Ухвала

від 12.03.2024 по справі 380/6932/23

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

12 березня 2024 рокусправа № 380/6932/23Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. розглянув адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «БУД-АРТ» до Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), за участі ОСОБА_1 в якості третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору, про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «БУД-АРТ» (далі позивач, ТОВ «БК «БУД-АРТ», боржник у виконавчому провадженні) до Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі Франківський ВДВС, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 09.03.2023, накладеної у виконавчому провадженні №69910259.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ «БК «БУД-АРТ» та товариство з обмеженою відповідальністю «Українська будівельна компанія «Львів» (далі ТОВ «УБК «Львів») є солідарними боржниками за виконавчим листом, виданим Шевченківським районним судом м. Львова на примусове виконання рішення суду у цивільній справі №466/4066/20; 03.03.2023 боржники отримали вимогу державного виконавця від 02.03.2023, відповідно до якої повторно встановлено строк для виконання рішення суду до 07.03.2023 р. о 11:00. Державний виконавець 07.03.2023 здійснив перевірку виконання рішення суду в присутності представників солідарних боржників, за результатами якої складено акт від 07.03.2023. Позивач вважає, що зафіксовані в цьому акті обставини підтверджують факт виконання судового рішення у повному обсязі згідно із виконавчим документом, проте в тексті оскарженої постанови не надано вмотивованого обґрунтування, в чому саме полягає невиконання рішення суду, за яке накладено штраф. Тому позивач стверджує, що державний виконавець Франківського ВДВС Жорноклей О.А. 09.03.2023 виніс незаконну постанову та безпідставно повторно наклав на боржника у виконавчому провадженні ТОВ «БК «БУД-АРТ» штраф в сумі 10200 грн. за невиконання без поважних причин рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02.12.2021 у цивільній справі №466/4066/20.

ТОВ «БК «БУД-АРТ» також звертався до суду про неможливість розгляду цієї справи та необхідність зупинення провадження до набрання законної сили судовим рішенням у цивільному провадженні №466/2629/23, в межах якого місцевий районний суд, що розглядав цивільний спір 466/4066/20 по суті, на підставі ст. 447 ЦПК України розглядає скаргу ТОВ «БК «БУД-АРТ» за участі стягувача ОСОБА_1 та Франківського ВДВС на бездіяльність державного виконавця Жорклея О.А., що полягає в ухиленні від прийняття рішення про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» - у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду згідно із виконавчим документом. Позивач наголошував, що обставини, які мають значення для вирішення справи про незаконність оскарженої постанови про накладення штрафу, а саме - факт повного виконання позивачем судового рішення 466/4066/20 згідно з виконавчим документом - є предметом розгляду в провадженні №466/2629/23, в межах якого на підставі ст.447 ЦПК України розглядається його скарга на бездіяльність державного виконавця, тому не повинні одночасно встановлюватися в цій справі.

ТОВ «БК «БУД-АРТ» з метою спростування доводів третьої особи також надіслало суду інформаційну довідку №1/5 від 18.05.2023 (а.с.179-184).

Відповідач надіслав суду відзив на позов (а.с.123-124) та повідомив таке: в Франківському ВДВС перебуває виконавче провадження ВП № 69910349 з примусового виконання виконавчого листа №466/4066/20 від 19.09.2022, виданого Шевченківським районним судом м. Львова, про зобов`язання ТОВ «УБК «Львів» та ТОВ «БК «БУД-АРТ» усунути перешкоди у користуванні позивачем ОСОБА_1 нежитловими приміщеннями № 7 та № 7а за адресою: АДРЕСА_1 , які знаходяться у першій черзі будівництва в новозбудованому багатоквартирному житловому будинку з вбудованими приміщенням громадського призначення, шляхом підключення приміщення 7 до електромереж в точці підключення електролічильника та передачі ОСОБА_1 електролічильника; влаштування залізобетонних сходів до зовнішніх входів у нежитлове приміщення № 7 за адресою: АДРЕСА_1 з врахуванням вимог ДБН щодо створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

Ухвалою в справі №466/4066/20 від 02.11.2022 Шевченківський районний суд м.Львова роз`яснив рішення від 02.12.2021 та додаткове рішення від 16.12.2021 справі №466/4066/20 в частині зобов`язання ТОВ «УБК «Львів» та ТОВ «БК «БУД-АРТ» усунути перешкоди у користуванні позивачем ОСОБА_1 нежитловими приміщеннями № 7 та № 7-А, за адресою, АДРЕСА_1 , які знаходяться у першій черзі будівництва в новозбудованому багатоквартирному житловому будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення, шляхом підключення приміщення № 7 до електромереж в точці підключення електролічильника та передачі ОСОБА_1 електролічильника; влаштування залізобетонних сходів до зовнішніх входів у нежитлове приміщення № 7 за адресою: АДРЕСА_1 з врахуванням вимог ДБН щодо створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, зазначивши, що обов`язок виконання рішення ТОВ «УБК «Львів», ТОВ «БК «БУД-АРТ» є солідарним.

01.12.2022 державний виконавець на підставі ст.ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про накладення штрафу за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення суду, що зобов`язує боржника виконати певні дії, наклав на боржників ТОВ «УБК «Львів», ТОВ «БК «БУД-АРТ» штрафи в сумі 5100 грн.

02.03.2023 державний виконавець скерував на електронні адреси стягувача та боржників вимогу, призначив перевірку виконання рішення суду на 07.03.2023. 07.03.2023 державний виконавець прибув за місцем виконання рішення суду, в присутності представників ТОВ «УБК «Львів» та ТОВ БК «БУД-АРТ» встановив, що приміщення № 7 підключено до електромережі в вбудованому приміщенні з дотриманням норм ДБН, влаштовано зовнішні сходи з пандусом та огородженням з дотриманням норм ДБН, але рішення суду в повному обсязі не виконано в частині, що стосується створення умов безперешкодного життєвого середовища для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, а також щодо передачі ОСОБА_1 електролічильника.

09.03.2023 державний виконавець на підставі ст.ст. 63,75 Закону України «Про виконавче провадження» повторно виніс постанови про накладення штрафу за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, наклав на боржників штраф в сумі 10200 грн.

Відповідач просить суд врахувати відзив під час розгляду справи та залишити позовну заяву без розгляду.

Суд на стадії підготовки справи до розгляду залучив до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору стягувача у виконавчому провадженні - ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , стягувач, третя особа).

Третя особа надіслала суду пояснення на позов (а.с.114-116), просить суд відмовити в задоволенні позову повністю з огляду на такі аргументи: суть виконавчих проваджень №АСВП 69910349 (боржник ТОВ «УБК «Львів» - замовник/забудовник будівництва) та №АСВП 69910259 (боржник ТОВ «БК «БУД-АРТ» - генпідрядник будівництва), про яке йдеться у цій судовій справі, полягає у солідарному зобов`язанні боржників (забудовника та генпідрядника будівництва) усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 нежитловими приміщеннями №7 та №7а, які знаходяться у першій черзі будівництва в новозбудованому багатоквартирному житловому будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення, шляхом підключення приміщення №7 до електромереж в точці підключення електролічильника та передачі ОСОБА_1 електролічильника; влаштування залізобетонних сходів до зовнішніх входів у нежитлове приміщення №7 за адресою: АДРЕСА_1 з врахуванням вимог ДБН щодо створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. Звертає увагу суду, що суди при розгляді цивільної справи 466/4066/20, щодо виконання рішення в якій відкриті згадані виконавчі провадження, надали оцінку в т.ч. договірним відносинам ОСОБА_1 та ТОВ «УБК «Львів», тому ці обставини не входять в предмет доказування та оцінки в цій судовій справі. Наполягає на тому, що рішення суду про усунення боржниками перешкод у користуванні ОСОБА_1 нежитловими приміщеннями ані шляхом належного облаштування входу, ані підключення приміщення №7 до електромереж в точці підключення електролічильника та передачі ОСОБА_1 електролічильника, не виконано; акт державного виконавця від 07.03.2023 є неналежним та недопустимим доказом.

ОСОБА_1 надіслала суду копію судового рішення у цивільній справі №466/2629/23 у справі між тими ж учасниками (а.с.187-198), просила врахувати встановлені судом обставини, оскільки такі не потребують доказування.

ОСОБА_1 двічі звернулася до суду із заявами про необхідність закриття провадження у цій адміністративній справі (а.с.70, 175-177):

1) у зв`язку із непідсудністю справи окружному адміністративному суду, оскільки відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення державного виконавця щодо виконання рішення суду у цивільній справі можуть бути оскаржені сторонами виконавчого провадження (стягувачем та боржником) до суду, який видав виконавчий документ, тобто до Шевченківського районного суду м.Львова. Стверджує, що ця норма в процесуальному законодавстві унеможливлює маніпулювання сторонами виконавчого провадження судом, щоб між тими ж учасниками справи із тих же підстав та обставин по скарзі/позову щодо дій державного виконавця не були одночасно винесені судові рішення в порядку цивільного та адміністративного судочинства, що власне у цій ситуації може відбутись. Доводить до відома суду, що в провадженні Шевченківського районного суду м.Львова перебуває провадження №466/2629/23, відкрите за скаргою ТОВ «БК «БУД-АРТ» щодо дій та бездіяльності державного виконавця Франківського ВДВС при виконанні рішення суду у цивільній справі №466/4066/20 (боржник вимагає закриття виконавчого провадження з підстави повного виконання вимог виконавчого документа, виданого на виконання рішення суду в цивільній справі), яке відкрито на підставі ст. 447 ЦПК України, витребувано матеріали виконавчого провадження, а предметом доказування є ті ж обставини, що встановлюються на підставі тих самих доказів, за участі тих самих учасників справи (стягувач, боржник, державний виконавець).

2) повторно наполягаючи, що правовідносини, які виникають на стадії виконання рішення суду в цивільній справі в сфері виконавчого провадження між його учасниками (боржник, стягувач) безпосередньо регулюються процесуальними нормами ЦПК України. Так, відповідно до ст.447 ЦПК України рішення державного виконавця щодо виконання рішення суду можуть бути оскаржені сторонами виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ у справі №466/4066/20, тобто до Шевченківського районного суду м.Львова. Натомість зараз, як стверджує третя особа, недобросовісні боржники фактично штучно створили чотири судових процеси в різних юрисдикціях:

1. адміністративна справа за позовом забудовника ТОВ «УБК «Львів» №380/7007/23 про скасування постанови державного виконавця Франківського ВДВС про накладення штрафу на боржника за повторне невиконання рішення суду без поважних причин (Львівський окружний адміністративний суд, суддя Желік О.М.);

2. цивільне провадження за скаргою забудовника ТОВ «УБК «Львів» №466/2631/23 щодо бездіяльності державного виконавця, в якій боржник вимагає закрити виконавче провадження, оскільки, на його думку, рішення суду у справі №466/4066/20 на користь стягувача ОСОБА_1 виконано повністю (Шевченківський районний суд м.Львова, суддя Едер П.Т.);

3. адміністративна справа за позовом генпідрядника ТОВ «БК «БУД-АРТ» №380/6932/23 про скасування постанови про повторне накладення штрафу на боржника за невиконання рішення суду без поважних причин (Львівський окружний адміністративний суд, суддя Москаль Р.М.);

4. цивільне провадження за скаргою генпідрядника будівництва ТОВ «БК «БУД-АРТ» №466/2629/23 щодо бездіяльності державного виконавця, в якій боржник вимагає закрити виконавче провадження, оскільки, на його думку, рішення суду у справі №466/4066/20 на користь стягувача ОСОБА_1 виконано повністю (Шевченківський районний суд м.Львова, суддя Єзерський Р.Б.).

Третя особа наполягає, що в основу всіх цих судових справ покладено одні і ті ж обставини (той самий предмет доказування), тому фактично існує висока ймовірність одночасної різної оцінки різними суддями судів різних юрисдикцій тих самих доказів; якщо ці оцінки будуть суперечливими, то наслідки таких судових рішень все одно матимуть обов`язковий характер для учасників виконавчого провадження щодо виконання рішення суду в одній цивільній справі №466/4066/20, де згадані боржники мають солідарний обов`язок перед ОСОБА_1 . Наполягає, що всі питання щодо виконання рішення суду в цивільній справі (в т.ч. щодо застосування до боржників заходів юридичної відповідальності за невиконання рішення суду) повинні розглядатися в порядку ЦПК України в межах здійснення місцевим загальним судом судового контролю за виконанням рішення суду у цивільній справі №466/4066/20, а провадження в адміністративній справі слід закрити.

Інші учасники цієї справи отримали описані заяви третьої особи та не висловилися щодо її клопотання про закриття провадження в адміністративній справі.

Суд дослідив долучені до матеріалів справи докази, а також обставини, встановлені судовим рішенням у справі №466/2629/23 за участі тих самих осіб, та встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини:

рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 02.12.2021 у цивільній справі №466/4066/20, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 21.07.2022 та постановою Верховного Суду від 29.11.2023, цивільний позов ОСОБА_1 задоволено частково, в т.ч.:

- зобов`язано ТОВ «УБК «Львів» та ТОВ «БК «БУД-АРТ» усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 нежитловими приміщеннями №7 та №7а за адресою: АДРЕСА_1 , які знаходяться у першій черзі будівництва в новозбудованому багатоквартирному житловому будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення, шляхом підключення приміщення №7 до електромереж в точці підключення електролічильника та передачі ОСОБА_1 електролічильника; влаштування залізобетонних сходів до зовнішніх входів у нежитлове приміщення №7 за адресою: АДРЕСА_1 з врахуванням вимог ДБН щодо створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

На виконання цього рішення Шевченківський районний суд м.Львова 19.09.2022 видав виконавчий лист №466/4066/20 про зобов`язання ТОВ «УБК «Львів» та ТОВ «БК «БУД-АРТ» усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 нежитловими приміщеннями № 7 та № 7а за адресою: АДРЕСА_1 , які знаходяться у першій черзі будівництва в новозбудованому багатоквартирному житловому будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення, шляхом підключення приміщення №7 до електромереж в точці підключення електролічильника та передачі ОСОБА_1 електролічильника; влаштування залізобетонних сходів до зовнішніх входів у нежитлове приміщення №7 за адресою: АДРЕСА_1 з врахуванням вимог ДБН щодо створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, боржником у якому є ТОВ «БК «БУД-АРТ».

Постановою державного виконавця Франківського ВДВС Жорноклея О.А. від 21.09.2022 відкрито виконавче провадження № 69910259 з виконання виконавчого листа №466/4066/20, виданого 19.09.2022 року Шевченківським районним судом м.Львова, боржником у якому є ТОВ «БК «БУД-АРТ».

03.10.2022 ТОВ «БК «БУД-АРТ» звернулося до державного виконавця із заявою про виконання рішення суду, в якій просило забезпечити виконання рішення суду та закінчення виконавчого провадження. Перевіряючи виконання рішення суду, державний виконавець встановив та зафіксував в акті від 20.10.2022, що рішення суду виконано частково, не в повному обсязі. Відповідно до листа ПрАТ «Львівобленерго» № 112-07-4995 від 20.10.2022 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 до електричних мереж ПрАТ «Львівобленерго» не приєднаний, оскільки замовником не виконані зобов`язання щодо оплати вартості послуг за приєднання до електричних мереж. Приміщення № 7 підключено до електромережі з вбудованими приміщеннями, до приміщення № 7А влаштовано сходинки (3 сходинки) і пандус, в першому під`їзді будинку в приміщенні електрощитової встановлено електролічильник №МТХ1А10.DF.21OP04, який підключено до приміщення №7, в приміщенні № 7а підключено електропостачання. Разом з тим, в акті державного виконавця від 20.10.2022 стягувач заперечила щодо того, що рішення суду виконано належним чином в повному обсязі, оскільки не здійснено замірів сходів на їх відповідність нормам ДБН, а також не надано документів щодо належного підключення електроенергії.

У жовтні 2022 року ТОВ «УБК «Львів» звернулося до суду із заявою про роз`яснення рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02.12.2021.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 02.11.2022 року роз`яснено рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02.12.2021 та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16.12.2021 року у цивільній справі №466/4066/20 в частині: зобов`язання ТОВ «УБК «Львів» та ТОВ «БК «БУД-АРТ» усунути перешкоди у користуванні позивачем ОСОБА_1 нежитловими приміщеннями №7 та №7а за адресою: АДРЕСА_1 , які знаходяться у першій черзі будівництва в новозбудованому багатоквартирному житловому будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення, шляхом підключення приміщення №7 до електромереж в точці підключення електролічильника та передачі ОСОБА_1 електролічильника; влаштування залізобетонних сходів до зовнішніх входів у нежитлове приміщення №7 за адресою: АДРЕСА_1 з врахуванням вимог ДБН щодо створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, зазначивши, що обов`язок виконання рішення ТзОВ «УБК «Львів», ТОВ «БК «БУД-АРТ» є солідарним.

28 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернулася до державного виконавця із заявою щодо вжиття заходів щодо належного виконання рішення суду.

Постановою державного виконавця Франківського ВДВС Жорноклея О.А. від 01.12.2022 про накладення штрафу за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, на ТОВ «БК «БУД-АРТ» накладено штраф в розмірі 5100 грн.

27 лютого 2023 року стягувач ОСОБА_1 повторно звернулася до державного виконавця із заявою щодо вжиття заходів з належного виконання рішення суду.

02 березня 2023 року державний виконавець Франківського ВДВС Жорноклей О.А. звернувся до ТОВ «БК «БУД-АРТ» з вимогою виконати рішення суду в строк до 07.03.2023.

Відповідно до акта державного виконавця від 07 березня 2023 року у виконавчому провадженні № 69910259 з виходом за адресою: АДРЕСА_2 , влаштовано зовнішні сходи з пандусом і огородженням до нього з дотриманням вимог ДБН В.2.2-40: 2018, а саме, 5.2. «Зовнішні сходи» та 5.3. «Зовнішні пандуси». Підключено приміщення № 7 до електромережі в точці підключення електролічильника №МТХ1а10.DF.2LO-P04. Електролічильник поміщено в шафу обліку та підключено до електромережі. За результатами перевірки державний виконавець прийшов до висновку про те, що рішення суду виконано не в повному обсязі.

Державний виконавець Франківського ВДВС Жорноклей О.А. 09.03.2023 року виніс постанову про накладення штрафу на ТОВ «БК «БУД-АРТ» за повторне невиконання рішення без поважних причин в розмірі 10200 грн.

В березні 2023 року ТОВ «БК «БУД-АРТ» звернулося до Шевченківського районного суду м.Львова суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Франківського ВДВС Жорноклея О.А., заінтересована особа (стягувач) ОСОБА_1 в порядку статті 447 ЦПК України, частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження». На обґрунтування скарги покликалося на те, що факт виконання рішення суду встановлений актом від 07.03.2023, проте державний виконавець, встановивши факт виконання рішення суду у цивільній справі №466/4066/20, не виконав свій обов`язок щодо закінчення виконавчого провадження № 69910259 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 25.07.2023 скаргу ТОВ «БК БУД-АРТ» задоволено повністю.

Львівський апеляційний суд постановою від 04.12.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 25.07.2023 року скасував відмовив в задоволенні скарги ТОВ «БК «БУД-АРТ». Суд виснував, що для виконання рішення суду у цивільній справі №466/4066/20 в повному обсязі боржнику необхідно підключити приміщення №7 до електромереж в точці підключення електролічильника та передачі ОСОБА_1 електролічильника і влаштувати залізобетонні сходи до зовнішніх входів у нежитлове приміщення №7 за адресою: АДРЕСА_1 з врахуванням вимог ДБН щодо створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. Оцінивши зібрані в цивільній справі докази, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність передбачених пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» підстав для закінчення виконавчого провадження № 69910259 з примусового виконання виконавчого листа №466/4066/20, виданого Шевченківським районним судом м.Львова 19.09.2022, боржником у якому є ТОВ «БК «БУД-АРТ», оскільки рішення суду в повному обсязі не виконано. При цьому апеляційний суд врахував накладення штрафу на ТОВ «БК «БУД-АРТ» в сумі 10200 грн. за повторне невиконання рішення без поважних причин після перевірки державним виконавцем стану виконання рішення суду та складення акту від 07.03.2023 за результатами цієї перевірки як свідчення того, що державний виконавець також (як і апеляційний суд) дійшов правильного висновку про те, що рішення суду у цивільній справі №466/4066/20 не виконано в повному обсязі.

Вирішуючи про юрисдикцію цього спору, з огляду на необхідність вирішення клопотання третьої особи про закриття провадження у справі за цим позовом, суд керується такими мотивами:

І. Відповідно до ст.ст. 92, 129-1 Конституції України:

- виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, порядок виконання судових рішень;

- судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку;

- контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі Закон №1402).

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 Закону №1402 судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

Порядок здійснення судового контролю за виконанням рішень в цивільних справах врегульовано Розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України, статті 447-453). Місцевий загальний суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, розглядає скарги сторін виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання ухваленого ним (місцевим загальним судом) рішення. За наслідками розгляду скарги місцевий загальний суд постановляє відповідну ухвалу.

Порядок здійснення судового контролю за виконанням рішень в господарських справах врегульовано Розділом VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень» Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; статті 339-345). Так, господарський суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, розглядає скарги сторін виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання ухваленого ним (господарським судом) судового рішення. За наслідками розгляду скарги господарський суд постановляє відповідну ухвалу.

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах відповідно до положень ст.ст. 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здійснюється двома шляхами:

1) шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений адміністративним судом строк звіт про виконання судового рішення, а також розгляду скарг про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду тобто судовий контроль за безпосереднім виконанням рішення суду в адміністративній справі відповідачем суб`єктом владних повноважень;

2) в порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу, - тобто шляхом вирішення адміністративним судом позовів з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця тобто судовий контроль за процедурою виконавчого провадження, в межах якої рішення адміністративного суду виконується примусово.

Наведені норми процесуальних кодексів щодо оскарження рішень/дій/бездіяльності виконавця (суб`єкта владних повноважень) в порядку цивільного/господарського судочинства логічно узгоджуються з приписами пункту 1 частини першої статті 19, частини першої статті 287 КАС України, відповідно до яких юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

ІІ. Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон №1404) визначає виконавче провадження як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Зі змісту ст.ст. 1, 3, 74 Закону №1404 в їх взаємозв`язку очевидно, що цей закон розмежовує виконавче провадження залежно від суб`єкта прийняття рішення, що підлягає примусовому виконанню, а саме:

1) виконавче провадження щодо примусового виконання судових рішень.

Судовими рішеннями з-поміж вказаних у статті 3 Закону №1404 рішень, що підлягають примусовому виконання та виконавчих документів є:

- судові рішення, рішення третейського суду, рішення міжнародного комерційного арбітражу, рішення іноземних судів, на примусове виконання яких у передбачених законом випадках та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України випадках, суди видають виконавчі листи та накази (п.1 ч. 1 ст.3 Закону №1404);

- судові накази (п.1-1 ч. 1 ст.3 Закону №1404);

- ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом(п.2 ч. 1 ст.3 Закону №1404);

- рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України (п.8 ч. 1 ст.3 Закону №1404);

2) виконавче провадження як процес примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб), при цьому такими «іншими» є усі, окрім судів, органи, що на підставі законодавства мають право приймати обов`язкові для виконання рішення. Такими рішеннями «інших органів/посадових осіб» відповідно до статті 3 Закону №1404 є:

- виконавчі написи нотаріусів (п.3 ч. 1 ст.3 Закону №1404);

- посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій (п.4 ч. 1 ст.3 Закону №1404);

- постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди (п.5 ч. 1 ст.3 Закону №1404);

- постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом (п.6 ч. 1 ст.3 Закону №1404);

- рішення інших державних органів, рішення Національного банку України, накази Голови Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України або осіб, які виконують їхні обов`язки, що законом визнані виконавчими документами (п.7 ч. 1 ст.3 Закону №1404);

- рішення (постанови) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень (п.9 ч. 1 ст.3 Закону №1404);

- рішення Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю або Аудиторської палати України, які законом визнані виконавчими документами (п.10 ч. 1 ст. 3 Закону №1404);

- рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про застосування заходів реагування у вигляді штрафу (п.11 ч. 1 ст.3 Закону №1404).

ІІІ. Відповідно до статті 2 Закону №1404 однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби в адміністративному та/або судовому порядку регламентує Розділ X Закону №1404, що складається з статті 74 Закону №1404, що містить такі положення:

1) частина 1 статті 74 Закону №1404 - рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Ці положення частини першої статті 74 Закону №1404 чітко узгоджуються із відповідними положеннями процесуальних кодексів в усіх видах судочинства, що регламентують порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень (наведено вище).

Системне тлумачення частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII у її взаємозв`язку з наведеними положеннями процесуальних кодексів (ГПК України, ЦПК України, КАС України) дозволяє зробити висновок, що судовий контроль за виконавчим провадженням як завершальною стадією судового процесу (виконанням судового рішення) здійснює той суд (місцевий загальний, господарський чи адміністративний), який постановив судове рішення та видав виконавчий лист/наказ; цей судовий контроль охоплює всі стадії виконавчого провадження - від його відкриття до закінчення.

2) частина 2 статті 74 Закону №1404 рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тлумачачи зміст положень ст.ст. 1, 3, 74 Закону №1404 у їх взаємозв`язку із наведеними положеннями процесуальних кодексів суд дійшов висновку, що функції судового контролю за рішеннями, діями/бездіяльністю виконавців щодо примусового виконання рішень судів та інших органів розподіляються між судами різних юрисдикцій за простою та цілком логічною формулою кожен суд контролює виконання ухваленого ним судового рішення в порядку, визначеному процесуальним законодавством, на підставі якого розглянуто спір (ГПК України, ЦПК України, КАС України), а судовий контроль за виконанням рішень інших органів/посадових осіб (не судів) здійснює відповідний адміністративний суд в порядку, передбаченому КАС України.

ІV. Відповідно до п. 16 ч. 3 ст. 18 Закону №1404 виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Суд проаналізував гіпотези норм ч. 2 ст. 63, ч. 3, 4 ст. 64-1, ч. 6 ст. 66, ч. 4 ст. 67, ч. 14 ст. 71, ч. 1, 2 ст. 75 Закону №1404 (напр.: у разі невиконання без поважних причин боржником рішення; якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про його виселення/про вселення стягувача; у разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні; за наявності заборгованості зі сплати аліментів; у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі) та дійшов висновку, що Законом №1404 передбачено повноваження виконавця накладати на боржника у виконавчому провадженні штраф як спосіб впливу/притягнення до відповідальності за невиконання/несвоєчасне виконання вимог виконавчого документа.

Отже, накладення на боржника у виконавчому провадженні штрафу є видом юридичної відповідальності, до якої виконавець притягує його (боржника) за невиконання рішення, що підлягає примусовому виконанню в процедурі виконавчого провадження, в певних випадках, як от передбачені ст.ст. 63, 75 Закону №1404 за умови відсутності поважних причин, що перешкодили боржнику виконати рішення у встановлені виконавцем строки. Тому в спорі щодо правомірності постанови державного виконавця про накладення на боржника штрафу на підставі ст.ст. 63, 75 Закону №1404 (притягнення до відповідальності за невиконання рішення зобов`язального характеру без поважних причин) в предмет доказування входитиме встановлення таких обставин:

- чи боржник виконав/не виконав у встановлені виконавцем строки рішення, що виконується примусово в процедурі виконавчого провадження;

- якщо боржник не виконав рішення то чи були поважні причини, що перешкодили йому вчасно виконати свій обов`язок.

Отже, постанова виконавця про накладення штрафу в розумінні ч. 1, 2 ст. 74 Закону №1404 є рішенням державного виконавця щодо виконання судового рішення/рішення іншого органу, а порядок її оскарження визначається за суб`єктом прийняття рішення, що примусово виконується в процедурі такого виконавчого провадження.

Тому, якщо виконавець притягнув боржника до юридичної відповідальності з метою примусити його виконати судове рішення (напр., рішення суду про поновлення особи на роботі), то постанова про накладення на боржника штрафу за невиконання без поважних причин судового рішення в розумінні частини першої статті 74 Закону №1404 є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення, а її правомірність (перевірка законності притягнення боржника до юридичної відповідальності) є предметом судового контролю (може бути оскаржена) суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом - ГПК, ЦПК, КАС залежно від юрисдикції суду, що видав виконавчий документ.

Якщо ж виконавець притягнув боржника до юридичної відповідальності з метою примусити його виконати рішення іншого органу/посадової особи, а не суду (напр., рішення комісії по трудових спорах про поновлення особи на роботі), то така постанова про накладення на боржника штрафу в розумінні ст.ст.1, 3, ч. 2 ст. 74 є рішенням виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) та може бути оскаржена до відповідного адміністративного суду в порядку, визначеному КАС України.

Суд також звертає увагу на ще одну важливу для тлумачення та застосування частини 2 статті 74 Закону №1404 обставину:

постанова державного виконавця про накладення штрафу має подвійну правову природу окрім функції притягнення боржника до відповідальності вона також є виконавчим документом (про стягнення коштів в дохід держави) та в розумінні ст. 3 Закону №1404 є «рішенням іншого органу», що відповідно до цього закону підлягає примусовому виконанню. Отже, якщо боржник, на якого виконавець наклав штраф, не доб`ється скасування постанови про накладення штрафу в судовому порядку або не сплатить штраф добровільно, то така постанова як виконавчий документ («рішення іншого органу») підлягатиме примусовому виконанню. Якщо в процесі примусового виконання постанови виконавця про накладення штрафу (зазвичай здійснюється в окремому виконавчому провадженні, що виділяється з основного) боржник вважатиме за необхідне оскаржити рішення, дії чи бездіяльність щодо виконання цієї постанови, то на підставі частини 2 статті 74 Закону №1404 судовий контроль за законністю таких рішень, дій/бездіяльності буде здійснювати відповідний адміністративний суд в порядку, визначеному КАС України.

В контексті обставин цієї справи оскаржена постанова державного виконавця Франківського ВДВС від 09.03.2023 про накладення штрафу на ТОВ «БК «БУД-АРТ», боржника у виконавчому провадженні ВП №69910259, обґрунтована тим, що рішення суду у цивільній справі №466/4066/20 не виконано у повному обсязі у встановлені державним виконавцем строки (до 07.03.2023) без поважних причин. Отже, застосування цього заходу реагування (штраф) за невиконання боржником рішення суду зобов`язального характеру у встановлений державним виконавцем строк (07.03.2023) є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження в цивільній справі №466/4066/20 повне виконання рішення суду.

Отже, в розумінні частини першої статті 74 Закону №1404 постанова про накладення штрафу від 09.03.2023 є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення у цивільній справі №466/4066/20, тому може бути оскаржена до Шевченківського районного суду м.Львова як суду, який видав виконавчий лист №466/4066/20 від 19.09.2022, у порядку, визначеному статтею 447 ЦПК України.

Суд при формуванні цього висновку враховує підстави позову ТОВ «БК «БУД-АРТ» - позивач оскаржує постанову від 09.03.2023, оскільки вважає, що станом на 07.03.2023 повністю виконав рішення суду у цивільній справі №466/4066/22, тому державний виконавець безпідставно притягує його до юридичної відповідальності у формі штрафу за невиконання без поважних причин рішення суду зобов`язального характеру; водночас позивач не оскаржує рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання постанови про накладення штрафу від 09.03.2023. Отже, юрисдикція цього спору визначається частиною першою статті 74 Закону №1404.

V. Позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом з огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду, протлумачивши положення частини другої статті 74 Закону №1404-VIII, дійшла висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані (http://reyestr.court.gov.ua/Review/78376897). Підстави цього тлумачення обґрунтовано в постанові касаційного суду так:

«За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.».

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд вважає своїм обов`язком детально роз`яснити в цьому судовому рішенні інший підхід до тлумачення та застосування частини другої статті 74 Закону України:

частина друга статті 74 Закону №1404-VIII дослівно викладена так:

«Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом».

Встановлення змісту і граматичної структури тексту цієї норми за допомогою синтаксичного розбору речення дозволяє зробити висновок, що це просте двоскладне речення, в якому граматичну основу становлять підмет «рішення, дії чи бездіяльність» та складений присудок «можуть бути оскаржені». Словосполучення «щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб)» є другорядним членом речення додатком до підмета «рішення, дії чи бездіяльність», що уточнює його. Словосполучення «у тому числі постанов про стягнення виконавчого збору, […] штрафів» - це другорядні однорідні члени речення, що несуть конкретизуюче смислове навантаження до додатка «щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб)». Відсутність цих однорідних членів (уточнення додатка) не призводить до втрати смислу речення, а лише зменшує рівень деталізації його змісту:

«Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом».

Правильність кваліфікації словосполучення «щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб)» як додатка до підмета, що його уточнює, підтверджується тим, що відсутність цього додатка спотворює зміст речення:

«Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом».

Отже, додаток «щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб)» конкретизує підмет «рішення, дії чи бездіяльність» виконавця, а другорядні однорідні члени речення «постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів» уточнюють додаток «щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб)», а не підмет «рішення, дії чи бездіяльність».

Про правильність такого розбору також свідчать застосовані законодавцем відмінкові закінчення родового відмінка множини іменників додатка «щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб)» та уточнення цього додатка «у тому числі постанов…», на відміну від називного відмінку іменників підмета «Рішення, дії чи бездіяльність…».

Цей синтаксичний аналіз речення частини 2 статті 74 Закону №1404 (філологічне тлумачення норми), як і наведене вище системне тлумачення цієї норми у її взаємозв`язку із положеннями ст.ст. 1, 3, ч. 1 ст. 74 Закону №1404, переконливо доводять, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів є різновидом передбачених статтею 3 Закону №1404 «рішень інших органів (посадових осіб)», тому на підставі частини другої статті 74 Закону №1404 до відповідного адміністративного суду оскаржуються рішення, дії/бездіяльність виконавця щодо виконання цих постанов, а не щодо їх прийняття.

Отже, норма частини 2 статті 74 Закону №1404 встановлює юрисдикцію спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця при виконанні постанови про накладення штрафу як виконавчого документа, а не щодо її прийняття як заходу притягнення боржника до юридичної відповідальності за невиконання рішення суду.

Таким чином, при вирішенні цієї справи суд зауважує, що з огляду на наведені вище у цьому судовому рішенні мотиви:

- поділяє висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні;

- не поділяє висновку про те, що частиною другою статті 74 Закону №1404-VIII як імперативною нормою закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Суд зауважує, що цей висновок касаційного суду обґрунтовано єдиним аргументом вказівкою на імперативний характер норми права (ч. 2 ст. 74 Закону №1404). Разом з тим, класифікація норми права за критерієм методу правового регулювання (імперативний/диспозитивний) жодним чином не роз`яснює її змісту в контексті спірного питання. Водночас, цей висновок суперечить як філологічному тлумаченню норми, тобто синтаксичному аналізу речення частини 2 статті 74 Закону №1404, так і системному тлумаченню цієї норми у її взаємозв`язку із положеннями ст.ст. 1, 3, частини першої статті 74 Закону №1404.

Відтак, постанови державного виконавця про стягнення штрафів в розумінні частини другої статті 74 Закону №1404 є різновидом передбачених ст. 3 Закону №1404 «рішень інших органів (посадових осіб)», тому до адміністративного суду оскаржуються рішення, дії/бездіяльність виконавця щодо виконання цих постанов, а не щодо їх прийняття.

Суд враховує, що в період дії попередньої редакції Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 21.04.1999 №606-XIV) в період 2011-2014 рр. частина суддів Вищого адміністративного суду України (https://6aas.gov.ua/ua/law-library/court-practice/vishchij-administrativnij-sud-ukrajini/dovidka-pro-vivchennya-ta-uzagalnennya-praktiki-rozglyadu-administrativnimi-sudami-sprav-z-privodu-oskarzhennya-rishen-dij-abo-bezdiyalnosti-derzhavnoji-vikonavchoji-sluzhbi.html) підтримувала підхід, відповідно до якого постанови державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, про накладення штрафу на боржника мають особливий статус. Цей підхід ґрунтувався на тому, що такі постанови, на відміну від інших постанов державного виконавця, містять припис про додаткове до визначеного виконавчим документом зобов`язання боржника у виконавчому провадженні, яке має майновий характер; ці постанови набувають статусу виконавчого документа з часу прийняття і їх примусове виконання здійснюється у загальному порядку спочатку у межах виконавчого провадження, під час виконання якого вони прийняті, а у разі невиконання, у випадках, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», на підставі цих постанов відкривається окреме виконавче провадження. З огляду на такі міркування висновувалося, що оскільки постанови про стягнення виконавчого збору, про накладення штрафу на боржника є виконавчими документами, то такі постанови, а також інші рішення, дії чи бездіяльність, прийняті (вчинені, допущені) у ході їх примусового виконання в окремому виконавчому провадженні, оскаржуються до відповідного адміністративного суду.

Попри домінування такого підходу впродовж кількох років, Верховний Суд України в складі судової палати у цивільних справах в 2015-2016 роках переглянув його та дійшов прямо протилежних висновків: в постанові від 11.11.2015 по справі №6-2187цс15 зазначено, що частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Інший порядок судового оскарження, у тому числі коло учасників цього оскарження, визначено Розділом VІІ ЦПК України. Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ. За приписами статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Отже, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ. Як наслідок такого тлумачення було сформовано новий підхід, відповідно до якого справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях стосовно примусового виконання судового рішення у цивільній справі, належать до розгляду в порядку цивільного судочинства. Аналогічна правова позиція була висловлена в постанові ВСУ від 30.06.2015 року, а також в постановах ВСУ від 24.02.2016 року по справі №6-3077цс15, від 16.03.2016 року по справі №6-30цс16, від 30.03.2016 року по справі №3080цс15 та від 06.04.2016 року по справі №6-570цс16.

Отже, питання помилкового виведення постанов виконавця про накладення штрафу за невиконання рішення суду із сфери судового контролю того суду, що прийняв відповідне судове рішення, та їх передачу до сфери судового контролю адміністративного суду з мотивів, які є щонайменше дискусійними, не є новим; вперше для забезпечення тлумачення відповідних норм Закону України «Про виконавче провадження» та відповідних положень процесуальних кодексів за достатньо передбачуваною методологією знадобилося п`ять років (2011-2016 рр.).

Відповідно до частини четвертої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд при прийнятті цього судового рішення розраховує на те, що наведені в ньому мотиви, з огляду на їх достатню аргументованість, переконають Верховний Суд при перегляді цього рішення в касаційному порядку в необхідності передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення питання про відступ від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що викладений в постанові Великої Палати від 28.11.2018 у справі №2-01575/11.

VІ. Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Меті досягнення консенсусу щодо змісту та обсягу поняття верховенства права в державах, які входять в Раду Європи (як і Україна), присвячена Доповідь про правовладдя [в ранніх перекладах з англійської «Доповідь про верховенство права»], ухвалена Венеційською Комісією на її 86-му пленарному засіданні 25 26 березня 2011 року; https://www.venice.coe.int/webforms/documents/default.aspx?pdffile=CDL-AD(2011)003rev2-ukr). Зі змісту цієї Доповіді можна виділити такі вимоги верховенства права у сфері забезпечення доступу до правосуддя та юридичної визначеності (пп. 44,54, 58):

- судівництво є ґарантом справедливості засадничої цінності в державі, керованій правом. Украй важливо, щоб судівництво мало повноваження визначати, які з нормативних актів є застосовними та дійсними (юридично значущими) в конкретній справі, розв`язувати питання факту та застосовувати приписи права до фактичних обставин за належною, себто достатньо прозорою й передбачною методологією тлумачення;

- судові рішення має бути виконано ефективно;

- принцип юридичної визначеності також вимагає виконання остаточних рішень судів.

Суд при розгляді цієї справи двома наведеними вище способами за достатньо прозорою й передбачною методологією тлумачення доводить, що існує підхід до розуміння змісту норми частини другої статті 74 Закону №1404, що ґрунтується як на її буквальному тлумаченні, так і на тлумаченні шляхом виявлення її зв`язків з іншими нормами права, що призводить до висновків, цілком відмінних до наведеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №2-01575/11.

Як наслідок описаного тлумачення у справі №2-01575/11, адміністративні суди змушені здійснювати невластиві їм функції судового контролю за виконанням рішень загальних/господарських судів, як-от:

1) справа № 380/2549, в якій позивачка (боржник у виконавчому провадженні, мати малолітньої дитини) стверджувала, що її безпідставно оштрафували за невиконання рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 13.12.2019 у цивільній справі № 466/3563/19 про зобов`язання не чинити перешкод у спілкуванні діда та баби з дитиною, визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Оскаржені рішення державного виконавця про накладення на позивачку штрафів обґрунтовано тим, що боржник двічі не виконав рішення суду (не передав дитину за встановленою у рішенні суду адресою стягувачу) та не надіслав заяв чи клопотань про поважність причин невиконання рішення суду. Доводи позивачки на обґрунтуванням позову зводяться до того, що причиною невиконання рішення суду у цивільній справі про усунення перешкод для діда та баби у спілкуванні та зустрічах з онуком є категорична відмова дитини зустрічатися зі ними, а не дії боржника у виконавчому провадженні;

2) справа № 1340/5318/18, в якій позивач (боржник у виконавчому провадженні) стверджував, що державний виконавець безпідставно оштрафував його за невиконання рішення суду про демонтаж дерев`яних павільйонів та літніх майданчиків в парковій зоні на за певною адресою та заперечував невиконання рішення суду.

Суд вважає, що як в описаних ситуаціях, як і в цій справі, розгляд адміністративним судом скарги на рішення державного виконавця про притягнення боржника до юридичної відповідальності за невиконання рішення суду в цивільній/господарській справі не можна визнати таким, що забезпечує право скаржника на повноважний суд.

Суд вважає за необхідне продемонструвати на прикладі цієї справи, що згадане тлумачення касаційного суду створює реальні перешкоди в реалізації вимог верховенства права щодо доступу до правосуддя та реалізації особою права на справедливий та повноважний суд в розумінні ст.ст. 7, 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки:

1) звернення до окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про скасування постанови про накладення штрафу за невиконання рішення суду в цивільній/господарській справі:

- зумовлює потребу попередньо сформувати матеріали адміністративного позову з додатками, переважна більшість яких вже зібрана в матеріалах цивільної/господарської справи, в межах якої постановлено судове рішення, за невиконання якого оштрафовано боржника;

- зумовлює потребу сплатити судовий збір за подання адміністративного позову, на відміну від провадження в порядку судового контролю за виконанням рішення суду в цивільній/господарській справі, в межах якого за подання скарги на рішення/дії виконавця судовий збір не сплачується;

- має наслідком вирішення скарги на рішення виконавця про притягнення боржника до фінансової відповідальності за невиконання рішення суду адміністративним судом, який не розглядав спір по суті, не володіє матеріалами цивільної/господарської справи та не приймав відповідне рішення, котре підлягає примусовому виконанню, а отже з об`єктивних причин витратить набагато більше часу на осягнення суті спірних правовідносин, змісту рішення суду в цивільній/господарській справі та встановленого іншим судом (який розглянув спір по суті) способу та порядку виконання рішення, на збір та опрацювання доказів щодо виконання/невиконання боржником рішення суду тощо. Натомість відповідний цивільний/господарський суд, що постановив судове рішення та володіє матеріалами судової справи, а також обізнаний зі спірними правовідносинами з огляду на їх оцінку при прийнятті рішення, штучно позбавляється повноважень контролювати належне виконання власного рішення.

2) адміністративний суд, який розглядає питання щодо законності притягнення виконавцем боржника до відповідальності на невиконання без поважних причин рішення суду в цивільній/господарській справі, на відміну від цивільного/господарського суду, не наділений повноваженнями вирішувати питання про встановлення/зміну способу виконання судового рішення, про розстрочку чи відстрочку його виконання тощо. Суд враховує, що цивільний/господарський суд має в своєму розпорядженні матеріали цивільної/господарської справи та при розгляді скарг боржника щодо виконання ним рішення може повноцінно оцінити аргументи щодо поважності/відсутності поважних причин щодо виконання власного судового рішення, правомірності рішень виконавця, прийнятих з метою примусити боржника виконати це рішення суду, а також оцінити аргументи боржника щодо наявності поважних причин, що ускладнюють чи унеможливлюють виконання судового рішення. Якщо доводи боржника будуть визнані обґрунтованими, то суд, який виніс рішення по суті спору та видав виконавчий документ, має повноваження не лише скасувати накладений державним виконавцем штраф, а й вирішити (в тому числі з власної ініціативи) питання про відстрочення/розстрочення чи зміну способу та порядку виконання судового рішення;

3) звернення до окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про скасування постанови про накладення штрафу за невиконання рішення суду в цивільній/господарській справі створює передумови для вирішення одних і тих самих питань (встановлення факту виконання/невиконання рішення суду, наявності поважних причин щодо невиконання рішення суду) судами різних юрисдикцій під головуванням різних суддів, та, як наслідок, ймовірність прийняття різних судових рішень з того самого питання.

Третя особа у цій справі (стягувач у виконавчому провадженні) продемонструвала (детально описано вище), що питання виконання/невиконання рішення суду у цивільній справі №460/4066/22 на її користь досліджується чотирма суддями різних юрисдикцій в межах чотирьох судових проваджень за правилами різних процесуальних кодексів. Суд вважає, що ця ситуація ілюструє очевидну хибність висновку про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про накладення штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, судом якої юрисдикції вони видані.

Підсумовуючи наведені мотиви суд дійшов переконаного висновку про те, що питання законності постанови про накладення штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин як заходу притягнення боржника до юридичної відповідальності відповідно до приписів частини першої статті 74 Закону №1404 повинен розглядати той суд, що видав виконавчий лист (в цій ситуації Шевченківський районний суд м. Львова в порядку ст. 447 ЦПК України), а не «відповідний адміністративний суд» на підставі частини другої статті 74 Закону №1404.

Отже, клопотання третьої особи про закриття провадження в цій адміністративній справі є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 1,2,6,19,238,239,241,243,248,256,287,294 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву третьої особи ОСОБА_1 задовольнити.

Закрити провадження в адміністративній справі за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «БУД-АРТ» до Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), за участі ОСОБА_1 в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 09.03.2023 у виконавчому провадженні №69910259.

Роз`яснити позивачу:

- право звернутися до Шевченківського районного суду м. Львова зі скаргою на рішення державного виконавця в порядку статті 447 Цивільного процесуального кодексу України;

- у разі закриття провадження у справі повторне звернення до адміністративного суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у п`ятнадцятиденний строк з дати складання ухвали.

СуддяМоскаль Ростислав Миколайович