Постанова

від 05.03.2024 по справі 320/4882/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/4882/23 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Войтович І.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Єгорової Н.М.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2023 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНО-РЕСТАВРАЦІЙНА ФІРМА "ВІДРОДЖЕННЯ" до Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати винесене ГУ ДПС у м. Києві податкове повідомлення-рішення від 15.02.2023 № 0011608/0706, яким ТОВ «БРФ «ВІДРОДЖЕННЯ» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в загальному розмірі 1 762 290 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями на суму 1 409 832 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 352 458 грн;

- визнати протиправним та скасувати винесене ГУ ДПС у м. Києві податкове повідомлення-рішення від 15.02.2023 № 0011607/0706, яким ТОВ «БРФ «ВІДРОДЖЕННЯ» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в загальну розмірі 1 586 060 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями на суму 1 268 848 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 317 212 грн;

- визнати протиправним та скасувати винесене ГУ ДПС у м. Києві податкове повідомлення-рішення від 15.02.2023 № 0011609/0706, яким до ТОВ «БРФ «ВІДРОДЖЕННЯ» застосовано штраф за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 13 600 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2023 позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно висновків складеного посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві акту № 6003/ж5/26-15-07-06-02-19/40722813 від 25.01.2023 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ БРФ Відродження, за позивачем встановлені порушення:

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України (далі - ПК), в результаті чого занижено податок на прибуток за період 2018-2019 роки, на загальну суму 1 268 848,00 грн., в тому числі за 2018 рік у сумі 869 130,0 грн., за 2019 рік у сумі 399 718, 00 грн.

- п.44.1 ст.44, п.189.1 ст.189, п. 198.5 ст.198 ПК, в результаті чого знижено податок на додану вартість на загальну суму 1 409 832 грн, а саме: в жовтні 2018 року у сумі 260 052 грн, в листопаді 2018 року у сумі 288 328 грн., в грудні 2018 року у сумі 420 802, 00 грн., в жовтні 2019 року у сумі 161 368, 00 грн., в грудні 2019 року у сумі 279 281,00 грн.

На підставі вказаних висновків відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 15.02.2023:

- № 0011608/0706, яким на підставі висновків акту перевірки від 25.01.2023 року № 6003/ж5/26-15-07-06-02-19/40722813 встановлено порушення ТОВ БРФ ВІДРОДЖЕННЯ підпункту 44.1 ст.44, п.189.1 ст.189, п. 198.5 ст.198 ПК, в результаті чого ТОВ БРФ ВІДРОДЖЕННЯ збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1 762 290,00 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями - на суму 1 409 832,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 352 458,00 грн. (форма Р);

- № 0011607/0706, яким на підставі висновків акту перевірки від 25.01.2023 року № 6003/ж5/26-15-07-06-02-19/40722813 встановлено порушення ТОВ БРФ ВІДРОДЖЕННЯ підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 ст. 135 ПК, в результаті чого ТОВ БРФ ВІДРОДЖЕННЯ збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 586 060,00 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями - на суму 1 268 848, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 317 212,00 грн. (форма Р);

- № 0011609/0706, яким до ТОВ БРФ ВІДРОДЖЕННЯ на підставі висновків акту перевірки від 25.01.2023 року № 6003/ж5/26-15-07-06-02-19/40722813 встановлено порушення ТОВ БРФ ВІДРОДЖЕННЯ підпункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 ПК, пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 № 1307, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.01.2016 за № 137/28267, оскільки не виписано (не оформлено) та не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних, податкові накладні на загальну суму 1 409 832 грн., в результаті чого до ТОВ БРФ ВІДРОДЖЕННЯ застосовано штраф за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 13 600 коп. (форма ПН).

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про протиправність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень від 15.02.2023 № 0011608/0706, від 15.02.2023 № 0011607/0706, від 15.02.2023 № 0011609/0706, такі рішення не відповідають вимогам частини другої статті Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) та підлягають скасуванню, позивачем підтверджено протиправність спірних рішень, відповідачем не спростовані твердження позивача в позовній заяві належними та достатніми доказами з дотриманням норм статті 77 КАС.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 ПК об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно пункту 187.1 статті 187 ПК датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ПК передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК об`єктом оподаткування (податком на прибуток підприємств) є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до пункту 3 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73 витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положеннями пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, варто звернути увагу, що одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону №996-XIV). У відповідності до зазначеного принципу, неважливо яку операцію було оформлено документально, значення має виключно те, яка операція була здійснена фактично. Тобто, документальне оформлення операції, відмінної від тої, яка реально відбулася, не дає права особі обліковувати таку операцію, натомість обліку підлягає та операція, яка фактично відбулася.

Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладені норми первинний документ може бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку виключно у разі фактичного здійснення тієї господарської операції, про яку він містить відомості. Тобто для бухгалтерського та податкового обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та витрат позивача.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування позивачем спірних сум податкової звітності контролюючий орган вказав на нереальність господарських операцій позивача з ТОВ "АБСТРАК СЕРВІС", ТОВ "БАЛУ ІНДУСТРІЯ", ТОВ "ЛЮКОР ТРЕЙД", ТОВ "БРОДБЕНТ".

Так, 16.10.2018 ТОВ "АБСТРАК СЕРВІС" (постачальник) та ТОВ "БРФ "ВІДРОДЖЕННЯ" (покупець) укладено договір поставки будівельних матеріалів на підставі рахунків на оплату за поставку товару.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано рахунки на оплату, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, податкові накладні.

Позивач вказує, що придбані у ТОВ "БРФ "ВІДРОДЖЕННЯ" у ТОВ "АБСТРАК СЕРВІС" будівельні матеріли використано в господарській діяльності для виконання будівельних робіт у контрагента-замовника Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам`яток, історії, культури і заповідних територій відповідно до договорів підряду № 110718 від 11.07.2018, № 110718-1 від 11.07.2018 та додаткових угод до них, на об`єктах будівництва: капітального ремонту і реставрації будинку Биковського (Будинок Петра І) за адресою: м. Київ, вул. Костянтинівська, 6/8; ремонтно-реставраційних робіт фасаду та пошкоджених приміщень, покрівлі, улаштування блискавкозахисту приватного будинку купця М.Апштейна (1912 р.) за адресою: м. Київ, вул. Спаська, 12. У матеріалах справи наявні акти приймання виконаних робіт (форма № КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт (форма № КБ-3в), а також товарно-транспортні накладні, згідно з якими поставлялись матеріали на об`єкти будівництва та платіжні дорученнями, що підтверджують оплату виконаних робіт, а також податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних за наслідками прийняття замовниками виконаних ТОВ БРФ ВІДРОДЖЕННЯ робіт.

Також позивачем з ТОВ "БАЛУ ІНДУСТРІЯ" (постачальник) 05.12.2018 укладено договір поставки № 05-12 будівельних матеріалів і сантехнічного обладнання.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано рахунки на оплату, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, податкові накладні.

Придбані ТОВ "БРФ "ВІДРОДЖЕННЯ" у ТОВ "БАЛУ ІНДУСТРІЯ" будівельні матеріли використано в господарській діяльності для виконання будівельних робіт у контрагентів-замовників Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам`яток, історії, культури і заповідних територій та Управління адміністративними будинками Державного управління справами відповідно Договорів підряду № 110718-1 від 11.07.2018, № 697 від 11.12.2018 та додаткових угод до них, на об`єктах будівництва: ремонтно-реставраційних робіт фасаду та пошкоджених приміщень, покрівлі, улаштування блискавкозахисту приватного будинку купця М.Апштейна (1912 р.) за адресою: м. Київ, вул. Спаська, 12; ремонт (реставрація) фасадів державної резиденції по вул. Банковій, 10 у м. Києві.

Також, 29.10.2019 між ТОВ "ЛЮКОР ТРЕЙД" (постачальник) та ТОВ "БРФ "ВІДРОДЖЕННЯ" (покупець) укладено договір поставки будівельних матеріалів на підставі рахунків на оплату за поставку товару.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано рахунки на оплату, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, податкові накладні.

Придбані ТОВ "БРФ "ВІДРОДЖЕННЯ" у ТОВ "ЛЮКОР ТРЕЙД" будівельні матеріли використано в господарській діяльності для виконання будівельних робіт у контрагента-замовника Національний художній музей України відповідно Договору № 95 про закупівлю робіт за державні кошти від 16.08.2019, на об`єкті будівництва: протиаварійні ремонтно-реставраційні роботи будівлі Національного художнього музею України Будинку музею старожитностей та мистецтв, 1897-1900 р.р. пам`ятки архітектури та містобудування національного значення, охоронний № 903 по вул. Грушевського, 6 в Печерському районі м. Києва. У матеріалах справи наявні Актами приймання виконаних робіт (форма № КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт (форма № КБ-3в), а також товарно-транспортні накладні, згідно з якими поставлялись матеріали на об`єкт будівництва та платіжні доручення, що підтверджують оплату виконаних робіт, а також податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних за наслідками прийняття замовниками виконаних ТОВ БРФ ВІДРОДЖЕННЯ робіт.

Також позивачем із ТОВ "БРОДБЕНТ" 19.12.2019 укладено договір поставки будівельних матеріалів на підставі рахунків на оплату за поставку товару.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано рахунки на оплату, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, податкові накладні.

Придбані ТОВ "БРФ "ВІДРОДЖЕННЯ" у ТОВ "БРОДБЕНТ" будівельні матеріли використано в господарській діяльності для виконання будівельних робіт у контрагента-замовника Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник відповідно Договору підряду № 96 від 12.12.2019 року, на об`єкті будівництва: ремонтно-реставраційні роботи та пристосування пам`ятки архітектури 17-18ст. Онуфріївської вежі Києво-Печерської Лаври за адресою 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корпус 83. У матеріалах справи наявні Акти приймання виконаних робіт (форма № КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт (форма № КБ-3в), а також товарно-транспортні накладні, згідно з якими поставлялись матеріали на об`єкт будівництва та платіжні доручення, що підтверджують оплату виконаних робіт, а також податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних за наслідками прийняття замовниками виконаних ТОВ БРФ ВІДРОДЖЕННЯ робіт.

Враховуючи наведені докази та встановлені обставини, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що згадані документи оформлені у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, містять усі необхідні реквізити та відомості, у повній мірі відображають зміст господарських операцій з контрагентами, а також є достатніми для відображення відповідних операцій у податковому обліку позивача.

Окремі ж недоліки у документах не можуть самі по собі безумовно свідчити про нереальність господарської операції з поставки товару, якщо з інших документів вбачається, що така операція реально відбулася.

Відповідачем не наведено жодних обґрунтованих обставин, які б свідчили про безтоварність безпосередньо операцій, здійснених позивачем. Відповідач фактично посилається виключно на недоліки господарських операцій, у яких позивач не брав участь, та оподаткування яких не є предметом даного спору.

Так, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач не ставить під сумнів правосуб`єктність контрагентів позивача. Його ж висновки ґрунтуються загалом на припущеннях щодо неможливості здійснення спірних операцій з огляду на відсутність необхідних ресурсів з урахуванням даних щодо ланцюга постачання товарів (послуг).

У зв`язку із цим, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкового кредиту платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

У постановах від 27.02.2018 у справі №811/2154/13, від 16.04.2020 у справі №805/5017/15-а та ін. Верховний Суд вже наголошував на тому, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись допустимими.

Збирання податкової інформації є етапом контрольно-перевірочної роботи та не передбачає здійснення контролюючим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, оскільки питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються контролюючим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах контролюючого органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться, відповідно, сама по собі така інформація не є належним доказом по справі (постанови від 26.06.2018 у справі №К/9901/27855/18, від 19.06.2018 у справі №К/9901/3749/18, від 27.03.2018 у справі № 816/809/17).

Доцільність вибору платником податку контрагентів відноситься до його виключної компетенції, яка походить із принципу свободи підприємницької діяльності. На вибір контрагента своїх постачальників платник податків взагалі не має впливу. Критерії та причини, за яких особа обирає тих чи інших постачальників, не мають ніякого відношення до правил ведення податкового обліку.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що транспортні засоби, які використовувались для перевезення придбаного товару не могли здійснювати такі переведення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такі обставини є виключно суб`єктивним припущенням, яке не підтверджене будь-якими доказами. Окрім того, на переконання колегії суддів, вказані транспортні засоби цілком могли бути використані для фактичного перевезення придбаного товару, а тому, за відсутності достовірних доказів протилежного, відповідні доводи відповідача не можуть бути визнані обґрунтованими.

Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у пункті 70 рішення від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) зазначив, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

У пункті 71 вказаного рішення зазначено що компанія-заявник (платник податків) не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника (платника податків), що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу №1.

Подібну позицію висловив і Верховний Суд України, який у постанові від 11.12.2007 (№21-1376во06), зазначивши, що у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Враховуючи, що позивачем було надано на підтвердження правомірності формування спірних сум податкової звітності всі необхідні документи, а підстави для висновку про нереальність спірних господарських операцій у ході судового розгляду встановлено не було, то підстави для визначення позивачу податкових зобов`язань згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відсутні.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2023 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Н.М. Єгорова

Повний текст постанови складений 11.03.2024.