Рішення

від 05.03.2024 по справі 910/15032/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.03.2024Справа № 910/15032/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТ МАШІНЕРІ СОЛЮШНС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІВЕНС»

про стягнення 188 890, 69 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від позивача: Прудь О.В.;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СМАРТ МАШІНЕРІ СОЛЮШНС» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІВЕНС» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 175 535,01 грн, з яких: 126 000, 00 грн попередньої оплати, 621,69 грн 3% річних, 9 099,62 грн неустойки, 12 600, 00 грн 10% штрафу, 6 213,70 грн 30% річних та 21 000, 00 грн компенсації суми ПДВ.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 15, 16, 525, 526, 530, 536, 599, 615, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.193, 265 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором поставки № 71 від 20.07.2023, в частині поставки товару та повернення грошових коштів сплачених за такий товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

09.10.2023 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/15032/23 та розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

17.11.2023 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшли документи та заява про збільшення позовних вимог, у якій просить суд стягнути з відповідача суму грошових коштів у розмірі 188 890, 69 грн, з яких: 126 000, 00 грн попередньої оплати, 1 170, 25 грн 3% річних, 16 417, 97 грн неустойки, 12 600, 00 грн 10% штрафу, 11 702, 47 грн 30% річних та 21 000, 00 грн компенсації суми ПДВ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 06.02.2024 та в порядку ст. 74 ГПК України витребувано в позивача документи.

05.01.2024 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду надійшли витребувані документи.

У підготовче засідання 06.02.2024 з`явився представник позивача. Представник відповідача в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольною ухвалою прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог від 17.11.2023 та подальший розгляд справи постановив здійснювати з її урахуванням.

Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.03.2024.

У судовому засіданні 05.03.2023 представник позивача надала пояснення по суті позовних вимог та позов просила задовольнити. Представник відповідача в засідання не з`явився про день та час розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 05.03.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.07.2023 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено договір поставки №71 (далі - договір), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язується на умовах даного договору поставити товар відповідно до специфікації до даного договору (далі - товар), а покупець прийняти товар на умовах, визначених цим договором та оплатити на підставі рахунку - фактури.

Найменування, кількість та асортимент товару визначається специфікацією (п.1.2. договору).

Відповідно до п.2.1., 2.2. договору вартість товару визначається постачальником в рахунку - фактурі та специфікації до даного договору. Витрати на перевезення включені постачальником в ціну товару.

Згідно з п.3.1. договору товар має бути поставлений постачальником протягом 2 (двох) календарних днів з дати отримання попередньої оплати. Постачальник своїми силами поставляє на склад покупця розташованого за адресою: Київська область, місто Бориспіль. Доставка товару здійснюється краном-маніпулятором постачальника.

Пунктом 3.3. договору сторони погодили, що факт передачі товару підтверджується видатковою накладною (складською накладною), підписаною представником покупця.

У відповідності до пункту 4.1. договору покупець оплачує товар на підставі виставленого постачальником рахунка-фактури протягом 3 робочих днів з дати підписання специфікації до договору.

Згідно із п.4.2. договору постачальник зобов`язується здійснити реєстрацію податкової накладної в ЄРПН протягом 3 календарних днів з моменту її складання.

У випадку порушення постачальником строків поставки товару, відповідно до п.3.1. даного договору, постачальник виплачує покупцю неустойку, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення. У випадку порушення строку поставки більш ніж на 2 календарних дні постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від вартості не поставленого товару (п.6.1. договору).

Відповідно до п.6.3. договору керуючись статтею 693 Цивільного кодексу України сторони домовились, що якщо постачальник, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти в розмірі 30% річних відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня одержання суми попередньої оплати від покупця, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суму попередньої оплати.

В разі не реєстрації податкової накладної у встановлений п. 4.2. цього договору строк, реєстрації з порушенням цього строку, а так само у випадку не розблокування та/або невжиття усіх законних заходів для розблокування податкової накладної, в разі зупинення податковим органом їх реєстрації в ЄРПН, постачальник зобов`язаний протягом 3 днів з моменту отримання відповідної вимоги, сплатити покупцю компенсацію в сумі, рівній сумі ПДВ в такій податковій накладній (п.6.4. договору).

Згідно із п.9.1. договору він набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2023, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх закінчення. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, що мали місце під час дії договору.

Відповідно до специфікації №1 яка є додатком №1 до договору, сторони домовилися про поставку товару вартістю 126 00, 00 грн, з ПДВ.

На виконання умов договору відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату №87 від 20.07.2023 на суму 126 00, 00 грн, з ПДВ, який оплачений позивачем згідно платіжної інструкції №940 від 21.07.2023.

14.09.2023 позивач направив відповідачу лист-вимогу, в якому просив у семиденний строк з моменту отримання такої вимоги на електронну адресу повернути грошові кошти в розмірі 126 000, 00 грн. Вимога направлена поштою 14.09.2023, що підтверджується описом вкладення в цінний лист та накладною АТ «Укрпошта» №0305719836793 та 15.09.2023 на електронну адресу livenc@ukr.net.

Відповіді на зазначений лист-вимогу матеріали справи не містять.

Предметом даного позову є вимоги позивача до відповідача про стягнення 126 000, 00 грн попередньої оплати, 1 170, 25 грн 3% річних, 16 417, 97 грн неустойки, 12 600, 00 грн 10% штрафу, 11 702, 47 грн 30% річних та 21 000, 00 грн компенсації суми ПДВ.

Підставами позову є порушення відповідачем своїх обов`язків за договором, у частині поставки товару та повернення грошових коштів сплачених за такий товар.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача суми попередньої оплати в розмірі 126 000, 00 грн (платіжна інструкція №940 від 21.07.2023).

Як зазначено судом вище відповідно до пункту 3.1. договору товар мав бути поставлений відповідачем протягом 2 календарних днів з дати отримання попередньої оплати, тобто до 23.07.2023 включно.

Разом з тим, доказів поставки оплаченого позивачем товару матеріали справи не містять та відповідачем суду в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, таких доказів не надано.

Відповідно до п.6.3. договору керуючись статтею 693 Цивільного кодексу України сторони домовились, що якщо постачальник, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 692 Цивільного кодексу України законодавцем було унормовано загальні положення, якими врегульовано загальні питання оплати товару, порядку виконання такого обов`язку та наслідків його порушення, одночасно з цим закріпивши в приписах ст. 693 - 695 цього Кодексу спеціальні норми якими врегульовано правовідносини купівлі-продажу у випадках коли розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати або ж продаж здійснюється з відстрочкою (у кредит) чи розстрочкою.

Визначаючи в таких положеннях наслідки порушення своїх обов`язків учасниками правовідносин купівлі-продажу законодавцем, зокрема, було встановлено, що:

- якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України);

- якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару (ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України);

- якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару (ч. 2 ст. 695 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавцем, зокрема, було визначено такі рівнозначні правові наслідки порушення зобов`язань з оплати чи поставки, а саме: якщо продавець не передав оплачений товар у встановлений строк, то покупець набуває право вимагати повернення суми попередньої оплати; і навпаки: якщо покупець прострочив оплату переданого товару, то продавець має право вимагати його повернення.

Однак, якщо питання моменту виникнення у продавця/покупця відповідних прав вимог є зрозумілим (з моменту порушення строків оплати/поставки), то встановлюючи такі наслідки законодавцем не було визначено чіткого моменту настання кореспондуючих таким правам обов`язків продавця/покупця з повернення передоплати чи повернення товару.

Тому, визначаючи такий момент слід керуватися загальними нормами, під правове рулювання яких підпадають питання виконання зобов`язань.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, із закінченням строку виконання зобов`язання продавця передати оплачений покупцем товар останньому таке зобов`язання припиняється і відповідно трансформується в зобов`язання з повернення сплаченої покупцем передоплати за його вимогою, і навпаки, із закінченням строку оплати покупцем товару, проданого в кредит, таке зобов`язання припиняється і трансформується в зобов`язання з повернення продавцю відповідного товару.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19, вирішуючи питання настання строку виконання обов`язку з повернення суми попередньої оплати, в порядку ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, вказала, що "вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 2.1 контракту строку поставки (30 листопада 2016 року), який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів. Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, частини першої статті 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 01 грудня 2016 року."

Відтак враховуючи, що в положеннях ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України закріплено рівнозначні наслідки тотожних за своєю суттю порушень, притримуючись висновків Великої Палати Верховного Суду, суд вважає за можливе дійти висновку, що в силу приписів ч. 1 ст. 530 та ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти) з наступного дня після строку поставки товару, тобто з 24.07.2023.

Доказів повернення відповідачем позивачу сплачених грошових коштів матеріали справи не містять.

Отже, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача 126 000, 00 грн попередньої оплати підлягає задоволенню повністю.

Також у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення 3% річних у сумі 1 170,25 грн та 30% річних у розмірі 11 702,47 грн за період з 24.07.2023 по 13.11.2023.

У пункті 6.3. договору сторони керуючись статтею 693 Цивільного кодексу України погодили, що якщо постачальник, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти в розмірі 30% річних відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня одержання суми попередньої оплати від покупця, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суму попередньої оплати.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як убачається з ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї статті, покупець має право вимагати від продавця повернення йому суми попередньої оплати та нарахувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця за умови встановлення договором такого обов`язку.

Отже, закон, зокрема положення статті 536, частини третьої статті 693, частини першої статті 1054, частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України у їх сукупності, передбачає можливість для покупця нарахування на суму сплаченої ним продавцю попередньої оплати процентів за користування грошовими коштами, що узгоджується із загальним правилом про оплатний характер позики. Порушення продавцем обов`язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, надає покупцеві можливість стягнути з продавця проценти за користування чужими грошовими коштами.

За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. Натомість неустойка є видом забезпечення виконання зобов`язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов`язання.

Отже, передбачені статтею 536 та частиною третьої статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. При цьому до моменту пред`явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування. Натомість після пред`явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов`язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.

Аналогічна позицію викладене в постанові ОП КГС ВС від 03.12.2021 у справі №910/14180/18, окрім того наведені висновки узгоджуються та відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15.

При цьому, проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 названого Кодексу, позаяк стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у ст. 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України).

Підставами для застосування до сторін правовідносин статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Аналогічну правову позицію наведено в постанові Верховного Суду від 09.07.2020 по справі №910/14180/18.

Тобто, законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору (у вигляді сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами), так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (ст. 625 Цивільного кодексу України).

Водночас, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ст. 536 Цивільного кодексу України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не можуть застосовуватись одночасно (в один період часу).

Дослідивши здійснені позивачем розрахунки 3% річних та 30% річних судом встановлено, що їх заявлено за один і той же період часу (з 24.07.2023 по 13.11.2023), що суперечить наведеним вище нормам законодавства.

Разом тим, як установлено судом вище 14.09.2023 позивач направив відповідачу поштою лист-вимогу, в якому просив у семиденний строк з моменту отримання такої вимоги на електронну адресу повернути грошові кошти в розмірі 126 000, 00 грн. Вимога направлення на електронну адресу 15.09.2023.

Отже, з урахуванням частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, прострочення з повернення такої суми коштів мало місце з 23.09.2023 (15.09.2023 + 7 днів).

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позивач має право на нарахування 30% річних з 24.07.2023 по 22.09.2023 і 3% річних з 23.09.2023 по 13.11.2023 та за перерахунком суду сума 30% річних за визначений судом період складає 6 317,26 грн, а 3% річних - 538, 52 грн, в зв`язку з чим позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Крім цього, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за період з 24.07.2023 по 13.11.2023 у розмірі 16 417,97 грн та 12 600, 00 грн штрафу.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст.549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями п.4 ст.231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до п.6.1. договору у випадку порушення постачальником строків поставки товару, відповідно до п.3.1. даного договору, постачальник виплачує покупцю неустойку, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення. У випадку порушення строку поставки більш ніж на 2 календарних дні постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від вартості не поставленого товару.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, за період з 24.07.2023 по 13.11.2023 в розмірі 16 417,97,56 грн, суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки позивачем не враховано, що з 15.09.2023 по 13.11.2023 облікова ставка НБУ становила 16, а не 20, як взято при розрахунку позивачем. У зв`язку з чим судом здійснено власний перерахунок пені за визначений позивачем період та за розрахунком суду стягненню з відповідача підлягає пеня в загальному розмірі 15 920,88 грн, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Також перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в розмірі 12 600,00 грн (126 000,00 грн х 10%), суд зазначає, що він є арифметично вірним та розрахований відповідно до норм законодавства і договору, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім цього, позивач, з посиланням на п.6.4. договору, просить суд стягнути з відповідача 21 000, 00 грн компенсації, що дорівнює сумі ПДВ.

Так, згідно із п.6.4. договору в разі не реєстрації податкової накладної у встановлений п. 4.2. цього договору строк, реєстрації з порушенням цього строку, а так само у випадку не розблокування та/або невжиття усіх законних заходів для розблокування податкової накладної, в разі зупинення податковим органом їх реєстрації в ЄРПН, постачальник зобов`язаний протягом 3 днів з моменту отримання відповідної вимоги, сплатити покупцю компенсацію в сумі, рівній сумі ПДВ в такій податковій накладній.

Відповідно до п.4.2. договору постачальник зобов`язується здійснити реєстрацію податкової накладної в ЄРПН протягом 3 календарних днів з моменту її складання.

Згідно із п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до 4.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Разом з тим, як установлено судом вище відповідачем поставка товару не здійснювалась, доказів складання податкової накладної матеріали справи не містять, а тому суд приходить до висновку, що податкова накладна і не могла бути зареєстрована у встановлений в п. 4.2. договору строк, в зв`язку з чим правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації в сумі рівній сумі ПДВ у такій податковій накладній відсутні.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 126 000, 00 грн попередньої оплати, 15 920, 88 грн пені, 12 600, 00 грн штрафу, 6 317, 26 грн 30% річних та 538, 52 грн 3% річних.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІВЕНС» (03148, місто Київ, вулиця Коласа Якуба, будинок 9, нежитлове приміщення 498, ідентифікаційний код 42178956) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТ МАШІНЕРІ СОЛЮШНС» (01024, місто Київ, вулиця Академіка Богомольця, будинок 7/14, приміщення 182, ідентифікаційний код 45127794) 126 000 (сто двадцять шість тисяч) грн 00 коп. попередньої оплати, 15 920 (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот двадцять) грн 88 коп. пені, 12 600 (дванадцять тисяч шістсот) грн 00 коп. штрафу, 6 317 (шість тисяч триста сімнадцять) грн 26 коп. 30% річних, 538 (п`ятсот тридцять вісім) грн 52 коп. 3% річних та 2 420 (дві тисячі чотириста двадцять) грн 65 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 13.03.2024.

Суддя Я.А.Карабань