Рішення

від 04.03.2024 по справі 160/33278/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2024 рокуСправа №160/33278/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

19 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій просить:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.10.2023 №822910-24/04-19 Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.09.2023 №750227-2416-0403-UA2040170000019083 Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області.

В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що йому на підставі рішення виконкому Криничанської селищної ради народних депутатів від 10.02.1993 №11 надано у постійне користування земельну ділянку площею 48,1 га на території Криничанської селищної ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

Головним управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області проведено розрахунок загального мінімального податкового зобов`язання за податковий рік для фізичних осіб - власників земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь за земельну ділянку площею 48,1 га кадастровий номер 122205510:01:001:0332 та 27.10.2023 року винесено податкове повідомлення рішення №822910-24/04-19, яким визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за 2022 податковий рік в сумі 58 202,92 грн., яке отримано 27.10.2023 року.

Головним управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області проведено розрахунок земельного податку з фізичних осіб за земельну ділянку площею 48,1 га кадастровий номер 122205510:01:001:0332 та 29.09.2023 року винесено податкове повідомлення рішення №750227-2416-0403-UА12040170000019083, яким визначено грошове зобов`язання з земельного податку фізичних осіб за 2023 податковий рік в сумі 14 550,73 грн.

Оскільки фермерським господарством «Нінель» земельний податок та мінімальне податкове зобов`язання за 2022 і 2023 роки, використовуючи базу для оподаткування земельну ділянку площею 48,1 га з кадастровим номером 1222055100:01:001:0332, було розраховано та сплачено до ГУ ДПС у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №822910-24/04-19 від 27 жовтня 2023 року та №750227-2416-0403-UA2040170000019083 від 29 вересня 2023 року, у зв`язку з чим звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 грудня 2023 року для розгляду адміністративної справи №160/33278/23 визначено суддю Олійника В.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року, провадження в справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

25 січня 2024 року на адресу суду від представника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву вх.№7749/24, в якому представник відповідача не погоджується з позовними вимогами та вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна правокористувачем земельної ділянки за кадастровим номером 1222055100:01:001:0332 площею 48,1 га є ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ).

Земельна ділянка надана для ведення селянського (фермерського) господарства на праві постійного користування.

На земельну ділянку за кадастровим номером 1222055100:01:001:0332 площею 48,1 га ОСОБА_1 видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ДН №0000384 від 11.02.1993 року.

Згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, тобто це безстрокове право особи володіння і користування земельною ділянкою державної (комунальної) власності, яка раніше була передана цій особі для цілей створення (ведення) селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, речові права, зокрема надання в оренду земельної ділянки за кадастровим номером 1222055100:01:001:0332 площею 48,1 га за С(Ф)Г «Нінель» не зареєстровані.

Виходячи з вищенаведеного, податкові повідомлення-рішення по сплаті земельного податку за земельну ділянку за кадастровим номером 1222055100:01:001:0332 площею 48,1 га (цільове призначення земельної ділянки - для ведення селянського (фермерського) господарства) сформовані правокористувачу ОСОБА_1 на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відповідно до вимог податкового законодавства.

Щодо нарахування позивачеві загального мінімального податкового зобов`язання за оскаржуваними ППР, представник відповідача зазначив.

Законом України від 30 листопада 2021 року №1914 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» для платників податків - фізичних осіб, у яких у власності та/або користуванні (оренді, суборенді, емфітевзисі, постійному користуванні) є земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, введено поняття мінімального податкового зобов`язання.

Згідно з підпунктом 170.14.1 пункту 170.14 статті 170 Податкового кодексу України для платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне мінімальне податкове зобов`язання визначається контролюючим органом.

Згідно з підпунктом 170.14.2 пункту 170.14 статті 170 Податкового кодексу України у разі передачі таких земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, їх розмір враховується при визначенні загального мінімального податкового зобов`язання орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) таких земельних ділянок у порядку, встановленому ПК України.

Відповідно до підпункту 170.14.3 пункту 170.14 статті 170 Податкового кодексу України визначення загального мінімального податкового зобов`язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб.

Мінімальне податкове зобов`язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування.

Податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку про сплату річного податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму позитивного значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та сумою сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов`язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь (далі - загальна сума сплачених податків, зборів, платежів), надсилається (вручається) платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 ПК України, до 1 липня року, наступного за звітним.

Відповідно до підпункту 170.14.6 пункту 170.14 статті 170 Податкового кодексу України у разі згоди платника податку з визначеним контролюючим органом загальним мінімальним податковим зобов`язанням та/або розрахованою сумою річного податкового зобов`язання з ПДФО такий платник податку зобов`язаний сплатити зазначену у відповідному податковому повідомленні-рішенні суму податку протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

За даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства: площею 48.1 га кадастровий номер 1222055100:01:001:0332.

Керуючись пунктом 170.14 Податкового кодексу України платнику сформовано податкове повідомлення-рішення (форма МПЗФ) щодо суми нарахованого податкового зобов`язання із податку на доходи фізичних осіб за 2022 рік:

- ППР №734923-24/04-19 від 08.09.2023 року на суму 58202,92 грн.

У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельні ділянки або договорів про передачу в оренду , емфітевзис або інше користування земельних ділянок, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, відомості про які відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, обчислення мінімального податкового зобов`язання здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації від відповідних органів про власність/користування або перехід права власності/користування на такі земельні ділянки.

Якщо за результатами звірки виявлено розбіжності між даними контролюючого органу та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, контролюючий орган протягом 10 днів, наступних за днем завершення звірки, зобов`язаний скасувати (відкликати) таке податкове повідомлення-рішення та у разі потреби надіслати (вручити) платнику податку нове податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку, складене з урахуванням результатів проведеної звірки.

За результатами проведеної звірки з платником встановлено наступне.

За даними інформації з Державного реєстру речових прав, ОСОБА_1 є користувачем на праві постійного користування земельною ділянкою площею 48.1 га кадастровий номер 1222055100:01:001:0332, відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія номер ДН 0000384 від 11.02.1993.

Інформація щодо інших власників (користувачів) даної земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав відсутня.

Для проведення звірки ОСОБА_1 до контролюючого органу не надано правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 48,1 га кадастровий номер 1222055100:01:001:0332 або договір про передачу в оренду, емфітевзис або інше користування земельної ділянки іншому суб`єкту господарювання, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, відомості про які відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

З урахуванням викладеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

13 лютого 2024 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив вх.№13087/24, в якій позивач вважає, що доводи викладені ГУ ДПС у Дніпропетровській області є безпідставними та необґрунтованими, виходячи з наступного.

Щодо можливості члена фермерського господарства передати власне майно у тимчасове користування своєму господарству шляхом укладення з ним договору оренди, позивач зазначив.

Державній реєстрації відповідно до частини 1 статті 4 Закону України №1952 підлягають: похідні права, зокрема, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітезіс).

Відповідно до статті 407 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і фізичною особою, юридичною особою.

Згідно наданого витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки є Криничанська селищна рада, позивач - ОСОБА_1 є постійним користувачем, а отже не являється суб`єктом емфітевзису і не може в установленому законом порядку передати право тимчасового користування своєму господарству.

Як зазначено в позовній заяві, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Щодо посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 13.09.2019 у справі № 120/4362/18-а, у постанові від 28.08.2018 у справі №803/3798/16 та від 10.07.2020 у справі №0240/2978/18-а, позивач зазначив.

Так, у вказаних справах розглядалося питання що виникали з підстав укладення фізичними особами договорів оренди земельних ділянок, відповідно до умов яких орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення.

Предметом вказаних справ було саме питання сплати орендної плати за договорами оренди.

У даній справі позивачеві - ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Криничанської селищної ради народних депутатів від 10.02.1993 №11 надано у постійне користування земельну ділянку, а не в оренду, висновки Верховного Суду у вказаних справах не є релевантними, а правовідносини є неподібними.

У відзиві відповідач надав розділ «Щодо декларування СФГ податкових зобов`язань з питань плати за землю по земельним ділянкам, яка перебуває у користуванні фізичних осіб» та фактично підтвердив, що оскаржувані дії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області призвели до подвійного оподаткування фізичної особи ОСОБА_1 та ФГ «Нінель» за земельну ділянку площею 48,1 га кадастровий номер 1222055100:01:001:0332, надану у постійне користування, чим відповідач умисно допустив вказані порушення.

При цьому, посилання відповідача на норми статті 43 Податкового кодексу України щодо процедури повернення помилково сплачених коштів та уникнення подвійного оподаткування виглядають дивно, оскільки вказані дії приведуть до втрати бюджету, оскільки з 20.01.1994 по теперішній час ФГ «Нінель» (ЄДРПОУ 24230762) взято на облік як платника податків в органах ДПІ, в тому числі платника земельного податку за земельну ділянку площею 48,1 га надану в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, кадастровий номер 1222055100:01:001:0332, у зв`язку з чим повернення помилково сплачених коштів необхідно буде провести з 1994 року по теперішній час.

З урахуванням недопущенння подвійного оподаткування фізичної особи ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідно до даних податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи від 27 лютого 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 є керівником та головним бухгалтером фермерського господарства "Нінель" (код ЄДРПОУ 24230762).

Податкова адреса ТОВ "Нінель": вул. Петра Сагайдачного, буд.43, с. Червоний Яр, Криничанський район, Дніпропетровська область, 52300.

ТОВ "Нінель" перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Криничанська ДПІ (Криничанський район).

Судом встановлено, що на підставі рішення виконкому Криничанської селищної ради народних депутатів від 10.02.1993 №11 ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 48,1 га на території Криничанської селищної ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

На земельну ділянку за кадастровим номером 1222055100:01:001:0332 площею 48,1 га ОСОБА_1 видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ДН №0000384 від 11.02.1993 року.

Відповідно до платіжної інструкції АТ "Державний ощадний банк України"№22 від 28 квітня 2023 року, С(Ф)Г «Нінель» сплачено єдиний податок с/г виробників 4 групи за 2023 рік в сумі 68096,59 грн.

Керуючись пунктом 170.14 Податкового кодексу України платнику сформовано податкове повідомлення-рішення (форма МПЗФ) щодо суми нарахованого податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за 2022 рік, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області сформовано податкове повідомлення-рішення №734923-24/04-19 від 08.09.2023 року на суму 58202,92 грн.

10 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звертався до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з заявою, в якій просив скасувати нарахування мінімального податкового зобов`язання за 2022 рік.

Листом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №75741/6/04-36-24-16-11 від 14 листопада 2023 року позивачеві повідомлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, речові права, зокрема надання в оренду земельної ділянки за кадастровим номером 1222055100:01:001:0332 площею 48,1 га за С(Ф)Г «Нінель» не зареєстровані.

Інформація щодо постійного користування земельною ділянкою ФГ «Нінель» (код ЄДРПОУ 24230762) на праві оренди чи іншого право користування в Державному реєстрі речових прав відсутня.

За результатами проведеної звірки та виявлених розбіжностей ППР №734923-24/04-19 від 08.09.2023 року на суму 58202,92 грн. скасовано та сформовано нове "МПЗФ" - ППР №822910-24-04-19 від 27.10.2023 року на суму 58202,92 грн.

Судом встановлено, що для проведення звірки ОСОБА_1 до контролюючого органу не надано правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 48,1 га кадастровий номер 1222055100:01:001:0332 або договір про передачу в оренду, емфітевзис або інше користування земельної ділянки іншому суб`єкту господарювання, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, відомості про які відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Головним управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області проведено розрахунок земельного податку з фізичних осіб за земельну ділянку площею 48,1 га кадастровий номер 122205510:01:001:0332 та 29.09.2023 року винесено податкове повідомлення рішення №750227-2416-0403-UА12040170000019083, яким визначено грошове зобов`язання з земельного податку фізичних осіб за 2023 податковий рік в сумі 14 550,73 грн.

25 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звертався до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з заявою, в якій просив скасувати нарахування земельного податку за 2023 рік.

Листом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №75753/6/04-36-24-16-11 від 14 листопада 2023 року повідомлено, що інформація щодо постійного користування земельною ділянкою ФГ «Нінель» (код ЄДРПОУ 24230762) на праві оренди чи іншого право користування в Державному реєстрі речових прав відсутня.

Судом встановлено, що для проведення звірки ОСОБА_1 до контролюючого органу не надано правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 48,1 га кадастровий номер 1222055100:01:001:0332 або договір про передачу в оренду, емфітевзис або інше користування земельної ділянки іншому суб`єкту господарювання, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, відомості про які відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Крім того, за результатами проведеної звірки, розбіжностей не виявлено.

Оскільки фермерським господарством «Нінель» земельний податок та мінімальне податкове зобов`язання за 2022 і 2023 роки, використовуючи базу для оподаткування земельну ділянку площею 48,1 га з кадастровим номером 1222055100:01:001:0332, було розраховано та сплачено до ГУ ДПС у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №822910-24/04-19 від 27 жовтня 2023 року та №750227-2416-0403-UA2040170000019083 від 29 вересня 2023 року, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Обов`язок зі сплати земельного податку виникає з моменту набуття права власності (користування) відповідною земельною ділянкою.

Відповідно до статей 125 та 126 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-111, із змінами та доповненнями, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Права власності/користування земельними ділянками повинні бути оформлені та зареєстровані відповідно до законодавства.

Оскільки платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування, то фізична особа (засновник фермерського господарства), що отримала правовстановлюючий документ на земельну ділянку, в якому визначено цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства, сплачує земельний податок за вказану земельну ділянку.

Згідно зі статтею 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування.

Об`єктами оподаткування - відповідно до статті 270 Податкового кодексу України є земельні ділянки, земельні частки (паї), які перебувають у власності, та земельні ділянки, державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування.

Базою оподаткування платою за землю відповідно до статті 271 Податкового кодексу України є:

-нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахування коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІ Податкового кодексу України.

-площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.

До переліку видів земельних ділянок, щодо яких фізичні особи мають право на пільги зі слати земельного податку, не включено земельні ділянки, що утворилися за рахунок переданих за рішенням відповідної ради земельних часток (паїв).

Тобто фізичні особи, визначені у пункті 281.1 статті 281 Податкового кодексу України, за земельні паї сплачують земельний податок на загальних підставах.

Згідно з пунктом 281.3 статті 281 Податкового кодексу України від сплати податку звільняються на період дії єдиного податку четвертої групи власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток ( паїв) в оренду платнику єдиного податку четвертої групи.

Відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем знаходження земельних ділянок для проведення звірки даних щодо:

розміру площ та кількості земельних ділянок, що перебувають у власності та/або користуванні платника податку;

на право користування пільгою зі сплати податку з урахуванням положень пунктів 281.4 та 281.5 цієї статті;

розміру ставки земельного податку;

нарахованої суми плати за землю.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є:

а) дані державного земельного кадастру;

б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю);

г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї);

г) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв);

д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї);

е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцезнаходженням земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 Податкового кодексу України, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити, кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, тобто це безстрокове право особи володіння і користування земельною ділянкою державної (комунальної) власності, яка раніше була передана цій особі для цілей створення (ведення) селянського (фермерського) господарства.

Судом встановлено, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна правокористувачем земельної ділянки за кадастровим номером 1222055100:01:001:0332 площею 48,1 га. є ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ).

Земельна ділянка надана для ведення селянського (фермерського) господарства на праві постійного користування.

На земельну ділянку за кадастровим номером 1222055100:01:001:0332 площею 48,1 га ОСОБА_1 видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ДН №0000384 від 11.02.1993 року.

Щодо правомірності нарахування ОСОБА_2 грошового зобов`язання з земельного податку за 2023 рік, суд зазначає наступне.

Особливості регулювання відносин в сфері земельного права, в тому числі підстави для набуття земельних ділянок у власність та користування, визначені Земельним кодексом України.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року №973-ІV, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно з частиною 4 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа -підприємець.

Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства).

В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

У статті 7 цього Закону встановлено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Відповідно до статті 12 цього Закону землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Статтею 19 Закону України «Про фермерське господарство» визначено порядок формування майна фермерського господарства та встановлено, що до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Таким чином, член фермерського господарства може передати власне майно у тимчасове користування своєму господарству шляхом укладення з ним договору оренди.

Крім того, член фермерського господарства має право вносити будь-яке своє майно до складеного капіталу господарства. Разом з цим, в установчому документі фермерського господарства має фіксуватися порядок формування складеного капіталу.

Речові права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, виникають з моменту такої реєстрації відповідно до частини 2 статті 3 Закону від 01.07.2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Державній реєстрації відповідно до частиною 1 статті 4 Закону №1952 підлягають: право власності; похідні речові права, зокрема, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; інші речові права відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Таким чином, законодавством чітко регламентовано порядок набуття права користування на земельну ділянку та момент з якого виникає право користування даною земельною ділянкою.

Отже, право користування земельною ділянкою в установленому законом порядку передано не було.

Правова позиція Верховного Суду в постанові від 13 вересня 2019 року по справі №120/4362/18-а (адміністративне провадження №К/9901/16831/19):

«За правилами статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з частиною другою статті 16 Закону України від 06 жовтня 1998 року №161-XIV «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Частинами 1, 2 статті 21 цього Закону встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується орендарем з дня виникнення права користування земельною ділянкою.

Суди встановили, що земельні ділянки перебували у фактичному користуванні ФГ «Іллінецьке», проте позивач не оформив належним чином передачу земельних ділянок фермерському господарству як землекористувачу, оскільки відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право користування землею, так само як і суміжні права та обов`язки землекористувача, виникають з моменту реєстрації права оренди або права власності на землю.

Таким чином, оскільки орендарем земельних ділянок є фізична особа, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що саме на нього покладено обов`язок сплати орендної плати відповідно до укладеного ним договору оренди землі.

Той факт, що використання земельних ділянок відбувається через створене позивачем ФГ «Іллінецьке» не змінює статусу позивача як орендаря земельної ділянки та не звільняє його від визначеного чинним законодавством обов`язку сплачувати орендну плату за земельні ділянки».

Вказаний правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2018 року № 803/3798/16.

«Суди встановили, що земельні ділянки перебували у фактичному користуванні фермерського господарства «Абшерон», проте позивач не оформив належним чином передачу земельних ділянок фермерському господарству як землекористувачу, оскільки відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право користування землею, так само як і суміжні права та обов`язки землекористувача, виникають з моменту реєстрації права оренди або права власності на землю.»

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, речові права, зокрема надання в оренду земельної ділянки за кадастровим номером 1222055100:01:001:0332 площею 48,1 га за С(Ф)Г «Нінель» не зареєстровані.

З урахуванням даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Головним управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області проведено розрахунок земельного податку з фізичних за земельну ділянку площею 48,1 га кадастровий номер 122205510:01:001:0332 та 29.09.2023 року винесено податкове повідомлення рішення №750227-2416-0403-UА12040170000019083, яким визначено грошове зобов`язання з земельного податку фізичних осіб за 2023 податковий рік в сумі 14 550,73 грн.

Судом встановлено, що позивач, як на підставу для скасування вказаного ППР зазначає, що відповідно до платіжної інструкції АТ "Державний ощадний банк України"№22 від 28 квітня 2023 року, С(Ф)Г «Нінель» сплачено єдиний податок с/г виробників 4 групи за 2023 рік в сумі 68096,59 грн., що унеможливлює подвійне нарахуванням земельного податку за 2023 рік в сумі 14550,73 грн.

При прийнятті рішення в частині позовних вимог щодо земельного податку, суд враховує, що земельна ділянка знаходиться у фізичної особи в постійному користуванні (земельна ділянка площею 48,1 га кадастровий номер 122205510:01:001:0332), відтак саме на нього покладено обов`язок сплати податку.

Той факт, що використання земельних ділянок відбувається через створене позивачем ФГ «Нінель» не змінює статусу позивача та не звільняє його від визначеного чинним законодавством обов`язку сплачувати плату за земельні ділянки.

З матеріалів справи судом не вбачається, що позивачем сплачений земельний податок за земельну ділянку площею 48,1 га кадастровий номер 122205510:01:001:0332.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про правомірність винесеного Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області податкового повідомлення рішення №750227-2416-0403-UА12040170000019083, яким визначено грошове зобов`язання з земельного податку фізичних осіб за 2023 податковий рік в сумі 14 550,73 грн.

Щодо нормативно-правового обґрунтування нарахування позивачеві загального мінімального податкового зобов`язання за оскаржуваним ППР за 2022 рік, суд виходить з наступного.

Законом України від 30 листопада 2021 року №1914 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» для платників податків - фізичних осіб, у яких у власності та/або користуванні (оренді, суборенді, емфітевзисі, постійному користуванні) є земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, введено поняття мінімального податкового зобов`язання.

Особливості визначення загального мінімального податкового зобов`язання платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, регулюються пунктом 170.14 статті 170 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 170.14.1 пункту 170.14 статті 170 Податкового кодексу України для платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне мінімальне податкове зобов`язання визначається контролюючим органом.

Згідно з підпунктом 170.14.2 пункту 170.14 статті 170 Податкового кодексу України, у разі передачі таких земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, їх розмір враховується при визначенні загального мінімального податкового зобов`язання орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) таких земельних ділянок у порядку, встановленому ПК України.

Відповідно до підпункту 170.14.3 пункту 170.14 статті 170 Податкового кодексу України визначення загального мінімального податкового зобов`язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб.

Мінімальне податкове зобов`язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування.

Податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку про сплату річного податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, на суму позитивного значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та сумою сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов`язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, надсилається (вручається) платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України, до 1 липня року, наступного за звітним.

Відповідно до підпункту 170.14.6 пункту 170.14 статті 170 Податкового кодексу України у разі згоди платника податку з визначеним контролюючим органом загальним мінімальним податковим зобов`язанням та/або розрахованою сумою річного податкового зобов`язання з ПДФО такий платник податку зобов`язаний сплатити зазначену у відповідному податковому повідомленні-рішенні суму податку протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

За даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства: площею 48.1 га кадастровий номер 1222055100:01:001:0332.

Відповідно до положень пункту 170.14 Податкового кодексу України Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області сформовано податкове повідомлення-рішення (форма МПЗФ) щодо суми нарахованого податкового зобов`язання із податку на доходи фізичних осіб за 2022 рік:

- ППР №734923-24/04-19 від 08.09.2023 року на суму 58202,92 грн.

У разі незгоди платника податку з визначеним контролюючим органом загальним мінімальним податковим зобов`язанням та/або розрахованою у відповідному податковому повідомлення-рішенні сумою річного податкового зобов`язання з ПДФО такий платник податку має право у порядку, встановленому статтею 42 Податкового кодексу України, протягом 30 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення звернутися до контролюючого органу для проведення звірки даних, використаних для розрахунку суми ПДФО, з наданням підтвердних документів, зокрема щодо:

-земельних ділянок, що знаходяться у платника податку у власності та/або постійному користуванні або в оренді (суборенді, емфітевзисі), їх нормативної грошової оцінки та площі;

-суми доходу, отриманого від реалізації власної сільськогосподарської продукції;

-суми сплачених податків, зборів, платежів.

У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельні ділянки або договорів про передачу в оренду , емфітевзис або інше користування земельних ділянок, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, відомості про які відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, обчислення мінімального податкового зобов`язання здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації від відповідних органів про власність/користування або перехід права власності/користування на такі земельні ділянки.

Якщо за результатами звірки виявлено розбіжності між даними контролюючого органу та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, контролюючий орган протягом 10 днів, наступних за днем завершення звірки, зобов`язаний скасувати (відкликати) таке податкове повідомлення-рішення та у разі потреби надіслати (вручити) платнику податку нове податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку, складене з урахуванням результатів проведеної звірки.

Згідно з частини 4 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа -підприємець.

Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

У статті 7 цього Закону встановлено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Відповідно до статті 12 цього Закону землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Статтею 19 Закону України «Про фермерське господарство» визначено порядок формування майна фермерського господарства та встановлено, що до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Крім того, член фермерського господарства має право вносити будь-яке своє майно до складеного капіталу господарства.

Разом з цим, в установчому документі фермерського господарства має фіксуватися порядок формування складеного капіталу (частини 4 статті 1 Закону №973).

За даними інформації з Державного реєстру речових прав, ОСОБА_1 є користувачем на праві постійного користування земельною ділянкою площею 48.1 га кадастровий номер 1222055100:01:001:0332, відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія номер ДН 0000384 від 11.02.1993.

Інформація щодо інших власників (користувачів) даної земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав відсутня.

З матеріалів справи вбачається, що для проведення звірки ОСОБА_1 до контролюючого органу не надано правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 48,1 га кадастровий номер 1222055100:01:001:0332 або договір про передачу в оренду, емфітевзис або інше користування земельної ділянки іншому суб`єкту господарювання, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, відомості про які відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

З матеріалів справи також не вбачається, що між ФГ "Нінель" та ОСОБА_1 укладено договір користування земельною ділянкою площею 48.1 га кадастровий номер 1222055100:01:001:0332.

Судом встановлено, що відповідно до платіжної інструкції АТ "Державний ощадний банк України"№22 від 28 квітня 2023 року, С(Ф)Г «Нінель» сплачено єдиний податок с/г виробників 4 групи за 2023 рік в сумі 68096,59 грн.

Однак, це не виключає обов`язку сплати позивачем суми нарахованого загального мінімального податкового зобов`язання за 2022 рік, ППР №734923-24/04-19 від 08.09.2023 року на суму 58202,92 грн.

За результатами проведеної звірки та виявлених розбіжностей ППР №734923-24/04-19 від 08.09.2023 року на суму 58202,92 грн. скасовано та сформовано нове "МПЗФ" - ППР №822910-24-04-19 від 27.10.2023 року на суму 58202,92 грн.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про правомірність прийнятого Головним управління ДПС у Дніпропетровській області податкового повідомлення-рішення №822910-24-04-19 від 27.10.2023 року на суму 58202,92 грн. (форма МПЗФ) щодо суми нарахованого податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за 2022 рік.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, враховуючи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить із наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1073,60 грн., що документально підтверджується квитанцією АТ КБ "Приватбанк" №0.0.368993657.1 від 19 грудня 2023 року.

З урахуванням відмови у задоволенні позовних вимог, судом розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Олійник