Постанова

від 21.02.2024 по справі 522/16652/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2013/24

Справа № 522/16652/21

Головуючий у першій інстанції Косіцина В.В.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Дришлюка А.І., Сегеди С.М.,

за участю секретаря Триколіч І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державного університету інтелектуальних технологій та зв`язку та ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку, третя особа: в.о. ректора Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку ОСОБА_2 , про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви.

22 лютого 2023 року ОСОБА_1 через свого представника звернулась до суду з заявою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду. Просить суд постановити ухвалу якою стягнути з Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2021 року з 23 жовтня 2021 року до 20 лютого 2023 року у розмірі 474784,03 грн., остаточну суму середнього заробітку просить розрахувати на час постановлення ухвали.

В даній заяві зазначає, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року її позовні вимоги задоволені частково. В тому числі скасовано наказ в.о. ректора Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку ОСОБА_2 «Про скасування наказу № 01-05-36 від 02.04.2021р. про припинення дії контракту» від 19 серпня 2021 року № 01-05-175 та наказ в.о. ректора Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку ОСОБА_2 «Про звільнення та виключення зі складу вченої ради Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку» від 19 серпня 2021 року № 01-05-176.

Також її поновлено на посаді директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку та стягнуто середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу і моральну шкоду. Постановою Одеського апеляційного суду від 07.11.2022 року рішення від 22.10.2021 року переглянуто, залишено без змін та 07.11.2022 року набрало законної сили.

Станом на час подання до суду даної заяви, відповідачем рішення Приморського районного суду м. Одеси 22 жовтня 2021 року в частині поновлення її на роботі не виконано, а виконано лише в частині стягнення середнього заробітку за один місяць, тому вважає, що з відповідача на підставі ст.236 КЗпП України, підлягає стягненню на її користь середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду в частині поновлення її на роботі.

Позиція відповідача у суді першої інстанції.

06 липня 2023 року на електронну адресу суду від представника Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку адвоката Домущі В.С. надійшли заперечення на заяву про оплату вимушеного прогулу, в якій він просив відмовити у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника від 22.02.2023 року з підстав викладених у запереченнях.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 адвоката Щукіна О.С. про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника задоволено частково. Стягнено з Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку на користь ОСОБА_1 50 відсотків від середнього заробітку за час затримки виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2021 року у справі №522/16652/21 за період з 07 листопада 2022 року по 12 липня 2023 року в розмірі 123 194 грн. 69 копійок з відповідним відрахуванням до Пенсійного фонду України та інших спеціальних фондів, а також до Державного бюджету України.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги Державного університету інтелектуальних технологій та зв`язку.

В апеляційній скарзі Державний університет інтелектуальних технологій та зв`язку просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні заяви, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції незаконно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до моменту вирішенняпитання про встановлення способу і порядку виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року, так як непоновлення працівника на роботі виникло не з вини роботодавця.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити оскаржувану ухвалу суду першої інстанції в частині суми стягнення, а саме стягнути з Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку на користь ОСОБА_1 від середнього заробітку за час затримки виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2021 року у справі №522/16652/21 за період з 07 листопада 2022 року по 12 липня 2023 року в розмірі 246 389 грн. 38 копійок з відповідним відрахуванням до Пенсійного фонду України та інших спеціальних фондів, а також до Державного бюджету України, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції неправильно зменшено розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу Державного університету інтелектуальних технологій та зв`язку необхідно залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити, збільшивши розмір стягнення до 246 389, 38 гривень.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що в провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа №522/16652/21 за позовом ОСОБА_1 до Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку, третя особа: в.о. ректора Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку ОСОБА_2 , про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року позовну заяву було задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. ректора Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку ОСОБА_2 «Про скасування наказу № 01-05-36 від 02.04.2021р. про припинення дії контракту» від 19 серпня 2021 року № 01-05-175. Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. ректора Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку ОСОБА_2 «Про звільнення та виключення зі складу вченої ради Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку» від 19 серпня 2021 року № 01-05-176. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку. Стягнуто з Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 20 серпня 2021 року до 22 жовтня 2021 року (дня ухвалення судового рішення) включно у розмірі 60905,24 грн (шістдесят тисяч дев`ятсот п`ять грн 24 коп.) з утриманням із цієї суми обов`язкових податків, платежів і зборів у дохід держави. У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року апеляційну скаргу Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 залишено без змін.

15 листопада 2022 року представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Щукіним О.С. отримано виконавчий лист у справі №522/16652/21, у якому суд зазначив: поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку.

02 грудня 2022 року до Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку представником позивача направлено заяву про добровільне виконання судового рішення та в додатках до заяви надано виконавчий лист Приморського районного суду м. Одеси, виданий 15.11.2022 року по справі №522/16652/21.

Враховуючи те, що в структурі Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку відсутній Навчально-науковий інститут інфокомунікацій та програмної інженерії, представник відповідача 28 грудня 2022 року звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа, виданого 15.11.2022 у справі №522/16652/21 таким, що не підлягає виконанню.

10 січня 2023 року представником кредитора (позивача) ОСОБА_1 адвокатом Щукіним О.С. засобами електронного зв`язку були подані заперечення на заяву Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.

22 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника.

10 березня 2023 року до суду від представника Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку адвоката Домущі В.С. надійшла заява про залишення заяви без розгляду, в якій просив залишити заяву про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню без розгляду.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 березня 2023 року заяву представника задоволено та залишено заяву представника Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку адвоката Домущі В.С. про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню без розгляду.

До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку, в якій просила стягнути з Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за посадою директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку за час вимушеного прогулу за період з 23 жовтня 2021 року по 07 листопада 2022 року у сумі 371106,70 грн. із утриманням із цієї суми податків та обов`язкових неподаткових платежів. Просить допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення присудженого ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць у розмірі 29068,41 грн. з утриманням із цієї суми податків та обов`язкових неподаткових платежів.

12 квітня 2023 року Приморським районним судом м. Одеси (суддя - Ковтун Ю.І.) винесено заочне рішення, яким позов ОСОБА_1 до Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Стягнуто з Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за посадою директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку за час вимушеного прогулу за період з 23 жовтня 2021 року по 07 листопада 2022 року у сумі 369584,07 грн. з утриманням із цієї суми обов`язкових податків, платежів і зборів у дохід держави. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Також постановлено допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення присудженого ОСОБА_1 середнього заробітку за посадою директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку за один місяць у розмірі 29068,41 грн., з утриманням із цієї суми обов`язкових податків, платежів і зборів у дохід держави. Стягнуто з Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку на користь держави судовий збір у розмірі 3695,84 грн.

Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з листа Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку від 27 грудня 2022 року за вих. №1017/01-94, копія якого міститься у матеріалах справи, на даний час відбувається процедура добровільного виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку та останнім здійснюються необхідні заходи для виконання вище вказаного рішення.

Згідно із відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження, 16 березня 2023 року відкрито виконавче провадження №71294047, де стягувачем є ОСОБА_1 , а боржником - Державний університет інтелектуальних технологій і зв`язку, стан ВП - відкрито.

Так, судом першої інстанції правильно з`ясовано, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку наразі не виконано та виконавче провадження не завершено.

Суд задовольняючи заявлені вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення, виходив з наступних підстав.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

У відповідності до положень ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У випадку невиконання цього обов`язку добровільно, рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначають Закон України «Про виконавче провадження».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі №760/9521/15-ц провадження № 61-24060св18 вказано, що «Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника».

Суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги твердження представника відповідача про відсутність Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії та посади директора вказаного інституту, на посаду якого позивача має бути поновлено відповідно до рішення суду від 22 жовтня 2021 року, оскільки Протоколом №5 засідання Вченої ради від 27.08.2021, яким було Затверджено Структуру Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку та відповідно до якої такого структурного підрозділу як Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку утворено не було та, відповідно, посада директора вказаного підрозділу відсутня, з причин того, що дана обставина була відома суду та учасникам справи під час ухвалення рішення, однак незважаючи на вказане, суд ухвалив рішення, яким, зокрема, поновив ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Навчально-наукового інституту інфокомунікацій та програмної інженерії Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку.

Відтак, з врахуванням викладених обставин, суд першої інстанції вмотивовано вважав, що рішення суду від 22.10.2021 в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 не виконано, внаслідок чого наявні підстави для застосування ст.236 КЗпП України.

Суд також критично поставився до тверджень представника Державного університету інтелектуальних технологій і зв`язку про те, що рішення суду неможливо виконати через відсутність посади, на яку має бути поновлено позивача, оскільки законодавством передбачена також поняття «рівнозначна посада», що допомогло б у вирішенні даного питання, так як стаття 236 КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо штатним розписом посада на яку поновлено працівника відсутня.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з ч. 2 ст. 233 цього Кодексу у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як частиною першою ст. 94 КЗпП України, так і частиною першою ст. 1 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Положення ст.236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Отже, вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці.

Вказане рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі підлягало негайному виконанню.

Державним університетом інтелектуальних технологій і зв`язку не надано докази для спростування факту невиконання рішення суду станом на день розгляду заяви ОСОБА_1 .

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції правильно вважав, що саме з вини відповідача відбулася затримка виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді, що відповідно до статті 236 КЗпП України, є підставою для стягнення з останнього на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття «затримка» (синонім зволікання), за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення (див. постанову Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15).

У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) вказано, що КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Невчинення роботодавцем усіх дій, які включають у себе виконання рішення суду про поновлення на роботі, є підставою для покладення на нього відповідальності, визначеної статтею 236 КЗпП України. Застосування цієї норми до правовідносин, які виникають у зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, відповідає їх змісту та фактичним обставинам, оскільки підстави для нарахування формально поновленому працівнику заробітної плати як винагороди за виконану роботу немає, проте його вина у невиконанні посадових обов`язків і неприступленні до роботи також відсутня.

Аналогічного по суті висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18 (провадження № 61-39740св18), на яку заявник посилалася в касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Загальна кількість робочих днів у спірному періоді, протягом яких триває заявлений ОСОБА_1 вимушений прогул з 23 жовтня 2021 року по 07 листопада 2022 року включно, який становить - 267 робочих днів не може бути прийнято судом до уваги, оскільки це вже було враховано заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2023 року.

Таким чином, необхідно рахувати кількість робочих днів з 07.11.2022 року по 12.07.2023 року включно.

Розмір середньомісячного заробітку позивача встановлений рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2021 року складає 1384 грн. 21 коп.

З врахуванням зазначених норм трудового законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність законних підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час невиконання рішення суду, а саме з 07 листопада 2022 року по 12 липня 2023 року включно.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі Порядок).

Відповідно до положень п.п. 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: з) вимушеного прогулу. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Загальна кількість робочих днів у спірному періоді, протягом яких триває заявлений ОСОБА_1 вимушений прогул з 07.11.2022 року по 12.07.2023 року включно, становить - 177 робочих днів. З яких кількість робочих днів у періоді вимушеного прогулу ОСОБА_1 у 2022 році становить 39 робочих днів, а у 2023 році (із врахуванням приписів Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX, що набрав чинності 24 березня 2022 року) 138 робочих днів.

Таким чином, сума середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 07 листопада 2022 року по 12 липня 2023 року включно становить 1384,21 (середньоденний заробіток ОСОБА_1 ) х 178 (кількість робочих днів у заявленому ОСОБА_1 періоді вимушеного прогулу) = 243620,96 грн.

Визначаючи суму за час затримки виконання рішення суду у розмірі 123 194 грн. 69 копійок, суд першої інстанції помилково послався на те, що Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1)розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2)період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3)ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4)інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд доходить висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір відшкодування.

Суд першої інстанції, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на дотриманням розумного та справедливого балансу між інтересами роботодавця та працівника, за даних обставин вважав необхідним розмір відшкодування середнього заробітку за затримку розрахунку зменшити на 50 відсотків, що складатиме 123194,69 гривень.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивачки слід стягнути 50 відсотків середнього заробітку за час затримки виконання рішення.

Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції до даної справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, колегія суддів встановила наступне: обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості; дії відповідача щодо її не виплати - при звільненні позивача із займаної посади, роботодавець не виплатив заробітну плату, взагалі не визнаючи позовні вимоги під час неодноразового розгляду справи судом першої інстанції; позивач звернувся до суду із цією заявою 22 лютого 2023 року.

Отже, колегією суддів не встановлено в діях ОСОБА_1 свідомого тривалого самоусунення від захисту своїх порушених прав, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні збільшився через неправомірну бездіяльність позивача.

При цьому, саме на роботодавця нормами КЗпП України покладено обов`язок з нарахування та виплати працівникам всіх належних їм сум у день звільнення.

Після звернення ОСОБА_1 до суду з такими вимогами, відповідач проти задоволення заявлених вимог заперечував, у добровільному порядку врегулювати спір не намагався, що свідчить про його небажання відновлювати порушене право позивача та взагалі невизнання ним факту порушення трудового законодавства по відношенню до ОСОБА_1 .

На підставі вищевикладеного, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні позивача ОСОБА_1 , а тому вважає за необхідне збільшити розмір стягнених сум до 246389,38 гривень.

Щодо доводів апеляційної скарги Державного університету інтелектуальних технологій та зв`язку.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу своєї правової позиції не надав.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції не зупинив провадження у справі до моменту розгляду заяви про встановлення способу та порядку виконання рішення суду, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи.

Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у даній справі.

Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 6 частини першої статті 251 цього Кодексу, до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Пунктом 33 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», роз`яснено, що визначаючи наявність передбачених ст. 201 ЦПК України підстав, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у п. 4 ч. 1 цієї статті - неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Таким чином, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.

Разом зтим,необхідно враховувати,що відповіднодо п.6ч.1ст.251ЦПК Українисуд неможе посилатисяна об`єктивнунеможливість розглядусправи увипадку,коли зібранідокази дозволяютьвстановити таоцінити обставини(факти),які єпредметом судовогорозгляду.

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що зупинення розгляду справи здійснюється у зв`язку із розглядом іншої справи, а не у зв`язку із розглядом заяви про встановлення способу виконання рішення суду у цій же справі.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру суми виплат.

Повний текст судового рішення.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.

Суддя Сегеда С.М. перебував на лікарняному з 29 лютого по 08 березня 2024 року, що підтверджується довідкою відділу кадрової роботи та управління персоналом.

Повний текст судового рішення виготовлено 08 березня 2024 року.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного університету інтелектуальних технологій та зв`язку залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2023 року змінити в частині розміру стягнення суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Збільшити розмір стягнення з Державного університету інтелектуальних технологій та зв`язку на користь ОСОБА_1 з 123194 гривні 69 копійок до 246389 гривень 38 копійок.

В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судове рішення виготовлено 08 березня 2024 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: С.М. Сегеда

А.І. Дришлюк