Рішення

від 12.03.2024 по справі 380/25387/23

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2024 року м. Львівсправа № 380/25387/23

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (Відповідач/ГУ ДМС України у Л/о), в якому із урахуванням уточненої позовної заяви від 07 листопада 2023 року просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства Російської Федерації;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти у ОСОБА_1 подану ним декларацію від 11 серпня 2023 року про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства Російської Федерації;

- стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з судового збору та витрат на послуги адвоката.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 04 січня 2022 року він набув громадянство України на підставі частини першої статті 8 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» (далі Закон № 2235). На підтвердження прийнятого рішення про набуття громадянства України позивачу видано тимчасове посвідчення громадянина України від 14 січня 2022 року № ОТ033735 з терміном дії до 04 січня 2024 року. Одночасно позивач зобов`язався протягом двох років припинити громадянство Російської Федерації відповідно до вимог Закону № 2235 та надати документи на підтвердження припинення громадянства Російської Федерації. Отже, позивач повинен припинити громадянство Російської Федерації до 04 січня 2024 року. Чинна процедура виходу з російського громадянства особами, які мають документи на право проживання в інших державах, вимагає звернення з цим питанням виключно до консульських установ Російської Федерації у відповідній країні. Після отримання тимчасового посвідчення громадянина України позивач одразу ж почав збирати документи про вихід з громадянства Російської Федерації. Однак записатись на прийом до посольства Російської Федерації позивач не зміг, оскільки вже з січня запис на прийом не здійснювався. Крім цього, у зв`язку з початком 24 лютого 2022 року повномасштабного збройного вторгнення Російської Федерації на територію України дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією розірвані. Відповідно, станом на сьогодні консульські установи Російської Федерації на території України не функціонують. Отже, позивач з об`єктивних причин не може звернутися до уповноважених органів Російської Федерації із клопотанням про припинення громадянства цієї держави. Також позивач робив спроби реалізації процедури виходу з громадянства Російської Федерації і в третій країні Республіці Польщі, однак через відсутність дозволу на проживання у цій країні реалізувати таку процедуру не зміг. З метою отримання інформації щодо виходу з громадянства Російської Федерації у спірній ситуації позивач також неодноразово звертався до Міністерства закордонних справ цієї держави, втім такі звернення результату не дали. Отож, наразі існує незалежна від позивача причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства, оскільки на території України припинили діяльність закордонні російські установи і фактично процедура припинення громадянства Російської Федерації для тих осіб, які проживають на території України, не здійснюється. З наведеного позивач висновує, що має право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства. З огляду на це позивач звернувся до відповідача із супровідним листом, у якому виклав відповідні обставини та просив прийняти у нього декларацію про відмову від іноземного громадянства для оформлення паспорта громадянина України, однак отримав відмову. Уважаючи зазначену відмову відповідача протиправною та такою, що порушує його права, позивач звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Отже, саме на особу імперативною вимогою Закону № 2235 покладається обов`язок подати документ про припинення попереднього громадянства. Незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) у розумінні пункту першого статті 1 Закону № 2235 є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16 серпня 2012 року № 715 затверджено форму Декларації про відмову від іноземного громадянства (форма 45), в якій наведено п`ять підстав незалежних від особи причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства). Отже, під час подання декларації особі необхідно заповнити відповідний пункт з посиланням на конкретні причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства. Листи відповідача, з яким позивач висловив незгоду, не є рішеннями суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України.

Відповідач зазначає, що позивач, отримавши 04 січня 2022 року довідку № 4622-000005390 про реєстрацію особи громадянином України та тимчасове посвідчення громадянина України строком дії до 04 січня 2024 року зобов`язаний був до 04 січня 2024 року подати до ГУ ДМС України у Л/о документ про припинення громадянства Російської Федерації. Однак позивач не виконав надане зобов`язання та не подав до ГУ ДМС України у Л/о документ про припинення громадянства Російської Федерації, чим порушив імперативні вимоги статей 1, 8 Закону № 2235 та взяте на себе зобов`язання припинити іноземне громадянство, яке надав 19 серпня 2021 року. Наявний факт розірвання дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією не скасовує та не відміняє обов`язок особи виконати надане державі Україна зобов`язання припинити попереднє громадянство у встановлений спосіб.

Відповідач зауважує, що з метою законодавчого врегулювання питання пролонгації виконання зобов`язання припинити громадянство Російської Федерації на період дії в Україні воєнного стану для того, щоб після скасування або припинення воєнного стану такі громадяни змогли виконати взяте на зобов`язання про припинення громадянства Російської Федерації, 07 серпня 2023 року внесено до Верховної Ради України відповідний проект Закону України.

Відповідач звертає увагу на те, що 08 липня 2021 року рішенням ГУ ДМС у Л/о на підставі статті 21 Закону № 2235 вже скасовувалося попереднє рішення від 12 березня 2019 року про оформлення позивачем набуття громадянства України у зв`язку з невиконанням поданого зобов`язання припинити іноземне громадянство.

Відповідач відзначає, що Законом України від 14 грудня 2021 року № 1941-ІХ, зокрема врегульовано питання можливості подання декларацій про відмову від іноземного громадянства разом із заявою про прийняття громадянства України тими категоріями осіб, які зазначені в Указі Президента України від 13 серпня 2019 № 594, однак до жодної з вказаних категорій осіб позивач не належить, відповідно підстави для подання декларації про відмову від іноземного громадянства відсутні.

Відповідач підкреслює, що позивач як докази на обґрунтування неможливості виходу з іноземного громадянства долучає скріншоти з неідентифікованою та неверифікованою інформацією, що оформлені іноземною мовою, без надання перекладу на державну мову судочинства, тому такі не можуть вважатися належними, допустимими та достатніми доказами у справі. До того ж, відсутні відомості про те, що процедура припинення громадянства Російської Федерації, яка має бути врегульована відповідним законодавством саме зазначеної держави, не здійснюються чи була скасована.

У зв`язку з наведеним у задоволенні позову просить відмовити повністю.

На спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, позивач подав до суду письмові пояснення від 26 січня 2024 року та від 21 лютого 2024 року, в яких додатково вказує, що повноваження відповідача щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства (далі також декларація) не є дискреційними. Наполягає на тому, що ефективним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання відповідача прийняти декларацію. Зауважує, що відповідач не заявляв аргументу стосовно невстановленої форми поданої позивачем декларації під час її розгляду та надання письмової відповіді за результатами такого розгляду. В основу відмови прийняти декларацію покладено виключно твердження про те, що відповідач не визнає за позивачем права на подання декларації про відмову від іноземного громадянства. Позиція відповідача про те, що відмова ГУ ДМС України у Л/о прийняти декларацію позивача не порушує його права і не може бути оскаржена до суду є абсурдною та не відповідає чинному законодавству України та матеріалам справи. Звертає увагу на те, що Закон України від 14 грудня 2021 року № 1941-IX не звузив, а навпаки розширив перелік осіб, які мають право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства.

Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 06 листопада 2023 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 13 листопада 2023 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Москва, Російська Федерація.

09 серпня 2016 року позивач зареєстрував шлюб з громадянкою України ОСОБА_2 .

19 серпня 2021 року позивач звернувся до ГУ ДМС України у Л/о із заявами № 4622-000019393 та № 4622-000014002 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України».

До заяв позивач долучив, зокрема, зобов`язання № 4622-000001144 припинити іноземне громадянство, в якому зазначив про те, що зобов`язується протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство (підданство) Російської Федерації і подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства Російської Федерації. У разі неотримання з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства (підданства) Російської Федерації позивач зобов`язався подати декларацію про відмову від громадянства (підданства) Російської Федерації і повернути національний паспорт громадянина Російської Федерації до уповноваженого органу цієї держави.

04 січня 2022 року ГУ ДМС України у Л/о прийняло стосовно позивача позитивне рішення про оформлення набуття ним громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України».

04 січня 2022 року ГУ ДМС України у Л/о видало довідку № 4622-000005390 про реєстрацію особи громадянином України, за змістом якої ОСОБА_1 згідно з рішенням ГУ ДМС України у Львівській області від 04 січня 2022 року № 4 набув громадянство України на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України»; відповідно до законодавства України зазначена особа є громадянином України з 04 січня 2022 року.

14 січня 2022 року ГУ ДМС України у Л/о видало позивачу тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_1 строком дії до 04 січня 2024 року.

11 серпня 2023 року позивач звернувся до ГУ ДМС України у Л/о із супровідним листом, в якому зазначив, що через збройну агресію Російської Федерації проти України діяльність консульських установ Російської Федерації зупинена, тому він з об`єктивних причин не може звернутися до уповноважених органів Російської Федерації із клопотанням про припинення громадянства Російської Федерації. Вказав, що звертався до консульського відділу посольства Російської Федерації в Польщі, де отримав відповідь про неможливість реалізувати процедуру виходу з громадянства Російської Федерації в Польщі через відсутність дозволу на проживання на території цієї держави. Зауважив, що в його випадку має місце нездійснення Російською Федерацією процедури припинення громадянства для тих громадян, які проживають на території України. Отож, наразі існує незалежна від нього причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства, оскільки на території України припинили діяльність закордонні російські установи, а можливості оформити вихід з громадянства Російської Федерації він не має. Зважаючи на вказане, позивач має право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства. Просив прийняти у нього такі документи, що додаються: декларація про відмову від іноземного громадянства (згідно із зразком, затвердженим наказом МВС України від 16 серпня 2012 року № 715, форма 45); копію відповіді Міністерства закордонних справ Російської Федерації від 24 травня 2023 року № 14219/кд-гр; скріншот листування з Генеральним консульством Росії у Кракові та з консульським відділом посольства Росії у Польщі.

Листом ГУ ДМС України у Л/о від 06 жовтня 2023 року за № А-896/6/4601-23/4601.3.7/12325-23 позивача повідомлено, зокрема про те, що питання припинення іноземного громадянства та процедура припинення іноземного громадянства належать до виключної компетенції уповноважених органів іноземної держави та регулюються відповідними нормативно-правовими актами іноземної держави, а отже вплинути на ситуацію щодо припинення іноземного громадянства особами, які набули громадянство України, уповноважені органи України не мають правових підстав. З метою законодавчого врегулювання питання пролонгації виконання зобов`язання припинити громадянство Російської Федерації на період дії в Україні воєнного стану для того, щоб після скасування або припинення воєнного стану такі громадяни змогли виконати взяте на зобов`язання про припинення громадянства Російської Федерації 07 серпня 2023 року внесено до Верховної Ради України відповідний проект Закону України. Також у листі зазначено про те, що 08 липня 2021 року рішенням ГУ ДМС у Л/о на підставі статті 21 Закону № 2235 вже скасовувалося попереднє рішення від 12 березня 2019 року про оформлення позивачем набуття громадянства України у зв`язку з невиконанням поданого зобов`язання припинити іноземне громадянство. Ураховуючи зазначене, підстави для подання декларації про відмову від іноземного громадянства відсутні.

Позивач, уважаючи протиправною відмову відповідача в прийнятті у нього декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства Російської Федерації, звернувся з цим позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності відмови відповідача в прийнятті у нього декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства Російської Федерації.

Оцінюючи правовідносини, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

Згідно з частиною другою цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб відповідно до Конституції України визначає Закон України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України».

Відповідно до визначень, які наведені у статті 1 Закону № 2235: громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

За змістом пункту четвертого частини першої статті 3 Закону № 2235 громадянами України є особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Підстави набуття громадянства України визначені статтею 6 Закону № 2235, зокрема відповідно до пункту другого частини першої цієї статті громадянство України набувається за територіальним походженням.

Набуття громадянства України за територіальним походженням врегульовано статтею 8 Закону № 2235.

Згідно з частинами першою, другою цієї статті особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається: особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства; іноземцем - зобов`язання припинити іноземне громадянство.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону № 2235 іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Визначення понять «зобов`язання припинити іноземне громадянство» та «декларація про відмову від іноземного громадянства» наведені у статті 1 Закону № 2235, згідно із якими зобов`язання припинити іноземне громадянство це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України, а декларація про відмову від іноземного громадянства це документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.

Водночас незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) це невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури (стаття 1 Закону № 2235).

Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006) «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України» затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі Порядок № 215).

За змістом пунктів 117, 119 Порядку № 215 у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України. Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.

Особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави дійти висновку про те, іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України.

Ті іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Одночасно з цим незалежними від особи причинами неотримання документа про припинення громадянства іноземної держави є такі три самостійні обставини: 1) невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено; 2) відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи; 3) нездійснення такої процедури.

Суд встановив, що 04 січня 2022 року ОСОБА_1 згідно з рішенням ГУ ДМС України у Львівській області від 04 січня 2022 року № 4 набув громадянство України відповідно до частини першої статті 8 Закону № 2235.

14 січня 2022 року ГУ ДМС України у Л/о видало позивачу тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_1 строком дії до 04 січня 2024 року.

Зі свого боку позивач під час звернення до відповідача із заявами про оформлення громадянства України подав письмове зобов`язання № 4622-000001144 припинити іноземне громадянство, в якому зазначив про те, що зобов`язується протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство (підданство) Російської Федерації і подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства Російської Федерації. У разі неотримання з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства (підданства) Російської Федерації позивач зобов`язався подати декларацію про відмову від громадянства (підданства) Російської Федерації і повернути національний паспорт громадянина Російської Федерації до уповноваженого органу цієї держави.

11 серпня 2023 року позивач звернувся до ГУ ДМС України у Л/о із супровідним листом, в якому зазначив, що через збройну агресію Російської Федерації проти України діяльність консульських установ Російської Федерації зупинена, тому він з об`єктивних причин не може звернутися до уповноважених органів Російської Федерації із клопотанням про припинення громадянства Російської Федерації. Вказав, що звертався до консульського відділу посольства Російської Федерації в Польщі, де отримав відповідь про неможливість реалізувати процедуру виходу з громадянства Російської Федерації в Польщі через відсутність дозволу на проживання на території цієї держави. Зауважив, що в його випадку має місце нездійснення Російською Федерацією процедури припинення громадянства для тих громадян, які проживають на території України. Отож, наразі існує незалежна від нього причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства, оскільки на території України припинили діяльність закордонні російські установи, а можливості оформити вихід з громадянства Російської Федерації він не має. Зважаючи на вказане, позивач має право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Просив прийняти у нього такі документи, що додаються: декларація про відмову від іноземного громадянства (згідно із зразком, затвердженим наказом МВС України від 16 серпня 2012 року № 715, форма 45); копію відповіді Міністерства закордонних справ Російської Федерації від 24 травня 2023 року № 14219/кд-гр; скріншот листування з Генеральним консульством Росії у Кракові та з консульським відділом посольства Росії у Польщі.

Однак листом від 06 жовтня 2023 року за № А-896/6/4601-23/4601.3.7/12325-23 ГУ ДМС України у Л/о повідомило позивача про те, що підстави для подання ним декларації про відмову від іноземного громадянства відсутні.

Оцінюючи підстави для відмови позивачу в прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства, викладені у листі ГУ ДМС України у Л/о від 06 жовтня 2023 року за № А-896/6/4601-23/4601.3.7/12325-23, суд зазначає таке.

З огляду на дату набуття позивачем громадянства України строк, до якого позивач повинен був надати до відповідача документ про припинення громадянства Російської Федерації, спливав 04 січня 2024 року.

Водночас Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1), який надалі було неодноразово продовжено відповідними Указами Президента України та діє й на сьогодні.

З огляду на вказану обставину дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією розірвано, діяльність російських закордонних установ в Україні призупинена.

Визнання офіційно цього факту не потребує додаткового доведення з боку позивача про наявність незалежної від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства. У законодавстві України відсутнє правове регулювання процедури припинення іноземного громадянства за ініціативою особи в разі ведення воєнних дій між Україною та відповідною державою громадянства такої особи.

Так, листом від 24 травня 2023 року за № 14219/кд-гр Міністерство закордонних справ Російської Федерації повідомило позивача у відповідь на його звернення про те, що стосовно вирішення питання про вихід із російського громадянства він може звернутися до російських закордонних установ в країні постійного проживання (в Україні) після відновлення їх діяльності або до російської закордонної установи в іншій державі за наявності документа, який підтверджує дозвіл уповноваженого органу іноземної держави на проживання в цій державі.

Крім цього, суд встановив, що із заявою про вихід з громадянства Російської Федерації позивач також звертався до Консульського відділу Посольства Росії в Польщі, а також до Генерального консульства Росії в Кракові отримав відповіді про те, що для виходу із громадянства Росії необхідно подати заяву та мати дозвіл на постійне проживання на території Польщі.

Отже, з наведеного слідує, що у зв`язку із розірванням дипломатичних зв`язків між Україною та Російською Федерацією та призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні, позивач позбавлений можливості отримати документ про припинення громадянства Російської Федерації від дипломатичного представництва чи консульської установи вказаної країни. Також позбавлений позивач можливості подати заяву про вихід з громадянства Російської Федерації до дипломатичного представництва чи консульської установи Російської Федерації в іноземній державі через відсутність у нього дозволу на постійне проживання у відповідній іноземній державі.

Про вказані обставини позивач повідомив відповідача у своєму супровідному листі від 11 серпня 2023 року та надав відповідачу відповідні докази, які ці обставини підтверджують. Утім, відповідач під час розгляду звернення позивача щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства не надав оцінку обставинам, зазначеним у цьому зверненні, а саме щодо розірвання дипломатичних зв`язків між Україною та Російською Федерацією та призупинення діяльності російських закордонних установ в Україні, а також неможливості реалізації позивачем свого права на звернення із заявою про вихід з іноземного громадянства через відповідні російські закордонні установи в іноземних державах.

Як уже зазначалось, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією розірвано, діяльність російських закордонних установ в Україні призупинена, однак з початку повномасштабного вторгнення законодавство України не зазнало змін в частині визначення порядку дій та їх послідовності у разі відсутності в особи можливості отримання документа про припинення громадянства такої держави з незалежних від неї причин.

Суд звертає увагу на те, що відсутність у чинному законодавстві України альтернатив або відповідного правового механізму вирішення подібних спірних правовідносин нівелює реалізацію права особи на оформлення припинення громадянства іноземної держави з огляду на неможливість де-факто ним скористатися, незважаючи на його проголошення де-юре, та не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими Законом № 2235.

Водночас установлені судом обставини свідчать про те, що позивачем вчинялися усі необхідні дії з метою припинення громадянства Російської Федерації, однак це не призвело до відповідного правового результату з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що у спірному випадку неотримання позивачем документа про припинення громадянства Російської Федерації відбулося з незалежних від нього причин. З огляду на це відповідно до приписів частини п`ятої статті 8 Закону № 2235 позивач має право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства.

Посилання відповідача на те, що Законом № 1941, зокрема врегульовано питання можливості подання декларацій про відмову від іноземного громадянства разом із заявою про прийняття громадянства України тими категоріями осіб, які зазначені в Указі Президента України від 13 серпня 2019 № 594, однак до жодної з вказаних категорій осіб позивач не належить, суд оцінює критично з огляду на таке.

Законом № 1941 внесено зміни до Закону № 2235, зокрема до статті 8 «Набуття громадянства України за територіальним походженням», яку викладено в новій редакції.

Після внесених змін частини п`ята, шоста цієї статті містять наступні редакції:

- частина п`ята: «Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства»;

- частина шоста: «Для оформлення набуття громадянства України замість зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) може бути подано: 1) іноземцем, якого визнано біженцем або якому надано притулок в Україні, - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яку визнано біженцем або якій надано притулок в Україні; 2) іноземцем, який постійно проживає в Україні на законних підставах та є громадянином держави, з якою Україна уклала міжнародний договір, що передбачає припинення особою громадянства цієї держави одночасно з набуттям громадянства України, - заяву про зміну громадянства; 3) іноземцем, який в установленому законодавством України порядку проходить (проходив) військову службу за контрактом у Збройних Силах України, його подружжям - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка в установленому законодавством України порядку уклала контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України, та декларацію про відмову від іноземного громадянства для другого із подружжя; 4) іноземцем із числа осіб, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та його подружжям - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка отримала посвідку на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та декларацію про відмову від іноземного громадянства для другого із подружжя; 5) іноземцем, його подружжям, які є громадянами держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, та зазнали у країні своєї громадянської належності переслідувань, - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка зазнала переслідувань, разом із документом, що підтверджує переслідування.

Аналіз наведених норм (у редакції Закону № 1941) дає підстави дійти висновку, що частина шоста статті 8 Закону № 2235 визначає п`ять категорій іноземців, які з метою оформлення набуття громадянства України замість зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) мають право подати чітко визначені цією нормою для кожної окремої із категорій документи, якими є: 1) декларація про відмову від іноземного громадянства особи, яку визнано біженцем або якій надано притулок в Україні; 2) заява про зміну громадянства; 3) декларація про відмову від іноземного громадянства особи, яка в установленому законодавством України порядку уклала контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України, та декларацію про відмову від іноземного громадянства для другого із подружжя; 4) декларація про відмову від іноземного громадянства особи, яка отримала посвідку на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та декларація про відмову від іноземного громадянства для другого із подружжя; 5) декларація про відмову від іноземного громадянства особи, яка зазнала переслідувань, разом із документом, що підтверджує переслідування.

Натомість частина п`ята статті 8 Закону 2235 врегульовує ситуацію, за якої іноземці, які мають усі передбачені законодавством держави свого громадянства підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), з незалежних від них причин не можуть отримати його. У такому випадку вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства. Отже, вказана норма є загальною, тобто стосується усіх тих іноземців, які набувають громадянство за територіальним походженням відповідно до статті 8 Закону № 2235 та з незалежних від них причин не можуть отримати документ про припинення іноземного громадянства (підданства), з огляду на що підлягає застосуванню і до спірного з позивачем випадку.

Посилання відповідача на те, що 08 липня 2021 року рішенням ГУ ДМС у Л/о на підставі статті 21 Закону № 2235 вже скасовувалося попереднє рішення від 12 березня 2019 року про оформлення позивачем набуття громадянства України у зв`язку з невиконанням поданого зобов`язання припинити іноземне громадянство, суд до уваги не бере, оскільки згадані правовідносини не є предметом розгляду у цій справі.

Зауваження відповідача про те, що позивач як докази на обґрунтування неможливості виходу з іноземного громадянства долучає скріншоти з неідентифікованою та неверифікованою інформацією, що оформлені іноземною мовою, без надання перекладу на державну мову судочинства, тому такі не можуть вважатися належними, допустимими та достатніми доказами у справі, суд відхиляє, позаяк ці докази у сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що позивачем вчинялися усі необхідні дії з метою припинення громадянства Російської Федерації, однак це не призвело до відповідного правового результату з незалежних від нього причин.

Суд також звертає увагу на те, що відповідач не висловлював жодних зауважень стосовно невстановленої форми поданої позивачем декларації про відмову від іноземного громадянства під час надання письмової відповіді за результатами її розгляду, тому доводи відповідача в цій частині не заслуговують на увагу.

Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що відмова відповідача у прийнятті в ОСОБА_1 декларації про відмову від громадянства Російської Федерації замість документа про припинення громадянства Російської Федерації є протиправною, а позовна вимога в цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд ураховує таке.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

З огляду на висновок суду про протиправність відмови відповідача в прийнятті у позивача декларації про відмову від іноземного громадянства суд повинен вирішити питання про обрання належного та ефективного способу захисту його порушеного права.

Відповідно до вимог частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

За змістом пункту десятого частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Тож з урахуванням меж заявлених позовних вимог та встановлених фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути його звернення від 11 серпня 2023 року щодо подання декларації про відмову від іноземного громадянства. Під час повторного розгляду зазначеного звернення відповідачу належить прийняти обґрунтоване рішення, що буде відповідати критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень (частина друга статті 2 КАС України) та приписам Закону № 2235, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Позовна вимога позивача щодо зобов`язання відповідача прийняти у нього декларацію про відмову від громадянства Російської Федерації замість документа про припинення громадянства Російської Федерації задоволенню не підлягає, оскільки є передчасною, з огляду на таке. Прийняттю декларації про відмову від іноземного громадянства передує її розгляд відповідачем. Саме за результатами розгляду поданої декларації про відмову від іноземного громадянства відповідач повинен ухвалити рішення щодо її прийняття. Крім цього, відповідно до приписів пункту 119 Порядку № 215 після подання особою, яка набула громадянство України та взяла зобов`язання припинити іноземне громадянство, в установленому Законом порядку, зокрема декларації про відмову від іноземного громадянства їй замість тимчасового посвідчення громадянина України залежно від місця проживання видається паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Водночас суд повторює, що виданню таких документів передує розгляд та прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства дії, які відповідачем на виконання цього судового рішення ще не вчинені.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Щодо розподілу судових витрат суд ураховує таке.

За змістом правил статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1073,60 грн. Оскільки позов містить позовні вимоги немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає з урахуванням кількості, а не розміру задоволених/незадоволених позовних вимог.

Отже, поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає сума судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд ураховує таке.

У позовній заяві позивач вказує, що гонорар адвоката за представництво інтересів клієнта (позивача) в суді становить 10000,00 грн.

Відповідно до вимог пункту першого частини третьої статті 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат.

Правове регулювання витрат на професійну правничу допомогу містить стаття 134 КАС України.

Так, частиною першою цієї статті визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин другої-п`ятої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз наведених норм права вказує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження розміру та реальності понесення витрат на правничу допомогу у цій справі позивач подав до суду такі докази:

1. Договір № 08/09/23 про надання правової допомоги адвокатом від 08 вересня 2023 року, укладений між адвокатом Тарасенко Дар`єю Юріївною (Адвокат/Захисник) та Архипенком Дмитром Івановичем (Клієнт).

2. Додаток № 1 від 19 жовтня 2023 року до Договору № 08/09/23 про надання правової допомоги адвокатом від 08 вересня 2023 року, згідно з яким сторони погодили, що Гонорар Адвоката за представництво інтересів Клієнта в суді першої інстанції становить 10000,00 грн; Гонорар має бути сплачений протягом 7 днів з дня підписання додатку.

3. Опис послуг, наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю., від 20 жовтня 2023 року згідно з яким станом на 20 жовтня 2023 року Адвокат надала Клієнту такі послуги: складання позовної заяви в тому числі: аналіз наявних у позивача документів 2 год.; аналіз законодавства з відповідних питань 1 год.; аналіз судової практики з відповідних питань 1,5 год.; написання безпосередньо тексту позовної заяви 2 год.; складання пакету документів до суду 1 год.

4. Рахунок-фактуру від 20 жовтня 2023 року № 20/10/23 на суму оплати послуг адвоката в розмірі 10000,00 грн.

Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази сплати позивачем Адвокату вартості послуг за надану правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Щодо цього суд ураховує, що норма статті 134 КАС України передбачає можливість здійснювати розподіл судових витрат на правничу допомогу адвоката, які підлягають сплаті, тобто, ще не сплачені стороною.

Правова позиція з цього питання викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, у якій Суд заначив про те, що «КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

На переконання колегії суддів, зазначені норми (ст.ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції».

Водночас суд зазначає, що принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

Одночасно з цим розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п`ятій цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

За змістом частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, згідно з практикою якого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

За цих обставин суд зазначає, що ця адміністративна справа згідно з положеннями статей 4, 12 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження.

Так, предмет спору у цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Також суд враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких має місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що наведені в адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката під час підготовки цього адміністративного позову.

Тобто, з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи, а заявлена до відшкодування сума витрат на її підготовку у розмірі 10000,00 грн є значно завищеною.

Отже, заявлені позивачем до відшкодування 10000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом, витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

За цих обставин з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову та розміру судового збору, конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а також часткового задоволення позову, суд уважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 3000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп. 15.5 п. 15 Перехідних положень КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (вул. Січових Стрільців, 11, м. Львів, 79007) про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області у прийнятті в ОСОБА_1 декларації про відмову від громадянства Російської Федерації замість документа про припинення громадянства Російської Федерації.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 11 серпня 2023 року щодо подання декларації про відмову від іноземного громадянства з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 1073,60 грн сплаченого судового збору та 3000,00 грн витрат на правничу допомогу.

В стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 12 березня 2024 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна