00 грн «призначення платежу: компенсація електроенергії за серпень 2023р.».

11 жовтня 2023 року позивач через програмне забезпечення «Медок» надіслав відповідачу рахунок-фактуру №УТППСГ36733 від 11.10.2023 на суму 3794,93 грн - компенсація витрат електроенергії за вересень 2023, який відповідачем не був оплачений.

Крім того, позивачем до матеріалів справи надано гарантійний лист відповідача від 04.12.2023, в якому ФОП Кірієвська М.Ю. підтвердила, що станом на 04.12.2023 її заборгованість по договору суборенди №8 дерев`яного будиночку від 01.01.2023 становить у загальній сумі 39 504,26 грн та зобов`язалася сплатити її до 31.12.2023.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у загальному розмірі 28 000,00 грн за період з вересня по листопад 2023 року та заборгованості з компенсації спожитої у вересні 2023 року електроенергії в сумі 3794,93 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кірієвської Марини Юріївни на користь ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порт Сіті Груп" (вул. Сухомлинського, 1, м. Луцьк, Волинська обл., 43021; код ЄДРПОУ 38339794) заборгованість у розмірі 31 794 грн 93 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2684,00 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду .

Повний текст рішення складено та підписано: 12.03.2024.

Суддя А.І. Привалов