Рішення
від 22.01.2024 по справі 160/12219/22
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2024 рокуСправа №160/12219/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області (відповідач-1), Служби судової охорони (центральний апарат) (відповідач-2), Державної судової адміністрації України (відповідач-3), Міністерства фінансів України (відповідач-4), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

12.08.2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області, Служби судової охорони (центральний апарат), Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області щодо невиконання Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» в частині не видання наказів командирів (начальників) про виплату додаткової винагороди на період дії воєнного стану з 01.03.2022 по 30.06.2022 року ОСОБА_1 , не нарахування та не виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану з 01.03.2022 року по 30.06.2022 року ОСОБА_1 у розмірі 120 000 грн;

- зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області виконати Постанову Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану», а саме: видати накази командирів (начальників) про виплату додаткової винагороди на період дії воєнного стану з 01.03.2022 року по 30.06.2022 року ОСОБА_1 , нарахувати та виплатити додаткову винагороду на період дії воєнного стану з 01.03.2022 року по 30.06.2022 року ОСОБА_1 ;

- визнати протиправною бездіяльність Служби судової охорони України щодо невиконання Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» в частині не забезпечення правового і соціального захисту ОСОБА_1 як співробітника Служби судової охорони зі сплати додаткової винагороди до грошового забезпечення;

- зобов`язати Службу судової охорони України виконати Постанову Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану», а саме: забезпечити правовий і соціальний захист ОСОБА_1 , як співробітнику Служби судової охорони України щодо сплати додаткової винагороди до грошового забезпечення;

- визнати бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо невиконання Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» в частині не забезпечення фінансування виплати додаткової винагороди в період дії воєнного стану з 01.03.2022 року по 30.06.2022 року ОСОБА_1 протиправною;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України виконати Постанову Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» в частині забезпечення фінансування виплати додаткової винагороди в період дії воєнного стану з 01.03.2022 року по 30.06.2022 року ОСОБА_1 ;

- визнати бездіяльність Міністерства фінансів України щодо невиконання Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» в частині не забезпечення спрямування бюджетних коштів на виплату додаткової винагороди в період дії воєнного стану з 01.03.2022 року по 30.06.2022 року ОСОБА_1 протиправною;

- зобов`язати Міністерство фінансів України виконати Постанову Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» в частині забезпечення спрямування бюджетних коштів на виплату додаткової винагороди в період дії воєнного стану з 01.03.2022 року по 30.06.2022 року ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що позивач є співробітником Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області (далі - ТУ ССО у Дніпропетровській області), в тому числі і в спірний період під час дії воєнного стану, при цьому відповідачі не дотримуються норм закону та не здійснюють всі необхідні та можливі дії щодо забезпечення отримання позивачем додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168), що, в свою чергу, порушує законні права та інтереси позивача щодо отримання ним щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30000грн., передбаченої Постановою №168, а також взяті на себе державою зобов`язання, які не можуть ставитися в залежність від наявності бюджетних асигнувань, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.08.2022 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/12219/22 за цією позовною заявою, а також призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами з 19.09.2022 року, а також встановлено відповідачам строк для подання відзивів на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Крім того, ухвалою суду від 17.08.2022р. клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи було задоволено та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Державну казначейську службу України.

25.08.2022 року надійшов відзив Міністерства фінансів України на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач-4 пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що згідно з приписами Постанови №168 безпосереднім виконавцем з виплати додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень, що застосовується з 24 лютого 2022 року, є орган, в якому працевлаштований відповідний працівник, тобто ТУ ССО у Дніпропетровській області, а нарахування виплати повинно відбуватися шляхом видачі відповідних наказів командирів (начальників), отже, між Міністерством фінансів України та позивачем у справі не існує зобов`язання стосовно здійснення додаткових виплат, оскільки Міністерство фінансів України не здійснює такі виплати та не є роботодавцем позивача. Крім того, забезпечення функціонування Служби судової охорони здійснюється в межах видатків за КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя», головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. Відповідно до норм Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі. Відтак, розподіл коштів належить до компетенції Державної судової адміністрації України, а тому, враховуючи норми Бюджетного кодексу України, вимога щодо визнання протиправною бездіяльності стосовно виконання Постанови №168 з боку Міністерства фінансів України є необґрунтованою. З урахуванням вищезазначеного, представник відповідача-4 зазначає, що спосіб захисту порушених прав, в частині позовних вимог до Міністерства фінансів України є неефективним, що є самостійною та достатньо підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до відповідача-4.

07.09.2022 року до суду надійшов відзив Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач-1 пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що для видання наказу про виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі ТУ ССО у Дніпропетровській області відповідних коштів на її виплату за фондом оплати праці співробітникам, однак, оскільки бюджетні асигнування на виплату вказаної додаткової винагороди ТУ ССО у Дніпропетровській області як розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня у 2022 році не виділені, то останнє позбавлене можливості й повноважень щодо видання відповідних наказів та здійснення таких виплат. Наведене, за доводами відповідача-1, свідчить про недопущення ним протиправної бездіяльності щодо виконання Постанови №168. При цьому, хоча ТУ ССО у Дніпропетровській області і не нараховувала позивачеві додаткову винагороду під час дії воєнного стану та не видавало відповідних наказів на її виплату, однак відповідачем-1 і не було відмовлено щодо виплати такої винагороди. Водночас, вимога позивача про зобов`язання виплатити самостійно нараховану позивачем додаткову винагороду у сумі 120000грн. не підлягає задоволенню, оскільки на цій стадії є передчасною і можливою за умови нарахування коштів та їх невиплати. Задоволення даної позовної вимоги призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідача-1. Отже, на підставі вищенаведеного, відповідач-1 просить суд відмовити у задоволенні позову.

27.09.2022 року до суду надійшов відзив Державної судової адміністрації України (далі ДСА України) на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач-3 пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до статті 148 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності, зокрема, Служби судової охорони та її територіальних управлінь, водночас, Служба судової охорони як розпорядник бюджетних коштів, який відповідно до затверджених бюджетних асигнувань, уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету, безпосередньо нараховує та виплачує грошове забезпечення співробітникам ССО у встановленому законодавством порядку, при цьому ДСА України як головний розпорядник бюджетних коштів вжила всіх залежних від неї заходів щодо збільшення бюджетних асигнувань для Служби судової охорони, зокрема, звернулася до голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та Прем`єр-міністра України, проте питання щодо виділення додаткових асигнувань або додаткових коштів з резервного фонду Державного бюджету України на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони залишається поки не вирішеним. Разом з цим, відповідачем-3 зауважено, що пунктом 2 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості Державного бюджету України, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період. Водночас, на сьогоднішній день у ДСА України відсутні будь-які внутрішні резерви для перерозподілу видатків між установами системи правосуддя та збільшення бюджетних асигнувань Службі судової охорони для виплати додаткової винагороди співробітникам відповідно до Постанови №168. Разом з тим, на виконання вимог абзацу другого пункту 1 Постанови №168 та враховуючи вимогу Міністерства Фінансів України, ДСА України звернулася з листом до ССО щодо надання наказів, які б підтверджували кількісний склад співробітників ССО для можливості виплати додаткової винагороди. Проте, ССО відмовилась видавати зазначені накази, у зв`язку з відсутністю затвердженого кошторису за фондом оплати праці відповідних бюджетних асигнувань. За наведених обставин ДСА України вважає, що жодними своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не порушувала прав і законних інтересів позивача, а отже відповідач-3 просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2022 року вирішено перейти до розгляду адміністративної справи №160/12219/22 за позовною заявою ОСОБА_1 за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче судове засідання на 16.11.2022 року о 10:00 год.

03.11.2022 року до суду надійшов відзив Служби судової охорони (далі ССО) на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач-2 пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що згідно з пунктом 10 Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 26 серпня 2020 року №384 (далі Порядок 384), грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення, відтак, для видання наказу про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби або територіального управління Служби за фондом оплати праці співробітників відповідних коштів на її виплату, натомість, зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються. Натомість, у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідних кошторисах територіальних управлінь Служби судової охорони, в тому числі і Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області, видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою №168, не передбачались та не затверджувались, у зв`язку із чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволяє здійснити таку виплату. Тобто, накази територіальним управлінням Служби у Дніпропетровській області про виплату співробітникам додаткової винагороди, визначеної Постановою №168, не видавались і не можуть бути видані. Такі накази можуть видаватись виключно після надходження відповідних бюджетних асигнувань. Тобто, маючи затверджений кошторис територіального управління на 2022 рік щодо грошового забезпечення співробітників територіального управління, керівник територіального управління не має права видавати накази щодо витрачання затвердженого та не збільшеного, у встановленому законодавством порядку, кошторису, без його відповідного збільшення центральним органом управління Служби, який ці кошти мав отримати від ДСА України. Також відповідач-2 зазначав, що керівництвом Служби ведеться відповідна робота щодо отримання з Державного бюджету додаткових асигнувань для виплати співробітникам додаткової винагороди відповідно до Постанови №168. Зокрема, з метою вирішення питання щодо виділення додаткових асигнувань, Служба неодноразово зверталася до Прем`єр-міністра України, Міністерства фінансів України, секретаря Ради національної безпеки і оборони України, Голови Верховного суду, голів комітетів Верховної Ради України, Уповноваженого верховної Ради України з прав людини, Головнокомандувача Збройних сил України, Вищої ради правосуддя та Державної судової адміністрації України. Отже, після надходження таких додаткових асигнувань одразу будуть видані відповідні накази і додаткова винагорода у найкоротший строк буде виплачена співробітникам Служби. Крім цього, відповідач-2 наголошує на пропуску позивачем місячного строку звернення до суду з цим позовом, установленого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Крім цього, 03.11.2022 року до суду надійшло клопотання представника відповідача-2 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2022 року клопотання представника відповідача-2 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в адміністративній справі №160/12219/22 задоволено, розгляд справи №160/12219/22 вирішено провести в режимі відеоконференції, надавши представнику відповідача-2 можливість участі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

14.11.2022 року до суду надійшла заява Міністерства фінансів України про участь в судовому засіданні у режимі відеоконференції.

Також 14.11.2022р. до суду надійшло клопотання Служби судової охорони про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 року у задоволенні заяви Міністерства фінансів України про участь в судовому засіданні у режимі відеоконференції в адміністративній справі №160/12219/22 відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 року клопотання Служби судової охорони про зупинення провадження у справі в адміністративній №160/12219/22 задоволено та зупинено провадження в адміністративній справі №160/12219/22 до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №260/3564/22.

21.11.2023 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про поновлення провадження у справі №160/12219/22.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення провадження в адміністративній справі №160/12219/22 задоволено, поновлено провадження в адміністративній справі №160/12219/22 і продовжено розгляд цієї справи за правилами загального позовного провадження, а також призначено наступне підготовче судове засідання на 21.12.2023 року об 11:45 год.

05.12.2023р. до суду надійшло клопотання представника Міністерства фінансів України про розгляд справи за його відсутності.

21.12.2023р. до суду надійшло клопотання представника Служби судової охорони про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу №160/12219/22 до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 17.01.2024 року о 10:30 год.

У судове засідання 17.01.2024р. представники сторін та третьої особи не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

При цьому станом на 17.01.2024р. третя особа правом на подання пояснень на позовну заяву не скористалася.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).

Згідно з ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З урахуванням належного повідомлення сторін та третьої особи про дату, час і місце розгляду справи, наявності достатніх доказів у матеріалах справи для вирішення спору по суті заявлених вимог, суд ухвалив здійснити розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 відповідно до наказу Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області від 09.12.2019 року №65о/с прийнятий на службу до Служби судової охорони та призначений на посаду контролера II категорії взводу охорони підрозділу охорони Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області з присвоєнням спеціального звання «рядовий Служби судової охорони».

Відповідно до вищевказаного наказу від 09.12.2019 року №65о/с ОСОБА_1 встановлено посадовий оклад у розмірі 3170 гривень, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальне звання та надбавки за стаж служби, з 09.12.2019р.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022р., затвердженим Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває й станом на теперішній час.

При цьому довідкою щодо виконання завдань з охорони судів з початку введення воєнного стану, а саме: з 01.02.2022р. та по день звернення - 30.06.2022р. контролером 2 категорії сержантом Служби ОСОБА_1 , а також витягом з уточнюючого графіка співробітника 1 відділення 5 взводу охорони 1 підрозділу охорони (м. Дніпро) ТУ ССО у Дніпропетровській області у період з 01.02.2022р. по 30.06.2022р. підтверджується виконання позивачем завдань з охорони судів у період від початку введення воєнного стану до 30.06.2022р.

Разом з цим, як слідує з розрахункових листів за лютий-червень 2022 року ОСОБА_1 , останнім за цей період отримано таку грошову винагороду: за лютий 2022 року 13639,96 грн, за березень 2022 року 13637,98грн, за квітень 2022 року 13760,16грн, за травень 2022 року 13892,71грн, за червень 2022 року 27298,35грн (з урахуванням допомоги на оздоровлення в сумі 13293,15грн).

01.07.2022р. представником позивача направлено до ТУ ССО у Дніпропетровській області адвокатський запит, в якому, зокрема, висловлено прохання надати належним чином завірені копії наказів командирів (начальників) щодо виплати позивачеві додаткової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168.

Листом від 26.07.2022 року за вих. №35.06-339 ТУ ССО у Дніпропетровській області, зокрема, повідомило представнику позивача, що у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та ТУ ССО у Дніпропетровській області видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168, не передбачалися та не затверджувалися, у зв`язку із чим фінансовий ресурс Служби за фондом оплати праці не дозволяє здійснити таку виплату, з огляду на що накази ТУ ССО у Дніпропетровській області про виплату співробітникам додаткової винагороди, визначеної Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168, не видавалися. При цьому після надходження відповідних бюджетних асигнувань необхідні накази будуть видані встановленим порядком. Також у листі зауважено, що ССО ведеться відповідна робота щодо отримання з державного бюджету додаткових асигнувань для виплати співробітникам ССО зазначеної додаткової винагороди.

Не погодившись з бездіяльністю відповідачів щодо здійснення нарахування та виплати позивачеві додаткової винагороди у розмірі, передбаченому пунктом 1 Постанови №168, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями статті 160 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.

Приписами ст.161 Закону №1402-VIII визначено, що Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).

Згідно з частиною першою статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У силу частини другої цієї статті грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019р. №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020р. №384 (далі - Порядок №384).

За змістом пунктів 4-7 Порядку №384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).

Відповідно до пунктів 8 і 10 Порядку №384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.

Періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, визначені в пункті 11 Порядку №384, до яких, зокрема, віднесено час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.

Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку №384 грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого, співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Пунктом 16 розділу І Порядку №384 визначено, що звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою судової охорони або відповідним територіальним управлінням Служби судової охорони в установленому законодавством порядку.

Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Порядку №384).

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Таким чином, указаною постановою №168 КМУ установив, зокрема, співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно.

Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

У пункті 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022р. №793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови №168:

- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць";

- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;

- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Наказом ДСА України від 31.10.2022р. №396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок №396).

Згідно з пунктом 3 Порядку №396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов`язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.

Пунктом 7 Порядку №396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

За приписами пункту 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.

У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022р. №793 та пункті 4 наказу ДСА України від 31.10.2022р. №396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою позивачеві як співробітнику ТУ ССО у Дніпропетровській області вказаної додаткової винагороди з мотивів відсутності необхідних бюджетних асигнувань та охоплюють період з 01.03.2022 року по 30.06.2022 року.

Вирішуючи порушені в заявах по суті справи питання, суд виходить з такого.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.

Згідно зі статтею 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

До додаткових видів грошового забезпечення Порядок №384 відносить, зокрема, винагороди.

Виходячи з цього, встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов`язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.

У первинній редакції постанови Кабінету Міністрів України №168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30000 гривень щомісячно.

Водночас, з урахуванням змін до постанови №168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07.07.2022р. №793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

Проте в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№168 і №793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022р. №793 змін до постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Указане підтверджується:

- пунктом 11 розділу І Порядку №384, згідно з яким грошове забезпечення не виплачується: 1) за час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; 2) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; 3) за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я понад встановлені чинним законодавством строки;

- пунктом 14 розділу І указаного Порядку, на підставі якого при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата;

- пунктом 8 Порядку №396, відповідно до якого додаткова винагорода не встановлюється співробітникам за період: обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або цілодобового домашнього арешту; перебування у відпустці відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати (грошового забезпечення), в тому числі у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавствах випадках - шести років; відсторонення від виконання службових обов`язків (посади); після закінчення терміну службового відрядження відповідно до наказів, якщо співробітник не повернувся до постійного місця несення служби; перебування в службових відрядженнях за кордоном; відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я понад чотири місяці, крім випадків, коли законодавством передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні; навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень чи іншої шкоди своєму здоров`ю - за місяць, у якому здійснено ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров`ю, а у разі лікування - за весь час відсутності на службі у зв`язку з лікуванням (що підтверджується документами закладу охорони здоров`я, матеріалами службового розслідування, кримінального провадження); призупинення (припинення) виплати грошового забезпечення відповідно до законодавства; особам, які добровільно здалися в полон - з дня потрапляння в полон, що підтверджується матеріалами органу досудового розслідування.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць, передбаченому постановою №168 у первинній редакції, тому відхиляє доводи позивача щодо недопустимості застосування постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022р. №793 для вирішення цього спору.

Відтак, виходячи з приписів частини третьої статті 7 КАС України, суд не застосовує при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку №396, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону №1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019р. №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» ДСА України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати.

Так само пунктом 21 постанови Кабінету Міністрів України №168 (у редакції постанови від 07.07.2022р. №793), на виконання якого прийнятий Порядок №396, уповноважено керівників відповідних міністерств та державних органів, до яких, зокрема, належить ДСА України, визначити порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої цією постановою.

У зв`язку з цим визначення в пункті 7 Порядку №396 розмірів додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони за певними критеріями виходить за межі наданих ДСА України повноважень.

Крім того, суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин Порядку №396 й у частині визначених ним порядку і умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, оскільки спірні правовідносини виникли до прийняття і набрання чинності цим Порядком. Водночас у спірний період однорідні правовідносини щодо порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони були врегульовані Порядком №384, що й підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому відмова ТУ ССО у Дніпропетровській області у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява №63134/00, рішення від 08 листопада 2005 року).

Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою частини другої статті 6 КАС України.

При цьому частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене постановою КМУ №168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.

За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

З огляду на викладене, суд визнає необґрунтованими посилання ТУ ССО у Дніпропетровській області на те, що в затвердженому ДСА України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідному кошторисі ТУ ССО у Дніпропетровській області видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою КМУ №168, не передбачались та не затверджувались, у зв`язку із чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.

Відмова ТУ ССО у Дніпропетровській області у виплаті позивачеві додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення постанови КМУ №168 є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»).

Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.

Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).

За змістом пункту 9 частини першої статті 4, статті 5, частини четвертої статті 46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, який, на думку позивача, порушив його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Суд зауважує, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини щодо виплати грошового забезпечення у належному розмірі виникли саме між позивачем і ТУ ССО у Дніпропетровській області, яке в силу вимог пункту 10 Порядку №384 виплачує позивачеві грошове забезпечення за місцем проходження ним служби.

Відповідно до частини четвертої статті 161 Закону № 1402-VIII Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби. Граничну чисельність центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби судової охорони затверджує ДСА України. Рішення про утворення територіальних підрозділів Служби судової охорони приймається Головою Служби за погодженням з ДСА України. Структуру та штатну чисельність центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби судової охорони затверджує Голова Служби за погодженням з ДСА України.

Згідно із частиною п`ятою цієї статті центральний орган управління Служби судової охорони є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державної казначейської служби України.

За змістом приписів частини шостої статті 161 Закону №1402-VIII територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи.

Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома цієї статті).

На підставі пункту 8 розділу І Порядку №384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби.

Пунктом 9 розділу І вказаного Порядку визначено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат.

Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення (пункт 10 розділу І Порядку № 384).

Пунктом 4 Порядку №396 також, зокрема, передбачено, що виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що саме ТУ ССО у Дніпропетровській області є належним відповідачем за пред`явленим позовом, оскільки саме цей суб`єкт владних повноважень допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах щодо виплати позивачеві додаткової винагороди.

Водночас ССО, ДСА України та Міністерство фінансів України не мають відповідати за цим позовом, адже у позивача із ССО, ДСА України та Міністерством фінансів України безпосередньо не виникло жодних правовідносин, у яких би ці суб`єкти владних повноважень порушили права позивача. Бюджетні правовідносини, які виникають між учасниками бюджетного процесу стосовно реалізації їхніх бюджетних повноважень (прав та обов`язків з управління бюджетними коштами), безпосередньо не стосуються позивача, що не дає підстав для залучення державних органів, які беруть участь у процесі формування і використання фінансових ресурсів для виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, до участі у цій судовій справі.

Відтак, у задоволенні позовних вимог до ССО, ДСА України та Міністерства фінансів України слід відмовити, оскільки вказані суб`єкти владних повноважень не є належними відповідачами у цій справі.

Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з того, що спір щодо стягнення належного позивачеві грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022р. №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022р. №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, сд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Однак приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд звертає увагу на те, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).

Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

У Рішенні від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Наведене дає суду підстави для висновку, що до 19 липня 2022 року строк звернення з цим позовом до суду не був обмежений будь-яким строком, а у правовідносинах, що виникли після цієї дати, позивач не пропустив тримісячного строку, звернувшись до суду 12 серпня 2022 року.

З огляду на викладене позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності ТУ ССО у Дніпропетровській області щодо ненарахування і невиплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, за період з 01.03.2022 року по 30.06.2022 року та зобов`язання ТУ ССО у Дніпропетровській області нарахувати і виплатити позивачеві вказану додаткову винагороду в розмірі 30000 грн на місяць (за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця), за період з 01.03.2022 року по 30.06.2022 року.

Аналогічна правова позиція щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України №168 у посутньому зв`язку з положеннями статей 43 і 58 Конституції України, статей 161, 165 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», нормами Порядку №384 і Порядку №396, яку належить застосовувати в адміністративних справах про виплату на користь співробітників Служби судової охорони додаткової винагороди у правовідносинах, що виникли з 24 лютого 2022 року, викладена Верховним Судом у рішенні від 06.04.2023р. у зразковій справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великою Палати Верховного Суду від 21.09.2023р.

Так, у вказаному рішенні Верховний Суд визначив, що ознаками типових справ є: а) позивачем є співробітник Служби судової охорони; б) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони; в) предметом спору є додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168; г) спір виник внаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168; г) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168, та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24 лютого 2022 року (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).

З огляду на суб`єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову, а також правове регулювання спірних відносин, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам типової справи, викладеним у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023р. у зразковій справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великою Палати Верховного Суду від 21.09.2023р.

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Отже, правові висновки Верховного Суду, які зроблені під час розгляду справи №260/3564/22, підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи.

Зважаючи на наведене та оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на таке.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ст.5 Закону України Про судовий збір, тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Разом з цим, позивачем у позові заявлено клопотання про стягнення з відповідачів судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у розмірі 2000грн., при вирішенні якого суд керуються наступними нормами КАС України.

Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закону № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Так, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16.

При цьому, системний аналіз наведених вище норм КАС України дозволяє дійти висновку, що витрати на професійну правничу допомогу є обставиною, яка підлягає доведенню та яку належить оцінити за формою та змістом.

За формальним критерієм, про що йдеться у ч. 3 ст. 134 КАС України, на сторону, яка заявляє про розподіл, покладається тягар надання відповідних первинних документів, які дають можливість зробити висновок про наявність договірних відносин між адвокатом та стороною у справі (1) з приводу надання останньому правничих послуг, які стосуються такої справи, (2) за результатом яких такі послуги були реально надані, а їх вартість сплачена.

Змістовий аналіз обставини понесення судових витрат полягає у наданні оцінки їх співмірності, при цьому, обов`язок доведення співмірності та неспівмірності покладається відповідно на сторону, яка заявляє про розподіл та яка заперечує щодо такого.

Про необхідність надати оцінку як формальному, так і змістовому критеріям обставини понесення судових витрат наголосив також Верховний Суд у постанові від 09.03.2021р. у справі № 200/10535/19-а. Скасовуючи судове рішення апеляційної інстанції, яким задоволено вимогу стягнути витрати на професійну правничу допомогу виключно за формальним критерієм, Верховний Суд дійшов до висновку про його ухвалення без повної та всебічної оцінки доказів, наявних у матеріалах справи.

Резюмуючи викладене, навіть за відсутності заперечень іншої сторони щодо розміру судових витрат, суд зобов`язаний повно та всебічно надати оцінку співмірності понесених витрат придбаним послугам з точки зору складності справи, витраченого часу, обсягу виконаних робіт, ціни та значення справи для сторони на підставі наявних у матеріалах справи документів.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в цій адміністративній справі, суд враховує таке.

З матеріалів справи встановлено, що між Адвокатським бюро НЕПОЧАТИХЛИМАРЕВА та Васильєвим Євгеном укладено договір про надання правничих послуг №22/06/2022/16 від 22.06.2022 року.

Відповідно до пункту 3.1 вказаного Договору вартість послуг за цим Договором встановлюється сторонами у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 коп.

Згідно з п.3.2 цього Договору замовник сплачує послуги, які надаються за цим Договором, на умовах 100% попередньої оплати на протязі 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунку.

Позивачем надано суду рахунок-фактуру №109 від 22.06.2022 року на оплату послуг за договором №22/06/2022/16 від 22.06.2022 року та квитанцію про оплату цих послуг на суму 2000,00грн.

Водночас, у позовній заяві представником позивача було наведено розрахунок вартості правової допомоги, згідно з яким:

- усна консультація з питань виплати додаткової винагороди в період дії воєнного стану 100,00грн.;

- складення та направлення адвокатського запиту з питань виплати додаткової винагороди в період дії воєнного стану 400,00грн.;

- складення та подання позовної заяви з питань виплати додаткової винагороди в період дії воєнного стану 1500,00грн.,

всього 2000,00грн.

Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву заперечував щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та зазначав, що розмір таких витрат є завищеним і необґрунтованим, оскільки позивачем не було надано акт приймання-передачі наданих послуг, отже, розмір витрат на професійну правничу допомогу не доведено належними доказами.

Щодо доводів відповідача про ненадання позивачем акта приймання-передачі наданих послуг суд зазначає наступне.

Так, пунктом 4.2 Договорі від 22 червня 2022 року передбачено, що після надання виконавцем замовнику послуги сторони підписують акт приймання-передачі наданих послуг. Замовник, отримавши від виконавця акт приймання-передачі наданих послуг, зобов`язаний протягом п`яти календарних днів з моменту отримання акту підписати його та один екземпляр акту направити на адресу замовника, або в той самий строк направити на адресу виконавця вмотивовані зауваження проти акту приймання-передачі наданих послуг.

При цьому згідно з пунктом 4.3 цього Договору у випадку, якщо виконавець, отримавши від замовника акт приймання-передачі наданих послуг, протягом п`яти календарних днів не підпише та не направить один екземпляр акту на адресу виконавця, або в той самий строк не надасть виконавцю вмотивованих письмових зауважень до акту, то вважається, що послуги, зазначені в акті, надані виконавцем повністю, своєчасно та без зауважень прийняті замовником.

Отже, Договором про надання правничої допомоги передбачено складання акта приймання-передачі наданих послуг, однак, згідно з умовами цього ж Договору, не підписання та не направлення замовником (позивачем) такого акта виконавцеві (адвокату) не свідчить про ненадання послуг за Договором про надання правничої допомоги, а навпаки, свідчить про те, що послуги за цим Договором надані виконавцем повністю, своєчасно та без зауважень прийняті замовником.

Водночас наданими суду доказами підтверджено, що надані адвокатом послуги були у повному обсязі оплачені позивачем за виставленим адвокатом рахунком-фактурою №109 від 22.06.2022 року на оплату послуг за договором №22/06/2022/16 від 22.06.2022 року згідно з квитанцією про оплату цих послуг на суму 2000,00грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в цій адміністративній справі, суд враховує, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні та є типовою справою.

При цьому заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу у розмірі 2000,00 грн. в цілому є співмірною з наданим адвокатом обсягом послуг у суді, зі складністю справи, ціною позову, значенням справи для сторони, отже заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому можуть бути стягнуті у заявленому розмірі, тим більше, що позивач, у зв`язку із протиправною бездіяльністю Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області щодо ненарахування і невиплати позивачеві за спірний період додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, був вимушений звернутися до суду за захистом порушених прав, у зв`язку із чим ним було понесено витрати на професійну правничу допомогу.

Таким чином, враховуючи принцип співмірності та задоволення позовних вимог, суд доходить висновку про необхідність присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00грн., оскільки така вартість наданих адвокатом послуг є обґрунтованою та співмірною зі складністю справи, ціною позову та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43238738, місцезнаходження: пр. Дмитра Яворницького, 57, к.301, м. Дніпро, 49000), Служби судової охорони (центральний апарат) (код ЄДРПОУ 42902258, місцезнаходження: вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601), Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 262555795, місцезнаходження: вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601), Міністерства фінансів України (код ЄДРПОУ 00013480, місцезнаходження: вул. М. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України (код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43238738, місцезнаходження: пр. Дмитра Яворницького, 57, к.301, м. Дніпро, 49000) щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за період з 01.03.2022 року по 30.06.2022 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43238738, місцезнаходження: пр. Дмитра Яворницького, 57, к.301, м. Дніпро, 49000) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000,00грн на місяць за період з 01.03.2022 року по 30.06.2022 року

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43238738, місцезнаходження: пр. Дмитра Яворницького, 57, к.301, м. Дніпро, 49000) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 (дві тисячі) грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: О.М. Турова

Дата ухвалення рішення22.01.2024
Оприлюднено14.03.2024
Номер документу117617968
СудочинствоАдміністративне
КатегоріяСправи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо проходження служби

Судовий реєстр по справі —160/12219/22

Ухвала від 08.04.2024

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Турова Олена Михайлівна

Рішення від 22.01.2024

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Турова Олена Михайлівна

Ухвала від 21.12.2023

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Турова Олена Михайлівна

Ухвала від 01.12.2023

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Турова Олена Михайлівна

Ухвала від 16.11.2022

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Турова Олена Михайлівна

Ухвала від 16.11.2022

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Турова Олена Михайлівна

Ухвала від 04.11.2022

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Турова Олена Михайлівна

Ухвала від 17.10.2022

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Турова Олена Михайлівна

Ухвала від 16.08.2022

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Турова Олена Михайлівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні