Ухвала

від 12.03.2024 по справі 916/2363/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

"12" березня 2024 р.Справа № 916/2363/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Демешина О.А., розглянувши подання (вх. № 2-400/24 від 11.03.2024 року) Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Наталії Євгенівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України - боржника громадянина України ОСОБА_1 по судовому наказу № 916/2363/23 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕТАФАРМ" про видачу судового наказу до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАГО НЕДВИЖ-БУД" про стягнення 32060,48 грн та 268,40 грн судового збору

В С Т А Н О В И В:

02.06.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕТАФАРМ" звернулось до Господарського суду Одеської області з заявою (вх. № 2-400/24) про видачу судового наказу до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАГО НЕДВИЖ-БУД" про стягнення 32060,48 грн та 268,40 грн судового збору.

05.06.2023 року суддя Господарського суду Одеської області Демешин О. А., розглянувши вказану заяву, видав судовий наказ № 916/2363/23, яким наказав: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАГО НЕДВИЖ-БУД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕТАФАРМ": 32060 гривень 48 коп. боргу та 268 гривень 40 коп. судового збору, Стягувачем за судовим наказом визнано - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕТАФАРМ" (код 37443639; 79069, м. Львів, вул. Шевченка, 313, оф. 509), Боржником - Товариство з обмеженою відповідальністю "БЛАГО НЕДВИЖ-БУД" (код 40147795; 65051, Одеса, вул. Бугаївська, буд. 21, офіс 402).

03.07.2023 року судовий наказ № 916/2363/23 набрав законної сили та був направлений Стягувачу ТОВ "ТЕТАФАРМ".

11.03.2024 року через систему «Електронний суд» суд отримав подання Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Наталії Євгенівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України -боржника громадянина України ОСОБА_1 по судовому наказу № 916/2363/23

Заявник просить суд тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон боржника громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до погашення заборгованості за наказом № 916/2363/23 виданим 03.07.2023 Господарським судом Одеської області про Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАГО НЕДВИЖ-БУД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕТАФАРМ": 32060 гривень 48 коп. боргу та 268 гривень 40 коп. судового збору.

Подання мотивовано тим, що у з дати відкриття виконавчого провадження та станом на день звернення до суду з даним поданням, з боржника на користь стягувача стягнень не було, жодних дій для реального, фактичного та в повному обсязі виконання керівник боржника не вчинив, з жодними заявами, клопотаннями до приватного виконавця не звертався, про зміну адреси не повідомляв.

В якості правових підстав для звернення до Господарського суду з таким поданням Заявник посилається ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України», п. 8 ст. 19, п. 4 ст. 20 Закону України «Про державну прикордонну службу України», ст. 337 ЦПК України.

За змістом ч.4 ст. 337 Господарського процесуального кодексу України ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Статтю 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16.12.1966р. передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Положеннями ст. 313 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до п. 19 ч.3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Так відповідно до положень ст.337 ГПК України тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення.

Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.

Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом до закриття провадження у справі про неплатоспроможність такої фізичної особи в порядку, визначеному Кодексом України з процедур банкрутства.

Отже, Положеннями наведеної статті законодавцем чітко окреслено коло осіб, які можуть бути піддані такому заходу забезпечення виконання судового рішення, як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, що охоплює лише фізичну особу, яка має статус боржника у виконавчому провадженні. Тобто, на відміну від положень підпункту 19 пункту 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", приписи статті 337 ГПК України не передбачають повноважень господарського суду зі встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України саме керівника боржника - юридичної особи, а визначає можливість тимчасового обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України.

В даному випадку, суд вважає за необхідне звернути увагу на співвідношенні вказаних норм Закону України "Про виконавче провадження" і норм Господарського процесуального кодексу як загальної і спеціальної норми права.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно із частиною першою статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, законів України "Про міжнародне приватне право", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, за змістом цієї норми при здійсненні судочинства господарський суд керується положеннями ГПК України, а не Законом України "Про виконавче провадження".

При цьому, Розділ "V" ГПК України напряму регулює питання, пов`язані з виконанням судових рішень саме у господарських справах, зокрема, ст. 337 - щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Водночас, Закон України "Про виконавче провадження" регулює питання щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), тобто не лише рішень господарського суду.

Так, ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" - Рішення, що підлягають примусовому виконанню - окреслено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:

1. Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:

1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

11) судові накази;

2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;

3) виконавчих написів нотаріусів;

4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;

6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) рішень інших державних органів, рішень Національного банку України, наказів Голови Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України або осіб, які виконують їхні обов`язки, що законом визнані виконавчими документами;

8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;

9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень;

10) рішень Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю або Аудиторської палати України, які законом визнані виконавчими документами;

11) рішень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про застосування заходів реагування у вигляді штрафу.

Таким чином, в даному випадку, п. 19 ч.3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" є загальною нормою по відношенню до ст. 337 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин, які виникають при виконанні не лише рішень господарського суду, а і судів цивільної, адміністративної юрисдикцій, третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України…

Аналогічний висновок щодо співвідношення норм Закону України "Про виконавче провадження", як загальної і норм ГПК України, як спеціальної - викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 року справа N 920/149/18 (Провадження N12-297гс18).

Тому, приватний виконавець під час здійснення виконавчого провадження (широке коло відносин) має право, в порядку п. 19 ч.3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" звернутись до суду із поданням за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України.

Проте, господарський суд, при розгляді такого подання має керуватись нормами ГПК України, в межах своїх повноважень, а саме статтею 337 вказаного Кодексу ("Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України", розділу V ГПК України ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПИТАННЯ, ПОВ`ЯЗАНІ З ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ).

З огляду на викладене, суд враховує, що боржником за Судовим Наказом Господарського суду Одеської області від 05.06.2023 року № 916/2363/23 є Товариство з обмеженою відповідальністю "БЛАГО НЕДВИЖ-БУД" (код 40147795; 65051, Одеса, вул. Бугаївська, буд. 21, офіс 402), а ст. 337 ГПК України не передбачає можливості тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівника юридичної особи (в даному випадку, керівника вказаної особи Лапіна Максима Володимировича).

Крім того, відповідно до висновків, викладених Верховним Судом України при проведенні аналізу судової практики від 01.02.2013 р. щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання покладається на виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

Зокрема, у листі Верховного Суду України від 01.02.2013 р. "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України" визначено, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим із метою всебічного і повного встановлення усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Згідно з листом Верховного Суду України від 01.02.2013 р. "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України" поняття "ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез`явлення на виклики виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов`язку сплатити кошти).

Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов`язання заходів визначається судом. Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, про що вказує виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Звертаючись до суду із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника без вилучення паспортного документа, приватний виконавець зазначає про його ухилення від виконання судового рішення, постанов та приписів, винесених в межах виконавчого провадження.

Таким чином, суд звертає увагу приватного виконавця на те, що при розгляді вказаної категорії спорів виконавець повинен довести яким чином обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника забезпечить виконання рішення суду у даній справі, адже застосування судом норми щодо обмеження фізичної особи у перетині кордону України не є за своєю правовою природою покаранням за невиконання боржником рішення, а лише має на меті забезпечити виконання цього рішення суду. Приватним виконавцем не наведено обґрунтувань, яким чином обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника забезпечить виконання виконавчих документів, які перебувають на виконанні у державного виконавця.

В даному випадку, суд звертає увагу, що, за наданими до подання доказами вбачається відсутність грошових коштів на банківських рахунках Боржника, про що зазначає сам Заявник, відповідно до інформації МВС за боржником не зареєстровано транспортних засобів та відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за боржником не зареєстровані об`єкти нерухомості. При цьому, заявником фактично не надано суду жодного обґрунтування яким саме чином, з огляду на викладені обставини, запропоновані ним заходи можуть вплинути на виконання Боржником Товариством з обмеженою відповідальністю "БЛАГО НЕДВИЖ-БУД" судового наказу від 05.06.2023 року № 916/2363/23. Тому суд ставить під сумнів доцільність для тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівника такої юридичної особи Боржника.

Отже, суд робить висновок, що подання (вх. № 2-400/24 від 11.03.2024 року) Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Наталії Євгенівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України - боржника громадянина України ОСОБА_1 по судовому наказу № 916/2363/23 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 337, 234, 235 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні подання (вх. № 2-400/24 від 11.03.2024 року) Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Наталії Євгенівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України - боржника громадянина України ОСОБА_1 по судовому наказу № 916/2363/23 - відмовити.

Ухвала набрала законної сили 12.03.2024 року

та може бути оскаржена в порядку ст.253-259 ГПК України

Суддя О.А. Демешин