Рішення

від 05.03.2024 по справі 607/20595/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.03.2024 Справа №607/20595/23 Провадження №2/607/521/2024

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Кунець Н.Р.

за участі секретаря судового засідання Ковбасюк М.В.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів на утримання майна та сплаченого податку, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення коштів на утримання майна та сплаченого податку.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що вони з відповідачем ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.06.2012 розірвано.

Так, у період шлюбу, до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства за спільні кошти подружжя ними придбано будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, що знаходиться за адресом: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 6110100000:01:013:0074, які належать їм на праві спільної сумісно власності.

Позивач вказує, що є титульним власником зазначеного вище житлового будинку, проте, у зв`язку з конфліктним характером ОСОБА_2 не проживає у будинку понад три роки. Натомість остання проживала у спільному будинку самостійно, щомісяця отримувала рахунки за житлово-комунальні послуги, але не сплачувала їх. Окрім цього, він регулярно сплачував податок на вищезгадане спільне майно (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості). Таким чином, він після розірвання шлюбу, не проживаючи разом з відповідачем, в односторонньому порядку продовжував нести витрати на утримання спільного майна подружжя, відтак був змушений звернутись до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.08.2022 у справі № 607/7247/21, стягнуто із ОСОБА_2 в його користь 13215,24 грн в якості компенсації частини витрат понесених на оплату за спожитий природний газ та 18350,43 грн, в якості компенсації частини витрат понесених ним на оплату податку на нерухоме майно.

Водночас, після стягнення коштів зазначеним рішенням суду він продовжує самостійно нести тягар утримання житлового будинку та земельної ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , сплачуючи податки за нерухоме майно та заборгованість з комунальних послуг.

Крім того, їм з відповідачем на праві спільної сумісної власності належить земельна ділянка площею 0,0299 га з кадастровим номером 6110100000120140098 для комерційної діяльності та нежитлове приміщення 1-2 під літерою в площею 46,9 кв.м., які знаходяться за адресою АДРЕСА_2 , та за які він також самостійно сплачує податки за нерухоме майно.

На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач як співвласник нерухомого майна в рівній частці із ним зобов`язана брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного нерухомого майна, а також у сплаті податків на вказане майно, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 31278 грн, у тому числі: 26882 грн в рахунок сплаченого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020, 2021, 2022 роки, сплачених за нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 ; 3946 грн в рахунок сплаченого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020, 2021, 2022 роки, сплачених за нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , та 453 грн за послуги водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , а також судові витрати.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.10.2023, відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного провадження.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві. З приводу ухвалення заочного рішення не заперечив.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, хоча про день та час слухання справи неодноразово повідомлялась у встановленому законом порядку, зокрема шляхом надіслання на поштову адресу за її зареєстрованим місцем проживання повістки про виклик до суду та опублікування оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті судової влади України. Відповідач ОСОБА_2 про причини своєї неявки суд не повідомила, заяв про відкладення розгляду справи та відзиву на позов не подавала.

Суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомила, відзиву на позов не подавала, тому відповідно до ст. 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення, оскільки проти заочного розгляду справи не заперечує позивач.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до наступного висновку:

Судом встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.06.2012 у справі №1915/2583/2012, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 18.09.1993 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області, актовий запис №1338.

Згідно з свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке видане 01.08.2014 на заміну втраченого свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія б/н, виданого 06.02.2004 виконавчим комітетом Тернопільської міської ради, житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 429,7 кв.м., житловою площею 181,3 кв.м. належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , що також вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 25062935 від 01.08.2014.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке видане 13.08.2014 на заміну втраченого державного акуту на право приватної власності на землю серії Р1№ 665591, виданого 22.02.2002 Тернопільської міської ради, земельна ділянка, загальною площею 0,0608 га, з кадастровим номером 6110100000:01:013:0074, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , що також слідує із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 25527274 від 13.08.2014.

Як вбачається із дублікату договору купівлі продажу приміщення посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу БерезійЗ.А. 18.08.2009 та зареєстрованого в реєстрі за № 5314, виданого 18.07.2014 замість втраченого, за цим договором Продавець ОСОБА_3 передає у власність Покупця ОСОБА_1 приміщення 1-2 під літ. «В», площею 46,9 кв.м. розташоване в АДРЕСА_2 , а Покупець приймає майно і сплачує за нього обговорену грошову суму.

За змістом п. 1.7 вказаного Договору, на придбання Покупцем вищевказаного майна отримана згода його дружини ОСОБА_2 , посвідчена приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій 3.А. 18.08.2009 за реєстром № 5312.

19.07.2014 за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на нежитлове приміщення 1-2 під літ. «В», площею 46,9 кв.м. розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 24666261 від 24.07.2014

Згідно із дублікатом договору купівлі продажу земельної ділянки посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу БерезійЗ.А. 18.08.2009 та зареєстрованого в реєстрі за № 5318, виданого 18.07.2014 замість втраченого, за цим договором Продавець ФОП ОСОБА_3 передає у власність Покупця ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0299га,кадастровий номер6110100000120140098для комерційної діяльності, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , а Покупець приймає майно і сплачує за нього обговорену грошову суму.

За змістом п. 10 вказаного Договору, на придбання Покупцем вищевказаної земельної ділянки отримана згода дружини ОСОБА_2 , посвідчена приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій 3.А. 18.08.2009 за реєстром № 5313.

19.07.2014 за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 0,0299 га, кадастровий номер 6110100000:12:014:0098, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для іншої комерційної діяльності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №24668510 від 24.07.2014.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.08.2022 у справі № 607/7247/21, яке набрало законної сили 19.09.2022, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі. Стягнуто із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 13215 гривень 24 копійки в якості компенсації 1/2 частини витрат понесених позивачем на оплату за спожитий природний газ. Стягнуто із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 18350 гривень 43 копійки в якості компенсації 1/2 частини витрат понесених позивачем на оплату податку на нерухоме майно. Стягнуто із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 908 гривень сплаченого позивачем судового збору.

Як вбачається із змісту вказаного рішення при ухвалені рішення суд вважав, що позивачем доведено факт понесення ним витрат на утримання житлового будинку по АДРЕСА_1 загальною площею 429,7 кв.м., житловою площею 181,3 кв.м. та земельної ділянки площею 0,0608 га за адресом: АДРЕСА_1 та сплати податків на вказане майно, зокрема позивачем сплачено за спожитий природний газ суму в розмірі 26430,49 гривень та 36700,85 гривень податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки за період 2017-2019 роки, що доводиться відповідними копіями квитанцій, які подані позивачем у справі.

При цьому відповідач ОСОБА_2 , як співвласник нерухомого майна в рівній частці поряд із позивачем, зобов`язана, відповідно до положень ст. 360 ЦК України, брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного нерухомого майна, а також у сплаті податків на вказане майно.

З огляду на вищевикладене прийшов до суд висновку про наявність правових підстав для стягнення із відповідачки ОСОБА_2 в користь позивача 13215 гривень 24 копійки в якості компенсації 1/2 частини витрат понесених позивачем на оплату за спожитий природний газ, а також 18350 гривень 43 копійки в якості компенсації 1/2 частини витрат понесених позивачем на оплату податку на нерухоме майно за період 2017-2019 роки.

Із наявних у матеріалах справи копій квитанцій вбачається, що ОСОБА_1 сплачено податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 у розмірі 53765,23 грн, зокрема: за 2020 рік 16006,36 грн, згідно квитанції А-Банк від 20.07.2021; за 2021 рік 17628,37 грн, згідно квитанції А-Банк № 87891864 від 25.01.2023; за 2022 рік 20130,50 грн, згідно квитанції А-Банк № 5442-2245-7352-0707 від 25.07.2023.

Також, ОСОБА_1 сплачено податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 у розмірі 7893 грн, а саме, за 2020 рік 2030,50 грн, згідно квитанції А-Банк від 20.07.2021; за 2021 рік 2814 грн, згідно квитанції А-Банк № 87891833 від 25.01.2023; за 2022 рік 3048,50 грн, згідно квитанції А-Банк № 5428-2245-3459-8253 від 25.07.2023.

Крім того, відповідно до квитанції Приватбанк №0.0.2196085207.1 від 15.07.2021, ОСОБА_1 сплачено в користь КП «Тернопільводоканал» кошти за послуги «Вода» за адресою АДРЕСА_1 у розмірі 898,28 грн.

В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно ст. 368 ЦК України, ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 70 СК України, встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частина 2 ст. 370 ЦК України, передбачає, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц.

Відповідно до ст.655ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 та 3 ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч. 1 та 2 ст.65СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Судом встановлено, що позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , за час перебування у їх шлюбі прибрано наступне майно: житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 429,7 кв.м., житловою площею 181,3 кв.м., земельну ділянку, загальною площею 0,0608 га, з кадастровим номером 6110100000:01:013:0074, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення 1-2 під літ. «В», площею 46,9 кв.м. розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , земельну ділянку площею 0,0299 га, кадастровий номер 6110100000120140098 для комерційної діяльності, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яке є спільною сумісною власністю подружжя та на належить сторонам в рівних частках, доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя суду не надано.

Відповідно до частини третьої статті 13 Конституції України та частини четвертої статті 319 ЦК України при здійсненні права власності визначається, що власність зобов`язує.

За змістом частини першої статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно із статтею 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

З наведеної норми вбачається, що в разі доведеності одним із співвласників понесення ним витрат на управління, утримання та збереження спільного майна, участь у чому (управлінні, утриманні, збереженні) пропорційно своїй частці зобов`язаний приймати інший співвласник, який ухиляється від свого обов`язку, особа, яка зазнала втрат, має право на їх відшкодування у передбаченому законом порядку. Зокрема, такими способами захисту права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Таким чином, позивач та відповідач в силу вимог статей 322, 360 ЦК України зобов`язані утримувати майно та брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна.

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.05.2019 у справі №712/10644/16 (провадження № 61-21983св18).

Із положень п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» випливає, що індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до п. 265.1 ст. 265 Податкового кодексу України, податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

За змістом п. б ч. 266.1.2. ст. 266 Податкового кодексу України, якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб - власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 543 Цивільного кодексу України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).

Вказані норми встановлюють правові наслідки виконання солідарного обов`язку одним із боржників. Такий боржник набуває права на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти боржників у рівній частці (інше може бути встановлено договором або законом) за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

При реалізації боржником, який виконав солідарний обов`язок, права на зворотну вимогу відбувається трансформація (перетворення) зобов`язання, а саме основне солідарне зобов`язання перетворюється на регресне часткове, а боржник, який виконав солідарний обов`язок за основним зобов`язанням, набуває статусу кредитора по відношенню до інших боржників за регресним зобов`язанням.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 13.03.2019 справа №521/3743/17-ц.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У ч. ч. 1, 2, 8 статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ст.89ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На переконання суду, що позивачем доведено факт понесення ним витрат на утримання житлового будинку та земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:01:013:0074, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме за послуги водопостачання наданні у сумі 898,28грн та сплати податків за вказане майно у розмірі 53765,23 грн, а також сплати податків за нежитлове приміщення 1-2 під літ. «В» та земельну ділянку з кадастровим номером 6110100000120140098, за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 7893 грн, що підтверджується копіями квитанцій, які наявні у матеріалах справи.

Відтак, оскільки відповідач ОСОБА_2 як співвласник вищевказаного нерухомого майна має нести усі витрати по його утриманню та сплаті податків в рівних частках разом із позивачем ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача ОСОБА_2 витрат понесених позивачем на утримання майна та сплату податку за 2020, 2021, 2022 роки у розмірі 31278 грн.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання жодного разу не з`явилась та доказів на спростування доводів позивача суду не надала.

Частина 1 ст.13 та ч. 1 ст.81 ЦПК України, зобов`язує сторони довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Таким чином, суд розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вважає, що позов підлягає до задоволення шляхом стягнення з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 31278грн, з яких: 26 882 грн сплаченого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 за 2020, 2021, 2022 роки; 3946грн сплаченого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 за 2020, 2021, 2022 роки; 453 грн за послуги водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме, судовий збір в розмірі у сумі 1073,60 грн.

На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 280, 282, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів на утримання майна та сплаченого податку задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 31278 (тридцять одна тисяча двісті сімдесят вісім) гривень 00 копійок, з яких: 26 882 (двадцять шість тисяч вісімсот вісімдесят дві) гривні сплаченого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 за 2020, 2021, 2022 роки; 3946 (три тисячі дев`ятсот сорок шість) гривень сплаченого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 за 2020, 2021, 2022 роки; 453 (чотириста п`ятдесят три) гривні за послуги водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1073 гривні 60 копійок.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 12.03.2024.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації проживання: АДРЕСА_4 .

Головуючий суддяН. Р. Кунець