Постанова

від 05.03.2024 по справі 161/13011/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/13011/23 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А. В. Провадження № 22-ц/802/206/24 Доповідач: Киця С. I.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Киці С. І.,

суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

секретар судового засідання Черняк О. В.,

з участю представника позивача Кондратюка В. В., Губчика В. Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Транс» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, за апеляційними скаргами позивача Товариства зобмеженою відповідальністю«Вест Транс»,відповідача ОСОБА_1 ,поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2023 року

В С Т А Н О В И В:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вест Транс» (далі ТОВ «Вест Транс») 28 липня 2023 року звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2011 року у цивільній справі №2-7842/11 стягнуто з ОСОБА_1 в користь ПАТ «Брокбізнесбанк» 2552 956,92 грн заборгованості за кредитним договором №486/07 від 07 серпня 2007 року та 1820 гривень судових витрат. Між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ТОВ «Вест Транс» 22 березня 2017 року укладено договір про відступлення права вимоги № 148, за умовами якого до ТОВ «Вест Транс» перейшло право вимоги за кредитним договором № 486/07 від 07 серпня 2007 року. Відповідач рішення суду не виконала, у зв`язку з чим, на підставі положень ст.625 ЦК України, позивач як стягувач (з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 23 вересня 2023 року) за період з 11 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року має право на 3% річних у розмірі 152656,78грн, а також інфляційні втрати за період з 11 квітня 2017 року по 31 травня 2019 року в розмірі 643803,78 грн. Просив стягнути з відповідача в користь товариства інфляційні втрати і 3% річних на загальну суму 796460,45грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11грудня 2023 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 в користь ТОВ«Вест Транс» інфляційні втрати в розмірі 398229,38 грн за період з 11квітня 2017 року по 31 травня 2019 року та 3% проценти річних у розмірі 94426,86 грн за період з 11 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року; у задоволенні решти вимог відмовлено.

Відповідач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала 09 січня 2024 року апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду в частині задоволених позовних вимог. Вважає, що заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2011 року в справі №2-7842/11 не підлягає виконанню, оскільки постановою Волинського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року скасовано ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 липня 2022 року в справі №2-7842/11 та ухвалено нове судове рішення, яким заяву ТОВ «Вест Транс» про пред`явлення виконавчого листа до виконання та видачу дубліката виконавчого листа залишено без задоволення. Позивач неправильно визначив період нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних, оскільки саме до 07червня 2021 року (дата остаточного вирішення справи № 161/5741/18 про скасування рішення приватного нотаріуса) зобов`язання відповідача вважалися припиненими, тому інфляційні втрати та три проценти річних підлягали нарахуванню, починаючи з 07 червня 2021 року. Позивач визнавав, що зобов`язання є припиненим у період з 31 березня 2018 року по 07 червня 2021 року, тому пред`явлення позову про нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних у цей же період є нічим іншим як суперечливою поведінкою позивача, яка заборонена у цивільних правовідносинах. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивач ТОВ «Вест Транс» 10 січня 2024 року подав апеляційну скаргу на зазначене судове рішення. Вважає, що рішення суду в частині відмови в позові про стягнення 245574,40 грн інфляційних втрат та 58229,81 грн трьох процентів річних (всього 303804,21 грн) є незаконним, оскільки суд допустив неправильне застосуванням приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України. Зобов`язання відповідача є грошовим, в тому числі стягнення неустойки, відсотків і судових витрат є грошовим, а тому позивач має право вимагати стягнення із боржника суму заборгованості із урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми, оскільки інший розмір процентів не передбачений. Відповідач у відзиві не заперечувала щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат на стягнуту за рішенням суду прострочену заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 588470,94 грн. Суд не врахував висновки, викладені у постанові від 05 липня 2019 року в справі № 905/600/18 та постанові від 04 червня 2019 року в справі № 916/90/18. У кредитора є право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних на усю суму боргу, стягнуту рішенням суду. Просив рішення суду в частині відмови у задоволенні позову скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 в користь ТОВ «Вестр Транс» 245574,40 грн інфляційних втрат і 58229,81 грн 3% річних.

Від позивача ТОВ «Вест Транс» 06 лютого 2024 року надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , у якому позивач просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду в частині задоволених позовних вимог без змін.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу позивача ТОВ «Вест Транс», просив її задовольнити, а апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги позивача та відповідача необхідно залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2011 року у цивільній справі №2-7842/11, стягнуто з ОСОБА_1 в користь ПАТ "Брокбізнесбанк" 2552956,92 грн заборгованості за кредитним договором №486/07 від 07 серпня 2007 року, з яких: 1124649,36 грн несплачена основна сума кредиту, 455 625,97 грн прострочений основний борг, 588 470,94 грн прострочена заборгованість за відсотками, 384210,65 грн неустойка згідно ст.7 договору та 1820 грн судових витрат.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08листопада 2017 року замінено стягувача у виконавчому провадженні №36454602 стосовно примусового виконання рішення Луцького міськрайонного суду від 10 листопада 2011 року у справі за позовом ПАТ«Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, а саме АТ«Брокбізнесбанк» на ТОВ «Вест Транс».

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 06 липня 2023 року, в справі 161/11703/22 позов ТОВ «Вест Транс» до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 в користь ТОВ «Вест Транс» три проценти річних в розмірі 118975,25 грн та інфляційні втрати у розмірі 322862,60 грн (на стягнуту судом у справі № 2-7842/11 заборгованість за тілом кредиту; за період з 22 серпня 2019 року по 23 лютого 2023 року).

Факт невиконання відповідачем рішення суду від 10 листопада 2011 року сторонами у справі не заперечується.

Відповідно до ч. 1ст. 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною ч. 2ст. 509 ЦК Українивизначено, що зобов`язання виникають із підстав, встановленихст. 11 ЦК України.

За вимогамист. 11 ЦК Українипідставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Згідно ізст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогокодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно вимогст. 599 ЦК Українизобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2ст. 625 ЦК Українив разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно дост. 625 ЦК Україниє мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанова Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі №535/757/17)

У розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Виходячи зі змісту правової позиції наведеної у постанові Верховного суду від 12 березня 2018 року № 914/712/16, базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведеної норми, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями.

Матеріали справи свідчать, що відповідач у справі ОСОБА_1 має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем ТОВ «Вест Транс», яке виникло за кредитним договором № 486/07 від 07 серпня 2007 року та яка на час звернення до суду залишається невиконаним.

Рішення суду від 10 листопада 2011 року в справі № 2-7842/11 про стягнення з боржника ОСОБА_1 коштів фактично не виконане. Цим рішенням, як зазначалось вище, стягнуто не лише заборгованість за кредитом, але і проценти, неустойка, судові витрати. Правова природа процентів та неустойки у зв`язку із прийняттям судового рішення залишається незмінною, і тому на неї проценти не нараховуються. При цьому обов`язок сплатити суму процентів, неустойки за невиконання зобов`язання є зобов`язанням у розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин ст. 625 ЦК України.

Оскільки, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2ст.625 ЦК Українисум, то вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Зобов`язальні правовідносини виникають не з рішення суду, а з актів цивільного законодавства, договорів та інших правочинів, про що зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивача в частині необхідності здійснення розрахунку сум, що підлягають стягненню в порядку ч.2 ст. 625 ЦК України, виходячи з усієї суми, що присуджена позивачу до стягнення з відповідача рішенням суду від 10 листопада 2011 року, а не виключно з суми основної заборгованості (тіла кредиту та простроченого тіла) з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. ст. 524, 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Разом з тим, одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК України, виключає застосування ст. 625 ЦК України у тому випадку, коли ст.536 ЦК України застосовується за вказівкою законодавця як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Тому, у разі стягнення заборгованості за договором позики з урахуванням відсотків відповідно до ст. ст. 536, 1048 ЦК України унеможливлюється стягнення трьох процентів річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 цього Кодексу.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 лютого 2020 року в справі № 912/1120/16: «нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання».

Ураховуючи, що грошове зобов`язання за кредитним договором не припиняється наявністю судового рішення, а вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу, до моменту пред`явлення вимоги до боржника застосовуються відсотки за правомірне користування кредитом, а після такої вимоги і до повного виконання зобов`язання три проценти річних за неправомірне користування кредитом та інфляційні втрати, передбачені ч. 2 ст.625 ЦК України.

Одночасне застосування відсотків за правомірне користування кредитними коштами та відсотків за неправомірне користування кредитними коштами й інфляційних втрат, що є мірою відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, та застосування останніх щодо самих процентів за правомірне користування кредитними коштами суперечить принципам юридичної визначеності, розумності та створює ризик покладення на боржника надмірного тягаря.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання. Отже, неустойка за своєю правовою природою не входить до складу основного зобов`язання, і на неї не можуть нараховуватися 3% та інфляційні втрати згідно правил ст. 625 ЦК України.

Сплата суми судового збору, визначеного рішенням суду, не є зобов`язанням у розумінні положень статті 509 ЦК України (постанова Верховного Суду від 05 травня 2018 року у справі № 913/54/16).

У цій справі судове рішення не виконане добровільно боржником і виконавчий лист від 10 листопада 2011 року про стягнення боргу з ОСОБА_1 не знаходиться на примусовому виконанні. Позивач ТОВ«Вест Транс» 05 липня 2022 року звертався до суду із заявою у якій просив поновити ТОВ «Вест Транс» строк на пред`явлення виконавчого листа на виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2011 року у справі № 2-7842/11 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» 2552956,92грн заборгованості за кредитним договором № 486/07 від 07 серпня 2007 року та 1820 грн судових витрат та про видачу дубліката цього виконавчого листа.

Постановою Волинського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 липня 2022 року, якою заяву у цій справі задоволено, скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви ТОВ «Вест Транс» про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та видачу дубліката виконавчого листа.

Наявність судового рішення щодо задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 628 ЦК України.

Відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 22 березня 2017 року укладеного між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ТОВ «Вест Транс», ТОВ «Вест Транс» набув права вимоги за кредитним договором № 486/07 від 07серпня 2007 року, укладеним між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 . Заборгованість ОСОБА_1 за тілом кредиту становить 1580 275,33 грн.

Таким чином, визначення судом першої інстанції суми інфляційних втрат і трьох процентів річних із суми тіла (простроченого тіла) кредиту і висновок про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму відсотків за користування кредитом, неустойку, суму судового збору є правильним, а тому доводи апеляційної скарги позивача в цій частині підлягають відхиленню.

Виходячи зі змісту правової позиції Верховного Суду викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 у справі №127/15672/16-ц, стягнення відсотків річних та інфляційних витрат, передбаченихст. 625 ЦК України, можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.

Позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 398229,38грн за період з 11квітня 2017 року по 31 травня 2019 року та 3% проценти річних у розмірі 94426,86 грн за період з 11 квітня 2017 року по 30червня 2019 року. Такий період передує періоду, за який було стягнуто інфляційні витрати та три проценти річних рішенням суду від 26 квітня 2023 року (з 22 серпня 2019 року по 23 лютого 2022 року), а тому заперечення представника відповідача в частині припинення зобов`язання у період з 31березня 2018 року по 07 червня 2021 року на увагу не заслуговують.

Посилання відповідача на суперечливість поведінки позивача щодо визнання припиненим зобов`язання ОСОБА_1 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки в матеріалах справи відсутні докази припинення зобов`язання останньої за цим кредитним договором з підстав та у способи, визначені ст.ст 598-609 ЦК України. Звернення до суду із цим позовом є правом позивача, яким він скористався.

Висновки Об`єднаноїпалати Касаційногогосподарського судуВерховного Суду,викладені упостанові від05липня 2019року всправі №905/600/18,не суперечатьвисновкам судупершої інстанції,викладеним воскаржуваному рішенні.Слід зазначити,що у постановах Верховного Суду, на які посилається представник позивача у апеляційній скарзі, викладені висновки щодо застосування статті 625 ЦК України у справах, в яких встановлені різні фактичні обставини. Таким чином, відсутні підстави вважати, що суд у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду.

Рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, на переконання колегії апеляційного суду, є законним та обґрунтованим, а підстав для його скасування в оскаржуваних частинах немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Транс» та відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2023 року у цій справізалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді