Постанова

від 13.03.2024 по справі 200/53/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року справа №200/53/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А., Гайдара А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Покровської окружної прокуратури Донецької області на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 р. у справі № 200/53/24 (головуючий І інстанції Зеленов А.С.) за позовом Заступника керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Єдність" третя особа - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання бездіяльністю протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області (далі позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Єдність" (далі - відповідач), третя особа - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області в якому просив: визнати протиправною бездіяльність ТОВ Агрофірма Єдність щодо невжиття заходів з належного утримання захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття №18832, що знаходиться за адресою: вул. Миру, 57, с. Малинівка, Покровський район, Донецька область; зобов`язати ТОВ Агрофірму Єдність привести у стан готовності захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 18832, що знаходиться за адресою: вул. Миру, 57, с. Малинівка, Покровський район, Донецька область з метою використання її за цільовим призначенням відповідно до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ №579 від 09 липня 2018 року (із змінами).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року повернуто позовну заяву на підставі пункту 3 частини 4 статті 169 КАС України.

Позивач, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив ухвалу скасувати.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що вказане рішення суду постановлено внаслідок невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування судом норм матеріального права (ч. 4 ст. 53 КАС України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру») та з порушенням норм процесуального права (п. 3 ч. 4 ст. 169, ст. 242 КАС України), у зв`язку із чим підлягає скасуванню на підставі п.3-4 ч. 1 ст. 320 КАС України.

Відповідно до частини 3 статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про прокуратуру» однією із функцій органів прокуратури є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

При цьому відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Таким чином, закон прямо передбачає право заступника керівника окружної прокуратури на звернення до адміністративного суду із позовною заявою в порядку адміністративного судочинства.

Судом першої інстанції в ухвалі надано невірну правову оцінку зазначеній нормі матеріального права та доказам, доданим до позовної заяви (кадровому наказу керівника Донецької обласної прокуратури від 23.04.2021 № 838-к), що підтверджують посадове становище Калька Р.Ю., який підписав позовну заяву, його право підписувати даний процесуальний документ та наявність у нього на це безпосередньо передбаченої законом адміністративної процесуальної дієздатності.

Водночас, частиною 3 статті 13 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що у разі відсутності керівника окружної прокуратури його повноваження здійснює перший заступник окружної прокуратури, а в разі його відсутності - один із заступників керівника окружної прокуратури.

Однак, вказана стаття регламентує загальні повноваження керівника та не пов`язана зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», яка міститься в іншому розділі Закону та регламентує повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій в інтересах держави.

Таким чином, у зв`язку із неправильним застосуванням судом норми матеріального права, яка підлягала застосуванню, та неврахуванням усіх наявних доказів, доданих до позову, судом зроблено передчасний висновок про відсутність у підписанта права на подання позовної заяви у даній справі.

Щодо відсутності в матеріалах позовної заяви документів, які підтверджують повноваження підписанта, скаржник зазначає, що позовну заяву підписано заступником керівника Покровської окружної прокуратури Романом Кальком.

Позовна заява про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії від 11.12.2023 подана до Донецького окружного адміністративного суду заступником керівника Покровської окружної прокуратури Романом Кальком за допомогою засобів поштового зв`язку.

При цьому до позовної заяви додані копії документів, що підтверджують зазначені у позовній заяві фактичні обставини, в тому числі, ті, що підтверджують повноваження підписанта, а саме копія наказу керівника Донецької обласної прокуратури від 23.04.2021 № 838-к про призначення Калька Р.Ю. на посаду заступника керівника Покровської окружної прокуратури (додаток за №18).

Також скаржник зазначає, що у випадку виникнення сумніву у повноваженнях першого заступника керівника Покровської окружної прокуратури Калька Р.Ю. суд першої інстанції мав би залишити позовну заяву без руху, надавши строк для подання підписантом певних додаткових доказів на підтвердження цього, у тому числі, і доказів відсутності керівника та першого заступника.

Втім, усупереч цьому, суд одразу вирішив питання про повернення позовної заяви на підставі пункту 3 частини 4 статті 169 КАС України, що є передчасним.

Крім того, власне п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України передбачає вичерпний перелік обставин, за наявності яких позовна заява повертається позивачеві, а саме: позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

З даної норми вбачається, що для повернення позовної заяви суд першої інстанції мав би встановити вказані обставини, за результатами чого належним чином обґрунтувати, що Калько Р.Ю. або не має процесуальної дієздатності, або не підписав позовну заяву або не міг її підписати.

Щодо відмежування представництва прокурорами інтересів держави та самопредставництва прокуратурою своїх інтересів як юридичної особи, скаржник зазначає, що слід звернути увагу на відмінність представництва прокурором інтересів держави в суді та самопредставництва органу прокуратури як юридичної особи.

Під час представництва інтересів держави в суді прокурор представляє інтереси держави. У такій діяльності він керується ст. ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру».

Під час самопредставництва прокуратура як державний орган представляє свої інтереси як юридичної особи. У такому випадку застосуванню підлягають відповідні положення ЦК України. Коли справа стосується самопредставництва органу прокуратури як юридичної особи (позови про відшкодування шкоди, оскарження дій тощо), то скарги у таких справах може подавати лише керівник прокуратури або виконувач його обов`язків як очільник юридичної особи.

Позов в межах цієї справи подано та підписано заступником керівника Покровської окружної прокуратури у зв`язку з реалізацією прокурором конституційної функції представництва інтересів держави в суді, що відповідає вимогам частини 3 статті 53 КАС України та частини 1 статті 24 Закону України «Про прокуратуру».

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про те, що позов підписано особою, яка не мала права її підписувати, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Здійснюючи конституційну функцію представництва, прокурор діє не від імені органу прокуратури як юридичної особи, а виключно від імені держави. Відповідний правовий висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 17.03.2020 у справі №704/1233/17.

Відтак у спірних відносинах належить застосовувати відповідну норму матеріального права - ч. 1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру», якою передбачено право заступника керівника окружної прокуратури на подання відповідної позовної заяви в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічні за змістом висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 520/8895/19, від 21.01.2021 у справі № 580/1503/20 від 17.02.2Q21 у справі № 822/589/17, від 07.09.2022 у справі № 520/11630/19, від 28.11.2022 у справі № 120/1653/20-а, від 01.05.2023 у справі № 260/925/21, від 20.09.2023 у справі № 620/14052/21.

У даному випадку суд першої інстанції не лише помилково визначив суб`єкта права на подання позовної заяви (Покровську окружну прокуратуру замість прокурора), а й надав оцінку обставинам підписання позовної заяви, виходячи лише з можливості вчинення цієї дії виключно керівником окружної прокуратури (або особою, яка виконує його обов`язки), а не його заступником.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Повертаючи позовну заяву, суду першої інстанції виходив з того, що позовну заяву подано та підписано неповноважною особою.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 3 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно п. 3 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

З аналізу наведених норм вбачається, що позовна заява повертається якщо вона підписана особою, яка не має права її підписувати.

Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Частиною третьою статті 55 КАС України встановлено, що юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України визначеніЗаконом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру»(далі - Закон № 1697-VII).

На підставі частини 1статті 1 цього Закону, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цимЗаконом, здійснює встановленіКонституцією Українифункції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до приписів ст. 5 Закону, функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами. Делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Частиною 3 статті 11 Закону «Про прокуратуру» передбачено, що у разі відсутності керівника обласної прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника обласної прокуратури, а в разі його відсутності - один із заступників керівника обласної прокуратури.

За частиною 1 статті 15 Закону, прокурором органу прокуратури є зокрема: 8) керівник обласної прокуратури; 9) перший заступник керівника обласної прокуратури; 10) заступник керівника обласної прокуратури; 11) керівник підрозділу обласної прокуратури; 12) заступник керівника підрозділу обласної прокуратури; 13) прокурор обласної прокуратури.

У частині 2 статті 15 Закону, прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Відповідно до частини 1 статті 24 цього Закону, право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Частиною 7 вищевказаної статті Закону закріплено, що повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.

Позовну заяву подав та підписав заступник керівника Покровської окружної прокуратури Р. Калько.

Позивачем до позову подано, зокрема, копію наказу про призначення Калька Р.Ю. заступником керівника Покровської окружної прокуратури.

Позивач у позові наголошував, що позов в межах цієї справи подано та підписано заступником керівника Покровської окружної прокуратури у зв`язку з реалізацією прокурором конституційної функції представництва інтересів держави в суді, що відповідає вимогам частини 3 статті 53 КАС України та частини 1 статті 24 Закону України «Про прокуратуру».

Отже, позов в межах цієї справи було подано на виконання заступником прокурора функції щодо представництва інтересів держави в суді у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 53 КАС України у взаємозв`язку із положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру», тому до спірних відносин належить застосовувати норму частини 1 статті 24 Закону №1697-VII, якими передбачено право заступника керівника окружної прокуратури на подання позову.

Таким чином, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 5 КАС України, до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб особи, яким надано таке право, першим заступникам та заступникам керівників обласних та окружних прокуратур уповноваженим звертатися до адміністративного суду з позовною заявою так як таке право прямо надано ч. 1 ст. 24 Закону № 1697-VII.

Проте, суд, керуючись під час розгляду питання про прийняття позову заступника прокурора положеннями частини 3 статті 11 Закону №1697-VII, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення прокурору його позову, оскільки зазначена норма визначає коло посадових осіб, уповноважених здійснювати представництво окружної прокуратури у відносинах з органами державної влади та не регламентує питання здійснення прокурором окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01.05.2023 року у справі №260/925/21 та Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.06.2023 року у справі №580/8729/21.

Висновки, викладені у цій постанові відповідають позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 20.01.2021 у справі №520/8895/19, від 21.01.2021 у справі №580/1503/20, від 07.09.2022 у справі № 520/11630/19 та від 01.05.2023 у справі № №260/925/21, від 31 січня 2024 року справа № 620/9759/23.

Колегія суддів звертає увагу, що керівник окружної прокуратури, його перший заступник та заступники є публічними особами, інформація про яких розміщена на офіційному вебсайті та перебуває у вільному доступі.

Таким чином, позивачем до позову було надано належні докази в підтвердження повноважень особи яка подала та підписала позов, у зв`язку з реалізацією прокурором конституційної функції представництва інтересів держави в суді.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що повертаючи позов на підстав пункту 3 частини 4 статті 169 КАС України, суд першої інстанції припустився порушень норм процесуального права.

Згідно статті 8 Конституції України, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).

Україна як учасниця конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

У справі v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ від 28.10.98 у справі «Перес де Рада Каванил`єс проти Іспанії»).

Таким чином, враховуючи наведене, з метою недопущення порушення права на доступ до правосуддя, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції

При цьому, суд звертає увагу суду першої інстанції на те, що відповідно до пункту 7 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що Верховний Суд у постанові від 29.11.2022 року у справі № 240/401/19 відступив від раніше викладених висновків щодо права прокурора на звернення до адміністративного суду з позовом в інтересах держави, зазначивши таке:

«…виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Ці висновки Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене цим Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, застосованого у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 року у справі № 320/10736/20 та від 23.12.2021 у справі № 0440/6596/18.

Так відповідно до висновків Верховного Суду в ухвалах від 20 січня 2023 року у справі № 560/10015/22, від 27 грудня 2022 року у справі № 520/132/23, від 08 січня 2024 року у справі №280/1559/23, на які посилався суд першої інстанції, у межах цих справ судами встановлено що Кодекс цивільного захисту населення України не передбачає повноважень ГУ ДСНС на звернення до суду із пред`явленими позовними вимогами у якості позивача, то, відповідно, у заступника керівника Окружної прокуратури в особі ГУ ДСНС також не має права на звернення до суду з такими вимогами.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року справа № 260/4199/22 за позовом Керівника Хустської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області до Комунального некомерційного підприємства "Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської селищної ради Закарпатської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міжгірської селищної ради, де просив зобов`язати відповідача вчинити дії, спрямовані на приведення у стан готовності захисної споруди №25812, що знаходиться за адресою вул. Возз`єднання, 4 смт Міжгір`я, Хустського району Закарпатської області, з метою використання її за призначенням у відповідності до "Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту" затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.07.2018 № 579, було передано справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Зазначена ухвала мотивована тим, що колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав та судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду по-різному застосовують норми статті 53 КАС України та статті 23 Закону № 1697-VII в частині повноважень прокурора щодо захисту інтересів держави шляхом реалізації права на звернення в особі суб`єкта владних повноважень до суду із позовом, очевидною є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики з означеного питання.

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2024 року справу № 260/4199/22 закінчено підготовку цієї справи до касаційного розгляду, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, який відбудеться у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корпус 5.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права та неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а отже підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Покровської окружної прокуратури Донецької області на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 р. у справі № 200/53/24 - задовольнити.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 р. у справі № 200/53/24 - скасувати.

Справу направити до Донецького окружного адміністративного суду для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати проголошення.

Повне судове рішення складено та підписано 13 березня 2024 року

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді А.В. Гайдар

А.А. Блохін