Рішення

від 06.03.2024 по справі 916/5390/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5390/23

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Павловій О.В.,

розглянувши справу № 916/5390/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАНІДАС" (01015, місто Київ, вулиця Добровольчих Батальйонів, будинок 17; код ЄДРПОУ 36423868)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "А І ТВ" (65026, Одеська обл., м. Одеса, вул. Грецька, буд.5; код ЄДРПОУ 38294722)

про стягнення 23 485,90 грн;

представники сторін:

від позивача не з`явився,

від відповідача не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "БЛАНІДАС" звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "А І ТВ" про стягнення 23 485,90 грн, з яких: 9 994,65 грн основного боргу, 3 775,33 грн інфляційних втрат, 763,70 грн 3% річних, 8 952,22 грн пені.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за Договором поставки № 14507 від 23.02.2021 в частині повної та своєчасної сплати заборгованості за поставлений товар.

Ухвалою від 19.12.2023 позовну заяву (вх. № 5972/23 від 14.12.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАНІДАС" прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/5390/23, яку з урахуванням клопотання позивача вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 17.01.2024, запропоновано сторонам подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки для їх подачі до суду.

З метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи, судове засідання неодноразово відкладалося на 14.02.2024 та на 06.03.2024.

15.02.2024 позивача подав до суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі та зауважив, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання, яке було призначено на 06.03.2024, явку повноважного представника не забезпечив, про розгляд справи повідомлявся належним чином, правом на подання відзиву не скористався.

Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за можливе відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

06.03.2024 судом складено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

23.02.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "БЛАНІДАС" як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "А І ТВ" як покупцем підписано Договір поставки № 14507 (далі Договір; а.с. 27-28), у відповідності з п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити товар, зазначений в специфікації та/або накладній, а покупець прийняти його та оплатити на умовах, зазначених в Договорі.

У відповідності з п. 1.2. Договору факт передачі товару від постачальника покупцю підтверджується підписаними видатковими накладними, які є невід`ємною частиною даного Договору.

Згідно з п. 2.1. Договору товар поставляється окремими партіями, на підставі замовлення покупця, яке передається в письмовій формі, по факсу, електронною поштою. Замовлення складається покупцем на підставі цього Договору з обов`язковим зазначенням асортименту і кількості товару, місця передачі товару.

Асортимент, кількість та ціна товару, що має бути поставлений покупцю, відображається у підписаній сторонами специфікації та/або видатковій накладній (п. 2.2. Договору).

Право власності на товар і всі ризики втрати, псування або загибелі товару переходять від постачальника до покупця з моменту отримання товару та підписання видаткової накладної на товар (п. 2.6. Договору).

Сума цього Договору складає суму всіх видаткових накладних на поставлений товар (п. 4.1. Договору).

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом банківського перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з дати підписання сторонами видаткової накладної.

Згідно з п. 5.2.Договору, у випадку несвоєчасної оплати покупцем поставленого товару, останній сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми поставленого товару за кожний день невиконання своїх зобов`язань.

Договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2021. Якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна із сторін письмово не заявить про намір розірвати Договір, він вважається продовженим (пролонгованим) ще на один календарний рік на таких самих умовах.

Як вказав позивач, на виконання своїх зобов`язань ТОВ "БЛАНІДАС" виставило рахунки № ЕР-5837 від 23.02.2021 на суму 3 000,00 грн, № ЕР-16662 від 27.05.2021 на суму 3 750,00 грн, № ЕР-17024 від 31.05.2021 на суму 2 844,65 грн, № ЕР-17900 від 08.06.2021 на суму 400,00 грн.

Також позивач зауважив, що в подальшому ним поставлено відповідачу товар згідно наступних видаткових накладних: № ЕР-6599 від 23.02.2021 на суму 3 000,00 грн; № ЕР-17329 від 27.05.2021 на суму 3 750,00 грн; № ЕР-17684 від 31.05.2021 на суму 2 844,65 грн; № ЕР-18571 від 08.06.2021 на суму 400,00 грн, всього на загальну суму 9 994,65 грн.

Окремо позивач зазначив, що в установленому законодавством порядку (ст.19 ГПК України) ним було вжито заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення відповідачу претензій: за №11-02/04/3988-1 від 05.12.2022 року та за №11-02/04/7520 від 14.06.2023 року, щодо несвоєчасної оплати отриманих товарів та з вимогою оплатити їх протягом 7 днів

Підставою для звернення до господарського суду стало те, що відповідач не здійснив оплату за поставлений товар згідно вищезазначених видаткових накладних.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача 9 994,65 грн основного боргу за поставлений товар, а також 3 775,33 грн інфляційних втрат, 763,70 грн 3% річних, 8 952,22 грн пені, які нараховані позивачем за порушення відповідачем строку оплати товару.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 626 Цивільного Кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом з аналізу Договору, між сторонами у даній справі виникли правовідносини, притаманні для договорів поставки.

Згідно зі ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями частини ч. 1 ст. 655 Цивільного Кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як за договором купівлі-продажу, так і за договором поставки, обов`язок покупця полягає у оплаті та прийнятті товару, а кореспондуючий обов`язок продавця (постачальника) у передачі товару.

Статтею 662 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 663 Цивільного Кодексу України).

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного Кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного Кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Як з`ясовано судом в процесі дослідження доказів, у матеріалах справи наявні виставлені позивачем копії рахунків № ЕР-5837 від 23.02.2021 на суму 3 000,00 грн, № ЕР-16662 від 27.05.2021 на суму 3 750,00 грн, № ЕР-17024 від 31.05.2021 на суму 2 844,65 грн, № ЕР-17900 від 08.06.2021 на суму 400,00 грн (а.с. 15-17, 70), які не є первинними документами, а є документами, що містять тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за товар, тобто, носять інформаційний характер. Зазначені документи є односторонніми та не підтверджують здійснення господарських операцій.

Водночас у матеріалах справи наявні копії видаткових накладних: № ЕР-6599 від 23.02.2021 на суму 3 000,00 грн; № ЕР-17329 від 27.05.2021 на суму 3 750,00 грн; № ЕР-17684 від 31.05.2021 на суму 2 844,65 грн; № ЕР-18571 від 08.06.2021 на суму 400,00 грн, всього на загальну суму 9 994,65 грн (а.с. 18, 19, 49, 74).

Видаткові накладні підписані з боку позивача та містять його печатку. Також у видаткових накладних вказано найменування, реквізити постачальника та покупця, посилання на Договір, найменування, кількість, ціну одиниці та суму вартості товару.

При цьому зазначені видаткові накладні не підписані зі сторони покупця Товариства з обмеженою відповідальністю "А І ТВ".

На підтвердження позовних вимог позивачем додатково надано:

- копії товарно-транспортних накладних № 299195981 від 23.02.2021, № 299293612 від 28.05.2021, № 299297162 від 01.06.2021, № 299306361 від 09.06.2021 (а.с. 20, 21, 73, 77), відповідно до яких ТОВ «БЛАНІДАС» здійснено відправку вантажу перевізником компанією SAT із зазначенням одержувачів вантажу: 1) Ресторан Азума, адреса: Французький бульвар, 54/23; адреса розвантаження: м. Одеса, вул. Хуторська, 101В; 2) Ресторан Чайка, адреса: Аркадійська алея, пляж Аркадія, ресторан Чайка; адреса розвантаження: м. Одеса, вул. Хуторська, 101В; 3) ОСОБА_1 , пер. Високий, 17; адреса розвантаження: м. Одеса, вул. Хуторська, 101В; 4) Ресторан Азума, адреса: Французький бульвар, 54/23; адреса розвантаження: м. Одеса, вул. Хуторська, 101В.

- роздруківки податковий накладних: № 2656 від 27.05.2021 з квитанцією про реєстрацію податкової накладної від 03.06.2021, № в ЄРПН 9145744984 (а.с. 22-23, 26); № 1632 від 23.02.2021 з квитанцією про реєстрацію податкової накладної від 12.03.2021, № в ЄРПН 9050796723 (а.с. 24-25, 75); № 3031 від 31.05.2021 з квитанцією про реєстрацію податкової накладної від 07.06.2021, № в ЄРПН 9148220371 (а.с. 29-30, 51); № 950 від 08.06.2021 з квитанцією про реєстрацію податкової накладної від 16.06.2021, № в ЄРПН 9162099875 (а.с. 31-32, 71).

Щодо видаткових накладних, які підписані та скріплені печаткою лише з боку позивача, суд зазначає таке.

Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95, в редакції, чинній станом на дату спірних поставок товару (далі по тексту - Положення), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату спірних поставок товару, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначений перелік обов`язкових реквізитів первинних документів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпунктом 2.5. пункту 2 цього Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Дослідивши надані позивачем видаткові накладні № ЕР-6599 від 23.02.2021 на суму 3 000,00 грн, № ЕР-17329 від 27.05.2021 на суму 3 750,00 грн, № ЕР-17684 від 31.05.2021 на суму 2 844,65 грн, № ЕР-18571 від 08.06.2021 на суму 400,00 грн, суд дійшов висновку, що ці видаткові накладні не відповідають наведеним вище вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів, оскільки не містять підпису покупця (відповідача), з огляду на що зазначені видаткові накладні не можуть бути беззаперечними доказами факту поставки товару.

Разом з тим, господарський суд враховує, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.

У зв`язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Щодо наданих позивачем товарно-транспортних накладних суд зазначає наступне.

За визначенням п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 № 363 (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п. 10.8., 10.10. вищевказаних Правил, у товарно-транспортній накладній зазначається прізвище, ім`я, по батькові представника Замовника та документ, згідно з яким він уповноважений супроводжувати вантаж. За домовленістю сторін водій може виконувати обов`язки супровідника вантажів (експедитора).

Товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів яка може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми наведеної в п. 7 вказаних Правил, за умови наявності в ній інформації, про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора (п. 11.1. Правил).

За п. 11.4., 11.5. Правил, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

В п. 11.6. Правил визначено, що перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Відтак, саме товарно-транспортна накладна є тим первинним документом, який має підтвердити факт отримання замовником того чи іншого товару. При цьому, товарно-транспортна накладна має містити прізвище, ім`я, по батькові представника замовника та документ, згідно з яким він уповноважений супроводжувати/отримувати вантаж. Товарно-транспортна накладна має містити, у тому числі, інформацію щодо прізвища та підпис відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Дослідивши надані позивачем до справи товарно-транспортні накладні на предмет їх відповідності вимогам, що ставляться до первинного документа, суд встановив, що у вказаних ТТН жодна графа не містить інформації щодо найменування відповідача як замовника або вантажоодержувача, вказані ТТН не містять також підпису та відтисків печатки відповідача. У вказаних накладних відсутня інформація щодо найменування, кількості та вартості товару (вантажу), який кореспондувався би найменуванню товару згідно видаткових накладних.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази уповноваження відповідачем осіб, які підписали деякі з ТТН (№ 299293612, № 299306361) у графі «ПІБ клієнта» (Костірная, Буркун), на отримання товару.

Таким чином, подані позивачем товарно-транспортні накладні не підтверджують факт отримання відповідачем товару, оскільки останні не підписані відповідачем та не містять жодних ознак відвантаження товару саме відповідачу.

Разом з тим, як вже було зазначено судом, в матеріалах справи містяться роздруківки податкових накладних, складених ТОВ "БЛАНІДАС", як постачальником (продавцем): № 2656 від 27.05.2021, № 1632 від 23.02.2021, № 3031 від 31.05.2021, № 950 від 08.06.2021.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд неодноразово зазначав, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19.

Як зазначалось, згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже, основою податкового обліку є первинні документи по відображенню господарчих операцій.

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу (товару).

Сама по собі відсутність первинних документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19.

Судом встановлено, що на підтвердження поставок товару за Договором позивачем долучено до матеріалів справи роздруківки податкових накладних, складених ним 27.05.2021, 23.02.2021, 31.05.2021, 08.06.2021 за результатами проведення таких господарських операцій. Матеріали справи також містять квитанції про реєстрацію податкових накладних в ЄРПН.

Поряд з цим, у матеріалах справи відсутні докази щодо відображення відповідачем господарських операцій з постачання товару за всіма видатковими накладними у своїй податковій звітності та вчинення останнім юридично значимих дій по оформленню податкового кредиту.

За встановлених обставин, позивач не подав до суду допустимих доказів щодо вчинення відповідачем юридично значимих дій з оподаткування, а також не звертався до суду з клопотанням про витребування відповідних доказів (зокрема, матеріалів податкової звітності відповідача).

Відтак, беручи до уваги невідповідність видаткових накладних № ЕР-6599 від 23.02.2021, № ЕР-17329 від 27.05.2021, № ЕР-17684 від 31.05.2021, № ЕР-18571 від 08.06.2021 вимогам оформлення первинних документів (відсутність підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати відповідача), відсутність доказів щодо відображення відповідачем спірних господарських операцій за всіма видатковими накладними у своїй податковій звітності та вчинення останнім юридично значимих дій по оформленню податкового кредиту, суд вважає, що відсутні підстави для висновку про доведеність факту постачання товару за Договором.

При цьому суд враховує, що у матеріалах справи відсутні докази замовлення відповідачем окремих партій товару, яке у відповідності з п. 2.1. Договору мало б бути передано позивачу у письмовій формі, по факсу або електронною поштою.

Щодо наданих позивачем актів звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем № ЕР-904 від 14.06.2023 за період з 23.02.2021 по 14.06.2023 (а.с. 35) та № ЕР-1754 від 05.12.2022 за період з 01.01.2021 по 01.12.2022, відповідно до яких за даними позивача заборгованість на його користь складає 9 994,65 грн, суд зазначає, що вказані документи не підписані відповідачем та є лише технічними (фіксуючими) документами, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, відображають стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та мають інформаційний характер, тобто мають статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом у справі, не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Щодо наявних у матеріалах справи претензій (а.с. 33, 53), які, як вказав позивач, були направлені відповідачу у зв`язку з несвоєчасною оплатою поставленого товару, суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази відправки на адресу відповідача вказаних претензій.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України вказано, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами, що узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі № 920/528/19.

Таким чином, як кожен доказ окремо, так і сукупність наявних у матеріалах справи доказів не спростовують висновку суду про недоведеність позивачем факту поставки товару. За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позову про стягнення з відповідача 9 994,65 грн основного боргу. Позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 775,33 грн інфляційних втрат, 763,70 грн 3% річних, 8 952,22 грн пені, як похідні вимоги, задоволенню також не підлягають.

Суд зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Стаття 129 ГПК України передбачає покладання судових витрат на позивача у разі відмови у задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАНІДАС" (01015, місто Київ, вулиця Добровольчих Батальйонів, будинок 17; код ЄДРПОУ 36423868) до Товариства з обмеженою відповідальністю "А І ТВ" (65026, Одеська обл., м. Одеса, вул. Грецька, буд.5; код ЄДРПОУ 38294722) про стягнення 23 485,90 грн відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення складено 06 березня 2024 р. У зв`язку з перебуванням судді Волкова Р.В. на лікарняному з 07.03.2024 по 11.03.2024, повний текст рішення складено та підписано 12 березня 2024 р.

Суддя Р.В. Волков