Рішення

від 11.03.2024 по справі 420/748/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/748/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загіну Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 05 січня 2024 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загіну Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо відмови в нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 25.02.2022 по 13.11.2023, з врахуванням зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням па відповідний тарифний коефіцієнт;

2. Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 13.11.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 3 25 лютого 2022 року по 13 листопада 2023 року полковник ОСОБА_1 проходив військову службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військовій частині НОМЕР_2 ). 25 лютого 2022 року наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України №78-ос полковник ОСОБА_1 , який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, зарахований в списки особового складу загону і призначений на посаду начальника відділу озброєння та інженерно-технічного забезпечення. 16 січня 2023 року наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України №24-ос полковник ОСОБА_1 визнано таким, що приступив до виконання обов`язків заступника начальника загону з озброєння та техніки. 13 листопада 2023 року наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України №645-ос заступник начальника загону з озброєння та техніки полковник ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу прикордонного загону і всіх видів забезпечення. Під час проходження військової служби у НОМЕР_1 прикордонному загоні Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України з 25.02.2022 по 13.11.2023 позивачу грошове забезпечення обчислювалось і виплачувалось без врахування щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що, на його думку, є протиправним.

11 грудня 2023 року адвокат позивача звернувся до НОМЕР_1 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_2 ) щодо надання відомостей про його грошового забезпечення в період 2022 - 2023 років, а також з пропозицією добровільно здійснити перерахунок його грошове забезпечення з урахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 16 грудня 2023 року у відповідь на заяву адвоката командування НОМЕР_1 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) надало інформацію про нараховане і виплачене грошове забезпечення позивача в період 2022 - 2023 років із зазначенням усіх його складових, а також відмовило в перерахунку грошового забезпечення з урахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому відповідно до наданих відомостей НОМЕР_1 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) позивачу нарахована і виплачена за лютий 2022 року - листопад 2023 року грошове забезпечення без врахування щорічної зміни посадового окладу і окладу за військовим званням залежно від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Позивач не згоден з такими діями командування НОМЕР_1 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) щодо нарахування і виплати йому протягом лютого 2022 року - листопада 2023 років грошового забезпечення без урахування щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у зв`язку з чим вважає, що такі дії мають бути визнані протиправними із зобов`язанням здійснити відповідне донарахування і виплату (перерахунку) його грошового забезпечення.

Вважаючи дії відповідача щодо виплати позивачу грошового забезпечення у заниженому розмірі протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 10.01.2024 ухвалено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 ; відкрити провадження у адміністративній справі; розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

29.01.2024 до суду надійшов відзив (вх.№4007/24) НОМЕР_1 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_2 ) на позовну заяву ОСОБА_1 , з проханням відмовити у задоволенні позову, посилаючись на наступне. Оскільки додатки 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 були затверджені 30.08.2017, а пункт 4 цієї ж постанови змінено 21.02.2018 на підставі постанови № 103, то відповідно і у цьому випадку пріоритетним у застосуванні є положення саме пункту 4 Постанови № 704. Таким чином дії відповідача при обчисленні посадового окладу та окладів за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, відповідають вимогам пункту 4 Постанови № 704 та є правомірними. Також відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, який набрав чинності 1 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Велика палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 240/4946/18 зазначала, що за загальним правилом дії норм права у часі, у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат, і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом. На підставі викладеного відповідач вважає дії НОМЕР_1 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_2 ) правомірними та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Інших заяв по суті станом на момент розгляду справи до суду не надходило.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Згідно витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 13.11.2023 № 645-ОС, виключено зі списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення полковника ОСОБА_1 , заступника начальника загону з озброєння та техніки, який вибуває для подальшого проходження військової служби у розпорядження начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України:

-щорічну основну відпустку за 2022 рік не використав. Щорічну основну відпустку за 2023 рік використав у кількості 20 (двадцять) календарних днів;

-грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік отримав;

-виключити із списків особового складу та з видів забезпечення, з урахуванням часу на здавання справ та посади, з 12 листопада 2023 року.

Позивач, не погоджуючись з тим, що нарахування і виплати йому протягом лютого 2022 року листопада 2023 років грошового забезпечення без урахування щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у зв`язку з чим вважає, що такі дії мають бути визнані протиправними із зобов`язанням здійснення відповідного донарахування і виплати (перерахунку) його грошового забезпечення.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей» та іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

У силу приписів ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до п. 10 Постанови №704, ця постанова набирає чинності з 01.03.2018 р.

Так, 30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції чинній до 24.02.2018) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).

Однак, Постановою № 103 (яка набрала чинності 24.02.2018 року) до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови КМ України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.

Відповідно до приписів статті 265 КАС України з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині.

Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, треба розуміти так, що дія акту починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

30 вересня 2010 року Конституційний Суд України ухвалив рішення №20-рп/2010 у справі щодо конституційності Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року №2222-ІV, яким визначено юридичні наслідки визнання нормативно-правового акта нечинним, часові межі чинності такого акту, а також і відповідні межі дії відновлених норм з початкової редакції Основного Закону.

Тобто, за загальним правилом, моментом припинення календарної дії приписів закону в цих випадках є момент набрання законної сили відповідним судовим рішенням, і відповідний акт визнається нечинним на майбутнє.

Таким чином, оскільки зміни, внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704 були визнані судом протиправними та скасовані, то з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 (29 січня 2020 року) діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, та яка передбачала використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

Разом з тим, варто також зауважити, що з 1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», пунктом 3 розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

При цьому, під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ та пункту 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили.

Враховуючи вищенаведені висновки щодо відсутності правових підстав для застосування такої розрахункової величини, як мінімальна заробітна плата та приймаючи до уваги відновлення дії положень Постанови № 704, які діяли до внесення змін Постановою № 103, суд дійшов висновку, що з 29 січня 2020 року, тобто з дня, набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18, виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 25.02.2022 по 13.11.2023, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, є протиправними.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що посилання відповідача на відсутність підстав для застосування розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року, є протиправними та такими, що порушують соціальні права позивача на отримання грошового забезпечення в розмірі встановленому законом.

Позивач стверджує, що відповідачем протиправно було обчислено та виплачено ОСОБА_1 грошове забезпечення з 25.02.2022 по 13.11.2023, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Докази протилежного, тобто спростування таких тверджень позивача, відповідачем суду не надано, а судом не встановлено.

На підставі викладеного, суд приходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», а відтак підстави для розподілу судових витрат відсуні.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загіну Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо відмови в нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 25.02.2022 по 13.11.2023, з врахуванням зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням па відповідний тарифний коефіцієнт.

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 13.11.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач НОМЕР_1 прикордонного загін Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА