Постанова

від 06.03.2024 по справі 376/1197/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.

№ 22-ц/824/1312/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 376/1197/23

06 березня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.

суддів - Музичко С.Г.

- Болотова Є.В.

при секретарі - Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою керівника Білоцерківської окружної прокуратури Римара Михайла Орестовича на ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 05 травня 2023 року, постановлену під головуванням судді Віговського С.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Софія «7» про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,-

в с т а н о в и в:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Буківське», правонаступником якого є ТОВ «Софія «7», про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, в якому просила визнати за нею право власності на земельну ділянку, площею 20 га, яка розташована на території Сквирської міської ради (колишня територія Буківської сільської ради), Білоцерківського району Київської області, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (назва угіддя: чагарникова рослинність природного походження).

У травні 2023 року ОСОБА_1 та Мягков В.І. в інтересах ТОВ «Буківське» подали до суду мирову угоду, яку просили затвердити.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 05 травня 2023 року визнано мирову угоду укладену між ОСОБА_1 та ТОВ «Буківське» в особі директора Мягкова Віктора Івановича , за якою:

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею - 20,0000 га, яка розташована на території Сквирської міської ради Київської області (у минулому - територія Буківської сільської ради Сквирського району Київської області), призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (назва угіддя: чагарникова рослинність природного походження).

Керівник Білоцерківської окружної прокуратури Римар М.О. в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 05.05.2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду винесена судом без повного з'ясування усіх обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначав, що затверджуючи мирову угоду, судом не враховано, що ТОВ «Буківське» в особі директора Мягкова В.І., відповідно до чинного законодавства не являлося власником чи/або розпорядником земельної ділянки з кадастровим номером 3224080600:03:010:0023 площею 20 га, яка відноситься до земель лісогосподарського призначення, власником та розпорядником вказаної земельної ділянки є Київська обласна державна адміністрація, а постійним користувачем Філія «Білоцерківське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», а тому порушений порядок вилучення та передачі земельної ділянки у приватну власність.

Зауважував, що звернення прокурора до суду в даних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільного значущого питання про повернення державі незаконно наданої у приватну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року у справі залучено правонаступника ТОВ «Буківське» - ТОВ «Софія «7».

В судовому засіданні прокурор Холоденко А.С. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представник ОСОБА_1 адвокат Бондар Р.В. в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що він не може прийняти участь у судовому засіданні 06.03.2024 року, оскільки перебуватиме по 11.03.2024 року включно у робочій поїздці в Чернігівській області.

Вирішуючи дане клопотання, врахувавши, що дата та час призначеного на 06.03.2024 року судового засідання була узгоджена з представником позивача у минулому засіданні, доказів на підтвердження поважності причин неприбуття в судове засіданні представником надано не було, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні заявленого клопотання та можливість розгляду справи у відсутні представника позивача.

Представник ТОВ «Софія «7» в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи юридична особа була повідомлена, про причини неявки суду не повідомили, тому колегія суддів вважала можливим провести розгляд за відсутності представника.

Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши ухвалу суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Буківське», правонаступником якого є ТОВ «Софія «7», про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, в якому просила визнати за нею право власності на земельну ділянку, площею 20 га, яка розташована на території Сквирської міської ради (колишня територія Буківської сільської ради), Білоцерківського району Київської області, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (назва угіддя: чагарникова рослинність природного походження).

У травні 2023 року ОСОБА_1 та Мягков В.І. в інтересах ТОВ «Буківське», правонаступником якого є ТОВ «Софія «7», подали до суду мирову угоду, яку просили затвердити.

Затверджуючи мирову угоду, суд виходив з того, що її умови не суперечать закону та не порушують прав жодної із сторін, а тому її належить затвердити, а провадження по справі закрити. Крім того, суд першої інстанції вважав, що при затвердженні даної мирової угоди не порушуються права та охоронювані законом інтереси інших осіб, умови мирової угоди відповідають вимогам закону і є вирішенням спору, що виник між сторонами.

Перевіряючи висновки суду першої інстанції у сукупності з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із наступного.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (стаття 13 ЦК України).

Відповідно до ч. 1,2 ст. 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.

Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За змістом ст. З Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають зокрема, при використанні лісів, регулюються цим Кодексом. Інші нормативні акти застосовуються у випадку, якщо вони не суперечать останньому.

Згідно зі статтею 19 Земельного кодексу України ( в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі лісогосподарського призначення.

Так, статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Статтею 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово- картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 185/3252/14-ц, від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 01.03.2018 у справі № 911/2049/16 та Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 16.12.2015 у справі № 367/4187/14-ц.

Відповідно до ст. 17 Лісового кодексу України, у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. У разі прийняття рішення про надання лісів у постійне користування обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями таке рішення погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Прийняття рішень Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами.

Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини. Справжність підпису на документі, що підтверджує згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки, засвідчується нотаріально.

Вилучення земельних ділянок з постійного користування державного підприємства, установи, організації не припиняє права власності держави на такі земельні ділянки.

Крім того, відповідно до ст. 119 Земельного кодексу України, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно протягом п`ятнадцяти років користуються земельною ділянкою, але не мають документів, що засвідчують наявність у них прав на зазначену земельну ділянку, можуть звернутися до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу такої земельної ділянки у їхню власність.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року в справі № 729/608/17, умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 15 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку. Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 11.03.2021 року у справі № 561/428/20 , від 11.04.2018 року у справі № 742/2916/15-ц та від 21.11.2018 року у справі № 569/10861/16-ц, «результат аналізу статті 119 ЗК України дає підстави для висновку про те, що не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у частині першій цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118, 123 ЗК України).

Ця норма надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.»

Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 09.08.2021 року у справі № 628/4220/15, від 10.06.2021 року у справі № 373/43/20, від 08.04.2021 року у справі № 179/2006/19 ст. 119 ЗК України надає лише звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів. Тобто, при бажанні набути право ясності на земельну ділянку, яка перебуває у комунальній чи державній власності, не має значення, що особа відкрито та добросовісно нею користувалася 15 і більше років.»

Так, 27.05.2021 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-IX від 28.04.2021, яким ст. 119 Земельного кодексувикладена в новій редакції, а саме:

«Громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно протягом п'ятнадцяти років користуються земельною ділянкою, але не мають документів, що засвідчують наявність у них прав на зазначену земельну ділянку, можуть звернутися до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування з клопотанням пpo передачу такої земельної ділянки у їхню власність.

Набуття громадянами права власності на земельну ділянку за давністю користування здійснюється в порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами згідно із статтею 118 цього Кодексу в межах норм, визначених статтею 121 цього Кодексу».

Аналіз вказаних статей дає підстави для висновку, що набувальна давність - це сукупність законодавчо визначених обставин, дотримання яких дає право землекористувачу звернутися у порядку статті 118 ЗК України до уповноважених органів із клопотанням про передання у власність земельної ділянки, якою він користується.

Так, судом , при прийнятті рішення у цивільній справі № 376/1197/23 порушено порядок визначений ст. 119 Земельного кодексу України і не враховано те, що позивачем ОСОБА_1 не подано жодних доказів на підтвердження того, що вона користувався (обробляла, сплачувала податок за землю, зверталася до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування з відповідними заявами про передачу спірної земельної ділянки у власність), тобто відкрито, добросовісно і безперервно використовувала земельну ділянку з кадастровим номером 5224080600:03:010:0023 площею 20 га.

Крім того, зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що вона можливо використовувала земельну ділянку з 2010 року. Однак, станом на травень 2023 року, термін володіння вище вказаною земельною ділянкою не досяг 15 років, що унеможливлює передачу земельної ділянки у власність у порядку набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність), визначеному ст. 119 Земельного кодексу України.

З матеріалів цивільної справи № 376/1197/23 вбачається, що реорганізація КСП «Буківське» в ТОВ «Буківське» відбулася в 2012 році. Крім того, вбачається, що КСП «Буківське», на підставі Державного акту на право постійного користування землею, виданому 14.11.1995 року Буківською сільською радою, у своєму користуванні мало земельну ділянку площею 291,6 га.

Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою лише посвідчує факт надання такого права конкретній юридичній особі, в той час, як порядок отримання, виникнення та оформлення такого права визначений нормами Земельного кодексу України, зокрема, в ст. 123 Земельного кодексу України.

Відповідно до п. в ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є припинення діяльності, зокрема, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Так, слід врахувати, що право постійного користування земельною ділянкою припиняється у разі реорганізації землекористувача, оскільки земельне законодавство не передбачає автоматичного переходу права постійного користування до юридичної особи, яка утворилась в процесі реорганізації. Вказана правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 21.11. 2020 року справі № 918/194/19.

Крім того, в матеріалах цивільної справи № 376/1197/23 відсутні будь-які акти прийому-передачі, в тому числі і на земельні ділянки, які перебували на праві постійного користування у КСП «Буківське».

Так, вищезазначена земельна ділянка з кадастровим номером 3224080600:03:010:0023 площею 20 га сформована за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні Філії «Білоцерківське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Так, відповідно до інформації Філії «Білоцерківське лісове господарство» ДП «Ліси України» № 1695/20.17-2023 від 31.10.2023 право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3224080600:03:010:0023 площею 20 га підтверджується Проектом організації та розвитку лісового та мисливського господарства Київського обласного та м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Сквирське лісництво, планшетом №2. Крім того, встановлено, що земельна ділянка з вказаним кадастровим номером накладається на землі лісогосподарського призначення у кварталі 57 виділів 8-14 Сквирського лісництва.

Згідно з інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 29.11.2023 №02-1215 є накладка на ортофотоплан кв.57,68 Сквирського лісництва філії «Білоцерківське лісове господарство» ДП «Ліси України» з межами його таксаційних виділів відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року та межами земельної ділянки.

Крім того, Філія «Білоцерківське лісове господарство» ДП «Ліси України» згоди на вилучення та/або припинення із свого постійного користування земельної ділянки з кадастровим номером 3224080600:03:010:0023 площею 20 га не надавало.

Також, згідно інформації Київської обласної державної адміністрації від 13.11.2023 за №11411/08/09.03-1М/2023, Київською обласною державною адміністрацією (Київською обласною військовою адміністрацією) у період1011-2023 років розпорядження про передачу в приватну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3224080600:03:010:0023 на території Білоцерківського району Київської області ОСОБА_1 не видавались.

Таким чином, факт віднесення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3224080600:03:010:0023 площею 20 га до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Філії «Білоцерківське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» повністю підтверджується інформацією і картографічними матеріалами наданими нею, планово- картографічними матеріалами лісовпорядкування 2014 року, затвердженими наказом Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства № 92 від 26.07.2019 року та погодженими Міністерством екології та природних ресурсів України за № 5/4.1-15/8289-19 від 26.07.2019 року.

З урахуванням вище вказаного ТОВ «Буківське» в особі директора Мягкова Віктора Івановича , відповідно до чинного законодавства не являлося власником чи/або розпорядником земельної ділянки з кадастровим номером 3224080600:03:010:0023 площею 20 га, яка відноситься до земель лісогосподарського призначення, власником та розпорядником вказаної земельної ділянки є Київська обласна державна адміністрація, а постійним користувачем Філія «Білоцерківське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», а тому порушений порядок вилучення та передачі земельної ділянки у приватну власність.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу (ч. 2 ст. 352 ЦПК України).

Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (ч. 3 ст. 352 ЦПК України).

Зі змісту оскаржуваної ухвали про затвердження мирової угоди вбачається, що предметом судового спору являлася земельна ділянка лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3224080600:03:010:0023 площею 20 га.

Відповідачем у вказаній справі визначено ТОВ «Буківське» в особі директора Мягкова В.І.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київської області від 13.11.2023 року № 10-10-0.331-10716/2023, земельна ділянка з кадастровим номером 3224080600:03:010:0023 площею 20 га розташована за межами населеного пункту с. Буки Білоцерківського району Київської області.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що на момент прийняття судом судового рішення щодо визнання права приватної власності за ОСОБА_1 спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, розпорядником даної категорії земель являлась Київська обласна державна адміністрація, а не ТОВ «Буківське».

З інформації Київської обласної державної адміністрації від 13.11.2023 року № 11411/08/09.03-N/2023, яка надійшла до прокуратури 16.11.2023 встановлено, що Київською обласною державною адміністрацією не вживалися заходи цивільно-правового характеру щодо оскарження ухвали Сквирського районного суду від 05.05.2023 року.

Враховуючи викладене, зазначені обставини беззаперечно вказують на наявність виключних підстав та обставин для вжиття заходів представницького характеру саме Білоцерківською окружною прокуратурою в інтересах держави, в особі Київської обласної державної адміністрації в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 3 ст. 56 ЦПК України.

З огляду на викладене, прокурор має право на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції від 05 травня 2023 року, оскільки визнання судом мирової угоди між сторонами відбулося без урахування майнових інтересів держави, в особі Київської обласної державної адміністрації.

Зазначене підтверджується вищевикладеними обставинами справи, встановленими судом апеляційної інстанції.

Таким чином, станом на час визнання мирової угоди судом розпорядником земельної ділянки лісогосподарського призначення являлась Київська обласна державна адміністрація, а не ТОВ «Буківське», правонаступником якого є ТОВ «Софія «7», а відтак наявні підстави для висновку про те, що мирова угода, за якою сторони дійшли згоди про передачу спірної земельної ділянки, фактично є інструментом не для захисту цивільних прав та інтересів сторін, а для незаконного заволодіння землями лісогосподарського призначення.

А отже, ухвала суду, якою визнано мирову угоду сторін по даній справі, стосується майнових інтересів держави і суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для її затвердження.

Виходячи із вищевикладеного, ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 05 травня 2023 року не можна вважати законною та обґрунтованою.

Керуючись ст. 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу керівника Білоцерківської окружної прокуратури Римара Михайла Орестовича задовольнити частково.

Ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 05 травня 2023 рокускасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 11 березня 2024 року.

Головуючий: Судді: