Рішення

від 05.03.2024 по справі 903/1316/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 березня 2024 року Справа № 903/1316/23

за позовом Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації

до відповідача: Рівненької сільської ради Ковельського району Волинської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог що предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»

про скасування державної реєстрації та зобов`язати повернути земельну ділянку

Суддя Шум М.С.

Секретар судового засідання Сосновська Ю.П.

Представники сторін:

від прокуратури: Присяжнюк І.Б., прокурор

від відповідача: н/з

від третьої особи: н/з

Встановив: Заступник керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації звернувся в позовній заяві до Ковельської районної військової адміністрації, Рівненької сільської ради Ковельського району Волинської області просить суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 №246 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення", яким затверджено матеріали інвентеризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:003:0918, площею 76,5262 га.;

- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:003:0918, площею 76,5262 га. в Державному земельному кадастрі;

- зобов`язати Рівненську сільську раду Ковельського району (44332, вул. Шкільна, 2, с. Рівне, Ковельський р-н, Волинська обл., код ЄДРПОУ 04332621) повернути Волинській обласній військовій адміністрації (43027, Київський майдан, 9, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0723384900:04:003:0918, площею 76,5262 га.

Судові витрати стягнути з відповідачів на користь Волинської обласної прокуратури.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду та перебуває в користуванні державного підприємства, однак Волинською обласною державною адміністрацією як розпорядником земель лісового фонду не приймались жодні рішення щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність, відтак прокурор доводить, що земельна ділянка безпідставно вилучена з державної власності.

Ухвалою суду від 08.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог що предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (01601, місто Київ, вулиця Руставелі Шота, будинок 9А, код ЄДРПОУ 44768034). Підготовче засідання призначено на 30 січня 2024 року на 11:40 год.

29.01.2024 від прокуратури надійшло клопотання про закриття провадження у справі за позовною вимогою, звернутої до Ковельської районної військової адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 №246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:003:0918, площею 76,5262 га".Прокурор в судовому засіданні 30.01.2024 клопотання про закриття провадження у справі за позовною вимогою, звернутої до Ковельської районної військової адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 №246 Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:003:0918, площею 76,5262 га." підтримав та просив суд задоволити.

Ухвалою суду від 30.01.2024 провадження у справі №903/1316/23 в частині позовних вимог Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації до Ковельської районної військової адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 №246 Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення", яким затверджено матеріали інвентеризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:003:0918, площею 76,5262 га" закрито. Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області зобов` язано повернути Волинській обласній прокуратурі (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) з Державного бюджету України судовий збір в загальному розмірі 2 684,00 грн., сплачений при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області згідно платіжної інструкції №2434 від 22.11.2023 відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір". Розгляд справи призначено до розгляду по суті на 27 лютого 2024 року на 10:45 год.

Відповідач в судове засідання 27.02.2024 уповноваженого представника не направив , водночас належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Прокурор в судовому засіданні 27.02.2024 з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, докази, долучені до справи, пред`явлені позовні вимоги підтримав та просив суд позов задоволити з врахуванням ухвали суду від 30.01.2024 про закриття провадження у справі в частині вимог до Ковельської районної військової адміністрації .

Судом вжито всі необхідні заходи щодо належного повідомлення сторони у справі про дату, час та місце розгляду справи за її участі в якості відповідача.

Суд звертає увагу, що ухвалами від 08.01.2024 та від 30.01.2024 явка в судове засідання представників сторін обов`язковою не визнавалась.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 Конституції України визначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Частиною 2 статті 1 Лісового кодексу України визначається, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтею 5 Лісового кодексу України унормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до ст. 7 Лісового кодексу України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (ст. 8 Лісового кодексу України).

Статтею 9 ЗК України визначається, що у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Пунктом 5 Розділу VІІІ "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, в редакції, чинній до 16.01.2020р., визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

За змістом п. 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986р., плани лісонасаджень відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 Розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №183/1617/16, від 23.10.2019р. у справі №488/402/16-ц, постановах Верховного Суду від 30.01.2018р. у справі №707/2192/15-ц, від 13.06.2018р. у справі №278/1735/15-ц.

Розпорядженням Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 № 246 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Рівненської сільської ради колишнього Любомльського району Волинської області загальною площею 1391,8593 га.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.02.2017 № НВ-0702792962017 відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0723384900:04:003:0918, площею 76,5262 га 30.10.2013 внесені до Державного земельного кадастру за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та категорією землі - землі сільськогосподарського призначення на підставі вищезазначеної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Згідно Плану лісонасаджень Гущанського лісництва державного підприємства «Прибузьке лісове господарство», який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Прибузьке лісове господарство», земельна ділянка з кадастровим номером 0723384900:04:003:0918, частково належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась. Базове лісовпорядкування проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» у 2012 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект, ДП «Прибузьке ЛГ» земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування були передані згідно розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 «Про надання лісів у постійне користування». Матеріали лісовпорядкування ДП «Прибузьке лісове господарство» затверджені протоколом другої лісовпорядної наради від 06.08.2013.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30.01.2017 №803/1622/16, залишеною в силі ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017, Вищого адміністративного суду від 12.10,2017, скасовано розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 19.01.2011 № 14, № і5, від 31.05.2011 № 232.

У позовній заяві прокурор зазначає, що скасовуючи розпорядження Волинської облдержадміністрації від 31.05.2011р. №232 "Про надання лісів у постійне користування", Волинським окружним адміністративним судом не визначено наслідків такого скасування, не відновлено ставища, що існувало до моменту прийняття розпорядження №232, яке на час його скасування суб`єктами яких воно стосувалося, уже було виконаним.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12.10.2017р., надаючи правову оцінку оскаржуваним актам, вказав, що оскаржуване розпорядження Волинської ОДА від 31.05.2011р. №232 "Про надання лісів у постійне користування" стосується надання у постійне користування державним підприємствам лісів для ведення лісового господарства та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою шляхом їх вилучення з користування комунальних підприємств без визначення підстав для цього. При цьому, надання у користування, як було встановлено судами, відбулося саме за рахунок лісів, що перебували у користуванні комунальних підприємств.

Тобто, у вищевказаних рішеннях встановлено, що земельні ділянки, про які йдеться у розпорядженні від 31.05.2011р. №232 "Про надання лісів у постійне користування", належать саме до державної власності.

Розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 20.03.2018 № 179 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» надано дозвіл ДП «Прибузьке лісове господарство» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення орієнтовною площею 19357,74 га, розташованих за межами населених пунктів Любомльського району в постійне користування для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг.

З наявних у матеріалах справи листів Поліського лісового офісу ДСГП «Ліси України» від 24.07.2023 № 1026/01-11/2-23, ВО «Укрдержліспроект» від 21.07.2023 № 684 земельна ділянка з кадастровим номером 0723384900:04:003:0918 частково накладається на землі державного лісового фонду ДП «Прибузьке ЛГ» (на даний час - ДП «Ліси України») (квартал 26 виділи 1, 3-9, 12-13) Гущанського лісництва.

Згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Прибузьке лісове господарство», укладеного у 2013 році вбачається, що у кварталі 26 Гущанського лісництва зростають дерева віком 40 років. Вказане підтверджується актом обстеження лісових насаджень Філії «Любомльське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 12.10.2023.

Інформація про часткове накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:003:0918 на земельні ділянки державного лісового фонду ДП «Прибузьке ЛГ» підтверджується також листом ВО «Укрдержліспроект» від 21.07.2023 № 684.

З огляду на наявне розпорядження Любомльської районної державної адміністрації вбачається, що її дії спрямовані на вилучення частини земельної ділянки лісового фонду та її зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення.

Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

В порушення приписів ст.ст. 17, 31 ЛК України, ст.ст. 20, 122 ЗК України, без погодження із розпорядником земельних ділянок Волинською обласною державною адміністрацією, як земельна ділянка лісогосподарського призначення, яка на праві постійного користування належить ДП «Прибузьке ЛГ» (на даний час - ДП «Ліси України») , була передана з державної власності у комунальну власність, в той час, коли передача земель для ведення лісового господарства із державної в комунальну власність відбувається не інакше, як за рішенням відповідної обласної державної адміністрації.

Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.

Щодо повернення земельної ділянки, судом враховано наступне.

Статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

За змістом ч. 1 ст.24 вищевказаного Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

У відповідності до ст. 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

Відділом Держземагенства у Любомльському районі 23.11.2018 зареєстровано спірну земельну ділянку.

Під час інвентаризації невірно визначено цільове призначення земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення при тому, що вказана земельна ділянка частково належить до земель лісогосподарського призначення, оскільки охоплена матеріалами лісовпорядкування.

За наведених обставин, подальша наявність відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:003:0918 Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення відносить її до земель комунальної власності, що надає право Рівненській сільській раді у будь-який час внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, ізапобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

За приписами ст.ст. 15, 16 ЦК України кожному гарантується його право на судовий захист цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, способами, визначеними ч. 2 ст. 16 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 5 ГПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

При цьому суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 №910/2861/18, від 04.06.2019 №916/3156/17, від 11.09.2018 № 905/1926/16).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Положення аналогічного змісту закріплені також у ч. 10 ст. 24 Закону України Про Державний земельний кадастр та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, згідно з якими державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, позовна вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:003:0918 є обґрунтованою.

Щодо повернення земельної ділянки, судом враховано наступне.

Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, встановлено нормами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.

Ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 № 487/10128/14, від 15.09.2020 № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Розпорядженням Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013 № 246 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Рівненської сільської ради .

Прийнявши вказане розпорядження , Любомльська районна державна адміністрація фактично розпорядилася частиною земельної ділянки, що відноситься до земель лісогосподарського призначення .

З огляду на викладене, порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом зобов`язання Рівненської сільської ради усунути перешкоди у здійсненні права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 0723384900:04:003:0918 площею 76,5262 га.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 №487/10132/14-ц та від 07.04.2020 № 372/1684/14-ц

З огляду на зазначене вище, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень та доказів в обґрунтування останніх, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве та вирішальне значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення пред`явлених прокурором позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 163, ч. 2 ст. 163 ГПК України, ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування вартістю майна. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи.

Оскільки, спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 130 ГПК України слід віднести на нього.

Керуючись ст. ст. 129, 231232, 236-242 ГПК України, суд,-

вирішив:

1. Позов задоволити.

2. Усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:003:0918, площею 76,5262 га. в Державному земельному кадастрі;

3. Зобов`язати Рівненську сільську раду Ковельського району (44332, вул. Шкільна, 2, с. Рівне, Ковельський р-н, Волинська обл., код ЄДРПОУ 04332621) повернути Волинській обласній військовій адміністрації (43027, Київський майдан, 9, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0723384900:04:003:0918, площею 76,5262 га.

4. Стягнути з Рівненської сільської ради Ковельського району (вул. Шкільна, 2, с.Рівне, Ковельський район, Волинська область, код ЄДРПОУ 04332621) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 8 496,01 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено

11.03.2024

СуддяМ. С. Шум