Постанова

від 28.02.2024 по справі 202/8272/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 202/8272/19

провадження № 61-5966св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи

позивач - Дніпровська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «В ПЛЮС»,

треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ковальова Євгенія Євгеніївна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2021 року у складі судді Бєсєди Г. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року Дніпровська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «В ПЛЮС» (далі - ТОВ «В ПЛЮС») про визнання недійсними правочинів, скасування записів про державну реєстрацію права власності, визнання права комунальної власності.

Позов мотивований тим, що земельна ділянка за кадастровим номером 1210100000:04:016:0052, на якій розташовано нерухоме майно по АДРЕСА_1 , належить територіальній громаді м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2016 року у цивільній справі № 202/9526/15-ц визнано право власності на комплекс з обслуговування автомобілів літ. Б-3 загальною площею 903,5 кв. м, розташованої в АДРЕСА_1 , та земельну ділянку за кадастровим номером 1210100000:04:016:0052, по 1/2 частині за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 . Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 серпня 2016 року вказане заочне рішення скасоване, позов залишено без розгляду. Однак, на підставі скасованого заочного рішення було внесено запис про право власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину та ОСОБА_1 на 1/2 частину на спірне нерухоме майно (№ 14741846, № 14741875) та земельну ділянку (№ 14741452, № 14741437).

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2017 року у справі № 202/6829/17 скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:04:016:0052, та на 1/2 частину комплексу з обслуговування автомобілів літ. Б-3, загальною площею 903,5 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1 ; скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:04:016:0052, та на 1/2 частину комплексу з обслуговування автомобілів літ. Б-3, загальною площею 903,5 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1 . Визнано за ТОВ «В ПЛЮС» право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:04:016:0052, та комплекс з обслуговування автомобілів літ. Б загальною площею 903,5 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 . Витребувано у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:04:016:0052 загальною площею 0,0957 га, та об`єкт нерухомого майна - комплекс з обслуговування автомобілів літ. Б-3, загальною площею 903,5 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_1 , на користь ТОВ «В ПЛЮС». На підставі вказаного рішення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «В ПЛЮС» зареєстровано право власності на зазначене нерухоме майно.

05 грудня 2017 року між ТОВ «В ПЛЮС» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 936, про що внесено відповідний запис про державну реєстрацію іпотеки. Основним зобов`язанням за договором іпотеки були комплекс з обслуговування автомобілів та земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:04:016:0052. На підставі договору іпотеки від 05 грудня 2017 року № 936 у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виникло право власності по 1/2 частині на об`єкт нерухомого майна.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 202/6829/17 скасовано заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2017 року, у задоволенні позову ТОВ «В ПЛЮС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування реєстрації права власності та витребування майна відмовлено.

Отже, рішення, за яким було зареєстровано право власності за ТОВ «В ПЛЮС», скасовано в повному обсязі. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року встановлено відсутність доказів про прийняття до експлуатації новоствореного об`єкта нерухомого майна - комплексу з обслуговування автомобілів, а тому особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Просила суд:

визнати недійсним договір іпотеки, що укладений між ТОВ «В ПЛЮС» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , на підставі якого у ОСОБА_2 , ОСОБА_1 виникло право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме комплекс з обслуговування автомобілів літ. Б-3, загальною площею 903,5 кв. м, що розташоване в АДРЕСА_1 ;

скасувати записи про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

визнати право комунальної власності за Дніпровською міською радою на нерухоме майно, що розташоване в АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2021 року позов Дніпровської міської ради задоволено частково.

Визнано недійсним договір іпотеки № 936 від 05 грудня 2017 року, укладений між ТОВ «В ПЛЮС» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є. Є.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наступні записи про державну реєстрацію прав власності, обтяжень, іпотеку, внесені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є. Є.: запис про право власності № 25728737 від 16 квітня 2018 року; запис про право власності № 25728697 від 16 квітня 2018 року; запис про державну реєстрацію іпотеки № 23753314 від 05 грудня 2017 року; запис про державну реєстрацію обтяжень № 23752820 від 05 грудня 2017 року; запис про право власності № 25729039 від 16 квітня 2018 року; запис про право власності № 25729022 від 16 квітня 2018 року; запис про державну реєстрацію іпотеки № 23753477 від 05 грудня 2017 року; запис про державну реєстрацію іпотеки № 23752936 від 05 грудня 2017 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що за встановлених обставин справи вимоги про визнання недійсним договору іпотеки та частково про скасування записів про право власності на спірне майно підлягають задоволенню.

Вимоги в частині скасування запису про право власності № 23587400, запису про право власності № 14741846, запису про право власності № 14741875, запису про право власності № 23587201, запису про право власності №14741452, запису про право власності № 14741437 не підлягають задоволенню у зв`язку із тим, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав зазначені записи вже скасовано.

01 липня 2010 року між продавцем ТОВ «ПРЕМ`ЄР» та покупцем ТОВ «В ПЛЮС» було укладено договір купівлі-продажу комплексу з обслуговування автомобілів (незавершене будівництво - 16% готовності), що знаходиться по АДРЕСА_1 та складається із комплексу з обслуговування автомобілів літ. Б (незавершене будівництво - 16 % готовності, загальною площею 215,1 кв. м.), трансформаторної підстанції літ. В (тимчасова), огорожі № 1 (підпірна стінка), розташований на земельній ділянці кадастровий номер №1210100000:04:016:0052, площею 0,0957 га. Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Л. М. за реєстровим № 1019. Згідно вказаного договору цей комплекс з обслуговування автомобілів (незавершене будівництво - 16 % готовності) належить продавцю на підставі договору оренди земельної ділянки від 23 лютого 2007 року та додаткових договорів оренди земельної ділянки від 04 червня 2007 року, від 05 червня 2009 року, які були укладено між Дніпропетровською міською радою та ТОВ «ПРЕМ`ЄР». Враховуючи, що договір купівлі-продажу від 01 липня 2010 року укладений між ТОВ «ПРЕМ`ЄР» та ТОВ «В ПЛЮС» є дійсним, в задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на нерухоме майно необхідно відмовити.

Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2021 року стягнено з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судовий збір у сумі 1 280,67 грн. Стягнено з ОСОБА_2 на користь Дніпровської міської ради судовий збір у сумі 1 280,67 грн. Стягнено з ТОВ «В ПЛЮС» на користь Дніпровської міської ради судовий збір у сумі 1 280,67 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишено без задоволення, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2021 року в оскарженій частині залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що колегія суддів погоджується з висновком суду в оскарженій Дніпровською міською радою частині про відмову у визнанні права комунальної власності на нерухоме майно. Згідно договору купівлі-продажу комплексу з обслуговування автомобілів (незавершене будівництво - 16 % готовності) від 01 липня 2010 року між продавцем ТОВ «ПРЕМ`ЄР» та покупцем ТОВ «В ПЛЮС», цей комплекс належить продавцю на підставі договору оренди земельної ділянки від 23 лютого 2007 року та додаткових договорів оренди земельної ділянки від 04 червня 2007 року, від 05 червня 2009 року, які були укладено між Дніпропетровською міською радою та ТОВ «ПРЕМ`ЄР». Відповідно умов договорів земельна ділянка була передана в оренду для проектування та будівництва комплексу обслуговування автомобілів. У зв`язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для визнання за Дніпровською міською радою права комунальної власності на нерухоме майно. Вимог про витребування земельної ділянки позивачем не заявлялось.

Посилання апеляційної скарги на те, що вони є власниками земельної ділянки, а тому мають право на майно, збудоване на вказаній земельній ділянці, з врахуванням того, що будівництво було розпочате на підставі узгоджених з міської радою документів та не було прийняте до експлуатації, колегією суддів відхиляються, оскільки вимог про витребування земельної ділянки позивачем не заявлялось.

Аргументи учасників справи

У січні 2022 року Дніпровська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила рішення судів скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову Дніпровської міської ради в частині визнання права комунальної власності.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 202/6829/17 встановлено, що згідно копії наданого позивачем договору купівлі-продажу від 01 липня 2010 року ТОВ «В ПЛЮС» придбав комплекс з обслуговування автомобілів (незавершене будівництво - 16 % готовності), що знаходиться по АДРЕСА_1 ; позивачем не надано доказів наявності у нього права власності на комплекс з обслуговування автомобілів літ. Б-3, загальною площею 903,5 кв. м. та доказів передачі земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність у відповідності до положень діючого законодавства.

Вказаний об`єкт (16% готовності) будувався на законних підставах ТОВ «Прем`єр», проте після відчуження за рішенням суду, яке в подальшому було скасовано, вже новостворене майно (100 % готовності) у 2016 році перейшло у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без введення в експлуатацію. Фактично у власності ТОВ «Прем`єр» були лише будівельні матеріали, які були придбані за договором купівлі-продажу, у той час як вже цілий об`єкт було збудовано ТОВ «В ПЛЮС» на земельній ділянці, яка вже не перебувала в оренді, до того ж яка була приватизована за рішенням суду (скасованого). Судами ці обставини не враховано та не взято до уваги, що земельна ділянка за вказаною адресою належить територіальній громаді міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради. ТОВ «В ПЛЮС» після отримання у власність комплексу з обслуговування автомобілів (незавершене будівництво - 16 %) не продовжила договір оренди земельної ділянки від 23 лютого 2007 року між Дніпропетровською міською радою та ТОВ «Прем`єр», не подала зміни до дозволу на проведення будівельних робіт та не ввела нерухоме майно до експлуатації, а отже ТОВ «В ПЛЮС» фактично здійснювало будівництво без дозвільних документів. Тому спірний об`єкт є об`єктом самочинного будівництва, а до спірних правовідносин повинно бути застосовано статтю 376 ЦК України.

Відмовляючи у задоволені позову в частині визнання права власності, суди не встановили, яким саме способом може бути поновлено порушене право Дніпровської міської ради щодо земельної ділянки, яка використовується незаконно. Лише визнання нечинними правочинів щодо спірного об`єкту не поновлює порушене право Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки.

З урахуванням того, що спірний завершений будівництвом об`єкт нерухомого майна є самочинно побудований, то у цьому випадку належним способом захисту порушених прав територіальної громади м. Дніпро є саме визнання комунальної власності на самочинно побудований об`єкт нерухомого майна відповідно до статті 376 ЦК України.

У вересні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Зазначає, що суд першої інстанції абсолютно законно приймає до уваги договір купівлі-продажу від 01 липня 2010 року, згідно якого ТОВ «Прем`єр» продав, а ТОВ «В Плюс» купив комплекс з обслуговування автомобілів (незавершене будівництво - 16% готовності), а також наявність державної реєстрації права власності в КП «ДМБТІ», реєстраційний номер 3278010 від 01 липня 2010 року за ТОВ «В Плюс» на підставі вказаного договору. Станом на цей час вказаний договір є дійсним, він не визнаний незаконним, нікчемним або інше. Державна реєстрація проведена на законних підставах. В подальшому будівництво проводилось за кошти ТОВ «В Плюс» і добудовано згідно техдокументації до 100% готовності. 16 % об`єкту було побудовано ТОВ «Прем`єр» на земельній ділянці, яка позивачем була виділена належним чином з відповідним цільовим призначенням. 84 % об`єкту було побудовано ТОВ «В Плюс», який придбав 16 % об`єкту за договором купівлі-продажу та зареєстрував своє право власності належним чином. Тому стверджувати, що ТОВ «В Плюс» взагалі не набуло право власності - неможливо та це не відповідає дійсним обставинам та об`єктивним фактам. Набувши право власності на законних підставах ТОВ «В Плюс», як власник, мав право на свій розсуд розпоряджатися належним йому майном.

Можливо, ТОВ «В Плюс» порушило порядок реєстрації свого права на новостворене майно, припустився порушень щодо порядку оформлення своїх прав на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт, керуючись тим, що набувач права власності на об`єкт нерухомого майна набуває відповідне право і на земельну ділянку. Але це не може бути правовою підставою набуття права комунальної власності за позивачем. Порушення забудовником порядку реєстрації свого права щодо новоствореного майна та земельної ділянки, на якому воно побудовано та яка свого часу була виділена належним чином з відповідним цільовим призначенням, не є правовою підставою набуття права комунальної власності територіальною громадою.

У вересні 2022 року ТОВ «В ПЛЮС» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Зазначає, що жодного рішення суду про примусове вилучення спірного нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності не надано. Відсутні будь-які підстави вважати визнання за позивачем права комунальної власності на спірний об`єкт нерухомого майна, з підстав викупу для суспільних потреб чи примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності. Вимоги позивача заявлені не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також без дотримання принципу пропорційності, тобто не дотримано балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів і ціллю відповідачів. Крім того, ефективним способом захисту права неволодіючого власника до незаконно володіючого, на його думку, не власника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340).

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що рішення судів оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (за якими було зареєстроване право власності на спірне нерухоме майно на момент звернення до суду) про визнання права комунальної власності. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 01 липня 2010 року між продавцем ТОВ «ПРЕМ`ЄР» та покупцем ТОВ «В ПЛЮС» укладено договір купівлі-продажу комплексу з обслуговування автомобілів (незавершене будівництво - 16% готовності), що знаходиться по АДРЕСА_1 та складається із комплексу з обслуговування автомобілів літ. Б (незавершене будівництво - 16% готовності, загальною площею 215,1 кв. м), трансформаторної підстанції літ. В (тимчасова), огорожі № 1 (підпірна стінка), розташований на земельній ділянці, кадастровий номер № 1210100000:04:016:0052, площею 0,0957 га. Договір посвідчений приватним нотаріусом Колодій Л. М. за реєстровим № 1019.

Згідно указаного договору, цей комплекс з обслуговування автомобілів (незавершене будівництво - 16% готовності) належить продавцю на підставі договору оренди земельної ділянки від 23 лютого 2007 року та додаткових договорів оренди земельної ділянки від 04 червня 2007 року, від 05 червня 2009 року, які були укладено між Дніпропетровською міською радою та ТОВ «ПРЕМ`ЄР».

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2016 року у справі № 202/9526/15-ц визнано право власності на 1/2 частину за ОСОБА_1 та на 1/2 частину за ОСОБА_2 на комплекс з обслуговування автомобілів літ. Б-3 загальною площею 903,5 кв. м, розташованої в АДРЕСА_1 , та земельну ділянку за кадастровим номером 1210100000:04:016:0052, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 серпня 2016 року вказане заочне рішення від 25 квітня 2016 року було скасоване, а в подальшому позов залишено без розгляду.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2017 року скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер № 1210100000:04:016:0052, загальною площею 0,0957 га, розташованої по АДРЕСА_1 , запис № 14741452. Скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер № 1210100000:04:016:0052, загальною площею 0,0957 га, розташованої по АДРЕСА_1 , запис № 14741437. Скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину комплексу з обслуговування автомобілів літ. Б-3, загальною площею 903,5 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 , запис № 14741875. Скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 1/2 частину комплексу з обслуговування автомобілів літ. Б-3, загальною площею 903,5 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 , запис № 14741846. Визнано за ТОВ «В ПЛЮС» право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:04:016:0052, загальною площею 0,0957 га, розташованої по АДРЕСА_1 . Визнано за ТОВ «В ПЛЮС» право власності на об`єкт нерухомого майна - комплекс з обслуговування автомобілів літ. Б-3, загальною площею 903,5 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 . Витребувано у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:04:016:0052, загальною площею 0,0957 га, розташованої по АДРЕСА_1 та об`єкт нерухомого майна - комплекс з обслуговування автомобілів літ. Б-3, загальною площею 903,5 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 , на користь ТОВ «В ПЛЮС».

05 грудня 2017 року між ТОВ «В ПЛЮС» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 936, про що приватним нотаріусом Ковальовою Є. Є. внесено відповідний запис про державну реєстрацію іпотеки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Основним забезпеченням зобов`язання за договором іпотеки був комплекс з обслуговування автомобілів та земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:04:016:0052.

На підставі вказаного договору іпотеки за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстроване право власності по 1/2 частки на об`єкт нерухомого майна, а саме: комплекс з обслуговування автомобілів літ. Б-3, загальною площею - 903,5 кв. м, що розташоване в АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Ковальовою Є. Є., та земельна ділянка №1210100000:04:016:0052, що розташована в АДРЕСА_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2017 року по справі № 202/6829/17 скасовано та в задоволенні позову ТОВ «В ПЛЮС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування реєстрації права власності, визнання права власності та витребування майна відмовлено в повному обсязі.

У наведеній справі встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що ним у встановленому законом порядку набуто право власності на спірне майно, а саме на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:04:016:0052 площею 0,0957 га, щодо якої Дніпровською міською радою не вирішувалося питання про надання її у власність, та на об`єкт нерухомого майна - комплекс з обслуговування автомобілів літ. Б-3, загальною площею 903,5 кв. м, а за договором купівлі-продажу ТОВ «В ПЛЮС» придбало комплекс з обслуговування автомобілів літ. Б (незавершене будівництво - 16 % готовності, загальною площею 215,1 кв. м). Спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності й питання про її передачу у власність міською радою не вирішувалося, відповідне рішення не приймалося.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частини перша - четверта статті 376 ЦК України).

У частині п`ятій статті 376 ЦК України передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

У статті 328 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлені судом.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частини перша, четверта статті 334 ЦК України).

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга стаття 331 ЦК України).

У частині третій стаття 331 ЦК України в редакції, чинній станом на час укладення договору купівлі-продажу комплексу з обслуговування автомобілів (незавершене будівництво - 16% готовності) між ТОВ «ПРЕМ`ЄР» та ТОВ «В ПЛЮС» від 01 липня 2010 року, було передбачено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року у справі № 263/15223/19 (провадження № 61-6847св21) вказано, що «аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації. Що стосується об`єкта незавершеного будівництва, то за визначенням частини третьої статті 331 ЦК України він за своєю суттю є сукупністю будівельних матеріалів, які також є майном, що належить забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво). З метою отримання можливості укладення цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, застави тощо) щодо такого майна (сукупності будівельних матеріалів), тобто можливості набути відповідні цивільні права та обов`язки власника майна, забудовник вправі до завершення будівництва та досягнення його кінцевої мети у вигляді створення нерухомого майна здійснити державну реєстрацію права власності на об`єкт незавершеного будівництва, надавши органу державної реєстрації визначений законодавством перелік документів. Державна реєстрація речових прав на об`єкт незавершеного будівництва не змінює особливого правового статусу такого об`єкта, визначеного частиною третьою статті 331 ЦК України, як сукупності будівельних матеріалів та обладнання, оскільки не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно».

Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) вказано, що:

«визнання права власності в порядку частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п`ята статті 376 ЦК України). Отже, застосування положень частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Тобто відповідно до приписів частин третьої та п`ятої статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті. Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається. За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК Українипорядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року в справі № 755/3782/17 (провадження № 61-10992св18) вказано, що «водночас суди дійшли помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 не є належним відповідачем у цій справі, тому що не він здійснював самочинне будівництво та не є особою, яка самовільно зайняла спірну земельну ділянку, оскільки, набувши у власність нежитлове приміщення магазину ОСОБА_1 набув усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник - ОСОБА_2, а тому він є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

звертаючись до суду із цим позовом, Дніпровська міська рада просила, зокрема, визнати за нею право комунальної власності на комплекс з обслуговування автомобілів, мотивуючи це відсутністю доказів прийняття до експлуатації новоствореного об`єкта нерухомого майна - комплексу з обслуговування автомобілів, забудову ТОВ «В ПЛЮС» земельної ділянки комунальної власності на час, коли вона не перебувала в оренді (ТОВ «В ПЛЮС» після отримання у власність незавершеного будівництвом комплексу з обслуговування автомобілів не продовжило договір оренди земельної ділянки від 23 лютого 2007 року між Дніпропетровською міською радою та ТОВ «Прем`єр»), неподанням змін до дозволу на проведення будівельних робіт, відповідно, незаконністю реєстрації прав власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на новостворений об`єкт нерухомого майна, враховуючи також скасування судового рішення, на підставі якого таке право було зареєстровано за ТОВ «В ПЛЮС»;

суди не врахували, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно; державна реєстрація речових прав на об`єкт незавершеного будівництва не змінює правового режиму такого об`єкта, визначеного частиною третьою статті 331 ЦК України, як сукупності будівельних матеріалів та обладнання, оскільки не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно;

суди зробили помилковий висновок, що оскільки договір купівлі-продажу комплексу з обслуговування автомобілів (незавершене будівництво - 16 % готовності) від 01 липня 2010 року між ТОВ «ПРЕМ`ЄР» та ТОВ «В ПЛЮС» є дійсним, земельна ділянка була передана в оренду для проектування та будівництва комплексу обслуговування автомобілів, вимог про її витребування позивачем не заявлялось, то відсутні підстави для визнання за Дніпровською міською радою права комунальної власності на нерухоме майно.

У зв`язку з цим суди не перевірили умов, передбачених статтею 376 ЦК України, для вирішення по суті вимоги позивача про визнання права комунальної власності на самочинно побудоване майно, а тому передчасно відмовили у задоволенні позову в цій частині.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Тому судові рішення в оскарженій частині слід скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року у справі № 263/15223/19 (провадження № 61-6847св21), дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення судів в оскарженій частині скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року в частині позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права комунальної власності скасувати.

Справу № 202/8272/19 в зазначеній частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2021 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року в скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук