Постанова

від 28.02.2024 по справі 909/69/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 909/69/22 (909/42/23)

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перлина-ІФ"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2023

у справі № 909/69/22 (909/42/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перлина-ІФ"

до: 1) Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Люнер"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: ліквідатор Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" арбітражний керуючий Демчан Олександр Іванович

про зобов`язання усунути перешкоди

у межах справи № 909/69/22

про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод"

Представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, місце та час розгляду справи повідомлені належним чином

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Івано-Франківської області знаходиться справа № 909/69/22 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" (далі - ПрАТ "ІФАЗ", Боржник) на стадії ліквідаційної процедури Боржника, його ліквідатором призначено арбітражного керуючого Демчана О. І.

Короткий зміст заявлених вимог

У січні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Перлина-ІФ" (далі - ТОВ "Перлина-ІФ", позивач) звернулося до господарського суду з позовом до ПрАТ "ІФАЗ" (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Люнер" (далі - ТОВ "Люнер", відповідач-2) про зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні позивачем права користування своїм майном шляхом надання безперешкодного доступу до нього (майна), яке знаходиться у належному відповідачу-2 нежитловому приміщенні корпусу № 3А, розташованого за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Є. Коновальця, буд.229г.

Позовні вимоги обґрунтовані таким:

- господарським судом в межах справи про банкрутство під час розгляду кредиторських вимог ТОВ "Перлина-ІФ" (позивач) до ПрАТ "ІФАЗ" (відповідач-1) досліджувалися докази, які підтверджують придбання позивачем майна у відповідача-1 та відповідно виникнення зобов`язань у Боржника перед позивачем на підставі угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог. Вказаними документами позивач підтверджує факт виникнення у нього права власності на майно (ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 30.08.2022 у справі № 909/69/22);

- актом Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (далі - Управління ДПС) від 26.02.2021 за результатами перевірки для підтвердження даних бухгалтерського обліку здійснено інвентаризації майна ТОВ "Перлина-ІФ" та встановлено, що станом на 18.02.2021 в наявності значиться товарно-матеріальні цінності на загальну суму 6 196 005,50 грн.

- між сторонами відсутні договірні відносини, з огляду на припинення терміну дії договору зберігання №16/10/20 від 16.10.2020.

- порушення є триваючим, а саме з 17.08.2021 (момент розірвання договору оренди).

Цей спір, одним із відповідачів у якому є Боржник, розглядався господарським судом в межах справи про банкрутство ПрАТ "ІФАЗ" у порядку вимог статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) із присвоєнням єдиного унікального номера справі 909/69/22 (909/42/23).

Установлені судом першої інстанції обставини справи

16.10.2020 ТОВ "Перлина-ІФ" уклало із ПрАТ "ІФАЗ" договори купівлі-продажу (поставки) № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, відповідно до яких позивач придбав майно (товарно-матеріальні цінності), зазначене у специфікаціях до вказаних договорів, що знаходиться на складі за адресою: вул. Є. Коновальця, 229, м.Івано-Франківськ.

Відповідно до умов пунктів 3.5 цих договорів, право власності на майно та усі можливі ризики, пов`язані з випадковим знищенням або пошкодженням майна переходять від продавця (ПрАТ "ІФАЗ") до покупця (ТОВ "Перлина-ІФ") з дати поставки (передачі) майна.

16.10.2020 між ПрАТ "ІФАЗ" та ТОВ "Перлина-ІФ" були підписанні акти прийому-передачі майна, придбаного відповідно до договорів купівлі-продажу (поставки) № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 від 16.10.2020.

16.10.2020 між ПрАТ "ІФАЗ" та ТОВ "Перлина-ІФ" був підписаний договір зберігання № 16/10/20, за умовами якого майно, згідно специфікацій до договорів купівлі-продажу (поставки) № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 від 16.10.2020, було передано на зберігання ПрАТ "ІФАЗ".

01.03.2021 між ТОВ "Перлина-ІФ" та ПрАТ "ІФАЗ" було укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, а також підписано акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.03.2021, акт взаємозаліку зустрічних однорідних вимог від 01.03.2021.

Згідно пункту 1 угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог ТОВ "Перлина-ІФ" відповідно до договорів № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 від 16.10.2020 та договору зберігання №16/10/20 від 16.10.2020 мала заборгованість перед ПрАТ "ІФАЗ", яке, у свою чергу, мало заборгованість перед ТОВ "Перлина-ІФ" відповідно до договорів відступлення права вимоги №2, №3, №4, №5 від 18.02.2020.

15.02.2021 податковим органом проводилася позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ "Перлина -ІФ".

Відповідно до акта Управління ДПС № 878/09-19-07-05/35764799 від 26.02.2021 в ході перевірки для підтвердження достовірності даних бухгалтерського обліку було проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей ТОВ "Перлина-ІФ", відповідно до якої членами інвентаризаційної комісії товариства у присутності осіб контролюючого органу надано інвентаризаційні описи, згідно яких станом на 18.02.2021 в наявності значиться товарно-матеріальні цінності на загальну суму 6 196 005,50 грн.

ТОВ "Перлина-ІФ" зверталось до ТОВ "Люнер" для отримання доступу до товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться у нежитловому приміщенні за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Є. Коновальця, 229г, корпус № 3.

22.11.2021 ТОВ "Люнер" листом № 22/11/2021-1 відмовило у доступі у відповідь на лист від 09.11.2021 № 09/11-21.

20.12.2022 ТОВ "Люнер" листом № 05/12/22 повторно відмовило у доступі у відповідь на лист ТОВ "Перлина-ІФ" від 09.12.2022 № 09/12-22.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 06.06.2023 у справі № 909/69/22 (909/42/23) задовольнив позов, зобов`язав ПрАТ "ІФАЗ" та ТОВ "Люнер" усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні ТОВ "Перлина-ІФ" нерухомим майном (згідно переліку), розташованим за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Коновальця, 229г, корпус 3а; вирішив питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що договори купівлі-продажу (поставки) № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 від 16.10.2020, договір зберігання майна від 16.10.2020 та Угода про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.03.2021 є чинними та у встановленому законодавством порядку недійсними не визнавались та не скасовувались.

Установивши, що товарно-матеріалі цінності є власністю ТОВ "Перлина-ІФ" (помилково зазначено судом ПАТ "Перлина-ІФ"), місцевий господарський суд дійшов висновку, що саме позивач наділений правом звернутися до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні своїм майном у порядку статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Люнер" (відповідач-2) оскаржив його в апеляційному порядку.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції

16.10.2020 між ПрАТ "ІФАЗ" та Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ "Перлина-ІФ" укладено такі правочини: договір №1 купівлі-продажу 540 позицій рухомого майна вартістю 989 181,86 грн; договір №2 щодо купівлі-продажу 406 позицій рухомого майна вартістю 901 013,00 грн; договір №3 щодо купівлі-продажу 298 позицій рухомого майна вартістю 986 560,30 грн; договір №4 щодо купівлі-продажу 34 позицій рухомого майна вартістю 884 617,06 грн; договір №5 щодо купівлі-продажу 10 позицій рухомого майна вартістю 854 320,80 грн; договір №6 щодо купівлі-продажу 41 позиції рухомого майна вартістю 850042,22 грн; договір №7 щодо купівлі-продажу штампу ТО 1654-4035 форм для півсфери ИА вартістю 999 000,00 грн; договір №8 щодо купівлі-продажу 26 позицій рухомого майна вартістю 483864,10 грн та договір №10 купівлі-продажу нематеріальних активів на суму 779 392,80 грн.

Факт передачі майна та його отримання ТОВ "Перлина-ІФ" за вказаними вище договорами підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № 72 від 19.11.2020, № 73 від 19.11.2020, № 74 від 16.11.2020, №75 від 16.11.2020, № 76 від 16.11.2020, № 77 від 16.11.2020, № 78 від 16.11.2020, № 79 від 16.11.2020, № 80 від 16.11.2020 відповідно.

Умовами пунктів 1.2 та 1.3 договорів купівлі-продажу №1, 2, 3 4, 5, 6, 7, 8, 10 від 16.10.2020 визначено, що найменування майна, асортимент, його кількість, ціна за одиницю, загальна вартість та строки поставки визначаються у специфікаціях до договору, що додається до нього та є його невід`ємною частиною. Продавець передає покупцеві разом з майном документацію необхідну при постачанні даного майна.

Апеляційним судом встановлено, що матеріали справи не містять специфікацій, які в обов`язковому порядку повинні були бути долученими до договорів купівлі-продажу та надали б можливість співставити придбані на підставі цих договорів товарно-матеріальні цінності з тими, що передавалися ТОВ "Перлина-ІФ" на зберігання ПрАТ "ІФАЗ" згідно договору зберігання №16/10/2020 від 16.10.2020 та актів приймання передачі.

Водночас усі зазначені договори містять пункти 3.4 та 3.5, за умовами яких датою поставки (передачі майна) є дата підписання покупцем видаткової накладної, а право власності на майно та усі можливі ризики, пов`язані з випадковим зниженням або пошкодженням майна переходять від постачальника до покупця з дати поставки (передачі) майна.

З наведеного суд апеляційної інстанції встановив, що право власності до покупця - ТОВ "Перлина-ІФ" на майно, вказане у договорах купівлі-продажу №1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 10 від 16.10.2020, станом на 16.10.2020 не перейшло (ураховуючи положення пунктів 3.4. та 3.5 цих договорів та дати передачі придбаного майна, а саме 16.11.2020 та 19.11.2020 згідно видаткових накладних).

Не зважаючи на те, що перехід права власності до покупця ще не відбувся, 16.10.2020 між ТОВ "Перлина-ІФ" та ПрАТ "ІФАЗ" укладено договір зберігання №16/10/20, за умовами якого згідно з актом приймання-передачі, що є невід`ємною частиною цього договору, поклажодавець (ТОВ "Перлина-ІФ") передає, а зберігач (ПрАТ "ІФАЗ") приймає на зберігання майно протягом строку дії договору; зберігання є безоплатним; термін дії договору сторонами не визначено.

Додатковими угодами №1 та №3 від 03.11.2020 вносилися зміни до договору зберігання, зокрема викладено пункти 1.1 та 1.2 в новій редакції.

17.08.2021 зберігач та поклажодавець додатковою угодою № 2 до договору зберігання №16/10/20 від 16.10.2020 дійшли згоди розірвати цей договір та з моменту набрання законної сили додатковою угодою не вважали себе пов`язаними будь-якими правами та зобов`язаннями.

Доказів повернення майна матеріали справи не містять.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Західний апеляційний господарський суд постановою від 25.10.2023 задовольнив вимоги апеляційної скарги ТОВ "Люнер", скасував рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.2023 у справі №909/69/22 (909/42/23) та прийняв нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ "Перлина-ІФ", вирішив питання розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість позову, оскільки з`ясував, що на дату передачі на зберігання майна право власності на нього до покупця не перейшло, а тому вважав, що з наявних в матеріалах справи доказів неможливо встановити, що саме майно, придбане ТОВ "Перлина-ІФ" у Боржника - ПрАТ "ІФАЗ" згідно договорів купівлі-продажу №1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 10 від 16.10.2020, було передано на зберігання згідно умов договору зберігання № 16/10/20 від 16.10.2020.

Крім того, погодившись із доводами відповідача-2, апеляційний суд констатував, що не зазначення господарським судом в резолютивній частині рішення конкретного переліку майна, доступ до якого просить надати позивач, порушуватиме права відповідачів.

Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що "місцевим господарським судом в порушення норм процесуального права без винесення процесуального документа щодо прийняття до розгляду змінених чи уточнених позовних вимог, задоволено вимоги, не у тій редакції, що заявляв позивач у позовній заяві".

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Позивач (далі також скаржник) подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 скасувати, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.2023 у цій справі залишити в силі.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми частини першої статті 331 та статті 391 ЦК України та порушено процесуальні норми щодо повноти встановлення фактичних обставин, дослідження та оцінки доказів.

Підставою касаційного оскарження постанови скаржник зазначає обставини, визначені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що полягають у застосуванні судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, згідно з якими:

- право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статтей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання рухомого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №911/1278/20);

- правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття права власності, є саме договір комісії транспортного засобу та договір купівлі-продажу транспортного засобу. Видане за результатами проведення реєстраційних дій свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення реєстраційної процедури та внесення до Єдиного державного реєстру МВС відомостей про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи не породжує (постанови Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 278/3640/18, від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20);

- саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто, лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів (постанови Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №926/326/21, від 06.09.2019 у справі №910/7364/18);

- для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей; право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами (постанова Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №910/19865/17).

У контексті порушення апеляційним судом норм процесуального права скаржник, серед іншого, стверджує про таке:

(1) дослідження Договорів купівлі-продажу №1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 10 від 16.10.2020 на їх відповідність вимогам статті 622 ЦК України, замість необхідної перевірки встановленого судом першої інстанції факту порушення прав власника майна та відсутності між позивачем і відповідачем договірних відносин;

(2) недослідження та ненадання оцінки зібраних у справі доказів, а саме Акта Управління ДПС №878/09-19-07-05/35764799 від 26.02.2021, яким підтверджено те, що придбане ТОВ "Перлина-ІФ" у Боржника - ПрАТ "ІФАЗ" майно згідно договорів купівлі-продажу №1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 10 від 16.10.2020 знаходиться на складі Боржника. Водночас власником цього складу вважається ТОВ "Люнер", яке чинить перешкоди у доступі до майна позивачу, адже відмова власника приміщення у такому доступі підтверджується відповідною перепис кою (наприклад лист ТОВ "Люнер" від 20.12.2022 №05/12/22).

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Відповідач-2 - ТОВ "Люнер" подав відзив, у якому просив касаційну скаргу ТОВ "Перлина-ІФ" залишити без задоволення з викладених у відзиві підстав, оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.

За змістом поданого відзиву заперечення відповідача-2 зводяться то такого:

- незаконне задоволення позовних вимог призведе до обмеження ТОВ "Люнер" у користуванні своїм майном, що є прямим порушенням Конституції України (оскільки доступ надається саме до майна - приміщення, належного ТОВ "Люнер", а не витребовується майно в ПрАТ "ІФАЗ");

- позивачем обрано неналежний спосіб захисту; позовні вимоги не спрямовані на захист права користування чи розпорядження майном, адже вимоги стосуються лише надання доступу з метою проведення інвентаризації, а не повернення майна у володіння;

- договори, на підставі яких ТОВ "Перлина-ІФ" набуло прав на майно, є фраудаторними, а тому визнані недійсними постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі № 909/69/22 (909/118/23).

Касаційне провадження

20.11.2023 до касаційного суду надійшла касаційна скарга ТОВ "Перлина-ІФ".

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №909/69/22 (909/42/23) визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Картере В.І., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2023.

Верховний Суд постановив ухвалу від 08.12.2023, якою залишив касаційну скаргу без руху, надав скаржнику строк для усунення недоліків.

На виконання вимог зазначеної ухвали до касаційного суду 18.12.2023 надійшла заява скаржника про усунення недоліків касаційної скарги.

Верховний Суд ухвалою від 22.12.2023, серед іншого, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Перлина-ІФ" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі №909/69/22 (909/42/23); призначив її до розгляду на 21.02.2024 о 11:15 год.

20.02.2024 скаржник подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що 22.02.2024 відбудеться судове засідання Верховного Суду у пов`язаній з цією іншій справі №909/69/22(909/118/23), касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ТОВ "Перлина-ІФ", а предметом оскарження є постанова Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу позивачем майна, до якого ТОВ "Люнер" не надає доступу, у зв`язку з чим і виник спір у цій справі №909/69/22 (909/42/23).

Верховний Суд ухвалою від 21.02.2024 задовольнив клопотання ТОВ "Перлина-ІФ" та відклав розгляд його касаційної скарги на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі №909/69/22 (909/42/23) до 28.02.2024 о 10:15 год.

27.02.2024 ТОВ "Люнер" подало до Верховного Суду заяву про розгляд справи без участі його представника. Додатково у поданій заяві відповідач-2 зазначив, що 22.02.2024 Верховний Суд постановою у справі №909/69/22(909/118/23) відмовив у задоволенні касаційної скарги ТОВ "Перлина-ІФ". Отже, договори, на підставі яких позивачем заявлено своє право власності на рухоме майно, вимоги щодо надання доступу до якого він просить задовольнити, визнані недійсними, що додатково виключає можливість задоволення вимог касаційної скарги.

У судове засідання 28.02.2024 учасники справи явку повноважних представників не забезпечили, про час та дату судового засідання були повідомлені належним чином. Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю уповноважених представників сторін.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи скаржника в межах підстав оскарження та правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість касаційної скарги, з огляду на таке.

Предметом позову у цій справі є вимога про зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні позивачем права користування своїм рухомим майном шляхом надання безперешкодного доступу до такого майна, яке знаходиться у належному відповідачу-2 нежитловому приміщенні.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом частин першої - другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Одним із способів набуття права власності є придбання майна за договором.

За загальним правилом право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 334 ЦК України).

Згідно частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Суди попередніх інстанцій з матеріалів справи встановили, що звертаючись із позовом про зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні права користування майном, позивач доводив належність йому права власності на таке майно на підставі договорів купівлі-продажу (поставки) № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 від 16.10.2020.

Оскільки зазначені договори купівлі-продажу (поставки) на дату звернення із цим позовом до суду були чинними, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не позбавлений був права на захист свого права власності на придбане за цими договорами майно (товарно-матеріальні цінності), зокрема й шляхом пред`явлення вимог про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном у порядку статті 391 ЦК України.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Разом з тим, передбачений вказаною правовою нормою негаторний позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати користування та розпорядження ним.

Відповідно до частини першої статті 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач заявив вимогу про зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном (рухомим майном та нематеріальними активами), яке знаходиться у належному відповідачу-2 нежитловому приміщенні.

При цьому, позивач упродовж всього розгляду справи (у тому числі за змістом касаційної скарги) доводив, що Актом Управління ДПС №878/09-19-07-05/35764799 від 26.02.2021 підтверджено факт того, що придбане за вказаними вище договорами та належне йому (позивачу) майно знаходиться на складі відповідача-1 (ПрАТ "ІФАЗ") у приміщенні, власником якого є відповідач-2 (ТОВ "Люнер"), який чинить перешкоди у доступі до цього майна.

З наведеної позиції самого скаржника (позивача) та встановлених судами у цій справі обставин вбачається, що позивач звернувся із негаторним позовом за умови, коли він не є фактичним володільцем належного йому рухомого майна, що унеможливлює захист порушеного права власності у зазначений спосіб.

Таким чином, задовольнивши позов на підставі вимог статті 391 ЦК України, суд першої інстанції залишив поза увагою особливості застосування передбаченого цією нормою способу захисту права власності, тобто не надав належної правової оцінки вимогам позивача у контексті статті 16 ЦК України.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України).

Загальний перелік способів захисту порушеного права та інтересу міститься в частині другій статті 16 ЦК України. Водночас суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина третя статті 16 ЦК України).

Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. При цьому право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та багатьох інших.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18.

У справі, що переглядається, позивач заявив негаторний позов (вимоги про зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні права користування майном), не будучи при цьому володільцем належного йому рухомого майна та матеріальних цінностей, що свідчить про неналежність обраного позивачем способу захисту його порушених прав та є самостійною підставою для відмови у позові.

За таких обставин, Верховний Суд вважає, що судам попередніх інстанцій належало відмовити у задоволенні позову у зв`язку з неналежним способом захисту порушеного (на дату звернення з цим позовом) права позивача та відсутністю правових підстав для застосування до спірних правовідносин норм статті 391 ЦК України.

Зазначене залишились також поза увагою й апеляційного господарського суду. Разом з тим, оскільки за результатом апеляційного перегляду справи суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого господарського суду та прийняв нове рішення про відмову у позові, Верховний Суд погоджується в цілому з таким висновком щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, однак із мотивів, наведених вище.

Таким чином, оскільки апеляційний господарський суд правильно відмовив ТОВ "Перлина-ІФ" у задоволенні позову, проте допустив помилки щодо обґрунтування висновків для такої відмови, Верховний Суд вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в мотивувальній частині підлягає зміні із викладенням її у редакції цієї постанови.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до прийняття по суті невірного рішення або є підставами для обов`язкового скасування оскарженого судового рішення (частина 1 статті 310 ГПК України), колегією суддів під час касаційного провадження не встановлено.

Доводи скаржника про невірне застосування норм права через неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20, від 16.12.2020 у справі № 278/3640/18, від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20, від 14.06.2022 у справі № 926/326/21, від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18, від 21.08.2018 у справі № 910/19865/17, колегія суддів вважає помилковими, оскільки такі висновки не є релевантними до обставин цієї справи.

Інші аргументи скаржника щодо процесуальних порушень в контексті неповноти оцінки доказів та встановлення обставин справи не спростовують висновку про необхідність відмови у позові з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту його прав.

Ураховуючи, що договори, на підставі яких позивач набув право власності на рухоме майно (вимоги щодо надання доступу до якого є предметом розгляду у цій справі) визнані недійсними у справі № 909/69/22 (909/118/23), Верховний Суд не вбачає необхідності у роз`ясненні позивачу належного способу захисту його прав (оскільки фактична відсутність у позивача порушеного відповідачами права, унеможливлює надання йому примусового судового захисту).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України унормовано, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, серед іншого, змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З урахуванням наведених норм та зважаючи, що суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову, проте допустив помилки щодо обґрунтування підстав для такої відмови, Верховний Суд дійшов висновку про зміну мотивувальної частини оскаржуваної постанови із викладенням її у редакції цієї постанови.

Розподіл судових витрат

З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальної частини оскаржуваної постанови із залишенням без змін її резолютивної частини, відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перлина-ІФ" задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі № 909/69/22 (909/42/23) змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3. У іншій частині постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі № 909/69/22 (909/42/23) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

В.І. Картере