Ухвала

від 12.03.2024 по справі 320/11627/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні позову

12 березня 2024 року 320/11627/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у порядку письмового провадження заяву Благодійної організації "Міжнародний благодійний фонд "Фонд національного добробуту Криму" про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Благодійної організації "Міжнародний благодійний фонд "Фонд національного добробуту Криму" до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування наказу,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Благодійна організація "Міжнародний благодійний фонд "Фонд національного добробуту Криму" з позовом до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування наказу Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.09.2023 №50 "Про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини м.Києва", а саме: нежитлових будівель загальною площею 4946 кв.м., розташованих за адресою: м.Київ, просп.Голосіївський, буд.8 (Пивоварного заводу родини Шульц) та додатку до цього наказу.

До позовної заяви позивачем додано заяву про забезпечення позову, у якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову, шляхом зупинення дії наказу Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.09.2023 №50 "Про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини м.Києва" згідно з додатком, а саме: нежитлових будівель загальною площею 4946 кв.м., розташованих за адресою: м.Київ, просп.Голосіївський, буд.8 (Пивоварного заводу родини Шульц) до набрання законної сили судовим рішенням за результатами розгляду справи.

Обґрунтовуючи вказану заяву, позивач зазначив, що Благодійна організація "Міжнародний благодійний фонд "Фонд національного добробуту Криму" є власником нежитлових будівель, загальною площею 4946 кв.м., розташованих за адресою: м.Київ, просп.Голосіївський, буд.8 на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:79:077:0005 на підставі договору дарування майна від 01.08.2018 №949. Вказана земельна ділянка також належить заявникові на праві власності.

Позивач зазначив, що 13.09.2023 Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було прийнято наказ №50 "Про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини м.Києва", на підставі якого вищевказані нежитлові приміщення були віднесені до Переліку об`єктів культурної спадщини м.Києва.

Позивач не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем спірного наказу, оскільки вказаний документ був прийнятий з грубим порушенням вимог чинного законодавства.

Так, позивач звернув увагу, що в силу вимог пункту 4 розділу ІІ Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2023 №158, рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку приймається у формі розпорядження голови місцевої державної адміністрації, у той час як у спірних правовідносинах рішення про внесення об`єкта до Переліку було прийнято директором Департаменту у формі наказу.

Позивач зауважив, що невідповідність фори рішення про занесення об`єкта в Перелік та прийняття його невідповідним суб`єктом є очевидним порушенням імперативних вимог законодавства, свідчить про протиправність такого документа та є підставою для надання заявникові тимчасового захисту у вигляді зупинення дії спірного наказу.

Крім того, позивач зазначив, що спірний наказ істотно обмежує права Благодійної організації "Міжнародний благодійний фонд "Фонд національного добробуту Криму" як власника відповідного об`єкта.

Зокрема, позивач звернув увагу на те, що організація має намір реалізувати на об`єкті проект зі створення Кримськотатарського культурно-освітнього центру, який включатиме: школу, мечеть та культурно-діловий центр із розміщенням музею, конференц залу, кафе, гуртки та магазин в національному стилі.

Позивач зауважив, що наявність спірного наказу унеможливлює реалізацію позивачем вказаного проекту.

Також позивач зазначив, що більша частина нежитлових приміщень непридатна для експлуатації та підлягають ремонту, однак дія спірного наказу унеможливлює проведення позивачем ремонтних та протиаварійних робіт, оскільки для цього необхідно укласти охоронний договір, отримати письмовий дозвіл відповідного органу охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації.

Крім того, позивач звернув увагу на те, що відповідачем було винесено припис від 12.10.2023 №656/П про порушення позивачем як власником вимог чинного законодавства у зв`язку з не укладенням охоронного договору стосовно відповідного об`єкта.

На думку позивача, вказане свідчить про очевидну протиправність спірного наказу, а також про те, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді зупинення дії спірного наказу може істотно ускладнити поновлення його порушених прав у випадку задоволення позову, оскільки Департамент матиме можливість приймати нові рішення, за для оскарження яких позивач буде вимушений звертатися до суду з новим позовом.

Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

З урахування вищенаведеного положення КАС України, розгляд заяви Благодійної організації "Міжнародний благодійний фонд "Фонд національного добробуту Криму" про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.

Розглядаючи заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятої Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 87640690) зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 92270719) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі №826/8556/17 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 78022699).

Щодо "очевидності" ознак протиправності спірного рішення суб`єкта владних повноважень та порушення прав позивача Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі №826/16509/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 81046468) зазначив, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.

Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Верховний Суд у постановах від 30.08.2022 у справі №640/16613/21, від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.03.2021 №420/4037/20, від 14.07.2021 у справі №300/2540/19, від 06.10.2021 у справі №640/424/21, від 20.07.2022 у справі № 640/16623/19 зазначив, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

Водночас, фактичні обставини справи підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи по суті.

Сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

У заяві про забезпечення позову позивач просить суд зупинити дію наказу Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.09.2023 №50 "Про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини м.Києва" згідно з додатком, а саме: нежитлових будівель загальною площею 4946 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (Пивоварного заводу родини Шульц) до набрання законної сили судовим рішенням за результатами розгляду справи.

Суд звертає увагу на те, що обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач фактично зазначає ті самі підстави, на які посилається і в позовній заяві в обґрунтування протиправності прийняття відповідачем спірного наказу (зокрема, невідповідність форми рішення про занесення об`єкта в Перелік та прийняття його невідповідним суб`єктом), та які підлягають встановленню під час розгляду справи по суті.

Отже, обґрунтування вказаної вимоги тотожне обґрунтуванню позовних вимог, що є неприпустимим, а застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить позивач, без з`ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті пред`явленого позову і ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову.

Суд також звертає увагу на те, що позивач не надав доказів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, не обґрунтував причини неможливості захисту (поновлення) прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів, не розкрив, у чому полягає необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому, а також очевидність ознак протиправності рішення відповідача.

Заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.

Так, у заяві позивач посилається на те, що спірний наказ унеможливлює проведення позивачем ремонтних та протиаварійних робіт, оскільки проведення таких робіт передбачає наявність письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації.

Крім того, позивач звернув увагу на те, що відповідачем було винесено припис від 12.10.2023 №656/П про порушення позивачем як власником вимог чинного законодавства у зв`язку з не укладенням охоронного договору стосовно відповідного об`єкта.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Згідно з частиною другою статті 37 Закону України "Про охорону культурної спадщини" роботи на щойно виявлених об`єктах культурної спадщини здійснюються за наявності письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації.

Суд зазначає, що позивач у заяві про забезпечення позову не надав жодних аргументів, які б свідчили про неможливість укладення охоронного договору та отримання відповідного письмового дозволу.

Отже, виконання ремонтних та протиаварійних робіт, про які вказує позивач, можливо, проте за певних умов, дотримання яких залежить від самого позивача. Наведене, у свою чергу, спростовує негайну потребу позивача у наданні йому тимчасового захисту.

У поданих матеріалах відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Таким чином, підстави для вжиття заходів забезпечення позову відсутні, оскільки позивач не навів належних доводів того, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Керуючись статтями 150, 151, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Відмовити у задоволенні заяви Благодійної організації "Міжнародний благодійний фонд "Фонд національного добробуту Криму" про забезпечення позову.

2. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Дудін С.О.