Рішення

від 23.11.2023 по справі 911/1385/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2023 р. м. Київ Справа №911/1385/23

За позовом Керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. В. Чаплінського, 7)

в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (01196, м. Київ, площа Лесі Українки, 1)

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Опіка-капітал» (36019, м. Полтава, вул. Колективна, 10)

2. Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» (36019, м. Полтава, вул. Колективна, 10)

3. Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Прем`єр-Альянс» (36039, м. Полтава, вул. Пушкіна, 47)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А)

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками

Суддя Третьякова О.О.

Секретар судового засідання Капля Є.В.

Представники:

прокурор: Лук`янчук А.В.

від позивача: Гераймович Д.Я.

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

від відповідача-3: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

Обставини справи:

Керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області (далі прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Опіка-капітал» (далі відповідач 1), Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» (далі відповідач 2) та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Прем`єр-Альянс» (далі відповідач 3) про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками.

Позовні вимоги мотивовані порушенням вимог земельного та лісового законодавства при виділенні із земель лісового фонду земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 у приватну власність з наступним її поділом на п`ять земельних ділянок, а саме земельну ділянку з кадастровим номером 3222282800:05:316:0050 (право власності на яку на момент подання позову зареєстровано за відповідачем-2), земельні ділянки з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0051 та 3222282800:05:316:0054 (право власності на які на момент подання позову зареєстровано за відповідачем-3) та земельні ділянки з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0052 та 3222282800:05:316:0053 (право власності на які на момент подання позову зареєстровано за відповідачем-1).

З наведених підстав прокурор, посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду в аналогічних справах, зазначає, що способом захисту порушеного права є пред`явлення негаторного позову у порядку, визначеному ст.152 Земельного кодексу України, до відповідачів з метою усунення перешкод, які останні створюють власнику в особі позивача, про скасування рішень про державну реєстрацію прав на спірні земельні ділянки та повернення спірних земельних ділянок позивачу.

Предметом позову відповідно до прохальної частини позовної заяви є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та шляхом повернення спірних земельних ділянок на користь держави в особі позивача з незаконного володіння відповідачів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.05.2023 відкрито провадження у справі №911/1385/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (далі третя особа), встановлено учасникам справи строки для вчинення необхідних процесуальних дій, підготовче засідання призначено на 08.06.2023. Ухвала суду від 18.05.2023 про відкриття провадження у справі направлена 19.05.2023 учасникам справи поштовими відправленнями, а саме №0600027266930 прокурору (вручене 24.05.2023), №0600027267537 позивачу (вручене 24.05.2023), №0600027267723 відповідачу-1 (вручене 29.05.2023), №0600027267812 відповідачу-2 (вручене 29.05.2023), №0600027267910 відповідачу-3 (вручене 26.05.2023), №0600027268070 третій особі (вручене 24.05.2023).

07.06.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшли письмові пояснення, у яких позивач позовні вимоги прокурора у справі підтримав та з посиланням на докази, зокрема картографічні матеріали ВО «Укрдержліспроект», зазначив, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0050, 3222282800:05:316:0051, 3222282800:05:316:0052 та 3222282800:05:316:0053 та 3222282800:05:316:0054, які були утворені в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 площею 1,99 га, накладаються на землі державної власності лісогосподарського призначення кварталу 8 виділу 27 Ржищівського лісництва Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство». У зв`язку з чим позивач вважає незаконним вибуття землі державної власності лісогосподарського призначення шляхом утворення за рахунок неї земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 площею 1,99 га із зміненим цільовим призначенням, незаконним наступний поділ вказаної земельної ділянки на 5 спірних земельних ділянок та набуття цих спірних земельних ділянок відповідачами. Позивач вказує, що розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 27.06.2008 №503 в частині відведення у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 площею 1,99 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок подальшого поділу якої було утворено 5 спірних земельних ділянок, було незаконним, оскільки відведення землі лісового фонду та зміна її цільового призначення були здійснено без згоди землекористувача - ДП «Ржищівське лісове господарство» та в порушення порядку вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду. Відповідно, позивач вважає незаконним подальший поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 площею 1,99 га на 5 спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0050, 3222282800:05:316:0051, 3222282800:05:316:0052, 3222282800:05:316:0053 та 3222282800:05:316:0054 на підставі заяви про поділ від 06.06.2016 та незаконним подальше відчуження вказаних земельних ділянок та реєстрацію права власності на вказані земельні ділянки за відповідачами на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок.

07.06.2023 до Господарського суду Київської області від прокурора надійшла заява про уточнення позовних вимог, у якій прокурор уточнив реквізити рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію прав на спірні земельні ділянки за відповідачами.

07.06.2023 до Господарського суду Київської області від відповідача-3 надійшов відзив на позов, у якому відповідач-3 проти позову заперечив повністю. Відповідач-3 послався на відсутність підстав для представництва інтересів позивача у даній справі прокурором, а також на те, що надані прокурором докази у справі були одержані останнім з порушенням закону невідомими способами. Також відповідач-3 вказував на недоведеність прокурором обставини того, що спірні земельні ділянки накладаються на землі лісогосподарського призначення Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство», оскільки, як посилався при цьому відповідач-3, встановлення меж земельної ділянки не є компетенцією суду, а наявні у справі матеріали технічної документації щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 підтверджують, що вказана земельна ділянки не накладається на землі лісогосподарського призначення ДП «Ржищівське лісове господарство». Також відповідач-3 вказав, що, оскільки у ДП «Ржищівське лісове господарство» не оформило державні акти на право постійного користування земельними ділянками, то, на думку відповідача-3, в такому випадку єдиним доказом підтвердження фактичного розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 є висновок державної експертизи землевпорядної документації від 04.06.2008 №12-33е. Також відповідач-3 заявив про застосування строку позовної давності до позовних вимог (без зазначення у відзиві того, який саме строк позовної давності, на думку відповідача-3, був пропущений для пред`явлення позову та коли він сплинув).

Також 07.06.2023 до Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшло клопотання про залишення позову без руху та відзив на позов. У клопотанні про залишення позову без руху відповідач-2 наполягав, що даний позов у справі є позовом майнового характеру, оскільки стосується витребування майна, а тому відповідач-2 просив суд позов залишити без руху з підстав несплати прокурором при поданні позову судового збору як за позов майнового характеру. У відзиві на позов відповідач-2 позов не визнав та вказав, що спірні земельні ділянки були набуті відповідачами у власність правомірно на підставі відповідних договорів купівлі-продажу земельних ділянок. Також відповідач-2 послався на те, що у позовній заяві прокурор обґрунтовує свої вимоги нормами Земельного кодексу України, які не діяли на час виникнення спірних відносин. Наданий прокурором лист ВО «Укрдержліспроект» від 23.02.2018 №110 відповідач-2 не вважає доказом того, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 накладається на 8 квадрат 13 виділу, оскільки відсутні координати поворотних точок перетину або накладення земельних ділянок на місцевості. Також відповідач-2 вважає недоведеною обставину перебування землі, за рахунок якої була утворена земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020, у постійному користуванні Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство» та з цільовим призначенням - земля лісогосподарського призначення. Також відповідач-2 послався на те, що питання правомірності розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 27.06.2008 №503, яким було відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 площею 1,99 га для ведення особистого селянського господарства, вже було предметом розгляду у справі №368/178/20. Також відповідач-2 посилається на обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права, пропуск останнім трирічного строку позовної давності та відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави.

У підготовче засідання 08.06.2023 з`явилися прокурор, позивач та відповідач-3, не з`явились відповідач-1, відповідач-2 та третя особа, протокольною ухвалою підготовче засідання було відкладено на 22.06.2023.

13.06.2023 на електронну адресу Господарського суду Київської області від відповідача-1 надійшло клопотання про залишення позову без руху та відзив на позов, які не містили електронний цифровий підпис відповідача-1. Вказане клопотання відповідача-1 було заявлено з тих самих підстав, що і клопотання відповідача-2 про залишення позову без руху, а з підстав несплати прокурором при поданні позову судового збору як за позов майнового характеру, оскільки відповідач-1 вважає поданий у справі позов позовом майнового характеру. У відзиві відповідача-1 містились доводи, які повторювали доводи відзиву відповідача-2 на позов та/або відзиву відповідача-3 на позов, а саме про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів позивача в даній справі та відсутність у позивача повноважень на розпорядження спірними земельними ділянками, про недотримання прокурором процедури отримання доказів, які були подані прокурором в даній справі.

19.06.2023 до Господарського суду Київської області від прокурора надійшла відповідь на відзив відповідача-2 та на відзив відповідача-3, в якій прокурор заперечив доводи відзивів відповідача-2 та відповідача-3 та повторив свою правову позицію у спорі.

20.06.2023 до Господарського суду Київської області від прокурора надійшла відповідь на відзив відповідача-1, в якій прокурор заперечив доводи відзиву відповідача-1. Також від прокурора до суду надійшло заперечення на клопотання відповідача-1 та відповідача-2 про залишення позовної заяви без руху, в якому прокурор звернув увагу на те, що ним у даний справі подано саме негаторний позов, а не віндикаційний, тому помилковими є доводи відповідачів про необхідність сплати судового збору як за позов майнового характеру.

22.06.2023 до Господарського суду Київської області від відповідача-3 надійшли додаткові докази.

У підготовче засідання 22.06.2023 з`явилися прокурор, позивач та відповідач-3, не з`явились відповідач-1, відповідач-2 та третя особа. У підготовчому засіданні під час розгляду судом клопотання відповідача-2 про залишення позову без руху та з`ясування предмету позовних вимог прокурор пояснив, що він обізнаний із судовою практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах, що і у справі №911/1385/23, тим не менш у даній справі прокурор заявляє та підтримує саме негаторний позов, а не віндикаційний позов. Протокольною ухвалою клопотання (заяву) відповідача-2 про залишення позову без руху залишено без задоволення, оскільки залишення позову без руху після відкриття провадження у справі є дискреційним повноваженням суду, і у цій справі прокурором був заявлений саме негаторний позов, який прокурор підтримав в підготовчому засіданні, а не віндикаційний позов. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що доводи відповідачів про необхідність сплати судового збору у цій справі як за віндикаційний позов майнового характеру та про залишення позову без руху є хибними. Також протокольною ухвалою підготовче засідання відкладено на 27.07.2023 для надання усім учасникам справи можливості реалізувати їх процесуальні права на стадії підготовчого провадження.

30.06.2023 на електронну адресу Господарського суду Київської області від відповідача-1 надійшло клопотання про застосування строку позовної давності, яке не було підписано електронним цифровим підписом відповідача-1.

25.07.2023 до Господарського суду Київської області від прокурора надійшли заперечення на клопотання відповідача-1 про застосування строку позовної давності, у яких прокурор послався на те, що негаторний позов може бути пред`явлений протягом усього часу тривалості порушення прав законного володільця земельної ділянки лісового фонду, а тому строк позовної давності прокурором не пропущений.

27.07.2023 до Господарського суду Київської області від відповідача-1 надійшли письмові пояснення, у яких зазначалось, що ці пояснення подаються представником відповідача-1 Магдаліновою Ангеліною, однак при цьому ці пояснення не містили підпису Магдалінової Ангеліни. У вказаних поясненнях містилось заперечення щодо доводів прокурора про приналежність земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 до земель лісового фонду та зазначалось, з посиланням на висновок державної експертизи землевпорядної документації від 04.06.2008 №12-33Е, про те, що вказана земельна ділянка була утворена за рахунок земель сільськогосподарського призначення (пасовища, землі запасу) Гребенівської сільської ради за межами населеного пункту і не накладається на землі, які перебувають у користуванні ДП «Ржищівське лісове господарство», правонаступником якого є ДП «Богуславське лісове господарство».

Підготовче засідання 27.07.2023 не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Третьякової О.О. на лікарняному, ухвалою суду від 02.08.2023 підготовче засідання призначено на 07.09.2023.

06.09.2023 до Господарського суду Київської області від відповідача-1, окремо від відповідача-2 та окремо від відповідача-3 надійшли клопотання про проведення підготовчого засідання без участі їх представників та можливість переходу до розгляду справи по суті.

У підготовче засідання 07.09.2023 з`явився прокурор, інші учасники справи не з`явились, протокольною ухвалою суду після з`ясування позицій учасників справи про можливість закриття підготовчого провадження закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.10.2023. При призначення справи до судового розгляду по суті учасників справи, які не з`явились в підготовче засідання, повідомлено ухвалою суду від 07.09.2023, яка 12.09.2023 направлена судом цим учасникам справи поштовими відправленнями, а саме позивачу (вручено 13.09.2023), відповідачу-1 (вручено 13.09.2023), відповідачу-2 (вручено 13.09.2023), відповідачу-3 (вручено 13.09.2023) та третій особі (вручене 13.09.2023).

В судове засідання 05.10.2023 з`явився прокурор, позивач та відповідач-3, інші учасники справи не з`явились, протокольною ухвалою судове засідання відкладено на 19.10.2023.

18.10.2023 до Господарського суду Київської області від третьої особи надійшло клопотання про перенесення судового засідання, призначеного на 19.10.2023, на іншу дату.

В судове засідання 19.10.2023 з`явився прокурор, інші учасники справи не з`явились, протокольною ухвалою судове засідання відкладено на 09.11.2023.

30.10.2023 до Господарського суду Київської області від Керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області надійшла заява про забезпечення позову, яка ухвалою Господарського суду Київської області від 31.10.2023 повернута заявнику відповідно до ч.7. ст.140 Господарського процесуального кодексу України.

03.11.2023 до Господарського суду Київської області від третьої особи надійшло клопотання про проведення судового розгляду без участі представника третьої особи.

08.11.2023 до Господарського суду Київської області від Керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області повторно надійшла заява про забезпечення позову, в задоволенні якої ухвалою Господарського суду Київської області від 10.11.2023 відмовлено.

В судове засідання 09.11.2023 з`явився прокурор, позивач та відповідач-3, які надали пояснення по суті справи, інші учасники справи в судове засідання не з`явились, в судовому засіданні оголошувалась перерва на 23.11.2023. Про оголошення перерви у судовому засіданні на 23.11.2023 учасники справи, які не з`явились в судове засідання 09.11.2023, були повідомлені ухвалою суду від 09.11.2023.

В судове засідання 23.11.2023 з`явилися прокурор та позивач, які надали пояснення по суті справи, інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про розгляд судом даної справи були обізнані, про поважні причини неявки в судове засідання не повідомили. За результатами з`ясування обставин справи, перевірки їх доказами та проведення судових дебатів 23.11.2023 у судовому засіданні після виходу з нарадчої кімнати судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, проаналізувавши позовні вимоги, пояснення прокурора, позивача та третьої особи, а також заперечення та пояснення відповідачів щодо позовних вимог, з`ясувавши фактичні обставин справи, оцінивши наявні докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд

встановив:

Державне підприємство «Ржищівське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 00992148) було державним лісогосподарським підприємством, засновником якого було Київське обласне та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства, дата державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.06.1998. В подальшому Державне підприємство «Ржищівське лісове господарство» на підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України «Про припинення державного підприємства «Ржищівське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення» від 09.06.2021 №347 було припинено шляхом реорганізації, а саме приєднанням до Державного підприємства «Богуславське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 00992042), яке в свою чергу на момент розгляду справи №911/1385/23 також є припиненим шляхом реорганізації на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 №1003 «Деякі питання реформування управління лісової галузі», якою було утворене Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України (третя особа) шляхом злиття спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств сфери управління Державного агентства лісових ресурсів.

Таким чином, Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України (код ЄДРПОУ 44768034 дата державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 26.10.2022) на момент розгляду справи №911/1385/23 є правонаступником Державного підприємства «Богуславське лісове господарство», яке в свою чергу було правонаступником Державного підприємство «Ржищівське лісове господарство».

На території Обухівського району (раніше Кагарлицького району, який був ліквідований у ході адміністративної реформи відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 із утворенням Обухівського району) Київської області розташоване Ржищівське лісництво.

Землі Ржищівського лісництва Обухівського району Київської області, зокрема, кварталу №8 Ржищівського лісництва, перебували у постійному користуванні Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство». Зазначене підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, які наявні в матеріалах справи (в копіях), а саме фрагментом з публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталу №8 Ржищівського лісництва Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство» лісовпорядкування 2003 року та планшетом Ржищівського лісництва лісовпорядкування 2014 року.

Акт на право постійного користування земельними лісовими ділянками Ржищівського лісництва Державне підприємство «Ржищівське лісове господарство» не оформлювало.

На момент розгляду справи №911/1385/23 Ржищівське лісництво входить до держлісфонду філії «Богуславське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України.

Розпорядженням Кагарлицької районної державної адміністрації від 27.06.2008 №503 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 44,142 га у приватну власність 30 громадян України для ведення особистого селянського господарства на території Гребенівської сільської ради за межами населеного пункту, в т.ч. щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,99 га, кадастровий номер 3222282800:05:316:0020, для ведення особистого селянського господарства.

У довідці Кагарлицького районного відділу земельних ресурсів, яка міститься в складі вказаного проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначено, що вказані земельні ділянки загальною площею 44,142 га відводяться у власність громадян із земель запасу Гребенівської сільської ради (пасовища).

Також у вказаному проекті землеустрою щодо відведення земельних ділянок міститься, зокрема, кадастровий план земельної ділянки, яка відводиться громадянці ОСОБА_1 (кадастровий номер 3222282800:05:316:0020), відповідно до якого площа земельної ділянки становить 1,99 га, з яких пасовища 1,99 га. Відповідно до вказаного кадастрового плану та опису меж земельна ділянка (кадастровий номер 3222282800:05:316:0020) межує із такими землекористувачами (землевласниками): А-Б це землі ДП «Ржищівський лісгосп», Б-А це землі загального користування (проїзд).

Обставини щодо відведення у власність інших 29 земельних ділянок, які також були вказані в розпорядженні Кагарлицької районної державної адміністрації від 27.06.2008 №503, яким затверджено проект землеустрою, судом у межах даної справи №911/1385/23 не досліджуються, оскільки позов Керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області у справі №911/1385/23 вказаних 29 земельних ділянок не стосується.

У проекті землеустрою, який затверджений вказаним розпорядженням Кагарлицької районної державної адміністрації від 27.06.2008 № 503, міститься також Акт про встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок та меж обмежень на використання земельних ділянок та передачу на зберігання межових знаків від травня 2008 (число місяця не вказано), який підписаний зі сторони громадянки ОСОБА_2 та представника Гребенівської сільської ради. Підпису представника суміжного землекористувача Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство», яке в цьому акті в абрисі меж земельної ділянки зазначено суміжним землекористувачем, вказаний акт не містить.

У вказаному проекті землеустрою міститься також висновок державної експертизи землевпорядної документації від 04.06.2008 №12-33е, який був складений Головним управлінням Держкомзему в Київській області на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-Т», та у якому зазначено (пункт 11), що поданий на експертизу проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, та оцінюється позитивно.

В пункті 9 вказаного висновку державної експертизи землевпорядної документації від 04.06.2008 №12-33е перелічені органи та установи, які погоджували вказаний проект землеустрою, а саме проект землеустрою був погоджений: Управлінням земельних ресурсів у Кагарлицькому районі від 04.02.2008 №72, Кагарлицьким районним відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства від 23.11.2007 №836/07, Кагарлицькою районною санепідемстанцією від 23.11.2007 №1899/2, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області від 29.02.2008 №06-13/894, Управлінням культури і туризму від 20.12.2007 №11/7088/02, Обухівським міжрайонним управлінням водного господарства від 19.02.2008 №107. При цьому дані про погодження вказаного проекту землеустрою органом лісового господарства відсутні.

На підставі вказаного розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 27.06.2008 № 503 громадянці ОСОБА_1 оформлено 19.11.2008 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,99 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020, цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

В той же час, фрагментом із публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу №8 Ржищівського лісництва Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство» лісовпорядкування 2003 року, листом ВО «Укрдержліспроект» №110 від 23.02.2018, планшетом Ржищівського лісництва лісовпорядкування 2014 року та листом Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство» №01-176 від 17.08.2018 підтверджується те, що вказана земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 накладається на землі лісогосподарського призначення Ржищівського лісового господарства, які перебували в постійному користуванні Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», а саме на землі кварталу №8 Ржищівського лісового господарства.

При цьому із листа Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство» №01-176 від 17.08.2018 та листа Київського обласного та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства від 18.07.2018 №04-48/1599 вбачається, що орган лісового господарства не погоджував передачу, припинення, вилучення чи зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу №82 від 29.01.2016, вказана земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 була передана у власність Публічному акціонерному товариству «Страхова компанія «Скайд», про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 29.01.2016, індексний номер рішення 27995706.

Надалі право власності на вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу №845 від 01.06.2016 перейшло від ПАТ «Страхова компанія «Скайд» до ТОВ «Компанія з управління активами «Опіка-капітал», що діяло від свого імені та в інтересах і за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Кепітал Девелопмент Фонд», про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 01.06.2016, індексний номер рішення 29858876.

Надалі вказана земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 площею 1,99 га на підставі заяви про поділ №874 від 06.06.2016 була поділена на 5 земельних ділянок, а саме:

- земельну ділянку з кадастровим номером 3222282800:05:316:0050 площею 0,4 га,

- земельну ділянку з кадастровим номером 3222282800:05:316:0051 площею 0,4 га,

- земельну ділянку з кадастровим номером 3222282800:05:316:0052 площею 0,4 га,

- земельну ділянку з кадастровим номером 3222282800:05:316:0053 площею 0,4 га,

- земельну ділянку з кадастровим номером 3222282800:05:316:0054 площею 0,39 га,

про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 03.08.2016, індексний номер рішення 30771334, про поділ об`єкта нерухомого майна та погашення права власності на земельну ділянку з підстав її поділу.

В подальшому вказані 5-ть земельних ділянок були передані Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Опіка-капітал», що діяло від свого імені та в інтересах і за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Кепітал Девелопмент Фонд», у власність наступних осіб за наступних обставин, а саме:

-земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0050 на підставі договору купівлі-продажу №1417 від 10.08.2016 була передана у власність ПРИВАТНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ДІМ СТРАХУВАННЯ», код ЄДРПОУ 21870998, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 11.08.2016, індексний номер рішення 30899298. На момент розгляду справи №911/1385/23 вказане ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ДІМ СТРАХУВАННЯ», код ЄДРПОУ 21870998, змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Саламандра» (відповідач-2 у справі), що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.04.2023 №366419100060;

-земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0051 на підставі договору купівлі-продажу №1452 від 12.08.2016 була передана у власність ПРИВАТНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «САЛАМАНДРА-УКРАЇНА, код ЄДРПОУ 13934129, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 12.08.2016, індексний номер рішення 30921427. На момент розгляду справи №911/1385/23 вказане ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «САЛАМАНДРА-УКРАЇНА, код ЄДРПОУ 13934129, змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Прем`єр Альянс» (відповідач-3 у справі), що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.04.2023 №24427956804;

- земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0052 на підставі договору купівлі-продажу №4519 від 17.11.2017 була передана у власність Відкритому недержавному пенсійному фонду «Ніка», яке в свою чергу вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу №1124 від 10.05.2018 передало у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Опіка-капітал», код ЄДРПОУ 33804530 (відповідач-1 у справі), що діяло від свого імені та в інтересах і за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Страховий резерв», про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 11.05.2018, індексний номер рішення 41039738;

- земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0053 на підставі договору купівлі-продажу №4525 від 17.11.2017 була передана у власність Відкритому недержавному пенсійному фонду «Ніка», яке в свою чергу вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу №1125 від 10.05.2018 передало у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Опіка-капітал», код ЄДРПОУ 33804530 (відповідач-1 у справі), що діяло від свого імені та в інтересах і за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Страховий резерв», про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 11.05.2018, індексний номер рішення 41040000;

- земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0054 на підставі договору купівлі-продажу №1455 від 12.08.2016 була передана у власність ПРИВАТНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «САЛАМАНДРА-УКРАЇНА, код ЄДРПОУ 13934129, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 12.08.2016, індексний номер рішення 30919094. На момент розгляду справи №911/1385/23 вказане ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «САЛАМАНДРА-УКРАЇНА, код ЄДРПОУ 13934129, змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Прем`єр Альянс» (відповідач-3 у справі), що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.04.2023 №24427956804.

Вищезазначені обставини передачі земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 площею 1,99 га у власність, наступний її поділ на 5-ть земельних ділянок (а саме на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0050, 3222282800:05:316:0051, 3222282800:05:316:0052, 3222282800:05:316:0053 та 3222282800:05:316:0054) та подальше набуття вказаних 5 земельних ділянок відповідачами у власність як зазначено вище підтверджуються наявними у матеріалах справи витягами (інформацією) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 05.10.2022 щодо вказаних земельних ділянок із деталізованою інформацією про право власності на вказані земельні ділянки (т.1, а.с.87-99).

У лютому 2020 заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури звернувся до Кагарлицького районного суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі: Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства та Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство» до Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Дім страхування», Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Саламандра», Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Опіка-капітал», Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Скайд», Відкритий недержавний пенсійний фонд «Ніка», про визнання незаконним та скасування розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області від 27.06.2008 №503 в частині відведення у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 площею 1,99 га у власність ОСОБА_2 (судова справа №368/178/20).

Постановою Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №368/178/20 відмовлено у задоволенні позовних вимог заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: ПрАТ «Страхова компанія «Дім страхування», ПрАТ «Страхова компанія «Саламандра», ТОВ «Компанія з управління активами «Опіка-капітал», ПАТ «Страхова компанія «Скайд», Відкритий недержавний пенсійний фонд «Ніка», про визнання незаконним та скасування розпорядження. Залишено без розгляду позовні вимоги заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство» до Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: ПрАТ «Страхова компанія «Дім страхування», ПрАТ «Страхова компанія «Саламандра», ТОВ «Компанія з управління активами «Опіка-капітал», ПАТ «Страхова компанія «Скайд», Відкритий недержавний пенсійний фонд «Ніка», про визнання незаконним та скасування розпорядження. Стягнуто з Кагарлицької місцевої прокуратури на користь ПрАТ «Страхова компанія «Саламандра» 7357,00 грн судового збору (т.2, ас.33-43).

Звертаючись в травні 2023 до Господарського суду Київської області з негаторним позовом до відповідачів у справі №911/1385/23, прокурор посилається на порушення вимог земельного та лісового законодавства при виділенні із земель лісового фонду земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 у приватну власність з наступним її поділом на п`ять земельних ділянок, а саме земельну ділянку з кадастровим номером 3222282800:05:316:0050 (право власності на яку на момент подання позову зареєстровано за відповідачем-2), земельні ділянки з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0051 та 3222282800:05:316:0054 (право власності на які на момент подання позову зареєстровано за відповідачем-3) та земельні ділянки з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0052 та 3222282800:05:316:0053 (право власності на які на момент подання позову зареєстровано за відповідачем-1). Під час судових дебатів у справі №911/1385/23 прокурор послався також на те, що у випадку, якщо суд дійде висновку про те, що негаторний позов прокурора не є належним способом захисту, то суд в такому випадку повинен самостійно застосувати необхідні норми закону та задовольнити віндикаційний позов, виходячи із принципу «jura novit curia».

Позивач у справі №911/1385/23 (Київська обласна державна адміністрація) підтримав негаторний позов прокурора.

Відповідачі у справі №911/1385/23 проти позовних вимог заперечували, посилаючись на: 1) недоведеність прокурором обставини того, що спірні земельні ділянки накладаються на землі лісогосподарського призначення ДП «Ржищівське лісове господарство». Відповідачі при цьому також стверджували, що встановлення меж земельної ділянки не є компетенцією суду, а наявні у справі матеріали технічної документації щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 та висновок державної експертизи землевпорядної документації від 04.06.2008 №12-33е, підтверджують, що вказана земельна ділянка не накладається на землі лісогосподарського призначення ДП «Ржищівське лісове господарство», а надані прокурором докази одержані останнім з порушенням закону невідомими способами; 2) відсутність підстав для представництва інтересів позивача у даній справі прокурором; 3) необхідність застосування строку позовної давності до позовних вимог; 4) обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права.

Третя особа просила суд справу розглянути без її участі.

Вирішуючи спір, в т.ч. надаючи оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а також доводам, поясненням, заявам та запереченням учасників справи, суд зазначає таке.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується та учасниками справи не заперечується те, що кожна та усі 5 спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0050, 3222282800:05:316:0051, 3222282800:05:316:0052, 3222282800:05:316:0053 та 3222282800:05:316:0054 надалі спірні земельні ділянки, були утворені шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020.

При цьому наявними у справі доказами, а саме фрагментом із публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу №8 Ржищівського лісництва Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство» лісовпорядкування 2003 року, листом ВО «Укрдержліспроект» №110 від 23.02.2018, планшетом Ржищівського лісництва лісовпорядкування 2014 року та листом Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство» №01-176 від 17.08.2018 підтверджується те, що вказана земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 та відповідно 5 спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0050, 3222282800:05:316:0051, 3222282800:05:316:0052, 3222282800:05:316:0053 та 3222282800:05:316:0054, які утворились в результаті її поділу, розміщені в кварталі №8 Ржищівського лісництва та є земельними лісовими ділянками державної власності.

Так, пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, а саме на момент прийняття розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 27.06.2008 № 503 про затвердження проекту землеустрою про відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020, а також на момент поділу вказаної земельної ділянки в 2016 році на 5 спірних земельних ділянок та на момент набуття вказаних 5 спірних земельних ділянок протягом 2016-2018 рр. відповідачами у власність) було передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Відповідно до обставин спору, Державне підприємство «Ржищівське лісове господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», не оформлювало акти на право постійного користування земельними лісовими ділянками Ржищівського лісництва, а тому право ДП «Ржищівське лісове господарство» на земельні лісові ділянки Ржищівського лісництва протягом вказаного періоду 2008-2018 рр. підтверджувалось планово-картографічними матеріалам лісовпорядкування відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України. При цьому наданими прокурором планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування (як лісовпорядкування 2003 року, так і лісовпорядкування 2014 року з урахуванням листа ВО «Укрдержліспроект» №110 від 23.02.2018 та листа Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство» №01-176 від 17.08.2018) підтверджується факт розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 та 5 спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0050, 3222282800:05:316:0051, 3222282800:05:316:0052, 3222282800:05:316:0053 та 3222282800:05:316:0054, які утворились в результаті її поділу, в кварталі №8 Ржищівського лісництва.

В ході розгляду справи відповідачі заперечували вказану обставину розташування спірних земельних ділянок в кварталі №8 Ржищівського лісництва, наводячи при цьому різні доводи.

Так, відповідач-2 посилався, зокрема, на недопустимість наданих прокурором доказів, в т.ч. планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Ржищівського лісництва з тих підстав, що відповідачу-2 не відомо про підстави та спосіб отримання прокурором цих доказів і що прокурором не доведено правомірність підстав та спосіб отримання цих доказів. Суд вказані доводи відповідача-2 відхиляє з огляду на таке.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України щодо допустимості доказів встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст.91 Господарського процесуального кодексу України письмові докази, тобто документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, є одним із засобів доказування при вирішенні господарського спору.

Недопустимі докази це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (п.24 постанови Верховного Суду 31.05.2022 у справі №904/3242/18).

Суд відмічає, що надані прокурором у справу №911/1385/23 письмові докази (у т.ч. копії документів з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування) є одним із засобів доказування, які передбачений ст.91 Господарського процесуального кодексу України, і містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому участь прокурора у господарському судочинстві та її особливості визначені в ст.ст.53 та 54 Господарського процесуального кодексу України.

Так, відповідно до ч.4 ст.54 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.55 Господарського процесуального кодексу України органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 91 цього Кодексу визначено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Частиною 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинства здійснюється на засадах, зокрема, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності.

Із наведених норм Господарського процесуального кодексу України випливає, що прокурор є одним із учасників господарського судочинства і нарівні з іншими учасниками процесу має право подавати суду докази. Вказаний процесуальний закон не вимагає від прокурора чи іншого учасника господарського судочинства при поданні доказу до суду окремо доводити законність підстав та способу отримання кожного поданого доказу. Із статті 91 цього Кодексу випливає, що достатнім є подання письмового доказу в оригіналі або засвідченій копії із зазначенням про наявність у особи оригіналу письмового доказу, тобто правомірність фактичного володіння оригіналом документа презюмується, але може бути спростована заінтересованою особою. Зокрема, якщо певний доказ був отриманий учасником процесу внаслідок порушення закону, то такий доказ відповідно до ч.2 ст.77 Господарського процесуального кодексу України визнається недопустимим, однак тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Суд зазначає, що на відміну від кримінального судочинства, в якому доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України (ч.1 ст.86 КПК України), в господарському судочинстві збір доказів здійснюється, як правило, учасниками самостійно у позасудовому порядку.

Із ст.1 Закону України «Про прокуратуру» випливає, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Прокурором при поданні позовної заяви у справі №911/1385/23 письмові докази були надані в засвідчених копіях із зазначенням в позовній заяві особи (осіб), у якої наявний їх оригінал. Із наданих прокурором та досліджених в судовому засіданні доказів вбачається, що ці докази були отримані органами прокуратури у вигляді офіційних відповідей від підприємств, установ та організацій на відповідні запити прокуратури. Крім того, прокуратура брала участь у розгляді справи №368/178/20, в якій досліджувались обставини відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020, тобто мала можливість знайомитись з матеріалами вказаної справи та отримувати відповідні копії матеріалів та докази. Посилання відповідача-2 на те, що йому невідомо про підстави та спосіб отримання прокурором доказів, які були надані прокурором у справі №911/1385/23, і на те, що ці докази були отримані різними прокурорами само по собі не свідчить про отримання прокурором цих доказів внаслідок порушення закону.

При цьому суд зауважує, що передбачений статтею 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності господарського судочинства надає сторонам достатні процесуальні можливості у представленні та доказуванні своєї позиції, спростуванні позиції інших учасників процесу з метою правильного вирішення спору. Цей принцип передбачає активну роль сторін як заінтересованих учасників процесу у доказуванні своєї правової позиції.

Отже, якщо відповідач-2 вважав, що надані прокурором докази, зокрема планово-картографічні матеріали Ржищівського лісництва, були отримані прокурором внаслідок порушення закону, то відповідач-2 не був позбавлений можливості надати суду докази на підтвердження такої позиції відповідача-2 у спорі, однак ніяких доказів відповідачем-2 з цього приводу не надано. Як вказував з цього приводу Верховний Суд, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19).

Крім того, суд також зауважує, що обставина того, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 та 5 спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0050, 3222282800:05:316:0051, 3222282800:05:316:0052, 3222282800:05:316:0053 та 3222282800:05:316:0054, які утворились в результаті її поділу, розміщені в кварталі №8 Ржищівського лісового господарства, підтверджується не лише наданими прокурором доказами, а й Постановою Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №368/178/20, в якій зазначено, що при розгляді справи №368/178/20 судами було встановлено, зокрема, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0050, 3222282800:05:316:0051, 3222282800:05:316:0052, 3222282800:05:316:0053 та 3222282800:05:316:0054, які утворились в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020, розміщені в кварталі 8 виділу 27 Ржищівського лісництва ДП «Ржищівське лісове господарство».

Як також випливає із Постанови Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №368/178/20, і Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Опіка-капітал» (відповідач-1 у справі №911/1385/23), і Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Саламандра» (відповідач-2 у справі №911/1385/23, колишнє найменування ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ДІМ СТРАХУВАННЯ», код ЄДРПОУ 21870998), і Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Прем`єр-Альянс» (відповідач-3 у справі №911/1385/23, колишнє найменування ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «САЛАМАНДРА-УКРАЇНА, код ЄДРПОУ 13934129) були учасниками справи №368/178/20 (як треті особи).

При цьому, відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд також відхиляє доводи відповідачів про те, що наявні у справі №911/1385/23 матеріали технічної документації щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 та висновок державної експертизи землевпорядної документації від 04.06.2008 №12-33е підтверджують, що вказана земельна ділянка не накладається на землі лісогосподарського призначення ДП «Ржищівське лісове господарство».

Додатково до мотивів відхилення судом цих доводів відповідачів (враховуючи встановлену судами вже при розгляді справи №368/178/20 обставину розміщення земельних ділянок з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0050, 3222282800:05:316:0051, 3222282800:05:316:0052, 3222282800:05:316:0053 та 3222282800:05:316:0054 в кварталі №8 виділу 27 Ржищівського лісництва відповідно до Постанови Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №368/178/20), суд зазначає наступне.

Відповідно до обставин спору, Державне підприємство «Ржищівське лісове господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», не оформлювало акти на право постійного користування земельними лісовими ділянками Ржищівського лісництва, а підтвердженням права ДП «Ржищівське лісове господарство» на вказані земельні лісові ділянки були планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

За вказаних обставин, посилання відповідачів на те, що технічна документація щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 є достовірним доказом для визначення меж земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 та меж суміжних ділянок, в т.ч. земельних лісових ділянок Ржищівського лісництва (із визначенням координат поворотних точок, суміжних землекористувачів чи землевласників на місцевості тощо), є хибним. Суд погоджується з відповідачами в тому, що технічна документація щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 є доказом меж (із визначенням координат поворотних точок) самої земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020, однак вона не може бути доказом меж земельних лісових ділянок самого Ржищівського лісництва за обставин, коли акти на право постійного користування земельними лісовими ділянками Ржищівського лісництва не були оформлені, тобто технічна документація на земельні лісові ділянки Ржищівського лісництва (із визначенням координат поворотних точок земельних лісових ділянок, суміжних землекористувачів тощо) не складалась, а підтвердженням права ДП «Ржищівське лісове господарство» на вказані земельні лісові ділянки були лише планово-картографічні матеріали лісовпорядкування без відповідних координат поворотних точок земельних лісових ділянок. В цьому контексті суд також відмічає, що технічна документація щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 не погоджувалась Державним підприємством «Ржищівське лісове господарство», а саме наявний у справі Акт про встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 від травня 2008 (число місяця не вказано) був підписаний зі сторони громадянки Пилипенко Т.В. та представника Гребенівської сільської ради та не містить підпису представника Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство», яке в цьому акті зазначено суміжним землекористувачем. Відсутність підпису Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство» Акта про встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 свідчить про те, що технічна документація щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 не може бути достовірним доказом меж земельних лісових ділянок Ржищівського лісництва.

За вказаних обставин, технічна документація щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020, на яку посилаються відповідачі в якості доказу, не виключає та не спростовує ту обставину, що вказана земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 накладається на землі Ржищівського лісництва, що перебували у постійному користуванні Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство», правонаступником якого є третя особа у справі №911/1385/23.

Посилання відповідачів на висновок державної експертизи землевпорядної документації від 04.06.2008 №12-33е як на доказ того, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 не накладається на землі Ржищівського лісництва, суд також відхиляє, оскільки вказаний висновок не має сили нормативно-правового акту та не є обов`язковим для суду, а суд при розгляді справи відповідно до ст.12 Господарського процесуального кодексу України керується принципом верховенства права. Також відповідно до ч.2 ст.86 Господарського процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд при цьому зауважує, що із вказаного висновку державної експертизи землевпорядної документації від 04.06.2008 №12-33е не вбачається дослідження при проведенні цієї експертизи питання розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 в кварталі №8 Ржищівського лісництва ДП «Ржищівське лісове господарство». В цьому контексті суд відмічає, що в пункті 9 вказаного висновку державної експертизи землевпорядної документації від 04.06.2008 №12-33е перелічена значна кількість органів та установ, які погоджували вказаний проект землеустрою, однак серед них орган лісового господарства відсутній.

У зв`язку з цим висновок державної експертизи землевпорядної документації від 04.06.2008 №12-33е також не виключає та не спростовує ту обставину, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 накладається на землі Ржищівського лісництва, що перебували у постійному користуванні Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство» і потребували як згоди землекористувача Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство» на вилучення (відповідно до ч.1 ст.151 Земельного кодексу України в редакції станом на час прийняття рішення розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 27.06.2008 №503), так і згоди органу лісового господарства на переведення до нелісових земель (відповідно до ст. 59 Лісового кодексу України в редакції станом на час прийняття рішення розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 27.06.2008 №503).

Посилання відповідача-3 у спорі на те, що встановлення меж ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду, суд відхиляє, оскільки таке посилання не є релевантним до предмету спору у справі №911/1385/23, в якій розглядається негаторний позов, а не позов про встановлення меж земельної ділянки.

Посилання відповідачів на те, що цільовим призначенням землі, за рахунок якої була відведена земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020, було не лісогосподарське призначення, а землі запасу (пасовища) Гребенівської сільської ради за межами населеного пункту, також є неспроможним та судом відхиляється, оскільки за змістом ст.19 Земельного кодексу України (в редакції станом на час прийняття рішення розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 27.06.2008 №503 про відведення земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020) землі запасу не були окремою категорією земель. Відповідно до ч.1 вказаної ст.19 Земельного кодексу України були передбачені такі категорії земель за цільовим призначенням: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Отже, розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 27.06.2008 №503 в частині відведення у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 площею 1,99 га для ведення особистого селянського господарства за своєю суттю було одночасно і рішенням про вилучення, і рішенням про зміну цільового призначення землі частини кварталу №8 Ржищівського лісництва (враховуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 була утворена за рахунок цієї частини кварталу №8 Ржищівського лісництва Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство»), але вказаним розпорядженням Кагарлицької районної державної адміністрації від 27.06.2008 №503 була відведена громадянину вже з іншим цільовим призначенням як землі сільськогосподарського призначення ) і рішенням про безоплатну передачу цієї земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 16 у власність громадянину.

Суд у зв`язку з цим зазначає, що відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно із ст.14 Конституції України, яка кореспондується з положеннями ст.1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ч.1 та 2 ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", Лісовим кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами (ст.3 Лісового кодексу України в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, а саме станом на момент прийняття розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 27.06.2008 № 503, а також станом на момент поділу вказаної земельної ділянки в 2016 році на 5 спірних земельних ділянок та станом на момент набуття вказаних 5 спірних земельних ділянок протягом 2016-2018 рр. відповідачами у власність).

Ліс це тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Лісова ділянка це ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі. Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). Земельна лісова ділянка це земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства (ст.1 Лісового кодексу України в редакції станом на час на час виникнення спірних правовідносин).

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи (ст.7 Лісового кодексу України).

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (ст.8 Лісового кодексу України).

Відповідно до ст.5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Також відповідно до ч.1, 2 та 4 ст.17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Разом з тим, пунктом 5 прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже, виходячи з вищевикладеного, наявними у матеріалах справи матеріалами лісовпорядкування кварталу №8 Ржищівського лісництва підтверджується, що земля кварталу №8 Ржищівського лісництва, в т.ч. частина цього кварталу, за рахунок якої розпорядженням Кагарлицької районної державної адміністрації від 27.06.2008 №503 була утворена та передана у власність земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 з наступним її поділом на 5 спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0050, 3222282800:05:316:0051, 3222282800:05:316:0052, 3222282800:05:316:0053 та 3222282800:05:316:0054, відносилась до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство», правонаступником якого є третя особа. Доказів протилежного належними та допустимими доказами відповідачами суду не доведено, а інші заперечення відповідачів щодо цього судом відхилені з мотивів, що зазначені вище.

При цьому, порядок вилучення, зміни цільового призначення та передачі у власність земельних ділянок був врегульований, Земельним кодексом України та іншими актами законодавства (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Частинами 1, 2 та 4 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла станом на момент прийняття розпорядженням Кагарлицької районної державної адміністрації від 27.06.2008 №503) було встановлено, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

З цього приводу суд відмічає, що в матеріалах справи відсутні рішення уповноважених органів лісового господарства Київської області про переведення спірних земельних ділянок із земель державного лісового фонду до категорії земель нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Також, із ст.149 Земельного кодексу України випливало, що до повноважень районних державних адміністрацій належало вилучення земельних ділянок за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання, для ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті, та для будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади, а вилучення земельних ділянок державної власності, які перебували у постійному користуванні, за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті, належало до повноважень саме обласних державних адміністрацій, а вилучення лісів площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб до повноважень Кабінету Міністрів України.

Також, підпунктом 9 пункту 6 Прикінцевих положень Лісового кодексу України в редакції з 29.03.2006 було викладено в новій редакції частину 9 ст.149 Земельного кодексу України, відповідно до якої Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Статтею 55 Земельного кодексу України було передбачено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст.56 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств (ч.1 та 2 ст.56 Земельного кодексу України).

Пунктом ґ) ч.4 ст.84 Земельного кодексу України було визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Крім того, порядок погодження питань, пов`язаних з вилученням (викупом) та вибором земельних ділянок, був визначений ст.151 Земельного кодексу України, відповідно до ч.1 якої особи, зацікавлені у вилученні (викупі), виборі земельних ділянок, зобов`язані погодити з власниками землі і землекористувачами та органами державної влади або органами місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, розміри земельних ділянок, передбачені для вилучення (викупу), умови їх вилучення (викупу), а також розміри земельної ділянки, передбачені для її передачі (надання), умови її передачі (надання) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об`єктів та умови проживання населення і охорону довкілля.

Особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, звертаються із заявою (клопотанням) про вибір місця розташування земельних ділянок до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. Клопотання щодо вибору місця розташування земельних ділянок за рахунок земель, вилучення (викуп) яких провадиться Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, подаються відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. До заяви (клопотання) додаються: а) обґрунтування необхідності вилучення (викупу) та/або відведення земельної ділянки; б) позначене на відповідному графічному матеріалі бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами; в) засвідчена нотаріально письмова згода землекористувача (землевласника) на вилучення (викуп) земельної ділянки (її частини) із зазначенням розмірів передбаченої для вилучення (викупу) земельної ділянки та умов її вилучення (викупу); г) копія установчих документів для юридичних осіб, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу (ч.4-5 ст.151 Земельного кодексу України).

Також ч.2 ст.149 Земельного кодексу України було встановлено, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Статтею 156 Земельного кодексу України було передбачено відшкодування власникам землі та землекористувачам збитків, заподіяних внаслідок вилучення (викупу) в тому числі лісових земель для потреб, не пов`язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про те, що вилучення та зміна цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення кварталу №8 Ржищівського лісництва у 2008 році не належало до повноважень Кагарлицької районної державної адміністрації та, крім того, потребувало згоди Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство» та державного органу лісового господарства.

При цьому факт незаконності розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 27.06.2008 №503 в частині відведення у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 встановлений судами при розгляді справи №368/178/20 за позовом заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження. Як випливає із Постанови Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №368/178/20, при розгляді справи №368/178/20 суди встановили факт незаконності розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 27.06.2008 №503 в частині відведення у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020, однак в задоволенні позовних вимог у справі №368/178/20 про визнання незаконним цього розпорядження Верховний Суд відмовив з підстав неефективного способу захисту порушеного права. При цьому відповідачі у справі №911/1385/23 також були учасниками справи №368/178/20, а отже встановлений у справі факт незаконності розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 27.06.2008 №503 в частині відведення у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 є також преюдиційним для справи №911/1385/23 відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, розпорядження землею лісогосподарського призначення державної власності площею кварталу №8 Ржищівського лісництва Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство» шляхом прийняття розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 27.06.2008 №503 в частині відведення у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 з наступним її поділом на 5-ть спірних земельних ділянок та наступне набуття відповідачами у приватну власність утворених земельних ділянок (а саме набуття земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0050 відповідачем-2, набуття земельних ділянок з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0051 та 3222282800:05:316:0054 відповідачем-3, та набуття земельних ділянок з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0052 та 3222282800:05:316:0053 відповідачем-1) було незаконним та порушує право державної власності на землі лісогосподарського призначення. Відведені земельні ділянки розташовані в лісовому масиві, який становить єдину екосистему. Прокурором належними доказами, в т.ч. матеріалами лісовпорядкування Ржищівського лісництва доведено, а відповідачами не спростовано, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 та 5-ть спірних земельних ділянок, які утворені за рахунок її поділу та набуті відповідачами, є земельними ділянками лісогосподарського призначення, а рішення про переведення цих земельних ділянок для нелісогосподарських потреб у встановленому законом порядку не приймалось. Набуття відповідачами вказаних 5-ти спірних земельних ділянок у власність, утворених за рахунок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020, порушує право державної власності на землі лісового фонду.

Враховуючи встановлений в ході судового розгляду факт порушення права державної власності на землі лісового фонду, суд відхиляє доводи відповідачів про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації (позивача).

Доводи відповідачів (з посиланням на лист позивача від 15.09.2023 №5510/26.01/26.03.03-2022) про наявність суперечності (конфлікту) між прокурором та позивачем щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів позивача є хибними та судом відхиляються з огляду на таке.

Право на звернення до господарського суду гарантовано статтею 4 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до частин 2 та 3 цієї статті 4 юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з частинами 3 та 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 4 статті 53 цього Кодексу передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 цього Кодексу.

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру», надалі Закон. Частина 1 цієї статті 23 Закону визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У листі Юридичного департаменту позивача від 15.09.2023 №5510/26.01/26.03.03-2022, копія якого міститься у матеріалах справи, не йдеться про наявність суперечності (конфлікту) між прокурором та позивачем щодо представництва прокурором інтересів позивача, а зазначається про те, що у Юридичного департаменту позивача відсутній доступ до Державного земельного кадастру і тому Юридичний департамент позивача вважає, що він не може встановити, чи належить розпорядження спірними земельними ділянками до повноважень позивача. Водночас, вказаним листом позивач Юридичний департамент позивача також підтверджує, що ним не вживались заходи цивільно-правового характеру шляхом пред`явлення до суду позовної заяви з метою повернення у державну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення.

Таким чином, враховуючи факт порушення права державної власності на землі лісового фонду, що було встановлено як при розгляді справи №368/178/20, яка стосувалась тих же самих спірних земельних ділянок відповідно до Постанови Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №368/178/20, так і при розгляді даної справи №911/1385/23, то лист Юридичного департаменту позивача від 15.09.2023 №5510/26.01/26.03.03-2022 свідчить саме про бездіяльність позивача в питанні повернення у державну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення.

При цьому, виходячи із ч.5 ст.122 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент звернення прокурора з позовом у справі №911/1385/23, повноваження з розпорядження земельними ділянками державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, за межами населених пунктів на території Київської області належить до повноважень саме Київської обласної державної адміністрації (позивача), тобто вказаний орган державної влади є належним позивачем. В той же, як вже зазначено вище, позивач не вживає заходи для захисту інтересів держави, а тому у прокурора наявні підстави для представництва в суді законних інтересів держави відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

При цьому суд не вбачає наявності суперечності (конфлікту) між прокурором та позивачем у даній справі, враховуючи, що позивач у даній справі заявлені прокурором позовні вимоги підтримав.

Суд при цьому відмічає суперечливість правової позиції самих відповідачів у спорі, які одночасно стверджують і про відсутність порушення з боку відповідачів права державної власності на землі лісового фонду при набутті відповідачами спірних 5-ти земельних ділянок, і одночасно заявляють суду про застосування позовної давності у спорі.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Із постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц випливає, що позовна давність застосовується за наявності порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

При цьому до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, і негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що набуття відповідачами спірних земельних ділянок (а саме набуття земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0050 відповідачем-2, набуття земельних ділянок з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0051 та 3222282800:05:316:0054 відповідачем-3 та набуття земельних ділянок з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0052 та 3222282800:05:316:0053 відповідачем-1) було незаконним та порушує право державної власності на землі лісового фонду, а строк позовної давності для пред`явлення прокурором негаторного позову не сплив.

Питання застосування строку позовної давності до віндикаційного позову судом не розглядається, оскільки позов у справі №911/1385/23 не є позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Разом з тим, суд зазначає, що прокурором обрано неправильний спосіб захисту порушеного права державної власності на землі лісогосподарського призначення, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Так, відповідно до ч.1 ст.15 та ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України, надалі ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Віндикаційний позов це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника.

Заволодіння земельними ділянками, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, всупереч чинному законодавству, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля, особливо коли в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки відповідач, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що спірні земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/ 16-ц, від 14.11.2018 у справі 183/1617/16).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18.

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст. ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог ст. ст. 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п.п. 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц).

Враховуючи, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачами (а саме земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0050 за відповідачем-2, земельні ділянки з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0051 та 3222282800:05:316:0054 за відповідачем-3 та земельні ділянки з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0052 та 3222282800:05:316:0053 за відповідачем-1), а Керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області позовних вимог про витребування спірних земельних ділянок не заявив, тому позовні вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками не є ефективним способом захисту порушеного права.

Наведене також узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, згідно з яким вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку ст. 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

Також Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові вказала на те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Посилання прокурора на правові висновки у п.46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, у п.70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц та ін., про те, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, є помилковим за даних обставин, оскільки у справі №372/1684/14-ц та інших подібних справах йдеться про земельну ділянку водного фонду, в той час як у даній справі №911/1385/23 позовні вимоги прокурора стосуються земельних ділянок лісогосподарського призначення і відповідно до правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц ефективним способом захисту права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення є саме віндикаційний позов в порядку ст. 387 ЦК України.

Як вказано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим, розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою.

Водночас володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до ч.1 ст.8, ч.1 ст.9 Лісового кодексу України (ЛК України) у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі ст. 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до ст.12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб. Відповідно до ч. 5 ст. 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незамкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами. Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою. Тому Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (п.51-56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Обрання неефективного способу захисту є підставою для відмови у задоволенні позову.

З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог Керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками слід відмовити, оскільки прокурором обрано неефективний спосіб захисту порушеного права.

Посилання прокурора на те, що якщо суд дійде висновку про те, що негаторний позов прокурора не є належним способом захисту, то суд в такому випадку повинен самостійно застосувати необхідні норми закону та розглянути та задовольнити у справі №911/1385/23 віндикаційний позов, виходячи із принципу «jura novit curia», суд відхиляє, з огляду на таке.

Виходячи з принципу судочинства «jura novit curia» «суд знає закони», неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, у зв`язку з чим суди мають самостійно перевіряти доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини, та надати правильну правову кваліфікацію цим відносинам і зобов`язанням сторін (правова позиція, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та у постановах Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 905/2419/18 та від 13.02.2020 у справі № 921/109/19).

Разом з тим, суд зауважує, що необхідно відрізняти юридичну кваліфікацію обставин справи та обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.

Предметом розгляду у справі №911/1385/23 був негаторний позов. Так, негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння (ст. 391 Цивільного кодексу України).

В той же час, віндикаційний позов це інший спосіб захисту права, а саме вимога не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна (ст. 387 ЦК України).

При цьому, виходячи із принципу диспозитивності господарського судочинства відповідно до ст.14 Господарського процесуального кодексу України, обрання способу захисту порушеного права (предмет позову) є правом самого позивача і суд відповідно до ч.2 ст.237 Господарського процесуального кодексу України не може виходити за межі позовних вимог.

Суд при цьому зауважує, що:

1) в підготовчому засіданні сам прокурор пояснював, що він обізнаний із практикою Верховного Суду у земельних правовідносинах, однак при цьому протягом всього часу розгляду справи прокурор наполягав на тому, що матеріально-правовою підставою у цих спірних правовідносинах є саме положення статті 391 ЦК України, а тому суд розглядає позов у справі №911/1385/23 у межах предмета і підстав заявленого позову з дотримання принципу диспозитивності;

2) виходячи із ст.ст.1 та 2 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура є окремим державним органом, однією із функцій якого є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених Законом. Крім того, як випливає з обставин справи №911/1385/23, в структурі Київської обласної державної адміністрації також є підрозділ (юридичний відділ, департамент тощо), однією із функцій якого є здійснення претензійно-позовної роботи. В той же час суд відповідно до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є правозастосовчим органом, який вирішує спір і не повинен підміняти інші органи державної влади. Як вказував у цьому контексті Верховний Суд у постанові від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20, завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а у гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Таким чином, суд не може перебирати на себе функції прокурора або позивача, оскільки це порушило би також принципи змагальності та рівності учасників процесу перед судом;

3) застосування принципу «jura novit curia» не є безмежним, оскільки може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача (відповідачів), так і щодо самого позивача (прокурора). Як вказувалось у цьому контексті в рішенні Європейського суду з прав людини від 14.01.2021 у справі «Гусєв проти України» (скарга № 25531/12), у таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін; сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції й надання доказів в умовах нової кваліфікації судом правовідносин.

З цього приводу суд відмічає, що розгляд віндикаційного позову пов`язаний із дослідженням додаткових обставин, які не підлягають встановленню при розгляді негаторного позову. Так, обґрунтовуючи негаторний позов у справі №911/1385/23, прокурор посилався на належність спірних земельних ділянок до земель лісового фонду та заявляв вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цими земельними ділянками. При цьому прокурор в позовній заяві не посилався на те, чи вкриті вказані лісові земельні ділянки лісовими культурами, чи ні, тобто чи в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою, чи ні. Зокрема, таксаційних описів та інших доказів з цього приводу ні прокурор, ні інші учасники справи не подавали, хоча ця обставина про добросовісність або недобросовісність набувача може мати значення для правильного вирішення віндикаційного позову. Так само, для правильного вирішення віндикаційного позову можуть мати значення й інші обставини, які не досліджуються при розгляді негаторного позову, зокрема, чи був пропущений строк позовної давності для подання віндикаційного позову, чи не був цей строк перерваний поданням інших позовів або з інших підстав, чи наявні підстави для його поновлення тощо. Тобто, виходячи із принципу пропорційності та змагальності господарського судочинства (ст.ст.13 та 15 Господарського процесуального кодексу України), обсяг обставин та доказів, які підлягають встановленню та дослідженню, при розгляді негаторного позову та при розгляді віндикаційного позову не є однаковим, що також вказує на неможливість самостійної перекваліфікації судом предмета позову.

Таким чином, доводи прокурора про можливість самостійної зміни судом предмета позову у справі №911/1385/23 є хибними.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).

Відповідно до ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі ст.76 цього Кодексу належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення учасників судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

У зв`язку з відмовою в позові витрати по сплаті судового збору відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України відшкодуванню за рахунок відповідачів не підлягають.

Керуючись ст. 2, 7, 8, 11, 13, 14, 18, 20, 73-80, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Відмовити в задоволенні позовних вимог Керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Опіка-капітал», 2) Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» та 3) Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Прем`єр-Альянс», про усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення загальною площею 1,99 га шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:

-№30899298 від 11.08.2016 Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Дім страхування» (код ЄДРПОУ 21870998) на земельну ділянку площею 0,4 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0050,

-№30921427 від 12.08.2016 Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра-Україна» (код ЄДРПОУ 13934129) на земельну ділянку площею 0,4 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0051,

-№41039738 від 11.05.2018 Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Опіка-капітал» (код ЄДРПОУ 33804530) на земельну ділянку площею 0,4 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0052

-№30899298 від 11.05.2018 Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Опіка-капітал» (код ЄДРПОУ 33804530) на земельну ділянку площею 0,4 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0053

-№30919094 від 12.08.2016 Приватного акціонерного «Страхова компанія «Саламандра-Україна» (код ЄДРПОУ 13934129) на земельну ділянку площею 0,39 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0054;

та шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння від:

-Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» (код ЄДРПОУ 21870998) земельної ділянки площею 0,4 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0050,

-Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія ««Прем`єр-Альянс» (код ЄДРПОУ 13934129) земельної ділянки площею 0,4 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0051 та земельної ділянки площею 0,39 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0054,

- Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Опіка-капітал» (код ЄДРПОУ 33804530) земельної ділянки площею 0,4 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0052 та земельної ділянки площею 0,4 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0053.

Рішення Господарського суду Київської області набирає законної сили у строк та порядку, які передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.03.2024.

Суддя О.О. Третьякова