Ухвала

від 26.02.2024 по справі 754/1295/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участі секретаря ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

представника власника майна ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу прокурора Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 26 січня 2024 року,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 26.01.2024 відмовлено в задоволенні клопотання старшого слідчого слідчого відділу Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні №42016101030000085 від 11.11.2016, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання слідчого та накласти арешт на об`єкт нерухомого майна - групу нежитлових приміщень № 5,6,7 в літ. «А» загальною площею 1679,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2659837280000), що належить Приватному Вищому навчальному закладу «Деснянський економіко - правовий коледж при Міжрегіональній академії управління персоналом», із забороною їх відчуження, з метою збереження речового доказу та припинення його неправомірного використання.

В апеляційній скарзі прокурор зазначала, що як встановлено органом

---

Справа № 754/1295/24 Слідчий суддя - ОСОБА_8

Апеляційне провадження № 11-сс/824/1796/2024 Суддя-доповідач - ОСОБА_1

досудового розслідування, є підстави вважати, що Приватний Вищий навчальний заклад «Деснянський економіко - правовий коледж при Міжрегіональній академії управління персоналом» неправомірно використовує групу не житлових приміщень школи І - III ступенів № 248 Деснянського району міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Миколи Закревського, 45-6, площею 1679,5 кв.м., та не виконує рішення Київської міської ради №170/3177 від 05.10.2017 щодо повернення частини вказаного нежитлового приміщення.

Крім того, вказаний навчальний заклад не сплачує дивіденди відповідно до установчого договору від 29.08.2003 про створення вказаного коледжу, тим самим завдаючи збитку Деснянській районній у м. Києві державній адміністрації, та не сплачує комунальні платежі за електроенергію, натомість сплата проводиться школою І - III ступенів № 248 Деснянського району міста Києва

На даний момент у сторони обвинувачення достатньо підстав вважати, що у випадку незастосування заходу забезпечення кримінального провадження - арешту вищевказаного нерухомого майна, не вдасться зберегти речовий доказ в ході досудового розслідування в стані, в якому він знаходиться, що необхідно для доказування обставин вчинення злочину.

Незастосування даного заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати речового доказу, який має істотне значення для даного кримінального провадження та в подальшому під час досудового розслідування та судового розгляду, унеможливить надання доступу до нього в ході відкриття матеріалів досудового розслідування, проведення його огляду.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи прокурора ОСОБА_5 , яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити, думку представника ОСОБА_6 , який діє в інтересах Приватного Вищого навчального закладу «Деснянський економіко - правовий коледж при Міжрегіональній академії управління персоналом», який заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора ОСОБА_5 не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, у провадженні слідчого відділу Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві перебуває кримінальне провадження № 42016101030000085 від 11.11.2016, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України.

Згідно даних клопотання, службові особи Приватного Вищого навчального закладу «Деснянський економіко - правовий коледж при Міжрегіональній академії управління персоналом» привласнили шляхом зловживання службовим становищем майно комунальної власності Деснянської районної в місті Києві ради.

Зокрема, як зазначив слідчий у клопотанні, є підстави вважати, що Приватний Вищий навчальний заклад «Деснянський економіко - правовий коледж при Міжрегіональній академії управління персоналом» неправомірно використовує групу не житлових приміщень школи І - III ступенів № 248 Деснянського району міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Миколи Закревського, 45-б, площею 1679,5 кв.м., до того ж не виконує рішення Київської міської ради №170/3177 від 05.10.2017 щодо повернення частини вказаного нежитлового приміщення, та не сплачує дивіденди відповідно до установчого договору від 29.08.2003 про створення вказаного коледжу, тим самим завдаючи збитку Деснянській районній у м. Києві державній адміністрації, розмір якого встановлюється.

Постановою старшого слідчого Деснянського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_7 від 24.01.2024 групу нежитлових приміщень №5,6,7 в літ. «А» загальною площею 1679,5 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Миколи Закревського, 45-б, що належать Приватному Вищому навчальному закладу «Деснянський економіко - правовий коледж при Міжрегіональній академії управління персоналом» визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 42016101030000085.

25.01.2024 старший слідчий слідчого відділу Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва із клопотанням, погодженим прокурором Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 , в якому просив накласти арешт у кримінальному провадженні №42016101030000085 від 11.11.2016 на об`єкт нерухомого майна - групу нежитлових приміщень № 5,6,7 в літ. «А» загальною площею 1679,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2659837280000), що належить Приватному Вищому навчальному закладу «Деснянський економіко - правовий коледж при Міжрегіональній академії управління персоналом», із забороною їх відчуження, з метою збереження речового доказу та припинення його неправомірного використання.

Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 26.01.2024 відмовлено в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна, з посиланням на недоведеність органом досудового розслідування наявності підстав для арешту вказаного у клопотанні майна.

З такими висновками погоджується і колегія суддів.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.

З матеріалів судового провадження вбачається, що слідчим при зверненні до слідчого судді з клопотанням про арешт майна не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

Обґрунтовуючи в клопотанні підстави для накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, який належить Приватному Вищому навчальному закладу «Деснянський економіко - правовий коледж при Міжрегіональній академії управління персоналом», слідчий зазначив, що його арешт необхідний з метою забезпечення збереження речових доказів.

Разом з тим, не зважаючи на те, що органом досудового розслідування визнано речовим доказом об`єкт нерухомого майна - групу нежитлових приміщень № 5,6,7 в літ. «А» загальною площею 1679,5 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Миколи Закревського, 45-6, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2659837280000), що належить Приватному Вищому навчальному закладу «Деснянський економіко - правовий коледж при Міжрегіональній академії управління персоналом», слідчим у клопотанні та прокурором під час судового розгляду на даній стадії досудового розслідування не доведено таку мету арешту даного рухомого майна, як збереження речових доказів.

Надані суду матеріали, з урахуванням відомостей, які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 191 КК України, не містять даних, які б давали розумні підстави вважати, що вищевказане нерухоме майно є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або може містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, було об`єктом кримінально протиправних дій або отримане вказаним товариством внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Долучена до матеріалів клопотання постанова старшого слідчого Деснянського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_7 від 24.01.2024 про визнання групи нежитлових приміщень № 5,6,7 в літ. «А» загальною площею 1679,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , речовими доказами у кримінальному провадженні, також не містить обгрунтування відповідності такого об`єкту нерухомого майна ознакам речових доказів у кримінальному провадженні.

У клопотанні не вказано, у який спосіб та для з`ясування яких обставин, що мають значення у даному кримінальному провадженні, можливе використання арештованого об`єкту нерухомого майна.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження, одним із видів яких є арешт майна, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна.

Разом з тим, стороною обвинувачення у кримінальному провадженні не доведено тих обставин, що на день звернення до слідчого судді з клопотанням про арешт майна, існують ризики приховування, знищення, відчуження, пошкодження, псування нерухомого майна Приватного Вищого навчального закладу «Деснянський економіко - правовий коледж при Міжрегіональній академії управління персоналом», та такі ризики мають реальний характер, а відтак не доведено завдання і мету такого арешту - необхідність збереження даного майна як речових доказів.

Таким чином, на переконання колегії суддів, орган досудового розслідування у розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні.

Крім того, звертаючись із клопотанням про накладення арешту на вказане у клопотанні нерухоме майно, слідчий не перевірив, чи виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи власників такого майна потребам досудового розслідування, і чи не порушує при вказаних обставинах справедливий баланс між інтересами власників майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження, враховуючи, що службовим особам Приватного Вищого навчального закладу «Деснянський економіко - правовий коледж при Міжрегіональній академії управління персоналом» не повідомлено про підозру у даному кримінальному провадженні.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що слідчим не було доведено необхідність накладення арешту на вказане у клопотанні нерухоме майно, з метою збереження речових доказів, а також не вказано, у який спосіб та для з`ясування яких обставин, що мають значення у даному кримінальному провадженні, можливе використання такого майна.

Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.

Таким чином, на переконання колегії суддів, арешт на нерухоме майно не може бути накладений за обставин, викладених в клопотанні слідчого, а тому слідчий суддя обґрунтовано відмовив у його задоволенні.

З огляду на вищевикладене у сукупності, доводи прокурора про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали слідчого судді колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в його задоволенні, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу прокурора Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 26 січня 2024 року, -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3