Рішення

від 11.03.2024 по справі 909/104/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.03.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/104/24

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: ОСОБА_1 ,

до відповідача: Приватного підприємства "Оберіг",

до відповідача: Галицької районної державної адміністрації,

про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити дії

за участю:

від позивача: ОСОБА_2

установив: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Приватного підприємства "Оберіг", Галицької районної державної адміністрації (далі відповідачі) про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач-1 по справі проігнорував повідомлення позивача про його звільнення з посади директора, не розглянувши по суті заяву на звільнення та неприйняв відповідного рішення по розгляду вказаної заяви. Вказане, як зазначає позивач, порушує його право на звільнення з роботи за власним бажанням, що передбачено КЗпПУ.

Ухвалою від 06.02.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, вирішив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 20.02.2024.

В судовому засіданні 20.02.2024 суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 27.02.2024.

В судовому засідання 27.02.2024 суд відклав підготовчого судового засідання на 05.03.2024.

В судовому засіданні 05.03.2024 суд оголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення розгляд справи по суті на 11.03.2024.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві та просила суд про їх задоволення в повному обсязі.

Відповідачі своїх повноважених представників в судове засідання не направили, хоча про розгляд справи повідомлялись належним чином, про що свідчать відмітка на зворотньому боці оригіналу ухвали суду від 05.03.2024.

Відзиви на позов відповідачами до суду не подано.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Отже, враховуючи, що відповідачі не скористалися наданим їм правом у межах визначеного законом процесуального строку на подання відзиву, суд дійшов висновку про можливість вирішення спору за відсутності відзиву відповідачів.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника позивача, оцінивши докази у справі та надавши їм належної правової оцінки, суд виходить з наступного.

14.10.2009 року ОСОБА_1 (по справі - позивач) призначено на посаду директора підприємства, про що свідчить рішення №1 засновника приватного підприємства "Оберіг" від 05.10.2009 та наказ Приватного підприємства "Оберіг" №1 від 14.10.2009 року.

Відповідно до Статуту Приватного підприємства "Оберіг" засновником підприємства є громадянинка України - ОСОБА_3 .

Завою від 07.11.2023 позивач по справі звернувся до відповідача 1 про звільнення його з посади директора ПП "Оберіг" за власним бажанням з 21.11.2023. Докази направлення вказаної заяви знаходяться в матеріалах справи (а.с. 9).

Однак, відповідач ПП "Оберіг" зазначену заяву не розглянув, відповідного рішення за результатом її розгляду не прийняв.

Разом з тим, і відсутні відомості у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення з 21.11.2023 трудових відносин між Приватним підприємством "Оберіг" та директором ОСОБА_1 , у зв`язку із звільненням з посади директора за власним бажанням з 07.07.2020 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

Вказані обставини зумовили позивача звернутись із даним позовом до суду.

Предметом даного позову є визнання трудових відносин між позивачем та відповідачем-1 (приватним підприємством "Оберіг") припиненими на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Згідно КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. У КЗпП України визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору.

Згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник підприємства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні.

В спірному випадку у позивача виникли трудові відносини між приватним підприємством "Оберіг", що діє на основі приватної власності одного громадянина України, діяльність якого регулюється його статутом, затвердженим 13.10.2009 (а.с. 10 -15).

Відповідно до п.3.2. Статуту ПП "Оберіг" вищим органом управління підприємства є Засновник, у виключну компетенцію якого входить, зокрема призначення на посаду директора, відповідно і його звільнення.

Згідно п. 1.3 Статуту засновником підприємства є громадянинка України - ОСОБА_3 .

Частиною 1 - 3 ст. 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство - це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Господарського кодексу України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів, зокрема, приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 113 Господарського кодексу України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи.

Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

Так, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 06.03.2018 року у справі № 907/167/17 зазначено, що порядок створення та діяльності уповноважених власником органів управління приватним підприємством не врегульований ні ЦК України, ні ГК України. Зокрема, наведеними нормативно-правовими актами не передбачений порядок скликання та проведення загальних зборів учасників приватного підприємства. Відтак - відповідно до положень ст. 8 ЦК України щодо вказаних правовідносин слід застосувати правові норми цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Як встановлено судом позивач по справі звертався до вищого органу управління підприємством - засновника ПП "Оберіг" із заявою від 07.11.2023 про його звільнення з посади директора за власним бажанням з 21.11.2023, докази направлення якої містяться в матеріалах справи.

Особливість звільнення директора приватного підприємства полягає в тому, що воно відбувається за рішенням вищого органу управління приватного підприємства - в спірному випадку його засновника ОСОБА_3 .

В матеріалах справи відсутнє рішення засновника, як вищого органу управління приватного підприємства, яким вирішено питання про звільнення позивача з посади директора товариства за його заявою від 07.11.2023.

Відповідно, суд прийшов до висновку, що Приватне підприємство "Оберіг" не виконало вимоги трудового законодавства, не здійснило відповідних дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення позивача з 21.11.2022 з посади директора підприємства, чим порушив його законні права та інтереси.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Водночас, у випадку відсутності рішення органу управління про звільнення керівника, останньому (керівнику) із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 58/1861/18.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та надавала правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами.

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 562/304/17, від 30.01.2019 у справі №145/1885/1-ц, від 10.04.2019 у справі №510/456/17, від 10.09.2019 у справі № 921/36/18, а також у постанові від 14.06.2023 у справі № 448/362/22.

Суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права як визнання з 21.11.2023 звільненим з посади директора підприємства є правомірним, оскільки позивачем вичерпано процедурні можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин.

За наведеного, позовні вимоги про визнання з 21.11.2023 звільненим з посади директора підприємства на підставі ст. 38 КЗпП України, є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання Галицьку районну адміністрації внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань шляхом внесення відомостей про припинення з 21.11.2023 трудових відносин між Приватним підприємством "Оберіг" та директором ОСОБА_1 , у зв`язку із звільненням з посади директора за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно із пункту 2 частини 1 статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом пункту 3 частини 5 статті 25 "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 в справі № 910/7164/19.

У постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.02.2020 у справі № 914/393/19 зроблено висновок, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

За приписами частини 2 статті 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі N 910/6642/18).

Отже, виходячи із вище викладеного, можна дійти висновку, що процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з товариством має супроводжуватись виключенням директора з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 зазначив, що факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ.

Враховуючи зазначене, у зв`язку із прийняттям судом рішення щодо визнання припиненими трудових відносин позивача з відповідачем-1, суд дійшов висновку також і про правомірність задоволення вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача-2 провести реєстраційну дію з виключення запису відомостей про керівника підприємства, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, вимога про зобов`язання Галицьку районну адміністрації внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань шляхом внесення відомостей про припинення з 21.11.2023 трудових відносин між Приватним підприємством "Оберіг" та директором ОСОБА_1 , у зв`язку із звільненням з посади директора за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Частинами 1-2 статті 74 ГПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 1-3 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З аналізу наведеного, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог та таких, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

З врахуванням приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача-1.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідачів Приватного підприємства "Оберіг", Галицької районної державної адміністрації про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини між Приватним підприємством "Оберіг" (вул. Караїмська, 3/39, м. Галич, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, код 31476496) та директором ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ).

Галицькій районній адміністрації (площа, Волі,1, м. Галич, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, код 23806119) внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань шляхом внесення відомостей про припинення з 21.11.2023 трудових відносин між Приватним підприємством "Оберіг" та директором ОСОБА_1 , у зв`язку із звільненням з посади директора за власним бажанням з 21.11.2023 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

Стягнути з Приватного підприємства "Оберіг" (вул. Караїмська, 3/39, м. Галич, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, код 31476496) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) 6 056, 00 грн. (шість тисяч п`ятдесят шість гривень) судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Західного апеляційного Господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 13.03.2024

Суддя О. М. Фанда