Рішення

від 13.03.2024 по справі 908/3643/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 15/280/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2024Справа №908/3643/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова І.С., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄС Енерджи Сервіс», 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 1/2, оф. 422

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріховський завод сільгосптехніки», 70501,Запорізька область, м. Оріхів, вул. Привокзальна, буд. 4

про стягнення коштів

без повідомлення (виклику) учасників справи

суть спору

11.12.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄС Енерджи Сервіс» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріховський завод сільгосптехніки» про стягнення заборгованість за договором № 12590/07.2023 від 15.08.2023 в розмірі 75 000,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2023 справу № 908/3643/23 передано на розгляд судді Горохову І.С.

Ухвалою суду 25.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3643/23 в порядку спрощеного позовного провадження. Присвоєно номер провадження 15/280/23. Розгляд справи по суті розпочнеться через 30 днів з дня відкриття провадження у справі.

Запропоновано відповідачу надати у строк до 24.02.2024, відповідно до ст. 165 ГПК України, відзив на позовну заяву разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача або визнання позовних вимог, якщо такі докази не надані позивачем. Копію зазначеного документа направити на адресу позивача, докази направлення надіслати суду.

Запропоновано позивачу в строк до 07.02.2024 у разі отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив, оформлену згідно із вимогами ст. 166 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь позивача, якщо такі докази не надані відповідачем, а також надіслати на адресу суду докази, що підтверджують надіслання відповіді на відзив і доданих до нього доказів відповідачу.

Запропоновано відповідачу надати у строк до 23.02.2024, відповідно до ст. 167 ГПК України заперечення разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Згідно з офіційними даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (відповідь на запит № 359729 від 12.12.2023) місцезнаходженням відповідача є адреса: 70501, Запорізька область, Пологівський район, місто Оріхів, вул. Привокзальна, буд. 4.

Поштове відправлення (копія ухвали Господарського суду Запорізької області від 25.12.2023 у справі №908/3643/23), надіслане на вказану адресу відповідача, повернулось до суду 01.02.2024 не врученим відповідачеві з позначкою підприємства зв`язку «за закінченням терміну зберігання», «адресат відсутній».

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом ГПК України) днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Заяви про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не надходило.

За змістом п. п. 101, 102 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв`язку, відправлення «EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод.

Строк зберігання за заявою відправника/адресата (одержувача) і за додаткову плату може бути продовжений.

У разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» або реєстрованого поштового відправлення з позначкою «Адміністративна послуга» такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику, крім випадків, коли відправником надано розпорядження «не повертати».

Повернення відправлень, від яких відмовився адресат або вручення яких неможливе, повинне здійснюватися негайно.

Невручені міжнародні поштові відправлення надсилаються до місця міжнародного поштового обміну, з якого вони були одержані.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання учасником справи кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою, та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

27.12.2023 на офіційному вебсайті Судової влади України судом повідомлено відповідача про розгляд справи через відповідне оголошення.

З огляду на викладене, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/3643/23.

Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором №12590/07.2023 від 15.08.2023 в частині поставки товару в обумовлений строк, через що позивач вимагає від відповідача повернути йому попередню оплату в розмірі 75 000,00 грн.

Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений в ухвалі суду від 25.12.2023 у справі № 908/3643/23 процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у цей строк не надходило.

Згідно з ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши матеріали справи, суд установив.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оріховський завод сільгосптехніки» (відповідач у справі) та Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄС Енерджи Сервіс» (позивач у справі) уклали договір купівлі-продажу товару причепу-платформи 2ПТС-6 у спрощений спосіб.

Наданий позивачем екземпляр договору № 12590/07.2023 від 15.08.2023, як доказ укладення між сторонами договору поставки у формі єдиного документу, суд не приймає, оскільки він не містить підписів сторін.

23.08.2023 позивач здійснив попередню оплату товару причепа-платформи 2ПТС-6, на банківський рахунок відповідача в розмірі 75 000,00 грн на підставі рахунка № 590 від 15.08.2023, що підтверджується платіжною інструкцією № 196 від 23.08.2023.

Суд звертає увагу на той факт, що рахунок на оплату № 000590 від 21.07.2023 також не містить підпису відповідача, утім, оскільки після перерахування позивачем на банківський рахунок відповідача ( НОМЕР_1 ) саме на підставі цього рахунку на оплату попередньої оплати за причеп-платформу 2ПТС-6 в розмірі 75 000,00 грн, відповідач кошти не повернув, суд вважає, що таким чином відповідач оплату прийняв та не заперечив щодо здійснення передоплати на підставі виставленого ним рахунка на оплату № 000590 від 21.07.2023.

Пізніше позивач отримав від відповідача гарантійний лист № 06 від 12.09.2023, яким відповідач надав пояснення щодо затримки поставки товару причепу-платформи 2ПТС-6. При цьому, відповідач гарантував здійснити поставку товару не пізніше 25.09.2023, або у разі неможливості здійснення поставки, повернути сплачені за товар кошти позивачеві.

Таким чином між сторонами укладено договір поставки товару (причепу-платформи 2ПТС-6) у спрощений спосіб, що підтверджується рахунком на оплату № 000590 від 21.07.2023, платіжною інструкцією № 196 від 23.08.2023 та гарантійним листом № 06 від 12.09.2023, в яких сторони погодили предмет договору, ціну та строк поставки.

Проте, до 25.09.2023 відповідач свій обов`язок щодо поставки товару позивачу не виконав, товар покупцю не поставив.

Доказів поставки відповідачем товару позивачеві в матеріали справи не надано.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою від 09.10.2023 щодо повернення попередньої оплати за товар в сумі 75 000,00 грн.

Однак, як вказує позивач, не зважаючи на те, що в телефонній розмові представник відповідача підтвердив повернення грошових коштів, фактично позивачу не було повернуто попередню оплату в сумі 75 000,00 грн.

Отже позивач здійснив попередню оплату товару, але не отримав його від відповідача, що стало підставою звернення позивача до суду про стягнення з відповідача попередньої оплати за непоставлений товар в розмірі 75 000,00 грн.

Дослідивши обставини справи та надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволення з огляду на таке.

Відповідно до статті 173 Господарською кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За статтею 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частинами 1 та 7 статті 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і не господарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується статтею 218 ЦК України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За вимогами ч. ч. 2, 3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним. якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї і і сторін повинна бути досягнута згода. І Іри укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частина 4 ст. 180 ГК України передбачає, що умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Отже, між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 цієї ж норми Цивільного кодексу України унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством (ч. 2 ст. 267 ГК України).

Також, подібне унормовано ч. 1 ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Сторонами обумовлений строк поставки не пізніше 25.09.2023.

Доказів поставки відповідачем товару позивачеві в матеріали справи не надано.

Отже, виходячи з умов поставки, суд приходить до висновку, що відповідачем не виконано зобов`язання за договором в частині поставки товару в обумовлені строки до 25.09.2023.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У зв`язку з не поставкою товару позивач просить повернути йому 75 000,00 грн попередньої оплати.

Доказів виконання взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару відповідач на час розгляду справи не надав.

Відповідно ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Позивач звертався до відповідача листом-вимогою, в якому вимагав повернути у п`ятиденний термін попередню оплату за непоставлений товар в розмірі 75 000,00 грн.

На час розгляду справи в суді кошти не повернуті позивачеві.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про існування у відповідача зобов`язання повернути позивачу попередню оплату в розмірі 75 000,00 грн, сплачених за товар, який фактично поставлено не було, тому вимоги в цій частині обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не подано, ані обґрунтованих заперечень вимогам позивача, ані доказів поставки товару чи повернення попередньої оплати, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми попередньої оплати за непоставлений товар в розмірі 75 000,00 грн, які підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позов обґрунтованим, доводи наведені в позовній заяві доведеними та такими, що відповідають чинному законодавству, а відтак позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Крім того, позивач просить відшкодувати йому за рахунок відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Статтею 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відповідно до положень якої, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного згідно із Законом України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 10 000,00 грн, позивачем додано до матеріалів справи копію договору про надання правничої допомоги № 04/12/2023 від 04.12.2023, укладеного з адвокатом Чумаковою Тетяною Костянтинівною, копію Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АН № 1312051 від 08.12.2023, копію Акту прийому-передачі наданих послуг за договором № 04/12/2023 про надання правничої допомоги від 06.12.2023 з розрахунком та описом робіт (наданих послуг).

У акті виконаних робіт зазначено, що адвокат Чумакова Т.К. передала, а клієнт ТОВ «ЄС Енерджи Сервіс» прийняв такі послуги: складання та направлення позовної заяви до Господарського суду Запорізької області від імені клієнта до ТОВ «Оріховський завод сільгосптехніки», обсяг 4 год., вартість послуги 8000,00 грн; складання та направлення до Господарського суду Запорізької області від імені клієнта заяви про забезпечення позову в господарській справі за позовною заявою клієнта до ТОВ «Оріховський завод сільгосптехніки», обсяг 1 год., вартість послуги 2000,00 грн.

Загальна вартість наданих послуг склала 10 000,00 грн.

Відповідач з приводу розміру витрат заперечень не надавав.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 165 ГПК України, у позовній заяві позивач зазначив розмір на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/1964/21 від 16.11.2022 наведені також такі правові висновки.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Проаналізувавши акт виконаних робіт, суд дійшов висновку щодо неспівмірності заявлених витрат та наданих послуг, зважаючи на те, що справа не є складною, беручи до уваги ціну позову та невеликий обсяг матеріалів у справі, простий розрахунок ціни позову, кількість підготовлених процесуальних документів, враховуючи зміст виконаних адвокатом робіт та наданих послуг під час розгляду даної справи, а також те, що у задоволенні заяви про забезпеченні позову, послуги з підготовки якої склали 2000,00 грн, судом було відмовлено, суд вважає обґрунтованим розмір витрат на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн, тому зменшує суму витрат на правничу допомогу з 10 000,00 грн до 8000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 130, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріховський завод сільгосптехніки» (70501,Запорізька область, м. Оріхів, вул. Привокзальна, буд. 4; ідентифікаційний код юридичної особи 44955170) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄС Енерджи Сервіс» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 1/2, оф. 422; ідентифікаційний код юридичної особи 34807380) попередню оплату в розмірі 75 000,00 грн (сімдесят п`ять тисяч гривень 00 коп). Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріховський завод сільгосптехніки» (70501,Запорізька область, м. Оріхів, вул. Привокзальна, буд. 4; ідентифікаційний код юридичної особи 44955170) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄС Енерджи Сервіс» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 1/2, оф. 422; ідентифікаційний код юридичної особи 34807380) судовий збір у розмірі 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 коп.), витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн (вісім тисяч гривень 00 коп.). Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України 13.03.2024.

Суддя І. С. Горохов