Постанова

від 21.02.2024 по справі 759/6490/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи 759/6490/23

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/2357/2024

Головуючий у суді першої інстанції Н. О. Горбенко

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

21 лютого 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Авєлін А. О.

сторони

позивач Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва»

відповідач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року, ухвалене у складі судді Горбенко Н. О., в примішенні Святошинського районного суду міста Києва,

у с т а н о в и в:

У квітні 2023 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві держаної адміністрації про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження житловим приміщенням шляхом зняття осіб із зареєстрованого місця проживання та виселення без надання іншого житлового приміщення.

В обгрунтування позовних вимог вказано, що на підставі рішення Київської міської ради від 09.10.2014 № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» було прийняте розпорядження Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 06.02.2015 № 58 «Про передачу та закріплення житлового і нежитлового фонду за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», яким весь житловий та нежитловий фонд Святошинського району м. Києва, що був закріплений за КП «ДУОЖФ Святошинського району м. Києва» був переданий на баланс КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» та закріплений за підприємством на праві господарського відання, в тому числі житловий будинок АДРЕСА_1 . Розпорядженням Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 29.04.2016 № 260 «Про внесення змін до розпорядження Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 06.02.2015 № 58 «Про передачу та закріплення житлового і нежитлового фонду за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» уповноважено КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» у разі виявлення нераціонального використання майна, закріпленого за підприємством на праві повного господарського відання, вживати заходів, передбачених законодавством України, щодо усунення порушень використання майна, в тому числі, звертатись до суду з відповідними позовами. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28.01.2019 по справі №759/109/18 за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 8 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_3 про витребовування майна з чужого незаконного володіння, витребувано у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 46,3 м2, житловою площею 29,9 м2та передано її у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради. Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 24.07.2019 № 1307 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва квартир» прийнято до комунальної власності територіальної громади міста Києва квартиру АДРЕСА_2 та передано її до сфери управління Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації.Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.06.2020 № 211838568 власником квартири АДРЕСА_2 є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.

Разом з тим, за інформацією, наданою відділом з питань реєстрації місця проживання, перебування фізичних осіб Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації станом на 10.03.2023 у цій квартирі зареєстровано місце проживання 2 (двох) осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Реєстрація місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 проведена 08.11.2017 на підставі згоди власника житла ОСОБА_4 та документів, що підтверджували його право власності на житло, на той час, а саме: договору купівлі-продажу від 13.07.2017 № 414, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шемлій Т. В. Реєстрація місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 за вищезазначеною адресою проведена на підставі заяви матері дитини та за згодою іншого з батьків.

Позивач вказує, що відповідно до змісту рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28.01.2019 ухваленого у справі № 759/109/18, суд дійшов висновку, що право власності за договором купівлі-продажу від 13.07.2017 року зазначеної квартири було зареєстровано за ОСОБА_4 без достатніх правових підстав. Суд витребував в ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 та передав її у власність територіальної громади м.Києва в особі Київської міської ради.

Оскільки ОСОБА_4 вже не є власником спірної квартири, тому відпали правові підстави, що надавали право користування ОСОБА_1 та її малолітньої дитини ОСОБА_2 вказаним житловим приміщенням, відповідно, останні підлягають виселенню зі спірної квартири та зняттю із зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 . Право користування спірної квартирою відповідачів повністю залежало від права власності ОСОБА_4 на дану квартиру, прово користвування відповідачів спірною квартирою є похідним від права власності ОСОБА_4 на квартиру. Після того, як ОСОБА_4 втратив право власності на квартиру (за рішенням суду), відповідачі також втратили право користування даною квартирою. Квартира є власністю теріторіальної громади, яка не надає відповідачам дозволу на користування своєю власністю.

Зазначає, що в рамках здійснення контролю за використанням житла, що перебуває у комунальній власності за призначенням, комісією житлово- експлуатаційної дільниці № 2 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» проведені перевірки житла на предмет проживання осіб за адресою: АДРЕСА_3 , про що складено акти від 20.06.2022 року; 26.08.2022 року, якими встановлено факт відсутності осіб у квартирі за цією адресою. 14.12.2022 було проведене обстеження зазначеної квартири та було встановлено, що за зазначеною адресою проживають невстановлені особи, дозвільних документів на право проживання вони не надали, про що було складено припис від 14.12.2022 та акт від 15.12.2022. За результатами проведеного повторного обстеження зазначеної квартири 03.04.2023 двері квартири ніхто не відкрив, на вхідних дверях квартири було розміщено попередження та вжиті заходи щодо обмеження доступу сторонніх осіб шляхом опечатування квартири.

За таких обставин, позивач вважає, що відповідачами порушене правоКП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», а саме: право володіння, користування і розпорядження майном, що підлягає захисту в судовому порядку. У зв`язку із викладеним прозивач просить суд усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_2 шляхом зняття із зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 та її малолітньої дитини ОСОБА_2 та виселити їх без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року в задоволенні позовної заяви КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві держаної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження житловим приміщенням шляхом зняття осіб із зареєстрованого місця проживання та виселення без надання іншого житлового приміщення відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність звернення позивачу до суду із додатковим позовом про позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням, оскільки згода на користування спірною квартирою була надана неправомірним власником. Судом не враховано рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28.01.2019 по справі № 759/109/18 яким було встановлено, що ОСОБА_5 не маючи законних підстав для отримання свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 , незаконно набула право власності на вищевказану квартиру шляхом реєстрації неіснуючого свідоцтва про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Судом не взято до уваги та не надано належної оцінки тим обстаивнам, що жодних прав відповідачі щодо володіння, користування, розпорядження та загалом проживання у спірній квартирі не мають та такого права не набували, що підтверджується встановленими судом обставиними у заочному рішенні від 28.01.2019 ухваленому у справі №75910918.

Представник позивача КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» Малахова І. В. підтримала подану апеляційну скаргу, просила її задовольнити з викладених підстав.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_1 (яка також є законним представником малолітної ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просила залишити без змін як законне та обґрунтоване з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу позивача.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Так, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Важливим також є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Так, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі рішення Київської міської ради від 09.10.2014 № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» було прийняте розпорядження Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 06.02.2015 № 58 «Про передачу та закріплення житлового і нежитлового фонду за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», яким весь житловий та нежитловий фонд Святошинського району м. Києва, що був закріплений за КП «ДУОЖФ Святошинського району м. Києва», був переданий на баланс КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» та закріплений за підприємством на праві господарського відання, в тому числі житловий будинок АДРЕСА_1 .

Розпорядженням Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 29.04.2016 №260 «Про внесення змін до розпорядження Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 06.02.2015 № 58 «Про передачу та закріплення житлового і нежитлового фонду за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» уповноважено КП«Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» у разі виявлення нераціонального використання майна, закріпленого за підприємствомна праві повного господарського відання, вживати заходів, передбачених законодавством України, щодо усунення порушень використання майна, в тому числі, звертатись до суду з відповідними позовами.

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28.01.2019 по справі №759/109/18 за позовом Київської міської ради, в інтересах якої звернувся до суду Прокурор, до ОСОБА_4 про витребовування майна з чужого незаконного володіння, яке набрало законної сили, витребувано у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 46,3 м2, житловою площею 29,9 м2та передано її у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Згідно розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 24.07.2019 № 1307 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва квартир» прийнято до комунальної власності територіальної громади міста Києва квартиру АДРЕСА_2 та передано її до сфери управління Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.06.2020 № 211838568 власником квартири АДРЕСА_2 є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.

Відповідно до листа Відділу з питань реєстрації місця проживання, перебування фізичних осіб Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 10.03.2023 № 496/26 станом на 10.03.2023 року у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровано місце проживання 2 (двох) осіб: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Реєстрація місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 проведена 08.11.2017 на підставі згоди власника житла ОСОБА_4 та документів, що підтверджували його право на приватну власність на житло, на той час, а саме: договору купівлі-продажу від 13.07.2017 № 414, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шемлій Т.В. Реєстрація місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 за вищезазначеною адресою проведена на підставі заяви матері дитини та за згодою іншого з батьків.

Згідно акту від 20.06.2022, складеного комісією у складі: майстрів ЖЕД № 2КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» Г. Чичерінди, О. Явон, О. Дудар, на виконання доручення КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», та затвердженого начальником ЖЕД № 2 В. Чалим, квартира АДРЕСА_2 двокімнатна, розташована на 3-му поверсі 5-ти поверхового будинку. При неодноразовому обстеженні даної квартири двері ніхто не відкриває.

Згідно акту від 26.08.2022 року, складеного комісією у складі: майстрів ЖЕД № 2 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» Г. Чичерінди, О. Явон, О. Дудар, на виконання доручення КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», та затвердженого начальником ЖЕД № 2 В. Чалим, квартира АДРЕСА_2 двокімнатна, розташована на 3-су поверсі 5-ти поверхового будинку. При неодноразовому обстеженні даної квартири припис від 22.08.2022 № 135 щодо надання документів, що підтверджують законність проживання та користування даною квартирою, вручити не було можливості, так як двері квартири ніхто не відкриває, припис кинуто в пощтову скриньку.

Приписом від 14.12.2022 № 435 мешканцям квартири АДРЕСА_2 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» попереджено про термінове надання документів, що підтверджують законність підстав проживання/користування квартирою, за їх відсутності повідомлено про виселення.

Згідно акту від 15.12.2022, складеного комісією у складі: майстрів ЖЕД № 2КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» Г. Чичерінди, О. Явон, О. Дудар, на виконання доручення КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», та затвердженого начальником ЖЕД № 2 В. Чалим, за результатами повторного обстеження квартири 14.12.2022 встановлено, що двері відчинила мешканка, яка відмовилась представитись, документи, що підтверджують особу та документи на право проживання не надала. Припис отримати відмовилась, припис кинуто в поштову скриньку.

03.04.2023 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» мешканцям квартири АДРЕСА_2 винесено припис № 226 про звільнення займаного приміщення.

Згідно акту від 03.04.2023, складеного комісією у складі: майстрів ЖЕД № 2КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» Г. Чичерінди, О. Явон, О. Дудар, на виконання доручення КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», та затвердженого начальником ЖЕД № 2 В. Чалим, при повторному обстеженні 03.04.2023 двері квартири ніхто не відкрив та встановлено зі слів сусідів квартири АДРЕСА_4 , що за вищезазначеною адресою проживають невстановлені особи. На вхідних дверях спірної квартири було розміщено попередження від 03.04.2023 та вжито заходів щодо обмеження доступу шляхом опечатування квартири.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач посилався на те, що станом на дату реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та її малолітньої дитини ОСОБА_2 у спірній квартирі право власності на житлове приміщення належало територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради, яка жодних дозволів на вселення і реєстрацію осіб у цій квартирі не надавала. При цьому право власності громадянки ОСОБА_5 та наступних набувачів за договором купівлі-продажу спірної квартири було зареєстровано без достатньої правової підстави, оскільки органом приватизації Ленінградської РДА міста Києва розпорядження № 6867 08.12.1997 року щодо приватизації спірної квартири не видавалось та не оформлялось, свідоцтво про право власності на спірну квартиру не видавалось, тобто рішення уповноваженим органом відчуження майна, що належить територіальній громаді, не приймалось. Саме з цих підстав на підставі рішення суду спірна квартира була витребувана у ОСОБА_4 на користь територіальної громади.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» суд дійшов висновку про те, що заявлена у цій справі вимога про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження квартирою шляхом зняття з зареєстрованого місця проживання відповідача ОСОБА_1 та її неповнолітньої дитини ОСОБА_2 у вказаній вище квартирі не може бути задоволена у розумінні ст. 16 ЦК України, оскільки поняття «зняття з зареєстрованого місця проживання» нерозривно пов`язане з поняттям «житлові права» (право власності на житлове приміщення, право користування житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила таке користування, виселення із займаного приміщення та інше), про що позивачем відповідних вимог не заявлено. Суд не встановив «нагальної суспільної необхідності» для втручання у право відповідачів на житло шляхом їх виселення із спірної квартири без надання іншого житла.

Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Так, відповідно достатті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першоїстатті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частинами першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першоїстатті 383 ЦК Українивласник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно зі статтею 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, або шляхом виселення (негаторний позов).

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28.01.2019 по справі № 759/109/18позов Київської міської ради, в інтересах якої звернувся Прокурор, до ОСОБА_4 про витребовування майна з чужого незаконного володіння задоволено. Витребувано в ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 46.3 кв.м., житловою площею 29.9 кв.м. та передано її у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Вказане заочне рішення набрало законної сили.

У зазначеній справі судом було встановлено, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно первинна реєстрація власності на квартиру АДРЕСА_2 проведена за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 08.12.1997 Ленінградською РДА згідно з розпорядженням від 08.12.1997 за № 6867.

Згідно з архівними даними, органом приватизації Ленінградської РДА міста Києва розпорядження № 6867 від 08.12.1997 щодо приватизації спірної квартири не оформлялось, свідоцтво про право власності не видавалось.

ОСОБА_5 , не маючи законних підстав для отримання свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 , незаконно набула право власності на вищевказану квартиру шляхом реєстрації неіснуючого свідоцтва про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, ОСОБА_5 , у передбаченому законодавством порядку не набула права власності на спірну квартиру та не мала права нею розпоряджатись.

В подальшому, 03.02.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Латанюк І.А. було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 03.02.2017 року.

13.07.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Шемлій Т.В. зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 13.07.2017.

На підставі досліджених доказів суд дійшов висновку про те, що право власності ОСОБА_5 та наступних набувачів за договорами купівлі-продажу спірної квартири було зареєстровано без достатньої правової підстави, оскільки органом приватизації Ленінградської РДА міста Києва розпорядження № 6867 від 08.12.1997 щодо приватизації спірної квартири не оформлялось, свідоцтво про право власності не видавалось, тобто рішення уповноваженим органом про відчуження майна, що належить територіальній громаді, не приймалось.

Таким чином, заочним рішенням Святошинського районного суду від 28.01.2019 по справі у справі № 759/109/18 задоволено віндикаційний позов - вимогу про витребування власником Київською міською радою свого майна із чужого незаконного володіння.

Отже, ОСОБА_4 не є та ніколи не був законним власником квартири АДРЕСА_2 та, відповідно, не мав законних прав щодо цього майна, у тому числі і права на надання згоди на проживання, користування та реєстрацію місця проживання відповідачів.

Колегія суддів уважає, що оскільки судом першої інстанції вказаних обставин справи не враховано, тому зроблено помилковий висновок, що відповідачі законно вселилися до спірної квартири та законно отримали право користування нею на підставі згоди попереднього власника житла ОСОБА_4 та документів, що підтверджували його право на приватну власність на житло, так як ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру у визначеному законом порядку не набув. Спірне нерухоме житло із власності територіальної громади м. Києва вибуло поза її волею, первинна реєстрація власності на квартиру в будинку АДРЕСА_1 була проведена за ОСОБА_5 у незаконний спосіб, на підставі підроблених документів.

Так, положеннями ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами.

Відповідно до п. 7 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

Згідно із ст. 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.

Згідно з ст. 345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Таким, чином, відчуження комунального майна повинно відбуватися в рамках приватизаційної процедури в порядку, визначеному законодавчими актами та у спосіб, передбачений державною програмою приватизації.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Частиною першою статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що право членів сім`ї власника житла користуватись цим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на житло в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів її сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Частиною першою статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. Правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Тобто, право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якої вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку про те, що права власника житлового будинку, квартири визначені статтями 317 та 383 ЦК України й статтею 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Таким чином, законом не передбачено перехід прав та обов`язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом особами, які заселилися до нього зі згоди колишнього власника, у випадку зміни власника.

Виникнення права осіб на користування житлом та обсяг цих прав залежить від наявності у особи, зі згоди якої вони вселилися, права власності на це житло, а отже, припинення права власності цієї особи на житло припиняє право осіб, які з її згоди були вселені, на користування ним.

Права відповідачів, які не є власниками квартири, на користування нею, є похідними від прав власника цієї квартири, а з припиненням його права власності, припиняються права користування житлом цих осіб.

Такий висновок не суперечить висновку, що міститься у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року № 638/13030/13-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 309/2477/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 644/6646/14-ц та від 25 лютого 2021 року у справі № 761/26620/16ц.

Крім того, як вказує Верховний Суд у постанові від 27.03.2018 у справі №758/16511/18 виселення відповідача із спірної квартири не буде надмірним тягарем та не призведе до порушення прав, гарантованих статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки його подальше проживання, без достатніх правових підстав, порушує право позивача на вказане майно.

Таким чином, не можливо погодитися із висновком суду першої інстанції про необхідність заявления додаткових позовних вимог щодо позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням, через те, що згоду на користування жилим приміщенням (квартирою) було надано власником, у якого цю квартиру було витребувано і який фактично був позбавлений права власності на цю квартиру таким витребуванням.

За наведених обставин, відсутні підстави для звернення позивача до суду із вимогами про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою. Відтак висновок суду першої інстанції в цій частині є помилковим.

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28.01.2019 по справі №759/109/18 було встановлено що право власності ОСОБА_5 та наступних набувачів в тому числі ОСОБА_4 за договорами купівлі-продажу спірної квартири було зареєстровано без достатньої правової підстави, оскільки органом приватизації Ленінградської РДА міста Києва розпорядження № 6867 від 08.12.1997 щодо приватизації спірної квартири не оформлялось, свідоцтво про право власності не видавалось. Станом на дату реєстрації ОСОБА_1 та її малолітньої дитини ОСОБА_2 право власності на житлове приміщення належало територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради, яка жодних дозволів на вселення і реєстрацію осіб у цю квартиру не надавала. А отже, жодна інша особа не могла мати законних підстав надавати дозвіл на проживання, користування, реєстрацію місця проживання тощо у квартирі.

Враховуючи зазначене, сама ж реєстрація місця проживання ОСОБА_1 та її малолітньої дитини ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_2 на підставі дозволу ОСОБА_4 , який станом на час пред`явлення даного позову до суду вже не був власником зазначеного майна, не може свідчити про наявність у них будь-яких прав на це майно, в тому числі і на право користування ним.

Отже, суд відмовляючи КП«Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» у задоволенні позову не врахував, що у даному випадку право власності територіальної громади перейшло до фізичної особи без дотримання встановленої законодавством приватизаційної процедури. Жодних прав вказані особи щодо володіння, користування, розпорядження, тощо квартирою АДРЕСА_2 не мають та не мали.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватися судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, зазначила, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Отже, для вирішення питання щодо виселення відповідачів зі спірного житлового приміщення необхідно встановити, чи проживає та користується відповідач спірним житлом, чи має він інше житло, оцінити доводи сторін щодо співмірності втручання у мирне володіння майном і дотримання балансу між правом власності позивача на квартиру та правом користування цією квартирою відповідачем.

Судом було встановлено, що відповідачі користуються спірною квартирою., зареєстровані в ній.

Виходячи з наведеного, втручання у право відповідачів на користування квартирою АДРЕСА_2 переслідує законну мету, відбувається на підставі закону і з урахуванням всіх встановлених у справі обставин. При виселенні відповідачів апеляційним судом надано оцінку балансу інтересів сторін, та не встановлено відомостей, які б свідчили про покладення на відповідачів надмірного тягаря, оскільки ОСОБА_4 право власності на спірне житло не набувалося у законний спосіб, а тому законного права на вселення та реєстрацію у вказаній квартирі відповідачі не мали.

З огляду на підстави заявленого позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку висновок щодо співвідношення гарантованих сторонам прав і застосування статей 391, 395, 405 ЦК Українита статей64, 150 та 156 ЖК України. Виселення відповідачів зі спірного житлового приміщення без надання іншого житла становитиме пропорційне втручання у їхнє право на житло. З моменту позбавлення ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру, відповідачі втратили право користування нею, оскільки їхнє право користування квартирою було похідним від права власності на неї ОСОБА_4 .

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, таке рішення суду не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановила, що судом першої інстанції не надано належної правої оцінки доказам зібраним по справі, внаслідок чого суд дійшов помилкових висновків про відмову у задоволенні позову, що є підставою для його скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва».

Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Виходячи з вищенаведеного, рішення суду першої інстанції не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим наявні підстави для його скасування з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» з наведених вище підстав.

Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати по сплаті КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» судового збору за подання позову у розмірі 2 684 грн 00 коп та за подання апеляційної скарги у розмірі 4 026 грн 00 коп підлягають відшкодуванню відповідачем ОСОБА_1 , яка також є законним представником ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки апеляційна скарга задоволена судом та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва».

Керуючись ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» задовольнити.

Усунути Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_2 шляхом зняття із зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та виселити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) без надання іншого житлового приміщення, з квартири АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» (ЄДРПОУ 39607507, адреса: м. Київ, вул. Симиренка, 17) судові витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп та за подання апеляційної скарги у розмірі 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 12 березня 2024 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна