Постанова

від 12.03.2024 по справі 300/3041/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/3041/23 пров. № А/857/26012/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Глушко І.В.,

суддя Запотічний І.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРУТ АСМ» на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року у справі № 300/3041/23 за адміністративним позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРУТ АСМ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 85321,85 грн. (головуючий суддя Микитин Н.М., м. Івано-Франківськ), -

В С Т А Н О В И В:

Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРУТ АСМ» (відповідач, ТОВ «ПРУТ АСМ») про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 85321,85 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне. Відповідач, в порушення статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», не виконав нормативу по працевлаштуванню у 2022 році однієї особи з інвалідністю та в строк до 17.04.2023 самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції за одне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, в розмірі половини середньої річної заробітної плати у підприємця в сумі 85321,85 грн. Крім того, позивачем за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, у відповідності до частини 2 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», відповідачу нарахована пеня в розмірі 2453,10 грн. Відтак, оскільки заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені в загальному розмірі 85321,85 грн, в добровільному порядку відповідачем не сплачена, а тому підлягає до стягнення в судовому порядку.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРУТ АСМ» на користь Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції та пеню у загальному розмірі 85321 (вісімдесят п`ять тисяч триста двадцять одну) гривню 85 копійок.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції указав, що положення абзацу 2 статті 20 Закону України від 21.03.1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (Закон № 875-ХІІ) встановлюють, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, тягне за собою нарахування пені.

Суд встановив, що за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів до відповідача застосовані адміністративно-господарські санкції у розмірі 85321,85 грн.

Отже, суд визнав, що пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій нарахована обґрунтовано.

Суд зазначив, що ані Закон № 875, ані Порядок нарахування пені та її сплати не містять застережень щодо відсутності підстав для нарахування пені за порушення термінів сплати адміністративно господарських санкцій під час дії воєнного стану.

Тому, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов`язку сплатити адміністративно-господарські санкції та нараховану пеню за несвоєчасну сплату адміністративно - господарських санкцій.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ТОВ «ПРУТ АСМ» подало апеляційну скаргу. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права просить рішення суду першої інстанції, та прийняти нове, яким в задоволені позову відмовити.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

Згідно з інформацією Пенсійного фонду України про зайнятість та працевлаштування за 2022 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становить 17 осіб, з них відсутні працівники, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 1, фонд оплати праці штатних працівників за рік становить 1408768,73 грн, середня річна заробітна плата штатного працівника - 82868,75 грн.

За вказаний період відповідачем, в розумінні вимог частини 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», не забезпечено впродовж 2022 року працевлаштування однієї особи з інвалідністю на вакантну посаду для осіб із обмеженими фізичними властивостями.

Івано-Франківським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю сформовано розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно якого сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік склала 82868,75 грн. Вказаний розрахунок розміщено в електронному кабінеті роботодавця, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України 17.04.2023.

Як слідує з розрахунку заборгованості по сплаті адміністративного-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, розмір адміністративно-господарських санкцій становить 82868,75 грн, а сума пені, нарахованої за несвоєчасну сплату адміністративного-господарських санкцій складає 2453,10 грн.

Сума адміністративно-господарських санкцій та нарахованої пені в загальному розмірі 85321,85 грн, на момент розгляду справи судом, відповідачем не сплачена.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, визначені в Законі України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Згідно частини 1 статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Частина 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлює обов`язок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частинами 1-3 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною 6 статті 19 Закону №875-XII встановлено, що Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію: про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Згідно частини 11 статті 19 Закону № 875-XII фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Згідно з інформацією Пенсійного фонду України про зайнятість та працевлаштування за 2022 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становить 17 осіб, з них відсутні працівники, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 1, фонд оплати праці штатних працівників за рік становить 1408768,73 грн, середня річна заробітна плата штатного працівника - 82868,75 грн.

Частиною 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачена відповідальність роботодавців за не здійснення працевлаштування інвалідів осіб з інвалідністю.

Відповідно до розрахунку суми позову, пред`явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, фонд оплати праці штатних працівників відповідача становить 1408768,73 грн, середньооблікова чисельність штатних працівників 21, середня річна заробітна плата штатного працівника складає 82868,75 грн. Відтак позивачем застосовано адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу одного робочого місця для працевлаштування інваліда в сумі 82868,75 грн.

Вказаний розрахунок розміщено в електронному кабінеті відповідача 17.04.2023 (а.с.6).

Згідно вимог частини 4 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Частиною 2 статті 20 вказаного Закону передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

За період несплати відповідачем адміністративно-господарської санкцій, з 18.04.2023 по 24.05.2023 за 36 днів, позивач, виходячи із суми адміністративно-господарської санкції (82868,75 грн), розрахував пеню в розмірі 2453,10 гривень.

Докази сплати в матеріалах справи відсутні.

Доказів, які б свідчили про наявність інвалідності працівників із числа штату підприємства в кількості однієї особи та про погашення заборгованості, що є предметом стягнення або спростування її наявності, відповідачем суду не надано.

Створення робочих місць для осіб з інвалідністю супроводжується обов`язком відповідача вжити всіх вище перерахованих заходів, які останнім не виконані.

Враховуючи, що відповідачем не були вжиті усі залежні від нього заходи на виконання нормативу робочих місць для працевлаштування особи з інвалідністю в 2022 році, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій і пені в розмірі 85321,85 грн згідно із статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРУТ АСМ» залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року у справі № 300/3041/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний