Рішення

від 28.02.2024 по справі 908/2/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 24/6/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2024 Справа № 908/2/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі Азізбекян Тетяна Анатоліївна, за участі секретаря судового засідання Зеленцовій К.Ю., розглянувши матеріали справи №908/2/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова марка «Еталон" (21021, Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця, вулиця Порика Василя, будинок 38, код ЄДРПОУ 39563308)

до відповідача: Держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1, код ЄДРПОУ 7707211418, офіційна електронна адреса https://minjust.gov.ru/ електронна пошта: info@minjust.gov.ru)

про стягнення 27 847 560,79 грн.

за участі представників сторін

від позивача: Гришко І.І., адвокат, ордер серія АР № 112865 від 12.06.2023

від відповідача: не прибув

СУТЬ СПОРУ:

01.01.2024 до Господарського суду Запорізької області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова марка «Еталон» до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова марка «Еталон» суму матеріальної шкоди в розмірі 27 847 560,79 грн, завданої внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України.

Відповідно до протоколу розподілу судової справи між суддями від 01.01.2024 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2/24 та визначено до розгляду судді Азізбекян Т.А.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.01.2024 суддею Азізбекян Т.А. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2/24 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.01.2024.

Відповідно до ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

За таких умов, наведений спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме Господарському суду Запорізької області.

Відповідно до ст. 365 Господарського процесуального кодексу України, іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 367 ГПК України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану", з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

АТ "Укрпошта" з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

Відтак, у зв`язку з війною, суд не здійснює повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та не звертається до суду держави відповідача з судовим дорученням про вручення документів.

За наведених обставин, відповідача про дату, час і місце підготовчого засідання повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Відомості про судовий розгляд справи та зазначені процесуальні рішення своєчасно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомості якого є загальнодоступними, та у мережі Інтернет на офіційному сайті Судова влада України.

Ухвалою суду від 29.01.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 19.02.2024. Слухання справи перенесено на 28.02.2024.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання 28.02.2024 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Причини неявки представника відповідача суду невідомі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача, учасникам справи судом були створені належні умови для підготовки до розгляду справи, надання заяв по суті справи та доказів в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

За приписами ч. 6 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

За згодою позивача закрито підготовче провадження та розпочато розгляд справи по суті в судовому засіданні 28.02.2024.

В судовому засіданні 28.02.2024, в порядку ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Суд повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова марка «Еталон» є суб`єктом підприємницької діяльності, зареєстроване належним чином відповідно до законодавства України, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань (надалі - ЄДР).

Згідно даних ЄДР, основним видом економічної діяльності Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова марка «Еталон» є 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення.

До 08 червня 2022 року Товариство було зареєстроване та здійснювало господарську діяльність у місті Мелітополь Запорізької області.

З метою здійснення господарської діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова марка «Еталон» було укладено з Фізичною особою - підприємцем Біловолом О.Х. (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) та Виробничим кооперативом «Темп» (код ЄДРПОУ 20490437, місцезнаходження: Україна, 72319, Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. 8 Березня, буд. 6) договір оренди № 1 від 02.01.2017 та № 2 від 02.01.2017, відповідно до яких позивачу надано у користування нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: Запорізька обл., Мелітополь, вул. 8 Березня, буд. 6.

Також Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова марка «Еталон» є власником комп`ютерної техніки, обладнання, меблів та товарів господарського призначення, загальна вартість яких відповідно до оборотно - сальдової відомості (основні засоби) за березень 2022 року та інвентаризаційного опису запасів від 29.07.2022 становить 27847560,79 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

До переліку включається тимчасово окупована Російською Федерацією територія України, визначена відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

У переліку визначаються дата початку та дата завершення бойових дій (дата виникнення та припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Території, для яких не визначена дата завершення бойових дій (дата припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації Російською Федерацією, вважаються такими, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованими Російською Федерацією.

Статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб визначаються Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (стаття 2 Закону).

Частиною 1 статті 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік).

Розділом II Переліку визначено тимчасово окуповані Російською Федерацією території України.

Згідно з Пунктом 4 Розділу II Переліку територія Мелітопольської міської територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області належить до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, дата початку окупації - 25.02.2022, дата звершення тимчасової окупації - не зазначена.

Таким чином з 25.02.2022 по цей час територія Мелітопольської міської територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області належить до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова марка «Еталон» є власником комп`ютерної техніки, обладнання, меблів та товарів господарського призначення, загальна вартість яких становить 27847560,79 грн.

Вказане майно зберігалось у приміщеннях, розташованих за адресою: Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. 8 Березня, буд. 6, яке передано в оренду позивачу за договором оренди.

Позивач пояснив, що 17.03.2022 окупаційні війська захопили вищезазначені об`єкти нерухомості, заборонивши доступ до них, почали вивозити наявне у приміщеннях майно.

25.03.2022 приміщення за адресою: Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. 8 Березня, буд. 6, були покинуті військовими РФ.

08.07.2022 група озброєних військових РФ повторно проникла на територію вищезазначених приміщень та вивезла решту товару.

Про факт заволодіння окупаційними військами Російської Федерації належним підприємству майном позивачу стало відомо від місцевих мешканців, які були свідками вказаних подій.

Також слід зазначити, що факт викрадення майна підтверджується відеозаписом, знятим 29.07.2022 директором ТОВ «Еталон-М» та ТОВ «Інтерцил» (код за ЄДРПОУ 40860729; місцезнаходження: 72319, Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. 8 Березня, буд. 6) Захаровим В.М., діяльність яких здійснювалась за вищезазначеними адресами.

Окрім цього, за фактом незаконного заволодіння майном ТОВ «Торгова марка «Еталон» 05.07.2023 Мелітопольським районним управлінням поліції ГУНП у Запорізькій області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за 12023082140000229 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України та розпочате досудове розслідування, яке на даний момент триває.

Предметом позову у даній справі є стягнення з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова марка «Еталон» суму матеріальної шкоди в розмірі 27847560,79 грн, завданої внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право", права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Відповідно ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу, зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Відповідно ч.ч. 1, 2, 6 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

За приписами ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.ч. 1, 2 ст.1166 Цивільного кодексу України).

Як слідує зі ст. 1166 Цивільного кодексу України, відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними. 3) причинний зв`язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду. При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов`язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.

Згідно ст. 1192 Цивільного кодексу України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава вцілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року, як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії Російської Федерації проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування Російської Федерації з України.

Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року "Про Заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до частини третьої статті 75 ГПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України, в розумінні частини третьої статті 75 ГПК України, є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Агресивна війна проти України є консолідованою політикою Російської Федерації та реалізується через увесь відповідний апарат, до якого належать різнорідні органи, установи, організації, у тому числі і юридичні особи, які формально хоч і є відокремленими суб`єктами господарювання, але фактично повністю контролюються державою Росія та використовуються нею у тому числі для реалізації чисто державних функцій.

Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ч. 3 ст. 386 ЦК України).

За таких умов, знищення та пошкодження належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку з цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Згідно поданих позивачем доказів, суд приходить до висновку, що належне позивачу майно було втрачено саме внаслідок протиправних дій військових формувань Російської Федерації та в результаті військової агресії останньої.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

Військовою агресією відповідача та окупацією території Мелітопольської міської територіальної громади ТОВ «Торгова марка Еталон» заподіяно збитки внаслідок порушення права власності на майно.

Відповідач своїми діями порушив право власності ТОВ «Торгова марка «Еталон» на майно, яке розташоване на тимчасово окупованій території Мелітопольської міської територіальної громади, оскільки у власника - ТОВ «Торгова марка «Еталон» не має доступу до свого майна, що позбавляє його можливості володіння та користування, неможливості ним розпорядитися, оскільки відсутня можливість передачі майна в натурі та безпосередньо за місцем його знаходження.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач завдав позивачу збитки в розмірі 27847560,79 грн., розмір яких документально підтверджено.

Таким чином, позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 417713,41 грн

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, тому судовий збір у розмірі 417713,41 грн., за розгляд даної справи, підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 123, 126, 129, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (код ЄДРПОУ 7707211418; місцезнаходження: Російська Федерація, 119991, м. Москва, вул. Житня, 14, будівля 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова марка «Еталон» (код ЄДРПОУ 39563308; місцезнаходження: Україна, 21021, Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця, вулиця Порика Василя, будинок 38), суму матеріальної шкоди в розмірі 27847560 (двадцять сім мільйонів вісімсот сорок сім тисяч п`ятсот шістдесят) грн 79 коп., завданої внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України.

Видати наказ.

Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (код ЄДРПОУ 7707211418; місцезнаходження: Російська Федерація, 119991, м. Москва, вул. Житня, 14, будівля 1) на користь Державного бюджету України - 417713 (чотириста сімнадцять тисяч сімсот тринадцять) грн. 41 коп. судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13.03.2024.

Суддя Т.А. Азізбекян